28 січня о 18:00Вебінар: Як організувати ефективну роботу над помилками на уроках української мови

«Дидактичний кейс до майстер-класу "Від медіаграмотності – до медіаосвіти"»

Про матеріал
У поданій збірці Дітчук Олена Олександрівна (вчитель СЗШ № 77 м. Львова) та Полуліх Любов Степанівна (заступник директора з НВР СЗШ № 77 м. Львова) упорядкували дидактичні матеріали з медіаосвіти, які стануть у пригоді як педагогам, так і учням, і їхнім батькам.
Перегляд файлу

НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНИЙ ЦЕНТР ОСВІТИ м. ЛЬВОВА

Середня загальноосвітня школа № 77 м. Львова

з поглибленим вивченням економіки та управлінської діяльності

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВІД МЕДІАГРАМОТНОСТІ – ДО МЕДІАОСВІТИ

 

Дидактичний кейс до майстер-класу

 

 

 

 

Упорядники:

Полуліх Л. С., Дітчук О. О.

 

Рецензенти:

Бідник Н. С., Демчук З. М.

                                                              

 

 

 

 

                                                                                              Львів, 25.09.2018                                                 

ПЛАН  ПРОВЕДЕННЯ МАЙСТЕР-КЛАСУ «ВІД МЕДІАГРАМОТНОСТІ – ДО МЕДІАОСВІТИ»

 

Дата проведення: 25.09.2018 р.                                                                  Час проведення: з 10:00 до 13:00.

Місце проведення: 

середня загальноосвітня школа №77 м. Львова  з поглибленим вивченням економіки та управлінської діяльності 

1.

Відкриття. 

Вітальне слово.

10:00-10:15

Бідник Наталія Степанівна,  заввідділом освітніх технологій,  методист НМЦО

Демчук Зоряна Миколаївна,  директор СЗШ №77

2.

«Виклики сучасного медіа-простору».

10:15-10:25

Потятиник Борис Володимирович, професор, зав. кафедрою нових медій

ЛНУ ім. Ів.Франка

3.

«Методологічний аспект медіаосвіти».

10:25-10:45

Бідник Наталія Степанівна,  заввідділом освітніх технологій, 

методист НМЦО

4.

«Проблеми та особливості комунікації у сучасному інформаційному просторі». Практикум.

10:45-11:15

Полуліх Любов Степанівна, заступник директора СЗШ №77 

5.

Спілкування у медіа-локації. 

11:15-11:35

Огляд книжкової виставки

6.

«Роль медіаграмотності в інноваційному освітньому процесі»

11:35-11:50

Александров Павло Миколайович, співробітник Інституту екології масової

інформації ЛНУ

7.

«Прийоми самозахисту у медіапросторі». Кейс на пам’ять

11:50-12:40

Дітчук Олена Олександрівна,  викладач курсу «Медіаосвіта» СЗШ №77 

8.

Методичні діалоги. 

12:40-13:00

Підведення підсумків

Мета майстер-класу: ознайомити учасників – заступників директорів ЗНЗ Львова – з викликами сучасного інформаційного простору, з поняттям медіаекології, з основними принципами медіаосвіти та її складовими; навчити можливості використання навичок медіаграмотності, медіакультури, медіакритики, медіабезпеки у професійній педагогічній практиці; спонукати педагогів до фахової, активної інформаційно-педагогічної діяльності та безпеки у кібер-просторі.

Гості – фахівці з медіаекології: 

Борис Потятиник – метр медіаосвіти в Україні, доктор філологічних наук, професор, зав. кафедрою нових медій ЛНУ ім. Ів. Франка, засновник Інституту екології масової інформації ЛНУ ім. Ів. Франка, голова редколегії часопису та інтернет-видання «Медіакритика», член редколегії часопису Explorations in Media Ecology.

Павло Александров – співробітник Інституту екології масової інформації ЛНУ ім. Ів. Франка; відповідальний секретар журналу «Медіакритика».

             

ЗАКОНОДАВСТВО УКРАЇНИ ПРО ВІДНОСИНИ В ІНФОРМАЦІЙНОМУ ПРОСТОРІ

Законодавство України про ЗМІ базується на Конституції України, де прописані засадничі положення про інформацію, про свободу преси, про захист прав та інтересів громадян в інформаційному просторі; враховує відповідні норми Цивільного кодексу України та Кримінального кодексу України. Безпосередньо діяльність в інформаційному просторі регулюється наступними законами України: «Про інформацію» (про відносини під час створення, збирання, отримання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації), «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» (про правові основи діяльності друкованих засобів масової інформації (преси) в Україні), «Про телебачення і радіомовлення» (регулює відносини, що виникають у сфері телевізійного та радіомовлення на території України), «Про інформаційні агентства» (закріплює правові основи діяльності в Україні інформаційних агентств та їхнього міжнародного співробітництва), «Про видавничу справу» (визначає загальні засади видавничої справи, регулює порядок організації та провадження видавничої діяльності), «Про радіочастотний ресурс України» (встановлює правову основу користування радіочастотним ресурсом України), «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації» (визначає порядок всебічного і об'єктивного висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування засобами масової інформації і захисту їх від монопольного впливу органів тієї чи іншої гілки державної влади або органів місцевого самоврядування), «Про кінематографію» (визначає правові основи діяльності в галузі кінематографії та регулює суспільні відносини, пов'язані з виробництвом, розповсюдженням, зберіганням і демонструванням фільмів), «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів» (державна підтримка засобів масової інформації – сукупність правових, економічних, соціальних, організаційних та інших заходів державного сприяння зміцненню і розвитку інформаційної галузі, її інфраструктури), «Про Суспільне телебачення і радіомовлення України» (створюються правові основи діяльності Суспільного телебачення і радіомовлення України, визначаються засади діяльності Національної суспільної телерадіокомпанії України), «Про телекомунікації» (встановлює правову основу діяльності у сфері телекомунікацій), «Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення» (визначає правові засади діяльності Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення як конституційного, постійно діючого, колегіального, наглядового та регулюючого державного органу в галузі телерадіомовлення), «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп’ютерних програм, баз даних» (регулює розповсюдження вищеназваних інформаційних продуктів), «Про захист персональних даних» (регулює правові відносини, пов’язані із захистом і обробкою персональних даних, і спрямований на захист основоположних прав і свобод людини і громадянина, зокрема права на невтручання в особисте життя, у зв’язку з обробкою персональних даних), «Про авторське право і суміжні права» (охороняє особисті немайнові права і майнові права авторів та їх правонаступників Закони України), «Про доступ до публічної інформації» (визначає порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб’єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес), «Про рекламу» (визначає засади рекламної діяльності в Україні, регулює відносини, що виникають у процесі виробництва, розповсюдження та споживання реклами). Закони України «Про приєднання України до Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів (Паризького акта від 24 липня 1971 року, зміненого 2 жовтня 1979 року)» та «Про приєднання України до Конвенції про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їхніх фонограм від 29 жовтня 1971 року» деталізовані у Законі України «Про авторське право та суміжні права». В сучасних реаліях інформаційного простору України важливу роль відіграє Указ Президента України №133/2017 від 15 травня 2017 року «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 28 квітня 2017 року "Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)"».  

