екскурсія " Стежинами рідного села Маркове"

 

Екскурсійно - туристичний маршрут «По Марківській  землі».

 

Відпочинок є невід’ємною частиною життя кожної людини. Плануючи свій відпочинок, ми ставимося до цього питання  дуже відповідально, оскільки час на відпочинок завжди обмежений і хочеться використовувати його максимально ефективно. Українське село має багату історико-архітектурну спадщину, культуру, самобутній побут, даровані природою мальовничі ландшафти.

Село Маркове – регіон екологічно-чистого та привабливого середовища Костянтинівського району.

Опис нитки маршруту.

Туристично – краєзнавча подорож «По Марківській землі», протяжністю 5 км, розрахована на 1 день. На маршруті подорожі ми виділяємо 4 оглядових об’єкти: школа; фельдшерсько-акушерський пункт, балка;  марківський пагорб, де можна побачити багато цікавих рідкісних рослин.

На маршруті немає значних природних перешкод. Протягом 1.2 км., маршрут пролягає по шосейній дорозі, далі – по польовій дорозі.

Маршрут прокладено по території с. Маркове і має на меті ознайомити

 подорожуючих з історією і природою села.

План – схема маршруту

 

Пн

 

 

     

                                            школа

Пд

Пагорб                     балка

   

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Карта маршрута

Історія села Маркове

 Село Маркове Костянтинівського району Донецької області розташоване в північно-східний частині Костянтинівського району на відстані 30 км від районного центру м. Костянтинівка.
  Село Маркове – центральна садиба Марківської   сільської  ради, в склад якої входять села Маркове, Новомаркове, Майське, Федорівка. Загальна  площа території 204,8 га,населення - 475   осіб, кількість дворів - 266.

Тут знаходяться основні соціально-культурні заклади та виробничі сільськогосподарські підприємства: Марківська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів, Марківський фельдшерсько-акушерський пункт, Марківський сільський Будинок культури та сільська бібліотека, СТОВ «Дружба» з тракторною бригадою, током, гаражем та тваринницьким містечком, магазини приватних підприємств «САН» і «Світанок», відділення зв’язку «Укрпошти», сільська рада.

Історія села розпочалась в період Столипінської реформи.

Організаторами хутора Маркове стали колишні робітники Донецького та Торецького заводів міста Дружківки, які за  активну участь в революції 1905 року були засуджені та потрапили до «чорного» списку і не приймались на роботу ні одним працедавцем. Залишившись  без засобів  існування, вони стали шукати кращої долі на землі - годувальниці.

Так,в 1907 році біля  двох десятків робітників звернулися в селянський банк, як його називали в народі «Земство» і придбали в кредит на 55 років наділи землі в рамках можливостей кожного. Так з`явилося земельне товариство з 60 наділів.

Це були  землі поміщика Плещеєва Федора Івановича. Початком заселення став 1907 рік.

Першим поселенцем був Хохлов Яків Тихонович. Заселялися в село робітники з міста Дружківка.

У поміщика був чабан Марко, що випасав панську худобу на цій землі, завзятий робітник. Іменем цього чабана було назване село. До Жовтневої революції 1917 року у селі було 62 двори, початкова(земська) школа.

Населення в основному було неосвіченим – з 60 хазяїв тільки 15 чоловік мали початкову освіту і уміли читати і писати. З середньою та вищою освітою людей в селі не було.

По-різному  склалися долі нових землевласників. Не було знарядь  праці, не вистачало  продуктів харчування,одежі. Та Велика Жовтнева революція докорінно змінило життя селян. Громадянська війна 1918 року не зачепила села: боїв тут не було і населення не  понесло значних втрат.

В 1928-1930  роках в селі було організовано сільськогосподарське товариство землеробів,до складу   якого увійшло 12 селянських господарств.

