ФОРМУВАННЯ СОЦІАЛЬНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ШКОЛЯРІВ НА УРОКАХ ІСТОРІЇ

Мотуз Р.С.,

 учитель історії та правознавства

КНЗ «Христофорівська ЗОШ І-ІІІ ступенів»

ФОРМУВАННЯ СОЦІАЛЬНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ШКОЛЯРІВ НА УРОКАХ ІСТОРІЇ

 В українській освітній практиці стала  актуальною нова ідеологія освіти, що пов’язана з компетентнісним підходом. Цьому процесу сприяли  масове поширення та використання інформаційних технологій, підвищення  вимог до рівня освіченості, професіоналізму й конкурентоспроможності молодої людини. Випускники шкіл мають бути  здатними до неперервної професійної освіти, самопізнання, саморозвитку та самовдосконалення. Тому важливим завданням для школи є створення й послідовний розвиток системи цільової соціалізації, яка б забезпечувала  формування у випускників комплексу рис соціальної адаптованості. Безперечно, майбутнє значною мірою залежить від того, наскільки успішно молоде покоління спроможне осмислити та засвоїти загальнонаціональні ідеї та інтереси, втілити їх у життя.

      Важливість теми обумовлюється:

-  необхідністю духовного відродження та формування у молодого покоління моральних пріоритетів та поваги до загальнолюдських цінностей на основі історичної пам’яті;

-  суспільним замовленням щодо підготовки молодої особистості, здатної до самостійної орієнтації й адаптації в умовах викликів сьогодення та свідомої участі у суспільному житті держави.

Особливо актуально ці питання постають в Україні сьогодні, бо в умовах соціальної нестабільності молодь стає акумулятором певних суспільних рухів, активним учасником, а часто й заложником політичних інцидентів.

Соціальна компетентність визначена різновидом ключових компетентностей, які формуються всією системою шкільної освіти. Обґрунтованими складовими соціальної компетентності є:

• знаннєвий (когнітивний) компонент (володіння знаннями змісту компетентності);
• мотиваційний компонент (готовність до прояву компетентності);
• ціннісно – смисловий компонент (ставлення до змісту компетентності та емоційно вольова регуляція процесу і результату реалізації компетентності);
• поведінковий компонент (досвід прояву компетентності в різноманітних стандартах та нестандартних ситуаціях).

Основна ідея досвіду реалізується шляхом  вирішення  таких першочергових завдань:

• формування в учнів стійкої мотивації до вивчення історії;
• організацію на уроці продуктивного, осмисленого, безперервного процесу пізнання;
• створення умов на уроці для ефективного засвоєння програмового матеріалу завдяки  насиченій розумовій зацікавленості процесом навчання;
• розкриття творчих здібностей учнів, формування вмінь виносити раціональне судження щодо запропонованої точки зору або моделі поведінки;
• підвищення загальнокультурного рівня учнів як повноправних членів соціуму та активних учасників соціальних процесів;
• розвиток у школярів загальнодидактичних та спеціальних умінь, важливих для саморозвитку та самореалізації.

У своїй діяльності як учитель – предметник  застосовую методи всеохоплюючого впливу на дитячу особистість для розвитку саме соціальної компетентності. Розумію,що соціальна компетентність включає три найважливіші аспекти: інформаційний, ціннісний, поведінковий. Інформаційні складові соціальної компетентності розвиваю шляхом організації  самоосвітньої діяльності школярів,  створення умов для їх саморозвитку. Безумовно, основою соціальної компетентності є ціннісний аспект. Тому на уроках історії звертаю увагу дітей в першу чергу на моральний контекст усіх історичних явищах та подіях. Для формування поведінкових аспектів соціальної компетентності найбільш продуктивними вважаю  активні та інтерактивні методи організації навчально-виховного процесу. Життєтворче спрямування вивчення історії, застосування інтегрованого формування предметних компетентностей сприятиме:

• розвитку пізнавальної активності;
• розумінню конкретного історичного часу через призму особистості;
• розвитку самоорганізації, самовираження, самовизначення учнів у навчальній діяльності;
• формуванню комунікативної, соціально адаптованої особистості;
• формуванню прогностичних життєтворчих здібностей;
• життєвим досягненням учнів (особистому щастю, соціальному статусу, самореалізації)

Отже, соціалізації учнівської молоді сприяє використання в навчальному процесі насамперед інтерактивних, дослідницьких методів організації пізнавальної діяльності школярів, які обумовлюють розвиток комунікативних, організаційних здібностей, навичок критичного мислення, прийняття рішень, а також почуття відповідальності за їх результат.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.Андрущенко В.П., Михальченко М.І. Сучасна соціальна філософія. Курс лекцій. Видання 2-е, виправлене й доповнене. — К.: Генеза, 1996. — 367 с.

2.Баханов К.О. Сучасна шкільна історична освіта: інноваційні аспекти. Монографія. — Донецьк: Юго-Восток, 2005. – 384 с.

3.Вашкевич В.М. Формування та розвиток історичної свідомості в період суспільних трансформацій. – К.: Інститут вищої освіти АПН України, 2007. – 22с.

4. Мокрогуз О.П. Інноваційні технології на уроках історії в школі.- К.: Генеза, 2006.- 191 с.

5. Піча В.М. Соціологія: загальний курс. Навчальний посібник  для навчальних закладів освіти України. – К.: Каравелла, 1999. – 328с.

6.Пометун О.І., Фрейман Г.О. Методика навчання історії в школі. - К.: Генеза, 2006. — 328 с. 

7.Постанова Кабінету Міністрів «Про затвердження Державного стандарту базової і повної загальної освіти» від 23.11.2011 р. №1392.