Екологічний проект на тему:

 "Созологічна характеристика рослинного покриву НПП «Гуцульщина» " 

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………….…

РОЗДІЛ І. Характеристика природно-заповідного фонду України………

РОЗДІЛ ІІ. Об‘єкт, методики і охорона праці при виконанні досліджень..

2.1. Об‘єкт і методика………………...…………………….…………………

2.2. Охорона праці……………………………..………….…………………..

РОЗДІЛ ІІІ. Раритетний компонент флори НПП «Гуцульщина»………….

РОЗДІЛ ІV. Созологічна характеристика флори НПП «Гуцульщина»…..

ВИСНОВКИ………………………………………………………………......

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ……………………………..…………………………

ВСТУП

Актуальність теми. Скорочення чисельності рідкісних видів рослин і тварин займає особливе місце серед головних екологічних проблем сучасності. Під впливом антропогенного тиску відбувається порушення стійкості і цілісності природних екосистем та виснаження природних ресурсів. Під загрозою знищення знаходяться тисячі видів рослин та тварин. Подальше скорочення біорізноманіття може призвести до дестабілізації біоти, втрати цілісності біосфери та її здатності підтримувати найважливіші характеристики середовища, що ставить під загрозу саме існування людства. Тому проблема збереження живих систем на Землі, як необхідної умови виживання людини та сталого розвитку цивілізації, є однією з глобальних і складних проблем сучасності. Для її успішного розв’язання необхідно мати чітку та достовірну інформацію про стан природних угрупувань в конкретних регіонах, їх видовий і систематичний склад, чисельність та поширення  рідкісних та зникаючих видів і, користуючись даною інформацією, на науковій основі запропонувати можливі шляхи розв’язання екологічних проблем у конкретному регіоні.

НПП «Гуцульщина», що розташований у межах Косівського району , є надзвичайно багатий видовим складом рослин, серед яких чимало рідкісних, регіонально рідкісних та зникаючих видів. Однак під впливом діяльності людини, надмірного випасання худоби, низької екологічної культури частини місцевого населення чисельність багатьох рослин окремих ділянок Косівщини зменшується. Тому є актуальним питання здійснення досліджень  стану деяких популяцій рослин та розробки наукових основ збереження цих видів у регіоні.

Мета і завдання дослідження. Метою роботи є дослідження динаміки чисельності популяцій рідкісних рослин НПП «Гуцульщина» та прилеглих територій і розробка рекомендацій щодо їх збереження.

Для досягнення поставленої мети необхідно було вирішити такі завдання:

 - встановити місця зростання  рідкісних рослин НПП «Гуцульщина» та його околиць;

 - дослідити динаміку чисельності популяцій даної категорії рослин на різних ділянках;

 - виявити основні причини різкого скорочення чисельності популяцій деяких видів рослин

 - внести пропозиції для здійснення заходів щодо збереження даної категорії рослин ;

 - розробити маршрути екологічних стежин та вказати перелік рослин кожного маршруту;

 - визначити перелік навчальних закладів, які можуть взяти під громадську охорону територію, на якій зростають рідкісні рослини.

Об’єкт дослідження: популяції рідкісних рослин території НПП «Гуцульщина»  та його околиць.

Предмет дослідження: поширення, еколого-ценотичні особливості і динаміка чисельності рідкісних рослин НПП «Гуцульщина» та його околиць, маршрути екологічних стежок.

Методи дослідження: маршрутно-експедиційні, аналітичні, описові.

Наукова новизна отриманих результатів. Уперше досліджено динаміку чисельності популяцій рідкісних рослин НПП «Гуцульщина»  та його околиць, розроблено маршрути екологічних стежок, укладено збірку «Червонокнижні рослини околиць НПП «Гуцульщина».

Практичне значення результатів. У роботі подані рекомендації щодо здійснення заходів по збереженню рідкісних рослин Косівщини, розроблено маршрути екологічних стежок для ознайомлення з  рідкісними рослинами регіону, формування свідомого ставлення до навколишнього середовища . Ці матеріали можуть використовуватись у просвітницькій діяльності серед учнів, вчителів і населення краю, стануть у пригоді Державному управлінню охорони навколишнього природного середовища у Івано-Франківській області, що постійно працює над розширенням мережі територій та об’єктів природно-заповідного фонду. Отримані результати можуть бути використані для подальшого проведення екологічного моніторингу, прогнозування змін чисельності популяцій рідкісних видів рослин Косівщини під впливом антропогенного навантаження.

РОЗДІЛ І. Характеристика природно-заповідного фонду України.

Природно-заповідний фонд становлять ділянки суші і водного простору, природні комплекси, об'єкти яких мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища. Природно-заповідний фонд охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання. [13, стаття 2]

Станом на 01.01.2002 р.природно-заповідний фонд України має своєму складі 7010 територій і об’єктів (Атлас, 2004). Їх загальна площа становить 2557,8 тис. га, що складає 4,2 % території держави. Порівняно із більшістю країн Середньої та Західної Європи, де цей показник сягає 10%  і більше, досягнутий рівень заповідання території України не можна вважати задовільним. За останні 10 років площа природно заповідного фонду зросла майже удвічі - на 1301,1 тис. га, в основному, за рахунок відносно нових категорій - біосферних заповідників, національних природних та регіональних ландшафтних парків.

