Доповідь "Формування моральних цінностей в учнів початкових класів"

 

 

 

Вознесенська загальноосвітня школа-інтернат

 

 

 

 

 

 

 

 

Формування моральних цінностей в учнів початкових класів

 

 

 

Підготувала:

Вихователь 1 класу

Кузьменко А.В

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2009-2010 н.р.

 

Зміст

1. Поняття про мораль, загальнолюдські та історичні аспекти моралі…………. 3
2. Завдання, зміст, шляхи, форми, методи і засоби морального виховання……  4
3. Система моральних цінностей …………………………………………………. 5
4. Дисципліна і дисциплінованість. Формування культурної поведінки учнів…8
5. Видатні педагоги про моральне виховання ……………………………………. 9
6. Висновки практичної діяльності вихователя…………………………………… 12
7. Список використаної літератури ……………………………………………….. 14
   

 

Поняття про мораль, загальнолюдські та історичні аспекти моралі

 

Моральні переконання тісно пов'язані з освітою, але певною мірою вони й незалежні від освіченості, від практичної готовності людини до створення матеріальних цін­ностей. Людина може мати знання, вміти працювати, але в моральному відношенні не бути підготовленою до життя. Моральне виховання — це не тільки формування світогляду й переконань у процесі оволодіння знаннями і діяльності, а й особлива, специфічна виховна робота, яка має свої закономірності, потребує часу і певних форм та методів впливу на свідомість, характер, поведінку людини,

Чим ширше коло теоретичних знань, якими оволоді­ває молоде покоління, чим загальнішого характеру набу­ває високий рівень його освіченості, тим гострішою, оче­виднішою стає необхідність у специфічній виховній роботі. Розкриття виховної суті знань, перетворення знань у пере­конання великою мірою залежать від того, яка в школі ведеться виховна робота, не пов'язана безпосередньо з про­цесом навчання, які ідейні переконання формуються у вихованців в їхній життєвій практиці, який моральний характер має їхня суспільна поведінка, тобто якою мірою підготовлено моральний грунт.

У змісті теоретичних знань, що вивчаються в школі, є великі можливості для формування важ­ливих рис  морального обличчя людини: чесності, правдивості, принциповості, духовної мужності, без­страшності й стійкості в боротьбі з труднощами та пере­шкодами. Але тільки засвоєнням знань цих моральних рис не виховаєш, їдеї чесності, правдивості, духов­ної мужності, безстрашності, що проймають теоретичний матеріал, доходять до серця підлітка, юнака, дівчини тільки тоді. кoли й для їхньої життєвої практики харак­терні принциповість, мужність, безстрашність.

Учитель повинен бути не тільки наставником, а й другом учнів, разом з ними переборювати труднощі, переживати, радіти і засмучуватися. Педагогічний колектив на чолі з В.О. Сухомлинським намагався організувати життя учнівського колективу так, щоб вихо­ванці не розглядали моральну поведінку як своєрідну вправу, як навмисно організовані вчинки, потрібні ви­хователеві для здійснення його задуму.

Молоді серця не терплять штучності. Благородні вчинки повинні бути для вихованця потребою, випливати із самого духу відносин у колективі. Найкращий учитель для дитини той, хто, духовно спілкуючись із нею, забу­ває, що він учитель, і бачить у своєму учневі друга, одно­думця. Такий учитель знає найпотаємніші куточки серця свого вихованця, і слово в його вустах стає могутнім знаряддям впливу на молоду людину, що формується. Від чутливості вчителя до духовного світу вихованців саме і залежить створення умов, що спонукають до мо­ральної поведінки, моральних вчинків. Особливо важ­лива ця якість педагога для виховання підлітків. Найважливішою причиною труднощів у вихованні під­літків є те, що виховна практика постає перед ними в оголеному вигляді, а людина в цьому віці за самою своєю природою не хоче відчувати, що її виховують.

Отже, у складному процесі формування всебічно розвиненої особистості чільне місце належить моральному вихованню.

Моральне виховання – виховна діяльність школи і сім’ї, що має на меті формування стійких моральних якостей, потреб, почуттів, навичок і звичок поведінки на основі засвоєння ідеалів, норм і принципів моралі, участь у практичній  діяльності.

