Есе на тему "Життя у Христі"

Есе на тему

«Життя у Христі»

Підготувала

вчитель Ценівського ЗЗСО І-ІІІ ступенів

Кобрин О. С.

Людське життя є неповторне. Воно є радісне і сумне, сповнене глибоких переживань, солодке, як мед і гірке, як полин. Воно дається нам якоюсь квіткою, яка вранці вмивається росою і ніжно простягає руки-пелюстки до сонця, щоб воно захистило її від усього злого і недоброго, а ввечері складає свою голівку до матері-землі, сподіваючись наступного дня побачити цей світ кращим.

Життя людини – це короткий відтинок часу між народженням і смертю. Тривалість нашого життя вимірюється не лише прожитими роками, але й тим, що нами зроблено. Ми не знаємо, як довго триватиме наше земне життя, тому треба дорожити кожною його миттю, не втрачаючи його намарно. Якщо розраховувати не те, що у нас все ще попереду, то така надія розхолоджує нас і час буде змарновано. А народна мудрість каже: «Не відкладай на завтра того, що  можна зробити сьогодні».

Стежина життя. Яка вона є? Напевне, що різна, бо у кожного своя дорога і в кожного свій шлях до Бога і цей шлях ми повинні пройти гідно. Господь подарував нам життя і цей подарунок ми повинні цінувати. Кожна людина у своєму житті прагне досягнути певної мети. Мета у кожного різна, але святий Іван Золотоустий казав: «Бог створив людину для вічного щастя». І це є справедлива християнська істина, котру ми повинні всі знати. Тому людям треба прислухатися голосу нашого Учителя і Спасителя, бо тільки з Ним ми зможемо вибрати правильну дорогу у житті і досягнути своєї мети. Ми повинні жити з Христом і тільки Христос має бути фундаментом життя. Христове серце є так близько біля нашого людського серця і в любові з нами Пресвяте серце Ісуса хоче битись в один такт з нашим зболілим серцем, хоче разом страждати і терпіти, радіти і ридати, надіятись і уповати, молитися і прощати,  а в кінці свято померти. Щоб разом торжествувати.

Справжній християнин повинен цінувати Божу любов до нас і допомогу для цього Господь не вимагає від нас якихось матеріальних затрат чи страждань, а лише чистого бажання, світлих помислів і щирої молитви. Наша розмова з Богом повинна бути щирою, сповненою гірких докорів самому собі за глибину свого духовного падіння. Така щиросердна розмова допоможе нам глибше пізнати бездонну любов Бога до нас, який терпить страшні муки і вмирає на хресті за нас серед погорди, образ і зневаги. Постараймося зрозуміти, що ми, негідні, тішимося у грісі, а Ісус засмучується через наш гріх, терпить, обмивається кривавим потом, але прощає нам і не перестає любити. Людина повинна усвідомлювати, що для спілкування з Христом не треба добирати спеціальних слів, для цього достатньо лише нашої любові. Два серця, що взаємно любляться, зрозуміють себе завжди. Тому звертаймося до Спасителя просто, щиро, самим тільки серцем. Знаймо, що у хвилини, коли ми поринаємо в мовчанку і роздуми, тоді Христос промовляє до нас через свій дзвіночок Божий, що є у душі кожної людини – це через нашу совість. Совість також вміє говорити, а часом навіть плакати, і нам треба частіше прислухатися до цього голосу, бо це голос самого Бога. А після розмови з совістю призадумаймося, що ми маємо робити, щоб спастися. Бо коли тяжкі муки перетерпів від Божої справедливості найневинніший Ісус Христос за чужі гріхи, то ми можемо бути із нами за наші власні гріхи. Пригадаймо також про Божу Матір і її материнську любов до всіх нас, а ми часом і не задумуємося над тим, що власне ми зранюємо її серце сімома мечами болю, а Вона це все терпить і дальше ще сильніше нас любить і допомагає нам вийти із темряви гріха. Скажімо цим двом Святим людям: «Ісусе, Маріє, я відкриваю двері свого серця, увійдіть до нього і не дозвольте мені впасти під тягарем хреста та втратити вічність з Богом».

Нам також треба подивитися через хрест на своє життя, бо у світі хреста можна побачити інших людей, яких ми скривдили. Хрест Ісуса ми не можемо пізнати тільки розумом і зрозуміти його велич, якщо не полюбимо цілим серцем. Хрест для нас є пересторогою, через яку Отець Небесний хоче відкрити нам очі. Тому вшановуймо Його не зі страху, а з довірою, бо за свої гріхи ми мали би бути на ньому розіп’яті, але Христос зайняв наше місце своєю безмежною любов’ю до всіх нас. Тому хрест, яким би він не був – прикрашений золотом, з металу чи з дерева, - має однакову вартість, бо він є джерелом любові, адже на ньому розп’ято саму любов – Христа. Хрест ми повинні починати у своєму серці і душі як найбільшу святиню.

Коли ми цілуємо і приймаємо його в ім’я любові до Христа, тоді з нього спливає благословення Боже і дає нам сили легше переносити терпіння. Отож, робімо на собі знамення хреста, коли хрестимося, уважно, акуратно, без поспіху, адже в іншому випадку ми нищимо його чудодійну силу і зневажаємо любов із своїм хрестом, бо, несучи його, ми йдемо за Ісусом. Ми часто нарікаємо, що несемо чимало хрестів, але справжнім хрестом є той, котрий не доводить нам тримати образу на інших навіть у тому випадку, коли вони завдають нам болю. Погляньмо,  як Спаситель світу, обтяжений хрестом, іде вмирати за людей і Він не скаржиться, а дозволяє, щоб пожертвували Його за наше спасіння. Тому не завдаваймо болю страждаючому Ісусові, не носімо на грудях хрест як прикрасу, але – з вірою у його силу. Бо ніде Христос не є таким дорогим, як на хресті, куди спровадила Його безмежна любов до нас і звеліла Йому померти . Не оцінюймо хреста за тим, з якого металу він зроблений, яким би він не був, пригорнімо його до свого серця і ніжно промовмо: «Мій дорогий Спасителю, обнімаю твій хрест і цілую Твої рани, бо я люблю Тебе».

Тому цінуймо хрест, впустімо Христа у своє серце, виконуймо Його святу волю, дорожімо кожною хвилиною, цінуймо Божу ласку і любов, терпеливо зносімо хрести нашого земного життя і пам’ятаймо, що тільки у Христі наше спасіння.