Доповідь на тему:"Проблема удосконалення уроку в педагогічній спадщині В. О. Сухомлинського та практиці роботи сучасної школи"

ПРОБЛЕМА УДОСКОНАЛЕННЯ УРОКУ В ПЕДАГОГІЧНІЙ СПАДЩИНІ В.О.СУХОМЛИНСЬКОГО ТА ПРАКТИЦІ РОБОТИ СУЧАСНОЇ ШКОЛИ.

«Урок-це дзеркало загальної і педагогічної культури вчителя, мірило його інтелектуального багатства, показник його кругозору, ерудиції.»

(В.О. Сухомлинський)

 Урок, як основна форма навчального процесу, пройшов складний шлях свого розвитку. Передові вчителі, науковці постійно працювали над удосконаленням уроку. Сучасні науковці, вчителі протягом останніх років все активніше звертаються до проблеми удосконалення уроку в педагогічній спадщині В. О. Сухомлинського, враховуючи те, що ця проблема у зв’язку з розвитком сучасних педагогічних технологій, реформи освіти набуває приоритетного напрямку у навчальній діяльності. При проведенні уроку протягом багатьох років спостерігалась певна трафаретність, шаблонність. Майже кожен урок мав постійну структуру, а діяльність учнів зводилась в основному до слухання, запам’ятовування і в разі потреби репродукції навчального матеріалу. В.О.Сухомлинський на основі власного досвіду та досвіду передових вчителів дійшов висновку, що однією із причин труднощів для дітей у навчанні є те, що знання часто залишаються нерухомим вантажем, не застосовуються у повсякденному житті і передусім в надбанні нових знань. В. О. Сухомлинський підкреслював, що у практиці роботи значної кількості вчителів стало правилом  при  оцінці знань добиватися  вірних відповідей  на  поставлені  питання  і,  виходячи  з цього  здібним  і  знаючим  вважався  той  учень, який  мав  гарну  пам’ять  про  ті  знання,  які вимагав  вчитель.  Звідси  випливає,  що  ми перевіряємо  лише  одну  функцію  мозку  –пам’ять, в той час як  друга важлива  функція мозку – мислення, залишається осторонь. Напрошується висновок, що шкільна освіта в  основному  спрямована  на  накопичення інформації  і  тренування  пам’яті. Розвитку мислення відводиться другорядна роль, а іноді не надається  ніякого  значення,  а  звідси  випливає, що навчальний процес спирається на другорядну функцію людського мозку –   пам’ять, в той час як його  основній функції – мисленню надається порівняно  мало  уваги. Це  призводить  до  того,  що  знання відриваються від духовного життя учня, від його інтелектуальної  сфери,  а  опанування навчального  матеріалу,  як  стверджує В. О. Сухомлинський,  перетворюється  на  нудне заняття, на самоціль.  В. О. Сухомлинський  подає  цілий  ряд  практичних порад вчителям.

1.  «У  початкових  класах  з  перших  кроків найважливішим  елементом  знань  дитини  стає слово.  Перші  і, мабуть,  найширші  кроки  до  шляху  пізнання дитина робить завдяки спостереженням, живому спогляданню,  завдяки  слову.  . Досвідчені  вчителі  практично  орієнтуються на те, що в розумовій праці школяра на першому місці мають стояти  думка, жива творчість,  пізнання  предметів,  речей,  явищ, навколишню  освіту  за  допомогою  слова, пізнання разом з тим і найтонших його відтінків, заглиблення в ці відтінки» На  підтвердження  цих  слів В. О. Сухомлинський  наводить  певну  кількість прикладів щодо практичної реалізації цієї думки. Зокрема  він  описує  прихід  дітей  в  осінній  сад, коли вчитель за допомогою слів описує яскраве різнобарвне вбрання, коли природа готується до довгої й холодної зими, але цей словесний краси  саду  стане  лише  нагромадженням  думок вчителя  у  голові  учнів,  а  вчитель  повинен прагнути, щоб ці слова стали активною силою в серцях  дитини,  щоб  діти  самі  за  допомогою слова  розповіли  про  те,  що  вони  бачать, відчувають.  І  у  дітей  народжується  на  основі думки  чудові  слова-вирази  про  красу  природи, які  вони    виражають  захоплено,  емоційно Діти вчаться думати, у них формується почуття радості, насолоди від пізнання. 2.  Активність розумової праці  учнів. В. О. Сухомлинський  говорить  про  два види активності: 1) учень вивчив прочитане, хоч і не все зрозумів, але жваво відповідає на запитання вчителя. Це також активність, але вона не може розвивати  розумові  здібності  і  поглиблювати рівень  знань;  2) активність  думки,  коли  знання розвиваються  при  глибокому  осмисленні  і  їх застосуванні  до  розв’язання  навчальних  і життєвих завдань. У  зв’язку  з  цим  випливає  висновок  щодо розуміння  поняття  міцності  знань.  У  педагогіці міцними  знаннями  вважаються  такі,  які  учень сприйняв,  усвідомив,  запам’ятав  і  може використати  при  розв’язанні  навчальних  і життєвих  завдань. 