Товариство мало один трактор і молотарку. В 1930 році з товариства був організований колгосп імені Сталіна ( тепер СТОВ «Дружба»). У колгосп вступило 52 селянських господарства. 10 сімей заможних селян, яких на той час вважали кулаками, було вислано. Колгосп мав 70 коней,15 дійних корів, 30 голів молодняка   КРС,40 голів свиней. Йому належало 1500 десятин землі. Ніяких машин не було, городництвом і садівництвом не займалися. В 1929 році в селі збудували нову початкову школу, у звичайному приміщенні відкрили клуб. Розпочалося масове подолання безграмотності, стали розквітати таланти та здібності селян.

 З великою повагою пам`ятаємо:

Гадюку Якова Васильовича - самородного садівника, який прививав односільчанам любов до садівництва,  озеленяв вулицю саджанцями, був завідуючим «сільбудом»(клубом).

Воронова Василя Максимовича - режисера самодіяльного театру, першого тракториста. Артисти його театру виїжджали   з концертами та постановками в сусідні села та м. Часів-Яр і мали успіх.

Северова Антона Петровича –«професора» музики,який грав  практично на всіх інструментах (скрипці, мандалині, гітарі, роялі)та ремонтував їх.

Багацького Федора – агронома-самоучку. Землеробство вів за особистими технологіями, сівооборотами і отримував високі врожаї. Районні агрономи приїздили повчитися в нього.

Тітенко Овсія Хомича – першого головного колгоспу, голову сільської ради, який вклав багато сил в розвиток суспільного життя громади.

У 1932 році відбулося об’єднання колгоспів “ Победа труда” (хутір Майський), імені Шевченко (х. Новомаркове) в один колгосп ім. Сталіна. Землі стало близько 3 000 гектарів.

У 1940 році колгосп мав 3 автомашини, 7 тракторів, 3 комбайни.  Збільшилося поголів’я  худоби до 200 голів  коней, 50 пар волів, 120 голів дійних корів, 200 голів молодняка  ВРХ, 600 голів овець, 70 голів свиней, 100 курей. Значно покращився стан освіти населення: усі діти шкільного віку навчалися у початковій школі, з`явилися спеціалісти з вищою та середньою освітою.

Під час німецько-радянської війни село було окуповано німецькими загарбниками. За роки окупації фашисти знищили усю техніку, тваринницькі будівлі, тварин, від господарства нічого не залишилось.

5 вересня1943 року село Маркове було визволено від німецьких загарбників і почало відбудовуватися. За трудові досягнення у роки Вітчизняної війни медалями за  «Доблесну працю» були нагороджені жінки - трудівниці: Смереканець Параска Сидорівна, Бобрикова Марія Сергіївна, Доценко Марія Олександрівна, Потримай Анастасія Андріївна та др.

Корсун Микола Леонтійович та Ковтун Микола Іванович отримали вищу нагороду Батьківщини – «Орден Червоної Зірки».

У 1950 році розпочалася широка перебудова села. У колгосп ввійшли ще два колгоспи «Червоний прапор»(хутір Білий Яр), та імені Клари Цеткін (хутір Федорівка). У 1963 році колгосп нарахував 5000 га землі, збирав високі врожаї хліба – 180-200 пудів зерна, виконувався план доведеного поголів`я худоби. За високі трудові досягнення та сумлінну працю комбайнера Куріліна Адама Микитовича ( що був першим корінним жителем села – у свідоцтві про народження стоїть № 1) нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора, тракториста Луненко Олексія Даниловича нагороджено «Орденом Леніна». Багато колгоспників було нагороджено медалями «За доблесну працю» і побувало на виставках народного господарства у  Москві та Києві.

У 1961 році колгосп імені Сталіна було перейменовано в колгосп «Дружба».

