Есе "30-річчю Дня Незалежності присвячується..."

Культура українського народу пройшла тернистий шлях розвитку, виборюючи своє місце під сонцем, доводячи світові свою ментальність, громадянську позицію, палкий патріотизм, національну самобутність.

    Українці віками творили власну культуру, успадковуючи культурні цінності предків, переймаючи і творчо осмислюючи надбання інших народів.

Відновлення незалежності України, розбудова самостійної держави, зростання самосвідомості нації відкривають нові обрії розвитку культури.

    Своєрідність національної культури виявляється в духовній сфері, насамперед у літературі, живописі, музиці, мові. На мою думку, втрата народом мови  - це найвища трагедія, бо тоді губиться весь попередній досвід, зафіксований в ній.

    Культура змінює свій генетичний код, а народ відчужується від традицій, звичаїв, духу предків, потрапляє в іншу духовну атмосферу і свідомо чи несвідомо страждає. «Вмирає мова – вмирає народ»,- говорить народна мудрість.

    Безумовно, цього не можна допустити! Тож плекаймо свою мову, бо кожен народ світу гордий з того, що він має волю, свою державу, свою мову.

    На думку спадають рядки власної поезії…

  Не дайте знищити святиню,

                                            Народу багатющий скарб,

                                            Вона нетлінна і понині,

      Вона – сплетіння звуків- барв.

                                            Не «змішуйте» й не «розбавляйте»

                                            І не порівнюйте ні з чим

                                            Щоденно лиш про неї дбайте,

                                            Щоб не розтанула мов дим.

                                            Хай квітне над полів роздоллям,

                                            Над зеленню густих лісів,

                                            Немов віночок, рідна мова,

                                            Що сплетена із квітів-слів.

Мені дуже приємно, що зараз молодь вивчає рідну мову, розмовляє нею не соромлячись, а навпаки – пишається своїм скарбом – мовою, яка дісталася нам у спадок, бо вона «державності основа,- її Величність – Українська мова!». Дуже прикро, що через брак національної самобутності, історичної пам’яті ми втратили впродовж століття величезні мистецькі скарби. Українські письменники в умовах тоталітарної системи не могли повністю реалізувати свої таланти, їх знищували фізично або морально: Микола Зеров, Євген Плужник, Павло Тичина, Василь Стус та багато інших. Більшовицька система руйнувала все в Україні, що виростало вгору, що рвалося за обрій. Олена Теліга писала, що «великий стиль життя і великий стиль мистецтва творив би теж і велику культуру нації та поривав до всього, що творило б її велич». Приємно, що повертаються із забуття твори українських письменників і ми можемо насолоджуватись усіма барвами мови, співпереживати, відчувати глибокий біль і розпач від трагічних сторінок нашої історії. В. Барка писав: «Вони були серцем чисті, як квіти, і сонцем, незміряно кращі від зірок небесних, як і всі люди, хоч вони цього не знали». Їх життєвий шлях є прикладом для нас, що вчить любити Україну, бути гідними й гордими – Українцями з великої літери.

    Україна виколисала велетнів сили й духу таких, як Г. Сковорода,

Т. Шевченко, Л. Українка, І. Франко. Цей перелік можна продовжити й іменами наших сучасників, які примножують славу батьківщини. Та сьогодні, на жаль, ми відчуваємо на собі брак елементарної культури молоді. Постійно спілкуючись у гаджетах, просиджуючи час в інтернеті, молодь позбавлена живого спілкування, має низький рівень культури поведінки. Усе це призводить до деградації нації, викорінює усі духовні цінності людини. Дуже негативно на свідомість українця впливає реклама: жуйки «Стіморол», запихаються «Мульти-табсом», захоплюються бойовиками. Не співає як «несе Галя воду», бо темно в очах від «кока-кольної» реклами. Не розповідають малечі казку про Котигорошка, бо перед очима Рембо або Термінатор.

    Справді, дуже прикро, що діти не знають вітчизняних героїв казок чи мультфільмів, з невичерпних скарбів усної народної творчості, на зразках яких виховувалося не одне покоління українців. Адже у нас є чим пишатися – це неоціненні шедеври українського кіномистецтва, музики, архітектури, скульптури, які знані й відомі у світі.

    Я живу та працюю у мальовничому місті Дніпро – колисці запорізького козацтва. На біг-борді прочитала такі слова: «Хочеш бути патріотом? Переходь на зелене світло! Донеси своє сміття до смітника! Не лайся! Будь чесним у всьому! Поважай своє оточення! Поважай свою країну та культуру свого народу!» І справді, це дуже слушні слова. Саме з тебе, з твого свідомого розуміння того, що ти громадянин своєї держави залежить майбутнє України.

    Виповнюється 30-річниця Незалежності України. 30 років звитяги, із-за гори, із-за Дніпра віє вітер свободи, яку ми здобуваємо для того, щоб бути вільними серед вільних, рівними серед рівних. Відроджується дух нації, дзвенить рідна мова, але нам потрібно багато вчитися і працювати, пам’ятати настанови Кобзаря, що народ – це могутня сила, яка вершить долю країни.   

     Молоде покоління, повинне, як живий вогонь зберегти й передати нащадкам духовну скарбницю українського народу: культуру, пісню, мову. Мають стати благородними лицарями, носіями культурних надбань, творчо й змістовно творити на користь майбутніх поколінь.

     Як говорив Богдан Ступка : «Ми – громадяни однієї країни і обов’язок кожного – зберегти її культурне багатство…»