Дослідження" Історія села Шипувате"

Про матеріал

Дослідницька робота "Історична доля села Шипувате" від 1700 року до сучасності.

Перегляд файлу

Дослідницька робота

Історична доля села Шипувате

ЗМІСТ____________________________________________ 2

ВСТУП___________________________________________3-4

РОЗДІЛ І. ІСТОРІЯ СЕЛА ШИПУВАТЕ

1.1. Далеке минуле нашого краю_____________________5

1.2. Заснування та перші власники слободи Шипувате_ 6

1.3. Від скасування кріпацтва до революції 1917 року____7-8

1.4. Село за часів Радянської влади___________________8-12

1.5. Село в країні Україна___________________________12

РОЗДІЛ ІІ ДОСЛІДЖЕННЯ ВПЛИВУ ВЕЛИКИХ ІСТОРИЧНИХ ПОДІЙ НА ЖИТТЯ І ДІЯЛЬНІСТЬ ЖИТЕЛІВ СЕЛА ШИПУВАТЕ

2.1. Голодомор 1932-1933 років _____________________13-14

ЗАКЛЮЧЕННЯ___________________________________15-16

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ____________________________17

ДОДАТКИ _______________________________________18-19

Вступ

Ми, сучасні діти, мало знаємо про рідний край, не знайомі з його минулим, мало цікавимося цим. Кожна людина, як мені здається, повинна знати історію своєї Батьківщини, любити її, адже Батьківщина починається з «порогу» отчого дому. Любити Батьківщину - значить жити з нею одним життям.
Село Шипувате Великобурлуцького району розташоване на сході Харківської області. Координати: широта: 49°56'06" Північної Широти, довгота: 37°42'03" Східної Довготи. Висота над рівнем моря: 197метрів. У ньому проживає 1348 жителів.
Тема моєї дослідницької роботи «Історія села Шипувате».

Мета дослідження: вивчення історії села.
Завдання дослідження:
-Вивчити літературу по даній темі.
-Зібрати відомості про історичні події на території села.
-З'ясувати вплив великих історичних подій на життя і діяльність населення села Шипувате.
Хронологічні рамки дослідження: з періоду утворення нашого села до теперішнього часу.
Методи дослідження: бесіди зі старожилами села, керівником шкільного краєзнавчого музею; аналіз літопису села.
Науково-практична значимість. Матеріали мого дослідження можна використовувати на уроках історії, краєзнавства, для проведення позакласних заходів.
Актуальність даної теми полягає в тому, щоб звернути увагу молодого покоління на історію села , адже вона нерозривно пов'язана з культурою, політикою та економікою нашої країни в різні історичні епохи.

Ступінь наукової розробленості. З історії села мало робіт, де представлена інформація про історію селаШипувате.
Об'єктом дослідження: селоШипувате.
Предмет дослідження: історія селаШипувате.

РОЗДІЛ І

1.Історія села Шипувате.

1.1. Далеке минуле нашого краю.

Історія нашого краю сягає в далеке минуле, в “сиву давнину” первісного ладу. Саме до цього часу належать перші сліди існування людини на території Шипуватого.

Цікаві сторінки з історії розкривають матеріали археологічних розкопок. На території Харківської області відкрито близько 80 пам”яток періоду бронзи. Надзвичайно важливі наукові відомості археологи одержали в результаті розкопок у 1976 році. Вони виявили поселення бондарихинської культури, що являло собою городище, укріплене валом і ровом протяжністю близько 150 м. Виявлено 2 кургани, під насипами яких влаштовані захоронення епохи бронзи, на північному сході Середнього Бурлука (цей населений пункт підпорядкований Шипуватській сільській Раді і знаходиться від неї на відстані 7 км) на відстані до 2 км від них ще два, на південному заході ще один, усього 7 курганів. В Шипуватому розміщено ціле курганне поле, яке складається з 29 насипів. Основою житла були дерев’яні стовпові конструкції, до яких кріпилися стіни і двосхилий дах. Поряд із житлом розміщені кухня з кам’яною піччю та ряд господарських ям. На дні житла знайдено вироби з глини, уламки кераміки, посуд, зернотерки, бронзове кільце, бронзові наконечники, серпи. Основним заняттям селян було землеробство і скотарство.

