ФРАЗЕОЛОГІЗМИ ЯК ЗАСІБ ХАРАКТЕРИСТИКИ ПЕРСОНАЖІВ ПОВІСТІ І.С.НЕЧУЯ-ЛЕВИЦЬКОГО «КАЙДАШЕВА СІМ’Я».

ПеліванА.Д.

викладач української філології

КЗ «Нікопольський фаховий 
педагогічний коледж»

Дніпропетровської обласної ради»

м. Нікополь

ФРАЗЕОЛОГІЗМИ  ЯК  ЗАСІБ  ХАРАКТЕРИСТИКИ  ПЕРСОНАЖІВ ПОВІСТІ   І.С.НЕЧУЯ-ЛЕВИЦЬКОГО  «КАЙДАШЕВА СІМ’Я».

 Фразеологізм – це стійке словосполучення, яке ще називають фразеологічним зворотом чи крилатим висловом. Основна особливість фразеологізму полягає в тому, що він, незалежно від того, скільки слів до нього входить, виражає одне поняття і вживається в мові як готова одиниця. Фразеологізми є однією з складових частин багатого арсеналу виражальних засобів мови, які використовуються для відтворення об’єктивної дійсності. Основним чинником будь-якої мови є комунікативні потреби людей, що говорять цією мовою.

Фразеологізми – це невичерпні мовні джерела, які живлять мовлення,  наповнюють його глибинною свіжістю, надають йому художнього звучання, лексичної й синтаксичної витонченості, довершеності. Фразеологізми  фіксують найтонші відтінки думок, почуттів, найрізноманітніші якості мовлення персонажів, надають йому виразності, національного колориту.

Оригінальний і своєрідний за змістом, лексичним складом, граматичною структурою і стилістичними функціями фразеологічний матеріал повісті І.С.Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я». Письменник гаряче виступав за впровадження в літературу живої розмовної мови. Він радив взяти за взірець «язик сільської баби з її синтаксисом». Влучні фразеологічні одиниці допомагають письменникові створити більш індивідуалізовані характеристики персонажів, якнайкраще відобразити повсякденні обставини їхнього життя.

Фразеологізми у «Кайдашевій сім’ї» передають індивідуальні риси героїв, через їх мову ми пізнаємо характер не лише окремих членів родини, але й визначальні ментальні особливості українського народу. Найбільш виразно виявлені функції портретної характеристики. 

Серед жіночих образів повісті найбільш індивідуальним є образ Марусі Кайдашихи. Письменник спочатку змальовує портрет Кайдашихи, а потім докладно розкриває її внутрішній світ, поведінку, вчинки, активно вживаючи стійкі вислови. З перших сторінок твору ми довідуємось, що вона: «довго терлась коло панів», «набралась од їх трохи панства», «любила чванитися»,  до неї «прилипла якась облесливість», «держала себе дуже чисто».

  Показуючи, як Кайдашиха  наслідує панів у ставленні до невістки автор використовує фразеологічні одиниці «стояти над душею», «не братися і за холодну воду» у реченні: «Вона над стояла душею в Мотрі, наче осавула на панщині, а сама не бралась і за холодну воду».

На улесливість Кайдашихи  вказує  її мова, пересипана фразеологічними порівняннями народнопоетичного характеру. На заручинах у Довбишів вона промовляє до Мотрі: «Будь же, дочко, здорова, як риба, гожа, як рожа, весела, як весна, роботяча, як бджола, а багата, як святая земля! Дай тобі, боже, спішно робити, щоб твої думки були повні, як криниці водою, щоб твоя річ була тиха та багата, як нива колосом».

Але солодкуватий тон в голосі Кайдашихи після одруження Карпа з Мотрею переходить у постійне понукання – «спадала та солодка луска», зникав «солодкий медок» і вона лаялась і «кричала на весь рот».  На вдачу Маруся була гордовита, уперта й любила втручатись у всякі хазяйські справи, що й було поштовхом до виникнення родинних чвар. Автор підкреслює це фразеологічними одиницями: «гіркий полин» - прихована злість;  «губи Кайдашихи трусилися до лайки»; «підлила масла в огонь»; «словами б’є гірше, ніж кулаками»; «від її погляду молоко кисне»; «на словах, як на цимбалах грає»; «брала злість»; «скривилася як середа на п’ятницю»; «допікати до живого»; «зуби визбираєш»; «обсипала неласкавими словами»;  «дала покуштувати полину» та ін.             

Егоїзм та лицемірство Кайлашихи І.Нечуй-Левицький підкреслює такими фразнологізмами: «вешталася без діла» у реченні: «Стара Кайдашиха вешталася коло хати без діла», у той час: «Мотря крутилася, наче муха в окропі». Поступово стосунки між свекрухою і невісткою стають нестерпними: «Взяла собі в хату біду!»,  «Здавалось, що в хаті чогось тісно, неначе її душать стіни, душить стеля, душить піч».

