Етапи державотворення в Середні віки. 7 клас НУШ

Етапи державотворення у Середні віки. Для учнів 7-х класів. Всесвітня історія

У період раннього Середньовіччя було створено особливу модель державного устрою, відому як ранньофеодальна монархія. На чолі середньовічного суспільства стояли монархи — королі і королеви.

Перші королі з’явилися як військові ватажки племені. Згодом влада короля поширилася на все населення території, яку контролювало королівське військо. Крім військової влади, король мав законодавчу, виконавчу та судову владу.

Після падіння Західної Римської імперії єдиною Римською імперією лишилася Імперія ромеїв (Візантія).

За статусом король завжди був нижчим від імператора, навіть якщо його королівство не входило до складу імперії. Річ у тім, що європейські середньовічні держави постали на уламках Римської імперії. Тому, на думку середньовічних християн, імперія вважалася неподільною, а її імператор був наділений владою над усіма християнами світу. Після падіння Західної Римської імперії єдиною Римською імперією лишилася Імперія ромеїв (Візантія). Це визнавали Папа Римський та нові європейські християнські королівства. Ситуація змінилася в 797 р., коли імператор Костянтин VI був скинутий, осліплений і змінений на троні своєю матір’ю, імператрицею Іриною. Замість того щоб визнати Ірину імператрицею, Папа Лев III у 800 р. проголосив короля франків Карла Великого також імператором римлян.Імператриця Ірина та імператор Карл (гравюра, 1474 р.)

Хоча згодом обидві сторони поступилися та між собою визнали імператорський титул, вони ніколи не називали одне одного «римськими». Імператора Священної Римської імперії візантійці називали «імператором (або королем) франків». «Король Німеччини» та західні джерела часто візантійського імператора називали «імператором греків» або «імператором Константинополя».

Християни вірили в те, що Бог дав королям право правити. Ця віра ґрунтувалася на римських і християнських традиціях обожнювання імператора та зосередження в його руках всієї повноти влади. Саме тому королі проголошували себе представниками Бога на Землі. При цьому монархи раннього середньовіччя вважалися не володарями територій, а правителями свого народу.

Політична роздробленість доби Середньовіччя — це термін, яким низка істориків позначає процеси формування і розпаду середньовічних держав.

До ослаблення королівської влади в середньовічній Європі та політичної роздробленості призвели такі причини:розпад імперії Карла Великого та слабкість Імперії ромеїв, що підривали віру в єдиного християнського правителя;- втручання Папи Римського у політичне життя, що підривало віру в божественність влади імператорів і королів;- традиція розподілу земель держави між усіма синами монарха;- надання королем земель своїм васалам, що зменшувало авторитет короля та множило вплив великих феодалів;- великі феодали не потребували королівської опіки і були здатні самостійно вирішувати свої проблеми;- постійні міжусобні війни між феодалами за території, владу і ресурси, що призводили до додаткового роздроблення і розпаду централізованої влади;- натуральне господарство задовольняло потреби регіонів і не сприяло економічному, господарському об’єднанню земель;- міські центри збільшували свій вплив на сільські регіони, що призводило до зменшення ролі центральної влади.

ВАРТО ЗАПАМ’ЯТАТИ!Міжусобна війна — війна, яка відбувається між ворожими групами в одній країні чи спільноті.

У політичному вимірі роздробленість породила багато дрібних володінь. Це призвело до постійних конфліктів та війн між феодалами. Роздробленість ускладнювала економічний розвиток: поділ територій та введення на них різних мит і податків створювали перешкоди для торгівлі й виробництва. Водночас роздробленість породжувала різноманіття та сприйняття цього різноманіття. Вона сприяла формуванню різних національних ідентичностей і культурних особливостей. Різноманіття культур, мов і традицій дали поштовх формуванню унікальних національних спільнот і національних держав. Політична роздробленість, боротьба між Папою та монархами за владу підривали віру людей у божественність влади монархів. Імператори та королі шукали іншого обґрунтування свого права на правління. Його було знайдено в римському праві, коли державу уявляли величезним господарством, право на яке давалося внаслідок завоювання, успадкування або виборів. Тож у XII ст. королі стали правителями не лише людей, а й територій.

Політична роздробленість мала свої особливості в різних частинах Європи. У Західній Європі, зокрема Франції та Англії, феодальні структури були більш централізовані. Місцевим королям вдавалося обмежувати вплив місцевих феодалів. У Східній Європі, особливо на теренах Русі-України, роздробленість проявлялася у появі великої кількості окремих незалежних князівств. Південна Європа, зокрема Італія, також відзначилася великою різноманітністю державних утворень. Тут існувала сильна конкуренція між різними містами-державами. Англійські королівства близько 800 року.

Політична роздробленість хвилювала не лише королів, а й більшість їхніх підданих. Феодальні війни, митні бар’єри, різноманіття законодавства завдавали шкоди всім, тож ідея об’єднання на чолі з королем знаходила відгук у представників усіх станів.

При королі була рада великих феодалів та єпископів. Монархи розширили цю інституцію, залучивши до неї представників рицарства та міщан. Так утворилися станово-представницькі органи, які представляли інтереси різних станів суспільства. На Піренейському півострові їх називали кортесами; в Англії — парламентом; у Франції та Нідерландах — Генеральними штатами; а в Польщі чи Священній Римській імперії — сеймами. Спираючись на парламент, королі змогли обмежити великих феодалів і відновити владу над країною. Проте ціною цього було обмеження влади короля. Поширилося правило, за яким монарх міг приймати рішення тільки через узгодження з представниками свого королівства. Отже, монархи були змушені поважати традиційний порядок і присягалися його дотримуватися. Натомість їхні піддані складали присягу вірності та покори. Так постала станово-представницька монархія. Тома Аквінський про правління монархів (XIII ст.)Якщо доводиться вибирати одну з двох небезпек, слід вибирати ту, яка принесе менше лиха. Від монархії, якщо вона (навіть) перетвориться в тиранію, буде менше лиха, ніж від правління багатьох вельмож, якщо це правління спотвориться. • Поясніть думку Томи Аквінського. ВАРТО ЗАПАМ’ЯТАТИ!Парламент (кортеси, сейм) — представницький орган влади, переважно вищий державний законодавчий орган. «Парламент» — узагальнена назва представницьких і законодавчих органів влади.

Домашнє завдання: Опрацювати §… ...