Дослідження з історії рідного краю "Літопис школи - моя історія жива"

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Літопис школи – моя історія жива

 

 

В номінації «Історія України і державотворення»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗМІСТ

ВСТУП …………………………………………………………3

РОЗДІЛ І. Від земської школи до семирічки………………6

    1.1.Початок історії…………………………………………..6

    1.2.Революційні переміни…………………………………..7

    1.3.Школа в часи колективізації………………………….10

РОЗДІЛ ІІ. З 1940-го до 1970-го року………………………..12

    2.1.Напередодні та під час Другої світової……………….12

    2.2.Післявоєнні будні………………………………………..14

    2.3.Будівники комунізму……………………………………18

ВИСНОВОК……………………………………………………..25

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………….26

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

В умовах інформаційного суспільства особливої значущості набуває формування в учнів ключових, галузевих і предметних компетентностей як головних засад становлення активної, творчої, конкурентноздатної особистості. Одним з ефективних засобів досягнення цієї мети є здійснення дослідницької діяльності учнів з вивчення історії краю. Саме дослідницька та пошуково-творча діяльність дозволяє розкрити специфіку й особливості загальних історичних процесів на місцевому, доступному матеріалі, сприяє формуванню в учнів цілісного бачення вітчизняної історії, узагальненого розуміння всесвітньо-історичного руху людства.

 Досліджувати історію краю в рамках навчального процесу можна на уроках основного курсу, коли краєзнавчий матеріал використовується у смисловому зв'язку з досліджуваними подіями і явищами та на уроках, спеціально присвячених історії краю. В позаурочний час це можуть бути різні види позакласної історико-краєзнавчої роботи, підготовка науково-дослідних робіт МАН.

 У програмі з історії України (2018 р.) для 5 класу чітко визначається краєзнавча складова курсу («територіальне розташування та історичне походження рідного міста/села», «пам’ятки і пам’ятники, що встановлені у рідному краї», історія родини, традиційно-звичаєва культура рідного краю).

Відповідно окреслено коло навчальних завдань, що закладають основу формування дослідницьких  умінь учнів:

•              «позначити і надписати на контурній карті названі вчителем історико-географічні регіони, територію рідного краю, рідне місто/селище/село;
•              висловити враження (усно або письмово) від екскурсії до місцевого історичного (краєзнавчого) музею або архів;
•              розповісти (усно або письмово) про відвідану пам’ятку історії або пам’ятник, установлений у рідному краї;
•              провести дослідження з історії рідного краю;
•              підготувати міні-дослідження з історії своєї родини, використовуючи відомості з різних доступних джерел;
•              зіставити й пов’язати вибрані факти з історії України, рідного краю і своєї родини;
•              представити повідомлення з історії родини, підготувати презентацію родового дерева.
•              на основі інформації від батьків (бабусь і дідусів, інших родичів), а також доступних писемних і речових джерел: а) порівняти ігри на дозвіллі (й іграшки) батьків і власні; б) підготувати повідомлення (міні-проект) про одяг людини в минулому; в) підготувати повідомлення (міні-проект) про харчування людей у минулому; г) скласти розповідь про родинні традиції та свята».

В 2020 році виповнилося 50 років з моменту відкриття нашого навчального закладу – Макіївської гімназії (з грудня 2020 року) Красноріченської ОТГ Луганської області. Багато років навчальний заклад є базовим  для здобуття освіти дітьми із сіл Макіївка, Нововодяне, Невське, Плоске. Ми любимо,  шануємо і оберігаємо свій осередок науки, знань, творчості, виховання. На уроках історії в 5 класі, вивчаючи історію рідного краю, вирішили з учнями дослідити, які ще були школи, крім сучасної, в нашому селі. А історія нашого села вже налічує 315 років (засноване в 1706 році).

В організації дослідницької діяльності учнів з вивчення історії краю провідна роль належить учителю, оскільки ефективність роботи учнів і її результати безпосередньо залежать від того, якою мірою вчитель сам краєзнавець і як він зуміє зацікавити учнів. Крім того вчитель є організатором дослідження: виходячи з програми, складу учнів класу та місцевих можливостей, він визначає теми, об'єкти для дослідження, види та методи роботи, керує роботою учнів.

Під керівництвом вчительки історії Срібної Вікторії Володимирівни, учні розпочали дослідження,  яке назвали «Літопис школи – моя історія жива».

До дослідницької діяльності з вивчення історії краю вчитель залучила учнів 5 класу. Вони працювали з окремими письмовими та усними джерелами, зустрічалися з очевидцями багатьох подій, телефонували авторці мемуарів про розвиток освіти в селі Макіївка – Рибалко Вірі Павлівні (народилася 30.09.1927 року), вчительці молодших класів, яка близько 40 років працювала в нашій школі; підготували короткі повідомлення для батьків і презентацію дослідження перед учнями закладу. 

Мета дослідження  – розкрити розвиток освітніх закладів на території села Юріївка (Макіївка) в процесі вивчення історії краю.

У нашому дослідженні за основу ми взяли мемуари вчительки молодших класів Рибалко Віри Павлівни, спогади очевидців, музейні й архівні документи.

Дослідницька діяльність учнів з історії краю передбачала етапи, характерні для наукового дослідження: визначення досліджуваної історичної проблеми; ознайомлення з відповідними джерелами та їх опрацювання; власне проведення історичного дослідження; аналіз результатів дослідження, остаточне узагальнення, формулювання висновків.

