Дидактичний посібник "Художні твори на уроках географії"

 

Загальноосвітня школа І-ІІ ст. с.Жовтневе

 

 

 

 

 

 

 

 

Дидактичний посібник

 

 

Підготувала : Сьомка Р.І. –

                                                                           вчитель географіі

                                                          ЗОШ І-ІІ ст. с.Жовтневе

 

 

 

 

 

 

 

 Вступ

 

Традиційно на уроках географії використовують науково-популярну літературу , яка має дуже широкі пізнавальні та виховні можливості.

 Використання в навчальному процесі матеріалів періодичної преси сприяє розвитку розумових здібностей учнів. Вони вчаться аналізувати матеріал, давати йому оцінку. Газетні та журнальні статті знайомлять їх із сучасними  подіями  . розвивають  уміння поглиблювати  свої знання . є джерелом самоосвіти.

 Зазвичай для активізації діяльності учнів на уроках географії використовують  між предметні зв’язки з історією, математикою . хімією, біологією. А якщо спробувати нетрадиційні зв’язки з українською та світовою літературою, з багатовіковим надбанням   світової культури?

 У своїй роботі я намагаюся знайти такі джерела знань , які активізують думку учнів , пробуджують інтерес до навчання , виховують почуття прекрасного , формують високі естетичні смаки.

Завдання школи — це формування гармонійної, творчої, освіченої,|духовної культурної особистості. Географія покликана розвивати особистість школяра. Але навчання при цьому повинно бути цікавим. Ще Н. Н. Баранський говорив про те, що географія не математика, не фізика, не хімія і тому основним способом висловлювання думки для географа залишається мова, а не формула. Художнє слово допомагає навчатися цікаво, це один з елементів збагачення загальної культури учня.

У географії велике значення має створення уявлень, які сприяють засвоєнню сутності явищ. Цьому сприяють літературні твори. Вони виховують високі естетичні смаки, пізнавальний інтерес, допитливість, розвивають почуття прекрасного. Художні твори допомагають створювати яскраве уявлення місця, території, явища, збагачують мову, виховують любов до книги, розвивають фантазію.

У своїй роботі на уроках географії використовую різні літературні твори (поезію, прозу) вітчизняних та зарубіжних письменників, поетів. Художнє слово застосовую під час описів об'єктів та явищ природи, як епіграфи до уроку, як інформацію для розвитку географічного мислення тощо. Літературні твори допомагають виховувати дбайливого господаря-патріота, який поважає загальнолюдські культурні цінності.

Це один зі шляхів патріотичного , інтернаціонального . морального . трудового .  економічного , екологічного та естетичного  виховання школяра-громадянина.

Форми та методи використання  художньої літератури можуть бути різноманітними:

 а) при вивченні нового матеріалу :

- як епіграф до уроку;

- доповнення до розповіді, які художньо прикрашають стислий  неемоційний  текст підручника;

- як художній  , поетичний   опис картин та ілюстрацій природи , що демонструються на уроках;

- як інформація для роздумів при вирішенні  різноманітних проблемних завдань;

- як опис об’єктів природи при роботі з картою та при  вивченні номенклатури;

- як елемент зацікавлення;

- як засіб емоційного чи розумового розвантаження;

 б) при закріпленні матеріалу вивченого на уроці . коли учні , використовуючи набуті знання . беруть участь у грі «Що? Де? Коли?» , аналізуючи текст;

 в) при виконанні домашніх завдань, коли учні розшукують  художні описи  географічних подій  та об’єктів.

 Це збагачує мову  учнів і вчителя.

 

 

 

 

 

 

Гейзери. Гарячі джерела

 

Навколо грифонів великих гейзерів , що подеколи вивергали пару й гарячу воду , пульсувало безліч дрібних джерел…У тонких киплячих грифонах тубільці Нової Зеландії , де є також гейзери , варять рибу. А тут , у долині ( на Камчатці) туристи варять картоплю , занурюючи її в окріп прямо в авосьці.

 

Анатолій Севастьянов. Мій знайомий ведмідь

 

 

 

Вивітрювання гірських порід

 

И каждый камень

 чем –нибудь особый,

Особенность же сразу

          не видна.

Да  что там , покажи у них,

        попробуй,

Где , скажем, лицевая

         сторона?

И всё вода – струящаяся

                                 влага.

Вдоль берегов качала

                               их вода.

Напильник и наждачная

       бумага

Так камни не обточать

                              никогда.

 

Апача Кюрчайлы. Камни

 

 

 

 

Роль повітря для життя   організмів

 

 …Резервуари з повітрям були майже порожні. Той мізер, що ще залишився, необхідно було зберегти для людей , які працюють…

 Коли я повернувся на борт , я зовсім задихався. Яка ніч! Я цього не в силі описати. Таких страждань описувати не можна.  Наступного ранку майже не було чим дихати. До головного болю приєдналися задурливі запаморочення , від яких я був схожий на п’яного. Мої товариші потерпали від тих же страждань. Кілька членів екіпажу лише хрипіли.

 

                                                                                     Жуль Верн.  Двадцять тисяч льє під водою

 

 

Склад повітря

 

 Варто було кинути в землю насіннячко , як з нього  підніметься маленька стеблинка , яка росте прямо на очах…качани капусти  перетворювались на  на кущі , а гриби ставали завбільшки з парасольку. Але на жаль! Усі ці рослини… блякли й помирали , обпалені , виснажені , знесилені… Цей газ , цілком безбарвний , позбавлений запаху , вдихуваний у великій кількості , спричиняє низку серйозних порушень в організмі. Юдина , яка живе в атмосфері , надмірно насиченій киснем , приходить у надзвичайно збуджений стан і швидко згоряє. Але , повернувшись у звичайну атмосферу , вона знову приходить до норми.

 

 

Жуль Верн. Досліди доктора Окса

 

Вітер

 

Тиха украинская ночь,

Прозрачно небо,

Звезды блещут,

Своей дремоты превозмочь

 

Не хочет воздух.Чуть трепещет

Сребристых тополей листы.

 

  О.С.Пушкин

 

Вітер Сила вітру

 

 

 Сегодня старый ясень сам не свій –

    Как будто страшный сон его тревожит,

    Вервями машет , шевелит листвой,

   А почему ,- никто сказать не может.

С.Маршак

 

Сила вітру

 

 

Реве та стогне Дніпр широкий,

Сердитий вітер завива,

Додолу верби гне високі,

Горами хвилю підійма.

 

Т.Г.Шевченко

 

 

 

 

И было , ак видно , ему не впервые,

Ломать ,  как тростинки , дубы вековые,

 

Сила вітру

 

И , крыши срывая ,  врываться в жилища.

Его называли ветрило ,  ветрище.

 

С.Я. Маршак

 

 

Вітер

 

Понад усім стояла тінь легкої хмаринки, і все чекало тихого весняного дощику. Вітер завмер, жодне листячко , жодна травичка не ворушилася.

 

Л. Толстой

 

Вітер

 

 

Верхнє листя верб почало белькотати, і мало-помалу струмінь , шо белькоче, спустився по них до самого низу.

Микола Гоголь

 

Вітер .Сила вітру

 

…Над хутором , над темно-зеленою рівниною Дону , над голими лісами бив він (вітер) потужними струменями . гнув вершини верб і тополь, спустошував Дон , гнав по вулицях табуни рудого листя

 

М.Шолохов. Тихий Дон

 

Крим. Вітер фен.

 

Над урвищем, що вниз спадає,

Навис туманний небокрай,

Стіна гірська там захищає

Від півночі південний край.

Там ніч і сніг , там непривітний

Бог сивої зими заліг,

Припав устами ненаситно

Він до ущелин і в гранітний

Неспинно й люто виє ріг.

А тут пахтять троянди ніжні.

Безсило він грозиться їм

І шле бурани сніжні.

В цвіту весь берег чарівний

.

 

О.К.Толстой

 

Хмарність. Опади

 

Грянул гром неждано , наобум –

Яростный удар и гул протяжный.

А потом пронесся легкий шум,

Торопливый , радостный и влажный.

С .Маршак. Дождь

 

 

Величезні грядки були посипані великою зіллю морозу.

 

Костянтин Паустовський

 

Грім.

 

 

 

Жде спрагла земля

Плодотворної зливи,

І вітер над нею гуляє бурхливий,

Із заходу (…) темная хмара летить –

Гримить!

 

 

Іван Франко. Гримить

 

 

Дощ

 

 

 

Послухаю цей дощ.

  Підкрався і шумить.

Бляшаний звук води,

       веселих крапель кроки…

Гроза проходила десь поруч.

             Було то  блискавка , то грім.

Дорога йшла кудись на  Овруч

              В лісах і травах до колін.

Латаття ніжилось в озерах,

                    хитали ряску карасі.

Черкнула блискавка по зелах,

        аж полягли вони усі.

Над світом білим , світом білим,

            хтось всі спіралі перегрів.

А хмари бігли й спотикались

                                       об грім.

Гроза погримувала грізно,

               були ми з нею тет-а-тет.

Тремтіла річечка рогізна,

 човни ховала в очерет

 

 

  Ліна Костенко

 

Хмари

 

 

Вот там на заре растянулся

Причудливый хор облаков:

Все будто бы кровли  да стены,

Да ряд золотих куполов.

 

Александр Фет

 

Хмари

Облака  опять поставили

Паруса свои.

В зыбь небес свой бег направили

Белые ладьи.

Тихо, плавно, без усилия,

В даль от берегов.

Вышла дружная флотилия

Сказочных пловцов.

 

В. Брюсов

 

Хмари. Види хмар

 

Выше этих облаков перересекала небо светлая рябь. От нее насходились прозрачные перья.. Володя Румянцев говорил, что это тоже облака  , но такие высокие, что они уже  не состоят из  водяных паров , а из кристал лов льда. Перья  неподвижно  висели в холодной и неподвижной вышине.

 

К. Паустовский

 

Купчасто-дощові хмари

 

Ты небо недавно кругом облягла,

И молния грозно тебя обвивала,

И ты издавала таинственный гром,

И алую землю поила дождем.

Александр Пушкин

 

Купчасті хмари

 

Облака, облака- кучерявые бока,

Облака кудряве, целые, дырявые,

Легкие, воздушные-ветерку послушне.

 

Сергей Михалков

 

Шаруваті хмари

 

В засыпанном снегом лесу по свету стало понятно , что сонце невидимкой борется с  серыми, непросветными тучами.

 

М. Пришвин

 

Перисті хмари

 

По небу , изголуба-тёмному ,  как будто исполинскою кистью  наляпаны были широкие полосы из розового золота ; изредка Белли клоками  лёгкие  и прозрачные облака.

 

М. Гоголь

 

Охорона атмосфери

 

 

Як тихо над краєм., а серце тривожно б’ється,

Земля промовляє, як їй нелегко живеться.

Від горя і болю сміятись давно перестала,

Бо в’їлися бомби. Снаряди впилися , як жала.

 

Виходить в дорогу в чудовім  весільнім цвітінні,

Збиває босі ноги посипаним ядом каміння.

Чудове повітря отруйним насичене газом.

І дихати грудям все важче і важче щоразу.

 

Сплюндрована врода водою гнилою і сміттям,

Ледь видно природу під порваним  сірим лахміттям.

В покраянім тілі пластмаса лежить й хімікати.

Рубці затверділі . а їй же  ще жить і кохати.

 

Що буде , не знає , в тривозі заламує руки,

Скрізь горе безкрає . і всюди Чорнобиля муки.

Напевне  загине, як зміни на краще не буде.

Ви мужні і сильні, під захист візьміть її , люди!

 

                                                                                  К. Пік.

Значення води для життя

 

Хлеб  издревле  -

Батюшка.

Соль на хлебе –

Матушка.

А хозяйкой у них –

Вода ,

Без которой

И хлебом,

И солью

Не стали б они

Никогда.

 

Где б  ты ни жил ,

Кем бы ты ни был,

В радости

Или в беде ,

Кланяйся Соли,

Кланяйся Хлебу,

Кланяйся низько –

Воде.