МАНІПУЛЯТИВНІ ТЕХНОЛОГІЇ У ЗМІ

Влада у найширшому розумінні – це здатність і можливість впливати на когось або щось з метою реалізації своєї волі, не тільки за їхньою згодою, але і всупереч.

Вплив така поведінка, яка змінює ставлення і почуття інших людей.

Маніпулювання – це спосіб психологічного впливу, спрямований на зміну напряму активності аудиторії, її ідей, думок, поглядів тощо, який лишається непоміченим. Маніпуляція свідомістю – це своєрідне панування над духовним станом людей, управління їхньою поведінкою шляхом нав'язування їм ідей, установок, мотивів, стереотипів поведінки, вигідних суб'єкту впливу.

Медіа-маніпуляція вид психологічного впливу, що здійснюється через пресу (газети, журнали, книги), радіо, телебачення, інтернет, кінематограф, звукозаписи та відеозаписи, відеотексти, телетексти, рекламні щити та панелі, домашні відеоцентри, що поєднують телевізійні, телефонні, комп'ютерні та інші лінії зв'язку, соціальні мережі, що призводить до пробудження у об'єкта впливу намірів, які змінюють його бажання, настрої, поведінку, погляди тощо. 

ЗМІ – один із соціальних інститутів, що тією чи іншою мірою виконує замовлення суспільства та окремих соціальних груп щодо певного впливу на населення в цілому, в тому числі й на окремі вікові та соціальні категорії. Безпосереднім об`єктом дії засобів масової комунікації (ЗМІ) є як окремий індивід, так і велика група людей, які становлять аудиторію для того чи іншого конкретного ЗМІ. ЗМІ мають чималі можливості впливати на спосіб життя та переконання особистості як суто інформаційно, так і за допомогою практичних зразків. 

РІВНІ ВПЛИВУ ЗМІ

Індивідуальний

Груповий

Організаційний

Суспільний

Усвідомлення

ЗМІ може сприяти змінам у поведінці спілкування в межах соціальних груп. ЗМІ

намагаються залучати членів сім'ї, друзів, співробітників та інших до загальних дискусій.

Об'єктами впливу є робочі місця, школи, супермаркети, торгові точки роздрібної торгівлі тощо. Зазвичай використовуються друковані видання, наприклад, пам’ятні записки, інформаційні бюлетені і брошури.

Середовище суспільної інформації

Знання

Громадська думка

Ставлення

Державна політика

Самодієвість

Соціальні норми

РІВНІ МАНІПУЛЮВАННЯ

Посилення існуючих у свідомості людей потрібних маніпулятору ідей, установок, мотивів, цінностей, норм.

Часткові, малі зміни поглядів на ті чи інші події, процеси, факти, що також впливає на емоційне і практичне ставлення до конкретного явища.

Докорінна, кардинальна зміна життєвих установок шляхом поширення сенсаційних, драматичних, надзвичайно важливих повідомлень.

За допомогою ЗМІ інформацію можна

-                спотворити за допомогою неповної, односторонньої подачі; так званий фрагментарний спосіб поширення інформації: масив інформації подрібнюють на менші масиви та коли інформація подається єдиним неопрацьованим потоком, що не дозволяє пересічному індивіду сформувати цілісну картину подій;

-                відредагувати, додавши власні домисли і коментарі (значна частина спотворень у подачі інформації спричиняється індивідуально-психологічними особливостями поширювачів інформації, особистими політичними симпатіями);

-                інтерпретувати у вигідному світлі;

-                просто приховати, разом з тим, акцентуючи увагу на окремих сторонах події, замовчуючи інші, що створює додаткову можливість маніпулювати аудиторією;

-                створити «інформаційний шум», тобто зниження сприйняття фактів за рахунок подачі такої кількості новин, за якої стає неможливим їхнє сортування;

             

-                оперативно подати навіть неперевірену інформацію, що є певним маніпулятивним прийомом та відповідно до «закону випередження» (сформульованого ще у 1925 році американським дослідником М. Лундтом), будь-яке перше повідомлення про подію справляє значно сильніший вплив на аудиторію, ніж наступні;

-                поширювати певний погляд на інформацію як її єдино вірний варіант, активізується модель «спіралі мовчання».

РІЗНОВИДИ МАНІПУЛЯТИВНИХ ТЕХНОЛОГІЙ У ЗМІ

«Спіраль мовчання». Уперше це явище дослідила Е. Ноель-Нойманн. Суть його полягає в наступному: індивід є більш схильним лишати свої погляди невисловленими, якщо вони не підтримуються більшістю через страх перед ізольованістю від суспільства.

Дезінформація – це спосіб психологічного впливу, який полягає в навмисному наданні суперникам або аудиторіям такої інформації, що вводить їх в оману щодо дійсного стану справ. Дезінформація містить у собі використання свідомо помилкових даних і повідомлень. 

Техніка «сендвіча» – нашарування один на одного матеріалів протилежного характеру. «Отруйний сендвіч» – це коли позитивний факт або подія, сприятливі для суб'єкта впливу, обрамлюються спеціально підібраним попереднім і наступним негативним матеріалом і, таким чином, нівелюється позитивний ефект від факту чи події. «Цукровий сендвіч» нівелює негативний ефект від факту чи події.

Міфи – розповсюдження ілюзорних ідей, що містять певні цінності й норми, які сприймаються переважно на віру, без раціонального, критичного їх осмислення (наприклад, міф про незмінну егоїстичну природу людини, її агресивність, схильність до накопичування і споживання).

Створення інформаційної реальності. Людина, не маючи доступу до усіх подій, які відбуваються у світі, потребує інформації про процеси, що відбуваються. Але ЗМІ можуть відображати не чисті факти, а їхню інтерпретацію. Тому замість відображення дійсності вони створюють псевдореальність, Наприклад, ЗМІ самі визначають міру важливості тієї або іншої події, факту. А буває і так, що ЗМІ організовують псевдоподії, які організовуються штучним шляхом з метою створення репортажу.

Стереотипізація створення стереотипів. Важливу роль у стереотипізації особи і соціуму роблять засоби масової комунікації й інформації, які активно впливають не лише на окрему людину, але і на усе суспільство, а також беруть участь у побудові образу соціального світу.

Посилання на анонімний авторитет прийом введення в оману відноситься до так званої «сірої пропаганди». Авторитет, до якого звертаються, може бути релігійною чи вагомою політичною фігурою, діячем науки тощо. Ім'я авторитету не повідомляється. При цьому для більшої переконливості можуть цитуватися документи, оцінки експертів, звіти свідків та інші матеріали. Приклади: «Вчені встановили...», «Доктори рекомендують...», «Джерело з президентського оточення повідомляє...» тощо. Посилання на неіснуючий авторитет надають інформації солідності й ваги в очах пересічних громадян. При цьому джерело не ідентифіковане і відповідальності за помилкове повідомлення журналісти не несуть.

