Дидактична гра "Вчимося допомагати?

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Мета гри: розвивати соціальні емоції та мотиви налагодження міжособистісних взаємин, сприяти засвоєнню моральних цінностей формувати комунікативні вміння, вправляти в умінні адекватно поводитися з незнайомими людьми, закладати моральну основу соціальної поведінки, вчити допомагати іншим при потребі.

 

Інструкція

 

Розвивальна гра «Вчимося допомагати» складається з 15 карток. Для гри також необхідні дві маленькі іграшки та кубик з крапками, який кидають для відрахування кількості ходів.

На початку гри практичний психолог кладе перед дитиною картку 1 та картку 2. Малюк обирає «героя» (іграшку), яким він буде грати, а іншою іграшкою буде «подорожувати» психолог. Зачитуються віршовані рядки та кидається кубик. Коли гравці наближаються до краю картки 2, докладається картка 3. Після картки 3, по ходу гри, докладається картка 4. Дитина постає перед вибором: засміятися (картка 4.1), не звернути увагу (картка 4.2), допомогти (картка 4.3). Усі картки зачитуються почергово:

•                                                 якщо дитина обирає перший варіант, то пройшовши картку 4.1 та картку 4.1.1, вона має повернутися на кружечок «Вибір». Після чого картка 4.1 та картка 4.1.1 прибираються. Гра продовжується доки дитина не обере картку 4.3;
•                                                 якщо дитина обирає другий варіант, то пройшовши картку 4.2 та картку 4.2.1, вона також повертається на кружечок «Вибір». Після чого картка 4.2 та картка 4.2.1 прибираються. Гра продовжується доки дитина не обере картку 4.3;
•                                                 якщо дитина обирає картку 4.3 гра продовжується (докладається картка 5 і так далі) до кінця (до картки 10) способом докладання карток по ходу гри.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Це було колись недавно,

Як герой пішов у путь.

Дату пригадати складно,

Але нам важлива суть.

 

Тож візьми ти кубик, друже,

Та кидай його на стіл,

Скільки крапочок покаже,

Стільки йди вперед, не стій.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Так ішли наші герої,

Дуже радісні були,

Посміхались усі двоє,

Та не вгледіли біди.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Раптом їм на зустріч Вовк…

Та не злий, зовсім не злий.

І який із нього толк –

З’ясувалось, що ж старий.

 

Він посіяв щось важливе,

Тож навшпиньках у ліску

Наш вовчисько бережливий

Нишпорив рукой в піску.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Зупинились всі герої

Та й замислились на мить:

Що ж робитимуть ці двоє?

Яким шляхом всі підуть?

 

Перед ними три дороги…

Всі ведуть куди – пізнай.

І так швидко якомога

Ти дорогу обирай.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Ну такий смішний Вовчисько.

Уяви собі його:

Плаче, наче він дівчисько,

І не бачить нічого.

 

Повзає він на колінах

То сюди, а то туди.

Встав, зчепився, та як … Ах!

Впав до повної біди.

 

Якщо смішно тобі стало,

То тобі скоріш сюди.

Кидай кубик. Скільки впало?

Відраховуй і іди.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Що ж це стало із стежиной?

Таке темне все навкруг…

Може, миленький хлопчино,

Не туди пішов ти, друг?

 

Повертай скоріш назад ти,

Та шлях інший вибирай.

І ніколи про помилку

Ти про цю не забувай!

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Ні, не смішно? Що ж робити?

О, я знаю! Краще вмить

Нам увагу не звернути

Й далі вирушить у путь.

 

 

Теж вважаєш, що так краще?

Ну ж навіщо нам Вовчок?

Нам його проблеми нащо?

Як ще й вкусить за бочок?

 

Може пройдемо тихенько

Повз Вовчиська ми мерщій,

Та шмигнемо ми швиденько

Далі в путь через кущі?

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Ти злякався? Все можливо,

Часом і дорослі всі,

Щось бояться, це можливо!

Ну а надто у лісі!

 

Та не та це знов дорога,

По якій треба іти.

Тож швиденько, як є змога,

Обирай треті шляхи.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Невже шкода вам старого?

Та подумайте ще раз:

Ось, погляньте ви на нього –

Ну а раптом в нього сказ?

 

Добре, добре, правда ваша,

Мабуть Вовчик наш в біді.

Як дізнатися ж нам, (ім’я дитини),

Що ж робити нам далі?

 

То ж бери ти кубик знову.

Скільки випало? Ходи.

І до Вовчика старого

Ти сміливо підійди.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

А тепер давай спитаєм

У сіренького Вовчка.

Але ще не забуваєм

Ми про ввічливі слова.

 

Адже Вовк – від нас він старший,

Та ще й не знайомі з ним,

То ж які слова найкраще

Підібрати можеш ти?

 

Молодець! Сказав ти вірно!

«Милий Вовчику, скажіть,

Ви, будь-ласка, неодмінно

Про свою проблему вмить».

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Ну а Вовчик нам повідав,

Що пішов гуляти в ліс,

Зачепившись за гіллячку,

Впав, чуть не зламавши ніс.

 

Як би ж то біда єдина…

В окулярах він ішов.

Та як впав він.. Ох, дитино!

Їх шукав та не знайшов.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Що ж ми можемо зробити?

Пропоную я ось що:

Тут не можемо купити

Окуляри. Та й на що?

 

Так як Вовчик наш не бачить,

Та не може сам іти…

«Допоможем ми, не плачте,

Окуляри Вам знайти».

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Візьмем Вовчика за руку,

Та по стежечці підем,

Й під веселі пісні звуки

Все, що треба, ми знайдем.

 

 

Щоб іти нам далі, друже,

Кубик ти на стіл кидай.

Скільки крапочок покаже,

Ти ходить не забувай!

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Ось й лежать ці окуляри!

Ось, під кущиком, ти ба?

Віддамо ми їх Вовчиську,

Та, мабуть, тікать пора.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Ні! Ні! Ні! Наш Вовчик добрий,

Не збирається кусать.

Лише хоче він хоробрим

Тебе, хлопчику, назвать!

 

Та подякувати щиро

Ще й за те, що ти не втік,

А що допоміг сміливо!

Буде дякувати вік!

 

Ну а сам хоч ти щасливий,

Що так допоміг в біді?

Дуже добрий ти та милий!

Хай завжди щастить тобі!

 

Ось вже подорож скінчилась,

Пора в групу повертать.

Тож чому ми тут навчились?

Що б хотів з собой узять?