Моральне виховання -  полягає в цілеспрямованому формуванні моральної свідомості, розвитку морального почуття й формуванні звичок і навичок моральної поведінки людини відповідно до певної ідеології

Результати морального виховання характеризуються такими поняттями: мораль, моральність, моральна свідомість, моральні переконання, моральні почуття, моральні звички і моральна спрямованість.

Мораль – система ідей, принципів, законів, норм і правил поведінки та діяльності, які регулюють гуманні стосунки між людьми за будь-якої ситуації на демократичних засадах.

Моральність – одна із сторін суспільної свідомості, яка у вигляді уявлень і понять відображає реальні відношення і регулює моральний бік діяльності людини.

Моральні переконання – пережиті та узагальненні моральні принципи, норми.

Моральні почуття – запити, оцінки, відношення, спрямованість духовного розвитку особистості.

Моральні звички – корисні для суспільства стійкі форми поведінки, що стають потребою і здійснюються за будь-якої ситуації та умов.

Моральна спрямованість – стійка суспільна позиція особистості, що формується на світоглядній основі, мотивах поведінки і виявляється як властивість особистості в різних умовах.

Методологічною засадою морального виховання є етика.

Етика – наука по мораль, її природу, структуру та особливості походження й розвитку моральних норм і взаємовідносин між людьми в суспільстві.

 

Завдання, зміст, шляхи, форми, методи і засоби морального виховання

На сучасному етапі розрізняють дві етичні (моральні) системи. Перша – домінує в Західній Європі та Америці. Згідно з нею, заради досягнень навіть “великого добра” не можна допускати “мале зло” (скажімо, допомагати товаришеві, передавши йому шпаргалку). Для прихильників другої (вона, зокрема, є панівною) поєднання добра і зла цілком прийнятне.

Завдання морального виховання:

1.                      Ознайомлення із правилами і нормами поведінки.
2.                      Формування почуттів
3.                      Формування переконань
4.                      Вироблення умінь і навичок моральної поведінки

Шляхи морального виховання:

1.                      Цілеспрямований вплив сімї на формування моральних цінностей дитини.
2.                      Педагогічна діяльність дошкільних виховних закладів.
3.                      Освітньо - виховна діяльність загальноосвітніх навчально-виховних закладів (шкіл, ліцеїв)
4.                      Діяльність професійних навчально-виховних закладів.
5.                      Засоби масової інформації (радіо, телебачення, газети)
6.                      Діяльність мистецьких закладів (театри, кіно, музеї)
7.                      Соціально-виробнича діяльність громадян на підприємництва, в організаціях.

Засоби морального виховання:

• соціальна діяльність батьків;
• побут сімї;
• книги;
• газети, журнали;
• кіно, телевізійні передачі;
• природне середовище;
• національні звичаї, традиції, обряди;
• мова;
• усна народна творчість;
• засоби мистецтва;
• зміст навчальних дисципліни.

Методи морального виховання:

• репродуктивний
• привчання і вправи
• проблемно-ситуаційні
• інформаційно-освітні
• спілкування
• контролю і оцінки
• переконання
• привчання
• заохочення

Форми морального виховання:

1.                      Керівництво життям і діяльністю учнівського колективу, формування його органів, зборів, чергувань.
2.                      Інформаційно-масової форми: лекції, дискусії,конференції, вечори
3.                      Дійово-практичні форми агітбригади, трудові бригади і об’єднання
4.                      Синтетичні або клубні форми: шкільні клуби, КВК, «Вогники», шкільні театри
5.                      Індивідуальні форми: консультації, співбесіди, індивідуальні завдання

 

Система моральних цінностей

У моральному вихованні слід спиратися на гуманістичну ідею про те, що людині від природи притаманне прагнення до добра, правди і краси. Виховання учнів, на думку О. Вишневського, має забезпечити формування в них такої наведеної вище системи моральних цінностей.

Абсолютно вічні цінності – загальнолюдські цінності, що мають універсальне значення та необмежену сферу застосування (доброта, правда, любов, чесність, гідність, краса, мудрість, справедливість та ін.).

