Виховний захід "Роде наш красний, роде наш прекрасний"

                                                         Н.В. Кузнєцова

                                                                                  заступник директора з НВР

                                                                              загальноосвітньої школи

                                                                                 І – ІІІ ступенів с. Казавчин 

                                                                           Гайворонськоо району

                                                                             Кіровоградської області

Виховний захід

„Роде наш красний,

роде наш прекрасний”

 

Мета: Виховання в учнів шанобливого ставлення до батьків,                                       бабусь, дідусів та членів родини, до звичаїв і побуту українського народу, формування в учнів поняття ідеалу в житті, який відповідав би кращим зразком української народної педагогіки.

 

Обладнання: Великий малюнок «Дерева роду», зал прикрашений   вишитими рушниками, у центрі портрет матері з немовлям, ікона Божої Матері, малюнки дітей, напис заходу, портрет В. Сухомлинського.

 

Хід заходу

 

Звучить фрагмент пісні „Родина” ( сл. В. Крищинка, муз. О.Злотника)

Учениця

На світі білому єдине,

Як і Дніпрова течія,-

Домашнє вогнище родинне

Оселя наша і сім'я.

В щасливі і тяжкі години-

Куди б нам не стелився шлях-

Не згасне вогнище родинне,

В людських  запалене  в серцях.

Учень

Родина, рід - які слова святі!

Вони потрібні кожному в житті.

Тож народилось веселкове свято

Прийшли сьогодні мама й тато , цей хліб насушний ви прийміть від нас, щоб був достаток в домі повсякчас, і злагода і щастя і тепло, Щоб всій родині радісно було. ( діти підносять батькам хліб)

 

Учні виконують пісню „Родина, родина.”

 

Вчитель

   Добрий день, дорогі друзі ! Сьогодні у нас – не звичайне свято. Воно зіткане з добра і щирості, ніжності, зворушливості. Бо воно Родинне, сімейне, разом з татами і мамами, бабусями і дідусями. А де тато і мама,  де братик і сестричка – там весело, сонячно і затишно.

Родина, сім я –це найдорожче для кожної людини. „З родини йде життя людини”- говорить народна мудрість. Тут людина робить свої найперші кроки, звідси вона виходить у широкий світ. У сім’ї вона навчається любові і добра, у сім ї вона вчиться шанувати свій рід, свою землю, берегти пам’ять свого роду.

       Ідеал родинного щастя в українській народній педагогіці найяскравіше висловив В.О. Сухомлинський. Він підкреслював глибоке благородство, красу людських стосунків. „Ще в ранньому дитинстві людина повинна пройти велику  школу тонких, сердечних, людяних взаємовідносин. Ці стосунки – найголовніше моральне багатство сім'ї.” В. О. Сухомлинський вважав, що Батьківщина починається із сім'ї, з родинного виховання, що найважливіші риси і якості громадянина зароджуються в сімейному вихованні. Діти, як підкреслював Василь Олександрович, є продовженням не тільки нашого роду, а й нашого соціального ладу, наших досягнень і благородних намірів.

       Справжньою школою виховання щедрості, душевності та чуйності є сім'я:  „Ставлення до матері, батька, дідуся, бабусі, братів, сестер є випробування людяності” – писав В.О .Сухомлинський.

   Учениця                

Я знов повертаюсь до тебе в думках - 

Чарівне і вічне життя загадкове,

Шукаю коріння у твоїх літах,

Дитинство моє веселкове.

 Батьки і діти – серця одні,

 Батьки і діти – душі пісня,

 Батьки і діти  - страждань політ,

 Батьки і діти -  родини цвіт.

 Усі відчуваєм тяжіння життя,

 Яких би не були ми націй і роду,

 Та є найперша основа буття,

 

 Вчитель    Завжди створювала затишок і лад у сім’ї жінка, тому і назвали її берегинею сімейного вогнища.

Учень

Мати, наша мати, як голубка, сива,

Любові крильцями усіх нас прикрила.

Мати, наша мати, як сонечко ясне,

 Цілий день нам світить і в нічку не гасне.

 Мати, наша мати, як ангел із неба

 Вдень і вночі знає, що дітям треба.

Учениця

 Моя люба мати,

 Калиновий цвіт

 В тобі, рідна мати ,

 Весь мій любий світ.

 В тобі – моє щастя.

 В тобі – моя ціль.