У 60-х роках село інтенсивно розбудовувалося: воно було електро- і радіофіковане, проведено водопровід, збудовано новий клуб на 250 місць, дитячий садок на 50 місць, 2 спеціалізовані магазини, відкрито поштове відділення та ощадна каса, почала працювати сільська бібліотека. На честь вшанування пам`яті воїнів загиблих під час визволення села від фашистських загарбників та загиблих у  Вітчизняній війни односельчан збудовано Обеліск Слави, що знаходиться у центрі села.

 

 

За видатні трудові успіхи почесними державними нагородами були відзначені: комбайнер Бугаєв Борис Іванович, Капустін Іван Павлович, трактористи Вакуленко Віктор Іванович, Беліч Іван Тимофійович, Федоров Павло Тимофійович, Говтва Іван Двитрович, доярки Холіна Ольга Степанівна, Смереканець Марія Іванівна.

У 1998 році колгосп «Дружба» реорганізовано в КСП «Дружба». З`явилося перше фермерське господарство «Славутич», розпайована колгоспна земля, у1999 році перші 86 пайщиків отримали державні акти на приватну власність на землю.

У 2000 році КСП реформовано в СТОВ «Дружба», яке майже повністю припинило свою діяльність і сьогодні базовим господарством є фермерське господарство «Артем», яке орендує земельні паї майже у всіх власників земельних ділянок – має в обробітку 3700 га землі, 10 автомашин, 12 тракторів, 3 комбайни, 300 голів свиней.

У 2003 році зареєстрував свою діяльність приватний підприємець Носов М.В. по обслуговуванню водопровідних мереж села Маркове. Потім зареєструвався і самостійно обробляє свої паї Жаворонков Ю.М.

 

 

Марківська школа почала свою освітню діяльність у 1921 році як початкова школа. Тоді заняття розпочиналися ближче до зими, коли в селі закінчувалися польові роботи.

Скрутно було в усі переломні моменти історії: після революції, під час Голодомору та в повоєнні роки. Після війни, крім навчання і виховання дітей, школа проводила просвітницьку роботу серед дорослих мешканців села, даючи їм знання.

З 1953 р. в школі започатковано 7-річне навчання, а з 1960 року по 1996 рік – 8-річне, з 1996 р. і до сьогодні – загальна середня школа.

1 листопада 1965 р. – підписаний Акт про введення в експлуатацію Марківської восьмирічної школи (новобудова).

Саме тоді почала функціонувати Марківська школа, яка дала освіту багатьом людям.

На території сіл: Горбоконівки, Білого Яру, Федорівки, Новомаркове та Майського розташувалися початкові школи, після закінчення яких учні здобували освіту в Харківській семирічній школі.

у Горбоконівській початковій школі працювала Чергинська Зінаїда Полікарпівна (1945-1947 рр.). Всього навчалося 15 учнів.

У Білоярській початковій школі працювали Житнікова Віра Миколаївна, Розумовська Лідія Якимівна, Бриль Марія Микитівна. Тут в чотирьох класах було до 40 чоловік.

У Федорівській школі початкових класів працювала Чепуренко Лілія Андріївна.

У Новомарківській школі працювали Стібаєва Поліна Матвіївна, Чергинська Зінаїда Полікарпівна (школа працювала у дві зміни).

У початковій школі с. Майське працювали Шалімова Віра Василівна, Свіца Володимир Антонович, Івченко Надія Петрівна, Коцюба Н.А.

Уперше свої двері для учнів нова Марківська школа гостинно відчинила 1 листопада 1965 р. І ось уже 53-й вересень лунає малиновий дзвоник і високими сходами піднімаються до цього храму знань учні.

Першим директором цієї школи був Терещенко Михайло Єлисеєвич. За його запропонованим проектом велося будівництво школи. Відкрилися двері нової, досить красивої школи у 1965 р. На той час в школі налічувалося 170 учнів і 14 учителів. Було 4 повних початкових класи, наповнюваність яких становило від 13 до 28 учнів.

.

 

 

 

 

У кінці вулиці Молодогвардійців розташована балка з пологим південним  схилом, яка сягає глибини 5-6 метрів в простягається з півдня на північ.