Емоційний резонанс спосіб створення у широкої аудиторії певного настрою з одночасною передачею їм пропагандистської інформації. Він знімає психологічний захист, який на розумовому рівні вибудовує людина, намагаючись захиститися від «промивання мізків». Тому при емоційному резонансі ніякі раціональні контраргументи не спрацьовують.

Буденна розповідь. Якщо потрібно «привчити» людей до насильства, крові, вбивств тощо, то щодня в ЗМІ повідомляється про найтяжчі з них. Через декілька тижнів такої обробки населення перестає реагувати на найжахливіші злочини і масові вбивства, що відбуваються в суспільстві, бо наступає психологічний ефект звикання.

Ефект присутності містить у собі низку трюків, які імітують реальність. Наприклад, недобропорядні ЗМІ фабрикують заднім числом зйомку «реального» затримання бандитів чи автокатастрофи. Ілюзія достовірності надає сильного емоційного впливу і створює відчуття автентичності подій; ніхто не підозрює, що це лише дешевий трюк.

Джерела: https://uk.wikipedia.org  http://pidruchniki.com/19030106/psihologiya/slovnik_terminiv_konfliktologiya

                         

БЕЗПЕКА В СОЦМЕРЕЖАХ. РЕКОМЕНДАЦІЇ

Якщо не замислюватися, то соціальна мережа – просто зручний спосіб спілкування з друзями, де легко відправляти повідомлення, дивитися і коментувати фотографії. Крім того, це може бути і чудовим інструментом для заробітку. Але існує думка, що соцмережі створені з метою відстеження дій користувачів. І дійсно, це зручна база даних: спробуйте поглянути на свої профілі «стороннім оком». Скільки інформації Ви дізналися про себе?

Загальні рекомендації, наведені нижче, допоможуть Вам обмежити доступ сторонніх осіб до інформації про Вас:

  реєструйтеся у соцмережах, яким довіряєте – не у всіх підряд;

  не заповнюйте всі поля інформації під час реєстрації;

  зробіть файли конфіденційними – налаштуйте відображення інформації тільки для списку Ваших друзів. Налаштування приватності у Facebook не дозволяють нікому, окрім друзів користувача, читати й отримувати відомості про його дії в соцмережі;

  заходьте у свій акаунт, вводячи його дані у рядок з адресою або користуйтеся вкладками, аби не потрапити на підробний сайт;

  додавайте тільки знайомих вам людей; якщо маєте сумніви щодо знайомства з користувачем, який «напрошується» у друзі – сто разів подумайте перед тим, як надати йому доступ до Вашої особистої інформації;

  час від часу змінюйте паролі на всіх своїх сторінках; бажано використовувати різні паролі для кожного акаунту – тоді, в разі зламу однієї сторінки, інші залишаться у безпеці;

  контролюйте інформацію, яку розміщуєте в мережі, навіть якщо якусь інформацію було Вами видалено, пам’ятайте: все, що розміщується в Інтернеті, там залишається назавжди і може бути збережене кимось; тому перед тим, як розмістити фото чи допис, – сім разів подумайте (ваші пости можуть бути оцінені, наприклад, майбутнім або поточним роботодавцем, що, до речі, зараз є поширеною практикою); тому користуйтеся «правилом бабусі»: перед розміщенням задумайтеся, що би на це сказала Ваша бабуся;

  будьте обережні, переходячи за посиланнями, які надходять Вам від інших користувачів, – вони можуть бути небезпечними; до того ж зловмисники можуть зламати сторінку Вашого друга та надіслати посилання на шкідливий сайт від його імені;

  зверніть увагу, що інтеграція з іншими сервісами може також бути ризикованою; наприклад, Ви щось публікуєте у Twitter і ця новина автоматично розміщується у Facebook; або на якомусь сайті додаєте коментар за допомогою акаунту в соцмережі, при чому відчуваєте себе анонімно та в безпеці, проте пам’ятайте, що інтеграція-автоматика може розкрити Вашу особистість;

  захистіть домашній Wi-Fi надійним паролем;

  встановіть антивірусну програму та оновлюйте її, адже деякі віруси на те і створені, аби перехопити Вашу особисту інформацію з комп’ютера.

             Навчіть     правил    безпеки    в    Інтернеті    дітей,     діліться    цією     інформацією     з    іншими!

 

Катерина Чайка

Джерело: http://safe-city.com.ua/bezpeka-u-sotsmerezhah/

 

Загальний регламент про захист персональних даних (GDPR), який набув чинності 25 травня 2018 року, змінює правила гри у сфері використання даних про особу, причому не лише у ЄС, для якого ухвалені ці зміни, а й в усьому світі. Документ запроваджує більш суворі правила поводження з інформацією про особу, через що бізнесовим та онлайн-сервісам доводиться повністю переформатовувати свою роботу. Серед головних новацій – посилення заходів захисту персональних даних та право особи відкликати дані про себе незалежно від того, хто і коли їх використовує. Бізнес за замовчуванням має дбати про приватність інформації про особу і використовувати дані про неї лише тоді, коли вона дала однозначну згоду. Цей новий регламент був написаний ще два роки тому, і про день набуття ним чинності було відомо заздалегідь. ЄС вирішив надати своїм громадянам та резидентам змогу контролювати поширення своїх персональних даних, а для бізнесу – створити єдине регуляторне середовище у цій сфері, мовиться у самому регламенті. 

Зокрема, персональні дані мають зберігатися в режимі максимально можливої анонімності, навіть імена конкретних осіб у базах даних необхідно замінювати псевдонімами – такими є нові правила. Відтепер дані про громадянина ЄС (але де-факто – про кожну людину) не можуть бути доступні публічно без її «очевидної згоди». Більше того, ідентифікувати людину по її даних тепер буде дуже важко: інформація про ім’я, адресу та громадянство тощо відтепер зберігатиметься окремо від решти даних.

Утім, гарантії приватності, які надає директива, не є абсолютними: винятки робляться у ситуаціях, коли йдеться про національну безпеку, про інформацію про здоров’я та лікування людини, або тоді, коли дані збирає не компанія, а окрема людина – для «використання у приватному житті». Простіше кажучи, знайомитися у соцмережах не стане складніше, чого не скажеш про просування товарів та послуг, визнають експерти.

Усі великі соціальні мережі, пошуковики, найбільші компанії змінили правила користування даними і запровадили нові технологічні рішення, щоб відповідати вимогам GDPR. «Оператор персональних даних», тобто компанія, яка їх збирає, має чітко заявити, які дані збираються і як, чому вони опрацьовуються, як довго їх зберігатимуть і з ким ними ділитимуться. До прикладу, власники мобільних телефонів мають право запросити копію даних, зібраних оператором, якщо захочуть.