Серед усіх категорій територій і об’єктів природно-заповідного фонду за кількістю найбільшу частку мають пам’ятки природи, заказники та заповідні урочища – разом біля 90% від кількості всіх існуючих заповідних об’єктів. Проте за площею розподіл природно-заповідного фонду інший: близько 80% припадає на національні природні парки та регіональні ландшафтні парки і заказники. Загалом це - 17 природних і 4 біосферних заповідників (13,9% від загальної площі природно-заповідного фонду), 17 національних природних парків (25,0%), 303 заказники (12,6%), 132 пам’ятки природи (0,2%), 17 ботанічних садів, 19 дендрологічних та 7 зоологічних парків (0,1%), 88 парків - пам’яток садово-паркового мистецтва (0,2%). Однак ці показники ще  не можуть сьогодні задовольнити все далі зростаючі природоохоронні вимоги суспільства.

Нижче наведена структура територій природно-заповідного фонду України за площею, у відсотках від загальної площі. (Рис. 1)

На початок 2002 року в Україні існувало 578 територій і об’єктів загальнодержавного значення. Їх загальна фактична площа становила 1310,1 тис.га, або близько 51% від усієї площі природно-заповідного фонду. Найбільше об’єктів загальнодержавного значення підпорядковано Держкомлісгоспу України, серед них  6 природних заповідників та національні природні парки. Їх площа становить близько 25% від загальної площі природно-заповідного фонду загальнодержавного значення. В підпорядкуванні центрального органу виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища знаходиться 17 установ природно-заповідного фонду, серед них: 8 національних природних парки, 4 природних заповідники, 1 біосферний заповідник та інші природоохоронні території. Загалом вони складають близько 40% від природно-заповідного фонду загальнодержавного значення. Ще 3 природних і 2 біосферних заповідники знаходяться у підпорядкуванні Національної академії наук України.

Територіальне розміщення територій та об’єктів природно-заповідного фонду в Україні нерівномірне. Ця нерівномірність проявляється як в зональному аспекті, так і в провінційному (меридіональному), тобто різниця в рівні заповідання проявляється як із півночі на південь, так і зі сходу на захід. Так в межах Закарпатської області території природно-заповідного фонду займають 11,7%, а в Харківській – лише 1,4%. В північній Волинській області відсоток заповідності становить 8,1%, а в південній Миколаївській – лише 2,1%. Найвищий відсоток заповідності досягнутий у Хмельницькій області – 14,7%, де розташований найбільший в Європі національний природний парк «Подільські Товтри», площею 261316 га, проте нема жодного природного чи біосферного заповідника.

У північних областях України досі збереглися достатні площі з природною та близькою до неї рослинністю, проте відсоток заповідності тут теж досить сильно коливається – від 8,1% до 1,1 %. Проте значно складніша ситуація склалась у південних областях де знаходиться степовий пояс України. Більшість природно-заповідних територій цього регіону представляють не степові екосистеми, а ландшафти приморських територій, як Чорноморський біосферний заповідник, та водно-болотяні угіддя, як Азово-сиваський національний природний парк та Дунайський біосферний заповідник. Із 220 видів природних ландшафтів України біля 40% представлено в природно-заповідному фонді. Досі не заповідані північно-степові ландшафти правобережжя та центрального степу, частково південного правобережжя, степового Криму, відсутні морські заповідні території. Лише три фізико-географічні провінції України (21%) із 14 представлені біосферними заповідниками, а із 57 фізико-географічних областей лише 32 (60%) забезпечені  природними заповідниками і національними природними парками. 

Загалом, не зважаючи на значні темпи зростання числа і площі територій і об’єктів природно-заповідного фонду протягом останнього десятиріччя, проблема недостатнього відсотка заповідності як держави в цілому, так і її окремих регіонів, лишається     актуальною. За останні 4 роки  цей показник   змінився   лише на 0.4%. 

Допомогти у вирішені цієї проблеми можуть розробка перспективної програми розвитку мережі природно-заповідного фонду України та розбудова національної екологічної мережі України в цілому.

В Україні законодавча база, щодо природоохоронної діяльності розвинута на досить високому рівні. Принаймні, кількість вузькогалузевих, екологічно направлених законів і програм досить велика навіть у порівнянні з країнами європейської співдружності.

Загалом до сфери регулювання діяльності природно-заповідного фонду  належать такі Закони України: „Про природно-заповідний фонд України”, „Про охорону навколишнього природного середовища”, „Про екологічну мережу України”, „Про Червону книгу України” закони України про „Лісовий кодекс”, „Водний кодекс” і „Земельний кодекс”. Спробуємо розглянути внесок цих законодавчих актів у розбудову і регулювання  діяльності природно-заповідного фонду.

Закон України „Про природно заповідний фонд України” від 16.06.1992 містить відомості щодо категорій природно-заповідного фонду, форми власності і правові засади функціонування, види використання, режими територій і об’єктів, економічне забезпечення та порядок створення й оголошення територій та об’єктів природно-заповідного фонду.

Закон визначає 11 категорій природоохоронних територій. У другому розділі Закону наведено перелік усіх категорій і визначені статус, завдання і основні вимоги до кожної категорії. До них належать:

• Природні  заповідники  - природоохоронні,   науково-дослідні установи  загальнодержавного  значення,  що  створюються  з  метою збереження в природному стані типових  або  унікальних  для  даної ландшафтної  зони  природних  комплексів  з  усією  сукупністю  їх компонентів, вивчення природних процесів і явищ, що відбуваються в них, розробки  наукових  засад  охорони  навколишнього  природного середовища,  ефективного  використання  природних   ресурсів    та екологічної безпеки.
• Біосферні заповідники - є природоохоронними, науково-дослідними   установами міжнародного значення, що створюються з метою збереження в природному стані найбільш типових природних комплексів біосфери,  здійснення фонового  екологічного моніторингу, вивчення навколишнього  природного середовища, його змін під дією антропогенних факторів, що створюються на базі природних заповідників, національних природних парків  з  включенням  до  їх складу територій  та  об'єктів  природно-заповідного фонду інших категорій та інших земель і належать до  всесвітньої  глобальної мережі біосферних заповідників.
• Національні природні парки - є природо охоронними, рекреаційними, культурно-освітніми, науково-дослідними  установами загальнодержавного  значення, що створюються з  метою  збереження, відтворення і ефективного  використання  природних  комплексів  та об'єктів,  які  мають   особливу    природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність.
• Регіональні ландшафтні парки - є природоохоронними рекреаційними установами місцевого чи регіонального  значення,  що створюються з метою збереження в природному стані типових або унікальних природних комплексів та об'єктів, а також забезпечення умов для організованого відпочинку населення.
• Заказники -  природні  території  (акваторії)  з метою яких є збереження і відтворення природних комплексів чи їх  окремих компонентів.
• Пам'ятки природи - окремі  унікальні  природні утворення, що мають особливе природоохоронне, наукове, естетичне і пізнавальне значення, цінних для збереження їх у природному стані.
• Заповідні урочища. Заповідними урочищами оголошуються лісові,  степові,  болотні та інші відокремлені цілісні ландшафти, що мають важливе  наукове, природоохоронне і естетичне значення,  з  метою  збереження  їх  у природному стані.
• Ботанічні сади - створюються  з  метою  збереження,  вивчення, акліматизації,  розмноження  в  спеціально  створених  умовах   та ефективного господарського використання рідкісних і типових  видів місцевої  і  світової  флори  шляхом  створення,  поповнення    та збереження ботанічних колекцій,  ведення  наукової,  навчальної  і освітньої роботи.
• Дендрологічні парки - створюються з метою збереження і вивчення у  спеціально  створених  умовах  різноманітних  видів  дерев    і чагарників та їх композицій для  найбільш  ефективного  наукового, культурного, рекреаційного та іншого використання.
• Зоологічні  парки - створюються з метою організації екологічної освітньо-виховної    роботи,   створення   експозицій   рідкісних, екзотичних  та  місцевих  видів  тварин,  збереження їх генофонду, вивчення  дикої  фауни  і  розробки наукових основ її розведення у неволі.
• Парки-пам'ятки садово-паркового  мистецтва - найбільш визначні та цінні зразки паркового будівництва метою яких є охорона їх і використання  в  естетичних,  виховних,  наукових, природоохоронних та оздоровчих цілях.

Закон визначає, що усі території природно-заповідного фонду крім поділу територій та об’єктів по категоріях, також розрізняються і по значенню. Відповідно від їх екологічної, наукової, історико-культурної, естетичної, оздоровчої та іншої цінності природоохоронні території можуть бути загальнодержавного чи місцевого значення. Регіональні ландшафтні парки і заповідні урочища є категоріями місцевого значення. А природні заповідники, біосферні заповідники і національні природі парки створюються виключно на загальнодержавному рівні, при цьому біосферні заповідники є категоріями природно-заповідного фонду міжнародного значення, оскільки створення і функціонування всіх територій цього типу вимагає дотримання не лише національних, а й міжнародних процедур, при цьому всі біосферні заповідники є елементами відповідної глобальної мережі, загальний реєстр якої ведеться Програмою ЮНЕСКО «Людина і біосфера».

Розділ II. Об'єкт, методика і охорона праці при виконанні

досліджень.

3.1. Об'єкт і методика досліджень

Об'єктом наших досліджень с флора національного природного парку «Гуцульщина». Предметом досліджень є раритетний компонент флори національного природного парку «Гуцульщина» (рідкісні, зникаючі, ендемічні, реліктові та погранично-ареальні види) [3].

Вивчення видового складу флори НПП «Гуцульщина» і раритетного її компоненту зокрема проводились на основі матеріалів гербарію Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича (СНЕК), гербарію національного природного парку «Гуцульщина» із врахуванням матеріалів літературних джерел, які стосуються території парку.

Визначення гербарних зразків проводилось з допомогою традиційного порівняльно-морфологічного методу та з урахуванням методичних вказівок А. К.Скворцова(1977)

Номенклатура видів наводиться за зведенням С. А. Мосякіна та М. М. Федорончука (1999).

Категоризація рідкісних видів проведена згідно методичних підходів, запропонованих К. Малиновським з співавторами (2002) [25].

Оцінки території НПП «Гуцульщина» як важливої ботанічної території проводили за методичними вказівками М. Андерсон (2003).

3.2. Охорона праці

Працюючи в експедиції, кожен учень повинен дотримуватись певних правил техніки безпеки:

1. При проведенні польових робіт, при переміщенні і виборі місць для
   табірних стоянок слід постійно забезпечувати повну безпеку людей,
   безаварійність транспортних засобів, збереження польової документації.
2. Враховуючи   природні   умови   місцевості,   необхідно   пам'ятати   про
   можливість появи природних стихій. При їх наближенні всі роботи слід

припинити і всю увагу зосередити на забезпеченні безпеки людей і збереженні експедиційного майна.

3. Польове   обладнання   з   гострими   і   ріжучими   частинами   повинно
   переноситися в захисних чохлах або сумках.
4. Під час експедиції забороняється співробітникам самовільно відлучатися
   з експедиційного табору.
5. На транспортних засобах люди повинні бути розміщені з максимальною
   зручністю.
6. При несприятливих умовах (на слизьких ділянках дороги, в сильному
   тумані та ін.) в машині залишається тільки водій, пасажирам необхідно
   зійти з машини.
7.   Забороняється пити сиру воду з місцевих джерел.
8. Кожний     учасник     експедиції     повинен     бути     забезпечений
   індивідуальним медичним пакетом.
9. Вихід у маршрут поодинці  в будь-яких районах робіт категорично
   забороняється. На маршрут необхідно призначити не менше двох чоловік,
   один з яких призначається старшим несе відповідальність за дотримання
   техніки безпеки.

