ДИФЕРЕНЦІАЦІЯ – ОДНА З ФОРМ ІННОВАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ

Про матеріал

Ефективність навчання визначається не тим, що вчитель намагався дати учням, а тим, як вони засвоїли знання і яке в них виробилось ставлення до навчання .

Перегляд файлу

Державним стандартом початкової загальної освіти передбачається одне з найголовніших завдань школи – всебічний розвиток та виховання особистості через формування в учнів бажання і вміння вчитися, повноцінних мовленнєвих, читацьких, обчислювальних умінь і навичок відповідно до пізнавальних можливостей дітей молодшого шкільного віку. Отже, вчитель початкових класів зобов’язаний, насамперед , навчити всіх без винятку добре читати, писати, рахувати, в кожного учня формувати вміння самостійно працювати з підручником чи довідковою літературою. Одним із головних шляхів реалізації цих завдань є диференціація, яка передбачає таку організацію роботи на уроці, коли одному чи групі учнів вчитель пропонує в певній системі посильні завдання різної складності й цим самим створює сприятливі умові для розвитку і навчання кожного. Варто пам’ятати, що вчити всіх однаково не можна і тому диференціація – це одна з форм інноваційних технологій, це принцип інтерактивного навчання (практика через дію, навчання інших, негайне творче застосування набутих знань).

Проблема впровадження диференційованого навчання і виховання вивчається провідними педагогами – новаторами . Так, більше 3 століть тому, Я.А.Коменський писав, що той наставник досягне успіху, який викладатиме матеріал відповідно до ступеня сприйняття. Великий внесок у творчу розробку питання внутрішнього диференціювання зробив український педагог К.Д.Ушинський, який вказував на необхідність працювати з учнями різного рівня знань. Думку про необхідність диференційованого підходу до навчальної діяльності школярів не раз висловлював у своїх працях В.О.Сухомлинський: «До кожного учня треба підійти, побачити його труднощі, кожному дати тільки для нього призначене завдання». Продовження цих думок є і в працях сучасних відомих науковців, зокрема О.Я.Савченко, С.П. Логачевської, О.Нечипоренко, Н.Назаренко тощо

Особистісно – розвивальна спрямованість освіти, реалізація якої є головним завданням сучасної школи, неможлива без диференційованого навчання. Головне завдання вчителів початкової ланки – «не забути» жодної дитини, дати можливість розкрити все краще, закладене природою, сім’єю, школою. Для цього вчитель повинен знати, чим живиться дитяча думка, щиро цікавитись кожним учнем як особистістю. Дуже важливо орієнтуватись не на клас взагалі, а бачити в дітях типове і особливе, прагнути не від випадку до випадку, а в постійно-діючій системі використовувати індивідуальне навчання.

Учитель має пам’ятати, що до кожної дитини в класі треба виявляти чуйність, щирість, не виділяти надмірною увагою обдарованих і не принижувати моралізаторством слабших. Правильно організована робота допоможе кожному учневі відчути себе здібним, потрібним, цікавим для вчителя і своїх товаришів. Саме це – надійний стимул для подальшої навчальної роботи учнів із захопленням, з відчуттям власної гідності.

Диференціація передбачає врахування індивідуальних особливостей кожного учня в умовах групування дітей в межах одного класу. Кожен учень прагне досягти мети своїми зусиллями. Клас працює як одне ціле, і в той самий час кожен іде своєю стежиною. За такої форми є можливість підійти до найслабших, спокійно працювати з ними безпосередньо на уроці, і, водночас, розвивати здібності сильних учнів. Адже ефективність уроку – це не кращі відповіді окремих учнів, а хороші знання всіх.

Враховуючи те, що рівень готовності учнів до навчальної діяльності різний, необхідно конструювати диференційовані завдання для школярів з різними навчальними можливостями. Такі завдання мають поєднувати навчальний процес усього класу з допомогою учням, які повільніше сприймають матеріал, і постійним удосконаленням сильніших учнів. Отже, основне призначення диференційованих завдань – забезпечити для кожного учня оптимальний характер пізнавальної діяльності у процесі навчальної роботи. Потрібна неоднакова кількість вправ і різнобічна допомога, щоб підвищити рівень засвоєння програми кожним учнем, бо темпи просування є дуже важливою характеристикою індивідуальних особливостей.

Ось чому дуже важливо дати дитині не тільки знання, а й способи їх здобуття. Взявши за основу своєї діяльності систему диференційованого підходу до учнів у процесі навчання, вчитель впроваджує елементи цього методу через систему уроків, пристосовуючи до умов певного класу. У цьому зв’язку суттєво змінюється підготовка до уроків і вчителя, і учнів. Вчителі треба детально продумати кожний етап уроку, визначити, які диференційовані завдання для кожної групи учнів можна використати з певної теми, щоб учні краще засвоїли навчальний матеріал, які методи і прийоми, форми роботи допоможуть в цьому. Підготовка учнів до уроку змінилася в тому, що вона стала більш різноманітною, посильною, цікавою, з елементами пошукової діяльності.