 

На іншому схилі балки розташований пагорб . На вершини якого ми можемо спостерігати рослинність і ґрунти подібні з рослинністю і ґрунтами Білокузьминівської крейдяної гори.

Це місце становить інтерес значними ділянками неораного степу. Тут представлені практично у непорушеному вигляді ділянки ковилово - різнотравно-типчакового степу з багатими флорою та фауною. Особливу цінність представляє унікальна реліктова рослинність, пов’язана з крейдяними відкладеннями.

Степова екосистема Євразії, в якій розташований український степ, тягнеться майже безперервною смугою від Угорщини до Забайкалля. Правильне розуміння природних процесів, які відбуваються в цій екосистемі, повинні сприяти гармонізації відносин людей, що тут мешкають, з природою, яка їх оточує.

Та місцевість, в якій розташований український степ, сформувалась під впливом льодовика. Говорячи простіше, це була велика прикордонна зона між багатометровою масою криги на півночі та тропічними лісами на півдні північної півкулі нашої планети. Вчені називають цю місцевість в той період тундровим степом. Як і в тундрі, тут була низькоросла флора, віяли холодні вітри і, не дивлячись на безпосередню близькість величезних мас води, клімат був сухим і одночасно холодним. У зв’язку із обледенінням, рівень Світового океану був набагато нижчим теперішнього і тому між Кримом та крайнім півднем сьогоднішньої Одеської області був суходіл, де спочатку паслись мамонти, яких з часом змінили бізони, а їх, в свою чергу, північні олені. Приблизно 14 тис. років тому розпочалось танення льодовика і його відступ на північ. Цей період плавно розтягнувся на декілька тисяч років. На місці Балтійського моря тоді було прісноводне озеро, яке відділялось від солоних вод океану крижаною греблею. Коли ця гребля достатньо сильно підтанула, то океанські води прорвали її та потекли в це озеро, яке перетворилось на солоне Балтійське море. Взимку льодовик не танув і на дні озер відкладались тонкі глинисті прошарки. Вчені підрахували ці прошарки і з’ясували, що прорив крижаної греблі відбувся 8213 року до н.е. Ця дата і визнана «офіційним» кінцем льодовикового періоду.
В цей час в степовій зоні розпочався процес ґрунтоутворення, в результаті чого з’явились відомі на весь світ чорноземи. На думку більшості вчених, леси та лесоподібні суглинки, на яких сформувались чорноземи, мають пряме льодовикове походження. В результаті постійного впливу температур, переміщення повітряних мас та води горні породи перетирались у дрібнодисперсну масу, яка з часом перетворилась на лесоподібні суглинки та леси.

Приблизно 10 тис. років тому обледеніння прийняло свої сьогоднішні рамки. Точніше кажучи, ті кордони, які мали місце до кінця минулого століття, оскільки зараз йде інтенсивне танення льодовиків під впливом глобального потепління. В той період, коли багатство дикої природи досягло свого розквіту, а людський фактор не мав ще такого негативного впливу як зараз, розпочалося інтенсивне гумусонакопичення в ґрунті. Справа в тому, що кліматичні умови в цій природній зоні склались таким чином, що через певний дефіцит вологи рослинні залишки не встигали розкладатись повністю і, поступово, відбувався процес накопичення органіки. А взаємодія органічних залишків із кальцієм, якого в лесоподібному суглинку та лесі більш ніж достатньо, забезпечило чорнозему гарні механічні якості та структуру.

Існує й альтернативна гіпотеза походження степу.

Згідно до якої, степи сформувались в результаті масового випалювання лісової рослинності під пасовища давніми кочівниками. Важко довести або спростувати таке припущення, але неможна не погодитись з тим, що вже 5-6 тисяч років тому людський фактор ставав все більш і більш впливовим для стану степу. Хоча тотальне знищення степової екосистеми розпочалося лише 150 років тому, коли відбувалось широкомасштабне заселення степу через початок розробки родовищ залізної руди та вугілля. Висока щільність населення та наявність чорноземів спровокували масове розорення степу.