3. Вчити  учнів  так,  щоб  знання  добувалися на основі вже раніш здобутогоУ  цьому  він  вбачає  високу  майстерність вчителя.  Тут  мова  йде  про  систему  опорних знань,  на  яку  вчитель  опирається  при  вивченні нового матеріалу. Відомо, що такими опорними знаннями  є:  1)попередньо  вивчений  матеріал; 2) життєвий досвід учнів. Вчитель, готуючись до уроку, повинен розуміти, що він не починає все спочатку,  а  базується  на  раніш  засвоєному матеріалі та певному життєвому досвіді учнів.

4. Домагатися, щоб навчання було складною роботою  думки,  було    здобуванням  знань.  На переконання Василя Олександровича це означає- наслідкові  та  інші  існуючі  різноманітні  зв’язки, це значить відповідати на запитання. Вчитель на уроці  повинен  домагатися,  щоб  діти  побачили незрозуміле і перед ними постало запитання. Він пише: «Якщо вам пощастило досягти цього – то вже  половина  успіху»,  тому  «Готуючись  до уроку,  треба  продумувати  матеріал  саме  з  цієї точки  зору  –  знайти  непомітні,  з  першого погляду,  «вузлики»,  де  сплітаються  причинно-наслідкові, часові, функціональні зв’язки, з яких і  народжується  питання,  а  питання  це  вже стимул, що збуджує бажання знати…»

5.  Викладати  так,  щоб  підвести  учнів  до осмислення  змісту  навчального  матеріалу.  При цьому вчитель повинен для себе встановити: щосаме  з’ясовувати  на  уроці  до  кінця,  а  що залишити недоказаним. Недоказане – це немовби приманка  для  мислення  учнів,  і  на  цій  основі прагнути,  щоб  учні  на  базі  раніш  засвоєного матеріалу  ставили  питання  і  шукали  на  них відповіді

. 6. Особливої уваги в педагогічній спадщині В. О. Сухомлинського заслуговують його поради щодо  розвитку  активної  розумової  діяльності учнів  в  процесі  вивчення  природничих дисциплін.  Він  підкреслює,  що  здатність мислити  та  результати  розумової  діяльності повинні,  насамперед,  формуватися  на  підставі спостережень  над  предметами  і  явищами навколишнього світу. З цього приводу науковець подає  низку  цінних  педагогічних  порад  щодо форм, методів та прийомів активізації розумової діяльності  учнів  у  процесі  вивчення природничих  навчальних  дисциплін  .

7.  Застосування  засвоєних  знань  для розв’язання  навчальних  або  життєвих  завдань. Відомо,  що  міцними  знаннями  ми  вважаємо  ті,які учень сприйняв, усвідомив, запам’ятав і може використати  при  вирішенні  певних  навчальних або  життєвих  проблем. Василь  Олександрович підкреслював,  що «найважливіші ідеї навчальних предметів  глибоко  усвідомлюються  і переживаються  лише  тоді,  коли  істинність  ідей якоюсь мірою перевіряється життям, практикою»

8.  Роль і місце оцінки в активізації інтелектуальної праці учнів.

В. О. Сухомлинський  відзначав,  що  важливою умовою  активізації  розумової  діяльності  є

правильна оцінка знань, умінь і навичок учня та виділив  хиби  існуючої  в  той  час  системи оцінювання знань На основі його поглядів можна виділити такі дидактичні  вимоги  до  оцінки  знань  учнів:

об’єктивність  оцінки,  диференційований  підхід до оцінки знань різних учнів класу, зрозумілість оцінки для учня тощо. Великого значення автор надавав  особливостям  оцінки  знань  учнів початкової  школи  і,  зокрема,  першокласників, коли  учень  ще  не  навчився  працювати самостійно. Ця вимога врахована при виробленні умов  щодо  оцінювання  навчальних  досягнень учнів першого класу (шестирічок).

