Дидактичні матеріали з теми "УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ НА ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ"

ТЕМА. УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ НА ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ

ПЛАН

1. Українські землі у складі Російської імперії на початку ХХ ст.
2. Західноукраїнські землі у складі Австро-Угорської імперії у 1900-1914 рр.
3. Україна в роки Першої світової війни

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА:

1. Світлична В.В. Історія України: навч. посіб. – К.: Каравела, 2005. – С. 150-187

2. Історія України / Керівн. авт. кол. Ю.Зайцев. – Л.: Світ, 1996. – С. 164 – 192

3. Панчук І. Історія україни: комплексна підготовка до зовнішнього незалежного оцінювання та державної підсумкової атестації/ Режим доступу: https://history.vn.ua/zno/ukraine-history-zno-2020-panchyk-comprehensive-edition/

КОРИСНІ САЙТИ:   

https://znohistory.ed-era.com/m4/l18-l19

ВІДЕОУРОКИ:

https://www.youtube.com/watch?v=gVGsdBszL7w&list=PLv6ufBUWdRi3a99-jLH5Z5adiwYVv16jD&index=34

https://www.youtube.com/watch?v=BIgnQHRPaKM&list=PLv6ufBUWdRi3a99-jLH5Z5adiwYVv16jD&index=35

https://www.youtube.com/watch?v=B0pyC9WO2Vc&list=PLv6ufBUWdRi3a99-jLH5Z5adiwYVv16jD&index=37

https://www.youtube.com/watch?v=__0xfj6mDJI&list=PLv6ufBUWdRi3a99-jLH5Z5adiwYVv16jD&index=38

https://www.youtube.com/watch?v=UKNKXsbgx0E&list=PLH1iFGL1sy5gnSNsPQs0UMav5LxLuSzFx&index=25

 

1. УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ У СКЛАДІ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ НА ПОЧАТКУ ХХ СТ.

На по початку ХХ ст. українські землі входили до складу Російської (Наддніпрянщини) та Австро-Угорської (західноукраїнські землі) імперій. А створення єдиної, незалежної, соборної України було головним завданням її народу в XX ст.

Особливості економічного та соціального розвитку. У 1900-1903 рр. економічна криза охопила найрозвинутіші галузі промисловості України, металургійну та кам’яновугільну.

У наступні роки господарство перебувало у стані депресії (застою). Криза супроводжувалася поглинанням слабших підприємств сильнішими та збільшенням великих, що отримало назву «концентрація виробництва».

Процес монополізації. Утворення монополіст. об’єднань в Укр.. Як правило, великі підприємства були акціонерними товариствами. Вони прискорювали процес концентрації виробництва і появи моно-полій. Це були об’єднання підприємств певної галузі чи місцевости, які регулювали обсяг виробництва, розподіляли ринки збуту продукції, встановлювали ціни, закривали збиткові фабрики і заводи.

Найпоширенішою формою монополій в Урр. спочатку були синдикати — угоди самостійних у виробничих відносинах власників підприємств про спільний продаж продукції через утворюваний ними об’єднаний орган зі збуту. Дуже велику роль у розвитку монополістичного капіталу в промисловості України відіграв вугільний синдикат Донбасу «Продвугілля».

Напередодні Першої світової війни депресію змінило промислове піднесення, яке лише сприяло посиленню господарського визиску України. Інші особливості, крім концентрації виробництва й утворення монополій:

• спеціалізація районів, значний вплив іноземного капіталу;

• нерівномірний розвиток українських регіонів, вищі від загальноімперських темпи розвитку;

• перетворення України на один з головних промислових районів Російської імперії тощо.

