10 липня о 18:00Вебінар: Мультфільм за 5 хвилин: онлайн-сервіси для створення анімації та монтажу

до дня народження Тараса Шевченка

Про матеріал

матеріал дозволить провести урок - інсценізацію позакласного читання за темою "Т.Г.шевченко"або позакласний виховний захід

Перегляд файлу

Фрагмент свята до дня народження  Кобзаря

Зірочки грайливо в небі сяють,

Якось загадково мерехтять,

Дітлахи про рідний край співають,

В синю височінь пісні летять…

(Звучить пісня Немає України без калини» Муз.М.Ведмедері,сл.Г.Клок)

1. Немає України без калини,

як і нема без пісні солов'я:

а ми — народ, зернина від зернини

 в біді і щасті — ми одна сім'я.

2. Немає України без тополі,

як і нема без сонця сяйва дня.

Ти без коріння — перекотиполе,

а корінь там, де вся твоя рідня.

3. Без рушників немає України,

як без любові і життя нема.

Душа без України — мов руїна,

 пуста і мертва, холодно-німа.

4. Немає України без вербиці,

без сивого Славутича-Дніпра.

 Нап'юся живодайної водиці,

в ній зачерпну любові і добра!

 

Кажуть діти: «Матінко, рідненька,

Просимо, будь ласка, розкажи

Про поета нашого Шевченка

І портрет митця нам покажи».

Усміхнувшись ніжно, мовить ненька:

«Наш Тарас – історія жива.

Україну так любив Шевченко,

Він у рими так складав слова,

Що гаї співали, небо, квіти,

І річки співали, і поля,

Так Тарас любив країну, діти,

Що співала разом з ним земля»…

 В очі впала книжка загадкова

 З чарівною назвою «Кобзар»,

Залунала тихо рідна мова,

Місяченько виплив із – за хмар…

У вечірній тиші кольоровій

Полилися вірші Кобзаря,

Сповнені безмежної любові,

Доки не зажевріла зоря…

 

Раз так було.

Невесела у Шевченка зимою та восени хата, - стоїть край села, як примара, найгірша, мабуть, в усьому селі: кривобока, стара, стіни повигинались, солома на покрівлі потемніла, потрухла, мохом узялася, почорнів од диву вивід, - од вітру порозлазилась, дірки світять голими латами. А прийде весна…

 (На фоні  мелодії     Діти читають вірші Т.Шевченка  «Встала весна»,»Зацвіла у лузі червона калина»)

… зацвіте садок за хатою, рясна яблуня коло хати, промете Катря під вікнами півники та барвінок, і хата – суму мов не було того… сад темний, густий, бурянами зарослий. За садом ховалось сонце. Після першого жаркого квітневого дня плинув теплий, тихий вечір. Над хатою зійшла вечірня зоря, заграла золотом в яблуневому цвіті, тихим, рожевим, у білій на стіні глині.

(Діти читають вірші Т.Шевченка  «Сонце заходить», «Сонце заходить»,»Садок вишневий коло хати»

Звучить пісня «Зоре моя вечірняя»)

Вперше по весні білоголова Шевченкова родина розташувалась вечеряти під яблунею надворі. Чуби в усіх як обілений льон, очі, як квітки льону, - сині. Тільки мати чорнява, з карими очима. Невесела вечеря – морений батько свариться, мати заклопотана, зажурена, марна, їсть як не їсть. Дочка Катерина стоїть, спиною спершись на яблуню, задумана, заплакана, ложки в руки не брала. Заходить звичаєм погомоніти перед сном сусід і дивується:

  • Це тільки вечеряєте? Що так пізно?
  • Та нам це такий оце клопіт, що й вечеря не в вечерю: хлопець десь дівся, - мати розповідає. –Зранку як пішло, то оце і досі немає: бігали і до ставка, і до греблі, всі буряни обшукали, - як упав у воду.
  • Догляділи! – сердито буркнув батько.

Катерина враз опустила униз сині винуваті очі.

  • Нічого, знайдеться, - розважив сусід. – Може, заснув десь у буряні. Проспиться – прийде. – І починає звичайні свої балачки: про панські звичаї, про золоту грамоту. Слухають в’яло, без охоти, - тільки поблизу що шелесне, всі так і кинуться: чи не хлопець? Пройшли останні за плугами плугатарі, гурти дівчат із сапами. Осів тихий, зоряний вечір.
  •  Ну й де б їй дітись, вражій дитині, - не слухаючи сусідових балачок, тихо, з нудьгою сказала мати. – Вечеряй, Катре, та підемо шукати знову.