Українське законодавство про персональні дані й раніше мало частину обмежень і вимог, які містить GDPR. У Євросоюзі «персональні дані» трактуються більш широко, до них зараховують, зокрема, ІР-адреси чи номери телефонів: це те, чого наразі немає в українських законах. Нові європейські правила фактично поширюються і на українців, бо більшість великих компаній співпрацюють з ЄС, мають там філії або обслуговують громадян Євросоюзу, відтак їм доводиться змінювати правила для всіх клієнтів, пояснюють експерти. Бізнесові, який претендує на те, щоб працювати на ринку ЄС, доведеться відповідати новому регулюванню та запровадити всі ці вимоги. Зокрема, інтернет-бізнес змушений внести ті корективи у свою роботу з даними, які вимагаються у Євросоюзі. Навіть якщо компанія не розташована у ЄС, але має там відділення або ж працює з даними людей, що мешкають у Євросоюзі, це регулювання на неї теж поширюється. Наприклад, якщо український готель веде базу даних і до нього бодай раз на рік приїжджатиме якийсь один європеєць, то їм доведеться відповідати всім вимогам ЄС. Тобто краще контролювати персональні дані і мати змогу їх вивантажувати (видаляти на вимогу особи).

Нові європейські правила поводження з персональними даними передбачають безліч нюансів. Тому низка американських та інших медіа просто закрили доступ для громадян з ЄС. «На жаль, наш сайт тимчасово недоступний у більшості європейських країн», – такі повідомлення бачить європеєць, намагаючись почитати онлайн газети Chicago Tribune, Los Angeles Times, New York Daily News, The Baltimore Sun, Orlando Sentinel, South Florida’s Sun-Sentinel, Newport News, Virginia’s Daily Press, Allentown, Pennsylvania’s The Morning Call, Hartford Courant, The San Diego Union-Tribune та інші медіа. Не дивно, адже порушникові загрожують штрафи до 4% від річного обігу його компанії або до 24 мільйонів євро.

Олександр Грабар зазначає, що в Україні є багато людей, які за декілька сотень/тисяч доларів дадуть інформацію про будь-яку людину, до того ж з вражаючими деталями. Настільки відкритими є наші особисті дані для світу. Аби захистити особисті дані, каже він, перш за все люди повинні самі слідкувати за тим, кому і для чого передають свої персональні дані.

«Не потрібно у всіх заявах / формах на сайтах / документах розписувати про себе все, що від вас просять. Пишіть лише в міру необхідності. Ви завжди маєте право відмовитись від надання і обробки ваших персональних даних, або надати дані з конкретною метою. Раджу завжди читати положення про обробку даних, в тому числі і на сайтах або в мобільних додатках», – розповідає Олександр Грабар.

Подавайте вимоги про знищення персональних даних, якими володіє особа, якій ви не надавали дозвіл. Не лінуйтеся скаржитися у державні органи при порушенні ваших прав, що стосуються даних. Якщо ваші дані незаконно використовуються, фахівці радять звертатись із заявами до Уповноваженого Верховної Ради з прав людини. 

Джерело: http://safe-city.com.ua/yak-vplyne-novyj-yevropejskyj-reglament-pro-zahyst-personalnyh-danyh-reglament-na-ukrayintsiv/

             

ПІДТРИМАННЯ БЕЗПЕКИ ПРИСТРОЮ

Якщо вас автоматично переспрямовують з Google або ви бачите спливаючі оголошення, небажані панелі інструментів чи дивні результати пошуку Google, можливо, на вашому комп’ютері встановлено зловмисне програмне забезпечення (шкідливі програми, які створені, щоб контролювати чи пошкодити ваш комп’ютер).

Ознаки наявності зловмисного програмного забезпечення

Ознаками присутності на комп’ютері зловмисного програмного забезпечення можуть бути:

  спливаючі оголошення;

  небажані панелі інструментів;

  недоречні результати пошуку Google або оголошення;

  переспрямування із сайту, який ви хочете відвідати, як-от з вашої домашньої сторінки або

Google;

  пошукова система, яка нагадує Google, але її логотип і URL-адреса інші; отримання результатів з іншої пошукової системи.

Як видалити зловмисне програмне забезпечення з комп’ютера або веб-переглядача

1. Перевірте, чи є на комп’ютері невідомі програми, і видаліть їх.

Приклади шкідливих програм:

     BrowserProtect

     Desk 365

     Dosearches Browser Protector

     DProtect

     eSave Security Control

     Extended Protection

     Nation Zoom browser protection

     New Tabs Uninstall

     Omiga plus

     Wysys Control

2.                       Якщо ви користуєтеся Chrome або Firefox, скиньте налаштування веб-переглядача за допомогою відповідної функції.

3.                       Якщо ви користуєтесь іншим веб-переглядачем, знайдіть і видаліть зловмисне програмне забезпечення за допомогою антивірусної програми.

4.                       Якщо проблему не вдалося вирішити, опишіть її на Форумі Пошуку Google. Не забудьте зазначити, яких заходів для вирішення проблеми ви вжили. 

Як захистити комп’ютер  від зловмисного програмного забезпечення

Порада 1. Стежте, щоб веб-переглядач і операційна система завжди були оновленими.

Більшість операційних систем сповіщають, коли потрібно їх оновити. Не ігноруйте такі повідомлення. У застарілих версіях програмного забезпечення можуть бути проблеми з безпекою, якими злочинці користуються для доступу до даних користувачів.

Веб-переглядач Google Chrome автоматично оновлюється до останньої версії щоразу, коли Ви його запускаєте. Тож Ви можете отримати найновішу систему захисту, не докладаючи зайвих зусиль.

Порада 2. Стежте за тим, що Ви натискаєте та завантажуєте.

Ви           можете           ненавмисно   натиснути       посилання,     яке встановить зловмисне програмне забезпечення на Вашому комп’ютері. Щоб захистити свій комп’ютер, натискайте лише надійні посилання й завантажуйте вміст лише із сайтів, яким довіряєте. Не відкривайте файли невідомих типів і не завантажуйте програми зі спливаючих вікон у веб-переглядачі.

Окрім того, завантажуючи вміст, звертайте увагу на інформацію, зазначену дрібним шрифтом, і на автоматично вибрані опції. Переконайтеся, що Ви розумієте, які програми встановлюєте.

Джерело:

https://www.google.com/safetycenter/everyone/start/devices/

 

             

СПАМ-АТАКИ: ЯК ВБЕРЕГТИСЯ

Спам – це небажані повідомлення, які засмічують поштову скриньку і, крім того, можуть містити віруси або посилання на шкідливий сайт. Провайдери та інтернет-ресурси намагаються його фільтрувати, проте спамери постійно вдосконалюють свої технології, винаходячи нові способи обійти перешкоди.

Знайте ворога в обличчя

1. «Нігерійські листи»

Це лист, адресантом якого є нібито багатій чи міфічний принц у минулому, який звертається з проханням про допомогу. Такі особи можуть просити гроші для укладення угод, сплати податків і подібних цілей. У такому листі повідомляється про можливість отримати відсоток від суми, яку користувач, який отримав листа, допоможе роздобути.