Така організація роботи на уроці дає можливість учителю одночасно працювати з усіма учнями. Сильніші учні поглиблюють свої знання, допомагають слабшим, а слабші міцно засвоюють програмний матеріал. Завдання добираються такі, щоб і слабші відчували, що вони можуть самостійно добувати знання. Вихід на спільне завдання застерігає учнів від поспішного вибору варіантів, оскільки знання оцінюються в кінці даного виду роботи .

Диференціація навчальної роботи передбачає добре знання вчителем своїх учнів: рівня підготовки та розвитку кожного учня, його індивідуальних особливостей. На основі спостережень, результатів психологічних обстежень дітей об’єднують в умовні групи. Причому, один і той же учень може бути в різних групах з різних навчальних предметів. Спочатку всі учні хочуть працювати в 1 варіанті, підсвідомо розуміючи, що той, хто виконає ці завдання, буде вважатися „сильнішим”. Але згодом діти вчаться правильно оцінювати свої можливості і працюють з тими завданнями, які їм під силу. Це допомагає виявити тих дітей, які невпевнені в своїх силах, бояться осоромитись, не впоравшись зі складним завданням. З цими дітьми слід працювати окремо, підтримуючи, допомагаючи повірити у власні сили.

В інших випадках учні можуть об’єднуватись в групи за вмінням здійснювати навчальні дії .

Але найкраще проводити самоподіл дітей на групи. Нумерацію варіантів писати на дошці різними кольорами, а діти виставляють кольорову фішку на парту, що полегшує взаємозворотній зв’язок і контроль.

Рівні засвоєння знань у різних учнів неоднакові, тому це треба враховувати при складанні і доборі диференційованих завдань:

1. Репродуктивний рівень: уміння відтворювати ознаки понять, законів, репродукція відомих способів дій дозволяє вирішувати поставлені задачі за зразком, що не сприяє формуванню достатньо узагальнених і міцних зв’язків. Для цих учнів включається значний масив тренувальних вправ. Розвиток дітей, які досягли цього рівня, відбувається завдяки використанню завдань, що потребують посильної продуктивної роботи. До цієї групи входять завдання, що пропонувались на попередніх уроках учням, які досягли основного рівня.

2. Конструктивний рівень: міцно засвоєні алгоритми виконання завдань дозволяють використовувати одержані раніше знання в змінених ситуаціях, що сприяє встановленню одиничних зв’язків між глибокі узагальнення, застосовувати знання в нових ситуаціях.

3. Творчий рівень: міцно засвоєні основні положення дозволяють забезпечити високий рівень узагальнення знань. Встановити міжпредметні зв’язки, що, у свою чергу, сприяє творчому використанню одержаних знань в нових ситуаціях. Це дозволяє виявити нові причинно-наслідкові зв’язки, робити узагальнення і висновки. Від завдань попереднього рівня вони відрізняються збільшенням кількості логічних операцій у стандартних завданнях, а також виведенням нестандартних за формою подачі, способом рішення вправ.

Диференціація навчання здійснюється за допомогою чітко продуманої системи фронтальної, групової (парної) та індивідуальної форм роботи.

Різні способи і прийоми диференціації можна звести до таких:

диференціація за ступенем складності завдань і диференціація за ступенем самостійності учнів .

Диференціація за ступенем складності завдань – це добір різноманітних завдань , які можна класифікувати таким чином :

Завдання, які потребують різної глибини узагальнення і висновків;
завдання, розраховані на різний рівень теоретичного обґрунтування роботи;
завдання репродуктивного і творчого характеру .

Диференціацію за ступенем складності використовують не лише як засіб систематичного і послідовного розвитку мислення учнів, а й для формування позитивного ставлення до навчання, бо розв’язання посильної задачі стимулює до подальшої праці і підвищує самооцінку своїх можливостей. Для цього добираються завдання з нарощуванням ступеня складності. Поступове ускладнення завдань відкриває учням можливість перейти на більш високий рівень пізнавальної діяльності.

Диференціація за ступенем самостійності передбачає, що всім дітям пропонується завдання однакової складності, але при цьому диференціюється міра допомоги різним групам школярів, зокрема, кількість інформації про хід рішення можна дозувати від найбільш повної до найменш повної. Інформацію можна варіювати і за характером :

конкретизації завдань ;
розв’язання допоміжних завдань, що приводять до вирішення основного завдання ;
вказівка на прийом розв’язання ;
навідні питання ;
наочне підкріплення .

