Есе. Без соборності немає незалежності.

Есе «Без соборності немає незалежності»

Сьогодні Україна виборює незалежність в черговий раз. І хоча маємо проголошену незалежну державу уже більш ніж тридцять років, питання незалежності і соборності є досі актуальними. Чи можлива незалежність без соборності? На мою думку, ці два поняття, хоч і мають свої особливості, дуже тісно пов’язані. Одне з визначень поняття «соборність» у Великому тлумачному словнику української мови записано так: єдність усіх територій незалежної держави. Так ми тлумачимо це слово сьогодні. Спочатку це поняття мало релігійний, морально-філософський та соціальний зміст: відповідальність усіх за всіх, єдність індивідуального і загального, взаємне духовне збагачення і розвиток та ін. Соборність для нас сьогодні це: і єдина територія, і єдина мова, і єдина національна держава, і єдина політична нація. Це повернення окупованих територій Криму, Донбасу, Запоріжжя і Херсонщини. Це перемога над одвічним ворогом. Це розбудова соборної держави.

Історія народів є результатом прагнень і жертв багатьох поколінь, що жили в різні часи. Нація без держави не буде вільною і незалежною, і приречена на страждання і невдачі.  Це ми бачимо на прикладі історії України впродовж віків. Нещастя, які випали на долю українців, навчили нас цінити свою власну державу на її рідних землях і перебуваючи за межами України.

Ідея соборності українських земель бере свій початок від козацьких  часів. Практичне втілення ідеї соборності маємо в діяльності гетьманів Богдана Хмельницького, Петра Дорошенка, Івана Мазепи, Пилипа Орлика. В XVII - XVIII ст. прагнення поширення влади гетьманів на обидва береги Дніпра є свідченням того, що була мета не тільки побудувати незалежну державу, а й об’єднати етнічні українські землі в межах цієї держави. Хмельницький, Дорошенко, Мазепа були вихідцями з різних регіонів України та кожен з них вбачав необхідність об’єднання всіх земель. Українська державність  в цей час існувала в майже завершеному вигляді (політична влада, територія, устрій, військо, суд, міжнародні відносини), але держава була звідусіль оточена ворогами. Сусідні країни старалися захопити українські землі, дестабілізувати становище, шляхом підкупів і погроз денаціоналізувати політичну еліту. Не вистачило українцям внутрішньої єдності, взаємної довіри у суспільстві, нарешті, соборності і солідарності, для розвитку незалежності. Важкими виявилися для України останні десятиліття ХVIII ст. Поділи Речі Посполитої та блискучі успіхи Московії у зовнішній політиці призвели до загарбання українських земель Австрійською та Російською імперіями та ліквідації будь-яких проявів автономії.

Коли українські землі були поділені між сусідніми державами питання соборності постає особливо гостро. Наприкінці ХVIII – на початку ХІХ ст. проблема відновлення української державності була поширена серед нащадків козацької старшини, а потім в середовищі освіченої  демократичної інтелігенції, а на Галичині в колі греко-католицьких священників. Спочатку це були ідеї автономії. Це не були ідеї національної ідентифікації українців, це був певний спротив імперській політиці. Починається національне відродження, яке стає підґрунтям для відродження ідей державності, а потім і соборності. Одним із перших, хто починає говорити про соборність українських земель в значенні об’єднання розділених земель є відомий український історик, громадський та політичний діяч Михайло Грушевський.

 Але і до нього ідея соборності несміливо крокує поряд з ідеями національного відродження, державності, незалежності серед видатних українців Галичини та Наддніпрянщини. Зокрема Голова Руська рада у своєму маніфесті у 1848 році заявляє про єдність усього п’ятнадцяти  мільйонного населення України. Символом єднання українців, незалежно від місця їх проживання, стає «Кобзар» Тараса Шевченка. Шевченко відіграв велику роль у формуванні світобачення українського народу, будучи учасником Кирило-Мефодіївського братства, разом з Костомаровим та Гулаком, вони поширювали ідеї єдності загальнослов’янського масштабу, ставши виразниками духовної взаємності і братерства всіх слов’янських народів. Саме Шевченко повернув до життя приспану ідею незалежності та соборності України. Програмні документи Кирило-Мефодіївського братства і не передбачали повної незалежності України. В них скоріш переважає ідея соборності.