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ І. Від земської школи до семирічки.

1.         Початок історії.

Невеличка, але повноводна річка Жеребець тихо тече, звиваючись, у широкій долині. По обидва боки річки розташувалось село Юріївка (теперішня Макіївка), датована 1706 роком утворення. Невеличкі хатки, вкриті соломою, здебільшого кривобокі з обдертою покрівлею, маленькими віконцями, такі ж хлівці, говорили про бідність селян Юріївки.

Злиденним було життя юріївців, безрадісним дитинство малечі.

А далі, серед високих тополь та розкішного саду, височіли будинки, криті залізом, обнесені високим парканом. Це була економія барині Яковлевої. А ще далі -  невеликий хуторок Катерингоф (нині хутір Рябівка). Навкруги зеленіли ниви панів Шашальських, Капустянських, Пітецьких, великих землевласників-глитаїв Пискунів, Сироваток, Смішків, Городецьких.

Майже все населення Юріївки і довколишніх хуторів було неписемне, бо влада царя і панів не дбала про освіту трудящого люду. Вчилась дуже невелика частина сільських дітей, здебільшого хлопчики. Над самою річкою, в центрі села, біля церкви, стояла невеличка хатинка під соломою, що мала одну кімнату. То була перша в селі земська школа. В одному класі навчалось з півсотні учнів (разом три класи). Навчались діти з ранку до вечора. Першим за «розписом» з’являвся місцевий піп  Михайло Ілліч Орлов і починав читати основу тодішніх наук – Закон Божий. Потім задавав додому вчити напам’ять Євангеліє. За слабі знання і «непослушаніє» піп карав різкою, бив лінійкою, ставив на коліна, на горох, залишав без обіду. Перерва учням давалася на обід, потім знову продовжувались заняття до вечора. Після Закону Божого проводились уроки з арифметики, писання, які проводила вчителька Богуцька Авдотія Макарівна. Якщо хтось з учнів погано відповідав урок або зробив якусь провину, вчителька безжалісно била лінійкою або рукою, ставила на коліна.

•       Ох, і билися ж кріпко, - згадували місцеві жителі, - при одній згадці, що тебе можуть побити, трусились було щодня.

Рядом з будинком попа Орлова стояла ще одна хатинка. Це церковноприходська школа, в невеличкій кімнаті якої навчалось до двадцяти учнів. Навчав їх п’яничка-дяк Богуцький Ларіон Трифонович. Ще й досі збереглося дерево – акація, під яким п’яничка – вчитель «просвіщався» з мирянами – пив горілку і грав у карти.

Діти місцевих куркулів, торговців та іншої верхівки села, що величала себе міщанами і гордовито дивилася на селянство, сиділи на перших місцях, діти селян – на останніх. У дні великих церковних свят діти не навчалися (Великдень, Різдво, Новий рік та інші). На Різдво дітям давались скупенькі подарунки.

 

1.2. Революційні переміни.

Наближалась революція 1917 року. Заворушилися і селяни села Юріївка. На сході села, 31 жовтня 1917 року, селяни вирішили зробити обшук у місцевих землевласників, які мали у своєму розпорядженні багато зброї, і конфіскувати цю зброю. Негайно після сходки уповноважені направилися і до місцевого вчителя - попа Михайла Орлова. Той зустрів делегацію невдоволено. Мовляв, звідки у мене зброя?

•             Та ви не хвилюйтесь, панотче, ми тільки глянемо й підемо, - заспокоювали його селяни.

А через півгодини уповноважений Семен Макогон виніс три гвинтівки, знайдені за шафою, і присоромив батюшку. Піп мовчав, опустивши очі.

Після революції по новому стали жити і навчати своїх дітей селяни села Макіївки, колишньої Юріївки. Земельні угіддя поміщиків і їх маєтки перейшли у власність селян. Було конфісковано і будинок попа, який став сільською школою.

Перша школа за часів Радянської влади в Макіївці була початковою. В чотирьох класах налічувалось понад 100 учнів – дівчаток і хлопчиків. Навчались діти за новою програмою – чотири чверті з літніми, зимовими та весняними канікулами, вшановуючи тепер не релігійні свята, а радянські – Жовтневі дні, 1 Травня, Новий рік. Діти одержали постійний розклад, академічну годину (45 хв.), перерви і були позбавлені тілесних покарань. Та злидні селян були перешкодою у навчанні. То не було одягу та взуття, то треба було допомагати вдома по господарству, особливо під час весняних та осінньо-польових робіт. В одноосібних селянських господарствах була нестача тяглової сили, реманенту, робочих рук. І діти відвідували школу з великими переривами. Навесні  в класах сиділо по п’ятеро учнів, а інші працювали в полі, пасли гусей чи якусь худобу. Зате, коли управлялися з роботами й сідали знову за парти, вчилися охоче, старанно. Чистенькими були їх зошити, старанно обгорнені книжечки, які носили дітки в полотняних сумках, хлопчики - через плече, а дівчатка – в руках. До сумочки була прикріплена ще одна – з чорнилкою. Іде такий школярик у свитці з домотканого сукна, в полотняних штанцях чи спідничці, в стареньких «шкарбанцях», в батьковому капелюсі або материній старій хустині і радо спозирає довкола себе. Він одержав право на освіту! Як радо горять очі дітвори на святковій демонстрації! Всі як один, приходять вони до школи у свята і в призначений час шикуються в колону під червоним прапором. Дзвінкоголосо гримить перша піонерська пісня:

Ми молоді весняні квіти,

Ми діти молота й серпа,

Ми тільки починаєм жити,

Але вже жде нас боротьба…

То ж як не радіти? Вони – майбутні володарі всесвіту, господарі Землі!

