Формування творчо-активної особистості на уроках математики

Формування творчо-активної особистості

на уроках математики

Сучасний стрімкий рух життя вимагає змін у всіх сферах життєдіяльності людини. І освіта - одна з найперших сфер, якої ці зміни, безпосередньо, стосуються. Адже, саме на заклади освіти покладено завдання розвивати і формувати особистість, здатну жити і працювати в реаліях сьогодення.
     Актуальність досвіду. Практика роботи в школі доводить, що більшість учнів, які не отримали можливості самореалізуватися через творчу діяльність, займають у навчальному процесі пасивну роль, а уже з 6-7 класу, взагалі, втрачають інтерес до навчання. Тому більшість випускників шкіл не володіють креативним мисленням, творчою ініціативою та не мають досвіду руху в інформаційному та діяльнісному полях. Тобто, потрібна переорієнтація змісту освіти. Саме тому я спрямувала свої зусилля на створення на уроках математики оптимальних умов для самореалізації особистості учня, активізації його творчої діяльності та розвитку креативного мислення засобами комплексу різнорівневих завдань, розроблених на засадах диференційованого підходу до навчання.

Про те, що обрана тема є актуальною, свідчать і нормативні документи: Національна доктрина розвитку освіти, Концепція загальної середньої освіти (12-річна школа), Державний стандарт середньої загальної освіти, що передбачає здійснення всебічного розвитку і виховання особистості.

Тож, реалізація сучасної освітньої політики в Україні вимагає від учителя виконання нових функцій. Серед них функція використання педагогіки співпраці, педагогіки творчості. Як зазначила вітчизняний педагог Софія Русова, основним у діяльності школи має стати девіз: "Допоможи мені це зробити самому". І завдання вчителя полягає в тому, щоб не тільки не "замулити" джерела здібностей, якими обдарувала дитину природа, а й розвинути ці здібності, створити всі умови для самореалізації, самовдосконалення, самоосвіти дитини, спрямовуючи її діяльність у правильне русло.

Ідея досвіду. Сьогодні школа покликана створити максимально сприятливі умови для формування творчо-активної особистості в цілому, математичного розвитку учнів зокрема. Успіх вирішення цих завдань, в повній мірі, залежить від широкої диференціації навчання, що стимулює навчально-пізнавальну діяльність учнів та сприяє розвитку їх індивідуальних особливостей. Отже, провідна ідея досвіду полягає в «…забезпеченні на різних етапах навчання рівневої та профільної диференціації навчально-виховного процесу на основі базового змісту математичної освіти…» (Концепція шкільної математичної освіти), яка найбільшою мірою сприяє розвитку креативного мислення. творчого потенціалу, створює умови для самореалізації особистості учнів на основі співробітництва, вільного вибору, навчання без примусу.

Головна мета досвіду: дати учням стійкі, глибокі знання, виховати творчу особистість, здатну до саморозвитку та самореалізації.

Теоретична база досвіду. У класі учні різні за здібностями і мають різні рівні навчальних досягнень. Якщо давати учням однакові завдання, то це викличе негативні відчуття як у слабкого, так і в сильного учня (одним усе не зрозуміло, іншим – нецікаво, бо дуже легко). Що робити вчителю, щоб учні були задоволені роботою і оцінкою? Цього можна досягти тільки тоді, коли учням буде зрозумілий та доступний матеріал, коли в них з'явиться постійний інтерес до навчання. А це можливо тільки при диференційованому підході до навчання.

Диференціація навчання – це форма навчальної діяльності, організація якої враховує здібності, схильності, інтереси учнів. Диференціація навчання на уроці виявляється через зміни змісту, тривалість завдань, засобів методичної підтримки учнів відповідно до їхньої готовності до навчання.

         При диференційованому підході до навчання реальною фактичною метою є оволодіння кожним учнем практичними вміннями й навичками на рівні, що в даний момент відповідає його навчальним можливостям і професійним намірам.