 

Владимир Фурсов. Хлеб издревле- батюшка…

 

Вода -  це життя

 

 

На войне , в пыли

  походной,

В летний зной и в холода,

Лучше нет простой

  природной-

Из колодца и пруда,

 

 

Из трубы водопроводной,

Из копитного следа,

Из реки , какой угодно,

Из ручья, из-подо льда –

Лучше нет воды холодной ,

Лишь вода была б вода.

 

Олександр Твардовський. Василик Тёркин

 

 

Значення води

У тебе немає ані смаку , ані запаху, тебе неможливо описати, тобою насолоджуються  , не відаючи що  ,  ти таке. Не можна сказати , що ти необхідна для життя  : ти саме життя. Ти найбільше багатство у світі.

 

Антуан  де Сент Екзюпері

 

Вода у природі. Три стани води

 

 

И снег пошёл , пошёл

   под вечер.

Он , покидая висоту,

Летел , кула подует ветер,

И колебался на лету.

 

Он был пластинчатый

и хрупкий

И сам собою был смутен.

Его мы нежно брали в руки

И удивлялись : «Где же он?»

 

Евгений Євтушенко. Снег

 

Кругообіг води у природі

 

 Дівчина нахилилася , змочила руку в прибійній хвилі й піднесла до губів.

• Вона солона , -  помітила вона.
• Так ,- відповів Гарі, - море дійшло сюди, тому що зараз приплив. Такою солоною водою , яку ти зараз скуштувала, вкрито майже три чверті земної кулі.
• Але якщо вода в річках та сама, що падає з хмар. Які утворюються з морської води, то чому вона прісна? –спитала Нелль.
• Тому що, випаровуючись, вода втрачає сіль,- відповів ДжеймсСтарр..-Хмари утворюються з випаровувань і виливають на землю цю прісну воду назад у вигляді дощу.

 

Жуль Верн. Чорна Індія

 

 

Кругообіг води

 

 

 

Міріади водяних пилинок

Піднімаються над океаном,

Щоб помандрувати без зупинок

По широтах і меридіанах,

Щоб згуститись в хмарування

І , налившись тягарем води,

Ринуть на  піски і на каміння , -

На поля і на сади.

 

С.Щипачов

 

 

Кругообіг води. Три стани води.

 

Спросил на днях

Малыш-соед

У струйки,

Льющейся из крана:

«Откуда ты?»

Вода в ответ:

«Издалека,

из океана!»

Потом малыш гулял в  лесу,

Росою искрилась поляна.

• Откуда ты? –

Спросил росу.

-Поверь –и я

из океана !

на поле лег туман седой,

 малыш спросил и у тумана :

• Откуда ты?
• Ты кто такой?
•  И я , малыш , из океана !

Удивительно , не так ли ?

В супе , в чае,

В каждой капле,

В звонкой льдинке,

И в слезинке , и в дождинке,

И в росинке –

Нам откликнется всегда

Океанская вода!

 

Александр Дитрих.. Гидросфера

 

 

 

Робота води у природі

 

 

И каждый камень

 чем –нибудь особый,

Особенность же сразу

          не видна.

Да что там , покажи у них,

        попробуй,

Где , скажем, лицевая

         сторона?

И всё вода – струящаяся

                                 влага.

Вдоль берегов качала

                               их вода.

Напильник и наждачная

       бумага

Так камни не обточать

                              никогда.

 

Апача Кюрчайлы. Камни

 

 

Світовий океан. Рух води в океані

Океанічні течії

 

14 квітня «Форвард» перетнув велику течію Гольфстрім , яка прямує уздовж східних берегів Америки, доходить до Ньюфаундленда , потім відхиляється на північний схід і огинає береги Норвегії.

 

Жуль Верн. Подорожі і пригоди капітана Гаттераса

 

 

 

Океанічні течії. Гольфстрім

 

І ось тут ,  начебто призначений самою природою  встановити рівновагу температур , Гольфстрім , змішавши тропічні води з північними , починає виконувати роль вирівнювача температур : розпечена сонцем Мексиканської затоки . течія Гольфстрім піднімається на північ до  північноамериканських берегів Ньюфаундленду. Тут під дією холодної течії з протоки  Леніса вона відхиляється до сходу , знову тече крізь океан уздовж одного з великих кіл земної кулі по локсодромічній лінії і біля сорок третього меридіана розділяється на два рукави , причому один ,  під дією північно-західного пасату , повертається до  Саксонської затоки й Азорських островів , інший же ,  обігрівши  береги Ірландії та Норвегії , доходить до Шпіцбергена , де його температура , впавши до чотирьох градусів,  усе –таки залишається достатньою , щоб утворити море , вільне від криги.

 

 

 

Жуль Верн. Двадцять тисяч льє під водою

Бразильська течія

 

Швидко навантаживши вугілля, «Дункан» покинув ці невеселі місця і взяв курс на захід. На хвилях течії, яка проходила повз береги Бразилії , гнаний дужим північним вітром , він(…) опинився у Південній півкулі.

 

Жуль Верн. Діти капітана Гранта

 

 

Життя в океані

 

Корабель мчить цим морем , укритим водоростями, ніби великою рівниною , що поросла травою, і форштевень проходить по ній , як леміш плугом. Інколи вітер підхоплює водорості і несе їх з собою ; вони чіпляються за снасті . обвивають щогли до самих верхівок , немовби дикі виноградні лози , і утворюють у нас над головою химерну бесідку із зелені. Декілька годин нам доводиться пробиватись крізь море сарганів, і «Ченслер» із щоглами , що повиті водоростями , нагадує гай , який рухається серед безмежної прерії.

 

Жуль Верн. Ченслер

 

 

Припливи і відпливи

 

Під час проходу Торресовою протокою підводний корабель«Натілус» сів на мілину: «Сьогодні четвертого січня,- сказав капітан Немо,- через п’ять днів буде повний місяць , і я буду дуже здивований , що люб’язний  супутник нашої планети  не підніме води і тим  не зробить мені послуги , якої я не від кого   не прийму , крім нього.

 

Жуль Верн . 20 тисяч льє під водою

 

 

Вітрові хвилі

 

На поверхні моря знялась досить сильна хвиля , здавалось вона жене просто до берега.Гленерван , дізнавшись, що вони мають цілу ніч провести  на воді ,  спитав Джона Манглса , чому він не  скористається з цієї хвилі , щоб наблизитися до узбережжя.

 

• Сер, -відповів молодий капітан , - це лише зорова омана. Хвиля  тільки здається рухливою , насправді вона нікуди не біжить.

 

Жуль Верн . Діти капітана Гранта

 

 

Підземні води

 

Внизу , на самом дне колодца,

Не замерзая никогда,

Как серце труженика. Бьется

В ладонях каменных вода.

 

Она была в песке и глине,

Пробилась через все пласты,

Не потеряв прозрачной, синей,

Неповторимой чистоты.

 

И понял я, склонясь  над нею,

Пришедшею  здалека :

Чем круче путь  и чем трудне,

Тем чище серце родника.

 

Владимир Демидов. Родник

Поверхневі води

 

 

 

Річка вздовж околиці текла

Маленька  та її любили діти.

Адже вона найпершою була

Для них , а значить кращою у світі.

 

 

 

А зараз в ній усякий хлам,

І ржавчина , і слиз,

Зелений хвощ болотний виліз…

Начебто люди ціллю задались

ЇЇ згубити  - і свого добились.

 

С. Вікулов

 

 

Водоспад.  Крим.

 

 

 

Свежее , слаще  воздух горный,

Невнятный шум идет в лесу:

Поет веселый и проворный ,

Со скал летящий Учан-Су!

Глядиш – и точно застывая.

Но в то же время ропот свой,

Свой легкий бег не  прерывая,

Прозрачной пылью снеговой,

Несется вниз струя живая , -

Как тонкий флер , сквозит огнем,

Сквозит со скал фатой

Венчальной

 

 

И.А.Бунин Учан-Су

 

Озеро

 

Зоря сльозиться в небі,                                  Не ворухнеться вітер:

Світлішає блакить.                                        Замріявся, завмер.

Були ви коли-небудь                                     Ніколи не будіте

На озері , щ спить?                                        Удосвіта озер.

Ви сіли тихо в човен,                                    В таку ранкову пору,

Взялися за весло.                                           Коли пливе туман,

Пливе туман ранковий                                 Озерам сниться море,

І сонце за селом.                                            А морю – океан.

 

В . Лазарук

 

 

Канали

 

 

Нужна донбассовцам вода    Но молодые руки цепки.

Проблема многих занимала.   Их цель заветная звала,

Вот и возникла мисль тогда -   И от лопат и вагонетки

Строительство канала.    К машинам мощным привела.

Но как поднять поток воды?   Бульдозер , скрепер, самосвалы,

На кряж такой высокий?    Кубы несметные земли.

И заработали умы,     А следом камнщики шли,

Не дремлет ночью око.    Електрики и штукатуры

И завертелось , как в кино.    И те , кто кружева плели.

Не так , конечно, все же    Из жесткой арматуры.

Большое дело.И оно     Прошли года.Давно моторы

Под силу молодежи.     Не тарахтят у лозняка.

Песок и камень , и порода,    Журчит тихонько на просторе

Холмы и балки впереди,    Лишь рукотворная река.

Вот наворочила природа,    Зазеленело.Зазвучало.

Трудись иль сразу уходи.    Канал воістину стокрыл,

       Он всем нам радость подарил.

    Вода всю степ преобразила

    И напоила все поля.

    Да, вемогуща эта сила,

    В том убедились ты и я.

 

А. Ртищев Канал «Днепр –Сиверский Донец»

 

 

Степ

Степ весною . наче килим,                                     Мов пустеля неоглядна.

Сонце кидає нитки,                                                 Степ пожовклий восени.

Вишиває візерунки,                                                 Мов пісок , рудіють трави,

То розводи , то квітки.                                            Не шумлять уже вони.

 

Степ у літі – наче море,                                           Степ зимою – мов  перина.

Розіслався навкруги.                                                Біла , рівна і м’яка.

Хто його обійме зором?                                           Спить на ній зима холодна,

Хто угледить береги?                                              Баба люта і лиха.

 

                                                                                       Олександр Олесь

 

 

 

 

 

Вплив людини на природу

 

Ліс густий , дрімучий , темний,                   Над струмком спинився олень,

Споконвічний ліс росте,                          Прислухається , тремтить,  

Не проб’ється навіть сонце                          Десь почув непевний шелест

Крізь гілля його густе.                                  І зникає через мить.

Велетенські граби , вільхи,                           То ведмідь ішов напитись,

Сосни, явори, дуби                                        Остудитись у воді.

Раз в століття полягають                               То збирали під дубами

Після віку боротьби.                                      Чорні вепри жолуді.

По ріках, озерах, багнах                               По лісах блукали кози,

Вічний галас, вічний спів,                             Тури , олені , вовки,

Крик качок , гусей і чапель,                          Кабани, ведмеді , лосі,

Зойк чайок і журавлів.                                    Рисі, зубри, борсуки.

Лебедині білі зграї                                          Не стихав до ночі галас.

В небі з хмарами летять,                                Дикий рев і ніжний спів…

Навкруги орлині крила                                  Все кругом жило , змагалось.

Гучно хижо лопотять.                                    Ліс дивився і шумів.

 

Олександр Олесь Україна  в старовину

 

 

 

 

Степ

 

По всей степи – ковыль,                                    

  по краям – все туман.

Далеко, далеко от кургана курган;

Облака в синеве белым стадом плывут,         

Журавли в облаках перекличку ведут.

Не видать ни души.

                   танет в золоте день,

Пробежать по траве

                             ветру сонному лень.

А цветы-то , цветы! Как живые стоят.

Словно речи ведут.

                          как же жизнь коротка,

Коротка , да без слез. От забот далека.

Вот и речка…Не верь!

  То  под жагучим лучом

Отливается тонкий ковыль серебром.

Високо-высоко в небе точка дрожит,

Колокольчик веселый

                           над степлю звенит.

В ковыле гудовень –

                             ипоют , и жужжат,

Раздаются свистки, молоточки стучат;

Сердь дорожки глухой

                         пыль столом поднялась,

Закружилась, в широкую

                                 степьпонеслась…

На все стороны путь

                               ни лесочка , ни гор:

Необъятная  гладь!