2. Фішингові листи

Слово «фішинг» походить від англійського «риба». До користувача надходить лист, який маскується під звернення від відомої компанії (Google, Microsoft тощо) або адміністрації банку з проханням підтвердити свої дані, інакше акаунт буде заблокований. Насправді користувача скеровують на сайт-клон, який зовні виглядає, як оригінал. Таким чином, жертва «потрапляє на гачок», залишаючи на сайті-підробці свої конфіденційні дані.

3. «Крикливі теми» 

Якщо в темі отриманого листа Ви прочитали щось на кшталт: «Терміново!!!» «Ти не повіриш!» і подібне, утримайтеся від бажання прочитати, про що саме йдеться у такому повідомленні. Подібні листи заподіють шкоди Вашому комп’ютеру або виявляться фішинговими.

4. Благодійність

На жаль, шахраї користуються людською співчутливістю. Вони проводять масову розсилку з проханнями про допомогу хворим або потерпілим. Повіривши таким повідомленням, Ви ризикуєте переказати кошти до кишені зловмисників або стати жертвою фішингу.

5. Акції та конкурси

Користувачі отримують повідомлення, у якому йдеться про перемогу в конкурсі і можливість отримати подарунок або придбати товар з нечуваною знижкою. Лист може бути замаскований під відомий бренд, щоби заплутати жертву. У повідомленні, як правило, зазначається номер, за яким необхідно зателефонувати, аби скористатися виграшем. Якщо зателефонувати на такий номер, з абонента стягуються кошти або повідомляється, що він має сплатити певну суму.

Захистіться від спаму

Провайдери не здатні захистити користувачів від спаму на всі 100 відсотків. Тому подбати про власну безпеку слід самостійно.

Обережно ставтеся до листів, які вимагають надати конфіденційну інформацію, навіть якщо це Ваш банк або сервіс, на якому Ви зареєстровані.

Не завантажуйте вкладення з отриманих листів.

Не переходьте за посиланнями в листах від невідомих відправників або від друзів, якщо такі листи викликають підозру.

Отримані спам-листи позначайте як спам, переносьте їх у чорні списки.

Спамери збирають адреси для розсилок з віртуальних джерел. Тому не розміщуйте свій реальний е-mail у відкритому вигляді на неперевірених сайтах, різних форумах і дошках оголошень.

Якщо все ж таки необхідно вказати е-mail, то по можливості виставте свою адресу у вигляді картинки. Це не дозволить спам-боту виявити її.

Катерина Чайка

 

Джерело: http://safe-city.com.ua/category/kiber-varta/

                 

ЯК ЗНАЙТИ ПОРУШЕННЯ У МЕДІА-ПРОДУКЦІЇ?

1.                       Портал            «МедіаДрайвер»       дасть   повний            набір   інструментів   з             медіаграмотності:

http://mediadriver.online

2.                       Волонтерський інтернет-проект Stop Fаke створений у березні 2014 року для викриття неправдивої інформації про Україну та інші держави; його офіційний сайт: https://www.stopfake.org/uk/golovna Офіційний канал проекту Stop Fake на відеохостингу YouTube: https://www.youtube.com/user/StopFakeNews

3.                       «Детектор медіа» – українська громадська організація, яка є власником однойменного інтернет-видання та є правонаступником ГО «Телекритика». Слоган «Детектора медіа» – «Watchdog українських ЗМІ»: https://detector.media

4.                       Дочірній проект «Детектора медіа» – MediaSapiens навчить аналізувати інформацію:

http://ms.detector.media/

5.                       MediaOsvita: https://www.facebook.com/MediaSapiens.ua

6.                       Подивитись, чи новина раніше виглядала так само, доки її не розповсюдили, допоможе

Інтернет-архів WaybackMashine: https://archive.org/web 

7.                       Скріншоти сторінок допоможе зберігати портал Archive.is: http://archive.is

8.                       Інтернет-ресурс Exif Viewer допоможе визначити дані про камеру, час та місце зйомки того чи іншого фото і навіть точні географічні координати місця, де була зроблена світлина; також покажуть чи публікувалася ця фотографія раніше: https://www.verexif.com

9.                       Точну дату публікації відео та інформацію про його попереднє розміщення в Інтернеті можна перевірити в YouTube за допомогою застосунків Verify (http://verify.org.ua/blog/) та YouTube Data Viewer (https://citizenevidence.org/2014/07/01/youtube-dataviewer).

10.                   Місце зйомки відео можна розпізнати за допомогою сервісів Google Maps (https://www.google.com/maps/) та Google Street View з функцією панорамного перегляду вулиць по всьому світу (https://www.google.com/streetview).

11.                   Для перегляду і порівняння місць зйомки можна використати сайт відкритого багатомовного вікі-проекту Wikimapia, який ґрунтується на поєднанні електронних мап та Вікітехнологій: (http://wikimapia.org).

12.                   Інтернет-ресурс UaReview фахово створює сатиричні фейкові новини заради жартів, попереджаючи про це на сайті: http://uareview.com.

За матеріалами 

циклу занять «Основи медіаграмотності» в ЛОІППО (М. Костецька, О. Онанко)

             

ПАМ’ЯТКА З ІНТЕРНЕТ-БЕЗПЕКИ ДЛЯ БАТЬКІВ

1.                       Досвід, набутий дітьми в Інтернеті, може бути корисний для них у подальшому житті. Уміння зробити гарний вибір в Інтернеті може навчити дітей критично ставитися до проблем, з якими їм доведеться зустрітися у подальшому житті.

2.                       Батьки мають перебувати у близькому контакті з дітьми під час перших досліджень ними Інтернет-ресурсів.

3.                       Батькам необхідно поцікавитись у дітей, яких правил безпеки в Інтернеті їх навчили у школі, в бібліотеках, у гуртках та секціях.

4.                       Дітей слід навчати нести відповідальність за їхню поведінку у мережі.

5.                       Дорослим не слід надавати на сімейних або шкільних сайтах приватну об’ємну інформацію про дітей (фотографії окремих дітей з прізвищами та іменами, їхні домашні адреси, номери шкіл і класів, у яких вони навчаються). Також цього треба навчити і дітей (вибирати інформацію про себе, якою слід або не слід ділитися в мережі).

6.                       Немає нічого дивного, якщо діти знають про Інтернет більше за батьків. Батькам варто попросити своїх дітей, щоб ті навчили їх деяких речей у користуванні Інтернетом; при цьому варто поговорити з дітьми про те, що хорошого і що поганого, на їхній погляд, є у мережі – таким чином, батьки отримують змогу узгодити з дітьми своє розуміння поганого і хорошого та співставити це розуміння з вимогами суспільної моралі.

7.                       Оскільки діти часто є більш «продвинутими» користувачами, ніж дорослі, для них не є складністю зареєструватися в он-лайнових іграх або у «чатах». Вони не розуміють наслідків відкриття персональної інформації чужинцям. Як правило, дітям не слід надавати персональну інформацію незнайомцям без дозволу батьків. Ця інформація включає ім'я, адресу електронної пошти, поштову адресу, фотографію, номер школи і класу тощо. Розкажіть дітям про небезпеки, до яких призводить надання персональної інформації, і роздрукуйте для них головні правила он-лайнової подорожі мережею.