Національні цінності – є значущими для одного народу, проте їх не завжди поділяють інші народи. Наприклад, почуття націоналізму зрозуміле і близьке лише поневоленим народам і чуже тим, які ніколи не втрачали своєї незалежності. До цієї групи цінностей належать такі поняття, як патріотизм, почуття національної гідності, історична пам’ять тощо.

Громадські цінності – ґрунтуються на визнанні на визнанні гідності людей і характерні для демократичних суспільств. Це, зокрема, права і свободи людини, обов’язки перед іншими людьми, ідеї соціальної гармонії, поваги до закону тощо.

Сімейні цінності – моральні основи життя сім’ї, стосунки поколінь, закони подружньої вірності, піклування про дітей, пам’ять про предків та ін.

Моральні стосунки в сім’ї накладають відбиток на все життя людини, оскільки їх вплив пов’язаний, по-перше, із сильними переживаннями, по-друге, вони постій ніші, по-третє, в них закладаються підвалини всіх моральних ставлень людини до суспільства, до праці, до інших людей.

Цінності особистого життя мають значення насамперед для самої людини, визнають риси її характеру, поведінку, стиль приватного життя та ін.

Зміст морального виховання:

1.                      Виховання громадянина України, патріота своєї батьківщини.
2.                      Виховання любові до праці, поваги до людей праці.
3.                      Виховання поваги до людей інших національностей, їхньої культури, історії звичаїв.
4.                      Гуманне виховання.
5.                      Виховання бережливого ставлення до природи.
6.                      Виховання дисципліни, почуття відповідальності за свої дії та дії оточуючих.
7.                      Громадянське виховання

Зміст морального виховання учнів зумовлений потребами і вимогами суспільства до формування всебічно розвиненої особистості, рівень його моральності. З огляду на ці чинники, завдання морального виховання в школі – формування національної свідомості ц самосвідомості, прагнення жити в гармонії з природою, свідомої дисципліни, обов’язку та відповідальності, поваги до закону, до старших, до жінки.

Формування національної свідомості та самосвідомості передбачає: виховання любові до рідної землі, до свого народу, готовності до праці в ім’я України, освоєння національних цінностей (мови, території, культури, відчуття своєї причетності до розбудови національної державності, патріотизм, що сприяє утвердженню національної гідності, залучення учнів до практичних справ розбудови державності, формування почуття гідності й гордості за свою Батьківщину.

Патріотичні почуття зміцнює героїко-патріотичне виховання, покликане виробляти глибоке розуміння громадянського обов’язку, готовність у будь-який час стати на захист Вітчизні, оволодівати військовими знаннями, а також вивчити бойові традиції та героїчні сторінки історії народу, його Збройних сил.

Наголошуючи на важливості формування почуття національного в людині, К. Ушинський писав: “Є лише одна загальна для всіх природжена схильність, на яку завжди може розраховувати виховання: це те, що ми звемо народність. Як немає людина без самолюбства, так немає людини без любові до батьківщини, і ця любов дає вихованню ключ до серця людини і могутню опору для боротьби з її поганими природними, особистими, сімейними і родовими нахилами. Звертаючись до народності, виховання завжди знайде відповідь і допомогу в живому і сильному почутті людини, яке впливає багато сильніше за переконання, сприйняття тільки розумом, або за звичку, вкорінену страхом покарань. У лиходія, в якого погасли всі благородні людські почуття, може ще дошукатися іскра любові до батьківщини: поля батьківщини, її мова, її перекази із життя ніколи не втрачають незбагненної влади над серцем людини. Є приклади ненависті до батьківщини, але скільки любові буває іноді в цій ненависті!”

Вихователь повинен чітко бачити сам процес становлення національної свідомості дитини та глибоко розуміти зміст ключових понять (“національний”, “патріотизм”, “націоналізм”, “громадянськість” тощо).

У розвитку національної свідомості дитини (і зрілою людиною) О.Вишневський виділяє щонайменше три етапи, які накладають на цю свідомість помітний відбиток, збагачують її зміст: етнічне самоусвідомлення, національно-політичне самоусвідомлення, громадсько-державне  самоусвідомлення.