Розвиток сільського господарства:

• гальмування розвитку поміщицьким землеволодінням і селянським малоземеллям;

• на початку XX ст. посилилася спеціалізація окремих районів. Провідну роль відігравало виробництво зерна, особливо у Південній (Степовій) Україні («Укр. – житниця Європи»). На Правобережжі (частково й на Лівобережжі) переважала обробка технічних культур: цукрових буряків (цукрова пром.. – одна з трьох найрозвиненіших пром. Наддніпрянщини), картоплі, тютюну;

• незважаючи на деякі успіхи, Україна залишалася краєм з відсталим сільським господарством. Про це свідчило недостатнє використання машин, низькі врожаї тощо;

• в Україні існувало велике аграрне перенаселення. Уряд не забороняв переселення селянства за Урал, на Далекий Схід. Міграція туди посилилася з побудовою Транссибірської магістралі;

• зі складної ситуації селянам вихід пропонував М. Левитський — створення сільськогосподарських спілок (кооперативний рух). У 1914 р. в Наддніпрянській Україні діяло 3 тис. спілок, перше місце в Російській імперії за цим показником;

• посилилення майнової диференціації селянства, експлуатації народних мас тощо.

Становище робітників було також досить непростим, тому, починаючи з 1900 р., щорічно зростала кількість страйків. Україну в економічну прірву заганяв її цілеспрямований визиск, здійснюваний імперським центром.

Становлення й консолідація української нації:

• роль національної еліти виконувала інтелігенція, зростала за рахунок заможного селянства, поширювала ідею єдності українських земель, єдиний погляд на історію українського народу;

• відбувається формування української літературної мови, усвідомлюється мовна єдність народу;

• у програмах українських політичних партій з’явилася ідея соборності України.

Створення політичних партій Наддніпрянщини.

Самостійницька й автономістська течії в національному русі.

Для українського національного руху характерною рисою стає поступовий перехід від культурно-освітньої діяльності до політичної. У цьому плані переломною подією став вихід брошури Миколи Міхновського «Самостійна Україна», де уперше в Наддніпрянській Укр. відкрито проголошено завдання боротьби за власну незалежну державу. З іменем М. Міхновського пов’язують зародження українського націоналістичного руху в Наддніпрянщині, учасники якого боролися за повну самостійність України. Яскравим представником цього руху, ідеологом українського консерватизму став В’ячеслав Липинський.

• Першою політичною партією Наддніпрянської України стала в 1900 р. Революційна українська партія (РУП), створена у Харкові. Соціалістичний напрям, відкололася соціал-демократична спілка;

• під її впливом Загальна українська організація, створена ще в 1897 р., вирішила створити Українську демократичну партію (УДП). Незабаром від неї відкололася група, яка утворила Українську радикальну партію (УРП). У 1905 р. обидві партії об’єдналися в Українську демократично-радикальну партію (УДРП). Її лідерами були Євген Чикаленко, Сергій Єфремов, Борис Грінченко. Ліберально-демократичний напрям;

• у 1905 р. РУП перейменована на Українську соціал-демократичну робітничу партію, її керівниками були Володимир Винниченко, М. Порш. Усі ці організації представляли автономістську течію;

• на принципах цілковитої державної самостійності України стояла лише утворена М. Міхновським у 1902 р. Українська народна партія (УНП).

Національно-визвольний рух у роки російської революції 1905-1907 рр. Події революції в Україні.

У 1905-1907 рр. в Російська імперія прокотилась перша демократичної революції, деякі її події відбувалися в Україні. Першим великим виступом на флоті та в збройних силах у цілому було повстання на броненосці «Потьомкін», яке очолював Гр. Вакуленчук, а після його вбивства — О.Матюшенко. 25 червня 1905 р. матроси здали корабель румунській владі, а самі стали першими політичними емігрантами.

Далі народний рух швидко політизувався. Це привело до загальноросійського жовтневого політичного страйку1905 р.. Царизм був змушений піти на поступки. 17 жовтня 1905 р. імператор Микола II видав Маніфест:

• обіцянка населенню громадянських свобод, особистої недоторканості;

• скликання Державної думи як всестанового законодавчого органу імперії;

• дозвіл створювати політичні партії — умови для легальної політичної діяльності.