Вчителями Макіївської початкової школи були: Черкаський Яків Петрович, Розовський Іван Васильович, Розовська Катерина Варфоломіївна, Компанієць Ганна Дмитрівна.

Бідною ще була матеріальна база школи, не було наочних посібників, спортінвентарю. Яким щастям для дітлахів був перший волейбольний м’яч! Раніше на перервах і до уроків дівчатка грали в крем’яхи або в «класа». Тепер кожному хотілося стати волейболістом і через це часто сварилися. Згодом з’явилися шашки, відкрили бібліотеку. Запрацювали співочій та драматичний гуртки, учні почали готувати концерти для сільського клубу.

Партія і уряд Радянської влади прийняли рішення про ліквідацію неписемності в країні. У села та хутори було послано молодь, щоб вчити грамоти неписемних селян. Були створені вечірні групи дорослих – лікнепи. Почали створюватись школи і по маленьких хуторах.

Відкрили таку школу і на невеликому хуторі біля Макіївки – Греківці (нині село Петровське). Газета «Ленінський прапор» писала: «Ще в 1920 році в хутір Греківку з селища Кабаннього прийшов пішки молодий хлопчина – Михайло Яроцький. Прибув сюди, щоб навчати дітей селянських…»

•             В Греківці й мови тоді не було про школу, - згадував Михайло Васильович.
•             Навіть шкільного приміщення не мали, не говорячи вже про підручники. Але потрібно було виконувати рішення партії і уряду.

Ось і ходив тоді по хатах вчитель Яроцький, агітував батьків за створення школи. А куркульські синки весь час погрожували Михайлові, сичали від люті, угомонися мовляв. Та не на такого напали.

•             Зв’язок з округою тоді у мене був один, - розповідав Михайло Васильович, - вийду бувало за село, роззуюся, черевики на плечі і гайда на Кабаннє. Підручників роздобуду, зошитів, кілька пер та олівців і …назад. Прийду в село і міркую: в кого ж сьогодні вечеряти буду, бо зарплати не одержував, бідна ще була наша держава. Ото ж і годували мене селяни поденно. Але серце наповнювалось радістю. Все більше дітлахів приходило до школи, тягнулися до знань.»

 

Уряд нагородив вчителя орденом Леніна, а школу №1 міста Кремінної, якою 30 років завідував Михайло Васильович, назвали школою Яроцького.

 

1.3. Школа в часи колективізації.

Життя поліпшувалося. Рідна країна розправляла крила. Почався період колективізації і ліквідації «куркуля» як класу. Велику роботу проводила інтелігенція, комсомольці й піонери на селі. Вчителі проводили бесіди серед населення, читали лекції, роз’яснювали населенню переваги колгоспного господарства над дрібним одноосібним, агітували за вступ до колгоспу.

В 1929 році восени в селі організувався СОЗ (спільна обробка землі) «Червона зірка», на хуторі Раківці – комуна «Червона нива», в прилеглому до Макіївки хуторі Яколівці – СОЗ «Шевченко», на Бугаївці – СОЗ «Чапаєв», а на хуторі Петровському - СОЗ «ім. Будьонного». Там же, на конфіскованих у братів- «куркулів»  Смородів землях та господарствах, була створена молодіжна комуна «КІМ». Країна вступила в період І п’ятирічки. Школа перейшла, в честь п’ятирічки, на п’ятиденне навчання (чотири дні робочі, п’ятий день – відпочинок). Учні, тепер діти колгоспного селянства, вивчали завдання І п’ятирічки, захоплюючись грандіозними планами будівництва в країні. Влітку дітлахи охоче працювали на колгоспних полях і фермах. А яке захоплення у них викликав перший трактор «Універсал», що краяв созівську землю! Перший тракторист – Ткаліч Олександр, вправно водив його довгими гонами колгоспного поля, і хоч не широку полосу ще захоплював невдосконалений агрегат, та зораний лан, що швидко збільшувався на очах у глядачів, веселив кожного, і дітлахи наввипередки бігали за трактором. Кожен мріяв стати трактористом. А в школі тільки й мови було про перший трактор.

У 1931 – 1932 навчальному році початкова школа села Макіївки стала семирічною. Директором школи був Черкаський Яків Петрович, а через два роки – Дем’яненко Петро Дмитрович. Зросло число учнів за рахунок сусідніх сіл та хуторів. Під шкільні приміщення було віддано ще два будинки: сільський клуб і конфіскований «куркульський» будинок, в якому до цього був магазин з продажу сільськогосподарських машин та скоб’яних виробів. Покращала і матеріальна база школи, учні старанно працювали в шкільній майстерні, в співочому, драматичному та спортивному гуртках. Гуртківці виступали з концертами, ставили для населення дитячі п’єси: «Червона хустина», «Маленький Тарас», «Помічники», «Журно гудуть на заводах гудки» та інші.

