Урок з теми "Павло Тичина – «дивний мрійник з очима дитини і розумом філософа». Світла нота «Сонячних кларнетів».

ДНЗ «Білгород –Дністровський професійний  будівельний ліцей»

Методична розробка відкритого уроку з української літератури

Тема. Павло Тичина – «дивний мрійник з очима дитини і розумом філософа».   Світла нота  « Сонячних кларнетів». 

 
Мета: ознайомити учнів з окремими фактами життя і творчості Павла Тичини, з його поезією, сприяти поглибленню творчої уяви й образного мислення учнів, формувати естетичне ставлення до поезії; розвивати  навички виразного читання поетичного твору та його аналізувати, висловлювати власні судження з приводу прочитаного, розповідати про свої відчуття; виховувати повагу до духовних надбань украънського народу, любов до книги та мистецтва.

Тип уроку:  вивчення нового матеріалу.

Обладнання: проектор,  презентація, портрет письменника, виставка книг.

Епіграф:
Ах, скільки радості, коли ти любиш землю,
Коли гармонії шукаєш у житті.
Павло Тичина
                                                      

Перебіг уроку

I. Організаційний момент

ІІ. Оголошення теми і мети уроку.

— Прокоментуйте вислів Павла Тичини, що є епіграфом до нашого уроку:
Ах, скільки радості, коли ти любиш землю,
Коли гармонії шукаєш у житті.

ІІІ. Актуалізація опорних знань

  Бесіда з учнями

•             Що ви знаєте про розвиток та досягнення поезії 1920-х років?
•             Які теми хвилювали творчу уяву поетів 20-х років?
•             Які літературні течії традиційно виділяють в українській

поезії 20-х років?

•             Що вам відомо про Павла Григоровича Тичину?

IV.  Сприйняття та засвоєння навчального матеріалу

1.Вступне слово вчителя
Сьогодні ми відкриємо для себе нову зірку на небосхилі нашої поезії та  познайомимося з однією з визначних особистостей, про яку кажуть:   „ Дивний мрійник з очима дитини й розумом філософа.” (С.Єфремов)

2. Розгляд портретів митця і роздуми про те, яким він, на думку учнів, був у житті.
— У народі кажуть: очі — душа людини. Спробуйте розкрити внутрішній світ поета, передайте його почуття.  (Прийом „намисто".)

3. Розповідь вчителя про життя і творчість Павла Тичини.
 

У давньогрецькій міфології є образ геніального  музики й віршування Орфея.  Його мистецтво могло творити чудеса: приборкувати диких звірів і навіть зрушувати скелі. Це міфічне ім’я стало синонімом великого поета й музики, людини надзвичайного обдарування й таланту - П.Г.Тичини (Демонстрація портрета ) .

Чернігівщина... Саме ця земля подарувала світові поета, якого згодом назвуть „українським Орфеєм”. Майбутній поет народився 27 січня 1891 року в селі Пісках. Щедра рука Всевишнього нагородила його багатьма талантами, зокрема- співака й музиканта.

Сім’я майбутнього поета була велика.  Батько Григорій Тимофійович – сільський дяк, став для малого Павла першим учителем музики. Мати (демонстрація портрета) – жінка сердечна, добра, з трохи сумовитим поглядом, вона народила 13 дітей, із яких у живих залишилося 9. Жили в скруті, упроголодь. Але на порятунок приходила пісня. Вона розраджувала, не давала щоденним клопотам про хліб насущний затьмарити світ. Павло Григорович мав досконалий музичний слух і дзвінкий, мелодійний голос. У 9 років його віддали в хор при одному з чернігівських монастирів. Там, у Чернігові, він змушений буде 13 років навчатися спочатку в бурсі, а потім у семінарії, бо після смерті батька (1906) годі й сподіватися на щось краще.    Навчання в духовному хорі не пройшло марно – П.Тичина досконало вивчив нотну грамоту, оволодів азами диригування, навчився грати на багатьох струнних і духових інструментах. Надзвичайно любив бандуру й кларнет. Згодом, 1918 року, він свою першу збірку назве „Сонячні кларнети” (демонстрація збірки).

Павло Григорович мав неабиякі здібності до малювання. Він навіть готувався вступити до художньої Академії в Петербурзі, але брак коштів став на заваді.  (Демонстрація малюнків  створених П.Тичиною) Прекрасний знавець українського слова Павло Тичина постійно вивчав мови інших народів. Він знав 15 мов: російську, болгарську, французьку, турецьку та інші.

Проте, маючи дар співака, музиканта й живописця, він став поетом. Безперечно, у цьому немалу роль зіграв М.Коцюбинський, який підтримав поетичний дар молодого поета на літературних „суботах”, що влаштовував у себе вдома. Доленосний вибір поета зумовлений тим, що словом можна і змалювати, і озвучити, і розказати.