Російські ліберали створили Конституційно-демократичну партію (кадети) і «Союз 17 октября» (октябристи). Почали виникати ради робітничих депутатів (перша — у Катеринославі) і професійні спілки. У листопаді 1905 р. відбулося повстання моряків у Севастополі на чолі з Петром Шмідтом і повстання саперів у Києві на чолі з Борисом Жаданівським, обидва жорстоко придушені. В грудні 1905 р. відбулися робітничі збройні повстання в Олександрівську, Харкові, містах Донбасу, зокрема в Горлівці. Після їх поразки революційних рух пішов на спад.

У ході революції ще гучніше заявив про себе український національний рух. Царизм змушений був іти на поступки, дозволяв видання літератури національними мовами. Перша українська газета «Хлібороб» почала виходити у листопаді 1905 р. в Лубнах.

Щоденна газета «Рада». У грудні 1905 р. в Києві почала виходити перша щоденна українська газета «Громадська думка». Коли її у середині 1906 р. заборонили, видавець замінив назву газети на «Рада», яка й виходила до 1914 р. Її видавав і фінансував видатний громадський діяч, меценат Є. Чикаленко. Від видання газети він мав не прибуток, а збитки, але навіть продавав землю, щоб їх покрити. Влада постійно тиснула на часопис, однак Є. Чикаленко не відступав, вважаючи, що «Україну любити треба не лише до глибини душі, але й до глибини кишені». Газету закрили на початку Першої світової війни.

Діяльність «Просвіти». Під час революції в Україні почали виникати «Просвіти»:

• створення перших у Наддніпрянській Україні «Просвіт» (перша в Одесі – 30.10.1905 р.);

• до середини 1907 р. було створено 35 організацій;

• у них працювали видатні діячі культури Леся Українка, Б. Грінченко, М. Коцюбинський, Панас Мирний та ін.;

• почалося запровадження української мови у школах і університетах;

• під час реакції 1907-1914 рр. майже всі «Просвіти» закриті, наслідки їх діяльності були загалом ліквідовані, але не пройшли безслідно.

Діяльність українських парламентських громад у І і II Державних думах. Укр. політичні сили взяли активну участь у виборах до І та II Державних дум. У І Думі 45 депутатів-українців створили свою власну парламентську громаду, головою якої був І.Шраг. Головні питання, на які група звертала увагу: земельна, освітня й питання автономії. У II Думі українських депутатів було ще більше — 47, їх об’єднання називалося Трудовою громадою. Але II Дума (як раніше Перша) була розпущена. Це сталося 3 червня 1907 р., коли цар підписав новий виборчий закон, який обмежував права селян і робітників, це було порушенням обіцянок 17 жовтня 1905 р. Тому ці події називають червневим державним переворотом, символізував закінченням революції 1905-1907 рр.

Земельна реформа П. Столипіна та її вплив на Україну. Після поразки революції у Російській імперії запанувала реакція, її головним провідником був прем’єр-міністр П.Столипін. Але одночасно вживалися заходи для послаблення протистояння між різними верствами суспільства, селянське питання переросло в політичне.

Саме тому 9 листопада 1906 р. розпочалося проведення аграрної реформи:

• руйнування общини і кожному селянинові надавалося право вимагати виділення йому землі в одному масиві, що мав назву «відруб». Селяни могли переносити туди свої господарські будівлі й створювати «хутір»;

• надання кредитної допомоги селянам через Селянський земельний банк на придбання землі;

• сприяння переселенню селян до малозаселених районів Сибіру, Північного Кавказу, Середньої Азії.

Столипінська реформа ставила за мету:

• створити на селі заможне селянство, яке стало б опорою влади;

• підвищити ефективність сільськогосподарського виробництва, збільшити товарність господарства;

• вирішити проблему аграрного пернаселення.

Особливості запровадження Столипінської аграрної реформи в Україні — те, що процес купівлі-продажу землі проходив інтенсивніше, реформа сприймалася краще, ніж у Росії. На Правобережній Україні та Полтавщині майже вся земля перейшла в приватну власність селян. І все ж реформа увінчалася лише частковим успіхом. Потік мігрантів з України на Далекий Схід був таким потужним, що в окремих районах (Зелений Клин) українці склали більшість населення. Разом з тим у південні та східні райони України масово переселялися російські селяни, що закріплювало російськомовний характер міст і ускладнювало боротьбу за відродження Української держави.

Посилення національного гніту в 1907-1914 рр., причини та наслідки.

Після поразки революції помітно посилювався великоросійський шовінізм. Український рух збагатився важливим уроком: російський опозиційний рух є таким же централізаторським, як і його супротивник — царське самодержавство. Російський опозиційний рух не налаштований на визнання нац.. прав українців.

• Уряд заборонив викладання укр. мовою у тих школах, де в період революції воно було введено;

• спеціальним циркуляром учителям заборонялося розмовляти з учнями укр. мовою поза школою;

• вже в 1907 р. кількість укр. газет зменшилася вдвоє, надалі тиск зростав, лише деякі з видань спромоглися вистояти до 1914 р., у пресі заборонялося вживати терміни «Україна», «укр.народ»;

• царизм усіма засобами боровся також проти розвитку укр. театрального мистецтва;

• заборонялося вшановувати пам’ять Т. Шевченка, зокрема 100-річчя з дня народження;

• було закрито майже всі «Просвіти», українські клуби, наукові товариства тощо.

У 1908 р. в Києві створено «Клуб російських націоналістів», що мав вести боротьбу проти українського руху, членами якого були чорносотенці, які здійснювали погроми всіх хоч якось причетних до револ.подій.

П. Столипін 20 січня 1910 р. підписав циркуляр, що забороняв реєструвати будь-які «чужородні» товариства та видавництва. Хоча, зарахувавши українські організації до таких, уряд тим самим визнав українців окремим неросійським народом. Розгортався антисемітизм, про що свідчить зокрема «Справа Бейліса» (1911-1913 рр.).

Послабилася діяльність укр.партій, їх стали забороняти. У 1908 р. на нараді УДРП вирішено було перейти до роботи у формі безпартійної організації. Нове об’єднання отримало назву Товариство українських поступовців (ТУП). Воно ставило такі вимоги: парламентаризм, федеративна перебудова Росії, національно-територіальна автономія України у складі Російської федерації.

Отже, після поразки революції 1905-1907 рр. розпочався широкомасштабний наступ реакції, зокрема масові арешти, погроми прогресивних організацій, заборона демократичних видань, посилення національного гніту, різке звуження сфери вживання української мови тощо. Напередодні Першої світової війни політики Наддніпрянщини шукали свій, український шлях у складному переплетенні інтересів і суперечностей держав і народів.

2. ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ У СКЛАДІ АВСТРО-УГОРСЬКОЇ ІМПЕРІЇ У 1900-1914 РР.

Економіка західноукраїнських земель: с/г та промисловість. На початку XX ст. принципових змін у соціально-економічному та політичному становищі західноукраїнських земель не сталося:

• завершилося формування основних галузей фабрично-заводської промисловості (найб.розв. нафтовидоб. та деревообр.) й визначилися напрями її дальшого розвитку, збереглося майже повне переважання дрібної промисловости;

• почався новий період в історії нафтодобування, завершився переворот у технічному устаткуванні. Збільшився видобуток нафти. Галузь, як і всі інші, цілком була в руках іноземного капіталу;

• друге місце після нафтодобувної посідала деревообробна промисловість. Що ж до цукрової промисловости, то її у 1870-1910 рр. не було зовсім. Успішно почали розвиватися швейна, взуттєва і килимарська промисловість. У цілому промисловість мала однобокий, переважно сировинний характер розвитку (Україна – сировинний придаток в обох імперіях);

• певне значення для економічного розвитку Галичини мало будівництво електростанцій у повітових містах і великої електростанції в Львові, але основна частина робітників працювала не на фабриках, а ремісниками.

Отже, промисловість зробила деякий крок уперед, однак орієнтація на добування та первинну обробку сировини, залежність від іноземного капіталу, перетворили Західну Україна на ринок збуту.