У завданнях для першої групи зазначається лише мета, а шляхи її досягнення вони шукають самі. Учням другої групи дається підказка, на що слід звернути увагу, працюючи над завданням. З учнями третьої групи детально розбирається послідовність розумових операцій, необхідних для пошуку розв’язання. У завданнях з вказівками використовую різноманітні пам’ятки, зразки способу дій, опорні схеми, що відтворюють правила. Вони спрямовані на розвиток першого ступеня формування самостійності (наслідування, копіювання, перенесення за аналогією ) і разом з тим створюють умови до виконання завдань, які вимагають більш високого рівня пізнавальної активності і самостійності .

Робота над такими завданнями дає можливість учням оволодівати раціональними прийомами розумової діяльності. Поступово кількість необхідної інформації зменшується і учні працюють більш самостійно. Сконструйовані диференційовані завдання використовуються на різних етапах уроку і для різних способів диференціації навчальної діяльності. Наприклад:

На етапі актуалізації опорних знань :

*Підготовка до вивчення нового матеріалу. Робота дворівневих груп.

На етапі вивчення нового матеріалу :

*Багаторазове пояснення .

*Поєднання фронтальної , парної та індивідуальної роботи.

На етапі закріплення :

*Зменшення міри допомоги слабшим учням і ускладнення завдань сильнішим учням.

На етапі сприйняття нового матеріалу, щоб вчасно допомогти слабкому учневі зрозуміти новий матеріал і вже на перших уроках засвоїти необхідний мінімум знань доцільно проводити багаторазове пояснення з використанням зразка, з поступовим ускладненням завдань для сильніших і зменшенням міри допомоги слабшим учням. При такій формі роботи відпадає потреба в поділі дітей на групи. Вони визначаються самі в ході пояснення. Наприклад:

1 етап. Завдання для всіх учнів, яке виконують разом з учителем

2 етап. Ті учні, які зрозуміли пояснення, далі працюють самостійно за зразком. Інші продовжують працювати з учителем.

3 етап. Учні отримують завдання на закріплення нового матеріалу:

1в.( ті, які вже працювали за зразком )- ускладнене завдання ;

2в.( хто зрозумів )Виконати завдання за зразком ;

3в.( хто не зрозумів )Продовжують працювати з учителем .

4 етап. Спільне завдання.

Залежно від того, який матеріал вивчається у підручнику, треба продумувати доповнення до основних вправ додатковими завданнями для різних груп дітей. Це найпростіший спосіб диференціації. Такі завдання необхідно пропонувати дітям завжди, бо не всі діти можуть одночасно виконати певну вправу через різний темп письма, різний темп мислення тощо. Таке додаткове завдання має бути невеликим за обсягом і відповідати темі і меті уроку, щоб учень міг вчасно закінчити його, поки інші учні класу виконують основне завдання. Також, додаткові завдання дають можливість повторити раніше вивчене, відпрацьовувати ті уміння, які зазначені як основні на кінець року. Наприклад :

1 клас .Тема : „Подовження приголосних звуків”

Основне завдання : вставити пропущені букви .

Можливі додаткові завдання на вибір:

- скласти речення з поданими словами ;

- ділити слова для переносу ;

- визначити кількість букв і звуків ;

- записати слова у алфавітному порядку ...

До уроків слід підбирати різноманітні цікаві завдання, які активізують увагу учнів, примушують мислити. Для цього зараз існує безліч посібників, які пропонують нам подібні завдання .

Надзвичайно актуальною в руслі реалізації особистісно-орієнтованого підходу до навчання є диференціація домашнього завдання. При доборі завдань для виконання вдома треба зважати на прогалини, що є в учнів у знаннях, на суму їхніх знань і навичок, а також на індивідуальні психічні особливості дітей. Бо виконання того самого завдання у різних учнів забирає різну кількість часу. Тому сильнішим учням варто пропонувати такі завдання, які не заводили б їх уперед, а поглиблювали їх знання, поліпшували їх. Найчастіше домашні завдання диференціюються за їх постановкою (формулюванням) та за змістом. У першому випадку варто передбачити можливість групової діяльності, звільнення від роботи вдома (з метою заохочення). Також можна пропонувати дітям завдання на вибір, самостійне конструювання домашніх завдань, що дає можливість учням не перевантажуватись, усвідомити свої можливості, піднімати планку індивідуального росту. Другий вид диференціювання – за змістом – полягає у правильному дозуванні обсягу роботи та рівня складності. Можна, скажімо, у зміст загального завдання вводити додаткову інформацію, щоб допомогти слабшим і ускладнити завдання сильним. Або ж одним зменшувати обсяг завдання, іншим – збільшувати за рахунок творчої роботи. І, нарешті, різним типологічним групам пропонувати вправи, які помітно різняться за ступенем складності. Наприклад:

Читання .

