Екологія людини й середня тривалість життя.

Екологія людини.

  У зв’язку з постійним посиленням впливу людини на природу, збільшенням захворювань, які пов’язані із забрудненням середовища існування, активним освоєнням території з екстремальними умовами життя, з дослідженням людиною космосу, на базі біологічних, медичних, природничих, економічних наук почала формуватися нова галузь – «екологія людини».

 Екологія людини вивчає комплексні питання взаємодії людини й людства з навколишнім світом, досліджує природні й соціальні закономірності цієї взаємодії, досліджує проблеми розвитку людини, збереження її здоров’я й працездатності.

 Екологія людини – це наука, що вивчає взаємодію людини як біосоціальної істоти зі складним багатокомпонентним навколишнім світом, із динамічним середовищем існування, що постійно змінюється. Розкриваючи зміст екології людини як науки, слід визначити принципи функціонування системи « людина – суспільство – навколишній світ». Для цього вченим – екологам потрібно :

•                   створити теорію екології людини;
•                   розробити методи адаптації до різних виробничих і природно – кліматичних умов, щоб отримати максимальні господарські результати за мінімального використання  використання природних ресурсів;
•                   винайти способи розв’язання питань стабілізації й поліпшення навколишнього середовища, збереження генетичних ресурсів і само відновлюваного потенціалу біосфери.

Всі ці проблеми необхідно розглядати з погляду сучасного стану людського  суспільства та його майбутнього розвитку.

 Фактори середовища, що тим чи іншим чином впливають на організм, називають екологічними факторами. Як відомо, за походженням  і характером дії їх поділяють на 6 абіотичні, біотичні, антропічні.

  Живим організмам на різних рівнях організації властива адаптація до умов існування. Усі живі істоти пристосовані до певних екологічних умов середовища. адаптація виникає та розвивається на базі спадкової програми організму і його здатності змінюватись під впливом природного добору. ТЕ, що всі організми мають адаптивні можливості змінюватись в певних межах, пристосовуватись до змінюваних умов середовища, як правило, зберігаючи сталість гомеостазу, запрограмовано  генотипом. Умови середовища впливають на організм людини. Наприклад,  у народів півночі спостерігають відносну більшу масу тіла , коротші кінцівки,  більшу кількість підшкірного жиру, глибше розташування вен та інтенсивніший обмін речовин. Це результат тривалого ( протягом сотень років) життя в суворих умовах холодного клімату. Жителям Півдня властиві  протилежні особливості конституції тіла і  рівень обмінних процесів. За зміни середовища існування в людини, особливо коли вона потрапляє в екстремальні умови, чітко проявляються індивідуальні реакції організму. Пристосування ( акліматизацію) забезпечують фізіологічні ритми організму. Наприклад, коли змінюється температура середовища, починають діяти терморегуляторні механізми, для пристосування до іншого часового поясу або умов високогір’я може знадобитися кілька діб, а у випадку переселення в інші кліматичні умови – тижні або місяці. Компенсаторні механізми пристосування до різних чинників середовища не в усіх однакові. Іноді людина так і не може адаптуватися до нових умов. Вивчення компенсаторних можливостей людського організму та встановлення фізіологічних причин їх індивідуальних коливань важливе у зв’язку з освоєнням пустель і напівпустель , глибин океану, космосу. У космічному кораблі на різних етапах польоту людина зазнає впливу таких чинників, невагомість, перевантаження, вібрація.

невагомість – стан, коли на тіло людини діють сили тяжіння або еквівалентні їм інерційні сили. Маса тіла в цих умовах дорівнює нулю, гідростатичний тиск крові в судинах нівелюється, кров розподіляється рівномірно в усіх частинах тіла. Підсилюється процес виведення з організму рідини, а також іонів натрію та кальцію. Несприятливому впливу невагомості на організм людини можна запобігти або обмежити його. Для цього використовують тренажери для фізичних вправ.