• Поглибилася соціальна диференціація селянства;

• заможні польські, румунські й угорські землевласники становили близько 10 % від усіх селян, але їм належало близько 50 % усієї землі;

• економічне становище решти селян було надзвичайно тяжким, що посилювало еміграцію;

• примітивне селянське господарство переживало глибоку кризу, особливо повільні темпи розвитку;

• селяни гостро відчували не тільки соціальний, а й національний гніт;

• однією з форм боротьби селян були народні віча;

• 1902 р. відбувся загальний страйк близько 200 тис. селян, що працювали у поміщицьких маєтках. Найвище піднесення селянського руху.

У промисловості на кваліфікованих роботах працювали поляки, умови праці українців були складними. Торгівля була винятково в руках євреїв, а на державну службу брали переважно поляків. Отже, певна автономія Галичини в складі Австро-Угорщини була автономією для поляків.

Розвиток кооперативного руху. Дискримінація за національною ознакою лише згуртовувала українське населення. Українська національна самосвідомість зростала швидкими темпами. Велике значення у цьому плані мала робота товариства «Просвіта». Осередки українського економічного життя створювали кооперативи (усього діяло близько 1500 кооперативів). Кооперативний рух зміцнив господарське становище багатьох українських селян. Сприятливо на становищі селян позначилися масова еміграція та виїзд на сезонні роботи. Отже, при всій складності життя становище селян не було таким безпросвітним, як у середині XIX ст.

Діяльність західноукраїнського політичного руху на початку XX ст., причини його активізації. Радикалізація українського політичного руху. Галичина ще у другій половині XIX ст. стала центром українського національного руху, «українським П’ємонтом». На початку XX на місці пригнобленої та безправної селянської маси виросла свідома своїх економічних, культурних і політичних інтересів українська нація. Політична боротьба поєднувалася із соціальними виступами галицьких селян і робітників. Головними гаслами українського політичного руху, який став значно радикальнішим, були поділ Галичини й національна автономія для її української частини, заснування українського університету в Львові, а також загальне виборче право. Стратегічним завданням була незалежність України.

Діяльність політичних партій. У боротьбу за загальне виборче право активно включилося кероване політичними партіями (УНДП, УРП, УСДП) селянство:

• у 1907 р. в Австро-Угорській імперії впроваджено загальне виборче право для чоловіків. Загальні вибори різко збільшили представництво українців у парламенті, у 1879 р. їх було 3, а після виборів 1907 р. стало 27 з Галичини і 5 з Буковини. Поляки в Галицькому сеймі почали підтримувати «москвофілів» на противагу українському рухові, але їх надії не справдилися. Вплив «москвофілів» швидко й неухильно зменшувався;

загострення конфлікту між українським і польським рухами. Під час виборів польська влада вдалася до масового побиття українських селян. У відповідь на криваву розправу український студент М. Січинський здійснив замах на життя намісника Галичини А. Потоцького, який був ініціатором такого «проведення» виборів.

Результати активізації західноукраїнського політичного руху на початку XX ст.:

• у 1913 р. було обрано 30 представників національного табору й лише одного «москвофіла». В австрійському парламенті укр. депутати постійно висували основну вимогу — надання українським землям політичної автономії у складі Австро-Угорщини, член УНДП українець Ю. Романчук став заступником його голови;

• одним з важливих напрямів укр. руху була боротьба за окремий укр. університет. У липні 1910 р. дійшло до збройної сутички, в якій загинув укр. студент А. Коцко. Після тривалих переговорів австрійський уряд погодився, щоб не пізніше 1916 р. для українців збудували окремий університет;

• у 1912 р. з Відня до Львова надійшли інструкції — ставитися однаково до поляків і українців;

• україно-польська компромісна угода 1914 р. не була реалізована через початок Першої світової війни.

