Фарбований Лис, казка для середнього шкільного віку

Олеся Омельченко      Фарбований Лис

     ( драма-казка за мотивами казки Івана Франка «Фарбований Лис»)

1

   Ведучий: - Одного разу хижий та жорстокий Лис-крадій, який ледь не спіймався на ринку за крадіжку, втікаючи від розгніваних людей-переслідувачів та від собак, вскочив, ховаючись, у якусь діжку…І…

Лис кричить із діжки: - Боже милостивий, що це за рідина?! Яка смердюча вона! Що ж тепер робити? Як від собак та людей себе захистити?!

Собаки: - Гав-гав, гав-гав! Дивись свою доленьку не прогав! Люди розійшлися, не здогадуються, що ти тут…, у діжечці, та ми тебе дочекаємося! ( уляглися біля діжки)

      ( Лис висунув обережно писок з діжки і собаки несамовито загавкали, перелякані)

Собаки: - Хто це? Що це? Дикий звір? Наче німб якийсь над ним!

Одна із собак: - Я читала у казках, що цар звірів прискакав із планеті іншої, значно яскравішої.

Другий собака: - Може, зовсім це не Лис, а цар той, про кого ми і не знали ще й не чули, той, що з казки прилетів, про якого мріяв ліс…

Третій собака: -Мабуть, так! Дивися, писок синій з блиском!

1 собака: - Гарний писок!

2 собака: - Та вилазь уже, царю! (Лис вагається) Я до тебе говорю!

     (Собаки впали перед «Царем» на коліна, хрестяться. Лис хитро усміхнувся, думає вголос:

Лис:- Мабуть, прийняли мене за царя царів з Едем! Дійсно, схожий на царя я, про якого розказала і мені моя бабуся. Все. Вилажу.

    (вистрибує, гордо складає руки на животі. З нього скапує фарба)

• Лис: - Помолюся за тварин усього лісу, за собачок і за кицю, за удачу й полювання, Я – цар звірів Сил страждальний!
• Собаки хором: - Поведем же в ліс. Хай Лев прийме друга хоч тепер!
•    (Схопили Лиса Сила на носилки і поперли в ліс до царя Лева)

      Сорока: - Перша доповім цареві про чудну оцю проблему! (полетіла)

   (другий план. Ліс. У кріслі – цар в окулярах, червоній крилатці, біля нього лисички-прислужниці відганяють мух)

Шакали гепнулися з носилками, на яких сил(Лис), кланяються лобами об траву.

Собаки: -Здрастуй, Леве! Ось поглянь, цар царів до нас попав! Синій-синій, наче пуп. Як стирчить у нього чуб! Каже  - що з Едему-зірки.

Лев: -Підійди! Погляну зірко!

   Обходить його кругом.

Лев: - Справді – чудно! Що за звір? Голубий кожух на нім!

Лис сил: -Я з планети Мрії, царю! Всім уклін низький землянам!

   Всі звірі позбігалися. Ревуть, гавкають, пищать, кричать.

Ведмідь:- Це ж дарунок із небес! Це ж на щастя звірів цей роз прекрасний, голубенький, звір цар-цареновенький!

Лев: - Розступіться!(гаркнув на звірів) Пригощайте до рогозо гостя, друзі! У покої проводжайте. Він стомився, певно, дуже!

   (Перед Лисом під носа виставляють усілякі наїдки та напої, влаштовують концерт. Лисичка заспівала пісеньку. Пантера станцювала танок. Зайчик розказав віршик. Акробати-їжаки та білки показали акробатичні етюди)

Лис-Сил:- Щиро дякую, панове!

Всі: - На здоров’я! На здоров’я!

Лис:- А тепер піду посплю. Спати ситим я люблю…( гладить себе по животу.) звірі з криками «Ура! Слава!» проводжають його в опочивальню.

   Третій план. Лежить Лис, дрімає…

Ведуча: - І зажив наш хитрий Лис, якого прозвали цар Сил, як пан. Зранку його служниці вмивали, причісували, поїли, годували. Потім він лежав на сонечку. Потім його вшановували, а він розповідав усім казки про свою планету. Щоразу казав, що уже вибився дуже із сил та зголоднів і йому негайно приносили щось смачненьке – курочку чи качечку, шашлички із свининки, чи молочко, пиріжки чи цукерочки. І все те він жував із великою вдячністю…

Цар звірів Лев нагодував з радості усіх голодних звірів лісу. Встановився мир і злагода між звірами, припинилися між усобницькі війни, бо кожен хотів вислужитися перед новим царем з іншої планети, та і дуже уже були всі зайняті прислужуванням, клопотами про Сила, годували його та слухали казки про його пригоди, а він раптом якось чомусь занудився. Тіло стало чухатися дуже та і комарі та мухи не давали спокою.

Лежить він в гамаку і співає:

Ой-й-ой! Гай-гай-гай! Сили, доленько, давай!

Що ж це вже за покарання – ой набридливе кусання!

Ти, комарику, ізгинь! Мухо, бороду не слинь!

Я у латах, як у шатах, але щось тому не радий!

Тіло чухається, фарба лущиться!

От скупатися б тіло бите, так утрачу панство сите!

Я ніколи так не жер, не товстішав, як тепер!

І не спав спокійно вволю, коли був іще на волі!

Сита воля вже гнітить! треба вибір вже робить!

  Ведуча: - У сумнівах та докорах совісті пройшов ще місяць ситого панського життя.  І якось…Лис зіскочив з гамака і подався до річки, оглядаючись.

Лис: - Ой нестерпно захотілось упірнуть у воду тілом!

Ось і річка. Звірі сплять. І не бачать, де ж це я! Я швиденько упірну і у другий ліс чкурну! Там ніхто не знайде сила, бо у мене хитра сила, я розумний хитрий Лис, легко викручуся скрізь!

  (З радістю шубовснув у річку. але, на горе, змія з водоростей при місячному сяйві побачила його, засичала, бо вода стала синьою навкруги:

Змія: - Забруднив, негіднику, річечку мою! Звірі, рибки, квітоньки, закричіть, молю! Всіх звірят скликаймо ми, не було б біди! Боже, морда лисяча дивиться з води!

Лис: - Не кричи, лебідонько! Прошу – не кричи!

Змія: - Ах ти ж морда лисяча! Злодію, мовчи!

  ( На крик позбігалися звірі – хто в чому спав: хто у піжамах, хто у нічних сорочках та у чепчиках. Коли побачили Лиса, з якого скапувала голубими потьоками фарби вода, заревли, закричали і кинулися усі разом на брехуна. Може б і розірвали його, як у казці Івана Франка, але добрий цар лев, якому дуже сподобалися мир і порядок, які панували в час цієї дивної пригоди, підняв лапу і проревів:

Лев: - Спиніться! Замовкніть! ( до Лиса) Вилазьте, не мокніть!

Лис тремтить, рачки вилазячи з річки: - А ви не вб’єте?

Лев показує в простір: - Створіння оте..? його вже немає. Водою збігає. А є тільки Лис, його знає ліс. Ти хитрий від роду! Умий свою морду і вмить утікай!  (Шакал поривається вхопити Лиса зубами) –Ану, не чіпай!

Подякуймо щиро за крапельки миру! Він нас надурив, бо справді дурні. Бо нам захотілось, щоб чудо явилось. Без дива життя - одне каяття.

Усі: - Спасибі за казку, спасибі за ласку!

Лис: - Усі прощавайте! І не забувайте!

Ведучий: - Тікає швидко і зникає в заростях кущів терну. Місяць ясно освітлює натовп звірів, який регочеться.