Ефективність провадження здоров'я збережних технологій на уроках та позаурочний час

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. Сутнісна характеристика здоров’язберігальних технологій

РОЗДІЛ 2. Класифікація здоров’язберігальних технологій

РОЗДІЛ 3. Узагальнена характеристика здоровя’зберігальної технології

РОЗДІЛ 4. Упровадження здоров’язберігальних технологій у навчально-виховний процес

ЗАГАЛЬНИЙ ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Найдорожчим скарбом, який нагороджує людину природа від народження і на довгі роки життя, є здоров’я. Це справді незрівнянне багатство, яке необхідно не просто надійно берегти, а й повсякчас примножувати. А той, хто його розтринькує з дитинства, залишається без майбутнього. Адже здавна відомою є істина, що значно легше здоров’я втратити, ніж його відновити.

Увага до питання здоров’я школярів суттєво зросла. Турботу викликає значне зменшення кількості абсолютно здорових дітей (їх залишається не більше 10-12%); різке погіршення стану фізичного та розумового розвитку підростаючого покоління; зростання числа учнів, що мають декілька діагнозів (у 20% старшокласників у анамнезі 5 та більше діагнозів); зниження рівня народжуваності й тривалості життя, зростання дитячої смертності; пасивність, апатія та навіть агресивне ставлення до навчання.

За останнє десятиріччя чітко спостерігаються такі фактори, які впливають на стан здоров’я учнів, а саме: перевантаження навчальних програм, інтенсифікація навчального процесу, недосконалість навчальних програм і технологій, авторитарний стиль викладання, відсутність індивідуального підходу до учнів, недостатня рухова діяльність школярів: вільний час діти дедалі більше проводять за переглядом фільмів, за комп’ютерними іграми. Усе це призводить до гіподинамії, порушення постави, зору.

Сучасна медицина займається не здоров’ям, а хворобами, не профілактикою, а лікуванням. Завдання ж школи – збереження духовного, фізичного, психічного здоров’я учнів, формування в них відповідального ставлення до власного здоров’я.

Тому виникає необхідність у розробленні технологій, що полегшують, у міру можливого, формування нових знань, зберігаючи при цьому здоров’я учнів. У класифікації освітніх технологій останнім часом виокремилася нова група – здоров’язберігальні освітні технології (ЗОТ), які об’єднують у собі всі напрями діяльності загальноосвітнього закладу з формування, збереження та зміцнення здоров’я учнів. Мета ЗОТ – забезпечити дитині можливість збереження здоров’я під час навчання у школі, сформувати в неї необхідні знання, уміння та навички щодо здорового способу життя, навчити використовувати отримані знання у повсякденному житті.

Учителі-практики України, що працюють над цією проблемою (учасники міжнародного проекту «Європейська мережа шкіл сприяння здоров’ю»), доповнюють здоров’язберігальні технології поняттям «здоров’язберігальні заходи». Здоров’язберігальні технології не є чимось невідомим, таємним, чудодійним. Грамотно складений розклад уроків, використання вчителями на уроках та на перервах прийомів рухової активності, нейтралізації стресів, організації гарячого харчування, зв’язок навчального матеріалу з життям, озброєння учнів валеологічними та екологічними знаннями – це повсякденна діяльність школи.

Ефективність позитивного впливу на здоров’я школярів різних оздоровчих заходів визначається не хаотичністю методів, а системною роботою за всіма напрямами.

Поняття «здоров’язберігальні технології» об’єднує в собі всі напрями діяльності загальноосвітнього закладу щодо формування, збереження та зміцнення здоров’я учнів.

Під здоров’язберігальними технологіями вчені пропонують розуміти:

•     сприятливі умови навчання дитини в навчальному закладі (відсутність стресових ситуацій, адекватність вимог, методик навчання та виховання);
•     оптимальну організацію навчального процесу (відповідно до вікових, статевих, індивідуальних особливостей та гігієнічних норм);
•     повноцінний та раціонально організований руховий режим.

Слід зазначити, що впровадження здоров’язберігальних освітніх технологій пов’язано з використанням медичних (медико-гігієнічних, фізкультурно-оздоровчих, лікувально-оздоровчих), соціально-адаптованих, екологічних здоров’язберігальних технологій та технологій забезпечення безпеки життєдіяльності.

Сутність здоров’язберігальних та здоров’яформувальних технологій постає в комплексній оцінці умов виховання і навчання, які дозволяють зберігати наявний стан учнів, формувати більш високий рівень їхнього здоров’я, навичок здорового способу життя, здійснювати моніторинг показників індивідуального розвитку, прогнозувати можливі зміни здоров’я і здійснювати відповідні психолого-педагогічні, корегувальні, реабілітаційні заходи з метою забезпечення успішності навчальної діяльності та її мінімальної фізіологічної «вартості», поліпшення якості життя суб’єктів освітнього середовища.