1.2. Заснування та перші власники слободи Шипувате

Слобода “Шипувате”... заселена близько 1700 року і назва її походить, як свідчать перекази, від шипшини, що росла тут у великій кількості; парафіянська церква на честь великомучениці Варвари збудована в 1726 році”. (Россия Т. 7.-1903г. С. 256-257). Заснована слобода Шипувате на землях Ізюмського полка. Землі слободи належали поміщикам Донець - Захаржевським (рис.1). Великий наділ землі, в тому числі і територія, на якій було засноване Шипувате, був затверджений 12 липня 1693 року царем Петром І за спадкоємцями Григорія і Костянтина Донець-Захаржевських. Уже в 1732 році в Шипуватому при церкві була школа, в якій навчалося декілька дітей. В слободі проживало 297 душ чоловічої статі, в тому числі 285 підданих.

Після ліквідації полкового устрою Слобожанщини Шипувате віднесено до Куп’янського комісарства Ізюмської провінції (а з 1780 по 1797 роки – Харківського намісництва). За даними 1773 року, крім 20 представників духовенства, все населення села 860 чоловік – складали піддані.

На початку ХІХ століття у Шипуватому починається родовід Задонських. Єлизавета Захаржевська - Задонська була найбільшою землевласницею Вовчанського повіту на території села Шипувате їй належило 3600 десятин землі. Важким було життя селян-кріпаків Задонських. Неврожай, голод, епідемічні хвороби були постійними суперниками селян. У 1822 та 1832 роках мешканці Шипуватого голодували – від посухи та сарани загинули посіви ярових. Багато людей помирало від епідемічних хвороб. Так, в 1831, 1847 і 1848 роках в селі спалахували епідемії холери, в 1849 році – цинга. Посилилася експлуатація селян. Вони зобов’язані були відбувати панщину 3 дні на тиждень.

1.3. Від скасування кріпатства до революцій.

19 листопада 1861 року скасовують кріпосне право, але життя селян мало чим покращилося. 757 ревізьких душ в Шипуватому одержали в наділ в середньому по 2,4 десятини землі, за яку селяни сплачували викупні платежі . Та не все так сталося, як гадалося, натомість поміщики відібрали випаси, луки, низинні вологі ділянки, що були у користуванні селян. Жили селяни в злиднях, розорювались. Майже третина шипуватців не мала ніякої худоби. Нестатки змушували їх найматися на важку роботу або йти на заробітки до Харкова чи Донбасу. Люди часто залишали рідне село назавжди. Нелегким було життя селянина. Тяжка робота і злидні калічили здоров’я, змушували вдаватися до протистоянь з поміщіками: самовільно використовувати панські пасовища та ліси, відмовлятися платити податки, підіймали бунти.

В пореформений період в селі отримали розвиток селянські ремесла. З 1864 року тут діяв винокурний завод. Шипувате стало воловим центром Вовчанського повіту Харківської губернії. До Шипуватської волості увійшли Шипуватська, Рогозянська та Катеринівська громади. Волосне управління очолював волосний старшина. На той час в селі нараховувались 350 дворів,2265 мешканців. Тут були поштова станція, дві лавки. У 1865 році в Шипуватому відкрили приходську школу з трирічним строком навчання. У 1892 році в ній працював лише один учитель, що навчав 63 учні. Лікарні в селі не було. Її відкрито на початку 20-х років ХХ століття.