На жаль, минули ті часи, коли в степах бігали стада диких коней тарпанів та степових антилоп сайгаків, а в повітрі кружляли орли і здійснювали свої незграбні польоти дрохви. До речі, останній тарпан помер в 1918 р. Тваринний світ в сучасному степу складають в першу чергу птахи та безхребетні ґрунтові мешканці. Кількість останніх в орному 30 см шарі ґрунту варіює від півтони на 1 га на півночі степової зони, до 0,05 т/га на крайньому півдні. І якщо у лісі головну переробку рослинного опаду здійснюють гриби, то у степу, по причині нейтральної або трохи лужної реакції ґрунтового розчину, цим займається перш за все ґрунтова фауна та мікрофлора. Особлива роль в цій справі належить дощовим хробакам.

Теперішній степ має ряд характерних особливостей. Опадів в степовій зоні України випадає від 350 мм у Причорномор’ї до 500 мм на кордоні з лісостепом. А середньорічна температура повітря складає близько + 7 0С. Тривалість безморозного періоду сягає біля 250 днів. Основу ґрунтового покриву складають злакові трави, які здатні переносити періодичну посуху. А ще степ називають лісом догори ногами. Тому що вага кореневої маси значно перевищує надземну масу рослин. Велика кількість коренів в ґрунті також сприяє його високій структурованості. Якість органічної речовини в ґрунті багато в чому залежить від початкового матеріалу. А він у степу представлений пластичною трав’яною масою, бідною на дубильні речовини, лігнін та пов’язані з ним механічні утворення, котрих, наприклад, дуже багато у деревині.

Сьогодні український степ в первинному його вигляді зберігся на мізерній площі. Представників відносно великих за розмірами видів ссавців можна зустріти головним чином в заповідниках. Але навіть маленькі ділянки цілини, що збереглись, демонструють всю пишність та велич степу. Наче морські хвилі, танцює на вітрі ковил та інші злакові трави. На їхньому фоні яскравими кольорами наповнюють степ сотні видів квітучих дводольних трав. Окрім різнобарвних кольорів в степу також можна відчути насичений пряний аромат всього різноманіття дикої флори. Сотні видів птахів наповнюють простір степу красивим співом. Що може бути красивішим за літній степ?!

На жаль, сьогодні більша частина степу перетворена на ріллю. Орні землі займають біля 56 % всієї площі України. Очевидно, що головною територією для землеробства в країні є степ. Тому в деяких степових областях показник розораності сягає 90 %. Якщо до цього ще додати площу забудови під житловим фондом, промисловими підприємствами, дорогами та лісосмугами, то з’ясується, що типових цілинних ділянок залишилось декілька лічених відсотків, які, зазвичай, розташовані по схилах балок, біля ярів та в малочисельних заповідниках.

У типових умовах степу відсоток лісів зовсім не значний. Якщо ви читали «Слово о полку Ігореві», то маєте пам’ятати, що князь Ігор, коли втік з половецького полону, повертався додому вночі і визначав розташування річок по стуку дятлів. Чому? А тому що основна маса дерев в ті часи росла біля річок. Хіба що дубові гаї могли зустрічатись посеред степу. Сьогодні в степу насаджено багато лісосмуг. Не дивлячись на те, що вони не є типовими природними утвореннями для степової зони, лісосмуги, в той же час, відіграють тут, без сумніву, важливу роль. За відсутності по-справжньому характерної степової рослинності, вони компенсують дефіцит дикої природи, протистоять вітровій ерозії і стають помешканням для диких тварин. Але така ситуація зайвий раз говорить про першочергову задачу з відтворення саме степових екосистем в цій місцевості, а не лісових.