Перегляд відео.

4.Самостійна робота учнів з підручником та в зошитах.

(Складання  учнями хронологічної таблиці)

Що нового ви ще дізналися про Павла Григоровича?

5.Робота над збіркою

5.1. Розповідь вчителя

     Перша книжка поезій Павла Тичини з незвичайною назвою «Сонячні кларнети» вийшла друком у 1918 р.  На обкладинці соняшники (показує світлину збірки).
     Кларнет — духовий інструмент. Назва його походить від латинського слова clavus, що означає ясний. Так названо інструмент за його звук — чистий, ясний, бадьорий.
     Сонячні кларнети — музика сонця, а сонце — джерело всього живого, символ життя, радості, розквіту, щастя. Винесений у заголовок книжки цей незвичайний образ-символ якнайкраще відбиває сутність індивідуального стилю молодого Тичини.  Назва збірки — це поетичне вираження авторського розуміння гармонії всесвіту.
       «Сонячні кларнети» — збірка Тичини, яка стала епохальною книжкою поезій, про яку заговорила вся літературна Європа. Василь Стус у книжці «Феномен доби» пише, що «компліменти були великі».
        У віршах збірки «Сонячні кларнети» поєдналися дві музи — Музика і Поезія з братом Живописом. Тому картини заговорили звуками, звуки утворили полотна, слова засяяли барвами. До збірки Павло Тичина включив 44 найкращі свої твори, поєднані між собою змістом і стилем. «Сонячні кларнети»  поділяються на три тематичні групи.
        До першої належить лірика з пейзажними і любовними мотивами. Це музичні, граційні, живописні вірші «Гаї шумлять», «А я у гай ходила», «Хор лісових дзвіночків» ,«О люба Інно...», «Арфами, арфами...», «Ви знаєте, як липа шелестить» та інші. Поезії вражають красою образів і глибинним розумінням законів природи.  Цю групу віршів справді можна назвати «світлою нотою збірки».
      Друга група — це вірші про народне горе, принесене Першою світовою війною: «Хтось гладив ниви...», «Іще пташки...» У них відчувається справжній трагізм; поет майстерно передає найтонші настрої і почуття.
       Третя група тематично поєднується з другою: Україна і революція («Одчиняйте двері...», «По блакитному степу», «Скорбна мати» та інші). Поет з позицій власного розуміння добра і зла, справедливості і народної моралі осмислює, що несе революція рідному народові. Ці дві групи можемо назвати «скорботними нотами» збірки.

  5.2. Повідомлення учня   «Збірка «Сонячні кларнети» в оцінці літературної критики»

Поет Микола Бажан: «Ніколи не забуду тієї безсонної ночі дев'ятнадцятого року, коли мій друг приніс мені книжку з рясними соняшниками на обкладинці. Ми з ним сиділи в лісі при багатті (бо виїхали всім технікумом на заготівлю дров) і читали, і п'яніли і кричали з радості, насолоджуючись красою українського слова, яке з такою не чуваною нами досі музичністю грало, співало, бриніло, гриміло, лилося зі сторінок тієї книги. Мені здається, що я стрибком рвонувся до глибшого розуміння владності й таїнства української поезії...»
Письменник Василь Барка: «Тичина-«клярнетист», можливо, був найвизначніший лірик світу в свої «клясичні» роки (1914-1924)».

    5.3. Робота над  аналізом поезій збірки.

 А зараз, аналізуючи окремі твори Павла Тичини і зіставляючи їх з іншими видами мистецтва, ви переконаєтесь, як органічно вони поєднуються.
    У музиці «Сонячних кларнетів» оживає ніжна любов, таємниці світу, чари молодості, краса природи. Доказом цього є поезія «Арфами, арфами...»

5.4.Прослуховування  аудіозапису  пісні «Арфами, арфами...»
Учитель (починає аналіз).

 Критик Леонід Новиченко про вірш «Арфами, арфами...» сказав, що до збірки «Сонячні кларнети» епіграфом «слід було б взяти цю чудову за своїм «золотим» мажором пісню юності, цей широкодзвонний, неначе й справді виконаний на арфі, гімн весні».

Далі учні продовжують аналіз вірша

Скільки строф у поезії?

— У поезії всього чотири строфи.

Що змальовано у першій?

        У першій змальований прихід весни. Поет подає дивної краси живописний портрет її: «Йде весна запашна, квітами-перлами закосичена».
    Друга строфа віщує грозу картиною хмар-дум, якими вкривається небо.

У третій — ліричний герой милується весною, що дзвенить потічками і співом жайворонка.