Великі можливості для формування національної самосвідомості закладені в неписаних законах лицарської честі, що передбачають: виховання любові до батьків, до рідної мови, рівність у коханні. Дружбі, побратимство, готовність захищати слабших, піклуватися про молодших, зокрема дітей; шляхетне ставлення до дівчини, жінки. Бабусі; непохитну рівність ідеям, принципам народної моралі та духовності; відстоювати повної свободи  і незалежності особистості, народу, держави; турботу про розвиток народних традицій, звичаїв, обрядів, бережливе ставлення до рідної природи, землі; прагнення робити пожертви на будівництво храмів, навчально-виховних і культурних закладів; цілеспрямований розвиток власних фізичних і духовних сил, волі, можливостей свого організму,  вміння завжди і всюди чинити благородно, виявляти інші чесноти.

Важливим у моральному вихованні є святкування дат народного календаря. Народний календар – це система історичних дат, подій, спостережень за навколишньою дійсністю, народних свят, інших урочистостей, які відзначаються протягом року; це енциклопедія знань прожиття людей, їх побут, спосіб життя, виховну мораль, природні явища.

Після здобуття Україною незалежності в житті і побуті народу входять нові знаменні дати і урочистості. Є в народному календарі дати, пов’язані з релігійними святами. Складовою народного календаря – родинний календар, який охоплює важливі дати, віхи життя сім’ї, кожного її члена.

Тематика виховних заходів, які проводять нині в школах, свідчить про те, що виховання повертається до національних джерел.

Той, хто вміє виховати порядну, чесну людину, здавна вважається найкращим майстром на землі – таку думку стверджує народна мудрість.

В українській казці “Хто найкращий майстер на землі” розповідається, що в одному селі жінки вирішили показати свою майстерність. Домовилися, що в неділю всі прийдуть на сільський майдані кожен принесе найкраще з того, що вона зробила своїми руками.

У призначений день усі жінки прийшли на майдан і принесли безліч дивовижних речей. У тих, кому громада доручила назвати найкращих майстринь, очі розбіглися: тут були і гаптовані золотом і сріблом шовкові покривала, і тонкі мережані занавіски з вив’язаними на них дивними птахами, і вишиті рушники, і чудові скатерки, і одяг.

Але переможницею стала дружина бідняка Марія. Вона не принесла ні вишиванок, ні мережив хоч усе вміла чудово робити. Ця жінка прийшла зі своїм п’ятирічним сином Петрусем, який приніс жайворонка, якого він вирізав з дерева. Приклав Петрусь жайворонка до губів – заспівала, защебетала пташка, як жива. Всі завмерли на майдані, всіх зачарувала пісня, і раптом у блакитному небі заспівав справжній жайворонок, якого привабив спів на землі.

“Хто творить розумну і добру людину, - найкращий майстер”, - таке було рішення найстарших.

У народній педагогіці високо цінується правильне виховання. Так, у “Казці про бідного чоловіка і його синів” розповідається, як три сини пішли на заробітки. Старший син приніс додому золото, середній – гроші, а найменший здобув знання і став найщасливіший.

Отже, вплив виховного чинника на формування особистості настільки великий, що врешті-решт визначає навіть долю людини. Усе це говорить про те, що народна педагогіка виробила свою унікальну виховну систему.

У практичній роботі з морального виховання на педагогічний колектив вбачає насамперед формування ідейної серцевини особистості – громадянських поглядів, переконань, почуттів поведінки, вчинків, єдності слова і діла.

 

Дисципліна і дисциплінованість. Формування культурної поведінки учнів

 

Однією зі складових морального виховання є дисципліна. Дисципліна – це підпорядкування членів суспільства певним встановленим правилам поведінки.

Розрізняють дисципліну шкільну, трудову, виробничу, військову.

Шкільна дисципліна – дотримання учнями правил поведінки в школі і за її межами, чітке і організоване виконання ними своїх обов’язків, підкорення громадянському обов’язку.

Відповідно визначається трудова, виробнича і військова дисципліни

Свідома дисципліна – проявлення в суворому, неухильному виконанні суспільних принципів і норм поведінки.

