Формування комунікативної компетентності в інклюзивному класі

Формування комунікативної компетентності в інклюзивному класі.

 

Освіта ХХІ століття – це освіта для людини. Завдання сучасної школи – це виховання компетентної особистості, здатної до життєтворчої діяльності. Така особистість зуміє правильно обрати свій шлях у житті, зважаючи на власні можливості, буде ставити перед собою завдання самовдосконалення і саморозвитку, що стане запорукою успіху в різних сферах діяльності. 

Реформування освіти в Україні спрямоване на забезпечення переходу до гуманістично - інноваційної моделі, що сприятиме відчутному зростанню інтелектуального, культурного, духовно - морального потенціалу всіх, без винятку,  членів  суспільства. Важливим кроком на цьому шляху став розгляд впровадження інклюзивної освіти в Україні на найвищому державному рівні - засіданні Національної Ради Реформ, прийнятті Верховною Радою  і підписання Президентом України необхідного Закону про інклюзивну освіту, який забезпечує доступ осіб з особливими освітніми проблемами до освітніх послуг.[10]

Формування комунікативної компетентності обумовлене сучасними тенденціями в освіті. Сьогодні одним із найважливіших завдань удосконалення якості української освіти є формування особистісної готовності дітей до активного життя, до творчої самореалізації в демократичному суспільстві. Комунікативна компетентність посідає особливе місце серед творчих проявів молодших школярів. Вона вимагає роботи таких складових літературно-творчих здібностей, як сприймання, мислення, творча уява, мовлення, дає змогу одночасно розкритися почуттєвій та інтелектуальній сфері молодшого школяра.

З-поміж ключових компетентностей  значна роль належить саме комунікативній компетентності, тому що комунікативна компетентність означає не лише вміння спілкуватися рідною та іноземними мовами, а ще й характеризується вмінням взаємодіяти з людьми, навичками роботи в групі, уміннями володіти різними соціальними ролями у колективі. Особливо гостро постає це питання для дітей з особливими освітніми потребами, що перебувають на інклюзивній формі навчання. Адже дуже часто їм важко соціалізуватися в колективі, їх не завжди розуміють однолітки. А дітей з вадами мовлення взагалі буває дуже важко зрозуміти.

          У період реформування початкової школи й онов­лення її змісту відповідно до Закону України «Про загальну середню освіту» відбувається переорієнтація процесу навчання української мови на розвиток мов­лення у молодшого школяра, формування його кому­нікативної компетентності.

           Мета розвитку комунікативної компетентності — формування культури усного та писемного мовлення як засобу вільного спілкування та самовираження. Компетентне ставлення особистості до життя – означає потребу в самопізнанні, саморозумінні, самореалізації в різних видах творчої діяльності: володіння науковими знаннями про сутність «Я», принципами і методами життєздійснення; усвідомлення, організацію свого психологічного часу, життєвого шляху особистісного розвитку; проблемне бачення свого життя; відповідальне ставлення до свого життя й здоров’я!

  Щоб мати змогу знайти своє місце в житті, учень сучасного навчального закладу має володіти певними якостями, вміннями. Серед них - бути комунікабельним, контактним у різних соціальних групах; працювати в команді; добувати, переробляти інформацію, отриману з різних джерел.

           Велику увагу розвитку мовленнєвої діяльності молодших школярів приділяли та приділяють відомі науковці та педагоги. Зокрема, JI. С. Виготський зазначав, що цінність діалогічної конструкції у її природності щодо емоцій, жестів, коротких та швидких відповідей, а монологічної — у художній забарвленості, лексичному, синтаксичному збагаченні, вияві особистого бачення. [2]    

          «Мовна особистість, — підкреслює М. С. Вашуленко, — це людина, яку розглядаємо з точки зору її готовності виконувати мовленнєві дії, той, хто привласнює мову, для того мова є мовленням. Мовна особистість характеризується не лише тим, що вона знає про мову, а й тим, як вона її може використовувати». [1]

      Сучасні вчені М.Вашуленко, О.Савченко, Л.Федоренко виступили за перебудову шкільного курсу мови з урахуванням особистісно-діяльнісного підходу до її вивчення. Тому нові державні стандарти початкової загальної освіти вже розроб­лялися на компетентністній основі.[7]

Зміст початкової мовної освіти, визначений Державним стандартом, окреслює провідною мовленнєву лінію. Такий підхід аргументує актуальність навчання спілкуванню з акцентом на формування мовленнєвих, зокрема комунікативних , умінь учнів, яке ускладнене через:

  — бідність мовлення учнів та низькою культурою спілкування на фоні багатства і краси української мови;

 — недостатність використання материнської мови, малих фольклорних  жанрів у розвитку навичок говоріння малюка;

— обмеженість родинного спілкування з дитиною;

— домінування мовлення вчителя на уроках;

— заміну живого спілкування з дитиною ЗМІ та інформаційними технологіями.

             У школі треба створювати умови для формування і розвитку комунікативної компетентності й творчих здібностей учнів.Тому  вчителі реалізують  мовний  кодекс В. О. Сухомлинського: формування вже зі шкільної лави мовної особистості з високою емоційно-мовленнєвою культурою. [8]

Розвиток мовної особистості може забезпечити тільки комунікативно-діяльнісний підхід до вивчення мови, який передбачає співвідношення різних видів мовленнєвої діяльності — аудіювання, говоріння, читання, письма.

Провідні ідеї відомих науковців, педагогів та психологів допомагають узагальнити дидактичні умови розвитку говоріння, в основу яких покладено:

—  зразкове мовлення педагогів, батьків;

—  забезпечення рівномірності у формуванні всіх видні мовленнєвої діяльності (слухання-розуміння, говоріння, читання, письма);

—  підтримання активності школяра засобами діяльнішого підходу в навчанні та вихованні;

— індивідуальний підхід до дітей, що відчувають комунікативні труднощі та мовленнєво обдарованих учнів;

—  активне використання навчально-методичного комплексу з рідної мови;

—  системний, поступальний розвиток мовлення; — використання позаурочної мовленнєвої діяльності школярів;

—  оптимізація умов навчального середовища тощо.[6]

   Із психологічної точки зору спілкування молодших школярів характеризується великою кількістю рухів і жестів. Учні початкових класів ще не можуть лаконічно, точно побудувати свою розповідь. Часто переходять з однієї теми на іншу. Емоційність у їхньому спілкуванні не відіграє важливої ролі.

    Для формування комунікативної компетентності в учнів початкових класів, а особливо дітей з особливими освітніми потребами, необхідно створити умови, за яких у молодших школярів з'явилося б бажання та потреба щось сказати, виявити почуття, тобто поставити учнів у запропоновані обставини. Необхідно створювати сприятливий психологічний клімат на уроках, плекати доброзичливі взаємини,зацікавленість у роботі також сприятиме вмотивованості спілкування. Навчаючи учнів спілкуватися, необхідно використовувати всі можливі види їхньої діяльності для розвитку мовлення .

      Формування комунікативної компетентності учнів початкових класів відбувається під час спілкування та взаємодії дитини з учителями й учнями. Її структуру можна представити як сукупність чотирьох компонентів: знань, умінь, навичок, досвіду. Тобто вона спрямована на формування у молодших школярів системи знань, умінь та навичок, а також досвіду взаємодії з іншими людьми.[ 4]

  Формуючи комунікативну компетентність молодших школярів, використовують різні завдання - наперед визначений, запланований обсяг робіт, певне доручення; те, що необхідно здійснити ( домашнє завдання, завдання до уроку).

 

       Розвиток комунікативних здібностей молодших школярів сприяє не тільки вмінню говорити, правильно і послідовно висловлювати свої думки, й становленню учня як особистості, стимулює до  спілкування поза межами уроків, надає можливість різносторонньому  розвитку дитини

     На щастя, сучасне суспільство відмовляється від поділу дітей на "нормальних" і " ненормальних", адже й у "звичайних" дітей може спостерігатися відставання в розвитку, якщо їм не приділено належної уваги з боку батьків, учителів, суспільства загалом. Важливим кроком на цьому шляху став розгляд впровадження інклюзивної освіти в Україні на найвищому державному рівні  і прийняття Закону про інклюзивну освіту.

   Зараз все частіше до загальноосвітніх навчальних закладів потрапляють діти, чиї потреби залежать від різної фізичної чи розумової недостатності або труднощів, пов'язаних  із, навчанням, засвоєнням знань, умінь та навичок.

  До таких дітей належать і діти з розладами мовлення.

      Учні з мовленнєвими порушеннями мають функціональні або органічні відхилення в роботі центральної нервової системи. У багатьох дітей спостерігаються порушення рівноваги, координації рухів, недиференційованість рухів пальців рук та артикуляційних рухів. Під час навчання вони швидко виснажуються, стомлюються. Їм притаманні дратівливість, збудливість,емоційна нестійкість. У них спостерігаються нестійкість уваги і пам'яті, низький рівень контролю за власною діяльністю, порушення пізнавальної діяльності, низьку розумову працездатність; часто виникають невротичні реакції на зауваження, низьку оцінку чи несхвальні висловлювання вчителя чи дітей.

 Одним з найперспективніших шляхів виховання і навчання учнів з особливими освітніми потребами,озброєння їх необхідними вміннями та навичками є впровадження активних форм і методів навчання , серед яких чільне місце посідають ігри. У будь-якій грі розвивається увага, спостережливість, кмітливість. Захопившись грою, діти не помічають, що навчаються.

   На етапі становлення класного колективу, в якому навчаються діти  з особливими освітніми потребами варто  використовувати вправи на встановлення психологічного комфорту в класі.[ 9]

Вправа  "Правила приймаємо і виконуємо"

Сфокусовуємо увагу учнів на їхній ролі й відповідальності за створення атмосфери в класі, де кожен почувається прийнятим і частинкою колективу. Залучаємо учнів до створення "правил класу", які допоможуть регулювати їхню поведінку і навчитися з повагою ставитися один до одного. Спочатку діти створюють і обговорюють правила у маленьких групах. Сюди,обов'язково, залучаються діти з особливими освітніми потребами. Це стимулює їх до спілкування, що сприяє формуванню комунікативних здібностей. Потім групи збираються разом щоб обговорити пропозиції і скласти загальні правила спільною згодою або голосуванням. Остаточний список правил вивішується в класі і до нього звертаємося в разі потреби.

  Вправа "Дерево почуттів"

Пропонуємо учням повісити на дерево яблука зеленого кольору, якщо вони почуваються добре, комфортно, або червоного кольору, якщо відчувають дискомфорт, тривогу.

Проблемна ситуація "У школі тварин"

Дітям зачитується притча "У школі тварин"

  Існувала колись школа для тварин. Викладачі були впевнені, що у них дуже зрозумілий навчальний план, але чомусь учнів переслідували невдачі.

Качка була зіркою уроку з плавання, але повністю провалювала іспити, коли починала лазити по деревах. Мавпа була неперевершеною в лазінні по деревах, але отримувала погані оцінки з плавання. Курчата були першими в пошуку зерен, але так зривали уроки лазіння по деревах, що їх щодня відправляли до кабінету директора. Кролики робили сенсаційні успіхи в бігу, але їм довелося винаймати індивідуального викладача з плавання. Найсумніше йшли справи у черепах,яких після багатьох діагностичних тестів визнали "нездатними розвиватися". І їх відправили до спеціального класу, у віддалену нору ховрашка.

Після цього з дітьми обговорюються такі питання:

- Яку проблему порушено у притчі?

- Якою була позиція вчителів лісової школи?

- Чи можна було всіх тварин оцінювати за одними тестами? Чому?

Діти самостійно роблять висновок,  що у тварин різні здібності і можливості, тому вони не можуть виконувати однакові завдання. Після цього намагаємось перенести відповідну ситуацію у клас і робимо висновок, що люди також різні, але від цього вони не стають кращими чи гіршими. Вони просто різні.

 Цим ми підводимо дітей до думки, що діти з особливими освітніми потребами рівноправні члени класного колективу, просто вони інші.

На розвиток комунікативних навичок спрямовані й інші вправи:

Вправа "Клубочок  дружби"

Діти сідають по колу, перший учасник намотує нитку на палець, після чого розповідає проте, що він найбільше любить і як зазвичай відпочиває. Потім кидає клубок іншій дитині. Гра продовжується доки клубок не потрапить до останнього учасника. У результаті в центрі утворюється "павутиння", "мережка", "єднальна нитка", яка об'єднує всіх учасників. Наступний етап - учасники змотують нитку у зворотному напрямку та ставлять питання дитині на протилежному її  кінці.

  Цю ж вправу можна трохи змінити. Гравець, що передає нитку іншому учаснику гри говорить йому "(ім'я учасника), ти мені подобаєшся, тому що..." так само робить кожний наступний гравець.. коли учасники розплутують "павутину", віддаючи клубок тому хто передав йому,і кожен гравець говорить "Дякую тобі, (ім'я учасника), за те , що ти вважаєш мене..."

 Ця вправа сприяє розвитку комунікативності учнів, вчить культурі спілкування  та вмінню краще розуміти людей. Діти з розладами мовлення, які є учасниками цієї гри, бачать перед собою зразки спілкування, мають можливість почути їх кілька разів і самі приймають участь у процесі спілкування. Вони відчувають себе повноцінними членами колективу і колектив вчиться толерантно ставитись до дітей з особливими освітніми потребами.  Отже, виконання подібних вправ  на етапі формування класного колективу не тільки здружує дітей, а й сприяє розвитку комунікативної компетентності всіх, без винятку,   членів колективу.

У пояснювальній записці програми навчальної дисципліни "Українська мова" для загальноосвітніх навчальних закладів вказано : "Основна мета цього курсу полягає у формуванні ключової комунікативної компетентності молодшого школяра, яка виявляється у здатності успішно користуватися мовою ( всіма видами мовленнєвої діяльності) в процесі спілкування, пізнання навколишнього світу, вирішення життєво важливих завдань".[ 11]

  Досягнення поставленої мети передбачає виконання таких завдань:

-  формування комунікативних вмінь;

-  гармонійний розвиток усіх видів мовленнєвої діяльності ( слухання, говоріння, читання і письма);

- опанування найважливіших функціональних складників мовної системи.

 Процес формування комунікативної компетентності на уроках мовного циклу відбувається на основі засвоєння учнями текстологічних знань та умінь  й передбачає опанування художнього стилю мовлення, розвиток творчих здібностей дітей, що дозволяє розвивати монологічне мовлення.

На сучасному етапі початкової освіти у програмі з рідної мови введено також вимоги щодо формування етики мовленнєвої поведінки.

Роботу над мовленнєвим етикетом потрібно організувати так, щоб знання про норми і правила поведінки діти реалізовували практично, тому вчителю слід створити такі навчальні ситуації спілкування, які б максимально стимулювали учнів до власних, самостійних висловлювань. Це стає можливим у процесі аналізу текстів, наочності, етичних ситуацій та під час бесід і різноманітних завдань і вправ етичного характеру.

  Роботу над мовленнєвим етикетом краще реалізовувати у формі діалогу, як одного з найбільш ефективних типів мовленнєвої діяльності.  Діалог є основною, домінуючою формою усного мовлення, і тому вже в практиці навчання рідної мови в початкових класах він посідає належне місце. Важливою рисою діалогічного мовлення  є те, що воно комусь адресується, на когось розраховане. Найчастіше діалоги та формування культури мовленнєвої поведінки у початковій школі стосується наступних тем: "Чарівні слова", "Запрошення в гості", "У магазині", "Розмова з другом", "Зустріч з однокласником", "Розмова по телефону", "Я - пасажир", "У бібліотеці" та інші.[18 ]    Різноплановою є не лише тематика, але й форми виконання завдань. Методика роботи над діалогом може включати наступні його види:

• складання діалогу на основі малюнка ;
• діалог за прочитаним текстом ;
• вигадані діалоги;
• тематичний діалог ;
• діалог за початком ;

• ситуативний діалог .

      Складання і розігрування діалогів це, насамперед робота в парах, тобто навчання двох осіб, об'єднаних єдиною метою, схожими інтересами і потребами у спілкуванні і спільній діяльності. За умов роботи в парі всі діти у класі отримують можливість говорити, висловлюватися. Робота в парах дає учням шанс подумати, обмінятися ідеями з партнером і лише потім озвучувати свої думки перед класом. А для дітей з розладами мовлення це унікальна можливість бути активним учасником процесу спілкування, почути висловлювання своїх товаришів кілька разів і намагатись висловити свою думку. Оскільки під час роботи в парах вислуховуються  і приймаються всі думки, учень з особливими освітніми потребами не боїться , що він висловиться невірно. Він  почувається впевнено, бо допомога може прийти не тільки від вчителя, а й від кожного учня.[3]

   Провідною діяльністю дитини в молодшому шкільному віці є гра. Тому формування комунікативної компетентності молодших школярів через гру дає дуже помітні результати. У грі розвивається мислення, уява, фантазія дитини і виникає потреба висловитись. Для розвитку навичок спілкування можна запропонувати дітям такі ігри - вправи:

1. " Скажи інакше"

       Вчитель вимовляє нескладну фразу. Кожна група має передати її

       зміст іншими словами.

2. "Плутанина"

     Грає група дітей. Перший називає будь-яке слово, другий повторює це

     слово, додаючи своє, наступний повторює попередні два слова і додає 

     своє і так далі. Той, хто помилився, залишає гру.

3. "Три слова"

   Робота в групах чи парах. Ведучий називає будь-які три слова, не   

   пов'язаних між собою за змістом. Необхідно скласти якомога більше

   речень із цими словами.

 

4. "Улюблена буква"

    Скласти невеличке оповідання так, щоб у кожному слові містилась

   "улюблена" буква.

5. " Продовж та не помились"

    Група учнів складає колективне оповідання. Кожний учасник по черзі

   додає одне - два речення до попереднього.

6. " Нісенітниці"

    Учні об'єднуються у дві команди. Кожна команда складає оповідання, у

    якому є кілька нісенітність. Завдання команди-суперниці: прослухати    

   і знайти ці "помилки"

7.  "Я почну, а ти продовжуй"

     Гра в парах. Перший учасник починає речення, а другий продовжує,

     потім навпаки.

8."Зіпсований телефон"

     Діти об'єднуються у дві команди і за сигналом передають

     Висловлювання. Переможе команда, яка швидше й без помилок

     передасть повідомлення.

9. "Логічний ланцюжок"

     Перший, хто починає ланцюжок, називає будь-яке слово, другий

     додає слово і пояснює, як воно пов'язане з першим, і так далі.

     Наприклад: виделка - тарілка (щоб снідати) - ваза (теж виготовлена

     з фарфору) - вода (наливають у вазу) - річка (тече вода) - літо (добре

     влітку на річці) і так далі.

10. "Добре - погано"

      Ця вправа навчає бачити протиріччя у предметах і явищах.

     Діти об'єднуються у дві команди:"Добре" та "Погано" . Наприклад:

    дощ. Добре, що пішов дощ, -це означає настання весни. Погано, що

   він холодний. Добре, що дощ змиває пил з вулиць. Погано, що стоять

   калюжі. Добре, що почне рости травичка. Погано, що не підеш на

   прогулянку.

11. "Точка зору"

        Учитель пропонує спробувати подивитися на світ очима когось

        іншого.( наприклад: рибка очима маленької рибки; ліс очима

        зайченяти тощо).

12. "Доповни речення"

        Орієнтовні речення

     -  Мені весело, коли... .

     - Я люблю ... .

     - Я хочу ...

     - Мені сумно, коли ...

     - Мені соромно, коли ...

     - Мені цікаво, коли ...

13. " Ми - фантазери"

       Дати найбільш повні та оригінальні відповіді на поставлені питання:

    - Про що сперечаються вітер із сонечком?

    - Що можна побачити в калюжі?

   - Що трапиться, якщо всі тварини почнуть говорити мовою людей?

   - Що трапиться, якщо всі гори раптом перетворяться на цукрові?

   -  Що трапиться, якщо у тебе виростуть крила?

    - Що трапиться, якщо оживуть усі казкові герої?

   - Що трапиться, якщо люди зможуть читати думки одне одного?

  Представлені завдання і вправи забезпечують формування і розвиток комунікативних компетентностей особистості, спрямованих на реалізацію учнем його індивідуальних здібностей та організацію шкільного діалогу між учнями, між учнем і вчителем, між учнем і книгою. Окрім удосконалення комунікативних компетентностей, у  дитини формується вміння навчатися, розвивається пізнавальний інтерес і бажання творити,що особливо актуально для сучасної української школи.[ 5]

    Формуючи комунікативну компетентність, шкільне навчання мови має розвивати уміння розуміти, критично оцінювати усні й письмові тексти; складати повноцінні в комунікативному відношенні висловлювання, які сприяють досягненню взаєморозуміння і взаємодії.

    Досконале володіння комунікативними здібностями - ключ до пізнання, освіченості, розумового розвитку, повноцінної участі у суспільному житті кожної людини. Розвиток зв'язного мовлення молодших школярів - одна з найактуальніших проблем шкільного навчання.

  Оволодіння комунікативними здібностями - одна з найактуальніших проблем шкільного навчання. А для дітей з тяжкими розладами мовлення це життєво важлива проблема . На даний час інтеграція дітей з особливими освітніми потребами в загальнонавчальний освітній заклад мало вивчена. На практиці вчителю часто доводиться спиратись на власні відчуття, на спостереження за поведінкою дитини з особливими освітніми потребами, на її реакцію на ті чи інші дії вчителів та дітей. І хоча діагноз може бути поставлений однаковий, кожна дитина має свої особливості. Адже, учні з мовленнєвими порушеннями мають функціональні або органічні відхилення у роботі центральної нервової системи.

 Грунтуючись на практиці роботи з дітьми з тяжкими порушеннями мовлення, можна сформулювати такі поради щодо спілкування з ними:

1. Не ігноруйте дитину, якій складно говорити. Не намагайтесь

     прискорити розмову.

2. Будьте  готові до того, що розмова з нею потребуватиме більше часу.

   не перебивайте, не квапте й не виправляйте її.

3. Дивіться в обличчя, підтримуйте візуальний контакт. Не думайте, що

   дитина, яка має мовленнєві порушення, не може зрозуміти вас.

4.Спочатку намагайтеся ставити такі запитання, які передбачають короткі

    відповіді або відповідні рухи голови ("так", "ні").

5. Не вдавайте, що зрозуміли, якщо це не так. Повторіть те, що ви

    зрозуміли, і не соромтесь перепитати те, чого не зрозуміли. Якщо вам

    знову не вдалося зрозуміти, попросіть вимовити слово повільніше,

    можливо по звуках.

6. Якщо у вас виникають проблеми в спілкуванні, запитайте, чи не хоче

     ваш співрозмовник використовувати інший спосіб - надрукувати,

     написати, намалювати.

7.  Частіше спілкуйтесь з батьками дітей з особливими освітніми

     Потребами, щоб з'ясувати способи спілкування дитини в сім'ї.

 Розвиток комунікативних здібностей учнів початкових класів має здійснюватись не тільки на уроках мови і читання, а й обов'язково на всіх інших уроках та в позаурочний час.  Без постійної підготовки дітей до уроків або епізодів з розвитку комунікативних здібностей не можна досягти високої навчальної активності. Тому слід, незалежно від теми, що вивчаються, на кожному уроці виконувати певні вправи з розвитку зв'язного мовлення, які активізують розумові здібності молодших школярів та дають змогу кожному учневі проявити свої потенційні можливості, вміння зіставляти мовні явища, порівнювати, класифікувати, доводити правильність власного судження,

Підсумовуючи вищесказане, можна сказати,  що головним екзаменатором наших учнів буде життя. Наскільки вони будуть адаптованими до соціального середовища, здатними оперативно приймати правильне рішення в нестандартних ситуаціях, умітимуть аналізувати й контролювати власну діяльність, тобто успішно її виконувати, залежить насамперед від того, якою мірою в них будуть сформовані ключові компетентності, зокрема комунікативні.   

 

 

 

ЛІТЕРАТУРА:

1. Вашуленко M. С. Навчання рідної мови/ M. С. Вашуленко // Навчання і виховання учнів 2 класу -  Київ: Початкова школа, 2003.— С. 126-169.
2. Виготський JI. С. Собрание сочинений/ JI. С. Виготський. – Москва: Педагогика, 1982. – Т.2. Мышление и речь. - С. 313 - 340.
3. Климова К. Я. Комунікативні ознаки мовлення/ К. Я. Климова // Основи культури і техніки мовлення. – Київ: Ліра, 2004. — С. 7.
4. Новак М.В. Теоретичні основи формування комунікативної компетентності  молодших школярів. - Початкова школа.- 2014. - №2.- С.56-58
5. Погорєлова Т.В.Формування комунікативної компетентності першокласників. /Т.В. Погорєлова.// Початкове навчання та виховання. - 2018 -№13-15. - С.44 - 50.
6. Савченко О. Я. Мовленнєвий розвиток учнів на уроках читання/О. Я. Савченко// Методика читання в початкових класах. – Київ: Освіта, 2007. — С.105, 164-166.
7. Савченко О.Я. Методика читання у початкових класах: посібник для вчителя/ О.Я. Савченко. - Київ: Освіта, 2007. - С.334
8. Сухомлинський В. О. Розмова з молодим директором/ В. О. Сухомлинський// Вибрані твори:– Київ: Радянська школа, 1976. Т. 4. — С. 567- 578.
9. Дмитренко К.А., Коновалова М.В., Семиволос О.П. Працюємо з "особливою" дитиною у "звичайній" школі.- Харків:Основа, 2018. - С.93-95
10. Закон України "Про внесення змін до деяких законів України про освіту щодо організації інклюзивного навчання" від 05.06.2014 №1324
11. Навчальні програми для загальноосвітніх навчальних закладів із навчанням українською мовою.1-4 класи. –К.: Видавничий дім  «Освіта», 2012. – 392с.