Доба Романтизм, основні ознаки

РОМАНТИЗМІсторичні, естетичні, філософські чинники розвитку романтизму. Основні ознаки романтизму як напряму в літературі й мистецтва. Романтизм у різних країнах

Романти́зм (фр. romantisme) — ідейний рух у літературі, науці й мистецтві, що виник наприкінці 18 ст. у Німеччині, Англії й Франції, поширився з початку 19 ст. в Росії, Польщі й Австрії, а з середини 19 ст. охопив інші країни Європи та Північної і Південної Америки. Характерними ознаками романтизму є заперечення раціоналізму, відмова від суворої нормативності в художній творчості, культ почуттів людини.

Романтизм, що виник після французької революції, 18 — 19 ст. абсолютизму, був реакцією проти раціоналізму доби Просвітництва і застиглих форм, схем і канонів класицизму та подекуди проти сентименталізму. Визначальними для романтизму стали ідеалізм у філософії і культ почуттів, а не розуму, звернення до народності, захоплення фольклором і народною мистецькою творчістю, шукання історичної свідомості й посилене вивчення історичного минулого, інколи втеча від довколишньої дійсності в ідеалізоване минуле або у вимріяне майбутнє чи й у фантастику. Романтизм призвів до вироблення романтичного світогляду та романтичного стилю і постання нових літературних жанрів — балади, ліричної пісні, романсової лірики, історичних романів і драм. ВИНИКНЕННЯ

РОЗВИТОК 1. Ранній романтизм (кінець XVIII - початок XIXст.) Першу хвилю утворили наполеонівські війни та період Реставрації. В Англії це творчість поетів Дж. Г. Байрона, Персі Буші Шеллі, Дж. Кітса, Вальтера Скотта, у Німеччині - майстра сатиричної прози Ернста Теодора Амадея Гофмана і лірика Генріха Гейне. Риси притаманні цьому періоду - це універсалізм, прагнення охопити буття в його повноті, тісний зв'язок з філософією, тяжіння до символу й міфу як найбільш адекватних форм художнього вираження, розлад з дійсністю. 2. Зрілий романтизм (20-40 р.р. XIXст.) Друга хвиля розпочалася після Липневої революції у Франції та після повстання у Польщі. Найкращі твори в цей час пишуть у Франції - Віктор Гюго, Ж. Санд, Олександр Дюма; у Польщі - Адам Міцкевич, Юліум Словацький; в Угорщині - Шандор Петефі. У цей період романтизм широко охоплює живопис, музику, театр. 3. Пізній романтизм (після революції 1848р.). В цей період романтизм набуває якостей демонізму.

ТЕЧІЇ РОМАНТИЗМУ- Народно-фольклорна (початок XIXст.)- течія, орієнтована на фольклор та народнопоетичне мислення. Представники цієї течії збирали народну поезію й черпали з неї мотиви,знаходили в ній архетипи своєї творчості. Їх приваблювала простота поетичного вислову,мелодійність народної поезії.

- "Байронічна" (представники: Дж. Байрон, Г. Гейне, А. Міцкевич, О. Пушкін, М. Лермонтов та ін.). Завершене втілення течія отримала саме у творчості Байрона, тому і дістала таку назву. Набула особливостей розчарування і меланхолії, депресії, "світової скорботи". Ці "негативні емоції" стали провідними ліричними мотивами, що визначали емоційну тональність творів.

Гротескно-фантастична або "гофманівська"( за іменем найвідомішого представника А. Гофмана). Основна риса цієї течії - перенесення романтичної фантасмогорії до сфери повсякденного життя, тобто побуту, їх переплетіння, внаслідок чого убога сучасність постала у примхливому гротескно-фантастичному висвітленні. - Утопічна течія. Набула значного розвитку у літературі 30-40-х р. XIXст.,представниками якої були: Віктор Гюго, Жорж Санд, Генріх Гейне. Вона ніби була протиставленням для "Байронічної" течії, оскільки проповідувала оптимістичний погляд на життя, його перспективи, переносила акцент з критики на ствердження позитивних тенденції і цінностей життя .

Романтизм мав впливи на: - живопис - гравюру - архітектуру - музику - літературу - театр

Центр уваги«Життя душі» людини;Почуття;Особистість;Стосунки з навколишнім світом;Почуття;Внутрішній світ людини;Уява;Фантазія митця

Каспар Давід Фрідріх«Мандрівник над морем туману» 1818 Живопис, головні представники

Іван Айвазовський “Шторм” 1854 р.

Ежен Делакруа «Свобода, що веде народ» 1830

Теодор Жеріко «Пліт Медузи» 1819

Генрі Фюзелі «Нічний кошмар» 1781

ТЕАТР Романтизм породжував у мистецтві акторів бурхливу емоційність, яскраву драматичну експресію. Для романтичних акторів характерний культ сильної, вільної особистості, високого морального подвигу і одночасно - трагічне загострення сценічного образу, що виникає з відчуття самотності людини. Звідси - одностороння гіперболізація почуттів, ускладнення характеру героя мотивами «світової скорботи», меланхолії, гіркої іронії по відношенню до власних мрій та поривам. Романтизм головним предметом сценічного мистецтва робив людину, його душевний світ. Романтичний театр вперше стверджував сценічні переживання в якості основи акторської творчості.

РОМАНТИЗМ В ЛІТЕРАТУРІ XIX століття – надзвичайно плідний період розвитку світової літератури, відзначений яскравими талантами, творчими пошуками й відкриттями. Центр художньої системи романтизму – особистість. Життя – це поезія, а світ – це жива цілісність, у якій поезія виступає суттєвим вираженням людини та людською діяльністю, стає символом нескінченного. Природа у романтизмі має філософське значення. Природа – це очевидний дух, а дух – це природа. Романтиків цікавив ліс, сповнений таємниць, самотність, тишина, природа, яка збуджує фантазію, хмари, які відганяють мрії в далечінь, сутінки, що стирають чіткі обриси. Романтичний герой, ким би він не був - бунтарем, одинаком, мрійником або шляхетним романтиком - це завжди людина виняткова, з неприборканими пристрастями, він обов'язково внутрішньо сильний. Цей герой палко і щиро сприймає реальність, але сама реальність гнітить його. І він постає проти всього світу, відстоюючи своє право на внутрішню індивідуальну свободу, насамперед свободу почуттів.

Романти в літературі:

Джорж Байронромани у віршах

Теодор Гофман

Лірика Генріх Гейне

В. Скотт

Жан Поль