Обов’язок – усвідомлення систем громадських і моральних вимог суспільства особистістю, що диктується соціальними потребами і конкретними цілями та завданнями певного історичного етапу розвитку

Відповідальність – якість особистості, що характеризується прагненням і вмінням оцінити свою поведінку з точки зору користі або шкоди для суспільства, порівняти свої вчинки з панівними у суспільстві вимогами, нормами, законами, керуватися інтересами соціального прогресу.

Функції дисципліни:

1. Це неодмінна умова нормальної плодотворної роботи школи
2. Це шляхи обмеження нерозумних дій і вчинків школярів
3. Готує людину до її соціальної діяльності, яка неможлива без дисципліни.
4. Виконує також функцію естетичного виховання.

 

Шляхи виховання свідомої дисципліни:

• Ознайомлення учнів з правилами поведінки в школі, з правилами та обов’язками школяра;
• Організація порядку і дисципліни на уроках;
• Чітка організація режиму праці і відпочинку в поза навчальний час;
• Використання громадянської думки колективу в дисципліну ванні учнів;
• Спрямування органів учнівського самоврядування у процес дисциплінування учнів
• Роль традицій в дисципліні учнів
• Використання методів заохочення і виховній дисциплінарності учнів
• Єдність вимог педагогів і батьків у дисципліні учнів, контроль за їх поведінкою
• Причини дисциплінарності учнів і шляхи їх попередження

Характерні риси дисципліни:

• Моральний характер дисципліни
• Висока свідомість, розуміння необхідності дотримання дисципліни
• Єдність волі і дії всіх, кого об’єднує свідома дисципліна
• Обов’язковість для всіх (добровільність, самостійність та ініціатива)

Виховання культурної поведінки учнів

Поведінка – це дзеркало, в якому відбивається справжнє обличчя кожного.

Тому, на мою думку, в моральному вихованні не треба проводити ніякі тести щоб визначити рівень моральної вихованості дитини, достатньо провести з нею 1 день і ти зрозумієш що це за людина по її поведінці.

Поведінка постає перед нами у двох станах вербальному та реальному.

Вербальна(словесна) – це наші висловлювання, думки, судження, докази. Якщо дитина має тільки вербальну поведінку, то це вже свідчить про діяльність педагогів і сімї у напрямку морального виховання.

Реальна – це наші практичні дії та вчинки. У своїй поведінці ми, як правило, орієнтуємося на певні норми, керуємося тими чи іншими моральними принципами. Реальна поведінка це значний показник (головний) в формуванні морально свідомої особистості.

Моральна норма, на яку ми опираємося у своїх вчинках, - вимога, я5ка визначає обов’язки людини щодо навколишнього світу, конкретні зразки, які орієнтують поведінку особистості, дають змогу оцінювати її, контролювати її.

Моральний кодекс возведена в систему сукупність моральних норм.

 

Видатні педагоги про моральне виховання

Моральне виховання починається з перших кроків свідомого життя дитини. Саме в молодому віці, коли душа дуже піддатлива до емоційних впливів, ми розкриваємо перед дітьми загальнолюдські норми моральності, вчимо їх азбуки моралі. Загальнолюдську азбуку моральності ми прагнемо одухотворити громадянською активністю і самодіяльністю.

Засвоєння молодою людиною загальнолюдських норм моралі ми вважаємо дуже важливим етапом формування моральної культури особистості. Привчаючи дітей додержувати азбучних істин моралі, ми добиваємося того, щоб кожна дитина могла щасливо жити і працювати, виховувати в ній перші громадянські спонукання, першу турботу про інтереси колективу, суспільства. У зв’язку з цим важливе значення має єдність роз’яснення, повчання, переконання, спонукання до діяльності.

Які саме загальнолюдські норми моральності ми розкриваємо перед дітьми як азбуку моральної культури, як початкову школу громадянськості?

Ти живеш серед людей. Не забувай, що кожний твій вчинок, кожне твоє бажання позначається на людях, що тебе оточують. Знай, що є межа між тим, що тобі хочеться, і тим, що можна. Перевіряй твої вчинки, запитуй сам себе: чи не робиш ти зла, незручності людям? Роби все так, щоб людям, які тебе оточують, було добре.