8.                       Батькам треба навчитися не проявляти надмірної реакції, якщо вони побачать, що дитина переглядає небажані матеріали або порушує правила, або якщо дитина розповіла про неприємну зустріч в Інтернеті. Замість сварки і покарань найкращою стратегією батьків буде попрацювати над проблемою спільно з дітьми, щоб вони разом змогли зрозуміти, що трапилося, і дійти висновку – як зробити, щоб це більше не повторювалося, і як захиститися від злочинних посягань в Інтернеті.

За матеріалами

http://www.chl.kiev.ua/Default.aspx?id=87

ЗАГАЛЬНІ ПРАВИЛА НЕТИКЕТУ

Сучасний етикет не встигає суспільством, сформованим сьогодні в значній мірі Інтернетом, проте потреба в розробці правил поведінки у ситуаціях мережевого спілкування зростає разом із розвитком інформаційних технологій.

Спроби складання загальних мережевих правил поведінки в Інтернеті робилися неодноразово.

Першу спробу можна віднести до початку 90-х років минулого століття. Саме тоді вийшла книга «Netiquette» («Нетікет») (англ. Net – мережа, etiquette – етикет), де були розроблені перші правила поведінки, спілкування в Мережі, яких мала би дотримуватися більшість користувачів Інтернету. 

У 1995 р був випущений документ RFC 1855 (англ. Request for Comments – робоча пропозиція; http://www.faqs.org/rfcs/rfc1855.html) в якості інформаційного повідомлення Інтернету, яке містить стандарти, рекомендовані для застосування у Всесвітній мережі. Цей документ запиту коментарів сьогодні налічує близько 5000 пунктів. Правила етикету, що містяться в цьому документі, не є загальними і жорстко встановленими; у різних спільнотах вони можуть значно відрізнятися, визначаючись цілями інтернет-спільноти, прийнятим стилем спілкування, технічними обмеженнями тощо. Деякі правила записані і навіть оформлюються у вигляді формального статуту або у вигляді списку правил, інші не вербалізовані, але відомі більшості представників спільноти і ними суворо дотримуються.

Нетикет – мережевий етикет (інша поширена назва: Інтернет етикет; інколи називають «сетикет») – сукупність формальних правил поведінки, спілкування, традицій, прийнятих при використанні комп'ютерних мереж.

Загальними і явними порушеннями нетикету у всіх мережах вважаються образа, грубість, перехід на особистості, зловмисний відхід від теми, наклеп, навмисна дезінформація, плагіат. Серед найчастіших порушень є офтоп (офтопік), флуд, флейм, спам (фішинг, реклама, «африканські мільярди»), образа, обман тощо.

У деяких випадках, при наявності доказової бази порушень найпопулярніших правил, можна домогтись від системних адміністраторів покарання порушників на рівні Мережі, а то й на рівні державного закону.

Свого часу ініціаторами розробки правил, за якими блогерам рекомендовано вести дискусії, стали автор терміну Web 2.0 Тім О’Рейлі і творець вільної енциклопедії Wikipedia Джиммі Вейлз. Робоча версія першого списку правил розміщена в блозі О’Рейлі, а також на сайті Вейлза. Все починалося із семи пунктів:

1.                       Ми беремо на себе відповідальність за наші власні слова і за коментарі, які ми дозволяємо залишати в нашому блозі ... ми не будемо розміщувати недозволені матеріали і будемо видаляти коментарі, які їх містять.

2.                       Ми не скажемо нашому мережевому співрозмовнику того, чого не наважилися б сказати йому при особистій зустрічі.

3.                       Якщо дискусія стане занадто напруженою, ми спробуємо поговорити зі співрозмовником у приватному порядку перед тим, як відповісти публічно.

4.                       Якщо нам здається, що ми когось образили, ми вживаємо заходів.

5.                       Ми не дозволяємо анонімних коментарів.

6.                       Ми ігноруємо онлайн-провокаторів.

7.                       Ми вимагатимемо від компаній-хостерів онлайн-щоденників більш активно спонукати користувачів дотримуватися правил користування блогом.

Джерела: 

https://stud.com.ua/46882/etika_ta_estetika/etiket_merezhevogo_spilkuvannya https://uk.wikipedia.org/wiki/

             

ОСНОВНІ ПРАВИЛА ДІЛОВОГО ЛИСТУВАННЯ в Інтернет-мережі

1.                  Заведіть гідний e-mail. Ви не можете розсилати важливу комерційну інформацію з адреси [email protected] Бажано, щоб це була корпоративна, а ще краще – іменна адреса. Додайте аватар. З Вашою справжньою фотографією або з логотипом фірми повідомлення стане вагомим, створиться ефект реальної розмови.

2.                  Правильно заповнюйте поле «Тема». Коротко і по суті, уникаючи слів «Заробити», «Робота», «Великі гроші», «Платити гроші». 

3.                  Визначте мету листа. Ділові листи бувають двох видів: ті, що інформують (звіт про перебіг операції, виконану роботу, інформація про оновлення законодавства тощо) і які спонукають до дії (коли ми чогось хочемо від адресата: підтвердження оплати рахунку, скан-копії договорів тощо). «Золоте правило» електронних листів – порційність. Одна тема – один лист.

4.                  Дотримуйтеся структури. Привітання, звернення, основна частина, резюме, підпис, контакти – обов’язкові елементи письмового етикету.

5.                  Завжди починайте з привітання і персонального звернення. Навіть якщо спілкуєтеся з колегами із сусіднього кабінету.

6.                  До кого звертатися в листі, якщо одержувачів кілька? Можна перерахувати головних отримувачів: «Доброго дня, Ольго, Федоре та Василю» (якщо їх не більше трьох), а до тих, хто в копії, не звертатися взагалі (разом з тим Ви зможете виділити тих, кого безпосередньо стосується ваше повідомлення). Найпростішим варіантом буде використання універсальних форм: «колеги», «друзі», «панове» (для формальних листів).

7.                  Максимум інформації – мінімум тексту. Це головне правило мережевої комунікації. Ніхто не хоче і не буде читати довгі листи. Якщо важливо вмістити усю інформацію, акцентуйте на конкретному питанні/проблемі, а основну інформацію опишіть у додатку – у файлі, який можна завантажити окремо. Таким чином, Ви зробите акцент на головній інформації. Якщо найважливіше питання «замаскувати» великою кількістю додаткового тексту, існує ймовірність, що адресат проігнорує велике повідомлення. 8. Розділіть ключові думки. Якщо лист містить кілька питань, тем або завдань, структуруйте їх і розділяйте на абзаци (один логічний блок – один абзац), робіть підзаголовки.