РОЗДІЛ 1

СУТНІСНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЗДОРОВ’ЯЗБЕРІГАЛЬНИХ ТЕХНОЛОГІЙ

Мета сучасної школи – підготовка дітей до життя. Кожен учень має отримати під час навчання знання, що знадобляться йому в майбутньому житті. Здійснення означеної мети можливе за умови запровадження технологій здоров’язберігальної педагогіки.

Учитель, володіючи сучасними педагогічними знаннями, у постійній взаємодії з учнями, їхніми батьками, медичними працівниками та шкільними психологами, планує й організовує свою діяльність з урахуванням пріоритетів збереження та зміцнення здоров’я всіх суб’єктів педагогічного процесу. У своїй роботі він звертається до різноманітних педагогічних технологій.

У класифікації освітніх технологій (управлінської діяльності, організації навчального процесу, виховної роботи та ін.) останнім часом виокремилася нова група – здоров’язберігальні технології.

Слід зазначити, що здоров’язберігальна педагогіка не може бути представлена як конкретна освітня технологія. Разом з тим, поняття «здоров’язберігальні технології» об’єднує в собі всі напрями діяльності загальноосвітнього закладу з формування, збереження та зміцнення здоров’я учнів.

Деякі науковці розглядають це поняття, виходячи з розуміння технології як певного прийому, методу, методики; інші розуміють його як сукупність певних технік, за допомогою яких реалізується освітнє чи інше педагогічне завдання; як опис процесу досягнення запланованих результатів, сукупність яких відображає певні зміни в здоров’ї учасників педагогічної взаємодії.

Усі педагогічні технології, якими користується вчитель на уроці, можуть бути визначені (кількісно чи якісно) за ступенем впливу їх на здоров’я учнів.

Деякі вчені пропонують виокремити поняття «здоров’яформувальні виховні технології», розуміючи під ним ті психолого-педагогічні технології, програми, методи, які спрямовані на виховання в учнів культури здоров’я, особистісних якостей, що сприяють його збереженню та зміцненню, формування уявлень про здоров’я як цінність, а також мотивацію на здоровий спосіб життя.

Таким чином, комплексна програма здоров’я, що запроваджується в дитячому колективі, має складатися з таких компонентів:

• валеологічна освіта;
• фізичне виховання;
• шкільна медична служба;
• служба харчування;
• служба здоров’я персоналу школи;
• шкільна психологічна служба;
• соціальні служби;
• участь батьків та громадськості.

Діяльність учителя щоурочно повинна бути орієнтована на формування у дітей стійкої позиції, що передбачає визнання цінності здоров’я, почуття відповідальності за збереження й зміцнення власного здоров’я, поглиблення знань, умінь та навичок, пов’язаних з усіма складовими здоров’я (фізична, соціальна, психічна, духовна). Формування в учнів компетентного ставлення до власного здоров’я неможливе без реалізації всіх складових здоров’я. А здійснюється їх реалізація через:

•     ранкову гімнастику, фізкультхвилинки, рухливі ігри, фізкультпаузи (оздоровчу рухову діяльність, яку часто називають рухавками);
•     контроль та самоконтроль за правильною поставою під час письма, читання, ходіння тощо;
•     використання вправ щодо профілактики сколіозу, запобіганню гіподинамії;
• виконання дихальних вправ;
•     виконання гімнастики для очей, точковий самомасаж біологічно активних точок обличчя й голови, щоб врешті «розбудити» дітей і створити відповідний робочий настрій на весь навчальний день;
•     навчання народних засобів оздоровлення та профілактики захворювань;
• знання свого особистого рівня здоров’я;
•     навчання щодо дотримання режиму навчання, харчування, праці, відпочинку.

Реалізація соціальної складової здійснюється через:

•           використання засобів, які сприяють інтересу до навчального матеріалу;
•           створення умов для самовираження учнів;
•           стимулювання аргументації відповідей;
•           заохочування ініціативи учнів;
•           розвиток інтуїції, творчої уяви учнів;
•           зосередження уваги на якості мовлення;
•           демонстрація правильного мовлення;
•           вчасне закінчення уроку;
•           використання на уроці засобів: диференційованого навчання; проблемного навчання; діалогового навчання; рефлексивного навчання; колективної розумової діяльності;
•           використання зв’язків з іншими предметами;  використання матеріалу з інших сфер життєдіяльності;
•           використання дидактичного матеріалу;
•           надання різнорівневих домашніх завдань;
•           ініціація різноманітних видів діяльності;
•           здійснення взаємоконтролю;
•           навчання дотримання правил спілкування в класі, в громадських місцях;
•           формування вміння уникати конфліктних ситуацій за алгоритмом «Стій! Подумай! Прийми рішення!»;
•           виховання гуманного ставлення до людей з фізичними вадами.

