Доповідь на раді керівників груп: ІСТОРІЯ РІДНОГО ЗАКЛАДУ В ІСТОРІЇ РІДНОГО КРАЮ

ПАТРІОТИЧНЕ ВИХОВАННЯ: З ЧОГО ПОЧАТИ?

ІСТОРІЯ РІДНОГО ЗАКЛАДУ В ІСТОРІЇ РІДНОГО КРАЮ

Так вже повелося, що людина залишає на землі багато свідчень своєї діяльності. Усе, що вона говорить чи пише, усе, що вона виготовляє, усе, до чого торкається, - дає нам свідчення про неї. Маленька намистина, яку знайшли в землі, пожовклі сторінки старої книги, герб на будинку, мідна монета - усе це "сліди" минулого. До деяких з них можна доторкнутися рукою, про деякі прочитати, а інші дадуть нам уявлення про те, як люди сприймали себе і навколишній світ, як оцінювали історичні події, як складали легенди і міфи, у що вірили, на що сподівалися.

Надбання наших предків не повинно втратити свого значення. Минуле, сьогодення і майбутнє тісно пов'язані між собою. Історія дає нам можливість пізнати самих себе. Це не просто інформація про минуле і не довідник про те, що було, а захоплюючий процес пізнання себе і своїх предків. Історія показує нам, яке глибоке коріння має наше життя. Незнання минулого неминуче призведе до нерозуміння сучасного і майбутнього. А пізнати давнину ми зможемо лише тоді, коли вивчимо історію рідного краю, нашої "малої" Батьківщини. Саме з таких історій можна скласти, як із цеглинок, великий будинок історії нашої країни.

Історичне краєзнавство - це наука про минуле рідного краю, один із найцікавіших її напрямів. Обумовлено це тим, що ніколи не вичерпається допитливість людини, яка прагне дізнатися, що відбувалося на землі, де вона народилася і живе, що було до неї, як жили її прародичі, що переживали, з якими труднощами стикалися, як їх переборювали; про їх одяг, свята і будні - всю різнобарвну палітру життя. А особливо, якщо ти молодий, романтичний і допитливий. А саме в такому прекрасному віці до нас приходять наші студенти. Тож чи маємо ми право їх розчаровувати? Тим більше, коли ця історія знаходиться навколо нас.

Вперше Полтавська міська дума поставила питання про відкриття в місті реального училища в 1872 році. Ця ініціатива міської думи була активно підтримана губернським земством. За пропозицією голови губернського управління Л.П.Томари було прийнято рішення про спільну побудову приміщення для реального училища в Полтаві на умовах рівного фінансування будівництва губернським земством та міською думою. Землю під забудову давало земство, а дума поступово мала викупити цю ділянку. Це стало причиною виділення для будівництва комплексу училища достатньо великої ділянки.

Планувалось, що після відкриття училища фінансування його візьме на себе уряд. Та земство швидко самоусунулось від справ училища. Більше того, - земська комісія заявила, що місто Полтава має достатню кількість навчальних закладів, і губернське земство зосередилось на відкритті реального училища в Кременчуці.

Тоді міська дума закликала долучитись приватний капітал. Полтавське купецьке товариство зібрало по підписці 30 тис. рублів на будівництво та облаштування реального училища і прийняло рішення про пожертву щорічно 5 тис. рублів для реального училища після його відкриття.

Полтавське повітове земське зібрання долучилось теж з своєю пожертвою і теж проголосувало резолюцію про щорічну виплату 2,7 тис. рублів на реальне училище.

Тим часом в Кременчуці вже відкрилося реальне училище, друге після Роменського. За пропозицією того ж Л.П.Томари губернська управа у 1874 році вирішує допомогти Полтаві в побудові та відкритті училища, але тільки за умови, що уряд згодиться фінансувати половину штатних  видатків реального училища в розмірі майже 14 з половиною тисяч рублів. Сумісним рішенням міської думи і губернського земства Л.П.Томару було послано в Петербург з ходатайством про дозвіл на відкриття в Полтаві реального училища. Томара їздив у столицю майже 10 місяців, а рішення міністерства затягувалось. Зрештою, частина зібраних повітовим земством коштів пішла на хабар і 27 квітня 1876 року було дано дозвіл міністра народної освіти графа Толстого Д.А. на відкриття в Полтаві реального училища з фінансуванням з казни його в розмірі 9150 рублів.

19 вересня 1876 року в орендованому приміщенні церковно-приходської школи при Стрітенській церкві у Полтаві відкрили Олександрівське реальне училище у складі двох перших класів. Прийомні екзамени проводилися з 9 до 17 вересня. Охочих вступити було 109 чоловік, з яких, після закінчення випробувань прийнято: у перший клас 34, у другий – 27 чоловік, в основному – випускників повітових училищ.

Директором було призначено статського радника М.В.Кизимовського. Відразу ж, вже 8 жовтня було обрано попечительну раду реального училища на спільному засіданні міської думи та губернського земського зібрання.

До неї ввійшли авторитетні в губернії та в Полтаві люди – почесним попечителем став Л.Г.Милорадович від земства і по три представника від земства та від міської думи.