12. Вживання в їжу невідомих грибів, ягід і сирої риби забороняється.

РОЗДІЛ ІІІ. Раритетний компонент флори НПП “Гуцульщина”.

Доводиться констатувати, що багато рослин перебуває на грані вимирання. Зникали рослини i раніше, але повільно, еволюційним шляхом. Внаслідок посилення антропогенного впливу багато видів почали зникати досить швидко.

В Україні природна флора налічує 4500 видів судинних рослин. До Червоної Книги віднесений кожен десятий вид. Значну частку природозаповідного фонду України складають об'єкти, що знаходяться в карпатському peгioнi. В Українських Карпатах, територія яких становить лише 7 % від території держави, зростає 27,5 % видів, занесених до Червоної книги України. Важливою характеристикою для флори будь-якої тepитopiї, особливо заповідної, є кількость видів, що занесені до різних созологічних описів. Найбільш репрезентативними є території, багаті видами, охорона i відтворення яких регламентується включенням їх до Червоних книг різного рівня.

Розглядаютъся чотири природнозаповідні обєкти, які є територіально близькими i належать до флористичних районів Чорногори, Горган,

Порівнюючи раритетний компонент флори НПП «Гуцульщина» з переліками видів рідкісних та зникаючих рослин інших заповідних об'єктів, відзначаємо видове багатство. При обробці літератури та гербарних матеріалів Державного природознавчого музею НАН України), Інституту ботаніки імені М. Г. Холодного НАН України Чернівецького національного університету імені В. Федьковича), а також за власними зборами встановлено наявність 43 видів, занесених до Червоної Книги України, що складає 6.4% від загальної кількості видів флори парку. У флорі Карпатського НПП 79 видів - 7.1% від загальної кількості, НПП «Вижницький» - 33 види -4.8% від загальної кількості, природний заповідник «Ґоргани» - 30 видів - 6.7% від загальної кількості видів.

При порівнянні видового складу раритетних таксонів (види, занесені до Червоної Книги України) розглянутих природоохоронних об'єктів ми виявили, що для НПП «Гуцульщина» налічується 35 спільних видів з Карпатським НПП, 30 видів з НПП «Вижницький» та 24 - з природним заповідником «Ґоргани» [15].

Частка «червонокнижних» видів НПП «Гуцульщина» є більшою, ніж в НПП «Вижницький», що зумовлено більшою площею (32271га) та більшою різноманітністю фізико-географічних умов НПП «Гуцульщина». В природному заповіднику «Ґоргани» наявність значної частки раритетних видів зумовлена великою кількістю субальпійських, альпійських та бореальних видів на порівняно малій території. В НПП «Гуцульщина» на досить великій територій' зафіксований середній показник чисельності «червонокнижних» видів через більший    відсоток    урбанізованих    передгірних    територій    та    відсутність високогірних ландшафтів у складі парку. Максимальна кількість рідкісних видів у флорі Карпатського НПП досягається за рахунок його розташування, наявності в складі парку Чорногірського масиву та пралісових угруповань, а також найбільшої з порівнюваних об'єктів території.

Національний природний парк «Гуцульщина» розташований у лісистій частині Покутсько-Буковинських Карпат, на території Косівського району Івано-Франківської області. Характерною особливістю НПП «Гуцульщина» є те, що його територія розміщена в двох флористичних районах: Прикарпаття та Ґорґан. Неоднорідність та строкатість грунтово-кліматичпих умов, зумовлених своєрідним фізико-географічним положенням парку, визначило значну гетерогенність рослинного покриву. У низинній частині переважають листяні ліси, переважно дубові. Крім дуба у нижньому деревному ярусі ростуть бук і граб, у вологіших місцезростаннях - ясен, береза, в'яз, в підліску - ліщина, глід, крушина, бузина та інші види. Низькогірні пасма вкриті смерековими лісами з домішками ялиці, смереки, явора, берези. Вищі пасма вкриті смерековими лісами, також частина території припадає на криволісся та кам'янисті розсипи (гори Ґрегіт, Гиґа). За групами природних середовищ домінують листяні ліси, які займають 62% території, на хвойні ліси припадає 33,3% території.

Отже гетерогенність фізико-географічних умов НПП «Гуцульщина» визначає флористичну різноманітність, велику кількість «червонокнижних» видів, не зважаючи на значний ступінь антропогенного впливу на регіон в цілому. Вищесказане робить недоцільною дискусію про ліквідацію даного природозаповідного об'єкту.

Незважаючи на численні публікації, присвячені рідкісним, зникаю­чим та іншим видам рослин, які потребують індивідуальної охорони й можуть бути об'єднані під збірною назвою раритетних (від англ. rаrе - рідкісний, унікальний, особливо цінний) [42], поки що немає загально­прийнятих наукових понять і узагальнень, що стосуються їхнього ста­тусу, методів охорони, не з'ясовані екологічні причини раритетності рослин та їх наслідки, зокрема зниження біотичної різноманітності. Відсутня й созологічна категоризація рідкісних і зникаючих видів, не­має обґрунтованої біологічної стратегії диференційованої охорони видів, тобто не розроблені теоретичні й практичні питання аутфітосозології — наукової галузі в системі ботанічних наук, що по­кликана займатися охороною фітогенофонду. На наш погляд созо­логічна стратегія охорони генофонду повинна базуватися, перш за все, на біоцентричній концепції, що полягає у збереженні всіх видів авто­трофних і гетеротрофних організмів (з усією їх генетичною різнома­нітністю). Такий підхід є запорукою збереження біотичної різноманіт­ності в природі й біотичної основи геохімічної функції живої речови­ни, завдяки якій підтримується організованість біосфери як глобальної екосистеми.