РОЗДІЛ 2

КЛАСИФІКАЦІЯ ЗДОРОВ’ЯЗБЕРІГАЛЬНИХ ТЕХНОЛОГІЙ

Практика показує, що процес формування свідомого ставлення до власного здоров’я потребує обов’язкового поєднання інформаційного й мотиваційного компонентів із практичною діяльністю учнів, що сприятиме оволодінню дітьми необхідними здоров’язберігальними вміннями і навичками. Аналіз класифікацій існуючих здоров’язберігальних технологій дає можливість виокремити такі їх типи (О. Ващенко):

– Здоров’язберігальні – ті, що створюють безпечні умови для перебування, навчання та праці в закладі та ті, що вирішують завдання раціональної організації виховного процесу (з урахуванням вікових, статевих, індивідуальних особливостей та гігієнічних норм), відповідність навчального та фізичного навантажень можливостям дитини. Наприклад, забезпечення рухової активності, вітамінізація, інгаляція, організація здорового харчування, профілактичні щеплення).

– Здоров’ятворчі – спрямовані на вирішення завдань зміцнення фізичного здоров’я учнів, підвищення потенціалу (ресурсів) здоров’я: фізична підготовка, фізіотерапія, ароматерапія, валеохвилинки, загартування, гімнастика, масаж, фітотерапія, музична терапія, арттерапія, «м’які» світло, колір та звук, оздоровчі сили природи: сонячні та повітряні ванни, водні процедури тощо.

– Технології навчання збереження здоров’я – уведення відповідних тем до навчальних предметів загальноосвітнього циклу, уведення до варіативної частини навчального плану нових предметів, організації факультативного навчання та додаткової освіти. Наприклад, гігієнічне навчання, формування життєвих навичок (керування емоціями, вирішення конфліктів тощо), профілактика травматизму та зловживання психоактивними речовинами, статеве виховання.

 – Виховання культури здоров’я – ознайомлення з санітарно-гігієнічними вимогами, факультативні та позакласні заняття з розвитку особистості учня. Наприклад, виховання в учнів особистісних якостей, які сприяють збереженню та зміцненню здоров’я, формуванню уявлень про здоров’я як цінність, посиленню мотивації щодо ведення здорового способу життя, підвищенню відповідальності за особисте здоров’я, здоров’я родини.

Однак варто зазначити, що поняття «здоров’язберігальна» можна віднести до будь-якої педагогічної технології, яка в процесі реалізації створює необхідні умови для збереження здоров’я основних суб’єктів освітнього процесу – учнів та вчителів. І найголовніше, що будь-яка педагогічна технологія має бути здоров’язберігальною. Знання, володіння і застосування здоров’язберігальних технологій є важливою складовою професійної компетентності сучасного педагога.

РОЗДІЛ 3

УЗАГАЛЬНЕНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЗДОРОВЯ’ЗБЕРІГАЛЬНОЇ ТЕХНОЛОГІЇ

Діяльність загальноосвітнього закладу зі збереження та зміцнення здоров’я учнів лише тоді може вважатися повноцінною та ефективною, якщо в повній мірі, професійно та ефективно в єдиній системі реалізуються здоров’язберігальні та здоров’яформувальні технології.

Аналіз існуючих здоров’язберігальних технологій дає можливість виокремити такі типи технологій у сфері збереження та зміцнення здоров’я.

Здоро’язберігальні – ті, що створюють безпечні умови для перебування, навчання та праці в школі, та ті, що вирішують завдання раціональної організації виховного процесу (з урахуванням вікових, статевих, індивідуальних особливостей та гігієнічних вимог), відповідності навчального та фізичного навантаження можливостям дитини. До конкретних методів належать:

•          диспансеризація учнів;
•          профілактичні щеплення;
•          забезпечення рухової активності;
•          вітамінізація, організація здорового харчування (включаючи дієтичне);
•          заходи санітарно-гігієнічного характеру, пов’язані з респіраторновірусними інфекціями, зокрема грипом.

Оздоровчі технології, спрямовані на зміцнення фізичного здоров’я учнів, підвищення потенціалу (ресурсів) здоров’я: фізична підготовка, фізіотерапія, ароматерапія, загартування, гімнастика, масаж, фітотерапія, музикотерапія.

Деякі методи (наприклад, фітотерапія та гімнастика) залежно від характеру впливу та способів застосування і категорій учнів можуть використовуватись як у межах здоров’язберігальних, так і в межах оздоровчих технологій.