В останній строфі в артистичній асоціативно-образній формі розкривається піднесений душевний стан персонажа, який звертається до коханої із закликом відкрити своє серце весні.
       Характерно, що вірш написаний не одним розміром, а кількома. Це створює дивну музикальність і тонку мелодійність, які відзначалися ще літературознавцями 20—30-х років.
       «Арфами, арфами...» вражає не тільки гармонійністю звуків, а й чарівними живописними картинами, змальованими талановитим митцем. Передусім дивної краси портретом закосиченої весни (бачимо тут спектр райдуги). А далі сріблястий тон («квітки-перли») переплітається з голубим кольором, що допомагає ліричному вираженню глибокої романтичної задуми. Живописна палітра розширюється: «золотистими», «блакить», «перламутровий», «вогневий». Кольори поєднуються, виграють різними відтінками, допомагаючи відтворювати складний спектр почуттів юної закоханої душі.

    Розмову про вірш «О, панно Інно...» розпочнемо з прослуховуваня  уривка з біографії Павла Тичини.
    Якось Павло Тичина прочитав у товаристві свій вірш «Арфами, арфами...» Усім він сподобався, тільки одна дівчина, на ймення Поля, сказала:
А я знаю подібний у Вороного — «Блакитна панна».
   Має крилами весна
Запашна,
Лине вся в прозорих шатах,
У серпанках і блаватах...
Сяє усміхом примар
З-поза хмар
Попелястих, пелехатих...

  Павло також знав цей вірш... і зрозумів, що Поля хоче натякнути, ніби його, Тичинин, вірш неоригінальний чи навіть запозичений.  Знітився, не знав, що відповісти... Втрутилась Інна — сестра Полі.
   Інна. У вас, Павле, зовсім інша музика, зовсім не той настрій... Микола Кіндратович милується весною і він намагається описати її ще кращою, ніж вона є... А  ви говорите те, що бачите і відчуваєте...
Павло мовчки дивився на дівчат і думав про Полю. Гарна, миловидна, запальна...Він розумів, що вона йому дуже-дуже подобається. А от чи він їй? Він ще не знає, що буде далі...А далі буде так. Він із Полею стрічатиметься не раз. Покохає її щемно-безнадійно. Читатиме вірші, говоритиме про музику, але Поля чогось не договорюватиме...
  Переконавшись, що дівчина його не кохає, перестраждавши і перемучившись, Тичина напише вірш «О, панно Інно...»і подарує сестрі Поліни.
         Інтимні вірші П.Тичини «самі просяться в музику». Мелодії до них створили М. Вериківський, М. Скорульський («Ви знаєте, як липа шелестить...»), Г. Майборода («Гаї шумлять»), В. Верховинець («Ми дзвіночки»), П. Козицький ( «А я у гай ходила»), П. Синиця («Подивилась ясно...») і В. Морозов («О, панно Інно...»).
 

5.5  Звучить романс «О, панно Інно...».
 

5.6. Аналіз вірша «О, панно Інно...» 
   Він двічі звертається до зорових образів. Білим кольором зимового пейзажу («сніги») підкреслюється самотність героя, який мучиться і страждає від кохання. А думка-згадка, що любов загублено, подається у супроводі такої промовистої деталі — «цвіли лугиПереживання персонажа такі глибокі, що зорові враження переплавляються у музичні, і навпаки,— в зорові. Наприклад: «Я ваші очі пам'ятаю, як музику, як спів» (зорові перейшли в музичні); «І раптом небо...шепіт гаю... О, ні, то очі Ваші».

5.7. Вчитель  зачитує відгук Станіслава Тельнюка про вірш «О, панно Інно...».
— «Кожне слово — мов клавіш. Кожне слово — мов інший звук, інший настрій. Все йде на нюансах. Цнотливо. Чисто. Без жодного зайвого слова, яке здатне зіпсувати все враження. Вірш — мов кришталевий палац, де все просвічує навколо іде не треба ні барви, ні звука — все це замінює благородство граней чистого скла...
    Для таких поезій потрібен колосальний заряд почуттів. Такі поезії не пишуться щодня. Навіть Павлом Тичиною».

5.8. Учні  читають напам'ять інші вірші збірки П. Тичини та аналізують їх.

«Коли в твої очі дивлюся...»
   Ліричного героя обіймає туга, оскільки в очах коханої замість любові він бачить холод, байдужість до себе. В її серці так холодно, як в осінньому полі. Дві строфи цього вірша — два контрастні образи. У першій — чарівна картина: прозоре небо, море діамантових зір, а у другій — сумне осіннє поле. Згадується поезія І. Франка «Ой ти, дівчино, з горіха зерня». Мотив подібний, але система образів зовсім інша. Франко вірний духові народної пісні, Тичина ж створює свою образність.

V. Підсумок уроку

Продовжить речення „Я думаю, що поезія Тичини цікава, тому що..."

VІ. Оцінювання учнів

 VІІ. Домашнє завдання

Опрацювати теоретичний матеріал з підручника.

Вивчити напам'ять один із віршів збірки «Сонячні кларнети».