Для розвитку села велике значення мало те ,що в кінці 90-х років ХІХ ст. головою Вовчанського повіту було обрано Василя Григоровича Колокольцева і тихе провінційне життя сільського повіту різко змінилося. Голова повіту активно будував будинки за власними проектами та власний кошт для розвитку освіти,культури та побуту населення. Саме за його ініціативи в 1916 році австрійськими військовополоненими було побудовано два приміщення теперішньої школи. (мал.2)

Під час революції 1905-1907 років в Шипуватому відбулось декілька селянських виступів. У 1905 році було вщент зруйновано економію поміщіка Земборського, а у 1907 році було спалено господарські будівлі поміщіка Козляникова. Серед бунтівників розповсюджувалася революційна література. Відомі факти протидії столипінській реформі . Тяжким тягарем на плечі жителів села лягли негаразди, викликані першою світовою війною. До армії пішла значна частина працездатного населення. Ті, що залишилися, страждали від голоду.

1.5. Село за часів Радянської влади.

Після перемоги революції 1917 року в селі активізувалася діяльність більшовиків. Агітаційну роботу серед них проводив Д.Е .Моісеєв, який користувався великим авторитетом у селі. У грудні 1917 року в селі було встановлено радянську владу, обрано Раду селянських депутатів у складі членів більшовицької партії :Д.Е .Моісеєв, Ф.Ходик, С.Житник, Г.Чепіль.

Біднякам та середнякам було передано землі поміщиків, зерно, худобу.

Однак через деякий час молодій Радянській владі прийшлось відстоювати

свої завоювання у боротьбі з силами іноземних загарбників та внутрішньої контрреволюції. У квітні 1918 року село зайняли австро-германські окупанти, які схопили і стратили представників ради селянських депутатів. У листопаді 1918 року в Шипуватому була відновлена радянська влада, яка здійснювала політику розкуркулювання. У червні 1919 року село Шипувате захопили денікінці, а у грудні село знову перейшло під владу більшовиків.

У 1920-1921 році в Шипуватому розміщувався Штаб Другого Харківського кавалерійського дивізіону.

Під час адміністративної реформи в 1923 році з частин Шипуватської та Бурлуцької волостей був створений Шипуватський район, що входив до Куп’янського округу.

Від другої половини 20-их років в Україні почалося насильницьке створення колективних господарств – колгоспів. У селян примусово відбирали землю, коней, знаряддя хліборобської праці. Вони переставали бути господарями, бо не могли розпоряджатися ні своєю землею, ні зібраним урожаєм. Хлібороби з діда-прадіда, ставши колгоспниками, перетворювалися на безправних наймитів. Із такими порядками українські селяни не могли миритися. Але до них, хто чинив опір, більшовики застосовували силу. Їх оголошували куркулями, цілими сім’ями вивозили до Сибіру, де нерідко серед лютої зими викидали напівроздягненими в пустельних місцях “ на поселення“. Навесні 1930 року і в Шипуватому було засновано чотири сільськогосподарські артілі. У 1934 році почала працювати Шипуватська машино-тракторна станція. У 1937 році в селі збудована електростанція, що давала струм для виробничих потреб та освітлювання будинків колгоспників.

З 1930 по 1935 роки в Шипуватому діє зоотехнікум, який готує молодших зоотехніків. З 1935-1980 працює автошкола республіканського значення.

22 червня 1941 року спокійне життя мешканців Шипуватого було перервано віроломним нападом фашистської Германії на нашу країну. 349 шипуватців з перших днів війни пішли на фронт. Старі люди, жінки, підлітки замінили в господарстві тих, хто стали тепер воїнами Червоної Армії. В дуже важких умовах вони змогли виростити і своєчасно зібрати урожай. На початку червня 1942 року гітлерівські завойовники окупували село. Вони встановили режим насильства по відношенню до мирного населення. Одначе на території села була організована партизанська група, в яку входили мешканці Шипуватого С.Курдупов, І.Муковоз, І.Росляк, П.Безхутрий. Очолював її І.І.Кизим. Вони вчинили ряд диверсійних акцій : підірвали кілька фашистських ешелонів, зруйнували залізничну колію, не раз порушували телефонний зв’язок , влаштовували засідки на шляхах, знищували силу і техніку ворога. У серпні 1942 року п’ятеро партизанів з Шипуватого загинуло смертю героїв. 5 лютого 1943 року воїни 9-ї гвардійської Краснознаменної стрілкової дивізії звільнили Шипувате від фашистського гноблення.

