Формування життєстійкості учнів підліткового віку в умовах війни

Методичні матеріали для працівників закладів освіти

«Формування життєстійкості учнів підліткового віку в умовах війни»

У таких складних обставинах, як війна, життєстійкість учнів стає надзвичайно важливою як для їхнього особистого розвитку, так і для майбутнього суспільства. Вона виступає внутрішнім ресурсом особистості, яка допомагає впоратися з стресовими, військовими, тяжкими життєвими ситуаціями.

За С. Maдді, «життєстійкість» – це особлива структура установок і навичок, що дозволяє перетворити зміни в можливості, що відображає психологічну живучість і розширену ефективність людини, пов’язану з її мотивацією до подолання стресогенних життєвих ситуацій.

Вона містить три життєвоважливих структурних компонента:

1. Залученість — характеризує активність особистості, її прагнення пізнати світ, знайти щось нове і цікаве. Людини з розвиненим структурним компонентом залученості отримує задоволення від своєї життєдіяльності, в процесі якої вона відчуває свою значимість та цінність.

2. Контроль — характеризує прагнення особистості структурувати життєвий плин, бажання впливати на всі життєві ситуації, внутрішнє переконання особистості у тому, що вона може вплинути на все, що відбувається довкола.

3 Прийняття ризику (виклик) — характеризує здатність особистості знаходити позитив в усіх подіях життя (оптимальні переживання). Переконання людини в тому, що все, що з нею відбувається, сприяє її розвитку через знання та отримання досвіду.

Життєстійкість дозволяє долати перешкоди, знаходити переваги в будь-якій ситуації, відчувати задоволення та ефективно вибудовувати життєдіяльність, надає відчуття внутрішньої рівноваги та загального психологічного благополуччя, сприяє розвитку креативності, відповідальному ставленню до життєвого плину.

Позитивно на формування життєстійких переконань дитини впливають відчуття життєвого призначення; виховання впевненості, підтримання високих стандартів. Негативно вплинути на розвиток життєстійкості можуть: стреси в ранньому дитинстві, такі як серйозні захворювання дитини або її близьких родичів, матеріальні труднощі, розлучення батьків; недолік підтримки від близьких; відчуженість від значущих дорослих.

Найбільш сензитивним періодом для формування життєстійкості є підлітковий вік, оскільки саме він визначає подальший розвиток особистості, впливає на становлення його ціннісних орієнтацій і життєвих установок. Важливу роль у формуванні життєстійкості підлітка відіграє освітнє середовище, яке шляхом цілеспрямованого впливу та спеціально організованих умов надає йому психологічну опору й забезпечує ефективний розвиток.

Життєстійкість забезпечує підлітків такими якостями, як:

• висока адаптивність;

• соціальна компетентність;

• впевненість у собі;

• незалежність;

• наявність сформованих життєвих переконань;

• відповідальність;

• вмотивованість, прагнення до успіху.

Зрозуміло, для того, щоб забезпечити сприятливі умови для розвитку та зміцнення життєстійкості школярів необхідно мати достатній рівень життєстійкості освітян. Коли вчителі мають досвід конструктивного долання труднощів, відповідальності та мають активну життєву позицію в них більше шансів надати необхідну підтримку учню під час освітнього процесу. Однак, зміцнення життєстійкості в сучасних умовах це тривалий процес і йому потрібно вчитися впродовж всього життя.

З метою результативного формування життєстійкості у дитини дорослим необхідно стимулювати вирішення повсякденних завдань самою дитиною, надаючи допомогу тільки у важких ситуаціях. Прикладом для наслідування повинні стати сміливі, самодостатні дорослі, які самостійно керують своїм життям. Також важливим є створення необхідних умов для розвитку когнітивних, розумових здібностей та уяви.

Для розвитку компонента залученості принципово важливим є прийняття та підтримка, схвалення, підвищення самооцінки підлітків, надання можливостей задля розкриття потенціалу особистості, заохочення соціальної активності, ініціативності, відповідальності.

Для розвитку компонента контролю важлива підтримка ініціативи дитини, її прагнення справлятися із своїми емоціями під час виконання складних завдань. Варто сформувати навички емоційного регулювання, навчити правильним технікам мінімізації тривоги та релаксації. Надати відчуття внутрішньої впевненості та віри у можливість досягнення успіху.

Для розвитку компоненту «виклик» важливим постає емоційна насиченість навчального середовища яскравими враженнями. Можливість задоволення потреби у особистісно-довірчому спілкуванні, підсилюючи життєву значимість цього середовища, забезпечує психічне здоров’я його учасників,

Головною перешкодою на шляху розвитку життєстійкості школярів є недостатня увага, а іноді повна її відсутність до тих вікових новоутворень, які відбуваються під час дорослішання дитини. Підлітки потребують дуже чуйного та обережного обговорення тих емоційних реакцій та нових когнітивних навичок, які вони відчувають. Якщо ці важливі теми не знайдуть прояснення підліток буде неодмінно шукати способи, часто невиправдано ризиковані, для зняття як емоційної напруги, так і когнітивного інтересу.