Дитяче серце надто чутливе до прищеплювання цих думок, дитяча душа глибоко переживає радість здійснення добра для людей. Якщо таке моральне навчання підкріплюють добрими настановами, спонукання до добрих справ для людей, у серці з малих років утверджуються внутрішні духовні сили, що обмежують бажання і вередування. А це дуже важливо для формування громадської порядності.

Ти користуєшся благами, створеними іншими людьми. Люди дають щастя дитинства. Плати їм за це добром.

Усі блага і радощі життя створюються працею. Без праці не можна чесно жити. Народ вчить: хто не працює, той не їсть. Назавжди запам’ятай цю заповідь. Нероба, дармоїд – це трутень, що пожирає мед працю витих бджіл. Навчання – твоя перша праця. Йдучи до школи, ти йдеш на роботу.

Зрозуміти ту істину, що життя без праці неможливе, дитина може лише тоді, коли вона живе в колективі радощами праці, а ці радощі ні з чим не зрівнянні. Напружуючи свої сили, людина робить не те, що їй хочеться, а те, що треба, і зрештою, переживаючи радість за зроблене для людей, хоче робити те, що треба для загального добра. Вже в сім-вісім років діти в нас закладають маленькі сади і виноградники, перетворюючи пустирі в квітучі куточки. Ми добиваємося, щоб у 12-13 років підлітки вже бачили сад, створений їхніми руками, - ось де джерело радості праці.

Будь добрим і чуйним до людей. Допомагай слабким і беззахисним. Допомагай товаришу у біді. Не завдавай людям прикрості. Поважай та шануй матір і батька – вони дали тобі життя, вони виховують тебе, вони хочуть, щоб ти став чесним громадянином, людиною з добрим серцем і чистою душею.

Утвердити в кожній людині доброту, сердечність, чуйність, готовність прийти іншому на допомогу, чутливість до всього живого і красивого – елементарна, азбучна істина шкільного виховання, з цієї істини починається школа. Безсердечність породжує байдужість , байдужість породжує себелюбність, а себелюбність – джерело жорстокості. Щоб запобігти безсердечності, ми виховуємо дітей у дусі сердечної турботи, тривоги неспокою про живе і красиве – про росли, про квіти, про птахів, про тварин.

Дитина повинна відчувати, що в кожній людині є серце, яке треба берегти, що завдати їй болю – велике лихо. Нехай дитяче серце хвилюється за долю живого і красивого; йому тоді буде чуже розбещене почуття солодкого задоволення від думки, що чиєсь серце страждає через нього.

Не будь байдужим до зла. Борись проти зла, обману, несправедливості. Будь непримиренним до того, хто прагне жити за рахунок інших людей, завдає лиха іншим людям, обкрадає суспільство.

Ми вбачаємо важливе завдання у виховання громадянської непримиренності, активності в боротьбі із злом, неправдою. Не можна допускати, щоб діти мочки дивилися на марнотратство, лінощі, недбайливість, нелюдськість. Та оскільки носіями зла часто бувають дорослі, у виховній роботі в цьому напрямі потрібний великий такт, вдумливість.

Завдання школи – на основі моральних цінностей, створених, здобутих,  завойованих старшими поколіннями, створювати реальні моральні, високоідейні, громадянські відносини в колективі. Моральні цінності повинні стати особистим духовним багатством кожного вихованця. Цього досягають за умови, коли моральна ідея, розкрита перед розумом і серцем вихованця в яскравому образі, пробуджує в нього глибокі морально-етичні почуття.

Моральні, громадянські ідейні цінності – не минущий і нічим не замінний засіб виховання. Водночас виховання на громадянських, духовних цінностях – дуже дійовим засобом самовиховання юнацтва. Осягають громадську мужність, обов’язком перед Батьківщиною, юний громадянин вчиться міряти себе вищою міркою моральної гідності. Він немов бачить себе очима суспільства, вдумливо й вимогливо аналізує свої вчинки, свою поведінку. Проте ефективність цього засобу цілком залежить від того, як думки і почуття юнацтва пов’язуються з активною діяльністю, на якій громадянській ниві людина розкриваються як патріот.    

