ФБ-сторінка "Князь Ігор"

Завдання: Опрацюйте додатковий матеріал і заповніть сторінку Фейсбук

Ігор Рюрикович (Ігор I Старий) — великий князь київський (912—945 рр.). «Повість минулих літ» називає Ігоря сином Рюрика I, що є однією з підвалин норманської теорії виникнення східнослов’янської державності. І хоча викладену в літописі версію біографії Ігоря після досліджень академіка Шахматова більшість істориків вважає за штучну легенду, але в питанні про походження Ігоря одностайності немає. Є такі версії, що він усе-таки був сином Рюрика, або одним із воєвод Олега, або нащадком Аскольда, або просто чоловіком Ольги, яка, у свою чергу, була спадкоємицею князів-києвичів. Посівши княжий стіл, князь Ігор продовжив політику свого попередника, у якій княжому флоту відводилася чи не головна військово-дипломатична місія.

Широкий міжнародний резонанс мали морські походи князя Ігоря. Достовірно відомі походи Ігоря на Константинополь (Царгород) у 941 та 943—944 рр. У вересні 943 р. він здійснив великий похід на Каспійське море. Розбивши мусульманські війська, князь Ігор зайняв столицю Карабаху й у ньому розмістив свою ставку. За короткий час він фактично заволодів усією країною. Через півроку епідемія дизентерії у війську, викликана надмірним вживанням субтропічних фруктів, примусила його повернутися на Русь. Із багатою здобиччю русичі, як свідчить літопис, «поплили назад, і ніхто не смів перейти їм дорогу».

Умови договору (944 р.), укладеного Ігорем:

— Зобов’язання Ігоря не нападати на володіння Візантії в Криму, не утримувати військових гарнізонів у гирлі Дніпра.

— Надання в разі потреби одна одній військової допомоги.

— Обмін посольствами.

— Руські купці повинні були мати спеціальні князівські грамоти та повідомляти про прибуття своїх кораблів до Візантії.

В останні роки князювання Ігор вів війну з деревлянами. Причиною невдоволення деревлян владою князя була велика данина, яку збирав із них Ігор за допомогою варягів. «Як прийде місяць листопад, — оповідає Константин VII Багрянородний, — князі з усією Руссю виходять із Києва в землі підвладних слов’ян на полюддя. Перебувають там цілу зиму й вертаються у квітні, і тоді споряджають човни в дорогу до Візантії». Таке полюддя було дуже обтяжливим для місцевого населення. Потрібно було не тільки доставити велику данину — хутра, шкури, мед, віск, чи чого там чекав Київ, — але й утримувати цілу зиму військо. Тому слов’янські племена не раз виступали проти цих важких обов’язків.

Із «Повісті минулих літ»

У цей же рік сказала дружина Ігореві: «…Піди, князю, з нами по данину: ти добудеш і ми». Послухав їх Ігор, пішли до деревлян по данину… Взявши данину, він пішов у свій город [Київ]. Коли він повертався, то, роздумавши, сказав дружині своїй: «Ідіть із даниною додому, а я вернусь і ще походжу». І відпустив дружину свою додому, а сам із невеликою дружиною повернувся, бажаючи ще більшої здобичі. Коли ж почули деревляни, що він знов іде, порадилися з князем своїм Малом і сказали: «Якщо внадиться вовк до овець, то виносить по одній усе стадо, поки не вб’ють його. Так і сей: якщо не вб’ємо його, то він усіх нас погубить».

І послали вони до нього [мужів своїх] сказати: «Чого ти йдеш знову? Ти забрав усю данину». І не послухав їх Ігор, і деревляни, вийшовши з города Іскоростеня, убили Ігоря і дружину його, бо мало їх було. І поховали Ігоря, є могила його біля города Іскоростеня… і до цього дня.