Технології навчання здоров’я – гігієнічне навчання (раціональне харчування, догляд за тілом тощо); формування життєвих навичок (керування емоціями, вирішення конфліктів тощо); профілактика травматизму та зловживання психоактивними речовинами; статеве виховання. Ці технології реалізуються завдяки включенню відповідних тем до предметів загальнонавчального циклу; введенню до варіативної частини навчального плану нових предметів; організації факультативного навчання та додаткової освіти.

Виховання культури здоров’я – виховання в учнів особистісних якостей, які сприяють збереженню та зміцненню здоров’я, формування уявлень про здоров’я як цінність, посилення мотивації до ведення здорового способу життя, підвищення відповідальності за особисте здоров’я, здоров’я родини.

Ці технологи можуть бути представлені за ієрархічною структурою з урахуванням того, яким чином кожен учень залучений до навчального процесу:

•          позасуб’єктні: технології раціональної організації навчального процесу, формування здоров’язберігального виховного середовища, форми організації здорового харчування (включаючи дієтичне);
•          ті, що відзначаються пасивною участю учнів: фітотерапія, офтальмотренажери тощо;
•          ті, що здійснюються за активної позиції учнів: різні види гімнастики, технології навчання здорового способу життя, виховання культури здоров’я.

Принципи навчання, що віддзеркалюють найважливіші та нагальні потреби суспільства, відповідають цілям здоров’язберігальних освітніх технологій.

Загальнометодичні та специфічні принципи існують в органічній єдності, створюючи систему. Вони розкривають закономірності оздоровчої педагогіки.

Загальнометодичні принципи – це основні положення, що визначають зміст, організаційні форми та методи навчального процесу відповідно до загальних цілей здоров’язберігальних освітніх технологій.

Серед специфічних принципів виокремлюють: принцип свідомості; принцип активності; принцип наочності; принцип систематичності та послідовності; принцип «Не зашкодь!»; принцип повторення; принцип поступовості; принцип доступності; принцип індивідуалізації; принцип  неперервності; принцип циклічності; принцип урахування вікових та індивідуальних особливостей учнів; принцип всебічного та гармонійного розвитку особистості; принцип оздоровчої спрямованості; принцип комплексного міждисциплінарного підходу до навчання школярів; принцип активного навчання; принцип формування відповідальності учнів за своє здоров’я та здоров’я навколишніх; принцип зв’язку теорії з практикою. Для досягнення мети здоров’язберігальних освітніх технологій застосовуються такі групи засобів:

•          рухової спрямованості (фізичні вправи, фізкультхвилинки, динамічні перерви, лікувальна фізкультура, рухливі ігри та ін.);
•          оздоровчі сили природи (сонячні та повітряні ванни, водні процедури, фітотерапія, інгаляція, вітамінотерапія та ін.);
•          гігієнічні (виконання санітарно-гігієнічних вимог; особиста та загальна гігієна, дотримання режиму дня та режиму рухової активності, режиму харчування та сну та ін.).

Систематичний вплив на організм та психіку учнів може бути успішним лише за умови доцільного використання методів здоров’язберігального впливу.

Метод навчання – це впорядкована діяльність педагога, спрямована на досягнення визначеної мети навчання. Під методами навчання часто розуміють сукупність шляхів, засобів досягнення мети, вирішення завдань а, відповідно, завдання педагогіки оздоровлення вирішуються шляхом застосування методів здоров’язберігальних освітніх технологій.

У здоров’язберігальних освітніх технологіях застосовуються дві групи методів: специфічні (притаманні тільки процесові педагогіки) та загальнопедагогічні (застосовуються в усіх випадках навчання та виховання). Серед специфічних методів на основі існуючої педагогічної практики можна виокремити такі: оповідання, дидактичне оповідання, лекція, демонстрація, ілюстрація, практичний метод, ситуативний метод, ігровий метод, активні методи навчання та ін.

У структурі методу виокремлюють певні прийоми як його складові та окремі етапи під час реалізації. Прийоми можна класифікувати так:профілактично-захисні (особиста гігієна та гігієна навчання):

•                компенсаторно-нейтралізуючі (фізкультхвилинки, оздоровча, пальчикова, дихальна, коригувальна гімнастики; масаж, психогімнастика та ін.);
•                стимулюючі (елементи загартування, фізичні навантаження, прийоми психотерапії та фітотерапії);
•                інформаційно-навчальні (листи, що адресуються батькам, учням, педагогам).