Крім невагомості за космічного польоту на організм людини діють також прискорення ( під час запуску та посадки), шуми, вібрація. На окремих ділянках польоту відбувається порушення біоритмів. Польоти багатьох космонавтів, які протягом тривалого часу перебувають в космосі, свідчать про те, що зазначені фактори не виводять організм за межі його біологічних можливостей.

 Кожна людина повинна сприяти підвищенню витривалості свого організму. Однією з необхідних умов для цього є вчасне й раціональне харчування. Нестача або надлишок їжі, порушення співвідношення поживних речовин у раціоні знижують опірність організму на його здатність до адаптації. Іншою, не менш важливою умовою нормального функціонування організму є чергування режиму сну та активності,  праці й відпочинку. Але особливу роль у підвищенні адаптаційних можливостей організму відіграють фізичне тренування та загартування. Регулярні фізичні вправи є найефективнішим засобом підвищення опірності організму хворобам та несприятливим впливам довкілля. Людина, яка займається спортом набуває високого рівня витривалості. Загартування  - це  комплекс методів цілеспрямованого підвищення функціональних резервів організму та його опірності до несприятливої дії факторів довкілля.

 Головним фактором, що забезпечує життя на нашій планеті, є сонячні випромінювання. Сонячна активність – це сукупність нестаціонарних явищ на

Сонці : утворення сонячних плям, сонячних спалахів, факелів, збільшення ультрафіолетового випромінювання , тощо. Сонячна активність впливає такі фізико – хімічні процеси на Землі, як коливання атмосферного тиску, температури, вологості повітря тощо. Це певною мірою позначається на стані серцево – судинної та нервової систем, психіці та поведінкових реакціях людини.

      Кількість людей на Землі щороку зростає, а природні ресурси, якими можна                   забезпечити нормальне життя, обмежені.

Демографічні проблеми визначаються не лише приростом населення, але й природно – кліматичними особливостями регіону, станом його навколишнього середовища.

 Протягом свого розвитку людське суспільство в процесі господарської діяльності постійно впливало на довкілля, змінюючи його, на жаль, частіше не в позитивний бік. Людина не може існувати без природи, тому повинна запобігати процесам її руйнування. Діяльність людини має бути спрямована на збереження екологічної рівноваги. Динамічна рівновага характерна для суспільства, що розвивається швидкими темпами. При цьому зростають потреби в продуктах харчування, водних ресурсах, сировині та переробці відходів задовольняються завдяки підвищенню корисної діяльності людини.

 Екологія людини й середня тривалість життя.

Вивчення людини як соціальної особистості полягає в дослідженні її біології та специфічної екології з урахуванням історичного й суспільного розвитку людської популяції. Сучасна людина змушена адаптуватися не тільки до природних умов, а й до створених нею штучно умов, здебільшого негативних. Це змінює такий демографічний показник, як тривалість життя.

 Середня тривалість життя – це кількість років, що в середньому проживає індивід із певної групи людей, конкретного року народження..

 У наш час середня тривалість життя в різних країнах світу неоднакова: найвища вона в Японії та Ісландії ( майже 80 років), а найнижча – у Республіці Чад

( 39 років). Україна за тривалістю життя чоловіків посідає 29 місце в Європі і  49 місце в світі, а жінок – 27 і  39 в відповідно.

 Різке зниження середньої тривалості життя в Україні зафіксовано в 1987 році. Таке скорочення вважають без працездатним випадком для мирного часу й пов’язують переважно з екологічним забрудненням. З рівнем смертності немовлят Україна перебуває не 4 місці серед держав колишнього Союзу та на 49 місці серед країн світу.

  Основні причини дитячої смертності – це природжені аномалії, хвороби дихання, інфекційні та паразитичні хвороби. На здоров’я новонароджених впливає забруднення шкідливими сполуками атмосфери, води, грунту, тощо.