Охорону виду, як компонента фітобіоти, найкраще можна забезпе­чити в тих різноманітних екологічних умовах, у яких відбувалося фо­рмування його біогенетичних пристосувань. Тому, обгрунтування созологічної стратегії збереження популяцій раритетних видів повинно базуватися на біоценотичній концепції.

Відмінні за своїми біотичними особливостями й генетичною струк­турою види рослин можуть нормально розвиватися в тих різноманітних умовах природного середовища, де відбувалася їх еволюція, які відповідають їхнім біоекологічним властивостям, з якими вони пов’язані, екологічно й ценотично.

Хорологічні дослідження раритетного фітогенофонду й обґрунтування режимів його збереження становлять значний інтерес для заповідної справи, зокрема для обґрунтування створення в системі державного природно-заповідного фонду нових об'єктів: заповідних урочищ, заказників, пам'яток природи. Разом з тим слід зауважити, що чим контрастніші кліматичні й екотопічні умови існування видів, тим більша потенційна можливість урізноманітнення їхньої таксономічної струк­тури, тим сприятливіша ситуація для прояву їх біотичної і ценотичної різноманітності.

У зв'язку з чіткою ландшафтно-екологічною детермінованістю фітобіоти будь-якої території екологічне обґрунтування ефективних заходів збереження раритетного генофонду можливе лише за умови інтегральної оцінки його стану.

Обґрунтування созологічних засад й опрацювання практичних за­ходів щодо збереження раритетного фітогенофонду та його біотичної різноманітності необхідне для підтримання нормального функціонування і сталого розвитку екосистем, підтримання стабільності біогео­хімічних процесів і спонтанного розвитку біоти, збереження еко­логічного балансу в регіоні й, водночас, для відтворення й раціональ­ного використання відновних біотичних ресурсів.

Раритетний фітогенофонд західних регіонів України ми розглядає­мо як сукупність видів рослин, що підлягають охороні на загальнодержавному рівні (уключених до Червоної книги України (1996)) і рос­ті, у західних ботаніко-географічних регіонах країни — Карпатах включаючи Панонську низовину).

Созологічну оцінку раритетного фітогенофонду можна проводити з інших

позицій, але в усіх випадках важливим є аналіз причин, що зумо­влюють раритетність, з'ясування характеру рідкісності й визначення об’єкта досліджень. Тому созологічні дослідження і вивчення еколого-хорологічних особливостей раритетних видів проведені на значній те­риторії західної частини широколистяної лісової зони з урахуванням їх фітоісторичних, ботаніко-географічних та екологічних особливос­тей.                 

         Більш глибока і детальна созологічна характеристика рідкісних видів може бути дана тільки на основі характеристика кожного окремого виду за підставами охорони, причинами рідкісності, географічним типом ареалу,, просторовим типом популяцій, типом ізоляції, категоріями рідкісності за МСОП та за популяційними ознаками, як це запропоновано Львівськими ботаніками під керівництвом К.А. Малиновського [25]. Саме, вищевказані ознаки дають багато аспектну оцінку рідкісності видів та дозволяють застосувати оптимальний режим охорони. Детальна характеристика кожного окремого виду в межах родини подається нижче:

1. Lycopodium     annotinum L. (Lycopodiaceaе )  (Додаток, рис.1)                                           

Підстави охорони, причини рідкісності: третинний релікт, антропогенно зумовлений.

Географічний тип ареалу:  європейсько-північно-амереканський.

Просторовий тип популяції: континуальні популяції.

Тип ізоляції: екологічна, антропогенна.

Категорія за МСОП: менш загрожений.

За популяційними ознаками: види із мало порушеними популяціями, які часто трапляються в Карпатах на невеликих територіях.

 2. Huperzia  selago  (L.)   Bernh.  Et Schrank et Мart (Huperziaceae )

(Додаток, рис.2)                                           

Підстави охорони, причини рідкісності: третинний релікт, поєднання причин.

Географічний тип ареалу:  космополітний.

Просторовий тип популяції: ізольовані популяції.

Тип ізоляції: екологічна, антропогенна.

Категорія за МСОП: загрожений таксон.

За популяційними ознаками: види, популяцій яких відзначаються повно поновленими віковими спектрами трапляються в багатьох  ( понад двох ) ізольованих оселищах.

3.  Botrichium lunaria ( Ophioglossaceae ) (Додаток, рис.3)                                           

Підстави охорони, причини рідкісності: третинний релікт, природна

Географічний тип ареалу:  космополітний.

Просторовий тип популяції: ізольовані особини,  локальні популяції.

Тип ізоляції: екологічна.

Категорія за МСОП: вразливий таксон.

За популяційними ознаками: види, популяцій яких відзначаються повно поновленими віковими спектрами трапляються в багатьох  ізольованих оселищах.

4. Pinus cembra L.( Pinaceae ) (Додаток, рис.4)                                           

Підстави охорони, причини рідкісності: погранично-ареальний вид на північно-східній межі, поєднання причин.

Географічний тип ареалу:    середньоєвропейський.

Просторовий тип популяції: ізольовані популяції, ізольовані особини

Тип ізоляції: орографічна, антропогенна.