Урочистим був перший випуск учнів школи-семирічки. З числа цих учнів частина стала трудівниками села, а частина пішла вчитись далі і одержали різні професії. З них, «відмінник» Рибалко Микола Олександрович, закінчив Київський університет, «відмінниця» Барабанова Олександра Михайлівна – Харківський педагогічний інститут, «відмінник» Коритний Олексій Степанович – Лисичанське педучилище, «хорошист» Шевцов Олександр Петрович – бухгалтерську школу, «хорошися» – Волков Микола Степанович – Куп’янський агроіндустріальний технікум, Зуєнко Олексій Дмитрович і Мірошниченко Олександр Андрійович – Лисичанське педучилище, Світашов Андрій Петрович - бухгалтерську школу, Барабанова Зіна, Денисенко Фрося, Шевцова Ірина – Лисичанську фельдшерську школу, «хорошися» Цимбал Василь Кас’янович -  педагогічний інститут. З числа пізніших випускників хочеться відзначити Волкова Івана Степановича, що закінчив Куп’янський агроіндустріальний технікум за спеціальністю – інженер-механік, Коритного Миколу Степановича, аспіранта Київського університету, Мартиненко Івана Федоровича – старшого викладача Київського Вищого інженерного військового училища, Мартиненко Олександра Федоровича – викладача інституту, кандидата економічних наук, Задніпровського Олександра Мироновича – випускника педагогічного інституту, Мірошниченко Миколу Тимофійовича – працював завідуючим шахтою у м. Кремінна, Шабанова Івана Яковича – лікаря-окуліста районної лікарні та інших.

 

РОЗДІЛ ІІ. З 1940-го до 1970-го року.

1.         Напередодні та під час Другої світової.

У 1940 році семирічна школа стає середньою, в якій працював колектив у такому складі: Дем’яненко Петро Дмитрович – директор і вчитель математики, Бугайова Марія Ларіонівна – вчитель української мови, Цимбал Василь Кас’янович – вчитель російської мови, Колєснік Микола Михайлович – вчитель природи та географії, Бараненко Мотора Василівна – вчитель російської мови, Шпервасер Агафія Родіонівна – вчитель німецької мови, Павленко Поліна Никифорівна – вчитель української мови, Павленко Г.С. – вчитель історії, Зуєнко Олексій Дмитрович – вчитель фізичного виховання, Семенко Поліна Павлівна – вчитель молодших класів, Зуєнко Марія, Бут Марія Михайлівна - вчителі молодших класів, Мартиненко Настасія Іванівна – піонервожата, Чижик Микола Власович, Компанієць Ганна Дмитрівна, Шовкунова Д.К.

Та мирну працю громадян села Макіївки порушила війна. Бомбами ворога було зруйновано два шкільних приміщення, багато матеріальних цінностей школи. Пішли на фронт чоловіки – вчителі: Дем’яненко Петро Дмитрович, Колєснік Микола Михайлович, Зуєнко Олексій Дмитрович, Павленко Г.С., Чижик Микола Власович.

З липня місяця настав період тимчасової окупації села німецькими загарбниками, який тривав до 31 січня 1943 року (сім місяців). В одному з уцілілих будинків школи німці зробили госпіталь, школа не працювала. Вчителів господарі «нового порядку» і поліцаї примушували працювати на різних роботах. І тільки в кінці 1942 року, в листопаді, вони розпорядились відкрити школу для учнів 1-4 класів. Було викликано вчителів: Семенко П.П., Шовкунову Д.К., Полупан О.Г., евакуйовану вчительку Баранник Є.Ф., Галич О.М. і запропоновано їм вчити дітей по-новому. За вказівкою «властей», з підручників радянського видання треба було виривати портрети керівників партії й уряду, викидати все радянське, вчити дітей прославляти Гітлера. З болем у серці переносили цей глум і насильство вчителі й учні, ховаючи очі, в яких світилися вогники ненависті. Вони з нетерпінням чекали визволення. І воно прийшло. 31 січня 1943 року радянські війська звільнили село від німецького поневолення.

Першого ж тижня після звільнення села стала повністю працювати школа. Відкрилися 5-7 класи, прийшли на роботу евакуйовані вчителі: Баранник Катерина Григорівна, вчитель історії та географії, Єременко Галина Григорівна, вчитель фізики, Трунов Костянтин Борисович, вчитель фізичної культури, а з листопада місяця – Захаренко Лев Васильович та Захаренко Олександра Михайлівна. Лев Васильович став директором школи, Олександра Михайлівна – завучем.

Війна, нестатки. Не вистачає парт, меблів. Наспіх збиті з дощок лави і столи заміняли меблі. Немає підручників, а замість зошитів учні використовували старі книжки й газети, носили саморобне чорнило. Зовсім відсутні наочні посібники, посуд для води, миття підлоги, дуже тяжко з паливом. Пічки топили соломою, соняшниками та хмизом, привезеним з лісу. Та навчання не переривалося, програма виконувалась, дітки вчилися охоче, терпляче зносячи всі злигодні війни. У вільний від занять час учні допомагали в роботі колгоспникам збирати урожай, а влітку – вирощувати. В колгоспах – жодного трактора, жодної автомашини. Всього кілька знівечених коней, волів та корівок. Цим тяглом та власними корівками жінки-колгоспниці обробляли землю. І першими помічниками були дітки. А з фронту то в одну, то в іншу сім’ю приходила сумна вість: поранений, загинув смертю хоробрих. Не одне хлоп’я чи дівча слухало урок, утираючи рясні сльози. Колектив учителів, відвідуючи сім’ї колгоспниць, ніс матерям розраду, щире слово, моральну підтримку.

Настав 1944 рік. На фото учні 5 класу та вчителі школи. Серед них більшість переростки, бо окупація перервала їх навчання.

