Дидактичний матеріал з мистецтва для учнів 8-11 класів

 

 

 

 

 

 

 

Дидактичний матеріал з мистецтва

для учнів 8-11 класів

Залізничненської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів

підготувала вчитель художньої культури 

Паслар Віолетта Вікторівна

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Леонардо да Вінчі «Мадонна в скелях»

1483-1486 рр.

 

 На картині «Мадонна в скелях» зображена Діва Марія, яка стоїть на колінах і правою рукою обнімає дитину, що молиться, - Іоанна Хрестителя. Праворуч ангел притримує маленького Ісуса, який підняв руку в жесті благословення. Уся сцена сповнена ніжністю та спокоєм і дуже контрастує з пейзажним тлом, яке складається зі стрімких скель і великого грота. Композиція твору побудована у вигляді піраміди. Леонардо передає глибину простору не тільки за допомогою геометрії, але й завдяки розробленому нам прийому сфумато, коли обриси предметів пом’якшується, ніби їх огортає легкий серпанок.

Леонардо да Вінчі «Джоконда»

Початок ХVІ ст.

 Портрет, відомий як Джоконда («МонаЛіза»), є одним із найславетніших творів живопису в світі. Молода жінка сидить у кріслі впівоберта до глядача. Її уважний погляд та легка усмішка виражають задумливість, мрійливість, затамовану печаль. На тлі віддалених гір фігура справляє враження монументальності, хоча формат картини невеликий (77×53 см). Завдяки своїй знаменитій техніці сфумато Леонардо вдалося не тільки передати безмежну мінливість людської міміки, а й досягти такого ступеня узагальнення, що дозволяє сприймати створений ним образ людини епохи Ренесансу в цілому.

 

 

 

 

 

 

Леонардо да Вінчі «Таємна вечеря»

Кінець ХVст.

 

«Таємна вечеря» ˗ відома фреска Леонардо да Вінчі, виконана ним у 90-х роках ⅩⅤ ст. для трапезної монастиря Санта-Марія делла Граціє в Мілані. На величезній фресці (4,6×8,8 м) зображено драматичну мить останньої вечері Христа зі своїми найближчими учнями, коли Він промовив фатальні слова: «Один із вас зрадить мене». Ці слова викликали в апостолів бурю різноманітних почуттів та емоцій: відчай, переляк, подив, гнів; дехто скочив з місця, хтось активно жестикулює. Образ Христа ˗ не тільки просторовий, колористичний, ай духовний центр композиції. Учитель самотній у своєму мудрому спокої та покірності долі. У цьому творі Леонардо проявив себе як великий живописець і тонкий знавець людських характерів.

 

 

 

 

Ж.Л.Давід «Клятва Гораціїв»

1784 р.

 

На картині «Клятва Гораціїв» зображено дію, що відбувається у внутрішньому дворику давньоримського будинку. Постаті людей залиті потоком світла, навколо них ˗ оливково-сірі сутінки. На другому плані картини ˗ арка, в кожну із трьох частин якої вписана одна або декілька фігур. Посередині стоїть батько сімейства, зліва від нього ˗ готові до бою сини, справа ˗ оціпенілі від горя і страху жінки з дітьми. Плавні контури жіночої групи протистьавлені чітким лініям фігур воїнів. В основі всієї композиції ˗ число три: три арки і групи персонажів, стільки ж мечів і рук, з готовністю простягнутих до зброї. Ці трикратні повторення наповнюють усю сцену настроєм бадьорої зібраності. Картина не закликає до боротьби, але утверджує такі людські якості, як мужність, достоїнство, обов’язок, патріотизм.

 

 

 

 

І.Айвазовський «Дев’ятий вал»

1850 р.