Кожна екосистема по - своєму унікальна, неповторима та важлива. На жаль, за нинішньої тенденції зміни клімату подальша перспектива існування степової екосистеми поставлена під загрозу. За прогнозами деяких вчених, якщо не вжити заходів, то вже через 50-70 років більша частина степової зони України перетвориться у напівпустелю, а деякі її частини навіть у пустелю. Останніми роками спостерігається погіршення водного режиму в степовій зоні. Кількість опадів не просто починає скорочуватись, але й посилюється тенденція їхнього нерівномірного випадіння. В результаті цього особливий дефіцит вологи відчувається у весняно-літній період, тобто в період активної вегетації та цвітіння рослин.

Більше 20 видів рослин, що зростають на ділянці марківського пагорба, знаходяться під охороною.

Вони занесені до Червоної Книги України  Донецької області.

РОСЛИНИ КРЕЙДЯНИХ ОГОЛЕНЬ 

Реліктові комплекси кретофілов – останніх представників древньої флори наших місць. Це вельми уразливі рослини, приурочені виключно до виходів на поверхню покладів крейди. Відповідних місць для зростання кретофілов в даний час залишилося дуже мало, до того ж вони сильно страждають від випасу і погано поновлюються. Серед них багато реліктів і ендеміків, у тому числі занесених до Червоної Книги України( далі вони позначені червонім шрифтом), Європейський червоний список і т.д.

                     Ефедра двоколоскова            Ісоп крейдяний

Полин біловойлочний	Норчник крейдяний	Оносма донська
Шлемник крейдяний	Бурачок голоніжковий	Сонцецвіт крейдолюбивий
Копієчник крупноквітковий	Левкой запашний	Крашенниковія терескенова
Фумана лежача	Істод крейдяний	Тим’ян крейдяний

Степова рослинність

Ковил	Мак-самосійка	Мак сумнівнийй
Волошки	Конюшина червона	Цмін піщаний
Хатьма тюрінгська	Хвощ гіллястий

 

 

 

ПЕРВОЦВІТИ

Група ранньоквітучих рослин на території нашого краю відрізняється як значною різноманітністю, так і високою чисельністю популяцій багатьох її представників. Більшість з них, занесені до Червоної книги України або регіонально рідкі в Донецької області.

Рябчик російський	Тюльпан змієлистий	Шафран сітчатий
Адоніс волзький	Барвінок малий	Белевалія сарматська

 Анемона лютічна       Гіацинт блідий     Проліска сибірська    

                 

Ряст порожнистий          Півники рогаті                 Мати –й- мачуха

                

Тюльпан Шренка                  Сон - трава                            Фіалка

                  

      Конвалія                     Іриси    польові                            Печеночниця          

Ветрениця               Фіалка трьох кольорова                  Кульбаба

     Цибулька гусяча                   Медунка                                 Калюжниця

                                  

Піон вузьколистий (Воронець)    Тюльпан дібровний    Горицвіт  весняний

        Загальна протяжність маршруту туди і назад в межах 3 км дає можливість ознайомитися з історією села, типами поселень, зайняттям населення, топонімією.

Частина маршруту дає можливість бачити особливості рельєфу Донбасу з висоти 100 м над рівнем моря, бачити панораму протяжністю 10 км , наочно бачити ерозійне формування місцевості у вигляді ярів і балок.

    Туристи знайомляться із степовою рослинністю природної зони Степу, а також з рослинністю на крейдяних  ґрунтах.

   На маршруті можна побачити і почути лисиць, косуль, диких кабанів, сорок, ворон, жайворонків, дятлів.

Маршрут є як навчально-пізнавальним, так і рекреаційним.

    Заходи безпеки на маршруті:

- аптечка;

- туристичне спорядження (обов'язково мотузок);

- взуття прогумоване ( від укусів змій);

- головний убір;

- брюки звужені до низу;

- спортивна куртка;

- запас питної води;

- сигнальні прапорці;    

- свистки