 Моє – твоє горе,

 Моїм є твій біль.

Ти – мій скарб найбільший,

Ти – мій цвіт живий, є

 Ти – моя перлина,

 Скарб мій дорогий.

 Ти мене хорониш

 Від лихих тривог

 Най благословить тя

 З неба Господь Бог!

Учень

 Молитва за матір.

У мене найкраща у світі матуся,

За неї до Тебе, Пречиста, молюся.

Молюся устами, молюся серденьком,

До Тебе, Небесна  Ісусова Ненька.

Благаю у тебе від серця сльозами

Опіки та ласки для любої мами.

Пошли їй не скарби, а щастя і долю,

Щоб дні їй минали без смутку і болю.

Рятуй від недуги матусеньку милу,

Даруй їй здоров'я, рукам даруй силу,

Щоб діток зростила і вивела в люди,

Щоб ними раділа й пишалась усюди.

За це складаєм в молитві долоні

До тебе, Царице на сонячнім троні.

 

Учні виконують пісню Пісня „Мама і я”

Учениця

 Ми раді, матусі, вас привітати,

 Щастя й здоров'я в житті побажати,

 Мирного неба і ясного сонця, -

 Хай щедро й ласкаво вам світить в віконце.

 Хай злагода й мир будуть в вас на поріг.

 А лихо нехай обминає поріг!

 Хай діти й онуки шанують завжди,

 А доля вам щедрі дарує плоди.

 І то не біда – якщо сивина,

Усмішки красу не затьмарить вона.

 Бажаємо удачі, добра і тепла,

 Незгоди людські хай не чинять вам зла.

 І тільки все добре в житті щоб велося,

Хай збудеться все, що іще не збулося!

Як сонце на небі щоденно сіяє,

Так щастя в житті вашім хай розквітає.

Як вода джерельна будьте ви здорові,

Хай сміються очі, не хмуряться брови,

Хай живуть у серці почуття високі,

Хай вам доля дарує: 100 щасливих років! 

Учень           

Я твій портрет фіалками вберу, -

Ти ж так любила голубі фіалки.

Мене ти вчила правді і добру,

Мене до праці ти привчила змалку...

Я доторкнуся до твого чола,

На ньому зморшки, й ті – такі ласкаві...

Ти все дала й нічого не взяла:

Ні крихти хліба, ні спасибі навіть...

Все те, що мав і те що в мене є,

Що від людей, що від землі святої,

Що радістю в рядках моїх встає,

Передано в моє життя тобою...

Дочку, можливо матиму, - хто зна,

Про що в гаю зозуля накувала...

О, як я хочу, мамо, щоб вона

Твоє велике щедре серце мала!

 

Учні виконують пісню „Там, де мама моя!”

Учениця                   

Тату, татусю, таточку...Скільки ніжності й теплоти в цих         словах. А чи завжди ми знаходимо час, щоб сказати татусеві як ми     його любимо, як він нам потрібен, що він для нас означає?

     Життя біжить дуже швидко. Не встигнеш оглянутися, - як пробіжить дитинство, промайнуть роки юності та зрілості...

І, оглянувшись, зрозумієш, що так, не встиг сказати татусеві ті слова, які хотів або повинен був сказати..

 

    Учні виконують пісню „ Батько і мати.”

Учень

Доки батько живий, доки мати жива, поспішаймо сказати  найніжніші слова:

 - Рідний тату, - живи!

 - Рідна мамо, - живи!

 Найдорожчі у світі – це ви!

Тільки ви!

Учениця

Тату, любий татку,

Соколоньку ясний,

Який ти нам добрий,

Який нам рідненький.

Можу я маленька, цілий світ сходити,

Море переплисти, в небо полетіти.

Та знайти – не знайду такого словечка,

Щоб виказати татові всю любов сердечка!

Де знайти співаночку, або оспівати,

Де ті фарби взяти, аби змалювати?

То не виспіваю, як люблю я татка

Хоч би, як веселка,

Я всі фарби мала,

Та любов до татка

Я б не змалювала.

Але є на світі

 І на теє сила,

Щоб любов’ю серця

Серденько сповила.

За слова миліший,

Кращий за малюнок,

Нашим таткам милим

Буде поцілунок!

 

Учні виконують пісню „Папа все може.”

 

Учні читають  «Смішинки»

Запитала в татуся донька – щебетуха:

Чи слон хоботом скубе слоненя за вуха?