9.                  Виділяйте власну думку правильно. Не «кричіть». Друкувати великими літерами в Інтернеті вважається поганим тоном. Емоції – табу в діловому листуванні. Пам’ятайте про ввічливість.

10.              Усі деталі – у вкладених файлах. Все, що можна без проблем прибрати з тіла листа, додавайте окремими файлами. Також не вкладайте у листи файли з розширенням EXE, BAT, COM, PIF, SCR, CMD, оскільки поштові сервери переважно блокують їх як небезпечні.

11.              Не відправляйте без попередження вкладення, розмір яких є більшим за 3 Мб. Не всі поштові сервіси можуть прийняти таке повідомлення. Якщо надсилаєте інформаційні матеріали, оптимізуйте їх для веб-перегляду. Крім того, зараз великий відсоток людей переглядає пошту з мобільних. Спроба переглянути великий файл лише роздратує адресата.

12.              P.S. – тільки у разі крайньої необхідності. У діловому листуванні постскриптум використовувати небажано. Це не стосується комерційних розсилок.

13.              Завжди підписуйтесь і зазначайте контакти. Підпис – ознака хорошого тону і показник вашого професіоналізму.

14.              Вичитуйте текст перед відправленням. Найбільш неграмотне повідомлення – електронне.

15.              Заповнюйте стрічку адресата в останній момент, лише після того, як повідомлення написане і вичитане. За законом підлості, кнопка «Надіслати» попадає під курсор у найневдаліший момент, і тоді Вам доведеться виправдовуватися за недописаний текст або за купу помилок.

16.              Кому. Копія. Прихована копія. Кому призначений ваш лист? Шефу? Колезі? Підлеглому? Клієнту? Партнеру? Ви повинні чітко це розуміти і правильно розставляти адресатів.

17.              Корпоративний e-mail – тільки для роботи. Ви повинні розуміти, що будь-який лист, відправлений в стінах офісу з робочого сервера, належить роботодавцю.

18.              Читайте листи. Як мінімум тому, що вони адресовані саме Вам (спаму це не стосується).

19.              Заглядайте до папки «спам». Нерідко важливі листи з різних технічних причин потрапляють і туди.

20.              Обов’язково відповідайте на електронні листи; час відповіді не повинен перевищувати двох діб.

21.              Листування закінчує той, хто його розпочав. Якщо усі питання вже обговорені, просто подякуйте адресату за оперативні відповіді і ефективну співпрацю. На завершення можете побажати гарного дня. 22. Ніколи не видаляйте історію листування. Це задля безпеки і впевненості у тому, що не виникне незручних, неприємних чи будь-яких інших ситуацій.

Джерела: https://studfiles.net/preview/5437198/page:25/

https://pidruchniki.com/17801003/psihologiya/zagalnopriynyati_pravila_skladannya_dilovih_listiv

СПИСОК ІНТЕРНЕТ-ПЛАТФОРМ, 

ЯКІ ПРОПОНУЮТЬ РОЗМІЩАТИ МЕТОДИЧНІ МАТЕРІАЛИ ПЕДАГОГІВ

1.    Форум педагогічних ідей «УРОК»: https://osvita.ua/publishing/urok

2.    Освітній проект «На Урок»: https://naurok.com.ua/journal  

3.    Освітній портал «UROK-UA.com»: https://urok-ua.com

4.    Освітній портал «Академія»: https://academia.in.ua

5. Проект «Проект АБЕТКАland»: https://abetkaland.in.ua/sertyfikaty

6.    «Методичний портал»: http://metodportal.com

7.    Портал «Учительський журнал он-лайн»: http://www.teacherjournal.com.ua

 

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНИХ ІНФОРМАЦІЙНИХ ДЖЕРЕЛ

ЗА ТЕМОЮ МАЙСТЕР-КЛАСУ

Антисуржик. Вчимося ввічливо поводитись і правильно говорити: Посібник / За редакцією Олександри Сербенської. – Львів: Світ, 1994. – 152с.

Баришполець О. Т. Український словник медіакультури / Олексій Баришполець; НАПН України, Ін-т соціальної та політичної психології. – К.: Міленіум, 2014. – 194 c.

Веб-спільноти в дистанційній освіті / Роман Голощук, Нестор Думанський, Юрій Сєров / Науковий вісник НЛТУ України. – 2008. – Вип. (18)10 – С. 286-292.

Від кременя до кремнію. Історія засобів засобів масової інформації / За редакцією Джованні Джованніні. – Київ: Крок, 1984. – 208 с.

Габор Н. Пропаґанда? Концептуальна публіцистика. [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://mediaeco.franko.lviv.ua/zur-kryt/index.htm (№9)

Габор Н., Потятник Б. Не такий чорт страшний, якщо глянути на нього крізь окуляр медіа-освіти // День. – 2001. – 15 червня.

Гаврилюх Н. Особливості соціокультурної комунікації у філософії культури Ю. Габермаса // Науковий вісник Волинського національного університету ім. Л. Українки. – Розділ ІІІ. Історія філософії, 12 2008. – С.127-131.

Горюнова Я. Освіта і медіа: чи допоможуть вони один одному? [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.mediakrytyka.info/ohlyady-analityka/osvita-i-media-chy-dopomozhut-vony-odynodnomu.html

Грабовська С., Діденко Л., Дмишко О. Від насильства на екрані до насильства у житті – один крок.

[Електронний ресурс] – Режим доступу: http://mediaeco.franko.lviv.ua/zur-kryt/index.htm (№15)

Гриценко О. Мас-медіа у відкритому інформаційному суспільстві й гуманістичні цінності / Олена Гриценко. – К.: КНУ, 2002. – 204 с.

Гущина Н. І. Проблема захисту учнів від негативних впливів у соціальних мережах / Наталія Гущина // Комп'ютер у школі та сім'ї. – 2011. – № 7. – С. 13-14.

Данилюк А. Віртуальні видання українського Інтернету. [Електронний ресурс] – Режим доступу:

http://mediaeco.franko.lviv.ua/zur-kryt/index.htm (№4)

Дідула П. Екологія інформації // Поступ. – 2000. – 22 листопада.

Ділова комунікація як елемент корпоративної культури. [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://vdocuments.mx/download/-56813d06550346895da6ad6d

Здоровега В. Теорія і методика журналістської творчості: Підручник / Володимир Здоровега. – Л.: ПАІС, 2004. – 268 с.

Зражевська Н. Масова комунікація і культура: лекції / Ніна Зражевська. – Черкаси: Брама-Україна, 2006. – 172 с.

Іванов В. Контент-аналіз: Методологія і методика дослідження ЗМК: Навчальний посібник / Валерій Іванов; наук. ред. Анатолій Москаленко. – К.: ІСДО, 1994. – 112 с.

Іванов В. Соціологія масової комунікації: Навчальний посібник / Валерій Іванов. – Черкаси: ЧДУ, 2003. – 380 с.