Використання методів та прийомів залежить від професійних здібностей учителя, його особистої зацікавленості; від регіональних та місцевих умов. Тільки об’єднавши всі окремі підходи в єдине ціле, можна створити оздоровчий освітній простір, де будуть реалізовані ідеї здоров’язберігальної педагогіки.

Мета всіх здоров’язберігальних освітніх технологій – сформувати в учнів необхідні знання, вміння та навички здорового способу життя, навчити їх використовувати отримані знання в повсякденному житті.

Загалом процес навчання в умовах здоров’язберігальної педагогіки складається з трьох етапів, які відрізняються один від одного як специфічними завданнями, так і особливостями методики.

I етап: початкове ознайомлення з основними поняттями та уявленнями.

Мета – сформувати в учнів елементарні уявлення про основні поняття здорового способу життя. Основні завдання:

Сформувати уявлення про елементарні правила збереження здоров’я.

Досягти виконання елементарних правил здоров’язбереження (на рівні первісного вміння). Створити мотивацію до ведення здорового способу життя.

II етап: поглиблене вивчення.

Мета – сформувати повноцінне розуміння основ здорового способу життя. Основні завдання:

Уточнити уявлення про елементарні правила здоров’язбереження.

Досягти свідомого виконання елементарних правил збереження та зміцнення здоров’я.

Сформувати практичні знання, уміння і навички, необхідні в повсякденному житті.

III етап: закріплення знань, умінь та навичок збереження та зміцнення здоров’я та їх подальшого вдосконалення.

Мета – сформувати навички збереження здоров’я у повсякденному житті.

Основні завдання:

Досягти стабільності та автоматизму при дотриманні правил збереження здоров’я. Виконання цих правил відповідно до вимог їх практичною застосування.  Забезпечити варіативне дотримання правил здорового способу життя залежно від конкретних практичних умов.

Завдання кожного з означених етапів можна вирішувати як одночасно, так і послідовно, оскільки вони всі тісно взаємопов’язані.

У навчальному закладі найбільш доцільними є технології, які:

•  мають за основу комплексний характер збереження здоров’я;
•  беруть до уваги більшість факторів, що впливають на здоров’я;
•  враховують вікові та індивідуальні особливості учнів;
•  забезпечують запровадження цілей та змісту політики освітнього закладу зі зміцнення здоров’я учнів та формування здорового способу життя;
•  контролюють виконання настанов, зміст яких має здоров’язберігальний та профілактичний характер;
•  постійно покращують санітарно-гігієнічні умови навчального закладу, матеріально-технічну та навчальну базу, соціально-психологічний клімат у колективі відповідно до сучасних вимог;
•  заохочують учнів до участі в плануванні оздоровчої діяльності навчального закладу та до аналізу виконаної роботи;
•  формують позитивне ставлення учнів до навчального закладу, взаємоповагу та взаєморозуміння між учителями й учнями та учнів між собою;
•  обґрунтовують умови послідовності в реалізації технології;
•  здійснюють періодичну оцінку ефективності технології;  залучають батьків до збереження та зміцнення здоров’я дітей;
•  практикують особистісне зорієнтований стиль навчання та стосунків з учнями;
•  створюють освітнє середовище, що забезпечує комфортні та безпечні умови життєдіяльності учнів і вчителів.

Дослідженнями доведено, що ефективність формування здорового способу життя вимагає активного залучення учнів до здоров’язберігального навчального процесу, формування в них активної позиції щодо зміцнення і збереження власного здоров’я. Аналіз здоров’язберігальної діяльності загальноосвітніх закладів України дозволив виділити складові моделі цієї діяльності. Вона має поєднувати такі форми і види роботи:

•  корекцію порушень соматичного здоров’я з використанням комплексу оздоровчих та медичних заходів без відриву від навчального процесу;
•  різноманітні форми організації навчально-виховного процесу з урахуванням їх психологічного та фізіологічного впливу на учнів;
•  контроль за виконанням санітарно-гігієнічних норм організації навчально-виховного процесу; нормування навчального навантаження та профілактику перевтоми учнів;
•  медико-психолого-педагогічний моніторинг стану здоров’я, фізичного і психічного розвитку учнів;
•  розробку та реалізацію навчальних програм із формування в учнів навичок ведення здорового способу життя та профілактики шкідливих звичок;
•  діяльність служби психологічної допомога вчителям та учням у подоланні стресів, стану тривоги; сприяння гуманному ставленню до кожного учня; формування доброзичливих взаємин у колективі вчителів;
•  організацію та контроль за дотриманням збалансованого харчування всіх учнів школи;
•  заходи, що сприяють збереженню та зміцненню здоров’я вчителів та учнів, створення умов для їх гармонійного розвитку.

Звичайно, вирішення проблеми збереження здоров’я дітей та підлітків потребує спільної уваги всіх зацікавлених у цьому: педагогів, медиків, батьків, представників громадськості. Однак особливе місце та відповідальність в оздоровчій діяльності відводиться освітній системі, яка повинна й має всі можливості для того, щоб зробити освітній процес здоров’язберігальним. І в цьому випадку мова йде вже не просто про стан здоров’я сучасних школярів, а про майбутнє України.

РОЗДІЛ 4

УПРОВАДЖЕННЯ ЗДОРОВ’ЯЗБЕРІГАЛЬНИХ ТЕХНОЛОГІЙ

У НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНИЙ ПРОЦЕС

Увага до питання здоров’я школярів суттєво зросла. Про несприятливість у даній сфері говорять давно, але сьогодні ця проблема стоїть дуже гостро.

За останнє десятиріччя чітко спостерігаються такі фактори, які впливають на стан здоров’я учнів, а саме: зростання навчального навантаження, вільний час діти все більше проводять за переглядом фільмів, за комп’ютерними іграми. Усе це призводить до гіподинамії, порушення постави, порушення зору.

Одним з провідних завдань школи є – збереження, зміцнення здоров’я учнів, формування у них відповідального ставлення до власного здоров’я.

Здоров’язберігальні технології не є чимось невідомим, таємним, чудодійним. Грамотно складений розклад уроків, використання вчителями на уроках та на перервах прийомів рухової активності, нейтралізації стресів, організації гарячого харчування, зв’язок навчального матеріалу з життям, озброєння учнів валеологічними та екологічними знаннями – це повсякденна діяльність школи.

Ефективність позитивного впливу на здоров’я школярів різних оздоровчих заходів визначається не хаотичністю методів, а системною роботою за всіма напрямами.

Практика показує, що процес формування свідомого ставлення до власного здоров’я потребує обов’язкового поєднання інформаційного й мотиваційного компонентів із практичною діяльністю учнів, що сприятиме оволодінню дітьми необхідними здоров’язберігальними вміннями і навичками.

Діяльність учителя має бути орієнтована на застосування доступних оздоровчих заходів, формування у дітей стійкої позиції щодо цінності здоров’я, виховання почуття відповідальності за збереження й зміцнення власного здоров’я, поглиблення знань, умінь та навичок, що лежать в основі здорового способу життя. Формування в учнів компетентного ставлення до власного здоров’я неможливе без реалізації всіх його складових, а саме: фізичної, соціальної, психічної, духовної.

Ставлення учнів до свого здоров’я, за думкою більшості спеціалістів, є основою здоров’язбереження, оскільки через мотивацію цього ставлення можна здійснити ціннісно-орієнтовану діяльність дітей та підлітків зі збереження та зміцнення власного здоров’я. У зв’язку з цим пропаганда здорового способу життя через валеологічне та екологічне виховання засобами уроків є складовою у розв’язанні проблеми здоров’язбереження.

Головним показником діяльності закладу щодо формування в учнів свідомого ставлення до власного здоров’я є рівень сформованості в учнів означеної компетентності. Критерії оцінювання рівня сформованості в учнів компетентного ставлення до власного здоров’я наведені в таблиці нижче.

Усього балів – 38, а рівень сформованості в учнів компетентного ставлення до власного здоров’я визначається за відповідною шкалою:

К = 0,95-1,0-високий рівень;

К = 0,7-0,95-достатній рівень;

К = 0,5-0,7-середній рівень;

К= менше 0,5-початковий рівень.

Заняття на свіжому повітрі

Сучасні діти дедалі менше перебувають на свіжому повітрі. Вони віддають перевагу телебаченню, комп’ютерним розвагам або слуханню музики. Можливо, причина підвищення стресів та депресій – саме в цьому. А людині просто необхідно бувати на свіжому повітрі не менш 2-3 годин на добу. Це зміцнює організм, нормалізує нервову систему, зміцнює пам’ять та уяву. Тому досить корисним для зміцнення здоров’я буде проведення деяких уроків на свіжому повітрі.

Музичний супровід уроку

У музиці, як відомо, знаходиться величезний здоров’язміцнювальний потенціал. Вона допомагає знімати стреси, стимулювати роботу мозку, підвищити засвоєння матеріалу, сприяє естетичному вихованню. Наш емоційний стан, процеси сприйняття, запам’ятовування, розуміння залежить від того, що ми слухаємо. Звук – це енергія. Залежно від частоти коливання, рівня голосності, ритму, звук впливає на людину. Правильно підібрані мелодії здатні активізувати людські резерви. Сучасний учень постійно шукає можливості послухати свою улюблену музику. Дослідження американських психологів говорять про те, що середній учень з 4 по 11 клас витрачає приблизно 10 500 годин на прослуховування музики. Це в два рази більше шкільного часу! За цими результатами можна зробити висновок, що музика впливає на підлітків навіть сильніше, ніж телебачення. А дослідження вказують на те, що будь-які дії, приклади, розповіді під музичний супровід залишаються у пам’яті дитини набагато довше. Крім того, учень, випадково знову почувши цю музику, згадує про цікавий урок. Доцільно використовувати цю технологію для емоційного налаштування учнів на сприйняття матеріалу, створення певного настрою, при вивченні поетичних творів, виконанні творчих завдань.