Неоглядный простор!

 

И.С.Никитин

Степ

 

Трави в’януть під  млосною спекою,                        Огинає химерними зливами

Крутить вихор серпневий пил,                                  Жовті стерні на тихих полях.

Осокори за даллю далекою  Тут роботи нема обережному –.                                                                                                           Підпирають в степу небосхил.                                  Де для нього тут межі найдеш?

А до них між балками та нивами                              Той господар в просторі безмежному,

Вибігає закурений шлях,                                            Хто душею відрікся меж!

 

 

В. Симоненко

Ліс

 

Ліси – окраса нашої землі.                                               То що ж , душе людська, з тобою стало,

Про кожне дерево подбай і збережи,                               Що дім свій рідний ти не бережеш?

Не дай сокирі нагло гупотіти.                                          Невже тобі в житті   хаосу мало,

Іси вмирають. Просять захистити.                                   Й в криницю ти плюєш – з якої п’єш?

Ліси – легені нашої землі.                                          «Володар світу» , «цар природи» , «геній»

Дають можливість дихати і жити.                                   «Вознісся» ти над світом і упав

Дорослі мають знати і малі :                                             В болото , у смітник, в смердючу яму,

Щоб жити – ми природі маємо служити.                        Яку собі бездушшям ти копав.

Ліси ще ниву хлібну бережуть,                                        Можливо, зупинитись вже пора

Вітрам палючим заступають путь.                                   І заживить землі  болючі рани.

І знають хлібороби вже давно,                                         Байдужість до природи – це діра,

Що ліс – це повний колос і  туге зерно.                          В яку провалимось усі ми з вами.

Тамують спеку і дають тепло,                                         Невже приємно  жити в смітнику,

І ріки наші бережуть від згуби,                                        Купатися в багнюці, задихатись?

І кришталево-чисте джерело                                           Яке ж іще повинно лихо статись?

Втамує спрагу вам під сивим дубом.                              Невже нам мало горя на віку?

І як чудово в лісі відпочити :                                           Листок зелений нам  життя дає,

Гриб капелюхом радо вам кивне,                                    Крізь нього промінь сонця нас вітає.

Стріча калина вас духмяним цвітом,                               І все , що планеті нашій є,

Все тут зелене , радісне , живе.                                  Листку   зеленому  поклін земний складає.

 

 А. Андрощук Ода лісам

Ліс

 

Самі на себе дивляться ліси,                                           То там торкнув їх пензликом, то там

Розгублені од власної краси.                                            Осінній вітер одгуляв , затих. 

Немов пройшов незримий                                             Стоїть берізонька - як в іскрах

Левітан-                                                                           золотих.

 

 

Ліна Костенко

Опис лісу

 

Ліс зустрів мене як друга     Отіняй нам світлі ріки,

Тінню від дубів крислатих,     Що полям несуть вологу,

Смутком білої берези,     Що запліднюють сади.

Що дорожчий нам за радість.    Ліс зустрів мене як друга.

Кленів лапами густими.     Горлиць теплим воркуванням.

Сосни гомоном одвічним.     Пізнім дзвоном солов’їним,

Срібним шерманням осик.     Ніжним голосом зозулі,

Ти ростеш на втіху людям,     Вогким одудів гуканням.

                                         Круглим циканням дроздів.

 

 

Максим Рильський

 

 

Ліс. Рослини і тварини лісу.

 

Цей ліс – його.         Невгамовна і затишна хата

Він тут володар.      Звірини , пташенят і мурах.

В стихію цю       Відчинила нам райдуга браму –

Він коренем вроста,      І дихнув після зливи озон.

Бо так розпорядилася природа,    Ми зайшли до зеленого храму

І так було,       Золотавих соснових колон.

І вічно буде так.      Розбрелись поодинці на пошук

Він – цар один      Молодечих осінніх грибів.

У цім безкраїм лісі,      Маслюки аж просилися в кошик.

Між цих беріз.      Ну , а гриб у підпіллі сидів.

Між сосен і дубів…      Де ж ховається він ясновидий?

І гордий лось       Чи зустрітися не закортить?

Про це своїй лосиці      Мурашині кишать піраміди –

Протяжно , урочисто засурмив.    Не втихає життя ні на мить.

Зелений храм -      Сосни, сосонки та сосенята,

Сосни , сосонки та сосенята -    І живиці терпкий аромат –

Височить в три поверхи дах.    Чистоти і здоров’я палата

        Найдорожча усяких палат.

Олександр Богачук

 

 

 

 

Ліс (Поділля, Вінниччина)

 

Темно в лісі. Молода струнка яворина, вкривши коріння оксамитовим мохом, високо сягає рябеньким стовбуром, щоб зеленим верховіттям осміхнутись до блакитного неба, скупатись в золотому промінні, цікавим оком споглянути на широкий чудовий краєвид, розморитись з вольним вітром…

Тихо в лісі: повітря не дихне, ніщо не шеберхне, жодна рослинка не схилиться, не злякає молоденької комашки. Мов усе поснуло, мов зачароване. Зате горою йде гучна розмова вітру з лісовим верховіттям. Ось чутно, як несе вітер якусь новину з далекого лісу, що синіє за горбочком. Здалека чут­но глухий гомін, він наближається, дужчає, обхоплює вер­ховіття, і знається, що кожне дерево кожним листочком шепотить якесь чарівне слово, а ті слова, зливаючись в чудову гармонію лісового шепотіння, хвилею котяться далі, завмираючи в просторі...

За першою хвилею котиться друга, третя...

М.Коцюбинський «На вітру»

 

Ставок

Подихав свіжий вітерець; по ставку плигали маленькі хвилі і сріблом блищали на сонці. Здавалось, що, на дні став­ка кипіло срібло, що горяні бризки розтопленого срібла підска­кували догори та продирали рівний поверх води. Ставок блищав, аж очі боліли глянути на нього. Ластівки вились над ставкам і от-от не черкались крилом блискучої хвилі. Від берега, під вербами, вода була наче зеленаста. Маленькі хвилі ледве котилися, ласкаво мили берег. Хлюп-хлюп!.. хлюп-хлюп!..

 М.Коцюбинський «На вітру»

Осінь

Була тепла, ясна осінь... Осіннє повітря було прозоре, тихе. На заході, під безхмарним небом, стояло здорове зо­лоте сонце. Під його скісним промінням золотом сяяло жовте листя лип та беріз.

Здавалось, що якийсь чарівник, як у казці, убрав дерева в щиро-золоті шати. Надало жовте листя, а здавалось, що то золото капає на землю з дорогих шат.

Червоні, як у кров умочені, черешні полум 'ям горіли на сонці. Земля під ними була вкрита червоним листом та червоніла, як полита свіжою кров 'ю. Зеленіли темним лис­том крислаті яблуні, рожевіли делікатними сутінями груш­ки. На вербах листя порідшало, поблідло, і здавалось здале­ку, що вони тепер лише розвиваються, як напровесні. Сухе листя дощем спадало з дерев, черкалось об гіллячки і шеле­стіло. Під ногами шелестіли цілі замети сухого покручено­го листя...

М.Коцюбинський «На вітру»

Зима

Займався пишний січневий ранок. Золотий промінь сон­ця перелинув зі сходу на захід, і вершечки синіх хмар зайня­лись червоним полум 'ям. Сонце, мов здорова червона діжа, випливало з-за краю землі та обгорталось блискучими хмар­ками, що спахнули від сонячного проміння, мов солома від вогню. Виплило. Дерева, одягнені в легеньку одежу з срібно­го інею, облились делікатним рожевим світлом. Проти синіх тяжких хмар, що оповили захід, здавались вони делікатни­ми рожевими .тінями, А на сході, між блакитним небом та білим снігом, зависла рожева імла, мов блискучий рожевий серпанок. По твердому рипливому снігу стелились довгі тіні від дерев, хат, тинів. Ясний сонячний промінь ясною доріж­кою лягав по снігу межи довгими тінями. Синій дим цівкою знімавсь від коминів і змішувався вгорі з рожевою імлою... Ранок дихав морозом.

М.Коцюбинський «На вітру»

 

Пожежа в плавнях Дунаю

 

Чим далі вона йшла, тим більше дивувалась, що сьогодні попадалось їй так багато живих істот. Тричі вона по­мітила крізь комиші сірий вовчий хребет, раз лисиця май­нула коло неї хвостом, а то здалеку чулося немов кабаняче рохкання. Вужі й гадюки набралися сьогодні особливої рух­ливості, бо все повзли й повзли у тому напрямку, як йшла Соломія, і їй треба було особливо уважати, щоб не посту­пити на слизьке й холодне гадюче тіло. Птахи кружляли над плавнями цілими хмарами і так верещали, що заглуша­ли навіть шум плавнів. Соломія все йшла... Вона зібрала всю енергію, всю силу волі, всю міць тіла, і йшла уперто і завзято з вірою, що її широкі й високі груди зламають всі перешкоди.

Однак краю плавням не було. Комиші, озерця, єрики...  І знов комиші, і знов вода, і знов той самий згук розміреного однотонного прибою морської хвилі.

Надвечір Їй почувся дим, і вона зраділа — значить, близь­ко люди. Та чим далі вона йшла і чим більше .смеркалося, тим більше дим ставав помітнішим. Птахи сильніше непо­коїлися. В повітрі стало тепліше. Те тепло йшло ззаду і з боків, немов од печі. Соломії робилось дурно. Її дуже диву­вали І навіть непокоїли ті зміни в плавнях. Що се таке робиться навкруги?

Обернувшись назад і глянувши на небо, вона побачила червоні, як грань, хмари — і зразу стали зрозумілими їй і той дим, що вона чула, і тепло, і неспокій птахів, і тікання звірів. Плавні горіли, вогняні гори наступали на них, не­сли усьому смерть.

М.Коцюбинський «Дорогою ціною»

Карпати. Чорногора

...Одного разу він покинув свої корови і подряпався на самий грунь (верх). Ледве помітною стежкою підіймавсь вище і вище, поміж густі зароси блідої папороті, колючої ожини і малини. Легко перескакував з камінця на камін­чик, перелазив через повалені дерева, продирався крізь гіллячки кущів. За ним підіймався з долини вічний шум річки, росли гори, і вже вставав на крайнебі блакитний привид Чорно­гори. Довгі плакучі трави крили тепер боки гори, дзвінки корів обзивались, як далеке зітхання, все частіше попада­лось велике каміння, що далі, на самім вертку, творило хаос поламаних скель, списаних лишаями, здушених у гадю­чих обіймах корінням смерек. Під ногами в Івана кождий камінь вкривали рудаві мхи, грубі м'які, шовкові. Теплі і ніжні, вони ховали у собі позолочену сонцем воду літніх дощів, м 'яко вгинались і обнімали ногу, як пухова подушка. Куче­рява зелень гогозів і афин (лісові ягоди) запустила своє ко­ріння у глибінь моху, а зверху сипнула росою червоних та синіх ягід...

 М.Коцюбинський «Тіні забутих предків»

Черемош

...Гори курились од мричі, наче скипіли гірські потоки і запарували.

Черемош знизу шумів. Йому твердо було лежати на скелях, і він перескакував з каменя на камінь...

 М.Коцюбинський «Тіні забутих предків»

Карпати

А стежка вела все далі, кудись уломи, де гниди одна на одній колючі смереки, без кори й хвої, як кістяки. Пусто і дико було на тих лісових кладовищах, забутих Богом і людь­ми, де лиш потури  гутіли та вились гадюки. Тут була тиша. великий спокій природи, строгість і сум. За плечима в Іва­на росли вже гори і голубіли удалині.

Орел здіймався з кам'яних шпиць, благословляючи їх широким розмахом крил, чулось холодне полонинське дихан­ня, і розросталось небо. Замість лісів тепер слався жереп, чорний килим повзучих смерек, в якому плутались .ноги, і мхи одягали камінь зеленим шовком. Далекі гори одкривали один за одним свої верхи, вигинали хребти, ставали, як хвилі в синьому морі. Здавалось, морські буруни застигли саме в ту мить, коли буря підняла їх з дна, щоб кинуть на землю та заллять світ. Вже синіми хмарами підпирали крайнебо буковинські верхи, оповились блакиттю близькі Синиці, Дземброня і Біла Кобила, курився Ігрець, колола небо гострим шпилем Говерла, і Чорногора важким своїм тілом давила землю.