 «Дев’ятий вал» - знакова картина великого мариніста. На ній зображено море після жахливого нічного шторму й людей, які зазнали корабельної аварії. Промені сонця освітлюють величезні хвилі, найбільша з яких – дев’ятий вал. Люди намагаються врятуватися на уламках щогли. Кожна деталь говорить про велич і могутність морської стихії та безпорадність перед нею людини. Теплі тони картини роблять море не таким суворим і дають глядачеві надію, що потерпілі будуть урятовані. Картина стала символом сили духу та волі в літературі й мистецтві.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Фідій. «Зевс Олімпійський»

Vст. до н. е. (малюнок-реконструкція)

На масивно п’єдесталі  стояв золотий трон, а на троні царствено сидів могутній чотирнадцятиметровий Зевс. Його голову прикрашав оливовий вінок , обличчя облямовувала кучерява борода, з лівого плеча спадав плащ, прикриваючи частину ніг. У лівій руці Зевс тримав скіпетр , увінчаний орлом, а на протягнутій правій руці стояла богиня Ніка.

 Поза верховного бога втілювала велич, гідність і спокій. Оголені частини Тіла були виконані зі слонової  кістки: волосся, борода, вінок, плащ і сандалі- із золота, очі – з коштовних каменів.

Харес. «Колос Ролоський»

ІІІ ст. до н.е (малюнок-реконструкція)

       Над статуєю майже дванадцять років трудився учень ЛісіппаХарес.На штучному пагорбі було споруджено три мармурові стовпи : на двох стояли бронзові ноги гіганта, а на третій спиралися складки його плаща .Статую «збирали» з окремих деталей, закріплюючи їх залізними і кам’яними конструкціями : спочатку формували ступні, потім – литки і т.д. У міру  просування вгору фігуру засипали землею , створюючи таким чином майданчик для роботи на вищому рівні. Лише коли статуя була повністю готова, земляний пагорб прибрали. За задумом майстра, голову Геліоса прикрашав вінець із семи сонячних променів, що розходилися в різні боки.

Слава про Колоса Родоського рознеслася по всьому Середземномор’ю, однак проіснував він недовго. Приблизно через 50 років після створення внаслідок сильного землетрусу надламалися коліна статуї і вона звалилася  вниз. Частини бронзового  тіла бога  Сонця протягом сторіч лежали на землі, поки в 977 році арабський намісник, який  правив у той час на острові, продав їх на переплавку. 

 

 

Афіна Вервакіон – зменшена римська копія Афіни Парфенос

ІІІ ст. до н.е.

 

 Фігура богині в головному залі  Парфенона і була невимовно прекрасна. Скульптор працював над нею дев’ять років. У висоту статуя сягала близько 12м. Урочистість образу богині підкреслювали пишно декоровані атрибути, виготовлені з листового золота. На голові – шолом, прикрашений фігурами сфінксів та грифонів. Лівою рукою Афіна спиралася на щит, з обох боків якого були викарбувані міфологічні сюжети, а біля її ніг клубком згорнувся змій – символ афінської землі.

 

 

 

 

Кулачний боєць

І ст. до н.е.

 

У роботі античного майстра  втілено образ немолодого чоловіка, який заробляє на життя кулачними боями. Скульптор у най дрібніших деталях передає анатомію атлета й риси його обличчя .Боєць відпочиває після поєдинку . Він стомлено й навіть байдуже дивиться в бік арени, де, напевно, готується до виступу його черговий суперник. Ніс, вилиці, вуха й чоло атлета в кривавих ранах, оскільки в античній практиці кулачного бою основою мішенню було обличчя. На чоловікові немає одягу – лише пов’язка на стегнах. Кисті рук захищають намотані кілька разів смужки грубої шкіри, а передпліччя охоплюють хутряні манжети.

 

Афродіта Мілоська ІІ ст. до н. е. Мармур

 

 Майстер зобразив богиню кохання напівоголеною. М’які складки одягу підкреслюють красу і пружність жіночого  тіла. Залежно від того, звідки дивитися на  статую, вона здається то гнучкою і рухливою, то спокійною та засоредженою.