 

 

2.         Післявоєнні будні.

9 травня 1945 року, це день, якому судилося повернути весну народам, ясну спокійну блакить неба, мир Вітчизні. Все співає, дзвенить! Перемога! Усміхнулося виснажене обличчя матері, яка чекає сина, дитини, яка чекає батька чи брата. Сльози радості заясніли на очах трудівників, які сподівались на щасливу зустріч, і сльози неутішного горя пекли душу рідні загиблих воїнів.

Хто не пам’ятає тебе, 9 травня 1945 року!

Навчання почало входити у свою звичну колію. Почала міцніти матеріальна база школи, були придбані наглядні посібники, школа одержала вугілля й дрова з Кремінського лісу. З’явилися зошити, пера, ручки. І хоч всього цього було ще недостатньо, та працювати стало легше. Діти ділилися підручниками, писали конспекти, допомагали один одному засвоїти важкий матеріал. Відвідування учнями школи було добрим.

З випускників 1944-1945 років багато вступили до технікумів, інститутів та здобули різні професії. Так Трихліб Паша відмінно закінчила Рубіжанський хіміко-механічний технікум, потім інститут. Васильєва Дуся і Руденко О.Г. теж закінчили технікум і працювали начальниками зміни. Рибалко Віра Павлівна закінчила Лисичанське педучилище і майже 40 років пропрацювала в Макіївській СШ вчителем початкових класів. Галич Тамара Кирилівна та Ладиченко Галина теж закінчили Лисичанське педучилище і працювали вчителями, закінчивши заочно педінститути. Борщов Володимир працював інженером, закінчивши машинобудівний інститут. Коваленко Іван Олексійович – інженер, закінчив інститут механізації сільського господарства у Харкові, а Задніпровський Петро Миронович – агроном, закінчив агрономічний відділ Луганського сільськогосподарського інституту. Багато учнів закінчили ремісничі училища і працювали в промисловості, частина залишилася в рідному колгоспі.

Літо 1946 року видалося посушливим, неврожайним. Після війни в країні не було в запасі достатньої кількості продукції і почався голод. Важко відбився він на успішності учнів, на відвідуванні школи. Діти сиділи за партами голодні, байдужі, виснажені, засмучені, дехто з підпухлими очима. Навесні по класах сиділо по кілька учнів, а у випускному 7 класі з дванадцяти учнів на заняття ходив лише один – Арматов Василь з хутора Плоского. Але треба було провести екзамени у випускному класі. Для цього вчителі робили усе можливе і неможливе: відвідували учнів і батьків вдома, проводили консультації учням, які багато пропустили і екзамени були складені.

1947 рік – це рік зміцнення народного господарства після злигоднів війни та тяжкого минулого року. В колгоспі розгорнулось будівництво ферм, збудовано нову контору. Учні робили велику допомогу колгоспові у весняно – польових роботах, а восени цілий місяць збирали вручну кукурудзу. Потім надолужували пропущене шляхом додаткових занять, взамін уроків трудового навчання, музики та фізкультури основними предметами. Міцніє матеріальна база школи, поповнюється бібліотека. Збудували на шкільному подвір’ї сарай для палива.

В школі добре була поставлена спортивна робота, сумлінно вивчалася військова справа, працювали спортивні секції. На районних спортивних змаганнях школа серед дванадцяти команд протягом трьох років займала ІІ та ІІІ місця, одержувала похвальні грамоти. Два рази учні старших класів навіть їздили на обласні змагання. Дев’ятикласниця  Жолобенко Галина на обласних змаганнях з лижного спорту зайняла перше місце. По легкій атлетиці спортивну честь школи на обласних змаганнях відстоювали старшокласники Івженко Віктор, Бочкарьов Анатолій, Коваленко Микола.

Великий зв’язок школа мала з колгоспом. Щороку учні виполювали по 400-500 га соняшників та кукурудзи, восени один-два тижні, або й цілий місяць збирали кукурудзу. Приймали участь у посадці колгоспних садків як у бригаді №1, так і в бригаді №2, посаджено сквер біля сільради, дерева по центральній вулиці села, лісосмуги. Щороку виготовлялися шпаківні, саджали квіти. Збирали металобрухт і макулатуру. За збір 12 тонн чорного металобрухту і 375 кг кольорового школярі були премійовані патефоном з пластинками та піонерським прапором. Учні, які найбільше зібрали металобрухту, одержали грошову премію. Баранник Павло одержав 10 крб.

Добре в школи працювали гуртки: співочий, літературний, художньої самодіяльності, фізичної культури. Серед учительського колективу аматорами сцени були: Шовкунова Дар’я Кирилівна, Захаренко Лев Васильович, Захаренко Олександра Михайлівна, які зіграли багато ролей в клубах бригад №1, №2, №3 і в сусідніх селах. Приймали участь у концертах і інші вчителі школи. До свят та інших політичних кампаній вчителі Бондаренко К.М. і Захаренко О.М. малювали і писали гасла, транспаранти в клуб, до громадських установ, в школу, по вулицях та для колон на свята.

Макіївська СШ зробила шість випусків десятикласників, а в 1959 році з переходом на 11-річне навчання, в районі за постановою Міністерства освіти було закрито кілька середніх шкіл, в тому числі й Макіївську. Вона стає восьмирічною.

    З випускників середньої школи 1955-59 років багато учнів пішли на виробництво, інші залишилися працювати в селах, а дехто продовжував навчання у вищій школі.