М.Коцюбинський «Тіні забутих предків»

 

Полонина

Полонина! Він вже стояв на ній, на сій високій луці, вкритій густою травою...

М.Коцюбинський «Тіні забутих предків»

Йде в полонину. Холодні роси сідають йому на постоли, небо зачервонілось, і зблідли зорі. Іван виходить на верх — і раптом холоне. Де він? Що з ним? Куди ділися гори? Води обляли кругом полонину, потопили верхи, І полонина пливе самотою в безкрайому морі. ...а ось виткнувся з моря весь сивий верх, з якого стікає вода. Сильніше подиха холод, зростають вали на морі, і верхи, один за другим, пробива­ються з білої піни...

 М. Коцюбинський «Тіні забутих предків»

 

Карпати. Ліс

Ліс все густішав. Прілий дих гнилих пнів, запах кладо­вища лісного йшов на них з пущі, де трухтіли мертві смере­ки та гніздовились погані гриби — гадяр і голубінка. Великі каміння ходили під слизьким мохом, гол! карні смерек заплі­тали стежки, вкриті верствою сухої глиці.

 М. Коцюбинський «Тіні забутих предків»

 

Водоспад. Карпати

В щілині поміж горами летів у долину потік і тряс по каміннях сивою бородою...

 М.Коцюбинський «Тіні забутих предків»

Чорне море  (гора Аюдаг)

А далі було море.

Блакитне, сліпучо-блакитне, як кримське небо, воно мліло у спеці літнього дня, дихало млою, і, делікатними тонами зливаючись з далеким небосклоном, чарувало й ва­било у свою чисту, теплу й радісну блакить...

З правого боку горбатою тінню ліг в море Аюдаг і, мов спраглий у спеку звір, припав до води.

...Повне чар море: вона ніколи не перепливе його, як ніколи не переступить похмурої яйли, що он там, за бать­ківською хатою, за селом, грізно здіймає догори кам 'яні хребти...

М. Коцюбинський «В путах шайтана»

Річка Прут (перед дощем)

...Блукав одної весняної днини понад річкою Прутом, у південній Бессарабії, Якось не тішили моє око ані розлогі, яро-зелені, порізані блакитними озерцями та гирлами плавні. що розляглися за річкою в Румуна, ані жовті, залиті хви­лею виноградників по підгір 'ю, шпилясті гори, що тиснуть­ся понад Прутом з сього боку.

Від заходу насувалася чорна хмара, душний вітер на­храпом бив об гори, хвилював комиш у плавнях, обривав виноградне листя та гнав його по чорній, каламутній, не­мов поораній хвилями, річці... Лагодилась буря... чорна хма­ра обіймала крайнебо, тихо лізла догори...

М. Коцюбинський «На крилах пісні»

 

Карпати (гірська долина - улоговина) р. Прут

— Далеко до Лоєшт ?

— Ось! — Показав візник пужалнам на провалля, в яко­му зникла враз дорога.

Здавалось, далі нікуди було їхати. Дорога западалась, як під землю, а за проваллям, глибини якого ще не можна було помітити, стирчали зелені шпилі гір. Але візник при­пинив коні і ступою спустився у кручу. Віз виїхав у вузьке міжгір 'я. З одного боку дороги стирчала жовта стіна ур­вища, з другого чорніла широка безодня, дно якої, мабуть, ніколи не бачило сонця. Зубчасті гори кидали тінь на доро­гу, пітьма лізла з безодні, виповняла, міжгір'я, п'ялась по горах аж до сяючих на сонці шпилів. Стягнені віжками, під натискам каруци, коні крутились, як змії, помаду спускали віз по крученій дорозі, що, здавалось, провадить па той світ. Виступи гір закривали дорогу — і тільки клаптик безхмарного неба синів у високості над стрімкими жовти­ми стінами урвища.

Враз, немов від маху чарівної палички, пасмо гір розір­валося, в широкому отворі, наче у вікні, блиснула річка, а за річкою — широкий простір зелених плавнів, засипаний земним промінням. Каруца впірнула у хвилю ясного світла і покотилася берегом Пруту, далеко лишивши за собою похмурі бескиди.

М. Коцюбинський «Для загального добра»

 

Чорне море

...В морі хвиля за хвилею рине,

Море наче здіймається вгору,

А склепіння небеснеє синє

Край свій ясний купає у морю.

Море! Море! Без краю просторе,

Руху повне і разом спокою!..

 

Леся Українка (із циклу «Подорож до моря»)

 

 

Долина річки Прут

Попід полониною, по котрій вони їхали, широко розіс­лався зелений низькоділ. Срібляста биндочка Пруту кри­вульками порізала зелені береги, ціле морс хвилястого коми­шу ховало від людського ока блискучі озерця та гирла, бла­китна імла далини повила далекі села, гори, садки. На планині хилилась од вітру пшениця, а по жовтих ярах, що збігали з гари до Пруту, п 'явся лозиною кучерявий вино­град. На чистому теплому небі. тільки де-не-де біліли ку­щиками хмари.

 М. Коцюбинський «Для загального добра»

Чорне море

…Море дедалі втрачало спокій. Чайки знімались із оди­ноких берегових скель, припадали грудьми до хвилі і плакали над морем. Море потемніло, змінилось. Дрібні хвилі злива­лись докупи і, мов брили зеленкуватого скла, непомітно підкрадались до берега, падали на пісок і розбивались на білу піну. Дід човном кипіло, клекотіло, шумувало, а він підскакував і плигав, немов нісся кудись на білогривих звірах...

Вода при березі починала каламутитись і жовкнути; разом з піском хвиля викидала зо дна моря на берег каміння і, тікаючи назад, волокла їх по дну з таким гуркотом, наче там щось велике скреготало зубами й гарчало. Прибій за якої півгодини перескакував уже через каміння, заливав при­бережну смугу.

...Монотонний, ритмічний гомін хвиль перейшов у бу­хання. Спочатку глухе, як важке сапання, а далі сильне і коротке, як далекий стріл гармати. Та небі сірим паву­тинням снували хмари. Розгойдане море, вже брудне й темне, наскакувало на берег і покривало скелі, по яких потому стікали патьоки брудної з піною води.

...Над берегам висів солоний туман од дрібних бризків. Каламутне море скаженіло. Вже не хвилі, а буруни вста­вали на морі, високі, сердиті, з білими гребенями, од яких з луском одривались довгі китиці піни і злітали догори, буру­ни йшли невпинно, підбирали під себе зворотні хвилі. Пере­скакували через них і заливали берег, викидаючи на нього дрібний сірий пісок. Скрізь було мокро, поналивано, в берегових ямках лишалась вода.

 М. Коцюбинський «На камені»

Рівнина. Зміна степів господарською діяльністю людини. Нива

Іде Христя селам, і якось їй чудію. Ніколи не ходила вона сама так далеко від хати. От вже й крайню хату минула, вийшла на поле і стала, задивившись в далечінь на чудовий краєвид.

І справді було гарно на ниві, несказанно гарно! Погідне блакитне небо дихало на землю теплом. Половіли жита і вилискувались на сонці. Червоніло ціле море колосків пше­ниці. Далиною повилась річечка, наче хто кинув нову синю стрічку на зелену траву. А за річкою попід кучерявим зеле­ним лісом, вся гора вкрита розкішними килимами ярини. Гарячою зеленою барвою горить на сонці ячмінь, широко стелиться килим ясно-зеленого вівса, далі, наче риза рути, темніє просо. Межи зеленими килимами біліє гречка, наче хто розіслав великі шматки полотна білити на сонці. В долині, край лісу, висить синя імла. І над усім тим розкину­лось погідне блакитне небо, лунає в повітрі весела пісня жайворонка...

 М. Коцюбинський «Харитя»

Ліс. Поділля

..Ліс ще дрімає в передранішній тиші... Непорушна сто­ять дерева, загорнені в сутінь, рясно вкриті краплистою росою. Тихо навкруги, мертва... Лиш де-не-де прокинеться пташка, непевним голосом обізветься зі свого затишку. Ліс ще дрімає... а з синім небом вже щось діється: воно та зблідне, наче від жаху, то спахне сяйвом, немов од радощів. Небо міниться, небо грає всякими барвами, блідим сяйвом торкає вершечки чорного лісу... Стрепенувся врешті ліс і собі заграв... Зашепотіли збуджені листочки, оповідаючи сни свої, заметушилась у травиці комашня, розітнулося в гущині голосне щебетання й полинуло високо — туди, де небо міниться, де небо грає усякими барвами...

На галявину вискакує з гущини сарна і, зачарована чу­довим концертам, зупиняється, витяга цікаву мордочку До кривавої смуги обрію, що червоніє на узліссі поміж дерева­ми, і слуха.

Полохливий заєць, причаївшись під кущем, пригина вуха, витріща очі й немов порина ввесь у море лісових згуків...

Аж ось ринуло від сходу ясне проміння, мов руки, простяглось до лісу, обняло його, засипало самоцвітами, золо­тими смугами впало на синю від роси траву на галявині, де гостро на тлі золотого світла випинається струнка по­стать сарни.

 М. Коцюбинський «Хо»

 

Хмари

Коли я дивлюсь на хмари, ті діти землі і сонця, що, знявшись високо, все вище і вище, мандрують блакитний шляхом, — мені здається, що бачу душу поета.

Я впізнаю її. Он пливе чиста і біла, спрагла неземних розкошів, прозора і легка, з золотим усміхом на рожевих устах, тремтяча бажанням пісні.

Я бачу Її. Велика і важка, повна туги і невиплаканих сліз, вагітна всіма скорботами світу, темна од жалю до нещасної землі, вона клубочиться чорними хвилями, важко дихає переповненими грудьми, ховає лице од сонця і гірко плаче теплими сльозами, аж поки не стане їй легше.

Я знаю її. Вона... Неспокійна, вся насичена вогнем, вся палаюча великим і праведним гнівом мчиться шалено по небу і підганяє ліниву землю золотою різкою... Вперед... вперед... швидше разом із нею... в мільйон раз швидше в повітрі... І гукає так, щоб усі почули, щоб ніхто не спав, щоб усі прокинулись...

Я розумію її, Вічно невдоволена, вічно шукаюча, з вічним питанням — нащо? до чого? — вона спустила сірі крила над землею, щоб не було видко сонця, щоб потопала в тінях земля, і сіє дрібну мряку суму...

Поете, я не дивуюсь, що любиш хмари. Але я співчуваю тобі, коли з тужливою заздрістю стежиш за хмаркою, що тоне, розпливається й гине в блакитній пустелі...

 М. Коцюбинський «3 глибини»

 

Весна

Сонце грає промінням, весняний легіт жене по небесній блакиті, як пух, легенькі білі хмаринки, в повітрі бринять мухи, цвірінькають горобці, пахне свіжою ріллею, трави­цею, фіалками, наше весною! Серце розкриває обійми і тим розлогим нивам, що, порвавши кайдани, збудились до нового життя, і тим дітям повітря — вільним птахам, що з да­леких країв прилетіла до нас у гості, і тому кущикові фіа­лок, що, захистившись межи травицею, тихо процвітає, віддаючи свої пахощі чудовим пахощам весни!..

 М. Коцюбинський «Ціпов'яз»

 

Дощ

Ідуть дощі. Холодні осінні тумани клубочать угорі І спус­кають на землю мокрі коси.

Пливе у сірі безвісті нудьга, пливе безнадія, і стиха хли­пає сум. Плачуть голі дерева, плачуть солом'яні стріхи, вмивається сльозами убога земля і не знає, коли осміхнеть­ся. Сірі дні зміняють темнії ночі. Де небо? Де сонце? Міріа­ди дрібних крапель, мов умерлі надії, що знялись занадто високо, спадають додолу і пливуть, змішані з землею, бруд­ними потоками. Нема простору, нема розвага. Чорні думи, горе серця, крутяться тут, над головою, висять хмарами, котяться туманом, і чуєш коло себе тихе ридання, немов над умерлим..

