Доповідь "Новаторство українського Езопа в літературі " (До 300-річчя від дня народження Григорія Сковороди)

Д.Б.Капустяк ,

вчитель зарубіжної літератури

«ОЗО-Шировецький ліцей»,

І кваліфікаційна категорія

«Одне мені тільки близьке: о школо, о книги!»: новаторство українського Езопа в літературі

       (До 300-річчя від дня народження Григорія Сковороди)

Григорій Савич Сковорода – безумовно, феноменальна постать в українському контексті, знаковість якої увиразнилася нині. Чи відають вороги, що навіть світові не вдалося впіймати Старчика? Невже сподіваються, що їм пощастить вполонити українського Сократа в далеких засвітах? Ракети не спроможні дістати вільнолюбне серце, яке пульсує поза часом…

Григорій Сковорода – особистість масштабна й різногранна: поет, байкар, філософ, педагог. Кожна з його іпостасей не є ізольованою, а органічно єднається з іншими. Тим-то в поезіях Г. Сковорода – мислитель, а у філософських трактатах – поет. І в перших, і в других можна добачити педагогічні візії, але про дидактизм як повчання чи настанову не йдеться. Тому й іменують Григорія Савича українським Сократом, бо він подібно до давньогрецького мислителя не напучував, а скеровував до думки чи вчинку. Позиціонують «старчиком», бо третину життя Г. Сковорода присвятив мандрам і відмові від соціуму. Кличуть українським Езопом, адже він першим у вітчизняному письменстві звернувся до жанру байки.

Збірка байок Г.С.Сковороди отримала назву «Байки харківські», адже тексти були написані під час перебування митця на Харківщині. Книга, що містить 30 творів, побачила світ уже посмертно (1837 р.). Давньогрецький Езоп заклав основи байки як жанру. Ще в нього вона композиційно складалася з власне байки (або сюжету) й моралі (дидактичної частини). Григорій Савич будує свою байку за схожим принципом, щоправда, мораль називає силою, тим самим підкреслює вагомість цього компоненту твору. Л. Ушкалов позиціонує Сковороду «батьком» української байки, позаяк «саме він уперше потрактував її як самостійний літературний жанр філософського ґатунку» [3, с. 25].

Справді, героями Сковородинових байок зазвичай постають звірі, птахи, комахи, але всі вони уособлюють людські риси ‒ чи то позитивні, чи негативні.

Те, що «старчик» Сковорода прописував у своїх творах, відповідало його стилю життя. Він мав дивовижний голос, тож співав у хорі (церковному, академічному), капелі.Під час мандрів не розлучався зі сопілкою. Носив зі собою Старий Заповіт і книгу давньогрецького філософа Епікура. Звідси – біблійні й філософські мотиви в його творах.

Дмитро Багалійне приховував, що малий вільнолюбний хлопчина Григорій протестував проти дяківської науки, нерідко сварився з учителем. Проте втрата батька стала трагедією для 9-літнього Григорія. Саме на батьковій могилі він почав робити перші спроби пера[1]. Далі ‒ навчання в Києво-Могилянській академії. Попри незавершену освіту, Г. Сковорода мав авторитет серед спудеїв, однак ні Переяславський, ні Харківський колегіуми не забезпечили «старчику» успішної викладацької кар’єри. По-перше, «схоластичні мужі»не приймали інноваційної методики Григорія Савича. По-друге, український Сократ знав, що будь-які вияви кар’єризму позбавляють свободи. А він свідомо обирав волю.

Мислитель-педагог мав досвід гувернерства (село Каврай на Черкащині): працював домашнім учителем у маєтку поміщика Степана Томари, навчаючи й виховуючи його сина Василька. Григорій Білоус у поемі «Засвіти свою зорю» пропонує власну версію оригінальної педагогіки «старчика»: «З Васильком я і в будні, і у свята / грав у таку захоплюючу гру: / просив листи до Господа писати, / й ховати їх у дуплах, у бору. / А Бог йому у відповідь поради давав, звичайно, почерком моїм… Василько був їм дуже-дуже радий, / і х’тів охоче слідувати їм» [2, с. 5].

Так чи так, але методика Г. Сковороди вражала всіх: відсутність звичного оцінювання, оригінальний стиль викладання, коли нотатки були зайвими,адже все трималося в пам’яті.

Виховнезначення має і листування Григорія Савича з М. Ковалинським: це взірець епістолярного діалогу, насиченого екзистенційними інтенціями.

Дмитро Чижевський мав рацію: «Сковорода стоїть у центрі української духовної історії…»[4, с. 3]. Його постать надихає на Перемогу. Чи ж не тому за ним так ревно охотяться вороги - супостати?

                    Література

  1.Багалій Д. І. Український мандрований філософ Гр. Сав.

  Сковорода.Харків : Держвидав України, 1926. 396 с.

  2.Сковорода Г. Твори : у 2 т. Т. 1: Поезії. Байки. Трактати.

  Діалоги. Київ: Обереги, 2005. 528 с.

  3.Ушкалов Л. Сковорода та інші: Причинки до історії 

   української літератури. Київ: Факт, 2007. 552 с.

  4.Чижевський Д. Філософія Г. С. Сковороди. Харків: Прапор, 

  2004. 272 с.