Діяльність національних і спортивно-фізкультурних організацій «Сокіл», «Січ», «Пласт». Українські патріотичні організації на початку XX ст. здійснювали значну роботу з виховання у національному дусі молоді. Ще в 90-х рр. XIX ст. було засновано спортивно-фізкультурну організацію «Сокіл», важливу роль у її розбудові відіграв І.Боберський, який очолював центральний провід «Сокола» в 1908-1914 рр. У 1900 р. К.Трильовський заснував перший гурток спортивно-фізкультурної організації «Січ». Обидві організації були масовими й налічували близько 12 тис. ос.. Щоб проводити військове навчання, учні львівських середніх шкіл у 1911 р. створили таємний гурток «Пласт». Військове навчання молоді здійснювало утворене в 1912 р. товариство «Січові стрільці». Отже, в Галичині розгорнулася підготовка національно свідомої молоді.

Українське національне відродження на Буковині перебувало в тісному зв’язку із загальним українським відродженням. У Чернівцях в 1909 р. була створена «Руська рада», відома також під назвою «Селянська партія» на чолі зі Степаном Смаль-Стоцьким. Як і раніше, на поч. XX ст. нац. рух залишався слабким у Закарпатті. У політичному й культурному житті краю переважали «москвофіли». Укр. орієнтація була пов’язана з тижневиком «Наука». Його редактором з 1903 р. був Августин Волошин, який згодом відіграв велику роль у національно-визвольному русі в Закарпатті.

Вплив Української греко-католицької церкви на піднесення національної свідомості населення західноукраїнських земель. Роль А. Шептицького. Налагодженню добрих відносин з представниками інших народів сприяли діячі визвольного руху. Особливе місце серед них займав Андрей Шептицький:

• у 1900 р. Обраний митрополитом Української греко-католицької церкви (УГКЦ);

• під його впливом чимало священників порвало з «москвофільством» і приєдналося до українського національного табору, виступали, як і митрополит, на боці народовців;

• у 1913 р. А. Шептицький заснував у Львові Український національний музей, його головний меценат;

• домовився з польською владою Галичини про виборчу реформу, яка мала збільшити представництво українців у Галицькому сеймі, війна перешкодила реалізувати ці плани;

• своєю відданою працею митрополит зумів прихилити до себе і УГКЦ народні маси й ще до Першої світової війни був уже визнаний усіма як український патріот. Він об’єднав зусилля греко-католицьких священників і світської інтелігенції у досягненні спільної мети — національного визволення українців.

На студентському з’їзді у Львові виходець зі Східної України Дмитро Донцов заявив про необхідність політичного відокремлення від Росії. Щоправда, більшість українських політиків не дотримувалися такої ж думки.

3. УКРАЇНА В РОКИ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

Територіально-політичні плани ворогуючих держав щодо українських земель. Першу світову війну розпочали два військово-політичні блоки: Антанта (Велика Британія, Франція, Росія, згодом приєдналося ще понад 20 держав) і Троїстий союз, який у ході війни перетворився на Четверний (Німеччина, Австро-Угорщина, Османська імперія та Болгарія, інша назва — Центральні держави). У цій війні Україна стала об’єктом зазіхань агресивних держав Європи:

Російська імперія, володіючи більшістю українських земель, планувала захопити ще й Галичину, Буковину і Закарпаття. Крім того, вона прагнула ліквідувати організаційні центри українського визвольного руху. Свої грабіжницькі наміри російська пропаганда прикривала заявами про прагнення зібрати воєдино всі «російські» землі, до яких вона відносила й українські етнічні території;

Австро-Угорська імперія мала на меті приєднати до своїх володінь Волинь і Поділля;

Німецька імперія добивалася розширення територій за рахунок укр. земель Сходу і Півдня. Загарбання Укр. серед німецьких політиків вважалося найважливішим кроком до розгрому Російської імперії. Деякі німецькі діячі не виключали створення автономної чи навіть формально самостійної Української держави.