Категорія за МСОП: загрожений таксон.

За популяційними ознаками: види, популяцій яких відзначаються повно поновленими віковими спектрами трапляються в ізольованих оселищах.

5. Lunaria rediviva  L. (Brassicaceae)  (Додаток, рис.5)                                              

Підстави охорони, причини рідкісності: третинний релікт, природна.

Географічний тип ареалу:  європейський.

Просторовий тип популяції: континуальні популяції.

Тип ізоляції: орографічна.

Категорія за МСОП: мало загрожений.

За популяційними ознаками: види із малопоширеними популяціями, які часто трапляються в Карпатах на невеликих територіях.

6. Astrantia major L.  (Apiaceae )  (Додаток, рис.6)                                           

Підстави охорони, причини рідкісності: погранично-ареальний вид на східній межі ареалу, природна.

Географічний тип ареалу:  європейсько-кавказький.

Просторовий тип популяції: континуальні популяції

Тип ізоляції: екологічна

Категорія за МСОП: мало загрожений.

За популяційними ознаками: види із малочисельними популяціями, які часто трапляються в Карпатах на великих площах.

7. Gentiana acaulis L. ( Gentianaceae ) (Додаток, рис.7)                                           

Підстави охорони, причини рідкісності: погранично-ареальний вид на північно-східній межі, поєднання причин.

Географічний тип ареалу: середньо - південноєвропейський.

Просторовий тип популяції: ізольовані популяції, ізольовані особини.

Тип ізоляції: орографічна,  петрофільна, антропогенна.

Категорія за МСОП: вразливий таксон.

За популяційними ознаками: види, популяцій яких відзначаються повно членними віковими спектрами трапляються в багатьох ізольованих оселищах.

8. Atropa    bella – donna L.( Solanaceae ) (Додаток, рис.8)                                            Підстави охорони, причини рідкісності: третинний релікт, поєднання причин.

Географічний тип ареалу:  середньо-південноєвропейський.

Просторовий тип популяції: ізольовані популяції, ізольовані особини.

Тип ізоляції: екологічна, антропогенна.

Категорія за МСОП: вразливий таксон.

За популяційними ознаками: види, популяцій яких відзначаються повно членними віковими спектрами трапляються в багатьох ізольованих оселищах.

9.Carex umbrosa Host. (Cyperaceae) (Додаток, рис.9)                                           

Підстави охорони, причини рідкісності: релікт, плейстоценовий на північно-східній межі, природна.

Географічний тип ареалу:  середньо-південноєвропейський.

Просторовий тип  популяції: ізольовані популяції,континуальні популяціі.

Тип ізоляції: гігрофітна, орографічна.

Категорія за МСОП: мало загрожений.

За популяційними ознаками: види із мало порушеними популяціями ,які часто трапляються в Карпатах на великих площах.

10. Arnica montana L.( Asteraceae )      (Додаток, рис. 10)                                      

Підстави охорони, причини рідкісності: антропогенно зумовлена.

Географічний тип ареалу:  європейський.

Просторовий тип популяції: континуальні популяції.

Тип ізоляції: орографічна, петрофільна.

Категорія за МСОП: вразливий таксон.

За популяційними ознаками: види із малопоширеними популяціями, які часто трапляються в Карпатах на невеликих територіях.

Розподіл раритетних видів флори НПП “Гуцульщина” за просторовим типом популяцій.

З таблиці  видно, що кількість раритетних видів за просторовим ти­пом популяцій, математично перевищує загальну кількість рідкісних видів. Поясненням є той факт, що один і той самий вид належить двом типам попу­ляцій. Найбільше видів за просторовим типом популяцій відносяться до кон­тинуальних популяцій та ізольованих особин. Дуже рідко спостерігається поширення видів у вигляді лінійних популяцій.

Щодо созологічного значення, раритетні види поділяються на релік­ти, ендеміки, субендеміки та погранично-ареальні види, які в свою чергу поділяються на більш дрібні категорії. Розподіл раритетних видів за созологічним значенням подається у таблиці.

Розподіл раритетних видів флори НПП „Гуцульщина" за созологічним значенням.

За созологічним значенням більшість раритетних видів це погранично-ареальні види або рідкісні види. Це пов´язано як з розташуванням парку у крайовій смузі Карпат, у зв´язку з чим тут проходить межа ареалу багатьох монтанних видів, так із антропогенною перетвореністю території парку. Дуже низька кількість ендеміків пов´язана з розташуванням парку у низькогір´ї і часткою у передгір´ї, а більшість ендеміків ростуть у субальпійській та альпійській смузі.

Розподіл раритетних видів флори НПП “Гуцульщина” за географічним

 типом ареалу

Географічний спектр раритетних видів  типовий для монтанних флор Середньої Європи.

Розподіл раритетних видів флори НПП “Гуцульщина”

 за категоріями рідкісності МСОП

        Згідно категорії рідкісності, які запропоновані міжнародною спілкою охорони природи більшість раритетрних видів належить до категорії вразливих. Це зумовлено низьким рівнем стійкості цих рослин до антропогенного впливу.

РОЗДІЛ ІV. Созологічна характеристика флори НПП “Гуцульщина”

Созологічна характеристика флори

національних парків   Українських Карпат

Взагалі, в порівнянні з іншими національними парками Карпатського регіону кількість червонокнижних видів поширених на території НПП „Гуцульщина" з розрахунку на одиницю площі досить значна. Яскравим прикла­дом може бути порівняння національного природного парку „Вижницький" з досліджуваним, в якому виявлено 30 видів рослин занесених до Чер­воної книги України при загальній площі 7928га. В парку „Сколівські Бески­ди" 32 види занесені до ЧКУ при загальній площі 35684га. Крім цього більшу кількість червонокнижних видів ніж в НПП „Гуцульщина" виявлено в Кар­патському НПП і НПП „Синевір" відповідно 80 і 47, але при загальних пло­щах 50303га та 40400га. Хоча в Карпатському національному природному парку є види занесені до Європейського Червоного списку та Червоної книги мсоп.