Нове приміщення навчального закладу на тодішній Кузнецькій вулиці (нині Пушкіна) звели 1879 року. Воно було побудовано в основному на кошти земства та міста з невеликим використанням державних грошей і пожертвувань приватних осіб. Реальне училище мало свою домову церкву. З 1877 року вона розташовувалася у ще недобудованому приміщенні училища у нинішній бібліотеці і 11 лютого 1877 року була освячена в ім'я святих Кирила і Мефодія. Полтавське реальне училище по суті стало земським, бо було єдиним в Російській імперії, що будувалось і утримувалось не за рахунок Міністерства народної освіти, а за рахунок самооподаткування дворян-поміщиків. Оскільки земство розпоряджалося фінансами самостійно і не жаліло грошей, училище було багате і чудово обладнане.

Побудова приміщення разом із церквою, з усіма необхідними для богослужіння предметами, бібліотекою, лабораторією, майстернями, приміщеннями пансіону (гуртожитку) для учнів та квартирами для викладачів, гімнастичним залом, конюшнею з манежем, дослідним городом, садом, географічним майданчиком та ін. обійшлася у 84 тисячі рублів, з яких більше 72 тисяч дало місто. В цю ж суму входило і пошиття форми для викладачів та учнів.

В Полтавському Олександрівському, яке було одним з найбільших реальних училищ на Лівобережній Україні, випускали інженерів трьох напрямків: сільськогосподарського, залізничного і текстильного по механіко-технічному розряду. Загальне ж відділення готувало найкращих випускників до подальшого навчання в інститутах. Багато випускників навчального закладу брали участь як інженери у будівництві залізниць по всій території царської Росії.

Навчання в реальному училищі було платним і обходилося студентам в 30-40 рублів на рік. Проте учні з бідних сімей звільнялись від сплати. Стипендії для малозабезпечених встановлювались на приватні щорічні пожертви.

В реальному училищі навчалися хлопчики з найрізніших сімей. Тут були діти чиновників, купців, лікарів, селян. Там створилася саме та атмосфера, якої побоювався тодішній міністр освіти Російської імперії граф Толстой, який вважав, що реальні училища можуть стати розсадниками вільнодумства.

Випускниками реального училища в різні роки були підполковники армії УНР О.Базилевич, Я.Таранущенко та Г.Дугельний, художник І.М’ясоєдов, орнітолог М.Гавриленко, художник-іконописець В.Пащенко, хімік Г.Гулінов, депутат IV Державної Думи С.Гриневич, командир дивізії УНР В.Греченко, георгіївські кавалери Першої світової війни генерал-майор В.Кованько, О.Шпилинський та М.Поготовко, котрі стали командирами українізованих частин армії Скоропадського та УНР, командир артилерійського полку, герой Другого зимового походу армії УНР П.Таранущенко, один із засновників та діяч Центральної Ради, а пізніше Президент УГВР К.Осьмак, перший міністр шляхів сполучення УНР Ю.Коллард.

У 1897 р. при реальному училищі, з дозволу попечителя Київського навчального округу, відкрито недільні та святкові курси: 2 лютого — креслення, малювання та грамоти для дорослих робітників, ремісників та майстрових м. Полтави; 1 вересня — арифметики, фізики та хімії для осіб торговельного стану та акцизного відомства поза шкільним віком та 19 жовтня — бухгалтерії для осіб торговельного стану. На утримання цих курсів училище отримувало кошти: від Полтавського губернського комітету піклування про народну тверезість, від управління Харківсько-Миколаївської залізниці, від Полтавських управ — міської та громадсько-ремісничої, від Полтавських земств — губернського та повітового, від Полтавського купецького старости та від керуючого акцизними зборами Полтавської губернії.

Революційні події 1917-1923 років теж відобразились в історії закладу. В період з 1917 року влада в місті змінювалася 13 разів. Сили УНР, червона армія та місцеві ватажки збройних угрупувань по черзі захоплювали цю територію. Училище навіть було вигнано зі свого дому і рік функціонувало в приміщенні жіночої гімназії Ахшарумової.

Після встановлення радянської влади було змінено статус закладу на робітниче училище, де проходили навчання майбутні механіки, інженери та працівники технічної сфери. Саме в ньому навчався один з конструкторів порохового ракетного двигуна Ю.Побєдоносцев.

Під час Другої світової війни заклад було зачинено, а в приміщенні перебував короткий час евакогоспіталь.

При окупації в будові колишнього реального училища розмістилось кілька структур як біржа праці, з якої молодь забирали в Німеччину,  штаб польової жандармерії Південно-Східного фронту, штаб артилерійського полку. Перед самим звільненням у 1943 році будівлю німці частково зруйнували, ще більше приміщення постраждало при артилерійській підготовці операції звільнення Полтави. Можливо, саме недобра пам'ять про окупантів стала причиною того, що відбудовувати цей будинок стали останнім в Полтаві. За ці майже 30 років було пошкоджено гідроізоляцію підвальних приміщень, майже доруйнувались потужні стіни, різні структури та приватні забудовники позаймали більшу частину земельної ділянки.

При відбудові достатньо вільно поставились до архітектурного обличчя будівлі, хоч і не змогли багато нашкодити. І при цьому вона залишається однією з найстаріших та найкрасивіших у Полтаві.

З 1944 року утворено технікум цивільного будівництва, який продовжує готувати інженерів-техніків та електриків. Спеціалізація технікуму змінювалась – з енергобудівного в електротехнічний. У 1991 році його перепрофільовано у Полтавський політехнічний коледж.

Це навчальний заклад, що продовжує розвиватись, готувати спеціалістів для найновіших галузей господарства. Незмінними залишаються інноваційність та орієнтація на технічні дисципліни. Саме тому коледж є таким популярним навчальним закладом серед молоді.