Світ змушений говорити про "китайське економічне чудо", і, як це робиться завжди, шукати причини його появи. Зміст "чуда" полягає в тому, що КНР, починаючи з кінця 70-х років, демонструє надзвичайно високі темпи розвитку економіки, які у 2 рази переважають темпи промислово розвинутих країн.
В основі економічної системи КНР лежить державна, колективна, приватна та індивідуальна власність на засоби виробництва. Іншими словами, тут має місце багатоукладність, яка, як відомо, властива кожній країні, що здійснює перехід від капіталізму до соціалізму. Державна власність представлена великими та середніми підприємствами промисловості, транспорту, зв'язку, сільського господарства, а також фінансовими установами.
По-четверте, швидкому економічному зростанню сприяли також такі фактори, як відносно висока політико-економічна стабільність суспільства, така ж висока виконавська дисципліна виробничого персоналу, розміри та можливості національної економіки, залучення політико-економічного потенціалу китайської діаспори для розвитку країни, створення привабливого клімату для іноземних інвестицій
У процесі реформування китайської економіки здійснено ряд розмежувань, зокрема:1. Відокремлено право власності від права господарювання. 2. Відокремлення державних функцій від функцій підприємств і перетворення останніх у самостійні суб’єкти ринкової економіки, які працюють на принципах: самогосподарювання, самоокупності, саморозвитку, самоконтролю.
Впродовж реформ державна та колективна форми власності широко представлена у складі різноманітних змішаних форм власності, на основі яких виникли інші сектори економіки, побудовані на акціонерному, акціонерно-колективному, іноземному, іноземно-вітчизняному капіталі. Тобто форми державної власності продовжують посідати провідне місце у сукупних суспільних фондах.
Китайський досвід організації змішаного типу економічної системи характеризувався обов’язковим дотриманням наступних правил:– під час реформування економіки враховувалися духовні, культурні та історичні традиції розвитку власного народу, а не копіювалися моделі інших країн;– реформи проводилися послідовно і комплексно, здійснюючи “прориви у найбільш важливих напрямках ”;– реформування китайської економіки орієнтувалося на розвиток продуктивних сил;
– дотримання обов’язкової плановості економіки із запровадженням елементів реалізації приватної ініціативи;– додержання підконтрольності Народного банку Китаю (центрального банку) Держраді КНР (уряду);– здійснення жорсткого валютного контролю;– орієнтація на інноваційно-інвестиційний розвиток народного господарства.