        На території  НПП „Гуцульщина" відмічено угрупування, які занесені до Зеленої книги [14].

Угрупування які занесені до Зеленої книги .

Carpineto-Quercetum caricosum (pilosae), Carpineto-Quercetum aegopodiosum

Мотиви охорони            Рідкісні для України (угрупування з домінуванням           релікта  Hedera helix.

Фактори, які викликають скорочення Трансформація лісових угідь в  сільськогосподарській землі.

Fageta fluticosa

Мотиви охорони Рідкісні для України букові ліси в екстремальних умовах проростання.

Фактори, які викликають скорочення Суцільні рубки

Alnetum (incane) matteuccidosum

Мотиви охорони            Рідкісні для України угрупування

Фактори, які викликають скорочення – Суцільні рубки.

Quercetum (roboris) corylosa

Мотиви охорони            На східній і південній границі свого ареалу, в травянім ярусі  яких домінує середньоєвропейський вид Carex brizades.

Фактори, які викликають скорочення – Суцільні рубки.

Picee Pineta(cembre)

Мотиви охорони   Реліктові угруповання зберігаються в Карпатах

Фактори, які викликають скорочення – Суцільні рубки.

Pineto (mugi)- Sphagneta

Мотиви охорони Рідкісні гірські середньоєвропейські угрупування   

Фактори, які викликають скорочення – Рубка кущів, перегін худоби.

Sphagneta depressipiceetosa

Мотиви охорони – Рідкісні для України гірські бореальні болотні угрупування, відсутні  на рівнині.

Фактори, які викликають скорочення – Рубка, сінокіс.

Acereta pseudoplatani

Мотиви охорони            Рідкісні для України угрупування

Фактори, які викликають скорочення – Суцільні рубки.

Fаgetum symphytosum, F. аdenostylosum

Мотиви охорони            Рідкісні для України ліси, які знаходяться на східній      границі ареалу.

Фактори, які викликають скорочення – Суцільні рубки.

Fаgetum dryopteridosum

Мотиви охорони            Старі лісі віком більш 200 років

Фактори, які викликають скорочення – Суцільні і вибіркові рубки.

Fаgetum vincosum

Мотиви охорони            Рідкісні угрупування з домінуванням в релікта Vinca minor.

Фактори, які викликають скорочення – Суцільні і вибіркові рубки.

Quercetum (roburis) coryloso-caricosum (brizoides)

Мотиви охорони На східній і південній границі свого ареалу, в траявяному ярусі яких домінує середньоєвропейський вид Carex brizoides.

Фактори, які викликають скорочення – Суцільні і вибіркові рубки.

Fageto – Pineta (sylvestris)

 Субформація буково-соснових лісів

Мотиви охорони            Рідкісні для України середньоєвропейські ліси на  східній границі ареалу.

Фактори, які викликають скорочення – Рекреація, пожежі, рубки.

Carpineto-Quercetum (roburis) hederosum, Carpineto-Quercetum (roburis ) asperuloso-hederosum

Мотиви охорони            Старі ділянки середньоєвропейських лісів, східна границя, поширення яких проходить по Лівобережжі України, а Південна по границі з степовою зоною.

Фактори, які викликають скорочення –Суцільні рубки.

             Одним з індикаторів рівня созологічного значення рослинного покриву заповідних територій є  їхня відповідність критеріям “Важливих (ключових) ботанічних територій”.

              Міжнародна програма “Важливі ботанічні території” реалізується в  Європі для сприяння охороні найцінніших для збереження рослинного світу територій і для виконання завдань глобальної стратегії  збереження рослин ( Андрієнко, Онищенко 2007 рік ). В Україні зараз здійснюється адаптація критеріїв виділення “Важливих ботанічних територій”, які вже застосовуються в Європейських країнах, до умов нашої держави, а також оцінка за цими критеріями найбільших заповідних об’єктів, передусім заповідників і національних парків.

              Важливі ботанічні території виділяють за трьома основними критеріями. (Андерсен, 2003)

• критерій А: на ділянці є велика популяція одного або кількох видів рослин,                 які представляють велику цінність загальносвітовому  або Європейському масштабі ( строго говорячи, ці види уключені в 1997 році IUCN Red List of Treatened Plants (1998), додаток 1 до Бернської конвенції і додаток Iib u Ivb Habitat Directive,  а також у Червону книгу мохоподібних  Європи.
• критерій В: ділянка характеризується флорою, в Європейському масштабі незвичайно багатою для своєї біогеографічної зони присутністю відповідних місцях значного видового багатства і індикаторних видів.
• критерій С: на ділянці є місця які представляють цінність в загальноєвропейському і світовому масштабі ( включені в додаток 1 до Habitats Directive і відповідають їх місцям із Бернської конвенції.)

                              Категорії критерію А:

1. А (і): види, які знаходяться під глобальною загрозою ( Червоний список IUCN – категорії CR; EN; VU);
2. А (іі): види які знаходяться під загрозою в Європі і занесені до наступних європейських природоохоронних списків:

• Європейський Червоний список (категорії CR; EN);
• Додатки Iib u Ivb Habitat Directive;
• Додаток І до Бернської конвенції.