Готуючись до уроку, вчитель повинен визначати не тільки його загальну навчально-пізнавальну мету, а й способи досягнення її кожним учнем. У цьому, зокрема, й допомагають диференційовані завдання. Оскільки в умовах класно-урочної форми навчання програмний матеріал подається одночасно для всіх учнів, то для диференційованої роботи здебільшого треба пропонувати завдання, що мають спільну пізнавальну мету, але відрізняються за ступенем складності.

      Диференціація можлива у межах звичайного класу і виявляється у двох аспектах:

         а) змістовому – диференціація обсягу навчального матеріалу, складності завдань і, як наслідок, диференціація обсягу вимог до школярів;

         б) організаційному – диференціація міри допомоги вчителя різним групам учнів і окремій дитині в складі групи.

         Здійснити диференціацію (у будь-якому аспекті) можна лише за наявністю у дітей навичок самостійної роботи, а саме: ознайомлення з організацією роботи в групі; вироблення норм робочої поведінки; планування і ефективне використання часу; сприймання варіативного пояснення, здійснення взаємо-, самоперевірки; формування вміння самостійно працювати з підручником, дидактичним матеріалом, наочністю, забезпечення достатнього рівня культури мовлення.

Різноманітні способи і прийоми диференціації можна звести до таких: диференціація за ступенем складності завдань і диференціація за ступенем самостійності учнів.

Диференціація за ступенем складності – це добір різноманітних завдань, які можна класифікувати таким чином: завдання, що вимагають різної глибини узагальнення і висновків; завдання, розраховані на різний рівень теоретичного обґрунтування роботи, що виконується; завдання репродуктивного і творчого характеру.

У випадку диференціації за ступенем самостійності вчитель пропонує всім учням завдання однакової складності, надаючи необхідну допомогу різним групам школярів, зокрема кількість інформації про хід розв'язання дозується від найбільш повної до найменш повної.

Методи роботи. Реалізацію цієї програми починаю вже у п'ятому класі і використовую для цього різні прийоми диференціювання завдань, а саме: полегшення завдань для слабо встигаючих учнів, ускладнення завдань на основі додаткових вимог для учнів з високим рівнем навченості, різнорівнева допомога у виконанні завдань (тобто: конкретизація завдання, виконання завдань за наведеним початком, подання зразка у виконанні завдань), застосовування додаткових завдань з логічним навантаженням. Перш за все привчаю дітей до правильного визначення рівня своїх можливостей через кольорову гаму завдань, тобто жовтий колір означає завдання І рівня, синій – ІІ рівня, зелений  - ІІІ –го і червоний - ІV - го рівня складності.

Надзвичайно важливе значення для щільності уроку має правильний вибір навчального матеріалу для досягнення його основної мети. Так, насамперед, визначаю, що запропоновано в підручнику, який є дидактичний матеріал, наочність. У разі потреби виготовляю картки для індивідуальної роботи.

Збільшення розумового навантаження на уроках примушує задумуватися над тим, як підтримати в учнів інтерес до вивчення матеріалу, їх активність протягом усього уроку, уникнути байдужості та небажання вчитися. У зв’язку з цим постійно веду пошуки нових ефективних методів навчання і таких методичних прийомів, які б активізували думку школярів, стимулювали б їх до самостійного здобуття знань.

Неабияка роль тут відводиться дидактичним іграм на уроках математики – методу, який володіє навчальною, розвивальною і виховною функціями, що діють в органічній єдності. Молодші школярі (5–6 кл.) вчаться з інтересом тоді, коли їм цікаво і, найголовніше, коли навчальні дії стають для них особисто значущими, тобто коли ними рухає пізнавальна потреба – знати, міркувати.

А ця потреба спирається на інтелектуальні почуття дитини, позитивні емоції. З цією метою мотивую навчальну діяльність необхідністю допомогти казковим героям розв'язати цікаві завдання, ставлю навчальне завдання у цікавій, несподіваній формі, проводжу уроки-казки, уроки-подорожі.