Позиції укр. політичних сил Наддніпрянської України та західноукр.земель щодо війни. В умовах війни перед укр. політиками постало питання, яку позицію зайняти щодо неї. Єдиної лінії представникам укр. політичних сил виробити не вдалося. Спільне було те, що всі прагнули використати війну для поліпшення національно-культурного становища України:

•    Симон Петлюра у статті «Війна і українці» закликав всебічно підтримати Росію у війні проти Німеччини й Австро-Угорщини. Він надіявся, що після переможного закінчення війни російський уряд змушений буде надати Україні автономію (згодом зрозумів помилковість позиції). Марність цих сподівань показали вже перші дні війни. У Наддніпрянщині були закриті нечисленні українські газети, журнали, видавництва, «Просвіти». Чимало українських діячів, зокрема М. Грушевського було заслано. Лідер УСДРП В. Винниченко засудив війну;
•    Товариство українських поступовців (ТУП) закликало укр.. підтримати Російську імперію, 1916 р. у декларації «Наша позиція» закликало до нейтралітету, не підтримувати жодну з сторін, що воювали;
•    у 1915 р. в Харкові виникла організація «Юнацька спілка», деякі члени виступала за поразку Росії.
•    укр. політичні партії Галичини (УНДП, УРП, УСДП) створили 1 серпня 1914 р. Головну українську раду (ГУР) на чолі з К. Левицьким. Вона у своєму «Маніфесті» закликала до боротьби за визволення України шляхом всебічної підтримки Австро-Угорщини. Головні вимоги Ради в національному питанні були такі: утворення самостійної Української держави на територіях, які до війни належали Російській імперії, і національно-територіальна автономія західноукраїнських земель, об’єднаних в один коронний край. За ініціативою ГУР у серпні 1914 р. відбувається формування легіону Українських січових стрільців (УСС), який розглядався як зародок майбутньої національної армії. Його першим командувачем був Михайло Галущинський.
•    4 серпня 1914 р. у Львові група українців — емігрантів з Наддніпрянської України — створила Союз визволення України (СВУ). Члени організації (Д. Донцов, А. Жук, М. Меленевський та інші) у програмному документі «Наша платформа» виступали за відокремлення України від Росії й створення незалежної демократичної Української держави у формі конституційної монархії.

ГУР і СВУ в 1915 р. об’єдналися у Відні в Загальну українську раду. Але СВУ проводила окрему роботу:

• пропагандистську — видання брошур, преси, читання лекцій з історії та сучасного становища України;

• дипломатичну — налагодження відносин з урядовими колами країн Четверного союзу і нейтральних;

• з полоненими-українцями у німецьких і австрійських концтаборах. Один з активних діячів організації Олександр Скоропис-Йолтуховський добився від властей згоди на переведення 80 тис. українців до трьох таборів і дозволу на опіку полоненими СВУ. Ця робота сприяла зростанню їхньої національної свідомосте;

• адміністративно-організаційну — формування з українців органів місцевої влади на окупованій Німеччиною території Волині, Полісся, Підляшшя, заснування зокрема 134 шкіл.

Перебіг воєнних дій на території України. Російська армія виграла у серпні-вересні 1914 р. Галицьку битву в австро-угорського війська, взяла Львів і зайняла Галичину та Буковину. Це оцінювалося як завершення справи Івана Калити, який почав процес об’єднання московських земель. Протягом 1915 р. німецько-австрійські війська відвоювали майже всю Галичину та Буковину, захопили частину Волині.

Навесні 1916 р. російські війська Південно-Західного фронту під командуванням А.Брусилова провели надзвичайно вдалу військову операцію, відому під назвою «Брусиловський прорив», захопивши знову значну частину Галичини й Буковини.

Наступного року російське військо відступило з усієї окупованої території.