3. А (ііі): ендеміки, які знаходяться під загрозою але не ввійшли до категорій А (і) або А (іі) (національні ендеміки);
4. А (іv):субендемічні або вузько ареальні види, які знаходяться під загрозою але не ввійшли до категорій А (і) або А (іі).

На території НПП “Гуцульщина” немає жодного виду який можна було б використовувати для ідентифікації “Важливих ботанічних територій” згідно категорії А (і). З числа видів які можна використовувати згідно категорії А (іі) на території парку ростуть 

 Campanula abietina,  Campanula serrata, Leucojiun vernum subsp. Carpaticum.

Висновки

1. За результатами аналізу  матеріалів гербаріїв націанального парку, даних  «Літописів природи» встановлено, що на території  НПП «Гуцульщина» ростуть 43 види судинних рослин занесених до Червоної книги  України. Вперше для території парку наводяться  Botrychium lunaria, Jentiana acaulis, Ptarmica lingulata, Listera cordata, Orchis ustulata, Malaxis monophyllos, Jyoodyera repens, Corallorhiza trifida.
2. Популяційний та географічний аналіз раритетних видів показав, що більшість з них представлена ізольованими особинами, за созологічним значенням це погранично-ареальні види або ріднісні види, аз а категоріями рідкісності належать до вразливих рослин. Це пов´язане з розташуванням парку у низькогір´ї і високим рівнем антропогенної перетваореності його території .

СПИСОК ВИКОРИСТАНОї ЛіТЕРАТУРИ

1. Андерсон Ш.  Идентификация ключевых  ботанических     территорий.
   Руководство по выбору участков в Европе и основа развития этих правил
   для всего мира. - М., 2003. - 39 с.
2. Андрієнко Т. Л., Онищенко В. А., Клестов М. Л., Предко О. I., Арап Р. Я.
   Система категорій природно-заповідного фонду України та питания її оптимізації / Під. ред. д. б. н. проф. Т. Л. Андрієнко. - К.: Фітосоціоцентр,
   2001.-60 с.
3. Андрієнко Т. Л., Попович С. Ю., Парчук Г. В. Програма Літопису
   природи для заповідників  та національно природних парків: Метод.
   noci6.  / Під ред.  д-ра біол.  наук.  проф.  Т. Л.  Андрієнко. - К  .:
   Академперіодика, 2002. - 103 с .
4. Брадіс Є. М., Андрієнко Т. Л. Карпатська підпровінція // Геоботанічне
   районування Української  РСР. - К.: Наук, думка, 1977. -С. 73-136.
5.   Визначник рослин Українських Карпат - К.: Наук, думка, 1977. - 436 с.
6. Геоботанічне районування Української РСР. - К.: Наук, думка, 1977. -
   304 с.
7. Герасимов И. В., Преображенский В. С. Национальные парки как форма
   использования и организация  для отдыха и туризма. - И-во  АН СССР,
   1979.-С. 19-24.
8. Гладун Я. Д., Гладун   М. I. та ін. Поширення, запаси   i раціональне
   використання    промислових лікарських    рослин    Івано-Франківської
   області! // Укр. бот. журн. - 1979. - 36, № 2. - С. 153-156.
9. Дублін О. В., Єна А. В., Корчилев М. М., Крижанівський В. І, Лавров В.,
   Щербак В. I. та ін. Оцінки i напрямки зменшення загроз біорізноманіття України. - К.: Хімджест, 2003. - 400 с.

11. П.Заверуха Б. В,, Андриенко Т. Л., Протопова В. В. Охраняемые растения Украины. - К.: Наук, думка, 1983. - 175 с.

12.3аповідна    справа в Україні: Навчальний посібник / За ред. М. Д.

Гродзинського, М. П. Стеценка. - К,: 2003. - 360 с.

13.Зелена книга України. Ліси / За ред. Ю. Р. Шеляга-Сосонка - К.: Наук. думка, 2002. - 254 с.

14..Зеленая книга Укр. ССР. Редкие, исчезающие и типичные нуждающиеся в охране растительные сообщества / Под ред. Ю. В. Шеляга-Сосонко. - К.: Наук, думка, 1987. - 216 с.

 15.Каталог раритетного бюрізноманіття заповідників національних парків  України. Фітогенетичний фонд, мітогенетичний фонд, фітоценотичний фонд / Під наук. ред.. С. Ю. Поповича. - К.: Фітосоціологічний центр, 2002.-276 с.

16.Комендар В. I., Домарацька Л. Д. Охорона видів рослин Orchidaceae Iuss у Карпатах // Укр. бот. журн. - 1990. - 47, № 1. - С. 84-90.

17.Конвенція про охорону дикої  флори i фауни та природних середовищ існування в Європі (Берн, 1979). - К.: Вид-во Мінекобезпеки України, 1998.-76 с.

18.Кричфалуший   В.   В.,   Комендар   В.   И.   Биоэкология   редких   видов растений. - Львов: Cвіт, 1990. - 160 с.

 19.Лазебна  А.  М.  Hoвi  місцезростання  Spiranthes  spiralis (L.) Chevall. (Sautumnalis (Balb) Rich) // Укр. бот. журн. - 1979. - 34, № 4. - С. 369-370. 20.Леоненко В. Б., Стеценко М. П., Возний Ю. М. Атлас об'ектів природо- заповідного фонду України. - К.: Видавництво-поліграфічний  центр «Київський університет», 2003. - 119 с.

21. Літопис природи Національного природного парку «Гуцульщина», Книга 1.: 2003.-503 с.

22.Літопис природи  Національного природного парку «Гуцульщина», Книга 2.: 2004.-315 с.