В останній третині ХІХ ст. починається третій етап національного відродження. Ось тоді ідея соборності починає тісно переплітатися з ідеєю державної незалежності. Українські політичні партії, які створюють майже одночасно в Галичині, а потім в підросійській Україні, крім гасла незалежності використовують поняття соборності. Неабияку роль в цьому відіграли Михайло Грушевський, який переїхав до Львова і став очільником НТШ, Микола Міхновський, який написав працю «Самостійна Україна», Іван Франко, який очолив першу політичну партію РУРП та інші. В програмових документах політичних партій поряд з ідеєю самостійності України з’являється питання щодо соборності. Більшість політичних партій на той час зазнали великого впливу ідей соціалізму, що, можливо, поставило на перший план саме соціальні питання, а вже потім національні. Одним з головних було питання єдності українців у програмі Української націонал-демократичної партії. У резолюції з’їзду про Наддніпрянську Україну та Закарпаття говорилося, що партія буде «підтримувати, скріпляти та розвивати почуття національної єдності з російськими українцями». Керівники УНДП звертались до всіх українців, що ідеалом повинна бути незалежна Русь-Україна, в якій би всі частини нації об’єдналися в одну. Хоча всі розуміли, що ідея державної незалежності досить віддалена перспектива.

У 1900 році у Харкові була створена перша українська політична партія в підросійській Україні – Революційна українська партія. Її програмою стала праця Миколи Міхновського «Самостійна Україна». В ній знаходимо такі слова: «одна-єдина нероздільна самостійна Україна від Карпат аж по Кавказ». Під впливом соціал-демократичних ідей питання самостійності і соборності серед українських політичних партій початку ХХ ст. відходить на другий план, поступаючись ідеям автономії.

Буремні події початку ХХ століття дають шанс українцям на відродження державності та об’єднання всіх українських земель. Незрілість політичних сил, сподівання на демократичний розвиток Росії та намагання створити національно-територіальну автономію, переважання соціалістичних ідей призвели в подальшому до втрати державності.

Апогеєм незалежності і соборності початку ХХ ст. став Акт Злуки, проголошений на Софіївській площі 22 січня 1919 року. Цьому передували події Української національно-демократичної революції, проголошення УНР, і нарешті, проголошення незалежності УНР 22 січня 1918 року, проголошення ЗУНР у Львові у листопаді 1918 року. Акт Злуки був прийняти у надзвичайно складних умовах. Під тиском військових дій з боку Польщі та більшовицької Росії, в умовах протистояння з денікінцями та розбіжностями між УГА та Армією УНР проголошення соборності стало біль символічним заходом, ніж дієвим інструментом. Але це був реальний крок до об’єднання, що вплинув на подальші національно- політичні процеси в Україні. На жаль, це об’єднання виявилось нетривким, і невдовзі окремі частини українських земель опинились в складі різних держав.

Отже, чи може бути незалежність без соборності? Я думаю, що не може. Підтвердженням цього хочу назвати подію, що відбулася 21 січня 1990 року. Акція «Живий ланцюг» або «Українська хвиля» відбулася на честь 71-ї річниці проголошення Акту Злуки УНР та ЗУНР. Передчуваючи загибель імперії українці показали свою єдність і соборність. Не дивлячись на спроби влади показати, що цей ланцюг проходив від Львова до Києва, сьогодні ми точно знаємо що участь в ньому та інших акціях на підтримку соборності взяли участь у різних містах України. Українці єдині. Це яскраво підтверджують події сучасної боротьби українців за незалежність і війні проти Росії. Відзначення Дня Соборності на державному рівні це нагадування, що сила нашої держави у єдності.