Діяльність австрійської та російської адміністрацій у Галичині та Буковині. Галичину й Буковину царизм розглядав як частину Росії. На цих територіях було створено Галицько-Буковинське генерал-губернаторство, яке очолив граф Г. Бобринський, відомий українофоб. Він намагався знищити усі прояви українського життя: газети, журнали, книгарні, видавництва, партії, організації. Гонінь зазнала УГКЦ, митрополит А. Шептицький був заарештований і засланий на північ Росії. Тисячі українських діячів були вислані в Сибір. Вся політика російської окупаційної влади була спрямована на те, щоб знищити національні особливості галичан, русифікувати їх. Російський діяч П. Мілюков назвав це «європейським скандалом». Становище змінилося лише в 1917 р., коли Галицько-Буковинське генерал-губернаторство очолив відомий український діяч, історик Дмитро Дорошенко. Австрійська влада, використовуючи окремі факти співробітництва «москвофілів» з російською окупаційною владою, також здійснила масові репресії проти галичан, яких навіть звинувачували у своїх поразках. Таким чином, західноукраїнське населення опинилося між двох вогнів, зазнаючи переслідувань при владі обох сторін, які воювали.

Українці в арміях воюючих держав. Обидві сторони проводили мобілізації, зокрема до російської армії протягом війни залучили близько чотирьох мільйонів українців, до австро-угорської — понад 300 тисяч. Наші земляки опинилися у ворожих арміях, тисячами гинули за чужі інтереси, оскільки не мали власної держави.

Бойовий шлях легіону Українських січових стрільців:

• його початок припадає на вересень 1914 р., коли вони захищали в Карпатах Ужоцький перевал;

• справжнє бойове хрещення січові стрільці пройшли 29квітня - 2 травня 1915 р. у боях за гору Маківка;

• відомими сторінками історії УСС стали бої на горі Лисоні поблизу Бережан на Тернопільщині (1916);

• біля села Конюхи у цьому ж краї (червень 1917 р.).

Австрійське та німецьке командування не раз відзначало героїзм УСС, навіть називали їхній полк «найкращим підрозділом всієї австро-угорської армії». Стрільці навіть у жорстоких умовах війни знаходили час для громадської та національно-культурної роботи. Першим командувачем УСС був М. Галущинський, згодом цю посаду обіймали Г. Коссак, А. Варивода, Ф. Кікаль, В. Вишиваний.

Суспільно-політичне становище населення впродовж війни. Після поразок російської армії в 1915 р. уряд змушений був допустити громадські організації до справи забезпечення армії продовольством і спорядженням, до опіки над шпиталями, біженцями та населенням з прифронтової зони. Виник ряд впливових організацій, зокрема Військово-промисловий комітет, Союз міст, Союз земств, «Товариство допомоги населенню Півдня Росії, яке постраждало від воєнних дій». У них активну роль відігравала українська інтелігенція.

Соціально-економічне становище населення впродовж війни. У ході війни відбувалися значні зміни в народному господарстві, викликані переорієнтацією на забезпечення потреб армії. Промисловість, транспорт і фінанси не витримували перевантажень воєнного часу і розладнувалися. Вони не могли забезпечити потреби фронту й тилу. Швидко наростали продовольчі труднощі. Все це викликало загострення соціальних суперечностей, назрівання революційної кризи, особливо в Над дніпрянщині (повстання у с. Нижня Сироватка, Сумщина).

Соціально-економічні та політичні наслідки війни для українського суспільства:

• розорення західноукраїнських земель, евакуація, виникнення проблеми біженців, депортованих, переміщених осіб;

• значні людські втрати (близько півмільйона осіб), велика кількість поранених, полонених, інвалідів;

• кризовий стан економіки, диспропорції у промисловості, інфляція, перебої в роботі транспорту, страйки;

• скорочення посівних площ, працездатного населення на селі, посилення селянських виступів;

• утримання за рахунок місцевих ресурсів близько половини російської армії та тилових гарнізонів;

• послаблення Російської й Австро-Угорської імперій, що прискорило майбутні революційні події;

• створення українських збройних формувань, набуття воєнного досвіду;

• порушення «українського питання» на міжнародному рівні.

Отже, незважаючи на великі людські та матеріальні втрати, розкол національного руху, придушення опозиційних сил, Перша світова війна сприяла визріванню свідомосте українського народу, перетворенню його на повноцінну націю, готову до створення власної держави.