1в. Придумати продовження оповідання; виписати художні вирази; скласти подібну розповідь з власного життя; дібрати оповідання на дану тему.

2в. Виразне читання частини тексту; відповідати на питання у підручнику; назвати дійових осіб; придумати малюнки до тексту; переказати оповідання вдома батькам.

Коли ми надаємо дітям можливість вибору домашнього завдання, то, добираючи відповідний матеріал, слід прагнути охопити всі теоретичні питання, що розглядалися у класі (правила, способи виконання дій).

Для дитини молодшого шкільного віку найдоступнішим є вибір завдань за обсягом. Оцінивши свої можливості дитина обере для себе посильний варіант. Такий спосіб диференціації найпростіший. Пропонуючи дітям завдання різного ступеня складності, обов’язково слід враховувати індивідуальні особливості кожної дитини. Таке диференціювання більш складне. А коли учень добирає роботу простішу, аніж та, яку він у змозі виконати, треба порадити змінити завдання або ускладнити обране додатковими вимогами. І, навпаки, коли немає впевненості, що дитина впорається з роботою, їй слід допомогти конкретизацією завдання.

Дітям, які добре засвоюють навчальний матеріал на уроці, можна пропонувати завдання, які необхідні для наступного уроку (випереджуючі). Наприклад :

підготувати виразне читання певного твору;
підготуватися до повного аналізу задачі;
підготувати цікаве повідомлення на певну тему;
вивчити вірші, що відповідають темі уроку і будуть використані на ньому;
підібрати прислів’я, приказки, загадки, скоромовки;
підготуватись до перевірки домашнього завдання у однокласників…

Цікавою формою виконання домашнього завдання є групові завдання. Для цього необхідно об’єднати школярів у групи по 2, 3 чи 4 учнів, причому, щоб ця форма роботи мала позитивні результати, під час комплектування мікроколективів треба урахувати взаємну симпатію і прихильність дітей. Ще одна важлива вимога: об’єднувати слід дітей різного рівня готовності до роботи – високого і середнього; середнього і низького. Необхідно, щоб діти усвідомили: при груповій формі виконання домашнього завдання відповідальність за результати роботи несуть усі члени мікро- колективу, виконувати слід не тільки свою частину завдання, а, при потребі, допомагати товаришам. Наприклад, групі з 2-4 учнів пропонуємо:

- підготувати для всього класу словниковий (математичний) диктант;

- скласти кілька простих задач різного виду для усної лічби;

- підібрати мовний матеріал для відпрацювання нового правила…

Поступово, від класу до класу, створюються дедалі кращі умови для організації групового виконання домашніх завдань.

Коли діти вже виробили певну самостійність мислення (у 3-4 класах), можна застосовувати такий вид роботи, як конструювання домашніх завдань. Відповідну роботу з молодшими школярами найпростіше починати на матеріалі повторення чи закріплення. Оскільки в завданнях, що готуються до сприймання нового чи розвивають творчі здібності, діти, як правило, орієнтуються значно гірше. Матеріалом для конструювання може бути сторінка підручника, над якою працювали на уроці: пропонуємо самостійно визначити домашнє завдання, або більш складний варіант – розробити домашнє завдання. з мови чи з математики, аналогічне до того, яке виконували у класі. У цьому випадку школяр не зможе обійтись готовими вправами і самостійно складатиме інші, потім розв’язуватиме їх, що ясна річ, справа не проста.

З великою відповідальністю молодші школярі ставляться до домашніх завдань тривалих за строком виконання.Їх задають на значний проміжок часу (1-3 тижні), а учень самостійно визначає зручний для себе темп виконання. Наприклад:

- самостійно вивчи новий матеріал (перед опрацюванням чергової теми) щоб пояснити його товаришам;

- добери певні відомості з додаткових джерел, щоб використати їх на уроці.

Щоб спонукати клас до інтенсивної роботи, можна використовувати періодичне звільнення від домашнього завдання: інколи на початку уроку можна повідомити, що той, хто виконає на уроці обов’язкове і додаткове завдання, домашнього завдання не отримає.

Таким чином, раціональне використання прийомів диференційованого навчання дає змогу значною мірою оптимізувати темп навчання. Узгодивши його з можливостями дитини, привчати її до самостійності та відповідальності за виконання завдання, розвивати ініціативу, стимулювати пошукову діяльність і пізнавальний інтерес.