150 шипуватців, що воювали з ворогом на фронтах Великої Вітчизняної війни, відмічені державними нагородами, 156 воїнів загинули смертю героїв.

В селі глибоко шанують пам’ять земляка, прославленого льотчика, що відзначився в боях під Москвою, Героя Радянського Союзу І.М.Заболотного (загинув у повітряному бою 27 червня 1942 року ).

Допомагали дорослим у боротьбі за перемогу над фашистами і підлітки. В селі кожен знає про подвиг тоді ще учениці 6-го класу Раї Балагової, яка 25 березня 1942 року врятувала від неминучої загибелі гвардійський ешелон. Раїса Петрівна уже після війни була нагороджена медаллю „ За бойові заслуги” , а врятовані уже сивочолі гвардійці вручили їй ще два знаки „Ветеран 8-ї гвардійської армії” та „ Ветеран 13-ї гвардійської дивізії”.

Відразу після закінчення війни селяни почали відроджувати сільське господарство. Крім повоєнних лихоліть вони боролися за виживання під час голоду, викликаного посухою 1946 року. Одночасно з відродженням господарства шипуватці відбудовували лікарню, дитсадок, забезпечили нормальні умови роботи клубу. Своїми силами виготовили меблі та деякі учбові посібники для середньої та початкової шкіл. Навчанням було охоплено всіх дітей шкільного віку. Серед кращих вчителів району з Шипуватської школи було названо Черняка Олеся Федоровича та Сіренко Олену Наумівну . До 1950 року Шипувате було повністю відбудовано. На початку 50-х років на базі існуючих 4 колгоспів було створено 2 – „Зоря” та „ Комінтерн”. Багато зробила для підвищення рівня виробництва в них Шипуватська МТС. В 1954- 1957 рр. робітники машинно-тракторної станції значно покращили якість сільськогосподарських робіт, механізували важкі трудові процеси на тваринницьких фермах колгоспів, допомагали господарствам заготовлювати корма, налагоджували зоотехнічну роботу.

В 1967 році в результаті укрупнення господарств в Шипуватому створено один колгосп – ім. Комінтерна, що спеціалізувався на виробництві зерна і молока. За ним закріплено 6620 га землі, колгосп мав 47 тракторів, 36 комбайнів, 22 автомобілі. На фермах утримувалася 2970 голів великої рогатої худоби, в т.ч. 1182 корови. В розпорядженні колгоспу зявилася сільськогосподарська техніка (автомашини, трактори, комбайни) та життя колгоспників тільки в незначній мірі покращилося. Колгосп збирає високі на цей час урожаї цукрового буряка, пшениці, ячменю, бобових. Доходи колгоспників з кожним роком збільшуються. Збільшилася оплата за трудодні. З»явилася в колгоспі змога закупити додаткову сільськогосподарську техніку. В селі працює десятирічна школа, в якій навчається до 230 дітей, будується клуб за складеним проектом. Працює фельдшерсько-акушерський пункт. Рівень медичного обслуговування значно зріс, зменшилася смертність дітей. До послуг колгоспників надано нову бібліотеку на 7 тисяч примірників. Працює кравецька майстерня побутового обслуговування населення. В 1968 році село повністю електрофіковане. Рівень життя населення дещо зріс. Багато колгоспників почали будувати нові хати. Через село була прокладена шосейна дорога. Колгоспна садиба почала розбудовуватися. Споруджено нові корівники, свинарники, побудоване зерносховище. В селі споруджено магазин змішаних товарів. Багато молоді вчиться в середніх і молодших шкільних класах. Є чотири клуби, при яких працюють гуртки художньої самодіяльності: драматичний, хоровий. Є кінозали, в яких 3 - 4 рази на тиждень демонструють кінофільми. Період найбільшого розвитку села припадає на 80- 90-ті роки. На початку 80-х років у Шипуватому відкрито Будинок культури на 400 місць (мал.4), автоматична телефонна станція, лазня . В цьому ж році розпочато інтенсивне будівництво господарських приміщень, повністю були електрифіковані виробничі приміщення і помешкання жителів села. Побудовані асфальтові дороги, багато нових житлових будинків, будинок побуту, торгівельні заклади. Реконструйована середня школа, стала діяти автошкола, лікарня на 35 ліжок, працюють дитячий садок, троє дитячих ясел. В селі діють п'ять бібліотек, в яких налічується близько 25 тис. екземплярів книг.