     Цікаво, що обидві руки Афродіта Мілоська втратила в результаті боротьби між турецькими і французькими моряками за право володіти нею. Перемогли французи, тому знахідка вирушила в Париж. Її в окрему залі Луврського музею як один з найцінніших експонатів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Колізей.

І ст. Рим

 

Гігантська споруда у формі чаші вміщувала понад 50 тисяч глядачів, які приходили дивитися на бої гладіаторі та циркові вистави. У центрі амфітеатру розміщувалась забезпечена складною системою підземних технічних приміщень арена у вигляді еліпса. Арену оточувала триярусна аркада, що складалася з 240 арок. Кожна арка була обрамлена напівколо нами  (в першому ярусі – доричними), які виконували роль декорації, щоб приховати товщину стіни.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Театр Діоніса в Афінах.

VIст. до н.е.

 

У давньогрецькому полісі за організацію вистав відповідала найвища посадова особо міста. Ця людина видавала дозвіл на постановку п’єси і визначала, хто з багатих містян візьме на себе матеріальні витрати. Спектаклі тоді грали тричі на рік, організовуючи їх як змагання авторів п’єс та акторів. До слова, жіночі ролі в грецькому театрі виконували чоловіки. Зазвичай пє’су ставили тільки раз і дуже рідко повторювали. Вистави були платними, але біднякам видавали спеціальні кошти. «Квитками» слугували бронзові або свинцеві кругли жетони, на яких зазначався тільки сектор, як тепер трибуни стадіону.

 

 

 

 

 

 

 

Собор Паризької Богоматері.

ХІІ – ХVІст. Франція

 

Собор являє собою п’ятинавну готичну базиліку, яка одночасно може вмістити 9 тисяч осіб .Його довжина – 130м, висота веж – 69м. Головний, західний фасад ділиться на три яруси: ніжний, що складається з трьох порталів; середній – так звана «галерея королів» та вікно-роза і верхній – вежі. Портали багато оздоблені скульптурою. В інтер’єрі собору домінує сірий колір каменю, з якого складено стіни й стелю.

Як і в інших готичних храмах, у цьому соборі немає настінного живопису, зате є численні вітражі. Майже всі вони – пізніші копії. Від Середніх віків достатньо добре збереглися лише вітраж над головним входом: його відреставрували, частково замінивши відсутні елементи. Будівля собору зазнала значних пошкоджень у роки Великої французької революції. Капітальну реставрацію було проведено лише в 1841-1864 рр. 

 

 

 

Д.Браманте. Темп’єтто.

Храм у дворику монастиря Сан-П’єроінМонторіо.

ХVІ ст. Рим

 

В одному з римських монастирів Д. Браманте побудував невеличкий храм – Темп’єтто. Сучасники майстра вважали цю споруду шедевром за винятково врівноважену композицію, виразність ектер’єру і простоту архітектурних засобів. Кругла в основі будівля завершувалася куполом, образ якого в епоху Відродження виражав ідею ренесансної гармонії особистості з навколишнім світом. Стіни храму оточені колонадою доричного ордена, прикрашені пілястрами та нішами. У цій скромній за розмірами пам’ятці архітектури втілена ідея центричної купольної споруди.

 

 

 

 

 

 

Чорна кам’яниця.

Кін. ХVI ст. Львов

 

Чорна кам’яниця – житловий будинок на площі Ринок у Львові, унікальна пам’ятка ренесансної архітектури. На думку багатьох дослідників, споруду будували відомі італійські зодчі Петро Барбон і Павло Римлянин. Тоді кам’яниця була двоповерховою. Через кілька років за проектом архітектора Петра Красовського добудували третій поверх, а четвертий з’явився вже у ХІХ ст. Фасад і пілястри будівлі були вкриті тесаним білим каменем. Існують різні версії, чому з часом камінь почорнів, але жодна з них досі не підтверджена.