Використання засобів мультимедіа

В епоху комп’ютерних технологій усе більше часу діти проводять за іграми, Інтернетконтактами та пошуками цікавої інформації. А нам тимчасом не вдається викликати в них інтерес до навчання. Чому? Можливо тому, що сучасні діти звикли сприймати тільки те, що їм цікаво. І не забувайте, що краще один раз побачити, ніж сім раз почути. Можливість надати інформацію в незвичайній формі надає використання засобів мультимедіа. Це може бути: презентації PowerPoint, розвивальні предметні комп’ютерні ігри, відеоролики, діафільми, фотографії.

Ігри та ігрова терапія

Гру традиційно зв’язують з дитинством. Переступаючи шкільний поріг, дитина починає процес навчання. Але ігрова діяльність продовжується, хоча змінюється її характер. Тепер гра допомагає виконати завдання різної складності, формувати нові необхідні вміння та навички. Гра є ефективним засобом активізації навчання учнів, у грі легше долаються труднощі, перешкоди, психологічні бар’єри. Чим цікавіші ігрові дії, які вчитель використовує на уроках, тим непомітніше, але ефективніше учні закріплюють, узагальнюють, систематизують отримані знання. Існує багато ігор, які можна назвати терапевтичними. Такими іграми можна користуватися і під час уроків, факультативів, свят. Такі ігри будуть корисними для дітей, тому що вчать порозумінню, знижують напруження та формують певні моральні принципи. Завдяки ігровій терапії дитина привчається сміливо висловлювати свою думку, самостійно приймати рішення. На уроках української мови у 5 класі можна використати такі ігри: «Знайди пару», «Латка», «Мовний аукціон», «Барон Мюнхгаузен», «Злови помилку», «Правописна селекція» та ін. Знижують напруження та урізноманітнюють уроки літератури ігри «Карусель», «Перевтілення», «Інтерв’ю з героєм твору», «Чи уважний ти читач?».

Дихальна гімнастика та фізкультхвилинка (рухавка)

Оздоровчі хвилинки під час уроків повинні комбінувати в собі фізичні вправи для постави, вправи для очей, рук, шиї, ніг. Фізичні вправи краще проводити під музичний супровід. Цей прийом допомагає зняти втомленість, відновити рівновагу учнів. Такі вправи можна досить успішно надавати можливість проводити самим учням або поєднувати з елементами ігор. Наприклад: зараз похиляться вперед ті, у кого день народження взимку та весною, те ж саме зроблять всі, хто народився влітку та восени. Для зняття втоми очей можна провести такі вправи:

- вертикальні рухи очей «вгору-вниз»;

- горизонтальні рухи «вправо-вліво»;

- повести очима за годинниковою стрілкою і проти неї;

- заплющивши очі, уявити по черзі кольори веселки якомога виразніше;

- на дошці накреслити будь-яку криву (спіраль, коло, ламану лінію), запропонувати дітям очима «намалювати» ці фігури кілька разів спочатку в одному, а потім в іншому напрямку.

Неправильне дихання призводить до порушень діяльності серцевосудинної й дихальної систем, зниження насичення крові киснем, порушення обміну речовин. Для правильного дихання виконують рухові вправи з назвами: «Задути свічу», «Зігріти руки», «Зловити комара» тощо. Можна проводити віршовані фізкультхвилинки:

Щоб ніколи не хворіти,

Треба вправи нам робити.

Із-за парт швиденько встали,

Спинки гарно розрівняли,

На носочки піднялись

І до сонця потяглись.

Руки разом опустили

І швидесенько присіли.

Потім встали, руки в боки,

Всі красиво робим кроки.

Назад-вперед прогнулись добре.

Не будем мати ми хвороби.

Встаньте, діти, посміхніться,

Землі нашій поклоніться

За щасливий день вчорашній.

І до сонця потягніться.

В різні боки нахиліться.

Веретеном покрутіться.

Раз присядьте, два присядьте

І за парти тихо сядьте.

