Хуха – міфічна істота, пухка, як мох. Інколи хухи з’являлися перед очима людей. Як описує Королів-Старий, вони мали довгу вовночку, що, мов шовком, вкривала все тільце, і тільки мордочка була голенька й нагадувала садову жовто-фіалкову квіточку – братки. Люди згадують цю міфічну особу, коли, зробивши якусь нелегку чи важливу справу, добре натомившися, полегшено зітхають: “Хух!”
Хухи – лісові духи. В уяві добрі духи, що за своїм зовнішнім виглядом схожі на маленьких пухнастих звірків. Зимою, як і більшість тварин, хухи впадають у сплячку і сплять аж до весни. Хухи мають здібність змінювати забарвлення своєї шерсті в залежності від того місця, де вони перебувають. Хухи рідко спілкуються з людьми, але коли спілкуються то стають для людей невидимими. А побачити їх можуть тільки люди з добрим серцем і світлою душею, люди, що ніколи й нікого не ображають.
Хухи не потребують подяки. Вони роблять добро з повинності. Але ж на пам'ятку цього дня я б просила в тебе ось про що. Не забудь, що ти обіцяв, коли вже замерзав у заметі. А по-друге, розкажи людям, що з тобою трапилось. А тепер ходи здоров!.. А дід щасливо дійшов до своєї хати і з того часу почав переконувати і дітей, і дорослих, що не слід боятися маленьких, добрих і гарнесеньких хух...