 А навіщо це слону? Так робить не гарно.

 - Жаль: такі великі вуха пропадають марно.

 

  Маленький Андрюха

  Потилицю чуха

 Чом у мене вух аж два,

 А гусак – без вуха.

 „Відірву я вуха, -

  Думає Андрюха, -

  І приклею гусаку, -

  Хай він тата слуха.”

 

Хлопчики виконують ЧАСТІВКИ

Ох, відкриті ми дівчата,

Не уміємо тужити,

Без частівок веселеньких,

Нам і часу не прожити Ух!

Вас із святом ми вітаєм,

 Неповторним, весняним,

І частівки проспіваєм

Татам рідним, дорогим. Ух! Ох!

 Всі науки ми пройдемо,

Все у нас удається, -

Це тому, що татусі

З нами також вчаться. Ух ! Ох !     

Татусі нам же читали

Про звірят усі казки,

 А тепер самі читаєм

Про кохання та зірки. Ух! Ох!

Любим ми рішить задачі,

Хто хутчіш, а хто вперед, -

А задачі – то які, -

І татусь не розбере. Ух! Ох!

Татусям ми побажаєм,

 Щастя, радості, весни,

Хай у школі не підводять

 Їх рідні дочки і сини. Ух! Ох!

Татусю мій рідний,

Татусю мій милий,

Спасибі за те, що ти в мене є,

Живи ти, наш рідний,

100 років на світі,

Твоєю любов’ю ми будем зігріті.

Спасибі за ласку, за сонячну казку,

 За те, що піклуєшся завжди про нас.

Уклін тобі рідний, ти так нам потрібний,

 Нехай тобі радість сміється весь час!

 

Учні виконують пісню « Мої Батьки»

Учень

Бабуся! Бабусенька! Бабуня – солодуня! Яке ніжне, лагідне, пестливе й тепле слово. Бабуся – це мамина або татова мама, отже, вона прожила на світі удвоє більше. Бачила у світі удвоє більше.

Учениця

Люба й дорога, бабусенько моя!

Це для тебе сонечко лагідно сія.

І ласкою повняться рученьки твої        

Я люблю твій  голос – теплий, дорогий!

В нім землі моєї срібні голоси,

Дружби і любові і добра, краси,

Назбираю в лісі квітів сон – трави,

Дорога бабусю, літ за сто живи,

У моєму серці – слід твоїх пісень.

Бабусина доля – як ота тополя,

Що посеред степу в небо порина.

Вітер гне тополі, замитілі в полі,

Так біліє в бабці сивина.

Наткало їй горя, як два Чорних моря, -

То роки голодні, то шляхи війни..

Тільки і світало, як пшеницю жала,

Та як повертались доньки і сини.

А і ще світало, як защебетали

У дворі онуки, наче ластівки.

Бабусина доля, як в степу тополя,

А над нею небо, як віки.

Учень

Бабусю – бабусенька, невтомна бджілка. Заради онуків вона віддасть усе, останньою краплею води поділиться. Кажуть, що бабусі більше люблять онуків, ніж власних дітей. Вони з любов’ю передають їм своє уміння.

Учениця

Від бабусь навчилися онучати прясти, ткати, шити, вишивати і бавити немовлят виконувати домашню роботу. У народі зустрічаються і такі приповідки про бабусь: „Хто бабусю має, той потіху має”, „Бабця скаже, як зав’яже”, „ Там бабусині руки, де онуки”, „Бабусине слівце – плідне деревце”

Учень

Уже став крилатим вислів: „Є баба – є і діти”. Справді, бо на плечі наших бабусь – трудівниць випало, окрім усіх домашніх турбот і виховання онучат. Нерідко бабусі замінювали нам татка й маму. Адже наші мами за щоденними турботами не мають часу відповідати на всі наші чому. От і доводиться звертатись до бабусь.

А вони – все встигають, на всі питання дають відповіді.

 Учениця

Наметушились, натомилися, бабусю, спочиньте трохи. В холодок ідіть.

З пошаною, як сядемо, дивлюся, на ваші руки, стомленні в труді.

Які вони мозолясті та почорнілі, сплелися жили у тугі вузли.

Їм не було ні свята, ні неділі, поки дітей на ноги ви звели.

Я й досі чую дотик їх гарячий, і тануть всі тривоги, наче сніг.

Бабуся мила, горлице терпляча, спішу завжди на ваш святий поріг.