К. Д. Ушинський вважав головним завданням школи виховання  в учнів високих почуттів любові й відданості народові. Великого значення в зв’язку з цим він надавав вивченню історії – історія народу, його життя і боротьби в минулому й тепер, вивченню рідної мови, літератури і особливо фольклору. Ушинський писав, що з вуст трудового народу “ллється чудова народна пісня, з якої черпають своє натхнення і поет, і художник, і музикант; чується влучне, глибоке слово, в яке, за допомогою науки і дуже розвиненої думки, вдумуються філолог та філософ і дивуються глибині і істині цього слова...”

Зміст оповідань, віршів, статейок і прислів’їв, уміщених у підручниках Ушинського, відображає героїчну історію і трудове життя народу. Підкреслюючи значення народних прислів’їв, Ушинський писав: “ За змістом наші прислів’я важливі для початкового навчання тим, що в них, як у дзеркалі, відбилося народне життя з усіма своїми мальовничими особливостями, можливо, нічим не можна так ввести дитину в розуміння народного життя, як пояснювати їй значення народних прислів’їв. У них відбилися всі сторони життя народу”.

К. Д. Ушинський прагнув утвердити в школі принципи гуманного виховання. Він писав: “Виховання повинне просвітити свідомість людини, щоб перед її очима лежала чітка дорога добра. Ушинський не раз указував на необхідність такої постанови навчання і виховання, щоб із самого початку розвинути в дітей почуття безкорисливості, скромності й гуманне ставлення до особистості людини, не зважаючи на расу й національність. Одним з головних завдань гуманного виховання, на думку Ушинського, є розвиток у людини високих моральних якостей – чесності, справедливості, правдивості, щирості.

Особливо великого значення в справі виховання К. Д. Ушинський надавав праці. Основними засобами виховання працьовитості він вважав активність дітей у навчальній роботі, участь їх у продуктивній праці, а також виконання ними посильної роботи, пов’язаної з домашнім побутом. Усі ці види праці повинні об’єднати завдання: виховати і вдосконалити в дітей прагнення до діяльності, не допускаючи неробства, оскільки “неробство – мати всіх вад”. У процесі навчально-трудової діяльності в учнів мають бути виховані дисциплінованість, почуття відповідальності за виконання своєї справи, тверда воля і характер.

Багато цінних думок висловив К. Д. Ушинський з питань методики морального виховання. Вказуючи на необхідність виховувати свідому дисципліну, він різко критикував сучасну йому школу, в якій “дисципліна спиралася на найбільш проти природну основу – на страх до вчителя, який роздає нагороди і покарання”. “Цей страх, - писав Ушинський, - змушував дітей не тільки до невластивого, а й шкідливого для них положення: до нерухомості, класної нудьги і лицемірства.

Усе шкільне навчання і все шкільне життя, зауважував педагог, мають бити пройняті розумним і моральним началом. “У школі повинні панувати серйозність, що допускає жарт, але не перетворює всієї справи в жарт, ласкавість без нудотності, справедливість без причетності, доброти без слабості, порядок без педантизму і, головне, постійна розумна діяльність. Тоді добрі почуття й прагнення самі собою розів’ються в дітей, а початки поганих схильностей, набуті, можливо, раніше, потроху зглядяться”.

 

Висновки практичної діяльності вихователя

 

За моїми спостереженнями останні 5-10 років діти у нашому суспільстві відрізняються несамовитою жорстокістю. Вони здатні на самі страшні гріхи не розуміючи наслідків своїх дій. Чому це так? Таке питання поставало у моїй голові не раз. «Невже вони не розуміють, що коять лихо, роблять боляче іншим. Що ми дорослі втратили під час їхнього виховання.» І напевно я знайшла відповідь на своє питання. Велика відповідальність за це лежить на плечах дорослих, а саме батьків. Якщо раніше батьки нас вчили не ображати нікого, то зараз на слова дитини «він мене образив» ми чуємо «дай йому здачі» і навіть не розбираємося у суті проблеми,а можливо це було випадково. І цим самим породжуємо зло у дитячих серцях.

