Внутрішня та зовнішня політика Директорії УНР

Внутрішня і зовнішня політика ДиректоріїПідготувала студентка групи Ф-21 Кириленко Валентина

План: Директорія, її склад, виконавчі органи. Внутрішня політика. Зовнішня політика

Директорія, її склад, виконавчі органи. Директорія УНР — найвищий орган державної влади  відродженої Української Народної Республіки, який діяв з 14 листопапа 1918  року до 10 листопада 1920 року.

Директорія УНР прийшла на зміну гетьманату, який було повалено 14 грудня 1918 року.

Голова Директорії УНР Володимир Винниченко та член Директорії Симон Петлюра під час параду українських військ на Софійській площі з нагоди вступу Директорії до Києва. Кадр кінохроніки. 19 грудня 1918 р.

Мітинг у Києві після встановлення влади Директорії УНР. Грудень 1918 р.

Євген Коновалець - полковник Армії УНР, командир корпусу Січових Стрільців, який у листопаді 1918-го підтримав повстання проти гетьмана Павла Скоропадського. Фото 1920 р.

Директорія УНР

Директорія УНР

Будівля, у якій була створена Директорія УНР

Склад ДиректоріїВ. Винниченко. С. Петлюра. Ф. Швець. А. Макаренко. О. Андрієвський

Члени Директорії УНР, зліва направо: Федір Швець (1-й), Симон Петлюра (3-й), Андрій Макаренко (5-й). Кам’янець Подільський, 1919 р.

Голова Директорії УНР та Головний отаман військ УНР Симон Петлюра зі своїми співробітниками. Кам'янець-Подільський, 1919 р.

«Урочиста обітниця Директорії УНР». Поштівка 1919 р.

Законодавча влада: Трудовий Конгрес

Закон «Про форму влади на Україні», що був ухвалений Трудовим Конгресом 28 січня 1919 р. Документ підписали голова конгресу Семен Вітик та секретар Сергій Бачинський

Виконавча влада: Рада Народних Міністрів. Від національних меншин був тільки міністр єврейських справ. Входили представники українських соціалістичних партій. Програму діяльності було сформульовано в Декларації Директорії УНР, виданій 26 грудня 1918 року

Додаток до журналу засідання Генерального Секретаріату (уряд) 22 грудня 1917 року

Інструкція до виборів на Трудовий конгрес, що скликався у м. Києві 19 січня 1919 р.

Керівники. Володимир Винниченко - Голова Ради народних міністрів, міністр внутрішніх справ. Всеволод Голубович - від 18 (31) січня 1918 р. став Головою уряду

Україна під владою Директорії УНР

Внутрішня політика. Політика Директорії була прямо протилежна колишній політиці гетьмана П. Скоропадського, передбачала утвердження в Україні національного варіанта радянської влади без крайнощів більшовизму.

чиновники гетьманського уряду, частина яких була притягнута до відповідальності, були заміненівлада передавалася Трудовим Радам селян, робітників та трудової інтелігенціїзаконодавча влада передавалася Трудовому конгресу

поміщики і капіталісти виборчих прав не отримали; причому в «поміщики і капіталісти» зараховувалися адвокати, лікарі, професура, вчителі тощо. Всередині самої Директорії існували розходження відносно внутрішньої політики на найближчий час: декілька разів помінялася РНМ УНР; мало місце суперниці по Петлюри й Винниченка, аж поки останній не залишив зовсім Директорію

Реальна влада зосереджувалася у військових структурах, а точніше — у виборних отаманів напівпартизанських загонів, з яких практично складалися збройні сили УНР. Отамани, як правило, відмовлялися визнавати центральну владу, це привело до того, що отаманщина, як ракова пухлина, руйнувала державний організм УНР

Отаманщина

Впливові отамани: Зелений (Терпило Д.)Н. Махно. М. Григор’єв. Божко. Ангел

Курс на радикальні соціально-економічні перетворення: робочий контроль, аграрна реформа, обмеження капіталістів, фінансистів тощо — не привів до спокою в суспільстві, не сприяв соціальній стабілізації в державі.

Наміри ліквідувати казенне, монастирське й церковне землеволодіння викликали опозицію як «зліва», так і «справа»: з одного боку, бунтували прихильники радянського устрою (отаман Григор'єв на Херсонщині, Дніпровська дивізія отамана Зеленого в Святошині під Києвом); з іншого боку — Запорізький корпус на Лівобережжі карав селян і робітників за прихильність до радянського устрою

Зупинити руйнівний процес Директорія могла лише деспотичним методом «наведення порядку», але встати на цей шлях вона не відважувалася

Щоправда, за часів Директорії відбувся акт великого історичного значення. В першу річницю проголошення IV Універсалу, (22 січня за н. с.) 1919 р. відбувся Акт «злуки» УНР та ЗУНР.

IV універсал

Перед собором Св. Софії, де зібралися представники різних політичних партій, закордонні дипломати, величезні маси народу, акт Соборності розпочав своїм привітанням представник Української Національної Ради ЗУНР, голова Галицької делегації Л. Бачинський. Він заявив про волю ЗУНР об'єднатися в одну Українську соборну державу, йому відповів В. Винниченко. В тексті «Універсалу Соборності» говорилося: Однині на всіх землях України, розділених віками, - буде одна, велика Україна. Мрії, для яких найкращі сини України жили й вмирали, стали дійсністю». Цей Акт одноголосно прийняв 23 січня Трудовий конгрес, який щойно почав працювати в Києві. На жаль, ідеї єдиної соборної самостійної України в той історичний період не судилося збутися.

Зовнішня політика

Друга радянсько-українська війна. Встановлення в Україні більшовицького режиму (грудень 1918 – червень 1919 р.)

Наступ білогвардійців в Україні. Контрнаступ об’єднаних українських армій та їхня поразка (липень – жовтень 1919 р.)

Вдалося добитися розширення міжнародних зв'язків УНР: Україну визнали Чехословаччина, Угорщина, Голандія, Італія, Ватикан, але вона не змогла наладити стосунків, перш за все, з Радянською Росією

Не зумівши домовитися з більшовиками про визнання незалежності УНР, Директорія звернулася до представників Антанти, війська якої висадилися в південних містах України, з проханням допомогти в боротьбі з більшовиками. Але Антанта не визнавала УНР, а прагнула до відтворення «єдиної і неділимої» Великої Росії (небільшовицької).

УНР цікавила Антанту лише тією мірою, якою могла бути використана для повалення радянської влади. Все це використала Росія в своїх цілях, вона продовжувала вести неоголошену війну проти УНР, швидко встановлюючи контроль над Україною, лицемірно заявляючи: «Ніяких регулярних військ в Україні немає, це українці б'ються між собою». З свого боку Директорія не погодилася на об'єднання з Українським Радянським урядом і відмовилася прийняти інші вимоги, що означало самоліквідацію УНР.

Карикатура. За свободу і мир в Україні. 1919 р.

Дякую за увагу!