Побудований меморіальний комплекс воїнам, які загинули в роки Великої Вітчизняної війни (мал. 3). Став діяти новий сучасний дитячий садок, насіннєочисний завод.

Радянська епоха добігала свого кінця парадоксально, як усі імперії. Найліпше нашим людям жилося в СРСР саме у 80-і роки, помітними були певні свободи пересування, вищі зарплати. Діти навчалися у вищих школах, люди мали працю. І хоч радянське життя не йшло у жодне порівняння із європейським чи американським, але радянські громадяни тішилися вже з того, що нарешті нема голоду та війни.

1.6. Село в Україні Однак колективна праця була важкою і не давала бажаних результатів. Люди мріяли про те, щоб знову стати справжніми господарями своєї землі. З проголошенням в 1991 році самостійної України, колгоспна земля була розпайована. Багато селян с. Шипувате взяли на свої паї виділені ділянки землі і почали самостійно господарювати. Інша частина жителів здала свою землю в оренду до утвореної на базі колгоспу АФ " Шипувате". Зараз це ТОВ „Зоря”, в якому налічується близько 20 тисяч гектар землі на території Великобурлуцького району. Сьогодні це одне з найрозвинутіших сіл Великобурлуцького району.

РОЗДІЛ ІІ

2.1. Голодомор 1932-33 років на території села Шипувате.

1933 рік ... В пам’яті старожилів - це страшний, жахливий рік голодомору. В результаті неправильної економічної політики керівництва країни в Україні настають чорні, голодні дні. На найродючіших українських землях від голоду масово помирали люди – селяни, в яких задля виконання плану хлібозаготівлі забирали з хати останні зернини, щоб їх відправити на експорт. Багато людей загинуло і в Шипуватому.

Із спогадів Павленко Анни Іванівни, 89років,жительки с. Шипувате:

" Голод 1932-33 року …це було дуже страшно. Їсти у людей не було свого нічого, лише ті, хто робив у колгоспі, отримували обіди (якась похлєбка та 2 кусочки хліба). У нас в сім'ї було 7 душ: батько, мати, 3 сестри та 2 брата. Брат Іван та сестра Маруся перед голодом поїхали на заробітки ,і я їх більше не бачила. Наша сім'я вижила тільки за рахунок корови. Ми, менші, бігали по луках збирали рогіз і різні трави, які показувала мати , потім вона з них готувала їжу. Їли похлєбки з буряка та гнилої картоплі, з насіння бур»яну та сухих шкурок картоплі, перемоловши пекли "лєпці"( щось на зразок коржиків). В колгоспі працював батько, брат Федір та сестра Галя, вони приносили до дому по кусочку хліба. Садили навесні картоплю із шкурок "

Із спогадів Серго Анастасії Яківни , 87 років, жительки с. Шипувате:

" Я була ще мала, але памятаю, що одного дня до нас в оселю прийшли чотирі чоловіки і почали сперечатися з батьком, потім вони почали шукати по всій оселі харчі і забрали все, навіть квасолю. Ці люди приходили і шукали зерно ще декілька разів, але батько зробив під долівкою яму, в яку ми ховали все, що було із їжі, і це нас врятувало.

