Екологічне виховання

Прислів’я, приказки

• Природа одному - мати, другому - мачуха.

• Заступи природу дверима, то вона тобі вікном ввійде.

• Від природи бери те, що вона дає, та й за те дякуй.

• З природою живи у дружбі, то й буде вона тобі у службі.

• До природи не неси шкоди.

• Доглядай землю плідну, як матір рідну.

• До землі з ласкою - будеш з паскою.

• Зруйнував гніздо пташине - не буде в тебе ні дітей, ні родини.

• Зіпсував воду - не буде честі твоєму роду.

Природа одному мати, другому — мачуха.

Заступи природу дверима, то вона тобі вікном ввійде.

На небо не скочиш, а в землю не закопаєшся.

Не можна на небо злізти та через голову штанів скинути.

Нема тієї драбини, щоб до неба дістала.

Рада б мати до дітей небо прихилити та зорями вкрити.

Чисте небо не боїться ні блискавки, ні грому.

Як небесна височина, так морська глибина.

За рідною землею і в небі скучно.

Високі гори мають глибокі доли.

Де високі гори, там глибокі доли.

Нема гори без долини.

З гори не треба пхати — само піде.

Гора з горою не сходиться.

Гора народила мишу.

З гори вскач, а на гору хоч плач.

І за горами люди живуть.

Поле має вуха, а ліс очі.

Поле бачить, а ліс чує.

Дай полю гною - дасть хліба вволю.

Поля, що й курці лапкою нема де ступити.

Там того поля на заячий скік.

Хто полю годить, тому жито родить.

Як листя жовтіє, то поле смутніє.

Пора до двора: сходить місяць і зоря.

Рада б зірка зійти — чорна хмара заступає.

Чим темніша ніч, тим ясніші зорі.

З неба зорі хвата, а під носом не бачить.

Зорі з неба здіймає.

Тільки зірок з неба не знімає.

Аби на мене місяць світив, а зорі як схочуть.

Аби на мене місяць світив, а зорі будуть.

Гріло б ясне сонце, а місяць як хоче.

Гарно і при місяцю, коли сонця немає.

Кому місяць світить, тому і зорі всміхаються.

Світить місяць, та не гріє, тільки в бога хліб їсть.

Місяць — козацьке сонце.

Місяць — батько, звізда — мати, сонце — їх дитятко.

Молодий місяць не всю ніч світить.

Сонце гріє, сонце сяє — вся природа воскресає.

Після дощу і сонце засяє.

Не все ж і хмуриться, колись і виясниться.

Зимове сонце, як мачушине серце: світить, та не гріє.

Зимове сонце, як удовине серце.

Блисне сонце і в наше віконце.

Засвітить сонце і в наше віконце.

Взимку сонце крізь плач сміється.

Весняне сонце, як дівчини серце.

Доки сонце зійде, роса очі виїсть.

Досить одного сонця на небі.

Зо світу до ночі сонце не стуляє очі.

І сонце не всі гори освічує, хоч високо ходить.

І на сонці є плями.

Не маю ні від сонця, ні від місяця.

Ні від сонця тепла, ні від місяця світла.

Після дощу сонце засяє.

Сонце — батько, місяць — вітчим.

Сонце блисне — мочар висхне.

Сонце - Бог, небо - не Бог.

Сонечко в дорозі не спіткнеться.

Сонце блищить, а мороз тріщить.

Сонце іде на літо, а зима на мороз.

Сонце на всіх однаково світить.

Сонце світить на добрих і злих.

Сонця в мішок не зловиш.

Сонця решетом не вхопиш.

Чим вище світло стоїть, тим далі його видно.

Світить, та не гріє.

Якби не було хмар, то ми б не знали ціни сонцю.

Від своєї тіні не сховаєшся.

І найменший волос свою тінь кидає.

Нема тіні без світла.

Темно, хоч падай.

Темно, хоч очі виколи.

Темно, хоч татарву веди.

Темно в хаті, як у горобину ніч.

Хто в темряву дивиться, той од світла кривиться.

Глибока вода тихо пливе.

Тихо, хоч мак сій.

Від великої води надійся шкоди.

Сильна вода греблю рве.

Вода в решеті не встоїться.

Вода в одного бере, а другому дає.

На воді млин стоїть, та од води погибає.

Водою воду не загатиш.

Вчорашньої води не доженеш.

В глибокій воді — велика риба.

Глибока вода не каламутиться.

Де вода, там і біда.

З брудної води іще ніхто чистим не вийшов.

Мала вода — великий шум.

Не в кожній воді мило розпуститься.

Не скрізь там вода, куди хилиться верба.

Прийшло з води, пішло з водою.

Тяжко плисти проти води.

Стояча вода — калюжа.

Бистра вода надійде та й перейде, а тиха мулить та й мулить.

Тиха вода людей топить, а швидка тільки лякає.

Мала крапля великий камінь продовбає.

Аби вода, а жаби будуть.