Значну  роль відіграють фразеологізми і в характеристиці образу старшої невістки Мотрі: 

• «ніби намальована на білій стіні» -  врода і чепурність;
• «золота дитина» - постійна заклопотаність,  невтомна праця;
• «серце з перцем» -  запальна, лайлива, вольова;
• «снігу зимою не дістанеш»  - скупість, егоїзм;
• «бриклива, як муха у Спасівку» - непокірність;
• «діло ніби горіло в Мотриних руках» - працьовитість;
• «руки ходили ходором» - спритність;
• «рук не покладати» - працювати невтомно;
• «рук і ніг не чую»  - втомилася, напрацювавшись, та ін.

Фразеологічні одиниці виступають засобом і мовної характеристики Мотрі. Її мова відзначається грубістю, сповнена образливих виразів:

- Чого вилупили баньки, наче мене з роду не бачили? -  звертається  до всіх у сім’ї Кайдаша.

- Я до вас з хлібом з сіллю не ходила, порогів ваших не оббивала.

-  Старе як мале. Зовсім баба з глузду з’їхала,   - про свекруху.

- Будеш ти в мене циганської халяндри скакати, -  зневажливе ставлення та погроза  старій Кайдашисі.

Авторська антипатія до Мотрі відчувається протягом усього твору . Сповнені гумору стійкі вирази, приказки розраховані на те, щоб викликати глузливе ставлення до персонажу: «вона вискочила з-за вугла, як козак з маку»; «кричала не своїм голосом»; «наче корова на нові ворота»; «дала драла»; «лаялась  на всю пельку»; «наговорила сім мішків гречаної вовни»;  «наговорити на вербі груші, а на осиці кислиці» та ін.

Характеризуючи образ молодшої невістки, Мелашки, письменник використовує багатства усної народної творчості, а саме народнопоетичні фразеологізми: «…дівчина була невелика на зріст, але рівна, як струна, гнучка, як тополя, гарна, як червона калина».

В розмові братів про дівчат, Лаврін казав, що мріє саме про таку дівчину: «Коли я буду вибирати собі дівчину, то візьму гарну, як квіточка, червону, як калина в лузі, а тиху, як тихе літо».

Після зустрічі з Лавріном Мелашка була як у якомусь чарівному сні, робота  падала з рук. Коли прийшла в хату Кайдашів -  тиждень Мелашка жила, як у раю…  А надалі почалося зовсім інше життя - Кайдашиха запрягла молодшу невістку до роботи… Наступили для Мелашки нелегкі будні у сварливої свекрухи: всі на мене, як вітер на билину; сльозами облилася; виплакала всі сльози;  світ немилий; одна, як билина в полі  та ін.

Поступово Мелашка переймає звички, лайливу мову, грубість, що панували в сім’ї Кайдашів. Про це свідчить така її репліка, звернена до Мотрі:

•                   Брешеш, брешеш, як стара собака! Та й брехати добре не вмієш! У тебе до, того розуму та хисту нема.

Фразеологізми в  характеристиці персонажів, зокрема Мелашки,  виконують експресивно-оцінювальну функцію, живлять мовлення, надають йому художнього звучання, яскравості, самобутнього національного характеру:

-  А Мелашка тим часом жила в доброї жінки, як у Бога за пазухою: ніхто не лаяв, і шматок хліба мала (про життя Мелашки в Києві, після прощі).

- Мабуть, він за мною побивається, коли одразу так залило мою душу сльозами (коли побачила Лавріна після розлуки).

- Лаврін любив Мелашку, ніколи й пальцем її не зачепив, навіть не лаявся.

- Між жінками в Кайдашевій хаті настав лад.

Народнопоетичні вислови яскраво передають вдачу  молодшого сина Лавріна,  його чутливу душу до краси і ніжності. Про це свідчать  фразеологічні  одиниці, використані автором,  під час розмови Лавріна з матір’ю про Мелашку:

•                   Брові чорні, очі карі – любо подивитись.
•                   Личко, як калина, а як гляне, засміється, в мені серце в’яне.

Вкладаючи в уста Лавріна фольклорні стереотипні порівняння, письменник висловлює і своє ставлення до персонажа, якого змальована з любов’ю, симпатією. Це видно і з діалогу, де Лаврін дає влучну  характеристику дівчатам села:

•    доладна, як писанка;
•    одна брова варта вола, другій брові й ціни нема;
•    гарна, як намальована;
•    говорить тонісінько, мов сопілка грає, а тиха, як ягниця;
•    кругла, як цибулька, повновида, як повний місяць;
•    в неї щоки, мов яблука, зуби, як біла ріпа, коса, як праник, сама дівка здорова, як тур: як іде, то під нею аж земля стугонить;
•    тоненька, як очеретина, гнучка станом, як тополя;
•    личко маленьке й тоненьке, мов шовкова нитка;
•    губи маленькі, як рутяний лист;
•    з маленького личка хоч води напийся, а сама пишна, як у саду вишня, а тиха неначе вода в криниці.