Більш за все життєстійкості підлітка шкодять не стільки труднощі та стреси, скільки відчуття безпорадності, яке є нестерпним у цьому віці. Підліток, зазвичай не завжди добре розрізняє реальні загрози та ризики, але він має досить високу готовність до випробувань та експериментувань. Отже, підлітки дуже швидко піддаються соціальному зараженню та вдаються до наслідування нових та цікавих для них форм соціальної активності (флеш-моби, челеджи та ін.). Так, активне включення підлітка у нові форми діяльності з одного боку є запорукою його успішного самоздійснення у майбутньому, а з іншого – може переходити у невиправдано ризиковану поведінку.

Таким чином, розвиток життєстійкості підлітків, передусім полягає у формуванні навичок контролю над ситуацією. Підліток повинен мати достатній рівень свободи, щоб самостійно поліпшувати несприятливу  ситуацію.

Методи розвитку життєстійкості учнів під час освітнього процесу

Одним з найбільш ефективних методів роботи з підлітками під час освітнього процесу є групова корекційно-відновлювальна робота, що поєднує в собі методи і способи роботи різних психотерапевтичних підходів, в залежності від актуального стану, глибини та інтенсивності переживань, вікових, психофізіологічних та когнітивних особливостей учасників групи, та інших чинників.

Тренінгова програма підвищення життєстійкості – це особистісно орієнтований тренінг. Особливістю особистісно орієнтованого тренінгу є залученість у тренінгову взаємодію особистості в цілому, що викликає зміни в її самоорганізації, самосприйнятті, актуалізує потребу в саморозвитку, самокорекції, самовдосконаленні як неперервному процесі. Особистісно орієнтований тренінг допоможе віднайти шляхи активного вирішення проблем за рахунок розуміння та розвитку особистісних ресурсів життєстійкості особистості.

У тренінгу підвищення життєстійкості пріоритетними мають бути інтерактивні методи та засоби навчання:

-         міні інформаційні блоки;

-         зворотній зв’язок та групові дискусії;

-         психотехнічні вправи;

-         сюжетно-рольові та бізнес-ігри;

-         психодраматичні ігри;

-         методи арт-терапії;

-         використання метафор та притч;

-         метод «мозковий штурм»;

-         техніки релаксації, медитації та візуалізації.

Авторський колектив за загальною редакцією В. Панок, пропонує програму дій практичних психологів і соціальних педагогів з психосоціальної допомоги дітям, що опинились у складних життєвих обставинах внаслідок військових дій, яка повинна сприяти вирішенню таких завдань: стабілізації емоційного і психофізичного стану дітей, які опинились у складних життєвих обставинах; зниження рівня тривожності, ворожості, подолання травматичного досвіду, віктимності, соціофобії і соціопатичних тенденцій розвитку; оптимізації самооцінки; зниження конфліктності, відчуженості і подолання бар’єрів у спілкуванні; формування навичок адаптивної і успішної поведінки; підвищення рівня правової, психологічної та соціальної захищеності; соціальної інтеграції та професійного самовизначення.

До способів розвитку життєстійкості учнів можна віднести:

1. Психологічна підтримка: забезпечення доступу до психологічної підтримки та консультування для учнів, які переживають стрес і травматичні події.

2. Освітні програми: включення в навчальні програми елементів, спрямованих на розвиток життєстійкості та соціальних навичок в учнів.

3. Спільнотна підтримка: створення спільнот і класів, де учні можуть ділитися своїми досвідами та підтримувати один одного в складні часи.

Таким чином, освітнє середовище зможе стати міцною фортецею для особистості, яка забезпечить її не лише академічними знаннями, а й необхідними умовами для загального психологічного розвитку й вироблення життєстійкості.

Список використаної літератури:

1.     Чиханцова О. А. Життєстійкість та її зв’язок із цінностями особистості / О. А. Чиханцова // Проблеми сучасної психології –2018.
2.     Чиханцова О. А. Модель життєстійкості особистості / О. А. Чиханцова // Актуальні проблеми психології: Збірник наукових праць Інституту психології імені Г. С. Костюка НАПН України. – 2017.
3.     Басенко О. Е. Психосоціальні передумови розвитку життєстійкості у підлітків в умовах воєнного конфлікту. Український психологічний журнал. 2019. № 2.
4.     Предко В. В. Розвиток життєстійкості особистості підлітка в умовах інноваційної освітньої діяльності: методичні рекомендації/ В.В.Предко. – Київ: Ніка-Центр, 2021.