Крім того, можна поєднати вивчений матеріал з фізкультхвилинкою. Наприклад, у 5 класі під час повторення відомостей про частини мови можна провести таку вправу: фізкультхвилинка «Осінній листопад». Учні беруть у руки свої листочки. Учитель читає поетичні рядки, а вони піднімають руки догори, якщо звучатиме слово – самостійна частина мови, а якщо службова – опускають їх донизу.

Звукова гімнастика

У нинішній екологічній ситуації потребує масажу щитоподібна залоза, який можна виконувати у такому порядку:

1. Сядьте зручно. Розслабтеся, заспокойтеся. Рівно, протяжно, на одній висоті вимовляйте звук [а].

2. Вимова звука [и] в таких самих умовах активізує роботу мозку, нормалізує функцію нирок.

3. Промовляння звука [о] нормалізує стан середньої частини грудної клітки.

4. Чергування звуків [о], [и] масажує серце.

Такі вправи можна також пов’язати із вивченим матеріалом у 5 класі (Тема «Голосні та приголосні звуки»).

Вправи на гармонізацію роботи півкуль головного мозку:

• помасажуйте мочки вух, потім усю вушну раковину, наприкінці вправи розітріть вуха руками;
• рукою провести горизонтальну вісімку, потім обома руками;
• «гребінець»: розчесати волосся подушечками пальців;
• «цвяхи»: подушечками пальців постукати по всіх 27 кістках черепа;
• «вухо-ніс»: лівою рукою беремось за кінчик носа, а правою-за ліве вухо і навпаки;
• «дзеркальне малювання»: покладіть на стіл чистий аркуш паперу, візьміть в кожну руку по олівцю, малюйте одночасно обома руками дзеркальносиметричні малюнки, літери та ін.

Обов’язковою умовою ефективного використання здоров’язберігальних технологій є їх позитивне емоційне забарвлення. Виконання вправ з нудьгою, без бажання не дасть позитивного результату, а скоріше навпаки. Сама радість навчання, так само, як і радість будь-яких вправ і праці, робить дитину здоровішою.

Тож давайте виховувати здорову, творчу й мислячу особистість!

ЗАГАЛЬНИЙ ВИСНОВОК

Поняття «здоров’язберігальна» можна віднести до будь-якої педагогічної технології, яка в процесі реалізації створює необхідні умови для збереження здоров’я основних суб’єктів освітнього процесу – учнів та вчителів. І найголовніше, що будь-яка педагогічна технологія має бути здоров’язберігальною. Знання, володіння і застосування здоров’язберігальних технологій є важливою складовою професійної компетентності сучасного педагога. Учителі у тісному взаємозв’язку з учнями, батьками, медичними працівниками, практичними психологами, соціальними педагогами та соціальними працівниками, усіма тими, хто зацікавлений у збереженні і зміцненні здоров’я дітей, спроможні створити здоров’язберігальне освітнє середовище.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Амонашвілі Ш.О. Без серця що розуміємо? / Пер. з російської. – Хмельницький: Подільський культурно-просвітницький центр ім. М.К.Реріха, 2006. – 68 с.
2. Ельбрехт О.М. Адаптивне управління навчальним процесом – Харків: Основа, 2005.
3. Ковальчук М. А. Как организовать работу по профилактике девиантных отклонений в поведении детей младшего школьного возраста // Начальная школа. – 2002. – № 12. – С. 18-21.
4. Овчиннікова І. Світ підлітка. Робота психолога з батьками / Упоряд. Т.Гончаренко. – Київ: Шкільний світ, 2006. – 112 с.
5. Осипова Л. І. Дидактогенні ситуації в навчально-виховному процесі [Текст] / Л. І. Осипова // Відкритий урок : розробки, технології, досвід: Науково-методичний журнал. – 2003. – №13/15. – С. 47-50.
6. Панасевич Г. Профілактика стресів у педагогічній діяльності // Психолог. – 2008. – № 6. – С. 22-26.
7. Платонов К. К. Краткий словарь системы психологических понятий / К.К.Платонов. – Москва: Высшая школа, 1984. – 174 с.
8. Скворчевська О.В., О.С. Нурєєва. Класні години з психологом. – Харків: Основа, 2008. – 55 с.
9. Словарь /Под общ. ред А. В. Петровского, М. Г. Ярошевского / А.В.Петровский, М. Г. Ярошевский. – Москва: Политиздат, 1990. – 494 с. – (2-е изд., испр. и доп.).
10. Федорчук В. Комунікативна компетентність педагога: соціально-психологічний тренінг / В. Федорчук. – Київ: Шкільний світ, 2007. – 128 с. –(Бібліотека Шкільного світу).
11. Шульга В. Корекція вчинків підлітка: Тренінг. – світ, 2007. – 112 с. – (Бібліотека Шкільного світу).