Учень

Я своїй бабусі пісню заспіваю, вона для мене сонечко й краса, -

Подібної до неї  не знаю, коли б зшукав всю землю й небеса.

Моя бабуся люба, гарна й мила, вона найкраща від усіх людей.

І хоч вона   вже трохи посивіла, але так щиро любить нас – дітей.

Учениця

Дай, бабусю, поцілую сивину твого волосся, 

Теплим диханням зігрію снігом вибілені коси,

 Може, і на них розтане лоскотливий іній срібний,

 Мов химерні візерунки на замерзлій з ночі шибі.

Учень

 Спасибі, бабусю, за все, що ви для нас зробили, та дуже вас просимо, бережіть свої сили.

 

Учні виконують пісню « Моя бабуся»

Учениця

Любий, добрий наш дідусю, ми – твої внучата,

Прибігаємо до тебе, щастя побажати,

Хоч твоє волосся сивиною густо посріблилось,

 Ти для нас дітей маленьких, другом залишився.

 Ти нас батькові й матусі, помагаєш вчити,

 Як бути чесним, добрим, як по правді жити.

  Ми твої слова розважні, пам’ятати будем,

  І в життя твою науку понесемо всюди.

Учень

Слово дідуся не таке суворе і вимогливе, як батькове,  та дідусева наука не забувається ніколи. Дідусі вміють завжди заспокоїти і дати мудру пораду.  Про своїх дідусів нам розкажуть їхні онуки.

Учениця

Я не маю з діда – прадіда портрета, лиш уява приліта здаля, - 

Був подібним прадід до поета, був подібний він до коваля.

Брав мій прадід виклепану косу, і косив сіножаті – моря,

І лягали хвилями покоси, на сліди старого косаря.

І в годину вранішню чи пізню, він живою правдою горів.

Як любив він нашу щиру пісню, як він ненавидів ворогів.

Учень

А зігнули визиски та луки, ще й бої минулої доби,

Де зложив натружені він руки, виросли кремезні два дуби.

А життя нового прагне злету, і вітрами звихрює траву.

Я не маю з прадіда портрета, але маю гордість родову.

 

Учні виконують пісню про дідуся.

Учениця

В мого роду сто доріг, сто століть у мого роду,

Вичовганий старий поріг, старій бабі в нагороду.

Сива стежка в сто доріг, розлітаються від хати.

Сто вітрів мій вік запріг, сиву хату розхитали.

Сто скажених сивих бід, та й сушило ж роду вроду.

Тай не висохне зроду рід, ні в погоду, ні в негоду.

Внучок – тупцю – тупотить, тупцю, внуцю – хлопче.

Роде рідний! Стлумить нашу жилаву породу, -

Сто вітрів в ногах летить, мого роду і народу.

 Вклоняємось всім вам доземно, як батьківській хаті з далеких доріг,

 Як хлібу, що матінка чемно, кладе на вкраїнський рушник.

 Бо ж нашому роду – нема переводу, хай пісня єднає коріння святі.

Дай Боже, нам віру і братню згоду, на довгії роки, на вічні віки!

 

Учні виконують пісню „Роде наш красний”.

 

Учень

Людське безсмертя з роду і   до роду, увись росте з коріння родоводу. І тільки той у кого серце чуле, хто знає, береже минуле. І вміє шанувать сучасне, - лиш той майбутнє, вивершить прекрасне!

Вчитель

Рід великий, край багатий, лине пісня з поля,

Будем долю віншувати, щоб родила доля.

Щоб дала нам щастя з роду, і живлющу воду,

Нема роду переводу, і не буде з роду.

Бажаєм вам сто років жити

Без горя, сліз і без журби

Хай з вами буде щастя і здоров’я 

На многії літа на назавжди. 

Хай в житті вам радість буде,

Процвітайте, як той цвіт,

Дай же, Боже, вам усім,

Многих добрих, щасних літ!

 

Учні виконують пісню „ Хай в вас і в нас все буде гаразд.”

 

Список використаних джерел

1.  Журнал «Позакласний час» № 4 2008 р.
2. Журнал «Позакласний час» № 4 2010 р.
3. Журнал «Позакласний час» № 4 2011 р
4. Сухомлинський В. О. Як виховати справжню людину / Сухомлинський В. О. Вибрані твори. В 5-ти т. Т. 2. - К.: Рад. школа, 1976.