    Так Рибалко Володимир Олексійович закінчив Київський університет журналістики, Дубко Іван – Рубіжанський політехнічний інститут, Ковальов Борис Федорович - Київський університет іноземних мов, Северін Віктор – Харківський медичний інститут, Кухта Ніна – Одеський медичний інститут, Шевченко Василь Павлович – Волгоградський сільськогосподарський інститут, все своє життя працював у колгоспі агрономом. Частина учнів закінчили технікуми і набули різних професій. Так Задніпровська Надія і Зозуля Галина закінчили медичні технікуми і працювали при сільських лікарнях, кілька учениць закінчили педагогічні технікуми, декотрі закінчили технічні технікуми і працювали у промислових містах та на новобудовах країни.

В 1959-60 навчальному році Макіївська восьмирічна школа зробила перший випуск восьмикласників. Цього року в день останнього дзвоника святково одягнені першокласники з квітами в руках вітали не десятикласників, а учнів 8 класу, а ті, розчулені, із зволоженими очима, виголошували слова подяки вчителям і дарували їм квіти. У руках директора Льва Васильовича урочисто дзвенів останній дзвоник на останній урок і червона стрічка погойдувалася на вітрі.

А в квітні 1961 року світ сколихнула нечувана радісна звістка: людина в космосі! 12 квітня 1961 року Юрій Гагарін на космічному кораблі-супутнику «Восток-1» першим у світі облетів навколо Землі. Через чотири місяці наша країна продемонструвала нові досягнення науки техніки в мирному освоєнні космосу. 6 серпня 1961 року було виведено на орбіту навколо Землі космічний корабель-супутник «Восток-2», керований пілотом-космонавтом Германом Титовим.

Ці досягнення в галузі освоєння космосу вплинули на творчу думку дітей. У своїх творах діти висловлюють захоплення героїзмом наших гордих соколів, бажання наслідувати їх приклад, мріють про політ на найближчі планети. Улюбленим іграми малечі вдома і на перервах стали ігри в ракету і космонавтів. Учні захоплено слухали по радіо та читали в газетах і журналах звернення космонавтів до піонерів і школярів і діяльно відповідали на їх заклики.

   Із дев’ятнадцяти випускників восьмого класу випуску 1960-61 навчального року шістнадцять продовжували навчання в технічних училищах та в середніх школах міст Луганщини. Двоє з них – Лобода Надія і Мартиненко Володимир – потім вступили до інституту.

В березні 1961 року школа відзначала 100-річчя з дня смерті українського поета-революціонера Т.Г.Шевченка. Члени літературного гуртка організували вечір, прочитали доповідь для учнів, виступили по радіо для населення села.

 

3.         Будівники комунізму.

17-31 жовтня 1961 року працював XXII з’їзд Комуністичної партії Радянського Союзу - з’їзд будівників комунізму. З’їзд, поряд із створенням матеріально-технічної бази комунізму, поставив дуже важливі завдання – виховання людини нового суспільства. Уся складність навчально-виховної роботи мала бути скерована на те, щоб не тільки добре підготувати учнів до майбутньої спеціальності, дати їм знання основ наук, а й виховати гармонійно розвинену людину.

Колектив учителів, враховуючи важливість поставленої з’їздом проблеми - поєднання навчання і виховання, мобілізував свою енергію, знання і досвід для розв’язання цього завдання. Поліпшувалася структура уроків, вишукувались ефективні методичні прийоми по вихованню підростаючого покоління. Кожен урок мав виховне значення. Роз’яснювались принципи Морального кодексу, вивчались нові «Правила для учнів», відповідно виховним цілям, оформлялися коридори школи, приміщення ззовні. Вчителями й учнями були створені добрі стенди з математики, мови, хімії в народному господарстві, про Радянську Армію, про В.І.Леніна. Випускались класні та гурткові стінні газети, проводилися тематичні вечори та концерти. В районній майстерні було виготовлено хороший стенд «Моральний кодекс будівника комунізму», який учні знали напам’ять. Велика ідеологічна робота проводилась серед населення. Вчителі писали гасла, читали  лекції для населення, виступали на фермах, приймали активну участь у роботі драматичного та співочого гуртків сільського клубу.

З часу прийняття у 1958 році Верховною Радою «Закону про школу» в житті шкіл країни відбулися великі зрушення. Цей Закон був для вчителів великим поштовхом у пошуках досконалих і ефективних методів і прийомів викладання. Широкого розголосу по всій Радянській країні набув досвід липецьких вчителів, які відмовились від щоденного чотирьохетапного уроку, внесли в опитування і у викладання нового матеріалу багато різноманітних прийомів, зокрема коментоване письмо, поурочний бал, посилили словникову роботу.

Діяльно відгукнувся колектив учителів Макіївської восьмирічної школи на «Закон про школу», на творчі методи своїх колег. Душею відчули вони, що не можна далі працювати по-старому, треба вчити дітей якимись ефективнішими методами, треба самому весь час учитися, шукати, дерзати, бо відстанеш від невпинного поступу життя. І вчителі багато працювали над підвищенням свого ідейного рівня і ділової кваліфікації. В школі добре була налагоджена методична робота, проводилися кущові засідання вчителів сусідніх шкіл, на яких читалися доповіді, здійснювався обмін досвідом. Були проведені відкриті уроки з наступним обговоренням їх, організовували взаємовідвідування уроків вчителями. Частина вчителів продовжувала навчання у вищий школі заочно. Вчитель Коритний М.С. вчився заочно в аспірантурі Київського університету. Вчителі виховували в учнів любов до праці, привчаючи їх шанувати працю товаришів, організовували прибирання шкільних приміщень, класних кімнат. Був час, коли в школі була на три приміщення одна прибиральниця і учні самі старанно прибирали класні кімнати, коридори, робили побілку класів, вологе прибирання підлоги щоперерви. За кращий санітарний стан класної кімнати учням класу на піонерській лінійці урочисто вручали вимпел. Класи змагалися за вимпел, який вивішувався на дверях класу-переможця в змаганні.