Ходили на колгоспні поля красти цукровий буряк, збирали різні насіння трав, рвали рогіз ,з нього і готували їжу. В нашій сім»ї було 7 душ, померли 4: батько,2 брати та сестра "

Із спогадів Мальцевої Ольги Вікторовни , 72 років, жительки с. Шипувате:

" Моя мати завжди говорила :" Не дай Господи, доцю, тобі пережити страхіття голоду." В матеріній родині із 15 чоловік голод пережило лише троє. Для того, щоб вижити ,майже всі і старі, і молоді ходили працювати в колгоспі, бо там давали обіди, але брали туди не всіх. Мати розповідала ,що брат Степан подався до Харкова на роботу, а коли приїхав і привіз хліба, то в сім»ї вже померло 8 чоловік. Батько був такий кволий ,що не міг жувати хліб, і помер. Хоронили люди із колгоспу в загальній ямі".

Із спогадів Твердохліб Ганни Семенівни ,86 років. " В нашій сім»ї було 2 корови, 2 коней , земля, на якій батько з моїми братами сіяли і вирощували врожаї . Нас ще називали куркулями. Але перед голодом прийшли військові і майже все забрали, залишилася лише 1 корова. Батька і старшого брата Сашу теж забрали, і ми їх більше не бачили. Якимось дивом ми пережили цей голод . Їли все, що можна було їсти ".

Із розповідей старожилів мені стало зрозуміло, що голод не тільки знищив багатьох жителів мого села . Він також нав»язав напрямок життя людям на протязі наступних декількох поколінь. Із усіх розповідей чути, що лише в колгоспах давали їжу працюючим, що і спричинило повне знищення поняття "приватна власність на селі".

ЗАКЛЮЧЕННЯ

     Всякий раз, вийшовши з дому, людина виявляє навколо себе безліч явищ навколишнього світу. Ось, наприклад, стоять різні за зовнішнім виглядом будинки. Будинки утворюють собою вулицю. Вулиця має певну назву. Неподалік протікає річка. Уздовж неї росте чагарник, і звідти чується спів птахів. Можна, звичайно, йти своєю дорогою і не помічати нічого по сторонах. А можна замислитися про все, що бачиш, і навіть задати питання самому собі. Наприклад, що означає малюнок на дерев'яному лиштві будинку, і чому знак сонця розташований на ньому і вгорі і внизу? Чому виникла назва нашої вулиці, села чи міста, і скільки років нашому селу? Де витоки, а де гирло нашої річки, чи велика її довжина? Що за трави ростуть на березі річки? Всі ці і подібні їм питання утворюють галузь знань, яку називають краєзнавством. Як наука, краєзнавство вимагає від дослідника-науковця ретельного відбору та аналізу фактів, пошуку невідомих або забутих документів і, звичайно, глибокої особистої зацікавленості. Однак, на відміну від більшості інших наук, краєзнавство хоча б у невеликій мірі доступно і людині, яка не має спеціальної підготовки. Адже кожен знає назви місцевих річок і озер, сусідніх міст і сіл, може щось розповісти про їхнє минуле.
     Борг людини - накопичувати в собі подібні знання, бути цікавим до всього, що його оточує. Кожен з нас, якщо хоче відповідати імені громадянина, повинен вміти провести хоча б невелику екскурсію по своєму місту, селиші чи селі, повинен знати, коли вони утворилися і чому так названі, чим знамениті їх мешканці. Тоді до людини приходить свідомість, що він не піщинка на дорозі, а істота, в якому відбивається минуле його народу і слід якого буде помітний для майбутніх поколінь.
    Вивчаючи історію Батьківщини, рідного краю, не обов'язково вишукувати в ній одні лише славні сторінки. Не менш цікавими, ніж бойові битви або стародавні замки, є "дрібниці" звичайнісінького життя самих звичайних людей: їх побут, думки, почуття. В цьому відношенні незнайоме село в рідній окрузі може виявитися незрівнянно цікавіше, ніж ціле місто в далекій і чужій країні.
      Особливість краєзнавства полягає в тому що, той хто займається їм, майже завжди стикається з явищами або фактами, про які не написано ніяких робіт, або існуючі відомості зовсім забуті. Таким чином, дослідник стає ще й свого роду першовідкривачем.
        Нехай же ці думки будуть у пам'яті всіх, що звертаються до нашої історії: