Формування особистості учнів через співпрацю з батьками

ВИЩЕ ПРОФЕСІЙНЕ УЧИЛИЩЕ № 25 м. ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

Тема досвіду:

Формування особистості учнів через співпрацю з батьками

Вихователь гуртожитку:

Тараненко ЛІНА ВОЛОДИМИРІВНА

2020 р.

Об’єкт досвіду:  Тараненко Ліна Володимирівна,

дата народження:  12 січня 1970 р.,

освіта: вища педагогічна (майстер),

посада: вихователь гуртожитку,

педстаж: 22 роки,

попередня атестація: 2015 р.,

кваліфікаційна категорія:перша.

Адреса досвіду: Вище професійне училище №25.

Роки вивчення та рік оформлення досвіду:2015-2020 рр.

План

ВСТУП.................................................

РОЗДІЛ 1. СІМ’Я – СОЦІАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ.....

1.1 Роль батьків у розвитку дитини..........................

1.2 Поради батькам, які виховують обдаровану дитину............

1.3 Співпраця педагога з батьками..........................

Висновок до розділу 1...................................

РОЗДІЛ 2. ФОРМИ І МЕТОДИ РОБОТИ........................

2.1 Бесіда за круглим столом..............................

2.2 Азбука і пам'ятка для батьків...........................

Висновок до розділу 2...................................

ВИСНОВКИ..............................................

Список використаної літератури................................

Додатки.................................................

ВСТУП

Стосунки між батьками і дітьми завжди були предметом роздумів, викликали інтерес та спонукали до дискусій. Тому актуальність даної теми в тому, що більшість батьків стикається з великими труднощами при вихованні дітей. З огляду на тиск і напругу, які щодня відчуває родина, легко зневіритися у своїх силах. Зростання чисельності розлучень, економічна криза, падіння якості освіти — все це вносить емоційний вклад у кожну особистість. У міру того, як батьки в процесі виховання дитини починають відчувати фізичне, емоційне і духовневиснаження, стає важко здійснювати виховний вплив на дитину, бо вона все більше його потребує, а саме: потребу в любові.

Усі ми схильні шукати прості відповіді на складні питання, часом забуваючи, що в природі не має нічого більш складного, більш загадкового, ніж людина. Ми шукаємо якогось особливого вчителя, що скаже нам, як справитися з вибухами гніву; шукаємо ту сторінку в книзі, уякій будуть дані рецепти, як позбутися життєвих труднощів, що зводять нас з розуму.

Виховання дитини — складний і довготривалий процес.Тому більшість батьків сьогодні зазнають серйозних труднощів та не в силах впоратися з величезною кількістю проблем, які пов’язані з виховним процесом. На жаль, лавина книг, статей, лекцій і семінарів, присвячених дітям, скоріше, привели в сум'яття батьків, ніж допомогли їм. Швидше за все, головна проблема в тому, що багато з цих матеріалів торкаються лише одного, чи невеликого кола часткових питань, не охоплюючи предмет загаломабо ж не вказуючи конкретно специфічної області, якої вонистосуються. Урезультаті чого сумлінні батьки, намагаючись використати отриману інформацію та використовуючи її як основний метод, часто зазнають невдачі. І невдача зазвичай відбувається не через помилковість почутої чи прочитаної інформації і, навіть, не внаслідок неправильного її застосування. Більшість батьків, як правило, володіють основною інформацією, але відбувається плутанина в питаннях: коли, як, який принцип і при яких обставинах застосовувати. Сутність вчення - що робити батькам, а не коли і як робити.Ця плутанина оправдана і зрозуміла.

Класичний приклад — питання дисципліни. Різноманітні книги і семінари з проблем дитячого віку присвячуютьсясаме цьому питанню, але водночас не має пояснення тому, що дисципліна — це тільки один з аспектів спілкування з дитиною. Внаслідок цього багато батьків приходять до висновку про те, що дисципліна — це перший і основний спосіб виховання.

Помилки легко припуститись, особливо коли чуєш таку заяву: «Якщо любите свою дитину, ви повинні привчати її до дисципліни».Це твердження, звичайно, справедливе, але трагедія втому, що для більшості батьків дисципліна стає самоціллю, а тому вони виявляють занадто мало любові, яка могла б принести дитині розраду. Діти часто сумніваються в їх щирій і незалежній ні від яких обставин любові.

Отже, проблема не в тому, чи потрібно стежити за дисципліною, а в тому, як показатисвою любов до дітей, привчаючи їх до дисципліни, і виявитиїї найбільш делікатним способом.

Більшість неврозів, принесених з собою в доросле життя, є прямим результатом придушення нормальних почуттів у дитинстві в ім'я одержання схвалення і любові. У глибині душі ми відчуваємо себе вкрай порочними істотами, які не заслуговують нічиєї любові. Коли наші діти поводяться так само, як ми поводилися в їхньому віці, - це зводить нас з розуму.

Ви, ймовірно, чули вислів: «Ти повинен відчути на якийсь час себе дитиною». Відчуття дитини, якою був кожний з нас, не зникає, коли ми виростаємо. Воно усередині нас - десь там глибоко, і чим більше ми намагаємося усвідомити наші спогади, тим менше вони будуть керувати нами. Це не тільки добре для наших дітей - це разюче і для нас самих.

Єдине, що нам потрібно - це спробувати усвідомити ті неправильні уявлення, нав'язані нам (що ми погані, не виправдуємо сподівань батьків чи розчаровуємо їх). Ці патерни несуть всередині себе насіння саморуйнування. Ми тягнемо їх за собою, адже дуже болісно згадувати все це. Ми відчуваємо себе занадто винуватими, щоб подумати про те, на чому зосередити свою увагу в спогадах.

Батьки часто запитують: «Але хіба не можна помилитися? Наприклад, думаєш, що тобі зрозуміла поведінка дитини, а насправді ти помиляєшся?». Коли діти роблять ірраціональні вчинки - вони почувають себе жахливо, бо думають, що ніхто і ніколи так себе не почував; не думають, що і їхні батьки коли-небудь почували себе так. Навіть якщо ваше пояснення буде не зовсім точним, дитина відчує, що її намагаються зрозуміти, а не просто вважають поганою.

Сьогоднішні умови, коли більшість батьків виховують своїх дітей поодинці, матері працюють, а суспільство породжує стреси, відбиваються на дітях. Варто зауважити, що нікому не вдасться впоратись зі своїм роздратуванням із приводу поведінки дитини, якщо він буде зовсім один. Ми потребуємо підтримки - родичів, сусідів, друзів, фахівців (педіатрів, учителів, соціальних працівників). Нам потрібна інформація, можливість поділитися своїми відчуттями з іншими, подібними собі, потрібне співчуття. Разом з тим, необхідний час, коли ми могли б відпочити від дітей, потрібні інші інтереси, прихильності, які б збагачували нас, відвернули від повсякденних турбот.

Ідеальних батьків не має, а отже ніхто не може виростити ідеальну дитину. Так вже влаштована людина. Але ми можемо одержувати більше задоволення від себе і своїх дітей, якщо спробуємо навчитися розуміти себе і свої вчинки.

РОЗДІЛ 1. СІМ’Я – СОЦІАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ

1.1 Роль батьків у розвитку дитини та помилки сімейного виховання

Є десятки, сотні професій та спеціальностей: один будує залізницю, інший зводить житло, третій вирощує хліб, четвертий лікує людей, п'ятий шиє одяг. Але є найуніверсальніша, найскладніша, найблагородніша праця, єдина для всіх і в той же час своєрідна і неповторна в кожній родині - це виховання людини.

Відмітною рисою цієї праці є те, що особистість знаходить у ній ні з чим не порівняне щастя. Продовжуючи людський рід, батько, мати повторюють у дитині самих себе, і від того, наскільки свідомим є це повторення, залежить моральна відповідальність за людину, за її майбутнє. Кожна мить цієїпраці, яка називається вихованням, - це погляд та створення майбутнього.

Виховання дітей - це віддача особливих духовних сил. Людину ми створюємо любов'ю - до батька, матері, матері до батька, любов'ю батька і матері до людей, глибокою вірою в гідність і красу людини. Прекрасні діти виростають у тих родинах, де є любов, взаєморозуміння і повагадо людей.

Людина криком сповіщає соціум про своє народження, у якому починаються її вчинки, поведінка; поступово відкриває світ, пізнає його розумом і серцем. Вона бачить матір, посміхається їй і перша думка (якщо тільки можна її так назвати) - це відчуття того, що мати (батько) існують для її радості, щастя. Людина піднімається на ноги, бачить квітку і метелика, що пурхає над ним, яскраву іграшку - мама з татом тішаться, коли дитина радіє...

Чим далі, тим більше вступає в дію закономірність: якщо поведінка, вчинки маленької людини продовжують диктуватися тільки його потребами, людина виростає виродком. У неї розвиваються ненормальні, підвищені вимоги до життя і майже усяка відсутність вимог до себе.

Гармонічне виховання особистості можливе тільки при умові, коли до потреб - перших, елементарних і навіть, у якійсь мірі примітивних рис людських вчинків, поведінки приєднується більш сильна, тонка, мудра риса - обов'язок. Власне, людське життя починається з того моменту, коли дитина вже робить не те, що хочеться, а те, що треба робити в ім'я загального блага.

Діти, почавши своє життя цілком безпомічними істотами, так багато одержують від батьків, що останні природньо породжують у них почуття подяки, любові і гордості за них. Не тільки сам по собі догляд, допомога, турбота батьків, але й участь, ласка їх відіграють у цьому роль. Діти, що рано осиротіли, втратили матір чи батька, пізніше, у зрілі роки, відчувають гіркоту, тугу від їх відсутності у спогадах пам'яті про батьківську ласку, сімейні радощі, невипробувані почуття і т.п. Навпаки, ті, що відчули щастя у гарній сімейнійродині, згадують, як вони дітьми вважали матір красунею, надзвичайно доброю, а батька - розумним, вмілим і т.п., хоча на той час у дійсності це було не зовсім так. Ілюзія дитинства свідчить про потребу цього віку бачити у найдорожчих людях різноманітні цінності, які пропонує їм уява. Діти завжди люблять тих, хто любить і поважає їх батьків. А коли батьки насправді мають доброчинності і дітям доводиться бачити вираження подяки чи поваги до їх батьків, то це майже завжди робить на них вплив, якийзалишає відбиток на все життя і нерідко позначається і на діяльності дитини.

Сім'я є своєрідним системним утворенням. Відомим є вислів: Якщо хочеш навести лад у світі – наведи спочатку лад у власній сім'ї.Якщо хочеш навести лад у власній сім'ї – наведи спочатку лад у собі.Людина - найскладніша система, аналогічна влаштуванню Всесвіту. Кількість нервових зв'язків у мозку людини перевищує кількість атомів у Всесвіті.Сім'я- відокремлений осередок, індивідуальна, улаштована так, як і людина: мозок (інтелектуальний центр) єдиний або колективний. Найуразливіший орган сім'ї - дитина. І в разі виникнення проблем, лікувати треба не конкретний орган, а всю систему. Тому грамотний і досвідчений психолог працює, насамперед з усією сім'єю.

У сім'ї існуютьсвідомі установки. Є також надсвідомість і підсвідомість. І часто у кризових ситуаціях виявляються такі внутрішньосімейні зв'язки, які не були помітні при зовнішніх відносинах.

Аналізуючи відносини всередині сімейних систем, можна класифікувати патогенні сім'ї за двома ознаками - наявністю любові й авторитетності батьків.

а) любов до дитини є, але батьки - авторитарні, сильні: у таких сім'ях батьки хочуть бачити своїх дітей з таким майбутнім, яке вибрали самі батьки. Тоді батьки «женуть» власних дітей у це майбутнє силою. Загальні ознаки сім'ї такого типу - надмірна вимогливість до дитини, покарання, діти часто хворіють. За результатами тестування в дітей із сімей такого типу - відчуження у стосунках із власними батьками;

б) любов до дитини є, але батьки - слабкі: батьки ніби «розчиняються» у власній дитині, у своїй любові до неї. Потакання всім примхам дитини; таку дитину формують нездатною та непристосованою до життя в оточуючому світі. Виникають образи. За результатами спостережень за дітьми із сімей даного типу можемо говорити про стереотип сприйняття ними власних батьків та оточуючого світу: «Мати мені підкоряється, а отже, головний тут - я. Значить, вона не може мене захистити. А отже, я один на один зі світом».

в) любові до дитини мало (неприйняття дитини такою, якою вона є, але батьки - сильні: дитину багато й сильно карають за найменші провини. Покарання в такій сім'ї не мають терміну давності: карають за минулі провини, за скоєні тепер і заради «профілактики» на майбутнє. Як правило, так чинять батьки ригідні або батьки, що перенесли в дитинстві підступність або зраду близьких.

г) любові до дитини мало (неприйняття дитини такою, якою вона є, але батьки - слабкі: як правило, така ситуація спостерігається в асоціальних сім'ях, де діти ростуть «наче бур'ян». Тут майже нема шансів щось виправити, оскільки у психіці такої дитини порушена структура прийняття соціальних норм. Її до цього просто ніхто не привчав. А здебільшого ще й демонстрували відторгнення цих самих норм самі ж батьки.

«У гарних батьків виростають гарні діти» - часто чуємо ми це твердження і нам важко пояснити, хто ж такі насправді - гарні батьки.

Майбутні батьки вважають, що гарними можна стати, вивчивши спеціальну літературу чи опанувавши особливими методами виховання. Безсумнівно, педагогічні і психологічні знання необхідні, але тільки одних знань мало. Чи можна назвати гарними тих батьків, що ніколи не сумніваються, завжди упевнені у своїй правоті, завжди точно уявляють, що дитині потрібно. Чи є гарними ті батьки, які стверджують, що в кожний момент часу знають, як правильно вчинити, і можуть з абсолютною точністю передбачати не тільки поведінку власних дітей у різних ситуаціях, але і їхнє подальше життя?

А чи можна назвати гарними тих батьків, що перебувають у постійних тривожних сумнівах, губляться всякий раз, коли зіштовхуються з чимось новим у поведінці дитини, вагаються на рахунок покарання, а якщо застосували його за провину, відразу сумніваються, чи були праві. Усе несподіване в поводженні дитини викликає в них переляк, їм здається, що вони не мають авторитету, іноді сумніваються в тому, чи люблять їх власні діти. Часто підозрюють дітей у тих чи інших шкідливих звичках, висловлюють занепокоєння їх майбутнім, побоюються дурних прикладів, несприятливого впливу «вулиці», виражають сумнів і у психічному здоров'ї дітей.Очевидно, ні тих, ні інших не можна віднести до категорії гарних батьків. І підвищена батьківська впевненість, і зайва тривожність не сприяють успішному батьківству.При оцінці будь-якої людської діяльності звичайно виходять з деякого ідеалу, норми. У виховній діяльності такої абсолютної норми не існує. Ми вчимося майстерності і професіоналізму в будь-якій справі.

У батьківській праці, як і у будь-якій іншій, можливі помилки і сумніви, тимчасові невдачі, що змінюються перемогами. Виховання в родині - це теж життя, і наша поведінка і навіть наші почуття до дітей складні, мінливі і суперечливі. До того ж батьки не схожі один на одного, як і діти. Відносини з дитиною, так само як і з кожною людиною, глибоко індивідуальні і неповторні. Парадоксальним є висновок: якщо батьки в усьому досконалі, знають правильну відповідь на будь-яке запитання, то вони навряд чи зможуть здійснити найголовнішу батьківську задачу (місію) - виховати в дитині потребу до самостійного пошуку, до пізнання нового.

1.2 Поради батькам, які виховують обдаровану дитину

Розмірковуючи про сучасне покоління, бачимо безліч прикладів тих дітей, у яких виявлються творчі нахили до будь-якої діяльності. У такому випадку можемо говорити про певну обдарованість. Тому, на основі набутого досвіду та ознайомлення з рядом спеціальних матеріалів, спробуємо вивести декілька закономірностей, притаманних даній характеристиці.

1.     Найперше - потрібно любити свою дитину, тобто приймати дитину такою, якою вона є. Брати участь у її розвитку, підтримуючи, а не нав'язуючи свої інтереси, давати дитині можливість вибору. Для розвитку творчого потенціалу (на основі досліджень), необхідна не лише адекватна оцінка сил дитини, але й трохи завищена планка її досягнень, при цьому зазнайкою вона не виросте, зате у неї буде запас сил та впевненість при невдачах, до яких треба готувати змалку.
2.     Батьки повинні бути прикладом, адже дитина свідомо переймає вашу манеру говорити, ходити, працювати, відповідальності за доручену справу. Кожен батько має пам'ятати правило: «Не зашкодь!». Адже обдарована дитина надзвичайно чутлива, вразлива, тому потрібно давати вільний час для того, щоб побути дитині на самоті, поміркувати, пофантазувати. За допомогою тренінгів дати їй можливість глибоко зрозуміти себе та інших. Батьки повинні радитися із психологом, щодо виховання обдарованої дитини.
3.     Батьки повинні пам'ятати, що для обдарованої дитини творчість є життєвою необхідністю. Тому дитину потрібно виховувати спостережливою, наполегливою, формувати вміння доводити розпочату справу до кінця, формувати працелюбність, вимогливість до себе, вміння отримувати задоволення від процесу творчості, терплячого ставлення до критики, впевненості при невизначеності, почуття власної гідності.
4.     Батьки також повинні усвідомлювати, що надзвичайно велика роль у процесі формування особистості обдарованої дитини належить волі. Вольові риси є стрижневими рисами характеру, які допомагають досягти мети, долаючи перешкоди, що визначатимуть сенс життя. Цілеспрямовані люди знаходять своє щастя в житті завдяки тому, що вміють поставити перед собою чітку, реальну мету. Прагнення досягти мети робить людину рішучою та наполегливою. І.Павлов стверджував, що у вольової людини труднощі лише збільшують бажання реалізувати свою мрію. Вони вміють стримати себе, мають терпіння, витримку, вміють контролювати свої почуття. Ініціативність і творчість поєднані з наполегливістю, рішучістю та витримкою, допомагають обдарованим дітям самореалізуватися.

Отже, завдання батьків - допомогти дитині відкрити її життєве покликання, реалізувати себе як особистість. Батьки повинні бути терплячими, безмежно вірити в дитину, тоді ця дитина виросте хорошою творчою людиною.Вони не мають права втратити обдаровану дитину, бо, втрачаючи її талант, здібності, вони знищуютьі її майбутнє.

5.     Для розвитку обдарованої дитини також потрібно знати ряд правил:

•                  відповідати на запитання дитини якомога терпляче і чесно, серйозні запитання дитини сприймати серйозно;
•                  створити у квартирі місце-вітрину, де дитина може виставляти свої роботи, не сварити дитину за безлад у кімнаті під час її творчості;відвести дитині кімнату чи куточок винятково для творчих занять;
•                  показати дитині, що ви любите її такою, якою вона є, а не за її досягнення;
•                  допомагайте дитині будувати її плани та приймати рішення;дозволяйте дитині брати участь у плануванні сімейного бюджету;
•                  показуйте дитині цікаві місця;
•                  допомагайте дитині спілкуватися з іншими (дітьми, дорослими); запрошуйте дітей до своєї оселі;
•                  ніколи не кажіть дитині, що вона гірша за інших дітей; не карайте дитину приниженням;
•                  купуйте дитині книжки за її інтересами;регулярно їй читайте чи разом з нею.
•                  привчайте дитину самостійно мислити; пробуджуйте уяву та фантазію дитини;
•                  уважно ставтеся до потреб дитини; щодня знаходьте час, щоб побути з дитиною наодинці;
•                  ніколи не сваріть дитину за невміння та помилки; хваліть дитину за навчальну ініціативу;
•                  спонукайте дитину вчитися вирішувати проблеми самостійно;
•                  допомагайте дитині ставати особистістю;
•                  розвивайте в дитині позитивне сприйняття її здібностей;
•                  ніколи не відмахуйтесь від невдач дитини;
•                  довіряйте дитині, майте віру в її здоровий глузд.

1.3 Співпраця педагога з батьками

На даний час все більшої актуальності набуває питання співпраці педагога з батьками, хоча у багатьох сім'ях не вважають за необхідне звертатися до педагогів з приводу проблем, які виникають у вихованні дітей. А це негативно може впливати на формування світогляду учня.

Через різні погляди на виховний процес батьків і навчального закладу у дитини може сформуватися неправильне світобачення. Тому сім’я, як і навчальний заклад, повинні тісно співпрацювати і спрямовувати всі свої зусилля на формування всебічно розвиненої, гармонійної особистості. Ця співпраця повинна бути постійною і ціленаправленою.

Для учнів надзвичайно важливо відчувати взаєморозуміння батьків між собою, а також їх повагу до педагога. Досягненню цілісності виховного процесу сприяють змістовні, переконливі бесіди з батьками як на батьківських зборах, так і під час індивідуальних консультацій.

Найпершим кроком у співпраці батьків і навчального закладу є бесіди, збори, де батьки можуть вносити свої пропозиції щодо покращення мікроклімату, який позитивно впливатиме на формування особистості учня. Ця співпраця не має бути вимушеною. Насамперед, батьки мають проявляти ініціативу та цікавитися життям своєї дитини. Але якщо ця співпраця буде мати односторонній характер та ініціатива буде виходити лише з боку вихователя, то це не дасть позитивного результату.

Педагог має прагнути до взаємодії з сім’ями учнів. Що знаходитиме своє відображення в корекції сімейного виховання, у педагогічній просвіті батьків, у обговоренні з ними поведінки їх дітей. Тільки спільними зусиллями можна створити умови для розвитку та виховання правосвідомої дитини, допомогти їй у набутті необхідного соціального досвіду, показати правильний шлях у житті.

Величезне значення у роботі з батьками має заздалегідь продумана і чітко організована система співпраці. Спонтанні й погано організовані збори і зустрічі з сім’ями учнів не можуть викликати у батьків нічого, окрім недовір’я і тривоги. Батьків необхідно ознайомлювати з планом виховної роботи, створювати умови для прийняття спільних рішень і з питань організаціїі життєдіяльності учнів у гуртожитку.

Значущим напрямом діяльності вихователя з сім’ями учнів є корекційна робота, головне призначення якої - надання батькам своєчасної психолого-педагогічної допомоги і підтримання зв’язків з ними щодо розв’язання проблемних ситуацій сімейного виховання.

У своїй роботі я завжди спрямовую батьків на те, що важливою умовою успішного сімейного виховання є довіра до дітей, надання їм самостійності. Якщо дитина бачить, що дорослі вірять у її сили, чесність, доброту, порядність, у те, що вона зможе перебороти труднощі у навчанні, виправити поведінку, то ця довіра окрилює її, вселяє впевненість у власних силах, породжує бажання ставати кращим. Раджу батькам не ставити в приклад своїм дітям їх ровесників, оскільки це озлоблює дитину, краще проявити впевненість: «Я вірю, що завтра в тебе вийде краще. Подивись і порівняй, як ти написав учора і наскільки акуратніше сьогодні». Таке довір'я підтягує дитину, сприяє самовихованню, самовдосконаленню. Водночас раджу слідкувати за тим, хто є авторитетом для їхньої дитини та що є пріоритетом у наслідуванні кумира. Відверті, довірливі стосунки між батьками і дітьми роблять мікроклімат сім'ї найбільш благополучним.

У колективі часто виникають такі ситуації, коли дитині потрібно зробити вибір, а саме: що є добре, а що - погане. Цей вибір буде залежати від гідності дитини. В роботі з батьками я спрямовую їх на те, що з гідністю людина не народжується. Її потрібно розвивати з дитинства, стверджувати і захищати.

Формування почуття власної гідності відбувається у процесі самопізнання і діяльності дитини, в її спілкуванні з іншими людьми, а також у результаті виховання і самовиховання. Поступово пізнаючи себе, учень виявляє сильні і слабкі сторони своєї особистості, порівнює власні уявлення про себе з оцінними судженнями оточуючих. На цій основі складається самооцінка, яка визначає характер прояву почуття гідності.

Батьки мають усвідомити, що дитину не можна надмірно захвалювати, щоб не створити ілюзію неперевершеності, або, навпаки, постійно докоряти, сварити, підкреслюючи її недоліки. Учень, під керівництвом батьків, повинен твердо засвоїти незаперечну істину: людина, яка цінує власну гідність, не дозволить собі принизити гідність іншого і незмінно керуватиметься цим принципом у взаємовідносинах з людьми.

Важливим моментом у розробці стратегій щодо виховання дітей як батьками, так і педагогами має бути знання ними особистісних якостей дитини: фізичне і психічне здоров’я; стійкість нервової системи; реакція на ті чи інші види подразнень; готовність до співпраці і взаємодії; інтереси і можливості. Тому для успішного здійснення виховання дитини маємо зосереджувати увагу на достовірності, об’єктивності і повноті інформації, на основі якої і здійснюватиметься виховний процес. Сучасні умови розвитку суспільства спонукають педагога шукати нові підходи до реалізації виховного процесу дітей. Співпрацюючи з батьками, вихователь має спиратися на позитивний досвід тих сімей, які досягли певного результату у вихованні своєї дитини. Спілкування педагога з такими сім’ями повинно бути невимушеним, переважно у вигляді бесіди. Під час якої я, зокрема, вимагаю від батьків відвертості і самоаналізу у вихованні своєї дитини, не торкаючись їх самолюбства, а збуджуючи природний потяг до самовдосконалення. Також важливим чинником ефективного педагогічного навчання батьків є їх стимулювання у вигляді похвали тих сімей, які досягли високого рівня виховання. Формування й розвиток педагогічної культури батьків буде тим ефективнішим, чим більше різноманітних чинників буде залучено до цього процесу. Важливе місце посідає рівень професіоналізму педагога, його вміння підібрати ефективні методи і прийоми роботи. Від цього залежить рівень засвоєння батьками педагогічних знань, оволодіння конкретними вміннями і навичками виховання правосвідомості дітей у сім’ї.

Висновок до розділу 1 Серед великої кількості професій та спеціальностей є одна - найскладніша, найуніверсальніша, найблагородніша праця, єдина для всіх і в той же час своєрідна і неповторна в кожній родині - це виховання людини, яке потребує особливих духовних сил і надзвичайної любові до всіх і всього. Прекрасні діти виростають у тих родинах, де є любов, взаєморозуміння і повага до людей. У сім'ї також мають бути свідомі установки, виховні традиції.

Аналізуючи відносини всередині сімейних систем, можна класифікувати і патогенні сім'ї за певними ознаками - наявністю любові й авторитетності батьків. «У гарних батьків виростають гарні діти» - часто чуємо ми це твердження і робимо спробу пояснити, хто ж такі, насправді, гарні батьки. Розмірковуючи про сучасне покоління, бачимо безліч прикладів тих дітей, у яких виявлються творчі нахили до будь-якої діяльності. У такому випадку можемо говорити про певну обдарованість. Тому, на основі набутого досвіду та ознайомлення з рядом спеціальних матеріалів, робимо спробу вивести декілька закономірностей, притаманних даній характеристиці. Також на даний час все більшої актуальності набуває питання співпраці педагога з батьками, хоча мало в яких сім’ях звертаються до педагогів з приводу проблем, які виникають у вихованні дітей. Варто визнати, що для учнів надзвичайно важливо відчувати взаєморозуміння батьків між собою, а також їх повагу до педагога. Педагог, у свою чергу, має прагнути до взаємодії з сім’ями учнів. Величезне значення у роботі з батьками має заздалегідь продумана і чітко організована система співпраці. Значущим напрямом діяльності вихователя з сім’ями учнів є корекційна робота, головне призначення якої - надання батькам своєчасної допомоги. Важливим моментом у розробці стратегій щодо виховання дітей як батьками, так і педагогами має бути знання ними особистісних якостей дитини. Формування й розвиток педагогічної культури батьків буде тим ефективнішим, чим більше різноманітних чинників буде залучено до цього процесу.

РОЗДІЛ 2. ФОРМИ І МЕТОДИ РОБОТИ

2.1 Бесіда за круглим столом

Існують різні форми роботи вихователя з батьками, зокрема:

•   колективні–лекції, бесіди, збори-концерти, конференції з обміну досвідом, педагогічні колегіуми, диспути.
•   групові–зібрання батьківського активу, групові бесіди, консультації, батьківський консиліум.
•   Індивідуальні відвідування сімей, запрошення до гуртожитку, індивідуальна педагогічна бесіда, листування, мобільний зв'язок, дні відкритих дверей.

У своїй педагогічній роботі надаю перевагу таким формам роботи, як індивідуальні бесіди з батьками у гуртожитку (Додаток А), мобільні консультації, збори. А у спілкуванні з батьками дотримуюсь певних психолого-педагогічних правил, зокрема, використання заходів, спрямованих на підвищення авторитету батьків.

Під час бесід з батьками уникаю категоричного тону, який може спровокувати образи, роздратування. Нормою вважаю стосунки засновані на взаємоповазі, педагогічному такті, неприпустимості необережного втручання в життя сім'ї.

Педагог - особа офіційна. Але за специфікою своєї роботи можу стати свідком стосунків, які приховуються від сторонніх. Якою б не здавалася мені сім'я, я, як педагог, повинна бути тактовна, ввічлива; інформацію про сім'ю використовувати лише для допомоги батькам у вихованні дитини.

Формування особистості дитини також передбачає подолання труднощів, протиріч у її житті. Тому все роблю для того, щоб це сприймалося як вияв закономірностей розвитку, тоді складнощі протиріччя, несподівані результати не викликатимуть розгубленості. Модернізуючи виховний процес, практикую проведення родинних свят і зустрічей. Таким чином зміцнюючи зв'язок між поколіннями. Батьки мають змогу краще пізнати своїх дітей, поглянути на них під іншим кутом зору, а діти, у свою чергу, навчаються розуміти значення сім'ї в житті людини. На таких зібраннях повинна панувати любов, повага та вдячність.

Часто до підготовки та проведення таких заходів залучаю батьків, що сприяє згуртуванню як батьківського, так і учнівського колективів. Тематика таких занять носить різноманітний характер: «Батьки, як вихователі дитини», «Мої права й обов’язки в сім’ї», «Я – громадянинУкраїни», «Дивись, не забудь, людиною будь!», «Культура поведінки в громадських місцях» та інші.

Час від часу у моїй педагогічній діяльності виникають питання: які саме методи, засоби та прийоми використовувати у процесі формування особистості, майбутнього громадянина України - людини здатної брати на себе відповідальність за своє майбутнє, прийдешнє рідної землі та свого народу. У таких ситуаціях я звертаюся за допомогою до більш досвідчених колег чи соціального педагога. Вони не залишаються осторонь моїх проблем, охоче діляться власним досвідом у сфері виховання дітей та роботи з батьками, надають методичну допомогу.

У своїй роботі надаю перевагу практичній спрямованості, оскільки обмеженість відповідного досвіду учнів потребує постійного залучення й аналізу життєвих вражень - головної чуттєвої опори одержаних знань. У ході планування та проведення виховних заходів, максимально використовую ігрові ситуації, пізнавальні завдання. Такі форми роботи сприяють активному і свідомому накопиченню, узагальненню інформації учнів, організації їх самостійної пошукової діяльності. Викладання через активну діяльність сприяє формуванню у дітей знань, умінь і громадянських компетенцій, необхідних для життя в демократичному суспільстві, вільному від порушень прав людини.

Під час виховного процесу учнів, у тісній співпраці з їх батьками, формую початкові теоретичні знання про права людини, виховую повагу до праці. Така співпраця сприяє кращому усвідомленню дітьми єдності компонентів: «Я - сім'я - гуртожиток - рідний край – Україна»; розкриває взаємодію людей у сім'ї, колективі, суспільстві. Така робота також сприяє активному спілкуванню дітей і з соціальним і природнім оточенням, випрацьовує досвід особистісного ставлення до системи моральних цінностей, як національних, так і загальнолюдських.

Слід мати на увазі, що ефективність виховання залежить не лише від виховних позицій батьків, від стосунків в сім’ї. Результат значною мірою залежить і від самої дитини, від типу її нервової системи, особливостей темпераменту та особистих якостей. Мудрість батьків, батьківська любов повинні підказати, який саме тип стосунків необхідно обрати у вихованні дитини. При цьому батьки повинні пам’ятати, що суть виховання не в тому, щоб уберегти дітей від поганого впливу, а в тому, щоб зробити дітей несприятливими до нього. Бо добре виховання найнадійніше захищає людину від тих, кого виховали погано.

2.2 Азбука і пам’ятка для батьків

У педагогічній практиці виховного процесу існують певні настанови, рекомендації, поради, напрацьовані величезним досвідом педагогів-вихователів упродовж століть. Деякі з цих настанов варто взяти до уваги батькам, а тому рекомендую ознайомитись з ними. Зокрема, сім батьківських заповідей:

1.     Не вважайте дитину своєю власністю - вона Божа.
2.     Любіть дитину такою, якою вона є, навіть, якщо вона не надто талановита, не в усьому досягає успіху.
3.     Не очікуйте, що вона виросте саме такою, якою хочете ви її бачити, - допоможіть їй стати собою.
4.     Запам'ятайте: найголовніший наш обов'язок - розуміти й втішати.
5.     Не переймайтесь, якщо не можете чогось зробити для сина чи дочки. Найгірше, якщо можете, але не робите.
6.     Усвідомте: для дитини зроблено замало, якщо зроблено не все.
7.     Не очікуйте на вічну вдячність: ви дали життя своїй дитині, вона віддячить вашим онукам.

Почуйте серцем голос вашої дитини.

• Окрім їжі, дайте мені тепло і сердечність, безпечний спокій і вашу любов.
• Дозвольте втішатися моїми замислами у цьому дивному світі постійних змін.
• Дозвольте у міру моїх сил сідати, соватись, вставати, ходити, бігати, лазити, скакати.
• Не кажіть, що я співаю, бавлюся чи експериментую «забагато, задовго, зачасту».
• Дозвольте мені ставити питання й отримувати чесні відповіді, а також експериментувати, шукати й досліджувати.
• Не ідентифікуйте ваші почуття, думки з природними потребами мого організму.
• Не карайте мене, коли я й так переживаю за невдачі, сама ж бо невдача є вже карою для мене.
• Говоріть до мене серцем, очима, посмішкою, вашими руками; ваші слова не завжди мені зрозумілі.
• Нехай довкола мене живуть гарні, ніжні, й лагідні люди.
• Нехай тут царює мир-передумова мого розвитку.
• Увашій хаті відпустіть мені у власність один куточок і частину вашої уваги та вашого часу.
• Навчітьмене розуміти і відчути красу, радіти з усього, хоч би навіть і з найбільшої дурнички.
• Підтримуйте і заохочуйте мене до праці, навіть тоді, коли я роблю ще сотні помилок.
• Будьте терплячі до мого безладдя, я ж бо є тільки дитиною й учнем.
• Надайте і мені частину відповідальності, виміряну до моїх сил і можливостей.
• Навчіть мене брати участь у забаві, зайняті та праці.

Шановні батьки, пам’ятайте – виховання власних дітей не зводиться доспеціальних форм педагогічного впливу на них (бесіди, покарання, заохочення). Виховання здійснюється всім ходом життєдіяльності сім’ї. Авторитет батьків – основа виховання. Практика контролю над собою кращий спосіб навчити самоконтролю дітей.

Важливо усвідомити, що дитина виростає і стає дорослою людиною. Всі ті засоби виховання, які ви використали, коли дитині було 8-9 років, вже не діють так, як колись, на дочку чи сина у 12-15 років.

Намагайтесь стати справжніми друзями своїй дитині, такими, яких цінуватимуть і сприйматимуть, прислухатимуться. Навчіться спілкуватись на рівних.

Підлітковому віку властиві гострі кризи особистісного розвитку. Кожний етап дорослішання підлітка призводить до все нових проблем, а часом і до зовсім несподіваних запитань дорослим та й самому собі. Дуже важливо, щоб поряд із підлітком був авторитетний дорослий – мудрий, і досвідчений наставник, спроможний дати розважливі відповіді на запитання підлітка, допомогти в критичній ситуації.

Звинувачуючи підлітка у будь-чому, ви тільки викликаєте у нього внутрішній протест. Спробуйте зрозуміти його, відчути ті його переживання, які приховані за маскою зухвалої поведінки.Пам’ятайте, що відхилення в поведінці підлітка досить часто пояснюється тим, що він не може правомірним шляхом задовольнити свої потреби в самоствердженні, адже прагне якнайшвидше набути статус дорослої людини – самостійної і незалежної.

Психотравмуюча ситуація для підлітка (алкоголізм батьків, розлучення, жорсткі вимоги, застосування жорстких засобів покарання) сприяє появі важковихованості.

Досить часто покарання – це засіб, з допомогою якого дорослі звільняються від своїх негативних почуттів. Коли покарання неминуче, краще, щоб воно було недовготривалим і чітко пов’язано з тим, що зробив підліток. Надалі необхідно продовжувати відносини з дитиною з чистого листа.

Не ототожнюйте поведінку дитини і її особистість, необхідно акцентувати увагу на тому, що вам не подобаються її дії, але як особистість вона вам не байдужа.

Загубити авторитет в очах товаришів - це найбільша трагедія для підлітка, а тому не робіть зауваження в присутності однолітків. Таке зауваження розглядатиметься як приниження гідності особистості.

Якщо у вашої дитини низькі показники в навчанні, вона відчуватиме себе неповноцінною. Підтримайте підлітка у його прагненні після закінчення дев’ятого класу отримати професійну освіту (ліцей, ВПУ). Адже він намагається проявити себе в певній професійній діяльності, прагне поліпшити свій соціальний статус.Важливо дати зрозуміти підлітку, що в будь-якій ситуації батьки його завжди зрозуміють, підтримають і допоможуть.

Наведу приклад азбучних істин для батьків, малознайомих з педагогічними  секретами.

Азбука для батьків (Додаток Б)

А - азбуку виховання повинні знати всі батьки.

Б- будьте при дітях витриманими у своїх вчинках.

В - вас запитують - уважно слухайте, дайте відповідь.

Г - говоріть з дитиною у зрозумілій для неї формі.

Д - дайте можливість дитині виявити самостійність.

Є - єдність між педагогами і членами сім'ї - запорука успішного виховання.

Ж - життя дитини повинно бути заповненим посильною працею.

З - знайте: основи виховання закладаються з раннього дитинства.

І - ігри - запорука здорового фізичного розвитку дитини.

К - корисно знати: любов до дитини має бути поміркованою.

Л - любов до рідного краю виховуйте з дитинства.

М - мама і мир - найдорожче для дітей.

Н - не говоріть дітям неправду.

О - одяг має бути охайним.

П - прагніть завжди чинити з дітьми справедливо.

Р - розмовляйте з дітьми часто, співайте разом.

С - стежте за своєю поведінкою, бо діти наслідують вас.

Т - трудитися навчайте з раннього віку.

У - успіх у вихованні залежить від здорової атмосфери в сім'ї.

Ф - фізкультура повинна стати для дитини улюбленим уроком.

X - хай завжди дитина відчуває інтерес до себе.

Ц - цілеспрямованість у вихованні допоможе досягти значних успіхів.

Ч - частіше бувайте з дитиною на природі.

Ш - шум - ворог здоров'я дитини.

Щ - щастя і радість дітей - у ваших руках.

Я - якщо хочете, щоб ваша дитина була ввічливою, справедливою, чесною, ставилася до всіх з любов'ю, дотримуйтесь цих порад самі.

Пам'ятка для батьків (Додаток В)

•         Будьте для дітей прикладом у всьому.
•         Зробіть для своїх дітей куточок для занять.
•         Коли дитина готує уроки, не відволікайте її на сторонні справи.
•         Вчіть дітей бути у всьому бережливими.
•         Частіше бувайте у навчальному закладі, радьтесь з педагогами, психологом з питань виховання дітей, допомагайте педагогам краще вивчити та навчити ваших дітей.
•         Не кажіть нічого поганого про заклад, педагогів, прищеплюйте дітям любов і повагу до навчального закладу.
•         Слідкуйте за чистотою і охайністю дитини, за акуратним утриманням підручників, одягу. Чистота і акуратність дисциплінує дітей.
•         Дотримуйтесь режиму дня, слідкуйте, щоб дитина не перевтомлювалась.
•         Виховуйте у дітей вміння вести себе скромно і пристойно як вдома, так і на вулиці, у навчальному закладі, в громадських місцях.
•         Виховуйте у дітей повагу до старших і молодших.
•         Не застосовуйте фізичного покарання до дітей, спокійно поясніть їм неправильність їх вчинків.
•         Заохочуйте у дітей інтерес до книги, природи, туризму, спорту.
•         Привчайте дітей виконувати посильну фізичну роботу.
•         Знайте з ким товаришують ваші діти, як вони поводять себе.
•         Пам'ятайте, що виховання дітей - головний обов'язок батьків.
•         Пам'ятайте, що тільки в тісній співпраці з навчальним закладом, можливо успішно вирішити питання виховання громадянина України.

Рекомендації щодо виховання

Не існує готових рецептів та моделей виховання, які можна було б, не змінюючи, «застосовувати» до своєї дитини. Індивідуальне ставлення до дітей - це невід'ємне право кожного з батьків. Проте деякі рекомендації не будуть зайвими.

• Виявляйте свою любов до дитини, дайте їй зрозуміти, що ви любитимете її завжди, за будь-яких обставин. Але слідкуйте за тим, щоб ваша любов не перетворилася на вседозволеність, встановіть чіткі межі дозволеного і завжди неухильно дотримуйтеся встановлених заборон і дозволів.
• Повірте у неповторність та оригінальність вашої дитини, у те, що вона унікальна, єдина така у світі. Вона не може бути чиєюсь копією, зокрема вашою.
• Приймайте дитину такою, якою вона є, зі всіма своїми вадами та чеснотами. Підкреслюйте її сильні сторони, але її вчинки оцінюйте об'єктивно. Оцінюйте не саму дитину, а тільки її вчинок. Частіше хваліть дитину за її досягнення, порівнюйте їх з попередніми досягненнями самої дитини, але ні в якому разі не з досягненнями інших дітей.
• Дайте вашій дитині більше самостійності, не забирайте у неї право на помилку, адже, виправляючи свої помилки, дитина вчиться.
• Дотримуйтесь єдності вимог у сім'ї, інакше дитина навчиться пристосовуватись і обманювати.
• Ніколи не з'ясовуйте стосунків у присутності дитини. Виникнення дитячих неврозів має тісний зв'язок із негативною дією сварок між батьками у присутності дітей.
• Чітко встановіть права та обов'язки дитини у сім'ї (відповідно до її віку та можливостей).
• Не соромтеся визнати перед дитиною свою помилку чи неправоту, попросити у неї вибачення. Покажіть їй, що ідеальних людей не існує і ви теж можете помилятися.
• У конфліктній ситуації уникайте «ти-висловлювань», замінюючи їх «я- висловлюваннями»: «Ти знову розкидав іграшки! - Я так втомилася на роботі, невже мені доведеться ще й іграшки складати? Здається, це твій обов'язок». «Ти знову погано їси! - Невже я зовсім не вмію готувати? Як шкода, що моя їжа несмачна...»
• Уникайте абстрактних висловів, що не описують конкретної ситуації: «Скільки разів тобі казати!», «Ти знову...», «Коли ж ти навчишся?», «Ти все робиш не так!»
• Ніколи не займайтесь цілеспрямованим словесним вихованням.

Висновок до розділу 2 Серед різних форм виховної роботи у співпраці з батьками, особливо виокремлюю: колективні лекції, бесіди, збори-концерти, конференції з обміну досвідом, педагогічні колегіуми, диспути; групові зібрання батьківського активу, групові бесіди, консультації, батьківський консиліум; індивідуальні відвідування сімей, запрошення до гуртожитку, індивідуальна педагогічна бесіда, листування, мобільний зв'язок, дні відкритих дверей. Але надаю перевагу, все ж таки, індивідуальним бесідам з батьками у гуртожитку, мобільним консультаціям, зборам. А у спілкуванні з батьками дотримуюсь певних психолого-педагогічних правил, зокрема, використання заходів, спрямованих на підвищення авторитету батьків. Часто до підготовки та проведення таких заходів залучаю батьків, що сприяє згуртуванню як батьківського, так і учнівського колективів. Тематика таких занять досить різноманітна.

У виховній роботі роблю акцент на практичну спрямованість, оскільки обмеженість відповідного досвіду учнів потребує постійного залучення й аналізу життєвих вражень. Саме під час виховного процесу, у тісній співпраці з батьками учнів формую початкові теоретичні знання про права людини, виховую повагу до праці. При цьому слід мати на увазі, що ефективність виховання залежить не лише від виховних позицій батьків, від стосунків в сім’ї, результат значною мірою залежить і від самої дитини, від типу її нервової системи, особливостей темпераменту та особистих якостей.

У педагогічній практиці виховного процесу існують певні настанови, рекомендації, поради, напрацьовані величезним досвідом педагогів-вихователів упродовж століть. Деякі з цих настанов варто взяти до уваги батькам, а тому рекомендую ознайомитись з ними у даній роботі.

Намагайтесь стати справжніми друзями своїй дитині, такими, яких цінуватимуть і сприйматимуть, прислухатимуться. Навчіться спілкуватись на рівних. Не ототожнюйте поведінку дитини і її особистість, необхідно акцентувати увагу на тому, що вам не подобаються її дії, але як особистість вона вам не байдужа.

ВИСНОВКИ

Навчити дітей доводити почату справу до кінця, виконувати будь-яку справу на совість, не перекладати свої обов’язки на плечі інших людей, - обов’язок батьків.

Коли у себе на роботі ми бачимо людину, яка не виконує свої обов’язки, у нас виникає обурення. Давайте подумаємо, а чи зі своєї дитини ми не ростимо людини, яка згодом не буде спроможна працювати, буде не готовою до життя. Вже у юнацькому віці дитина не лише повинна вміти працювати, а й їй має подобатись те, що вона буде виконувати. Їй має бути цікавим те, що необхідно, щоб вона могла доводити почату справу докінця.

Дитина повинна бачити, якою повагою користуються її батьки, і прагнути досягти такої поваги в майбутньому. Головне в житті людини - це праця. Саме відношення до роботи, до колективу, у якому доведеться працювати, вимірюється моральною цінністю людини. Праця ніколи не буде забавою. Працювати важко. А тому деякі батьки нерідко відгороджують своїх дітей від труднощів, не розуміючи того, що дітей необхідно вчити не лише тому, що легко (вони й самі з цим впораються), а й привчати виконувати те, що важко.

Одним із важливих завдань виховання є включення у виховний процес сили виробничої праці. У цьому навчальний заклад і сім'я повинні йти поруч. Всі ми - вихователі. І не можна про це забувати ні на хвилину. Чи треба говорити, що взаєморозуміння між батьками і педагогами, взаємодопомога і підтримка особливо необхідні в трудовому вихованні дітей. Адже від того, як розуміють в сім'ї трудове виховання, формуються звички самообслуговування, працелюбства або, навпаки, небажання працювати, ледарство.

Про те, що діти повинні працювати у міру своїх сил, ми говоримо часто. Але на практиці ми бачимо інше. Чи часто у батька з'являється бажання і вистачає терпіння щось робити разом зі своєю дитиною? А добре було б разом поремонтувати стілець, зробити поличку, посадити деревце, а потім разом доглядати за ним. Тільки тоді, коли кожен день ми будемо дотримуватися правила «працювати разом з дітьми», ми отримаємо позитивний результат в трудовому вихованні. Тому дуже важливо раніше створити для дітей умови, в яких будуть формуватися працелюбство, наполегливість в досягненні мети, відчуття нового, бажання проявити свої здібності. З цього починається шлях до професії.

Навчальний заклад зобов'язаний випустити в життя людину, яка володіє навичками, уміннями, знаннями, добросовісно відноситься до праці, вболіває за справи в державі. У цьому проявляється і трудова дисципліна. Нехай наші діти вбачають романтику не лише у цілком цікавій роботі, а й у важкій. Крім того, якщо дитина постійно занята, зацікавлена якоюсь справою - це надійна гарантія, що вона не стане ледачою людиною. Саме життя, яке заповнене лише клопотанням про те як «вбити» час, приводить окремих учнів до постійних блукань по вулиці, потім до куріння і випивки, а де випивка, там недалеко і до правопорушень. А починається усе з постійних запізнень, прогулів уроків, із зникнення інтересу до навчання і будь якого іншого виду роботи. Адже про людину судять, у першу чергу, за її відношенням до справи, за тим, працює вона чесно, з душею, чи навпаки виконує справу будь-як. Для учнів справою, за якою їх оцінюють є навчання.

Всі ми хочемо, щоб дитина добре навчалася, добре себе поводила. Є лише один спосіб цього досягти - навчити її саму добре робити свою справу. Дуже важливо, щоб кожен повністю розкрив свої здібності, виявив найкраще, що подарувала йому природа. А для цього необхідно, щоб наші діти багато і наполегливо працювали. З навчального закладу дитині необхідно винести не лише знання, але і вміння здобувати їх, уміння працювати, раціонально розподіляти свій час, до будь-якої справи підходити творчо, зі всією відповідальністю. Необхідно, щоб діти зрозуміли: за своє відношення до роботи (нап даний час - навчання), вони несуть відповідальність перед державою, перед всім народом.

Сім'я, діючи разом з навчальним закладом, повинна проявляти повсякденне піклування про залучення до трудової діяльності кожної дитини. У відповідальному ставленні наших дітей до праці - процвітання нашої держави, добробут нашого народу. Діти все бачать, все помічають, всьому навчаються у нас, і саме ми даємо їм приклад шанобливого ставлення до людей, до праці, до світу.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.               Бех І.Д. Духовні цінності розвитку особистості / Педагогіка і психологія №4 (14) 1997 – с. 124-129.
2.     Боришевский М.Й. Сімейне виховання, як гарант морального становлення особистості / Початкова школа. - №4, 1995 - с. 4-9.
3.     Вишневський О. Сучасне українське виховання. Педагогічні нариси. – Львів, 1996 - 238 с.
4.     Гурлєва Т.С. Дівчинка-підліток: проблеми віку і профілактика важковиховуваності. - К.: ІЗМН, 1997 - 150 с.
5.     Дубравська Д.М. Основи психології. - Л.: Світ, 2001. - С.233-235.
6.     Зазимко О. Психолого-педагогічні вимоги до ідентифікації технічної обдарованості в юнацькому віці // Педагогіка і психологія. - №2, 2001. - С.14-23.
7.     Зязюн І.А. Педагогіка добра: ідеали і реалії: Науково-методичний посібник. – К.: МАУП, 2000. – 312 с.
8.     Каган М.С. Человеческая деятельность - М.,1974. - С. 14-34.
9.     Калиниченко Н. Проблема сім’ї та сімейного виховання в Україні: 20-ті роки ХХ ст. / Шлях освіти. – 2000. - №4. – С. 47-50.
10. Ліндсей Т., Халл К., Томпсон Р. Творче і критичне мислення: Хрестоматія загальної психології. Психологія мислення. - М., 1981. - С.178.
11. Недодатко Н. Формування навчально-дослідницьких умінь старшокласників // Рідна школа. - №9. -1999. - С.36-38.
12. Пономарев Я. А. Психологія творення. - М. : Москва. Психол.-соц. інст., Воронеж: МОДЄК, 1999. - 327 с.
13. Пономаренко Л.П., Белоусова Р.В. Психология семейных отношений. - К.: Наука, 2007 - 248 с.
14. Семиченко В., Заслуженюк В. Мистецтво взаєморозуміння: Психологія та педагогіка сімейного спілкування. - К., 1998. - 300 с.
15. Стельмахович М.Г. Народна педагогіка. - К.,1986. - 480 с.
16. Стельмахович М.Г. Українська родина педагогіка. - К., 1996.- 370 с.
17. Сухомлинський В.О. Батьківська педагогіка. - К., 1978. - 200 с.
18. Сухомлинський В.О. Проблем виховання всебічно розвиненої особистості. Вибрані твори: У 5-ти т. – Т.1. – с. 190.
19. Фіцула М. Виховання почуття відповідальності у дітей в умовах сім’ї / Директор школи. – 1999. - №7. – с. 2.
20.          Фромм Э. Искусство любить. - М., 1981. - С. 23-72.

ДОДАТОК А

Захід № 1 БЕСІДА ЗА КРУГЛИМ СТОЛОМ (поради для батьків від психолога, працівника служби зайнятості, працівника правоохоронних органів).

ВИХОВАТЕЛЬ: Говорити про трудове виховання дітей можна під різними кутами зору. І тому запрошую до слова нашу першу гостю. Скажіть, будь ласка, як ви оцінюєте трудове виховання з точки зору психолога?

ПСИХОЛОГ: Напевно, кожен з вас не буде заперечувати, що ми всі вихователі. Мета виховного процесу полягає в тому, щоб зростити дитину здоровою, щасливою, талановитою. Для майбутньої особистості потрібні п'ять якостей: працьовитість, товариськість, щедрість, чесність, чуйність. Для здоров'я - режим харчування, максимум уваги, дозування фізичного навантаження, контроль за емоційним станом дитини. Для таланту - позитивний приклад дорослих, контроль за зростанням труднощів діяльності дітей, використання стимулів, значимих для розвитку їх здібностей. Під час виховного процесу зростає особистий досвід дітей, що допоможе адаптуватися їм в суспільстві.

ВИХОВАТЕЛЬ: Що саме порекомендуєте батькам, щоб допомогти дитині освоїтись у навколишньому середовищі?

ПСИХОЛОГ: Саме трудове виховання в сім'ї закладає основу майбутнього життя. Якщо батьки хочуть бачити свою дитину в майбутньому працьовитою, а лише це дає можливість реалізувати себе в житті, то вони не повинні позбавляти дітей участі в трудовій діяльності.

ВИХОВАТЕЛЬ: Дякуємо вам. А тепер вас прошу відповісти на таке запитання як працівника служби зайнятості: «Чи впливає трудове виховання дітей на вибір професії?»

ПРАЦІВНИК СЛУЖБИ ЗАЙНЯТОСТІ: Під впливом сім'ї і навчального закладу у дітей формуються практичні навички і привабливість. Вибір професії має відповідати здібностям і знанням учнів, з одного боку, потребам і можливостям суспільства - з іншого. Тому дуже важливо створити такі умови, в яких формуються у дітей працелюбство, наполегливість, бажання проявляти свої здібності. З цього починається шлях до професії.

ВИХОВАТЕЛЬ: Навчальний заклад і сім'я в трудовому вихованні повинні йти разом. Навчальний заклад зобов'язаний випустити в життя особистість, яка володіє навичками, уміннями, знаннями, добросовісним ставленням до праці. Сучасні підприємства оснащені новими машинами й механізмами, на них автоматизуються виробничі процеси. Тому на уроках трудового навчання учні повинні оволодіти практичними вміннями обробляти матеріали, налагоджувати механізми і верстати, виконувати електричні роботи, правильно користуватися інструментами, ремонтувати побутові електроприлади. Також повинні вміти вирощувати сільськогосподарські культури, доглядати за тваринами, моделювати і шити різні фасони одягу. Трудове навчання не лише дає уміння і навички, які пригодяться їм у житті, а й допомагає у виборі професії. У юнацькому віці особливо інтенсивно відбувається моральне осмислення потреби у праці. Тому необхідно саме у цей час розуміння праці, як громадянського обов'язку. Цікаво було б вислухати думку представника правоохоронних органів.

ПРАЦІВНИК ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ: Громадянин повинен перед усім знати закони і поважати їх. Кожна людина повинна знати Конституцію своєї держави і загальну Декларацію прав людини. В ст. 23 останньої стверджується: «Кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі умови праці та захист від безробіття». Сім'я має підготувати дітей до життя в нових умовах соціально-економічною розвитку, виховувати розуміння суспільної необхідності праці як громадянського обов'язку та матеріального добробуту сім'ї.

ВИХОВАТЕЛЬ: Дуже часто батьки свідомо позбавляють дітей участі у сімейній праці, мотивуючи це тим, що праця зашкоджує їх здоров'ю. Чи справді це так? Давайте запитаємо у лікаря.

ЛІКАР: Поява нових складних видів трудової діяльності змінюють звичайний ритм і уклад життя. Збільшення фізичного навантаження, нервово-економічного напруження, погіршення екологічних умов призводять до суттєвого порушення регуляції основних фізіологічних функцій організму, тобто до погіршення здоров'я. Здоров'я не дається на усе життя, воно потребує турботи. Тому потрібно пристосовуватися до дії різноманітних чинників: фізичного та нервового навантаження, тепла, холоду тощо. Необхідно загартовувати свій організм, дотримуватися правил особистої гігієни. Праця, яка відповідає віковим можливостям дитини, яка посильна для неї, ніколи не зашкодить.

ВИХОВАТЕЛЬ: Дякуємо усім. Завершуючи нашу зустріч, хотілося б відмітити, що до кожної праці, чи важкої, чи легкої, необхідно підходити творчо. Лише так людина буде отримувати задоволення від проробленої роботи, зможе реалізувати свої можливості. Батьки також повинні бути зацікавленні у високому професіоналізмі трудового виховання. А якщо зацікавленні, то повинні допомагати.

Захід № 2  Робота з батьками за темою «У вас росте донька»

Питання, які бажано обговорити під час заняття:

1.     Фізіологія, психологія і поведінка дівчинки-підлітка.
2.     Оточення підлітка.
3.     Особливості статевого виховання .
4.     Роль батька у вихованні дівчинки.

Матеріали для проведення заняття:

У вихованні дівчинки, майбутньої жінки, особливу роль відіграє особистий приклад батьків і та система ставлення до дитини, яка склалася в сім’ї. У спілкуванні з дівчатками важливо дотримуватись певного співвідношення любові та розумової вимогливості.

Стиль таких взаємин передбачає:

•        Доброту і доброзичливість - без сентиментальності й улещування.
•        Серйозність тону - без окрику.
•        Довіру - без попускання.
•        Вимогливість - без мізерної прискіпливості.
•        Послідовність вимог - без вагань і необґрунтованої відміни своїх рішень.
•        Рекомендації і поради - без нав'язливості.
•        Прохання - без упрошування.
•        Вплив у формі пропозиції, попередження, навіювання.
•        Вимогливість без пригнічення самостійності.
•        Діловий тон - без роздратованості.
•        Іронію та гумор - без глузування і приниження гідності особистості.
•        Щирість тону - без фальші.
•        Наполегливість - без підганяння.
•        Швидкість орієнтації і прийняття рішень - без поспіху та необачності.
•        Вміння вести бесіду - без моралізування.

Чи добре вихована ваша дитина, чи прищеплені їй навички моральної поведінки?

Поспостерігайте за своєю донькою, а допоможе вам у цьому запитання, на кожне з яких ви дасте остаточну відповідь: «Так» чи «Ні»

Запропонуйте відповісти на ці запитання і вашій доньці, зіставте відповіді і обговоріть їх. Отже:

ТЕСТ

1.     Якщо вашій доньці доводиться затриматися у навчальному закладі (на прогулянці...) чи раптово піти з дому, чи сповіщає вона про це членів сім’ї (запискою, по телефону, через товариша)?
2.     Чи бувають випадки, коли ви зайняті якоюсь роботою (генеральне прибирання в квартирі, ремонт,...), а вона йде на вулицю чи до подруги, «аби не крутитися під ногами»?
3.     Огляньте свою квартиру. Чи є в кімнатах, доньчині речі, які лежать не на своєму місці?
4.     Чи зможе ваша донька нікуди не заглядаючи, назвати дні народження батька, матері, дідуся, бабусі, брата, сестри?
5.     Свої потреби (купити ковзани, ракетку, джинси...) ваша донька добре знає. А чи відомо їй яка річ конче необхідна матері чи батьку, і коли вони збираються її придбати?
6.     Чи буває так, що, окрім вашого доручення, дочка виконує яку-небудь роботу «від себе», за власною ініціативою?
7.     Ви пригощаєте доньку апельсинами, тістечками, цукерками. Чи завжди вона перевіряє, чи залишилося щось смачне вам та іншим членам родини?
8.     У вас випав вільний вечір. Ви збираєтесь у гості. Чи проявляє дочка своє небажання залишитися вдома (просить вас нікуди не йти, вимагає взяти вас з собою, чи, може, мовчки сидить з кислим й незадоволеним обличчям)?
9.     У вас в домі гості. Чи трапляється вам нагадувати доньці, що треба зайнятися якимись своїми справами, не заважати дорослим, не втручатися в їхні розмови?
10. Чи соромиться ваша дочка вдома, в гостях, в музеї подати матері пальто чи виявити інші знаки уваги?

КЛЮЧ до тесту:

За кожну позитивну відповідь на питання 1, 4, 5, 6, 7 поставте 1 бал.

За кожну негативну відповідь на запитання 2, 3, 8, 9, 10 поставте 1 бал. Тепер підсумуйте одержані бали. Чим ближче одержаний результат до 10 балів, тим вихованіша ваша донька. На основі запитань цього завдання складіть разом з нею правила поведінки в сім’ї і всіляко заохочуйте її дотримуватись їх.

Для того, щоб вплив на дівчинку був якомога ефективнішим, спробуйте виключити із спілкування вирази, які при частому повторі можуть дратувати, ображати, а використовуйте ті, що підвищують настрій, згладжують батьківські промахи, створюють сприятливі умови для сприйняття порад і бажання діяти відповідно до них.

Ви, певно, здогадалися, що такі вислови слід вживати не тільки у спілкуванні з дочкою, а й один з одним, оскільки лише загальна атмосфера в сім’ї здатна переконати дитину в щирості й невимушеності стосунків. Тоді дівчинка і в батьківській сім’ї, і в майбутній власній буде завжди дотримуватись набутих і звичних еталонів взаємин.

Ще хочеться порадити вам навчитись розрізняти лінощі доньки з потребою в усамітненні, яке дає змогу побути на одинці з самим собою. Людині, як маленькій, так і дорослій, необхідний якийсь час, щоб розібратися в собі, в своїх відчуттях, переживаннях. А для підлітків у період найбільш інтенсивного пізнання себе і свого оточення це просто обов'язково. Усамітнювання також дає можливість реалізувати деякі свої устремління: саме на цьому етапі підлітки складають вірші й музику, конструюють...

За час безплідних, на думку дорослих, сидінь за столом чи лежанням на дивані відбувається складна і важка робота душі, якій не можна заважати. Декого із батьків дратує бездіяльність доньки. І вони будь-що намагаються залучити її до діла, «аби не лінувалась». Цим позбавляють дівчинку можливості набути душевної рівноваги, розподілити власні і духовні сили на подолання внутрішніх суперечностей, не вирішення яких веде до виникнення психологічного дискомфорту, стресу, а врешті - до ускладнень у стосунках з оточуючими, відхилень у поведінці.

Дівчата завжди аналізують усе, що з ними сталося прот» свої реакції і відповіді людей, стосунки з якими їм не байдужі. Все це потребує часу, невтручання і такту з боку батьків та інших членів сім’ї. А таке прізвисько, як «ледащо», тільки ображає дівчинку, наводить на думку, що її не розуміють, не поважають як особистість, не люблять як свою доньку.

Однак під виглядом усамітнення може бути звичайна бездіяльність, лінощі. Слід обережно, делікатно розпитати доньку, викликати на довірливу розмову. У тих випадках, коли дівчина просто нудьгує, не може сама знайти собі якусь справу, доречно запропонувати їй зробити щось по господарству, виконати якесь завдання, це тільки «розвіє» її, заспокоїть, врівноважить. А ненароком кинуте батьком чи матір'ю запитання може підштовхнути її на відвертість, обмін своїми переживаннями та сумнівами.

ДОДАТОК Б

Інфографіка «Азбука для батьків»

ДОДАТОК В