Особливо охоче працювали учні на колгоспному полі, в саду або на току на очищенні кукурудзи. Стимулом до роботи учнів було змагання: хто більше начистить, хто більше й краще просапає рядків. Метушаться дітлахи на колгоспному току, бігають з відрами до величезної купи начищеної кукурудзи і ще здалеку вигукують: «Пиши!» А якесь дівчатко, зручно всівшись на перекинутому відрі, вправно проставляє проти прізвищ учнів свого класу палички. Росте кількість паличок у списку і росте купа кукурудзи – все вище й вище. Зароблені гроші за роботу в колгоспі учні одержували, а надбавка, яка нараховувалася пізніше, поверталась на фонд всеобучу.

В 1961-62 навчальному році випущено зі школи 19 восьмикласників. З них 6 учнів залишилися працювати в колгоспі, а 13 учнів пішли в технічні училища Рубіжного та Сєвєродонецька і успішно їх закінчили. 

1962-63 навчальний рік – рік червневого Пленуму ЦК КПРС і липневого Пленуму ЦК КП України. У рішеннях червневого Пленуму ЦК КПРС накреслена розгорнута програма ідейно-виховної роботи в школі в сучасних умовах. Зазначено, що у відповідності із «Законом про народну освіту», проведена вже велика робота у справі наближення школи до життя – конкретнішими стали знання учнів, поліпшилось їх трудове виховання, молодь оволодіває виробничим навчанням. Але в навчально-виховній роботі є серйозні недоліки, а саме: ще велика кількість другорічників, низький рівень знань випускників по основах наук, не подоланий розрив між навчанням і вихованням. Головному завданню школи – вихованню нової людини - повинно бути підпорядковано все: і вивчення основ наук, і трудове та виробниче навчання, і суспільно-корисна праця, позакласна та позашкільна робота.

Рішення червневого Пленуму ЦК КПРС і липневого Пленуму ЦК КП України збудили велику творчу активність вчителів Макіївської ВШ, запалили патріотичним прагненням виправдати почесне довір’я партії, радянського народу. Вся робота школи була спрямована на боротьбу за успішність, за хорошу якість знань. Згодом покращала успішність учнів, багато класів мали повну успішність, жодного «другорічника» не мали молодші класи. Систематично проводились додаткові заняття із слабо встигаючими учнями, став тіснішим зв’язок школи й сім’ї. Вчителі виступали з лекціями на педагогічні теми на батьківських зборах, по радіо, в клубі, систематично відвідували батьків. Працював батьківський комітет, учнівський комітет та піонерський актив школи. Діяльну участь у навчально-виховній роботі школи приймала профспілкова організація.

Виконуючи рішення червневого Пленуму ЦК КПРС про виховання в учнів патріотизму, вчителі історії, літератури намагались розкрити перед учнями моральну красу людини, її праці, творчого натхнення в ім’я народу, Батьківщини. Вони виховували учнів на кращих бойових традиціях радянського народу. Організовували зустрічі із учасниками громадянської війни, Великої Вітчизняної війни та відпускниками-солдатами Радянської Армії. Так восени 1963 року було організовано зустріч учнів із учасником громадянської війни Руденком Григорієм Івановичем, взимку – із випускником школи – солдатом Левченком Порфирієм, навесні – із партизаном Великої Вітчизняної війни Дишловим Іваном Васильовичем та солдатом-моряком Данильченком Володимиром. В грудні була зустріч із учасником Великої Вітчизняної війни Бондаренком Семеном Яковичем.

Одним із засобів ідейно-політичного виховання учнів було виховання в учнів почуття атеїзму, шляхом розкриття учням соціальної шкідливості релігійних вірувань, шляхом бесід, лекцій, складання на уроках мови речень та творів на антирелігійну тему. Літературний гурток організував атеїстичний вечір із доповіддю про шкідливість релігії. Вчительський лекторій організував прочитання лекцій по радіо та в клубі.

Велику роботу колектив учителів провів по вихованню в учнів любові до праці на благо суспільства, трудове загартування учнів. Щороку учні садили фруктові дерева в колгоспному саду бригад №1 і №2, декоративні дерева по вулицях, на сільських цвинтарях, у лісосмугах. Допомагали діти пристарілим колгоспникам та інвалідам у домашніх клопотах, охоче працювали на прополюванні кукурудзи і соняшника навесні, надаючи велику допомогу колгоспові.

На фото – відпочинок після роботи в полі. Керівники класів: Куратов І.М. (8 клас), Удовенко М.І. (7 клас), Захаренко О.М. (6 клас). Травень, 1963 року.

 

З випуску 1962-63 навчального року з 30 учнів – 27 продовжували навчання в технічних училищах, середніх школах і технікумах. Волков Василь Іванович після середньої школи вступив до Рубіжанського політехнічного інституту.

В 1963-64 навчальному році школи нашої республіки провели велику роботу по вшануванню 150-річчя з дня народження геніального сина України, революціонера-демократа Т.Г.Шевченка. Відзначили цю знаменну дату й учні нашої школи. Члени літературного гуртка підготували концерт і поставили в клубі бригади №2. По радіо проводили художні читання легенд про Шевченка, читали лекції, проводили бесіди для учнів.

Було відзначено також 75-річчя з дня народження українського гумориста Остапа Вишні.

Для випускників – учнів 8 класу, було організовано екскурсію до міста Харкова (19 червня).

Восени учні 5-8 класів на 3 тижні біли відкликані на роботу в колгосп і начистили 400 тонн кукурудзи. Для випускників, які залишились після закінчення школи в колгоспі, була відкрита вечірня школа (9 клас), де навчалось понад 20 учнів. З цього випуску з 33 учнів з села пішла лише половина учнів, інші залишилися і продовжили навчання у вечірній школі.

Настав 1965 рік. Громадськість країни, в тім числі і Макіївська ВШ, відзначила 20-річчя великої Перемоги над фашистською Німеччиною у Великій Вітчизняній війні. В школі був оформлений куточок Бойової слави, стенди, проводилися бесіди виховного значення, вікторини, зустрічі. Організовані були культпоходи на перегляд військових кінофільмів, які потім обговорювались на заняттях гуртків. Так було переглянуто кінофільми «Сашко», «Оптимистическая трагедия», «Русское чудо». Проводили бесіди з позакласного читання, де обговорили твір «Не відкриваючи обличчя». Для населення було підготовлено кілька концертів, в тому числі й для сусіднього хутора Петровського (бригада №3).

З метою покращення зв’язку школи з сім’єю, школа почала практикувати виїзні батьківські збори на хутір Петровського, бо батьки через віддаленість від школи, на збори не з’являлися.

Видатною подією в ідейному житті країни був вересневий Пленум ЦК КПРС. В його рішеннях, а також постанови жовтневого Пленуму ЦК КП України втілено концентровану колективну мудрість партії, дано вірний дороговказ до нових звершень на шляху створення матеріально-технічної бази комунізму.

Кожен учитель нашої школи ознайомився з матеріалами Пленумів і всі, глибоко аналізуючи ці історичні документи, обговорили їх з населенням, прочитали ряд лекцій, провели бесіди з учнями. Наша республіка рапортувала, що виконано семирічний план достроково, що за роки семирічки на Україні відкрили двері понад 5 тисяч нових шкіл.

А нашим учням з болем у серці доводилося оглядати покривлені стіни і обвалену стелю своїх шкільних приміщень, перекошені вікна і тісні класи старого, ще попівського будинку, абияк пристосованого під школу. Та всі сподівалися скоро побачити нову красуню-школу. Адже в селі вже закладають фундамент такого приміщення, а педколектив школи, виконуючи постанови партії й уряду, трудився над вихованням молодого покоління під девізом: «Працювати краще! Батьківщині наш труд, уміння і знання!»

І таку школу було відкрито в 1970 році, в якій працюємо і вчимося ми зараз.  Але це вже нова історія життя нашої школи.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВОК

У програмі з історії України (2018 р.) для 5 класу чітко визначається краєзнавча складова курсу («територіальне розташування та історичне походження рідного міста/села», «пам’ятки і пам’ятники, що встановлені у рідному краї», історія родини, традиційно-звичаєва культура рідного краю). Досліджуючи рідний край та історію школи, учні доторкнулися до джерел усної історії, архівних матеріалів, періодики, мемуарів, щоденників, фотодокументів.

Така робота, на нашу думку, повинна бути домінуючою у процесі вивчення історії в цілому та історії краю, зокрема, оскільки безпосередньо впливає на зміст (у випадку дослідження історії краю, збагачуючи його) і характер викладання історії, зумовлює інтелектуальну творчу діяльність учнів, забезпечує розвиток та поширення наукової культури. Діти доторкнулися до історії свого рідного села, своєї рідної школи, яка тісно переплелася з історіями кожної родини.

Поряд з підвищенням якості знань дослідницька діяльність передбачає удосконалення системи формування навчально-пізнавальних умінь та предметних компетенцій учнів. Внутрішнім мотивом, на який повинен спиратись учитель, організовуючи практичну та розумову діяльність учнів, є прагнення кожної людини до успіху в опануванні певними інтелектуальними діями. Якщо робота організована поступово, часу на осмислення дій вистачає, то учні набувають позитивного досвіду роботи, відчувають задоволення учителем, діяльністю, собою, а саме ці емоційно-ціннісні ставлення мають стати психологічним результатом навчального процесу.

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.                   Малієнко Ю.Б. Дослідницька діяльність старшокласників на уроках історії. Електронний ресурс. Режим доступу:  http://library.udpu.org.ua/library_files/zbirnuk_nayk_praz/2011/2011_1_21.pdf
2.                   Мемуари вчительки Макіївської ЗОШ Рибалко В.П.
3.                   Мороз П.В. Дослідницька діяльність учнів в процесі навчання історії України: методичний посібник. Київ: Педагогічна думка, 2012. 128 с.
4.                   Навчальна програма. Історія України для 5 – 9 класів. Електронний ресурс. Режим доступу: https://osvita.ua/school/program/program-5-9/56138/
5.                   Недодатко Н. Технологія формування навчально-дослідницьких умінь школярів // Рідна школа. 2002. № 6. С. 21 – 23.