Гра – творчість, гра – праця. Я часто застосовую такі прийоми диференціації, бо у процесі гри у дітей виробляються уміння зосереджуватися, самостійно мислити, розвиваються увага та прагнення до знань. Захопившись, діти не помічають, що вчаться: пізнають, запам’ятовують нове, орієнтуються в незвичайних ситуаціях, поповнюють запас уявлень, понять, розвивають фантазію. Навіть найпасивніші діти долучаються до гри з великим задоволенням, прикладають усі зусилля, щоб не підвести товаришів.

Диференціація навчальної роботи передбачає добре знання вчителем своїх учнів: рівня підготовки і розвитку кожного учня, його індивідуальних особливостей. На основі одержаних спостережень об'єдную дітей в умовні групи. Причому один і той же учень може бути в різних групах.

Навчання у групі підвищує інтерес до занять математикою, сприяє розвитку креативного мислення, здібностей та пізнавальної активності учнів, виховує працелюбність, почуття взаємодопомоги та вміння працювати в колективі. Завдання добираються такі, щоб і слабкіші відчули , що вони можуть самостійно здобувати знання. Групова діяльність учнів на основі диференціації навчання може використовуватися:

Ø    на уроках вивчення нового матеріалу;

Ø    під час розв’язування задач;

Ø    у процесі формування експериментальних умінь;

Ø    під час узагальнення та систематизації знань.

Групова діяльність учнів значною мірою базується на принципах диференційованого підходу до навчання, відповідає тенденціям сучасного уроку математики, дає курс на ініціативу учнів, сприяє виробленню умінь приймати своє рішення обґрунтовано.Складність і кількість вибіркових завдань повинна рости від класу до класу. Вибіркові завдання мають не тільки дидактичну цінність. Найбільш важливим є формування здатності вибирати, самому знаходити і вирішувати проблеми.

Нетрадиційні уроки з елементами диференціації активізують пізнавальну діяльність учнів, заохочують їх до навчання та росту математичної освіти, тому я впроваджую їх у практику своєї роботи.

Необхідно, щоб кожен учень на уроці працював активно, захоплено. Саме в цьому й допомагає диференціація навчання, сприяючи розвитку креативного мислення учнів та їх творчої розумової діяльності.

Диференціація за ступенем складності використовується не лише як засіб систематичного і послідовного розвитку мислення учнів, особливо з низьким рівнем розвитку, а й формування позитивного ставлення до навчання, бо розв'язання посильної задачі стимулює бажання до подальшої праці і підвищує самооцінку своїх можливостей. Для цього добираю завдання з нарощуванням ступеня складності.

У своїй педагогічній роботі використовую інноваційні технології:

·                   робота в парах;

·                   робота в малих групах;

·                   «Карусель»;

·                   «Мозковий штурм»;

·                   «Мікрофон»;

·                   незакінчені речення;

·                   «Дерево рішень»;

·                   «Коло ідей»;

·                   «Спільний проект»;

·                   «Навчаючи – вчуся»;

·                   дискусія;

·                   коментування.

         Що може бути кращим для становлення особистості, ніж відчуття успіху й власної значущості від результатів своєї праці? Багаторічний досвід роботи в школі дає підстави твердити, що вчити всіх і кожного зокрема можна, здійснюючи лише диференціацію навчального процесу на уроці в межах одного класу.

Висновки:  Впровадження в практику диференційованого підходу до навчання, використовування новітніх технологій, різних форм та методів активізації пізнавальної діяльності учнів, виявлення рівня розвитку кожного школяра з подальшою організацією навчальної роботи, цілеспрямованої на підвищення якості знань майбутніх фахівців різних галузей економіки нашого суспільства, на розвиток особистості, здатної креативно мислити та знаходити рішення в нестандартних ситуаціях, дає позитивні результати. При диференційованому навчанні створюються оптимальні умови для підвищення творчого потенціалу особистості. Диференціація дає змогу враховувати індивідуальні особливості дітей, а це один з провідних принципів дидактики, ігнорувати який ми не маємо права, бо за цим стоїть подальша доля кожної дитини. Тож раджу учителям творчо використовувати досвід, який допоможе вчити всіх цікаво і результативно.