М. Коцюбинський « Fata morgana»

Гроза. Буря

Небо і земля стемніли, на обрії з 'явилася чорна смуга. Скоро на смузі тій щось блимнуло, немов спалахнув сірник і погас. Трохи згодом показалось слабе світло у другому місці, а далі знов спалахнуло на першому. Небо переморгувалось. Проблиски світла, спочатку такі бліді й тихі, чимдалі роз­росталися, потужніли. Почало здаватися, що за чорною смугою хмари то здіймається, сто падає, щоб піднятися на другому краї, хвиля вогняного моря. Та ось у новому місці щось моргнуло. Світло блискавки притьмарилось, зате ви­бухи прискорили темп. Чорне небо безперестанку, моргало блискавкою, осміхалось кривим усміхам.

... Чорні хмари росли на крайнебі, насувалися над чорною землею. Надворі стало чорно, як у комині. Зате блискавка розгорялася, жевріла, ставала сліпучо-білою. Коли вона потоком білої лави роздирала заслону ночі, на обрії на одну мить з'являлась в огняних рамах чорна сильветка з тополь, з хат і вітряків. Околишня тиша насичена була триво­гою, жахом навіть, тепле повітря мовчало, як залякана дитина.

Здавалося, велетенський звір-потвора наближавсь до принишклої землі, розкривав вогняну пащу і скалив чорні зуби. Од його дихання трусилися дерева і ховалось усе живе. Звір усе наближався, ширше розкривав пащу, частіше ди­хав полум'ям... чулось уже далеке ричання... І враз сталося щось незвичайне: тихе повітря стрепенулось, скрутнулось, шарпнулось убік, знялось над землею і з божевільним жахом кинулось тікати... Воно мчалось наосліп, у темряві, з сви­стом І сичанням перестраху, розбиваючи груди об стіни й

Баркани, пориваючи за собою пісок, листя, дерева і все, що стояло на його дорозі. А навздогін за ним так само мчалась чорна потвора, нависала над землею і позіхала полум'ям...

Раптом — гар-р-р...

...Почалась канонада і... прокотились небесні гармати... пальба ставала частішою. По небу літали вогняні стріли, червоні змії, цілі клубки полум'я.

Коли з одного боку розлягався дружний постріл, то з другого в одповідь йому вилітав і котився по небу такий могутній грім, що земля тряслась, стіни в школі ходили ходором, а парти в сусідній хаті у дикому спо­лоху знімались із місця і з грюкотом гасали в порожньо­му класі.

Канонада тяглася довго і уперто. Та ось все стихло, причаїлось, наче збиралось із силами. І раптом небо пойня­лось вогнем, розкололось посередині і з страшним тріском завалилось на землю, церква похитнулась, стіни в школі розсипались, і все щезло і затихло.

 М. Коцюбинський «Лялечка»

 

Землетрус на   о. Сицилія (28.12.1908 р.), під час якого було зруйноване м. Мессіна

Минуло трохи більше року, як землетрус обернув пишну Мессіну в груду каміння. Була весна, море було спокійне і синє, небо — так само, сонце обливало помаранчеві сади по горбах, і. дивлячись з парохода на сірий труп міста, я не міг уявити собі тої страшної ночі, коли земля у грізнім гніві так легко струснула з себе величний город, як пес струшує воду, вилізти з річки.

...З одного боку м'яко хлюпало море, з другого висіли потріскані стіни палаців, без вікон і дахів, з дверима, що до половини завалені грузом.

...Я мусив обминати цілі гори різнородного грузу, балок, вапна і каміння, що навалені тут серед вулиць, перескаку­вати щілини на землі, наче розкриті жадібно роти, перела­зити через мармурові колони і зазирати у вікна, звідки ди­вилась на мене пустка.

..Я зрозумів врешті, що мене мучить. Очі! Ті страшні, чорні, жахливі очі, які замкнули в собі все пекло різдвяної ночі і вже більше нічого не можуть бачити.

...Бічні вулиці вже були розчищені трохи. Зате з обох боків завалені стіни фасадів творили грубий шар спресо­ваних балок, матраців, книжок, вапна, залізних ліжок, людських тіл. Там, де ще стіни стояли, еони ледве три­мались і крізь широкі шпари синіло небо. Часом у виби­тих дверях виднілись самотні сходи, що вели бог зна куди, сходи, по яких вже ніхто не ступить. Десь високо під небом, в п'ятиповерховому будинку, завалилась тільки передня стіна, і середина хати стояла одкрита, немов на сцені. Веселенькі шпалери, залізне ліжко, через порен­чата якого звисає рушник, фотографія на стіні, образ Мадонни в головах ліжка...

Я знав, що город — се кладовище, що з-під розвалин не одкопано ще щось коло 40 тисяч трупів, що в сій спресо­ваній масі, яка обступає мене, лежать у різних позах заду­шені діти, жінки й чоловіки...

Ішли розкопки...

... — Так, так. Sіgnоґе, ось що лишилось від нашого прекрасного міста. Хто не чув — уявити собі не може тої пекельної ночі. Така пальба була, така канонада, наче всі сили небесні, земні і морські палили разом з своїх гармат. Я й досі маю шум в вухах... Я був багатий І щасливий, мав жінку, четверо дітей і банкірську контору. Тепер родина і ціле багатство лежать під грузом, а я ось...

...Справа і зліва безконечно тяглися спресовані маси де­рева, цегли, паперу, одежі, ламп, меблів і людських тіл...

Михайло Коцюбинський «Хвала житло»

(письменник побував на острові в червні 1910 р.).

 

Озеро Світязь

Я хочу на озеро Свитязь,

В туман таємничих лісів.

Воно мені виникло звідкись,

У нього сто сот голосів.

Воно мені світить і світить.

Таке воно у світі одне. .

Л. Костенко

* * *

Мені відкрилась істина печальна:

Життя зникає, як ріка Почайна.

Через віки, а той через роки.

Ріка вже стане спогадам ріки.

І тільки верби знатимуть старі

Киян хрестили в ній, а не в Дніпрі.

Л. Костенко

Вічна мерзлота

Шар вікової мерзлоти лежить

під нами.

Віками тут сукупчувався лід.

Коріння трав у ньому

не сплетуть орнамент,

Його і промінь липня не проб'є.

А. Черченко

Водоспад

Понад Прутом, уЯремчі,

Бризки білі б'ють в каміння.

Понад Прутом, уЯремчі,

Вже не видиво — видіння!

Понад Прутом — берег круто,

Берег круто, крем'янисте,

А смереки пахнуть руто,

Зелен-руто, урочисто.

Л.Забашта

Гірська річка

Терек виє, дикий, лютий

Між стрімчастих скель-громад.

Плач його як бурю чути,

Сльози бризками летять.

М. Ю. Лєрмонтов. Терек

 

Прогнозування погоди за народними прикметами

 

На вашому місці я б залишився. Послухайте, капітане Клюбен! Від собак тхне мокрою псиною. Морські птахи вже дві ночі в'ються біля маяка навколо ліхтаря. Погана прикмета. Мій барометр пустує. Зараз Місяць у першій чверті, а в цю пору погода стоїть волога. Я сьогодні бачив, як столистник згорнув листочки, а конюшина у полі вирівняла стебла. Дощові черв'яки виповзли з-під землі, мухи кусаються, бджоли не відлітають від вулика, горобці ніби держать відповідь. Дзвін чути з далеку. Сьогодні ввечері я чув благовіст із СенЛюнера. До того ж сонце сіло за хмари. Завтра буде туман. Пливти не раджу. Як на мене, туман страшніше урагану. («Дюранда» вийшла в море, потрапила в туман і налетіла наскелю.)

В. Ґюго.Трудівники моря

Ясному бути завтра дню.

Дзвенять пісні стрижиних зграй.

Жаркою смутою вогню

Палає світлий небокрай.

А. Фет

Гроза

Гроза почалась раптово і страшно.Впали рідкісні краплі дощу, різко загуркотів грім. Вже під дощем я зрубав сухе дерево і потягнув до намету. Але обрушилась така злива, що я кинув все і зайшов під гуту ялину.

...З хмари ринули такі потоки, що тільки вийди з-під ялини, зразу змокнеш до кісток. Але крізь густу ялину на мене потекли цілі струмки. Тепер було все одно. Я вийшов, ухопив гілку і потяг до намету.

В цей самий час страшний гуркіт оглушив мене, щось вдарило по ногах, я впав... Лише через півгодини я отямився, до мене повернувся слух...

Дощик стих, грім гримів вже вдалині.

 В. Іванов. В нетрях межиріччя

Природа Австралії

А я присягаюсь вам, що цей край —найцікавіший на всій земній кулі!Його виникнення, природа, рослини, тварини, клімат, його майбутнє зникнення — все це дивувало, дивує і ще здивує науковців всього світу. Уявіть собі, друзі мої, материк, який, утворюючись, піднімався з морських хвиль не своєюцентральною частиною, а краями наче якесь гігантське кільце; материк, у середині якого є внутрішнє море, що наполовину випарувалось; де річки з кожним днем все більше і більше висихають де немає вологи ні в повітрі, ні в ґрунті; де дерева щорічно втрачають не листя, а кору; де листя повернене до сонця не поверхнею, а ребром і не дає тіні; де ростуть вогнестійкі ліси; де кам'яні плити тануть від дощу; де дерева низькорослі, а трави гігантської висоти; де тварини незвичайні; де в чотириногих є дзьоби, наприклад у єхидни і качкодзьоба, що примусило науковців виділити їх в особливий клас птахозвірів; де в стрибуна кенгуру лапи різної довжини. Найдивовижніша, найнелогічніша країна із всіх, які коли-небудь існували? Земля парадоксальна, яка заперечує всі закони природи!

 Ж. Берн. Діти капітана Гранта)

Паводок

Зволікати не можна було: на відстані п'яти миль на півдні вже видно було величезний, широкий водяний вал, що рухався, який перетворював рівнину на океан. Високі трави зникали, наче скошені. Висмикнуті водою кущі неслись за течею, утворюючи острівки. Вода прибувала з надзвичайною силою.Мабуть найбільші пампаські річки вийшли з берегів, і води Ріо-Колорадо на півночі і Ріо-Негро на півдні злились в один потік... Тим часом вода все прибувала. По ній вже йшли хвилі, які говорили про те, що грізний вал скоро досягне мандрівників,— його гребінь пінився вже менше ніж за дві милі від них.

Ж. Берн. Діти капітана Гранта

Наслідки господарської діяльності людини

...З півдня рушили голубині зграї, з кожною секундою їх ставало дедалі більше. Скільки провізії!.. А пуху скільки! Вистачить, щоб набити перини всім місцевим жителям... Якщо небо насправді ніби оживало від незліченної кількості голубів, то і селище теж почало рухатись: всі були на ногах — чоловіки, жінки, діти. У кожного з чоловіків і в кожного хлопчака в руках булаякась зброя — все що завгодно, починаючи від французької гвинтівки для полювання на качок і закінчуючи звичайним пістолетом. У багатьох хлопців були саморобні луки...Постріли лунали все частіше, іноді чулись цілі вибухи, коли над полем, покриваючи його, наче хмара чорною тінню, пролітала особливо велика зграя.

Так багато було птахів і так низько вони летіли, що д які стояли на горі, збивали бідола жердинами... За допомогою коня на відкриту місцевість витягай гармату і почали її заряджати. Ніхто не підбирав дичину, вона валялась на га лявинах в такому надлишку, що вся земля була майже суцільно покрита тріпочучими жертвами...

Ф. Купер. Піонери

Степ

Нічого в природі не може бути краще. Вся поверхня землі здавалась зелено-золотим океаном, по якому бризнули мільйони різних квітів. Крізь тонкі, високі стебла трави світились блакитні, сині і бузкові волошки, жовтий дрік вистрибував догори своєю пірамідальною верхівкою; біла кашка зонтичними шапками пістрявіла на поверхні; занесений бозна-звідки колос пшениці наливався в гущавині. Під тонким їх корінням снували куріпки, витягнувши свої шиї.Повітря було наповнене тисячам різних пташиних свистів. У небі нерухомо стояли яструби, розправиіши свої крила і непорушне зосередвши очі свої в траву. Крик, що рухався в стороні хмари диких гусеі віддавався бозна в якому дальньсьму озері. З трави піднімалась мірними помахами чайка і розкішн

купалась в синіх хвилях повітрі .Ось вона зникла у висоті і тільки майорить однією чорною крапкою.Ось вона перевернулась крилам і блиснула перед сонцем... Лихий вас забери, степи, до чого ж ви гарні!