9.  Великого  значення  В. О. Сухомлинський надавав  проблемі  розвитку  мислення  на  уроках різних  навчальних  предметів.  Звертаючись  до вчителя, він пише: «Мислителем ваш вихованець стане  лише  тоді,  коли  ви  приходите  до  нього  з думкою,  запалюєте  його  своєю  допитливістю, жадобою  і  невситимістю  пізнання,  передаєте йому почуття гордості мислителя.
Урок – перше вогнище, зігрівшись від якого людина  прагне  стати  мислителем. Я вбачаю найважливішу виховну мету  уроку в тому, щоб запалити  в  маленької  людини  вогник  жадоби пізнання.  Якщо  після  мого  уроку  у  підлітка немає  бажання  знати  більше,  ніж  я  йому розповів, якщо це  бажання не перетворюється в прагнення, в стимул, що спонукає  багато  годин

сидіти над книжкою, – значить виховної мети не досягнуто.  Прийти  в  клас  з  думкою-це  значить,  образно  кажучи,  принести  подив.  Вихованець мій  повинен  пережити  почуття  подиву,  побачивши безмежний океан знань, відчути себе

не  безсилою  порошинкою,  а  сміливим мореплавцем.  Мій  урок  повинен  надихати  його сміливістю,  потрібною  для  того,  щоб  плисти  в океан знань. Книжка може перетворити подив у допитливість, інтерес…»

10. Підготовка до уроку. Проблема вільного часу.  В. О. Сухомлинський  аналізує  скарги вчителів  на  всеохоплюючу,  болючу  проблему шкільного  життя-наявність  вільного  часу, пов’язану  з  підготовкою  вчителя до якісного уроку.  З  цією  метою  він  проаналізував  досвід передових вчителів і на цій основі дає вчителям ряд  цінних  порад.  При  відвідуванні  відкритого,  гарно  проведеного  уроку,  вчителем  історії колеги  запитали  його:  «скільки  часу  ви готувались  до  цього  уроку»  і  одержали  таку відповідь: «До цього уроку я готувався все життя –  відповів  учитель.-Ну,  а  безпосередня підготовка  до  цієї  теми,  лабораторна,  можна сказати,  підготовка,  зайняла  хвилин п'ятнадцять».

Аналізуючи цю та багато інших думок щодо підготовки уроку,  В. О. Сухомлинський  пише: «У чому ж полягає ця підготовка? Це – читання. Повсякденна,  на  все  життя  дружба  з  книжкою. Дзюрчання струмочка, яке не припиняється ні на один  день  і  поповнює  річку  думки.  Читання  не для завтрашнього уроку, а з органічної потреби, жадоби  знань.  Якщо  хочете,  щоб  у  вас  було більше  вільного  часу,  щоб  підготовка  до  уроку не виливалася в одноманітне, нудне сидіння над підручником, читайте наукову літературу. Треба, щоб  шкільний  підручник  з  основ  науки,  яку  ви викладаєте,  був  для  вас  азбукою.  Щоб  у  морі ваших  наукових  знань,  основи  яких  ви  даєте школярам  підручник,  був  краплею.  Тоді,  на підготовку до  уроків не йтиме кілька годин»

11.  Як  зробити  урок  цікавим?

В. О. Сухомлинський пише, що кожний вчитель мріє  про  те,  щоб  навчання  на  його  уроках  було цікавим для учнів і відповідає: «Урок іде цікаво –це  значить,  що  навчання,  мислення супроводжуються  почуттями  піднесення,  схвильованості учня,  подиву,  інколи  навіть зачудування  перед  істинною,  яка  відкривається, усвідомленням  і  відчуванням  своїх  розумових сил, радістю творчості, гордістю за велич розуму й  волі  людини» Це  означає  що  урок завершено  в  організаційному,  логічному  і психологічному розумінні.

Разом  з  цим  науковець  накреслює  шляхи щодо  підготовки  та  проведення  таких  уроків, зокрема: –   пробудження  і  формування  інтересуучнів  до  знань,  використовуючи  відомі  в педагогіці форми, методи, прийоми ; –  проводити  урок  так,  щоб  учні  по можливості  самі  відкривали  джерело  інтересу,

щоб  учні  залучались  до  активної  розумової праці;–підбір до уроку змістовного, цікавого навчального  матеріалу,  фактів,  явищ,  подій, життєвих прикладів тощо; – готуючись до уроку необхідно продумати такі  точки  на  уроці  завдяки  яким  розкривається щось нове, несподіване з погляду пізнання істин і закономірностей навколишнього світу, пізнання чогось  прихованого,  невидимого  з  першого погляду, тощо.

12.  Боротьба  з  механічним запам’ятовуванням  та  заучуванням.  З  цього приводу В. О. Сухомлинський зазначає: «Як  великого  нещастя  бійтеся  того,  щоб розумові сили підлітка чи юнака йшли тільки на запам’ятовування,  заучування.  Це  небезпечний ворог гармонійного розвитку. Педагогічна  спадщина В. О. Сухомлинського  щодо  удосконалення уроку носить комплексний характер і торкається удосконалення  всіх  функцій  навчального процесу  на  уроці:  освітньої,  виховної, розвивальної,  його  змісту,  форм,  методів, прийомів,  структури,  особливої  уваги,  як  ми бачимо,  надається  розвитку  мислення,  боротьби з  механічним  заучуванням,  зазубрюванням навчального матеріалу.