Як бачимо з наведених прикладів, мовлення Лавріна - м’яке, лагідне, поетичне, ніжне, пересипане прислів’ями і приказками,

Інший брат  Карпо – людина замкнута, егоїстична, зла, про що говорить його мовлення - грубе, важке, дошкульне.  Автор вкладає в його уста порівняння фразеологічні одиниці – протилежні мовленню Лавріна. Ось як він характеризує дівчат, на яких Лаврін пропонує йому одружитися:

• «гарна, мордою хоч пацюки бий»;
• «в Палажки очі витрішкуваті, як у жаби, стан кривий, як у баби»;
•    «ходить так легенько, наче в ступі горох товче, а як говорить, то носом свистить»;
• «тиха, як телиця»;
• «я люблю, щоб дівчина була трохи бриклива, щоб мала серце з перцем»»;
•    «в Химки очі, як у сови, а своїм кирпатим носом вона чує, як у небі млинці печуть»;
• «ходить, то неначе решетом горох точить, такі викрутаси виробляє»;

-  «товста, як бодня, а шия, хоч обіддя гни»;

-  «в неї лице, як тріска, стан, наче копистка, руки, як кочерги, сама, як дошка, а як іде, то аж кістки торохтять»;

- «на виду в неї неначе чорт сім кіп гороху змолотив».

 - не любив нікому кланятись, навіть рідному батькові;

- говорив не на вітер;

- після того, як він оженився, він ніби виріс у своїх очах;

- його думка літала коло якоїсь хати, в котрій він живе сам з своєю жінкою;

- душа десь заховалась глибоко сама в собі;

- він ніби здерев'янів од тієї події, котру недавно вчинив.

Під час сутички, хапаючи батька за груди, Карпо кричить: „Не лізь, бо задушу, іродове душе!”. Фразеологічна одиниця „іродова душа” [24; 280], що вживається як лайливий вираз, викриває такі риси характеру хлопця: грубість, лайливість, нечемність, безтактність.

Мовлення персонажів, як бачимо, характеризує і їх самих, тобто розкриває характери, психологію.

 За походження данний вираз є біблійним, але в українському народі вже дуже добре засвоєний. Людина, що його вживає про біблійність вже не задумується.

Використовує І.Нечуй-Левицький арсенал української фразеології і для зображення образу старого Кайдаша. Його мовлення насичене великою кількістю повчальних виразів:

• чи в вас бога нема в серці?
• ви в таку п’ятницю святу паскудите язики
• Ти, Карпе, ніколи не вдержиш язика!
• Все допікаєш мені гіркими словами»,
• Поставлю вам хату через сіни та, про мене, там хоч голови собі поскручуйте»

Кайдаш любив своїх дітей, дбав про їх майбутнє. Це чесна, працьовита людина, що прожила довге і тяжке трудове життя, багато натерпілась за кріпацтво. Він  жив за божими заповідями, проте набожність не заважала Кайдашу вживати грубі, лайливі вирази-фразеологізми типу «дулю візьмеш, а не гроші», «матері твоїй сторч та в борщ», «бодай ти сказився», «я тобі носа втру.»  та інші.

Любив випити, що віддзеркалюють такі фразеологізми: «ноги самі несли його до шинку», «гроші втікали до шинкаря», «заробляв добрі гроші, але ніяк не міг вдержати їх у руках».

Отже, активне функціонування більшості фразеологізмів в повісті „Кайдашева сім’я” спрямоване на всебічне розкриття характерів персонажів, їх зовнішнього вигляду та внутрішнього світу. Зображуючи образи, І.Нечуй-Левицький користувався як народнопоетичними, так і просторічними фразеологічними одиницями, що дозволило йому контрастно розкрити  образи невісток, братів. Окрім цього, фразеологізми слугують авторові засобами оцінки основних рис, дій та всієї поведінки членів родини Кайдашів, надають різних експресивних відтінків зображеному, виражають авторське становлення до персонажів.

ЛІТЕРАТУРА.

1. Нечуй-Левицький І.С. «Кайдашева сім’я». К.: «ЗНАННЯ», 2020р. С.175.

2. Словник фразеологізмів української мови. Київ, 2003

3. Ужченко В.Д. Фразеологія сучасної української мови: навч. посіб./ В.Д.Ужченко – К.: Знання, 2007. – 497 с.

4. Полиняк Ю. Ю. Джерела української фразеології. /Ю.Ю.Полиняк // Управління розвитком. - 2013. - № 15. - С. 38-40.