Ми зовсім забули про важливі бабусині прислів’я які вчили нас ввічливості, доброті, співчуття: «Шануй батька й неньку буде тобі скрізь гладенько»,

Якщо раніше батьки нас вчили думати про оточуючих, щоб не зашкодити їм своїми вчинками, «Відносься до людей так, як ти хотів, щоб вони відносилися до тебе», то зараз батьки вчать брати від життя найкраще для себе і не думати про оточуючих. І це призводить до дитячої жорстокості.

Ідеалом для дітей стали не відмінники у школі, а босяцькі хлопці, які роблять що їм забажається, котрий не живе за правилами батьків, а за своїми власними.

А зверніть увагу на спілкування у сімї, діти можуть собі дозволити перемовлятися з батьками, говорити на них образливі слова. Невже це норма поведінки???

Не малий вплив на дитячу свідомість мають і засоби масової інформації. Звернемо увагу на дитячі мультики, у яких настільки далека виховна чи повчальна мета, яку навіть дорослому важко помітити. А кінофільми. Де ділося співчуття, почуття прекрасного, вірного кохання, дружби. Пісні, які вони слухають теж мають насильницький чи егоїстичний характер. Навіть книжки. Дуже важко зараз знайти такого дитячого письменника як Маршак, Чуковський, А.Барто адже в їхніх творах для дітей вдало засуджувалося зло…

Тому, на мою думку, велика роль у вихованні підростаючого покоління повинна відводитися моральному виховання. А головне повернути в життя дитини ті моральні цінності, які ми дорослі заховали далеко у шафу.

У школах – інтернатах де навчаються діти з проблемних сімей, а саме таким я вважаю нашу школу, подвійна робота лягає на плечі вчителів і вихователів. Якщо для дітей у повних родинах моральним ідеалом є батьки, то в нашому випадку, на це сподіватися марно.

Моральний ідеал – образ, що втілює в собі найвищі моральні якості, є взірцем, до якого слід прагнути. Це той взірець моральної досконалості, який спонукає особистість до саморозвитку і на який зорієнтований виховний процес. У наших дітей таким взірцем є ми.

У формуванні моральних цінностей молодших школярів, ми зосередили свою увагу на поняттєвому апарату дітей. За допомогою виховних годин розбирали з ними  поняття слів любов дружба. Розбиралися в позитивності чи негативності певних почуттів. Знайомилися з прислів’ями та їх значенням. Та не мала роль відводилася і щоденному спілкуванні. У вихователів шкіл-інтернатів є унікальна можливість спостерігати за поведінкою дитини на протязі усього дня і звертати уваги на її досягнення чи прогалини у вихованні.

Саме цим ми займалися на протязі цього року. Спілкувалися з дітьми, звертали увагу на їх помилки (в індивідуальному порядку), заохочую їх до гарних дій своїм прикладом.

Не мала роль у моральному вихованні відводиться і класному колективу. На жаль діти, що тільки прийшли до школи. не мали навиків спілкування один з одним. При виникненні певних трудностей  вони одразу бігли до нас за допомогою, хоча з такою проблемою їм залюбки міг допомогти сусід по парті чи кімнаті. І ми звертали увагу на те щоб діти вчилися просити про допомогу один у одного і відповідати на прохання допомоги.

Зрозуміло, що за пів року великих досягнень у своїй роботі ми не досягли, але певні кроки до формування у дітей моральних цінностей ми маємо. Діти частіше почали вживати слова ввічливості, стали більш доброзичливими, навчилися допомагати один одному. А це все я вже вважаю показником.

Література

 

1. Дем’янко Н. Педагогічні ідеї В. М. Верховинця у сучасній початковій школі // Поч. школа. – 2000 - №2 – с. 56-57.
2. Іванус М. І. Ну що б, здавалося, слова... // Поч. школа. – 2000 - №6 – с.4-5.
3. Краївська М. Я. Світле свято Великдень // Позакласний час – 2001 – квітень - №10 – с. 36-37. 
4. Фіцула М. М. Педагогіка. – К. : Академія, 2000.
5. Сухомлинський В. О. Павлишська середня школа. – К. : Рад. школа, 1977.
6. Стельмахович М. Т. Народна педагогіка. – К. : Рад. школа, 1985.
7. Ушинський К. Д. Вибрані педагогічні твори. – К. : Рад. школа, 1983.