 М. В. Гоголь. Тарас Бульба

 

 

 

Лісова рослинність

 

Цей ліс живий. У нього добрі очі.

Шумлять вітри в нього в голові.

Старезні пні, кошлаті поторочі,

Літопис тиші пишуть у траві.

Дубовий Нестор дивиться крізь пальці

На білі вальси радісних беріз,

І сонний гриб в смарагдовий фуфайці

Дощу напився і за день підріс.

Л. Костенко

* * *

 

 

 

 

 

На узліску — свої тривоги,

Шурхотлива піщана тиша

Подорожник іде край дороги.

Материнка дітей колише.

Л. Костенко

КРАСО УКРАЇНИ, ПОДОЛЛЯ!

Красо України, Подолля!

Розкинулось мило, недбало!

Здається, що зроду недоля.

Що горе тебе не знавало!

Онде балочка весела,

В ній хороші, красні села,

Там хати садками вкриті,

Срібним маревом повиті.

Коло села стоять тополі.

Розмовляють з вітром в полі.

Хвилюють лани золотії,

Здається, без краю — аж знову

-Бори величезні, густії

Проводять таємну розмову.

Он ярочки зелененькі, і

Стежечки по них маленькі,

Перевиті/мов стрічечки.

Збігаються до річечки.

Річка плине, берег рвучи.

Далі, далі, попід кручі...

Красо України, Подолля!

Розкинулось мило, недбало.

Здається, що зроду недоля,

Що горе тебе не знавало.

Леся Українка

Рельєф Карпат.

Далекі гори одаривали один за одним свої верхи, вигинали хребти, вставали, як хвилі в синьому морі. Здавалось, морські буруни застигли саме в ту мить, коли буря підняла їх з дна, щоб кинути на землю та залляти світ. Вже синіми хмарами підпирали крайнебо буковинські верхи... колола небо гострим  шпилем Говерла, і Чорногора важким своїм тілом давила.

 М. Коцюбинський. Тіні забутих предків

 

 

 

Карпати

Долини та гори,

Хребтів перекати.,

Джерел кришталева сльоза...

Карпати, Карпати,

Зелені Карпати

Гуцульського краю довічна краса.

Д. Луценко

Кругообіг речовин і енергії на Землі

 

Ми це так розуміємо, що все Блудове болото, з усіма його величезними в запасами торфу, є комора Сонця. Так ось саме так і є, що гаряче сонце було матір'ю кожної травинки, кожної квіточки, кожного болотного кущика і ягідки. Всім їм сонце давало своє тепло, і вони, помираючи, розкладаючись, в добриві передавали його, як спадок, іншим рослинам, кущикам, ягідкам, квітам і травинкам. Але в болотах вода не дає батькам-рослинам передати все своє добро дітям. Тисячі років це добро під водою зберігається, болото стає коморою сонця, і потім вся ця комора сонця як торф дістанеться людині від сонця в спадок.

М. Пришвін. Комора сонця

 

Природа моря

Море! Морс! Без краю просторе.

Руху повне і разом спокою!

 

Леся Українка

 

 

Море

 

  Прощай же, море! Не забуду

Твою красу, твої дари,

І довго, довго чути буду

Твій шум в далекі вечори.

О. С. Пушкін

 

Уральські гори

Эти горы не те , что на Кавказе или Крыму. Где и высокое сонце , и чудесная растительность. Это все та же нешумливая Средняя Россия, которую вдруг что то взволновало: тот же ельник, но вьігорбившийся, тот же луг с одуванчиками й клевером, но покатый...»

(П. Михайлов).

 

 

КАМЕННЬЇЙ ПОЯС

На запад отсюда — равнина,

К востоку — другая. Сибирь.

Меж ними отроги раскинул

Гранитньїй Урал — богатырь.

Й первьм, кгго с волжских ли плесов,

С Поморья ли шел на восход,

Все время громады утесов

Казались подобьем ворот.

Точеная глыба сорвется

Й долго грохочет потом.

Торопятся землепроходцы:

А что там за зтим хребтом?

Й вдруг постигали в волненье,

Что гордый Урал неспроста

Под тучи вознес, как ступени,

Крутне уступы хребта.

Вознес, чтобы с верхнего камня

Взглянуть им, как смотрит орел,

В просторы лесного Прикамья

Й в степь, где играет Тобол.

Взглянуть й связать воедино

Й в мыслях, й в сердце своем

Й ту, й другую равнину,

Как поясом, этим хребтом.

 

     О.Пушкін

Гори Аюдаг

(із татарської: аю — «ведмідь»; даг — «тора»)

Давно, давно из диких скал,

Томимьый жаждой непонятной,

К лазури моря необьятной

Медведь огромный прибежал.

Губами жадными склонился,

Мохнатой грудью в воду лег,

Мечтал напиться — не напился,

Хотел подняться — й не мог.

І. Новіков

 

 

 

 

 

 

Буковинські Карпати

«Гора біля гори стоять разом у німій величі, одягнені в смерекові ліси.Різно сформовані, вганяються під небеса, стоять так нерухомо тисячі років, кепкують собі з кожної зміни, що перед їх очима відбувається, розкошують у власній красі, свідомі своєї довічної тривкості...Навкруги панувала незвичайна тишина. Воздух був холодний, вогкий.Текуча живиця з попуканої кори твердла на воздусі й наповнювала його своїм запахом. Високий мох не давав легко ходити. Коріння дерев, грубе, немов рамена, виринало гадюкою з моху, тверде й упряме, сплетене одне в друге, тягнулося дивоглядними перстенями в глибінь лісу, котра сповита в зелену темінь, диміла неприязністю».

О. Кобилянська. Повість «Битва»

 

Карпати

       Вы ведали наши горы,

где еловые леса?

Вы слыхали гул моторов,

звонких песен голоса?

Вам знакомы ли крутые берега

Карпатских гор?

Плотогоны молодые

вам запомнятся навек.

По весне в ночные дали

вас тропинка не вела?

А с Маричкой вы встречались,

             первой девушкой села?

 

М. Петренко

Кавказ

Кавказ подо мною.

Один в вышине

Стою над снегами у края

стремнины.

Орел, с отдаленной

поднявшись вершины,

Парит неподвижно

             со мной наравне:

Отселе я вижу потоков рожденье

И первое грозных обвалов движенье

Здесь тучи смиренно идут

подо мной,

Сквозь них, низвергаясь,

   шумят водопадьі,

Под ними утесов нагие громади;

Там ниже мох тощий,

   кустарник сухой,

И там ниже рощи, зеленьїе сени

О. С. Пушкін

 

Рівнина

 

...Равнина. Равнина.

Ни яра, ни пади,

Равнина — на север,

Равнина — на юг,

Как будто гористую

землю разгладил

Какой-то гигантский утюг.

Здесь воду колышут

душистые ветрьі,

Поля поливает с Алтая вода.

Здесь смотришь й видишь

на сто километров:

Полсотни — туда

И полсотни — сюда.

А солнце!

Вы видели солнце степное?

Лучистая ласка его горяча:

Не скрыто ни ближней,

ни дальней горою,

Оно до последнего светит луча.

Й. Фролов

Волга

Вот отсюда, именно отсюда

Из глубин лесного родника

Выбегает голубое чудо —

Русая великая река.

Н. Палыкин

Дніпро

Она бежит промеж корней,

Сквозь рощи ивняковьге,

И города стоят над ней,

Старинньые й новые.

Свой не меняя цвет й вкус,

Все дальше пробивается.

 

 

Ее встречает белорус

Й говорит: красавица!

На Украине — широка

Й кручами оправлена...

Международная река

Россией в путь отправлена.

А. Чепуров

Єян

Тебе кипучеє начало

Дано вершинами Саян,

Недаром гордо, величаво

Ты мчишься в грозньїй океан.

 

И. Кокарев. Величайшие реки

 

Река

Да если захочу,

Возьму штаны вот засучу,

И эту Чу перескочу,

И даже ног не замочу!..

...Конечно, Чу не велика,

  Но ты не знаешь иль забыл,

Она особая река.

Начав свои бег в теснинах гор,

Розбившись в брызги много раз,

Она выходит на простор,

Чтобы здесь в долине

Встретить нас.

..Как чарка доброго вина,

Когда ее одну дадут,

Чу выливается до дна,

Чтоб жизнь цвела й там, й тут.

В. Леднев

 

 

 

 

 

Терек

 

Терек воєн, дик й злобен,

Меж утесистых громад.

Буре плач его подобен.

Слезы брызгами летят.

М.Лермонтов

 

27

Водоспад

Алмазна сыплется гора

С высот четырьмя скалами,

Жемчугу бездна й серебра

Кипит внизу, бьет вверх буграми;

От брызгов синий холм стоит.

Далече рев в лесу гремит,

Шумит й средь густого бора

Теряется в глуши потом;

Луч чрез поток сверкает скоро;

Под зыбким сводом древ, как сном

Покрыты, волны тихо льются,

Рекою млечною влекутся.

Седая пена по брегам

Лежит буграми в дебрях темных:

Стук слышен млатов по ветрам,

Визг, пыл и стон мехов подьемных.

О водопад! В твоем жерле

Все утопает в бездне, в мгле!

Г. Державин

 

 

Озеро

Я ночью проснулся.

Мне кто-то сказал:

«Мертвое море —

священний Байкал».

Я на себе почувствовал взор,

Будто я моря убийца й вор.

Слышу—не спит

иркутянин во мгле,

Курит. И предок проснулся в земле.

Когда ты болеешь, все мы больны.

Байкал, ти — хрустальная

  печень страньї!

И кто-то добавил из глубины:

«Байкал — заповедная

совесть страньї».

Плыл я на лодке краєм Байкала.

Вечер посвечивал в полнакала.

Ну, неужели наука солгала

Над запрокинутым

взором Байкала!

И неужели ми будем в истории —

«Эти, Байкал загубили которые?»

Надо вывешивать бюллетень,

Как себя чувствует омуль, тюлень.

Зто не только

отстойников числа —

Совесть народа

должна быть чистой.

Вот почему, указав показуху,

Борются наши прорабы духа.

Чтоб заповедиком стало озеро,

Чтобы его води не целлюлозило,

Чтобьы никто никогда не сказал:

«Мертвое море —

 священний Байкал».

А. Вознесенський

 

 

 

Баскунчак

Вот солонка, так солонка —

Баскунчак.

По краям ее осока — да типчак.

А внутри солонки — синяя вода,

А на дне солонки — соль белее льда!

Солона вода в солонке, солона,

Пусть преснее не становится она,

Охраняет пусть осока й типчак

Всесоюзную солонку — Баскунчак.

 

 

 

 

Вечная мерзлота

 

Слой вечной мерзлоти

лежит под нами.

Веками здесь накапливался лед.

Коренья трав в нем

не сплетут орнамент,

Его июль лучом не достает.

Слой вечной мерзлоти!

 

 

Он как железньїй.

В нем вся кой жизни

вымерли следы.

И веет многовековою бездной

От слоя зтой вечной мерзлоты.

За каждьій грамм добычи золотой

Мы в бой вступали

с зтой мерзлотой.

А. Черченко

 

 

 

Буря

Свежеет ветер, меркнет ночь,

А море злей й злей бурлит,

И пена плещет на гранит —

То прянет, то отхлынет прочь.

Все раздражительней бурун;

      Его шипучая волна

             Так тяжела й так плотна,        ,

              Как будто в берег бьет чугун.

             Как будто бог морской сейчас,

       Всесилен й неумолим,

      Трезубцем пригрозя своим,

     Готов воскликнуть: «Вот я вас!»

 

А.Фет

 

Природний комплекс

 

            Свище вітер кругом.

В білій піні — вали,

Сірий берег покрився туманом,

Ні душі... Я один на вершині скелі,

Над сердитим зранку океаном.

Білий мох на скелі,

а в ущелині — лід,

Давній сніг залежався, не тане,

Дикий камінь навколо

чорнотою вітає

Та потік, що з ущелин збігає,

А скелями навкруги все —

 

 

що птиці у мглі,

Все — то сірії гати рядами.

Глянеш зверху на них –

ніби куля між скель,

Ніби хмара лежить поверх хвиль,

Вічний гамір, базар,

          чиїсь крики вдалині:

          Ніби хтось над морем ридає.

           Та на самому краю

все пливуть кораблі

Біле вітрило час від часу тріпоче

М.Рильський

 

Охорона природи

Не хочу жодних висновків робити,

Та думаю, що треба на землі

Хоч клаптики маленькі зберегти,

Де міг би стрепет звить собі кубло.

І де б могла рости срібляста тирса.

Не тільки для ботаніків потрібні

Та для зоологів такі кутки,

А й для поетів...

Ну, не всіх, звичайно,

А деяких. Таких, скажімо, як я.

М. Рильський

 

 

Кавказ

 

Кавказ подо мною. Один в вышине

Стою над снегами

у края стремнины,

Орел, с отдаленной

поднявшись вершины,

Парит неподвижно

со мной наравне.

Отселе я вижу потоков рожденье

И первое грозных

обвалов движенье,

Здесь тучи смиренно

идут подо мной.

Сквозь них, низвергаясь,

шумят водопады,

Под ними утесов нагие громады;

Там, ниже, мох тощий,

кустарник сухой,

    А там уже роща, зеленые сени,

   Где птицы щебечут,

где скачут олени

    А там уже и  люди гнездятся в горах;

И ползают овцы

по злачным стремнинам.

   И пастырь нисходит

           к веселим долинам...

О. С. Пушкін, «Кавказ»

 

 

Люди і природа

 

 

Ліс зустрів мене як друга,

Горлиць теплим воркуванням,

Пізнім дзвоном солов'їним,

Ніжним голосом зозулі.

Вогким духів гуканням,

Круглим гуканням дроздів...

І до друга я звернувся

Із промовою такою.

Ти рости на втіху людям...

 

Вбережи нам світлі ріки,

Що полям несуть вологу...

А за кожну деревину,

Що піде нам на будови

Чи на щоглі корабельні

Ми нові гаї посадимо,

Щоб земля була весела,

Як веселе птаство в лісі,

Як веселі дерева.

М. Рильський

 

Охорона природи

 

В защиту природи

Мы травим реки й озера,

И многоводные моря

     И может статься, очень скоро

     Лишимся рыбы. Так, зазря,

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 Неужто мы — таки невежды.

     Не знаєм то, чего творим.

А также светльїе надежды.

Что до сих пор в душе храним?

«Остановитесь, мракобесы,

Умерьте пыл в своей крови!» —

Кричат нам ыіцари прогресса,

Поборники святой любви.

М. Ртищев

 

Далека мандрівка

 

Я хочу проїхати по всій землі,

Дізнатись, що роблять діти малі.

Як їх звуть?

Чи добре живуть

Чи всі вони вчаться,

як треба, у школі,

Чи мають доволі

Хліба і солі,

Чи гарно ростуть,

чи здоров'я в порядку,

Чи завжди має роботу їх батько?

Хто поправляє тим дітям подушку?

Хто для них казку

розкаже на вушко?

Хто дає ліки, які лікар прописує?

Хто їм волосся кудлате розчісує?

Хто на них часом і посвариться:

«Пальця у ротик брать

  не годиться!»

Хто штаненята лата раз у раз,

 

Якщо хлопчина удавсь верхолаз?

Дуже хотів би я також дізнатись —

Чи темноти не бояться малята?

Чи вечорами до всіх без затримки

В ліжко приходять

соньки та дрімки?

А як довгенько тих соньків немає,

Хто їх за руку пестливо тримає?

Хто відганає усякі страхи,

Щоб спали спокійно

всю ніч дітлахи?

Так обійду я

Всі землі на світі,

Дітям скажу я:

       Здрастуйте, діти,

      Чорні і білі, жовті й червоні...

       Байдуже, якого

в вас кольору шкіра,—

Вітаю вас щиро,

Бажаю вам миру!

Д. Родарі

 

Мій друг Алі

 

На узбецькій сонячній землі

Я зустрівся з хлопчиком Алі.

Він далеко в полі, за селом,

Пас отару з татком-чабаном.

Бавився з вітрами, наче птах,

І на сонці, на вітрах засмаг.

Я сказав йому: —

Салям алейкум! —

Зняв Алі червону тюбетейку,

 

Вишиту шовками, дуже гарну —

І подарував мені на згадку.

Подружили ми на довгі роки

З Алітером — другом чорнооким.

Добрих друзів я не забуваю,

Часто я листи їм надсилаю;

І летять вони, мов журавлі,

В край узбецький, де живе Алі.

 

М. Сингаївський

 

 

 

 

Сайгак

 

 

 

Ему хотелось воли й заката.

Его машиной гнали как скота.

Вдруг в судороге белого сайгака

Увидел я прекрасные черты.

Лежал художник. Страшнаязагадка,

 

 

 

Столетье от которой не уйдешь,

По загнанному профилю сайгака

Прошла любви й отвращенья дрожь.

Не поминайте имя его всуе.

Меж наших зачумленных жемчугов.

   Бензин я чую, вижу степь пустую

  И бег, й горизонт без берегов.

А. Вознесенський  .Сайгак

 

 

 

 

Охорона природи

 

Я люблю тебя, большое время,

Но прошу — прислушайся ко мне.

Не убей последнего тюленя,

Пусть гуляет в темной глубине.

Не губи последнего болота,

Загнанного волка пощади,

Чтобы на Земле осталось что-то,

О чего щемит в моей груди.

М.Куняєв

 

 

 

 

Охорона природи

 

Океан седой гремит набатно.

Он таит обиду в глубине,

Черные раскачивая пятца

На крутой разгневанной волне.

Стали люди сильними, как боги,

Й судьба Земли у них в руках.

Но темнеют страшные ожоги

У земного шара на боках.

Мы давно освоили планету.

Широко шагает новый век.

На Земле уж белых пятен нету.

Черные.

Сотрешь ли, человек?

Д. Плотніков .«Чорні плями»

 

 

Заклик до ожорони природи

 

Берегите Землю!

Берегите

Жаворонка в голубом зените,

Бабочку на листьях повилики,

На тропинках солнечные блики,

На камнях играющего краба,

На могиле тень от баобаба,

Ястреба, парящего над полем,

Полумесяц над речньїм покоєм,

Ласточку, мелькающую в жите,

Берегите Землю!

Берегите

 

 

 

           Чудо песен городов й весей,

Мрак глубин й волю поднебесий,

Старости последнюю отраду,

Женщину, бегущую к детсаду,

Нежности беспомощное пенье

Й любви железное терпенье.

Берегите молодьіе всходы

На зеленом празднике природы.

Небо в звездах, океан й сушу

   И в бессмертье верящую душу —

Всех судеб связующие нити,

     Берегите Землю!

     Берегите...

М .Дудін

 

 

 

 

 

 

Приклади використання уривків художніх творів у курсі фізичної географії

 

 

№п\п	Назва твору	Зміст уривка	Варіанти використання	Клас
1.	А. Севастьянов «Мій знайомий ведмідь»	Гарячі джерела. Гейзери.	Літосфера. Внутрішні сили землі.	6
			Гідросфера. Підземні води	6
2	Апача Кюргайлы «Камни»	Вивітрювання гірських порід	Літосфера. Робота води	6
3.	Ж.Верн.»Двадцять тисяч льє під водою»	Роль кисню для життя	Атмосфера	6
4.	Ж.Верн»Досліди доктора Окса»	Атмосферний кисень.Озон.	Атмосфера. Склад повітря	6
5.	Пушкин А.С.» Тиха украинская  ночь»	Опис безвітряної ночі	Атмосфера. Вітер.	6
6.	С.Маршак»Сегодня старый ясень сам не свой»	Опис сили вітру	Атмосфера. Вітер	6
7.	Т.Г.Шевченко»Реве та стогне..»	Опис ураганного вітру	Атмосфера. Вітер	6
8.	Л.Толстой	Опис  сили вітру	Атмосфера. Вітер	6
9.	М.Гоголь. Ночь	Опис сили вітру	Атмосфера. Вітер	6
10.	М.Шолохов «Тихий Дон»	Опис вітряної погоди на Дону	Атмосфера. Вітер	6
11.	О.К.Толстой «Крым»	Вітри фени у Криму , що приносять сніг	Атмосфера .Вітер	6
			Клімат Кримських гір	8
12.	С.Маршак «Дождь»	Опис грози	Атмосфера. Опади	6
13.	І.Франко «Гримить»	Наближення грози	Атмосфера. Хмарність.	6
14.	Ліна Костенко «Дощ»	Опис грози на озері	Атмосфера. Хмарність. Опади	6
15.	А.Фет.»Облака»	Опис хмар	Атмосфера.Хмарність	6
16.	В.Брюссов «Облака»	Опис хмар	Атмосфера. Хмарність	6
17.	К.Паустовский	Опис погоди	Атмосфера. Погода	6
18.	А.Пушкин	Опис купчасто-дощових хмар	Атмосфера.Хмарність	6
19.	С.Михалков	Опис купчастих хмар	Атмосфера.Хмарність	6
20.	М.Пришвин «В лесу»	Опис шаруватих хмар	Атмосфера .Хмарність	6
21.	М.Гоголь	Опис перистих хмар	Атмосфера.Хмарність	6
22.	К.Пік.	Вплив людини на природу	Охорона природи	6,7,8
23.	Владимир Фур сов»Хлеб издревне-батюшка»	Значення води для життя	Гідросфера.	6
24.	С.Твардовский «Василий Теркин»	Значення води для життя	Гідросфера. Охорона гідросфери	6
25.	Е.Евтушенко»Снег»	Три стани води	Гідросфера. Кругообіг води у природі	6
26.	Ж.Верн «Чорна Індія»	Смак морської води. Чому вода з хмар прісна.	Кругообіг води у природі	6
27.	С.Щипачов	Випаровування води у природі , конденсація	Кругообіг води	6
28.	Олександр Дитрих «Гідросфера»	Стани води	Кругообіг води у природі	6
29.	Ж.Верн «Подорожі і пригоди капітана Гаттераса»	Опис течії Гольфстрім	Світовий океан. Рух води в океані	6 ,7
30.	Ж.Верн «Двадцять тисяч лье під водою»	Опис  Гольфстріму	Рух води в океані	6,7
31.	Ж.Верн. «Діти капітана Гранта»	Опис Бразильської течії	Світовий океан	6,7
32.	Ж.Верн «Ченслер»	Водорості в океані	Життя в океані	6,7
33.	Ж.Верн «Двадцять тисяч льє під водою»	Опис припливів і відпливів	Гідросфера.Рух води в океані	6
34.	Ж.Верн «Діти капітана Гранта»	Вітрові хвилі в океані	Світовий океан .Рух води в океані	6,7
35.	Владимир Демидов «Родник»	Опис виходу джерела	Гідросфера. Поверхневі води	6
36.	С.Вікулов «Річка»	Наслідки забруднення річок	Гідросфера. Охорона вод	6
37.	И.А.Бунин «Учан-Су»	Опис водопаду у Криму	Гідросфера. Робота річок	6
			Природа Кримських гір	8
38.	В.Лазарук «Ранок на озері»	Опис природи озера	Гідросфера. Поверхневі води	6
39.	А. Ртищев «Канал «Дніпр-Сиверский Донец»	Опис будівництва каналу	Поверхневі води України .	8
40.	Олександр Олесь «Степ»	Пори року у степу	Природні зони	6,7,8
41.	О.Олесь «Україна в старовину»	Природні умови України в давнину	Вплив людини на природу	8
42.	И.С.Никитин «Степь»	Опис природи степу	Природно-територіальні комплекси України	8
43.	В.Симоненко «Степ»	Природа степу	Степова зона України	8
44.	А.Андрощук «Ода лісам»	Роль лісу у житті людини. Охорона лісів.	Зона лісів України	8
			Охорона природи	6
45.	Іна Костенко «У лісі»	Опис краси лісу	Характеристика лісів України	8
46.	Максим Рильський	Опис лісу	Характеристика лісів України	8
47.	Олександр Богачук «Ліс»	Опис рослинного і тваринного світу лісів. Значення лісу	Природні зони	6.7
			Зона лісів України	8
48.	М.Коцюбинський .На вітру	1.Лісова рослинність	Рослинний покрив України	8
		2.Вітер у лісі	Атмосфера. Вітер	6
		3.Опис ставка	Гідросфера. Поверхневі води	6
		4.Осінь 5.Зима	Атмосфера. Клімат. Пори року	6
49.	М.Коцюбинський. Дорогою ціною	Пожежа в плавнях Дунаю	Несприятливі процеси і явища	7,8
			Поверхневі води України	8
50.	М.Коцюбинський. Тіні забутих предків	1.Пороги на р. Черемош	Гідросфера. Поверхневі води	6
			Поверхневі води України	8
			Карпати	8
		2.Карпати.Чорногора.Висотна поясність	Карпати . Висотна поясність	8
		3.Рельєф Карпат.Висотна поясність гір	Карпати	8
		4.Полонина	Карпати	8
		5.Лісова рослинність Карпат	Карпати	8
		6.Водоспад	Поверхневі води України.Води Карпат	8
51.	М.Коцюбинський .В путах шайтана	1. Опис природи моря	Моря України	8
		2.Гора Аюдаг	Літосфера. Вулканізм	6
52.	М.Коцюбинський. На крилах пісні	1.Річка Прут	Поверхневі води України	8
		2.Перед дощем	Атмосфера.Хмари.Опади	6
53.	М.Коцюбинський. Для загального добра	1.Долина річки прут	Карпати	8
		2.Рельєф Карпат	Літосфера.Рельєф земної поверхні	6
54.	М.Коцюбинський . На камені	Чорне море	Гідросфера.Світовий океан	6
			Моря України	8
55.	М.Коцюбинський . Харитя	1.Лісостеп України	Природні комплекси.Лісостеп	8
		2.Зміна рослинності господарською діяльністю людини	Антропогенні ландшафти	8
		3.Рівнина	Літосфера.Рельєф земної поверхні	6
56.	М.Коцюбинський. Хо	Рослинність і тваринний світ лісостепу	Природні комплекси.Лісостеп	8
57.	М.Коцюбинський. Ціпов’яз	Весна на Поділлі	Атмосфера. Клімат.Пори року.	6
58.	М.Коцюбинський .З глибини	1.Хмари	Атмосфера.Хмари	6
		2.Кругообіг води в природі	Гідросфера.Кругообіг води в природі	6
59.	М.Коцюбинський. Fata morgana»	1.Дощ	Атмосфера.Опади	6
		2.Робота води в природі	Літосфера.Робота води в природі	6
			Несприятливі процеси і явища	8
60.	М.Коцюбинський . лялечка	Гроза.Буря.Хмари	Несприятливі процеси і явища	8
			Атмосфера.Опади.Атмосферні явища	6
61.	М.Коцюбинський.Хвала життя	Землетрус на о.Сицилія	Літосфера. Землетруси	6
			Євразія	7
62.	Л.Костенко	1. Озеро Світязь 2. Дніпро	Гідросфера. Поверхневі води	6,8
63.	А.Черненко	Опис вічної мерзлоти	Гідросфера. Поверхневі води	6
64.	Л.Забашта	Водоспад у Карпатах	Гідросфера. Поверхневі води	6
			Карпати	8
65.	Ю.М.ермонтов Терек	Опис гірської річки	Гідросфера.Поверхневі води	6
66.	В.Гюго. Трудівники моря	Прогнозування погоди за народними прикметами	Атмосфера Погода	6
67.	В.Іванов. В нетрях межиріччя	Опис грози	Атмосфера Опади	6
68.	Жуль Верн Діти капітана Гранта	1.Природа Австралії	Австралія Природні зони	7
		2.Паводок	Водні ресурси Південної Америки	7
69.	Ф.Купер. Піонери	Наслідки господарської діяльності людини	Природні зони Північної Америки	7
70.	М.В.Гоголь .Тарас Бульба	Природна зона степу	Природні зони	8
71.	Л.Костенко	Рослинний покрив України	Рослинний покрив України	8
72.	ЛУкраїнка .Красо України…	Опис лісостепу	Природні комплекси	8
73.	М.Коцюбинський.Тіні забутих предків	Рельєф Карпат	Природні комплекси	8
74.	Д.уценко	Карпати	Природа Карпат	8
75.	М.Пришвін.Комора сонця	Кругообіг речовин і енергії	Географічна оболонка	7
76.	Л.Українка	Море	Моря України	8
77.	О.С.Пушкін	Море	Моря України	8
78.	Кам’яний пояс	Уральські гори	Літосфера. Гори	7
79.	І.Новіков.Гори Аюдаг	Кримські гори	Літосфера.Гори	7
			Карпати	8
80.	О.Кобилянська. Битва	Карпати	Природні комплекси	8
81.	М.Петренко.	Карпати	Карпати	8
82.	О.С.Пушкін Кавказ	Гори Кавказ	Літосфера Рельєф земної поверхні	6
83.	И.Фролов.	Опис рівнини	Літосфера. Рельєф.Рівнини	6
84.	Н.Палькін.Волга	Річка Волга	Гідросфера Поверхневі води	6
85.	А.Чепуров	Річка Дніпро	Гідросфера.Поверхневі води	6
			Ріки України	8
86.	И.Кокарев.Величайшие реки	Річка Сян	Поверхневі води	6
87.	В.Леднев.Река	Опис річки Чу	Гідросфера.Поверхневі води	6
88.	М.Лермонтов. Терек	Річка терек	Гідросфера. Річки.	6
89.	Г.Державин.Водоспад	Характер течії річок	Літосфера.Рельєф. Гідросфера.Поверхневі води	6
90.	А.Вознесенський Озеро	Походження котловин озер	Гідросфера.Поверхневі води	6
91.	В.Демилов.Вічна мерзлота	Вічна мерзлота	ГідросфераЛльодовики	6
92.	А.Фет.Буря	Шторм на морі	Гідросфера.Рух води в океані	6
93.	М.Рильський.Природний комплекс	Природна зона степу	Природні комплекси	8
94.	О.С.Пушкін.Кавказ	Зміна природних коплексів	Природні комплекси	7
95.	М.Рильський. Ліс	Люди і природа	Біосфера	6,7
96.	М.Ртищев.Природп	Охорона природи	Географічна оболонка	6,7
97.	Д.Родарі.Далека мандрівка	Раи.Народи	Населення Землі	6
98.	М.Сингаївський. Мій друг Алі	Про рівність рас	Населення Землі	6

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Зміст

І.Вступ

 

ІІ. Художні твори , рекомендовані для використання

 

1. О. Севастьянов  «Мій знайомий ведмідь»

2. Апача Кюргайлы  .«Камни»

3. Ж.Верн. «Двадцять тисяч льє під водою»

4. Ж.Верн  .«Досліди доктора Окса»

5. Пушкин А.С. « Тиха украинская  ночь»

6. С.Маршак «Сегодня старый ясень сам не свой»

7. Т.Г.Шевченко «Реве та стогне Дніпр широкий»

8. Л.Толстой

9.  М.Гоголь. « Ночь»

10. М.Шолохов  .«Тихий Дон»

11. О.К.Толстой.  «Крым»

12. С.Маршак . «Дождь»

13. І.Франко.  «Гримить»

14. Ліна Костенко. «Дощ»

15. А.Фет. «Облака»

16. В.Брюссов.  «Облака»

17. К.Паустовский

16. А.Пушкин

19. С.Михалков

20. М.Пришвин.  «В лесу»

21. М.Гоголь

22. К.Пік.

23. Владимир Фурсов.  «Хлеб издревне-батюшка»

24. С.Твардовский.  «Василий Теркин»

25. Е.Евтушенко. «Снег»

26. Ж.Верн . «Чорна Індія»

27. С.Щипачов

28. Олександр Дитрих . «Гідросфера»

29. Ж.Верн . «Подорожі і пригоди капітана Гаттераса»

30. Ж.Верн.  «Двадцять тисяч лье під водою»

31.Ж.Верн.  «Діти капітана Гранта»

32.Ж.Верн . «Ченслер»

33. Ж.Верн.  «Двадцять тисяч льє під водою»

34. Ж.Верн . «Діти капітана Гранта»

35. Владимир Демидов.  «Родник»

36. С.Вікулов «Річка»

37. И.А.Бунин . «Учан-Су»

38. В.Лазарук . «Ранок на озері»

  39.А. Ртищев . «Канал «Дніпр-Сиверский Донец»

40. Олександр Олесь . «Степ»

41. О.Олесь . «Україна в старовину»

42. И.С.Никитин . «Степь»

43. В.Симоненко.  «Степ»

44. А.Андрощук.  «Ода лісам»

45. Ліна Костенко . «У лісі»

46. Максим Рильський

47. Олександр Богачук.  «Ліс»

48. М.Коцюбинський . «На вітру»

49. М.Коцюбинський. «Дорогою ціною»

50. М.Коцюбинський.  «Тіні забутих предків»

51. М.Коцюбинський . «В путах шайтана»

52.М.Коцюбинський. «На крилах пісні»

53. М.Коцюбинський. «Для загального добра»

54. М.Коцюбинський . «На камені»

55. М.Коцюбинський . « Харитя»

56. М.Коцюбинський.  «Хо»

57. М.Коцюбинський. « Ціпов’яз»

58. М.Коцюбинський . «З глибини віків»

59. М.Коцюбинський.  «Fata morgana»

60. М.Коцюбинський . «Лялечка»

61. М.Коцюбинський.  «Хвала життя»

62. .Костенко  Озеро Світязь

63.Л.Костенко.

64. Ч. Черненко Вічна мерзлота

65.Л.Забашта. водоспад

66. М.Ю.Лермонтов. Терек

67. В.Гюго. Трудівники моря

68. Жуль Верн Діти капітана Гранта

69.Ф.Купер .Піонери

70. М.В.Гоголь. Тарас Бульба

71.Леся Українка .Красо України, Подолля

72. М.Коцюбинський. Тіні забутих предків

73.Д.уценко.Карпати

74. М.Пришвін.Комора сонця

75. О.С.Пушкін .Кавказ

76.Н.Палькін .Волга

77.Г.Державин.Водоспад

78.А.Вознесенський .Озеро

79.А.Черченко. Вічна мерзлота

80.А.Фет.Буря

81. М.Рильський. Природний комплекс

82. Д.Родарі.Далека мандрівка

83.М.Сингаївський.Мій друг Алі

 

ІІІ. Теми  програми , де можна використати  даний художній твір

ІУ. Література

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Література

1. Хрестоматия по физической географи.— М.: Просвещение, 1980.

2. Хрестоматия по физической географи СССР,— М.: Просвещение,1974.

3. Хрестоматія з географії України.—К.: Рад. школа, 1981.

4. Кобилянська О. Битва.— К..: Рад.школа, 1986.—С. 217.

5. Легенди Криму.— Симферополь,1970

6. На японских островах.— М.: Молодая гвардия, 1957.— С. 244, 273.

7. Книга для чтения об охране природи.— М.: Просвещение, 1986.С. 124-125.

8. Максимов Н. А. Хрестоматия по физической географии.— М.: Просвещение, 1974.— С. 276.

9. Скарлато Г. П. Цікава географія.—К.: Рад. школа, 1986.

10. Ртищев А. Три солнца,— Донецк: Донбасе, 1990.

11. Додаток до «Практичних робіт з географії частин світу і найважливіших

країн

12. Мир географии.— СПб.: Мим-зкспресс, 1995.

13. Струмочок: Збірник худ. творів —К.: Рад. школа, 1985.

14. Владимиров А. В. й др. Рассказы обатмосфере.— М.: Просвещение,

1974.— С. ЗО, 59,60-61.— (Мир знаний).