 Зарипіли десь вози, як у релі. Багато, мов з ярмарку.

  • Що воно?

Раптом коло самого села луною вдарила в усі кутки багатоголоса, урочиста, хвилююча пісня:

                                А вози риплять,

                                А ярма бряжчать,

                                А воли ремигають.

                                А попереду отаман

                                У сопілочку грає.

(Звучить пісня «Ой зійшла зоря»)

Всі забули на частину про хлопця, заворушились.

  • Чумаки!

В селі бігли з дворів назустріч чумакам дівчата, діти, поважні діди з палицями. Тільки й було чуть:

 - Чумаки! Чумаки!

Сусіди почали угадувати – звідки, аж поки чумаки замовкли.

Аж ось Катря підняла вгору голову і крикнула радісно і сердито:

  • А ось і наш волоцюга! – Всі повернулись в один бік.

За перелазом біліла сорочка і блищали сині Тарасові очі. Без шапки, босий. Лице взялось смагою, - темне, як головешка, а на тій головешці білий чуб, як льон.

Стоїть, не наважується йти до гурту.

Хмарні обличчя в усіх одразу просяяли.

  • Де це ти був?
  • Де тебе носило і досі?
  • Де ти волочився?

Стоїть, мовчить. Оглядає свою хату – не впізнає, ніби після довгої кругосвітньої мандрівки.

  • Де ж ти був оце – питаю? Чому не кажеш? – почав суворо батько.

Хлопець промовив стиха:

  • був у полі, та заблудив.
  • Бачили таке?
  • Хто ж тебе привіз додому?
  • Чумаки!
  • Хто? – Всі стовпились коло хлопця.

Хлопець розповів: «Стрінувся з чумаками, питають: «Куди ідеш – мандруєш?» А я кажу – в Кирилівку! А вони й кажуть: «Це ти ідеш у Моринці, а в Кирилівку треба назад. Сідай, кажуть, з нами, ми довеземо». Та й посадили мене на віз. І дали мені батіг волів поганяти…»

  • Бачили такого? Чумакувати надумав уже!
  • І як воно згадало, що знайдеться, - обізвався і сусід. – Такий лобатий не пропаде.
  • Ну, почумакував, тепер бери ложку та сідай вечеряти, - сказав батько. Хлопець тільки того й дожидав.
  • Ну, чого ж тебе понесло в поле? Чого? – допитувалась мати.

Мовчить та сьорбає з ложки, аж луна йде. Мати кивнула на нього батькові:

  • Як мотає! Наче три дні не їв. – Розмова між дорослими пожвавішала. Полягали. Тарас в  середину , з одного боку Катря, з другого – Микита. Мати сіла коло них. Сусіди посідали на призьбі, запалили люльки, вернулись до своєї розмови. Тарас тим часом почав розповідати таємничим тихим голосом. Брат і сестра аж голови попіднімали. Крадькома прислухаються мати. Далі, сміючись, до чоловіків:
  • Ви послухайте, що цей волоцюга вигадує: старий того не придумає збрехати, як воно. Каже, що ходив він туди, де сонце заходить, бачив залізні стовпи, що підпирають небо, і ті ворота, куди сонце заходить на ніч, як корова в хлів. Розповідає, ніби справді сам теє бачив. Ой Тарасе, що з тебе буде?
  • Всі на кутку кажуть, що з вашого Тараса, мабуть, щось добряче вийде! – промовив сусід.
  • Що вийде? – жартома обізвався батько. – Розбіяка великий вийде – ось що! Ото чули про Кармелюка, а це другий буде такий.
  • Це той, що в панів однімає та наділяє бідних?...

Починалася знову розмова про славетного розбійника, що саме гримів у той час на Поділлі. В селі затихало. Чути було інколи дівочий сміх на вулиці.

Коло хати і над хатою гули хрущі. Діти спали.

Як той артист, що дожидав, поки все кругом нього стихне, на все село защебетав десь поблизу соловей.

(Звучить запис пісні соловя)

 

docx
Додано
23 лютого
Переглядів
331
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку