Джордж Бернард Шоу. Особливості світогляду драматурга. Специфіка втілення античного міфу в п`єсі «Пігмаліон»

Зарубіжна література, 9 клас

Тема: Джордж Бернард Шоу. Особливості світогляду драматурга. Специфіка  втілення античного міфу в п`єсі «Пігмаліон»

Мета: розглянути життєвий та творчий шлях Б.Шоу, особливості його драматургії, місце п’єси «Пігмаліон» у загальному творчому доробку англійця; розвивати увагу, самостійність і логічність мислення, усне та письмове зв’язне мовлення; виховувати глибоке розуміння та повагу соціальних проблем людства, що вирішуються за допомогою гуманності.

Тип уроку: урок засвоєння нових знань (усний журнал).

Мій спосіб жартувати полягає у тому, щоб говорити правду. Це найкумедніший жарт у світі.

                                                          Б.Шоу

Перебіг уроку

1. Організаційний момент.
2. Мотивація навчальної діяльності.

Учитель. Ми продовжуємо вивчення особливостей драматургії ХХ століття. Внесок Ібсена є вагомим, бо несе нові течії прогресивної думки, яка так необхідна людям у всі часи існування, щоб не втрачати правильних орієнтирів свого життя. Яскравою постаттю на цьому тлі вирізняється і Бернард Шоу – постать, яка уособлює національний дух, гордість, мистецький злет. До таких людей відносяться з особливою пошаною, навіть поклонінням. Для Англії таким літературним кумиром, втіленням неперевершеної геніальності Великий Бард - В. Шекспір, твори якого століттями з величезним успіхом ставилися у театрах не лише його батьківщини, а й багатьох країн світу. Тому Англія пережила культурний шок, коли у 90-х роках XIX ст. театральний критик Б. Шоу, відомий під псевдонімом Джі-Бі-Ес, раптом розпочав антишекспірівську війну, провокуючи шалені пристрасті. Хто ж вона, ця людина, яка не побоялася виступити проти загальновизнаних усталених кумирів, традицій, тверджень, для якої не існувало табу в царині мистецтва?

Сьогодні ми познайомимося з особистістю і творчим шляхом Б.Шоу, людиною рідкісної працездатності і таланту, невичерпної енергії, англійським драматургом, чия творчість стала важливою віхою на шляху оновлення європейського театру, лауреатом Нобелівської премії (1925), митцем, якого називали «творцем інтелектуального театру XX ст.» (Б.Брехт).

ІІІ. Повідомлення теми та мети уроку.

ІV. Актуалізація опорних знань.

 1. Слово вчителя.

Зацікавленість життям і творчістю великого драматурга Б.Шоу, «найпарадоксальнішого з парадоксальних», не зникає до наших днів. Свідченням такого інтересу є діяльність Міжнародного товариства Шоу, яке активно вивчає й коментує творчість митця, проводить міжнародні форуми, конференції; Товариства Бернарда Шоу США, яке випускає найбільш відомий і авторитетний журнал шоузнавців «Тhe Independent Shavian». Проте найяскравішим прикладом популярності творів драматурга є успішне життя його п’єс на світовій театральній сцені, адже п'єса, в першу чергу, «живе на сцені» (М. Гоголь). Серед багатої драматургічної спадщини митця є твір, який користується особливою популярністю, починаючи від першого свого сценічного втілення і закінчуючи постановками сучасних театрів, початку XXI ст. Мова йде про комедію «Пігмаліон» (1912-1913).

V. Вивчення нового матеріалу

1. Робота з портретом.

-  Якою ви бачите людину, зображену на портреті? Спробуйте скласти психологічний портрет митця за даними зображеннями.

  «А ось істота майже надприродня — містер Бернард Шоу ...Величезного зросту, тонкий, прямий, він схожий то на господа бога, то на досить в'їдливого сатира...у ньому є щось лицарське, те, що нагадує Дон Кіхота, щось апостольське і те, що дозволяє ставитися з іронією до всього на світі, в тому числі і до самого себе». Так описав свою зустріч-знайомство з Дж. Б. Шоу письменник Карел Чапек, який у 1924 році на запрошення РЕN-клубу відвідав Англію

 2. Опрацювання життєвого та творчого шляху Б.Шоу (сторінки журналу).

1.Тяжке дитинство Бернарда Шоу.

2. Життя у Лондоні.

3.Перший період творчості.

4.Нобелівська премія.

5. Б. Шоу – драматург.

6.Комедія "Пігмаліон".

7. Висновки.

1сторінка.      Бернард Шоу народився 1856 р. в Дубліні, столиці Ірландії, яка тоді була однією з британських колоній. Батько Шоу, комерсант-невдаха, дуже пиячив. Мати була обдарованою жінкою, мала непоганий голос, але відчувала себе нещасливою з таким чоловіком. Життя родини супроводжували матеріальні нестатки, несприятливий моральний клімат (його Шоу потім відтворив у своїй трагікомедії "Дім, де розбиваються серця"): батьки часто сварилися і не приділяли належної уваги своїм дітям (окрім Бернарда, вони мали ще дві дочки).Майбутній драматург відчував себе покинутим і самотнім. Школи, де він навчався, були поганими, і хлопчик здебільшого здобував освіту самотужки. Він багато читав, захопився музикою. Поступово мати знайшла вихід із сімейної драми - почала вивчати музику, що потім  дало  їй змогу оселитись у Лондоні та заробляти приватними уроками співів. А Бернард Шоу, якому тоді виповнилось лише 15 років, залишився віч-на-віч із хворим батьком і змушений був дбати про шматок хліба. Він покинув школу і почав працювати, спочатку клерком, а потім головним касиром у земельній конторі. Безумовно, така кар'єра зовсім не влаштовувала талановитого юнака, який мріяв про музику і красне письменство. Одначе ті перші кроки самостійного життя виховали незалежність його духу, вміння витримувати удари долі.

     Ще одна риса світогляду Шоу бере початок у дитинстві - релігійне вільнодумство. Він виховувався в родині байдужій до релігії. Його мати ніколи не забувала демонструвати свій атеїзм, атеїстами були й інші родичі. Шоу та його сестри навіть не відбули конфірмації.

2 сторінка.     Нові можливості для розвитку незалежного духу постали перед Шоу з 1876 р., після переїзду до Лондона, який назавжди став місцем проживання великого драматурга. Тут він продовжив самоосвіту. Його душа і розум відкриваються всім інтелектуальним та естетичним впливам. Його друг і меценат В. Арчер згадує, як він уперше побачив Шоу в бібліотеці Британського музею. Перед ним лежали "Капітал" К.Маркса і партитура опери Р. Вагнера "Золото Рейну". Він по черзі читав обидва твори. Цей епізод  досить типовий для Шоу, який завжди збагачувався найрізноманітнішими здобутками в науці, філософії, мистецтві.

     У Лондоні Бернард Шоу писав дописи, статті та рецензії для різних журналів. Незабаром Шоу захопився соціалістичними ідеями і в 1884 році став одним із засновників соціал-реформаторського Фабіанського товариства. У другій половині 1880-х років письменник активно виступає у пресі як художній рецензент, музичний оглядач, а згодом - як театральний критик.

3 сторінка.   Шоу дебютував романами "Нерозумний шлюб" (1880), "Незлагідний соціаліст" та ін., проте ці твори не принесли йому успіху. Захоплення Ібсеном, створення книги "Квінтесенція ібсенізму" (1891) започаткувала наступний етап у творчості письменника, пов'язаний з реформуванням англійського театру. Він розробив принципово нову структуру драми - "проблемну п'єсу-симпозіум", що грунтувалась на особливому, парадоксальному способі викладу проблеми.

 За 7 років (1892 - 1899) Б. Шоу написав три драматичних цикли: «Неприємні п'єси» («Будинки вдівця», «Гультяй», «Професія місіс Уоррен»), «Приємні п'єси» («Війна і людина», «Обранець долі», «Кандида» та ін.), «П'єси для пуритан» («Учень диявола», «Цезар і Клеопатра» та ін.). Ці драми, різні за жанром і тематикою, об'єднані ідейною та соціальною спрямованістю - викрити лицемірство суспільства, втрату духовності, утвердити внутрішню свободу людини і справжні людські цінності. На початку XX ст. Б. Шоу пережив духовну кризу, свідченням якої стали філософські пошуки митця: він захопився ідеалістичною теорією «життєвої сили», «першооснови», яка знаходить втілення у стремлінні до прогресу та появі нових біологічних видів. На зміну сучасному людству з його низьким моральним і інтелектуальним рівнем має прийти нове, суспільство «надлюдей». «Надлюдина» у розумінні Б. Шоу - це, в першу чергу, особистість гуманістичного світогляду. Уособленням такої особистості драматург вважав Й. Гете, В. Шекспіра, Л. Толстого. Захоплення цією філософською теорією відобразилося у п'єсі «Людина і надлюдина», яка послужила поштовхом до листування Б. Шоу та Л. Толстого.

У подальшому Б. Шоу напише цілу низку блискучих п'єс: «Пігмаліон», «Дім, де розбиваються серця» (цю драму автор вважав найкращою із своїх творів), «Назад до Мафусаїла», «Свята Іоанна», «Візок з яблуками» та ін. П'єси Б. Шоу уже не складали єдиних циклів, оскільки надто вже різноманітними були і за змістом, і за формою. Драматург, використовуючи різні жанри (комедії, трагікомедії, реалістичної драми, історичної трагедії), заглибився у проблеми морального удосконалення людства, досягнення істини. У 1925 році драматург став лауреатом Нобелівської премії і відреагував на цю знаменну подію зауваженням у своєму стилі: премія присуджена «на знак вдячності за те почуття полегшення, яке відчув світ в цьому році, коли він (Шоу) нічого не надрукував». Ставлення митця до нагород і титулів було показовим: він відмовлявся від них, стверджуючи, що книги і п'єси будуть найкращим пам'ятником для нього. Творчий шлях Б. Шоу був довгим і насиченим. Митець заклав підвалини реалістичного інтелектуального театру, «драми ідей». З часом у його творах все частіше будуть «з'являтися насичено гротескні, фантастичні ситуації і постаті, надзви­чайно ускладниться структура, сатира переважатиме гумор, філософські оцінки людства і перспектив його існування на цій землі наберуть доволі похмурого забарвлення. П'єса-антиутопія, п'єса-пересторога посяде в доробку старого майстра експоноване місце». (К. Шахова). Всього він написав 56 п'єс, працюючи навіть у 94 роки. Великий драматург помер 2 листопада 1950 року.

4 сторінка.   У 1926 році Шоу став лауреатом Нобелівської премії "за творчість, позначену ідеалізмом і гуманізмом, за іскрометну сатиру, яка часто поєднується з надзвичайною поетичною красою". Згодом драматург багато подорожував по всьому світу, відвідавши, зокрема,СРСР, США та Південну Африку. Б. Шоу відмовився від грошового еквіваленту Нобелівської премії, написавши секретарю Шведської королівської академії, що «ці гроші - рятівне коло, яке кидають плавцю, тоді як він вже досяг берега і знаходиться у безпеці». Гроші можна використати для «поширення зв’язків і взаєморозуміння у галузі літератури і мистецтва між Швецією і Британськими островами». Сума премії - 7 000 фунтів - була використана для перекладу на англійську мову декількох п'єс А. Стрінберга і декількох романів шведських авторів, які без цієї підтримки навряд чи з'явилися б англійською мовою.

Письменник пережив Другу світову війну, під час якої активно боровся проти фашизму, і помер у своєму маєтку в Хартфордширі у віці 94 років.

5 сторінка. Творчий шлях Шоу-драматурга - це втілення ідеї про інтелектуальний реалістичний проблемний театр. «Його театр часто називають театром ідей, протиставляючи тим самим театру ситуацій і театру характерів. Таке протиставлення поверхневе... Безумовно, ідеї у Шоу - найважливіше. Але вони не виключають ані цікавих характерів, ...ані оригінальних, неочікуваних сюжетних колізій і ситуацій, що дивують і хвилюють. Просто у драматурга є своя система пріоритетів, де психологічна складність і виписаність характерів, емоційна насиченість поступаються місцем думці, підпорядковуються їй» (за К. Шаховою). Складові театральної техніки Шоу-драматурга генетично пов'язані з ібсенівською драматургією: прийоми аналітизму, характерні форми дискусій, антитеоретичність думок, загострених до парадоксальності. Проте на відміну від інших представників «нової драми» («серйозних драматургів» А. Стріндберга, А.Чехова та ін.), Б. Шоу вважав, що про серйозне можна говорити «смішно, дотепно, парадоксально»: «...Хіба треба виганяти гумор і сміх? Уявіть, що світ є лише одним із Господніх жартів. Невже через це ви менш старалися б перетворити його з поганого жарту на хороший?»

Головне завдання театру - активно впливати на глядачів постановкою проблеми. У цьому Б. Шоу був послідовником ідей Г. Ібсена. Драма мусить бути «фабрикою думки», дискусією, яка не закінчується остан­німи словами п'єси. «Відкритий фінал» мав спонукати глядачів до роздумів, інтелектуального осмислення, самостійних пошуків відповідей на запитання, що звучали (прямо чи завуальовано) зі сцени. Драматург відмовляється від традиційної структури п'єси (зав'язка, розвиток дії, кульмінація, розв'язка), пропонуючи власний варіант - зав'язка, розвиток дії, кульмінація, розв'язка, «відкритий фінал», дискусія. Шоу перетворює п’єси в дискусії, що беруть початок із актуальних проблем сучасності: «Будь-яка соціальна проблема, що виникає із протиріччя між людським почуттям і навколишньою дійсністю, дає матеріал для драми», «як Шекспір і Мольєр, я беру все, що трапляється мені під руку, і потім осучаснюю, насичую... сьогоднішнім змістом». Це протиріччя і створює «драматичний конфлікт, який виявляється в гострому зіткненні брехливих уявлень про життя із справжнім його розумінням», «побудований не навколо вад людини, ...а навколо зіткнення різних ідеалів».

Драматург віддав перевагу жанру трагікомедії, як одному із засобів загострення проблеми, дискусії і активізації у глядача інтелектуального усвідомлення.

6 сторінка.   П'єсу "Пігмаліон" Бернард Шоу назвав "романому п'яти актах". Як і більшість драматичних творів Шоу, "Пігмаліон" має коротку передмову під назвою "Професор фонетики" і розлогу після-мову, де розповідається про подальшу долю героїні -- лондонської вуличної квіткарки Елізи Дулітл. Написана в 1912-1913 роках, п`єса витримала 118 постановок. Бернард Шоу, працюючи над комедією, орієнтувався на античний міф про скульптора Пігмаліона, який вирізьбив скульптуру Галатеї. Вражений красою власного творіння, художник благає Афродіту оживити мармурову фігуру. Одухотворена Галатея стає прекрасною жінкою, щасливою дружиною Пігмаліона. Проте Шоу пародоксально переробив у своїй п'єсі давньогрецький міф. Галатея -Еліза, за задумом драматурга XX століття, ніколи не стане дружиною Пігмаліона-Хігінса. Щасливий кінець неможливий. Здійснюючи першу постановку, Шоу категорично забороняв акторам зображувати закоханість Елізи та Хігінса.

            Драматурга цікавило зовсім інше -- трагічна неможливість для освітченої, талановитої, духовно багатої жінки, позбавленої капіталу, гідно влаштувати своє життя. Елізі-Попелюшці нічого не вартувало досконало володіти сучасною англійською літературною мовою, манерами і поведінкою світських панн, щоб бути схожою на герцогиню чи принцесу на будь-якому прийомі. Але її подальша доля залишається непередбачуваною.

        Глибоко гуманні ідеї основи п'єси. Шоу вірить у невичерпний запас творчих сил, що криються в людях з народу. Бідність може спотворити людину духовно, зруйнувати її індивідуальність, але за сприятливих обставин все краще стрімко пробуджується. Так, батько Елізи -- сміттяр Альфред Дулітл, гротескно зображений Шоу, зненацька розбагатівши, блискуче виступає з лекціями перед вишуканою аудиторією. Постійно експериментуючи з характеристикою жанрових особливостей своїх п'єс, придумуючи найнесподіваніші визначення, Б.Шоу у більшості випадків залишався тим, ким він був за покликанням -- комедіографом. І "Пігмаліон" -- одна з його найкращих комедій. Тут вражають афоризмами діалоги персонажів, змінюють один одного гострі комедійні епізоди, парадоксально складаються взаємини героїв. П'єса "Пігмаліон" з дивовижною легкістю зазнавала найнесподіваніших метаморфоз, перетворюючись у твори інших видів мистецтв. Її сценічна історія є напрочуд багатою і різноманітною. Написана напередодні Першої світової війни, знаменита комедія англійського драматурга справила значний вплив на всю європейську культуру XX століття.

  7 сторінка. Джордж Бернард Шоу – видатний англійський драматург, автор 56 пʼєс.

 Йому вдалося вивести англійську драму із ідейного і художнього глухого

кута, в якому вона тоді знаходилася. Він надав їй соціальної гостроти,

проблемного характеру, яскравої соціально-парадоксальної форми. Ви

знаєте, що Б.Шоу прожив довге і плідне життя – 94 роки. Більше 70-и з них

він віддав літературі. Його пʼєси і зараз з успіхом ідуть на сценах театрів

всього світу.

3. Перегляд відео репортажу «Історична казка: дивацтва Б. Шоу»  

4. Робота з епіграфом.

VІ. Узагальнення та систематизація.

              1. Літературний диктант 

1. Джордж Бернард Шоу  - лауреат … премії (Нобелівської)

2. Для Бернарда Шоу взірцем була творчість…( Генріка Ібсена)

3. Третій цикл п'єс Бернарда Шоу мав назву…(«П'єси для пуритан»)

4. Другий цикл п'єс Бернарда Шоу мав назву…(«П'єси приємні»)

5. За походженням Джордж Бернард Шоу  був…(Ірландець)

6. Перший цикл п'єс Бернарда Шоу мав назву…(«Неприємні п'єси»)

7. Своє самостійне життя Бернард Шоу  почав з … років (15)

8. Б.Шоу вважається в Англії засновником…(«Нової драми»)

9. Чудову освіту Б.Шоу здобув…( Самотужки)

10.В основу сюжету твору Шоу „Пігмаліон” покладено… (давньогрецький міф)

11. Рік створення п’єси „Пігмаліон”…  (1912)

12. П`єса Шоу „Пігмаліон” входить до циклу? („П’єси для пуритан”)

 2. Складання інформаційного ґрона «Бернард Шоу —митець і особистість»

 Бернард Шоу: письменник, драматург, блискучий памфлетист, театральний та музичний критик, романіст, він завжди багато читав, подорожував і спілкувався, при цьому ставився з іронією і поблажливістю до людських вад і життєвих перешкод, мав неперевершений парадоксальний гумор, можливість здобуття особистістю внутрішньої краси й свободи.

   VІI.  Підсумок уроку.

 1.  Слово вчителя.

 Щоб краще зрозуміти письменника та його ідеї, необхідно читати його твори та вдивлятися глибоко між рядків. Тож наступні два уроки ми і присвятимо вивченню п’єси Б.Шоу «Пігмаліон».

   VІII.   Оцінювання учнів.

   ХІХ. Домашнє завдання.

 1. Опрацювати підручник с.236–240.   

 2. Прочитати п’єсу «Пігмаліон» Б.Шоу.