Квіт С. Журналістська освіта і свобода слова. [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://mediaeco.franko.lviv.ua/zur-kryt/index.htm (№13)

             Кирієнко    Д.    Нe    лякайте    мене    Інтернетом.    [Електронний    ресурс]    –    Режим    доступу:

http://mediaeco.franko.lviv.ua/zur-kryt/index.htm (№6)

             Косюк    О.    Світ    реальний    і    трансльований.    [Електронний    ресурс]    –    Режим    доступу:

http://mediaeco.franko.lviv.ua/zur-kryt/index.htm (№6)

Кочарян А., Гущина Н. Виховання культури користувача Інтернету. Безпека у всесвітній мережі: Навчально-методичний посібник /Артур Кочарян, Наталія Гущина. – К.: Інститут інноваційних технологій і змісту освіти Міністерства освіти і науки, молоді та спорту, 2011. – 100 с.

Кузнецова О. Засоби масової комунікації: Навчальний посібник / Олена Кузнецова. – К.: ВПЦ «Київський університет», 2005. – 200 с.

Лизанчук В. Основи радіожурналістики: Підручник / Василь Лизанчук. – Київ: Знання, 2006. – 628 с. + компакт-диск.

Медіа-атака: Матеріали міжнародної конференції «Медіа-освіта як частина громадської освіти». – Львів: Західноукраїнський медіа-центр «Нова журналістика», 2002. – 56 c.

Медіа. Демократія. Культура / За ред. Наталії Костенко, Анатолія Ручки. – К.: Інститут соціології НАН України, 2008. – 356 с.

Медіаекологія. Бюлетень Інституту екології масової інформації м. Львова. [Електронний ресурс] –

Режим доступу: http://mediaeco.franko.lviv.ua 

Медіа-критика / Упорядник Наталія Габор. – Львів: Інститут екології масової інформації Львівського національного університету ім. Івана Франка, Західноукраїнський медіацентр «Нова журналістика». [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://mediaeco.franko.lviv.ua

Медіакультура особистості. Навчально-методичні моделі медіазанять: Навчально-методичний посібник / Упорядник Тетяна Крячко. – Миколаїв: МОІППО. – 2016. – 148 с.

Практикум із журналістської етики. Навчальний посібник / Сергій Штурхецький, під ред. Проф. Валерія Іванова. – К.: видавець О. Зень. – 2012. – 320 с.

Практикум «Медіакультура»: Робочий зошит курсу за вибором для учнів 10 класу загальноосвітніх навчальних закладів / Любов Найдьонова, Олексій Баришполець, О. Є. Голубєва та ін.; наук. ред. Любов Найдьонова – К.: Ін-т соц. та політ. психології НАПН України, 2013. – 100 с.

Москаленко А., Губерський Л., Іванов В., Вергун В. Масова комунікація / Анатолій Москаленко, Леонід. Губерський, Валерій Іванов, Володимир Вергун. – К.: Либідь, 1997. – 216 с.

Паньків Н. Культура реклами чи реклама культури. [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://mediaeco.franko.lviv.ua/zur-kryt/index.htm (№11)

Піддубняк В. Словник журналіста і видавця / Василь Піддубняк. – Херсон: ХМД, 2005. – 120 с.

Пітерс Дж. Слова на вітрі. Історія ідеї комунікації / Джон Дарем Пітерс. – К.: КМ-Академія, 2004. – 304 с. Потятиник Б. Екологія ноосфери / Борис Потятиник. – Л.: Світ, 1997. – 144с.

Потятиник Б. Медіакритика: кому перепадає найбільше? [Електронний ресурс] – Режим доступу:

http://mediaeco.franko.lviv.ua/zur-kryt/index.htm (№9)

Потятиник Б. Медіа: ключі до розуміння / Борис Потятиник. – Л.: ПАІС, 2004. – 312 с.

Потятиник Б. Reality Show у Мережі, Телебаченні і в Житті. [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://mediaeco.franko.lviv.ua/zur-kryt/index.htm

             Потятиник      Б.     Сторіччя      фальсифікацій.

http://mediaeco.franko.lviv.ua/zur-kryt/index.htm

[Електронний

ресурс]

Режим

доступу:

Потятиник Б., Лозинський М. Патогенний текст / Борис Потятиник, Мар’янְ Лозинський. – Л.: Місіонер, 1996. – 296 с.

Публіцистика. Масова комунікація: Медіаенциклопедія / За ред. Валерія Іванова. – К.: Академія Української Преси, Центр Вільної Преси, 2007. – 780 с.

Різун В., Мелещенко О. Інформаційні мережі в засобах масової інформації / Володимир Різун, Олександр Мелещенко. – К.: КНУ, 1992. – 96с.

             Савчак     О.    Дитячий     світ    і     телебачення.     [Електронний     ресурс]    –    Режим    доступу:

http://mediaeco.franko.lviv.ua/zur-kryt/index.htm (№10)

             Темах         Н.         Телеособистості.         [Електронний         ресурс]         –         Режим         доступу:

http://mediaeco.franko.lviv.ua/zur-kryt/index.htm (№12)

Тягло О. Як розбудовувати громадянську освіту в Україні? // Наукові записки Києво-Могилянської академії. Політичні науки, 2001. – Т. 18. – С. 84-89.

Україні потрібна медіа-освіта // ЗВУ. – 2001. – 6 червня. 

Уникаючи апокаліпсису: Збірник статей та матеріалів з філософії масової комунікації. – Л.: ЛНУ ім. Івана Франка, 1996. – 96с.

Чекмишев О. Основи професіональної комунікації. Теорія і практика новинної журналістики:

Підручник-практикум / Олександр Чекмишев. – К.: ВПЦ «Київський університет», 2004. – 128 с.

             Швейцер        А.       Культура       і       етика.       [Електронний        ресурс]       –       Режим            доступу:

http://pidruchniki.com/1749011037779/filosofiya/albert_shveytser_1875-1965

Шилова Н. «Реальне телебачення»: втеча від реалій чи спотворена реальність? [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://mediaeco.franko.lviv.ua/zur-kryt/index.htm (№12) Шпанер Л. Засоби масової інформації у кривавих променях війни. [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://mediaeco.franko.lviv.ua/zur-kryt/index.htm (№8)

             Шпанер      Л.      Агресія      і      телебачення.      [Електронний      ресурс]      –      Режим      доступу:

http://mediaeco.franko.lviv.ua/zur-kryt/index.htm (№14)

Як висвітлювати конфлікти у ЗМІ: досвід закордонних семінарів. [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://mediaeco.franko.lviv.ua/zur-kryt/index.htm (№15)

Яшенкова О. Основи теорії мовної комунікації: Навчальний посібник / Ольга Яшенкова. – Київ: ВЦ «Академія», 2011. – 304 с.

www.media-ecology.org www.mediaeco.franko.lviv.ua www.media-journal.franko.lviv.ua www.mediakrytyka.info www.mediakrytyka.franko.lviv.ua www.idea-ukraine.org https://detector.media

http://institutes.lnu.edu.ua/mediaeco http://mediaosvita.org.ua/uk/

pdf
Додано
28 лютого 2019
Переглядів
1055
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку