Функції і форми перевірки результатів навчання на уроках історії

Функції і форми перевірки

результатів навчання на уроках історії

Проблема перевірки та оцінювання результатів навчання є однією з центральних у методиці. Слід зазначити, що функції перевірки ніколи не зводилися тільки до контролю. Перевірка та оцінювання результатів навчання є важливим стимулом самостійної роботи школярів, ефектив­ним способом виховання відповідальності, працьовитості, сумлінності учнів. Систематична перевірка має забезпечувати поповнення, поглиб­лення, уточнення і систематизацію знань, закріплення і розвиток умінь застосовувати їх на практиці. Вчені вважають також, що в ході пере­вірки результатів навчання можливий розвиток мови і мислення учнів. Крім того, «дані опитування дозволяють учителю перевірити результа­ти не тільки самостійної роботи учнів, але й своєї власної діяльності, отже, дають можливість, усуваючи помилки і недоробки, підвищувати науковий рівень викладання і методичну майстерність». «Аналіз і узагальнення результатів навчання в різних школах визначають кри­терії для перевірки й удосконалювання програм, навчальних посіб­ників, методичних рекомендацій». Таким чином, перевірка оцінюється вченими як важливий з погляду на завдання освіти, виховання і розвит­ку учнів етап процесу навчання історії, що разом з іншими сприяє до­сягненню загальних цілей шкільної історичної освіти.

У 50-х - на початку 70-х рр. XX ст. більшість з педагогів під по­няттям «результати навчання історії» розуміли тільки знання учнів. Наприкінці 70-х рр. на зміст перевірки почали дивитися значно шир­ше. Як і раніше, основним компонентом підготовки учнів вважалися знання, визначені державною програмою і підручниками. Головними вимогами до них були усвідомленість, міцність і оперативність. Але історична інформація розрізнялася за ступенем значущості й від­повідно підлягала первинній (поточній), відстроченій і підсумковій пе­ревірці. Міцному запам'ятовуванню і глибокій перевірці підлягали опорні факти і теоретичні висновки, що оцінювалися як віхи істо­ричних процесів і важливі світоглядні ідеї. Відносно другорядні факти, дати, імена, подробиці подій складали зміст тільки первинної пере­вірки.

Було визнано, що у навчанні історії перевіряється не тільки за­своєння учнями вивченого матеріалу, але їхня здатність і уміння само­стійно пояснювати явища громадського життя, здобувати знання з різних джерел і відтворювати їх стосовно різних проблем. Вимоги до рівня пізнавальних умінь розроблялися відповідно до вікових можли­востей школярів. Під виховною результативністю навчання історії розумілося: засвоєння світоглядних ідей і здатність самостійно обґрун­товувати і застосовувати їх до пояснення й оцінки суспільних явищ, до визначення власної поведінки; особистісне відношення школярів до фактів минулого і сучасності; відношення учнів до історії як до науки і предмета викладання, характер мотивації навчальної діяльності.

Форми перевірки, що пропонувались у педагогічній теорії і прак­тиці, прямо залежали від підходів до ролі і змісту даного етапу в про­цесі навчання історії. Довгий час основною формою обліку, пере­вірки знань і контролю за роботою учнів вважалося фронтальне опитування, усні відповіді учнів у дошки і бесіди з класом по раніше вивченому матеріалу (В.Г. Карцов, О.І. Стражев). Увага педагогів зверталася на неприпустимість простого відтворення учнями текстів підручника чи розповіді вчителя. У наукових працях розроблялася методика організації ефективного опитування, що поєднує у собі повторення і закріплення знань з питань попередніх уроків; навчання школярів «правильному викладу, поясненню й оцінці досліджуваного історичного матеріалу, підведення до марксистського розуміння історії; контроль і оцінку знань учнів із заданого уроку» (О.І. Стра­жев). У таку схему перевірки результатів навчання не вписувалися інші форми організації опитування, наприклад паралельне виконання різними учнями індивідуальних завдань у дошки й у зошитах і пись­мові роботи.

О.О. Вагін - методист 60-70-х рр. XX ст. - ставився до питань організації і способів перевірки вже більш лояльно. Вважаючи усне опитування «основним методом перевірки знань», він допускав мож­ливість використання ігрових прийомів для повторення понять, дат, подій, а також письмових і графічних завдань, рекомендував комбіну­вати різні способи перевірки й обліку знань залежно від віку і рівня підготовки школярів.

Ще більш вільними і різноманітними форми і способи перевірки результатів навчання історії стали у 70-80-х рр. XX ст., насамперед за рахунок виділення декількох етапів їхнього відстеження і підвище­ної уваги до самостійної роботи школярів. Безпосередньо в процесі вивчення нового матеріалу (первинна перевірка) ставилася задача визначити рівень засвоєння основних фактів і ознак понять, розумін­ня нових способів дій з історичним матеріалом, ступінь емоційності ставлення до нього, глибину й усвідомленість оцінок, висновків, ідей. Для цього, поряд із традиційними бесідами, рекомендувалося складання різних типів планів, заповнення контурних карт, вирішен­ня хронологічних задач, логічних і проблемних завдань, розв'язання яких будується на основі роботи із різноманітними історичними дже­релами.

Сьогодні у методичній науці поточний контроль (первинна пере­вірка) здійснюється на всіх макроетапах уроку історії. Особливість цього виду контролю полягає в тому, що він є компонентом процесу оволодіння темою, що вивчається. Це визначає його основні цілі: встановлення й оцінювання рівнів розуміння і первинного засвоєння учнями окремих елементів змісту теми, встановлення зв'язків між ни­ми та засвоєним змістом попередніх тем, закріплення знань, умінь і навичок школярів, їх актуалізація перед вивченням нового матеріалу.

Результати поточної перевірки, яка за правилом є самостійним ета­пом у структурі уроку, фіксуються в оцінних судженнях або балах. У процесі оволодіння новим змістом, тобто під час засвоєння, систе­матизації й узагальнення, застосування нових знань, умінь і навичок, оцінка в балах може виставлятися тільки за достатньо повні і пра­вильні відповіді.

Інформація, отримана на підставі поточного контролю, є формою зворотного зв'язку, основою для запобігання відставанню окремих учнів, раціонального управління пізнавальною діяльністю класу, від­повідного коригування методики роботи вчителя на уроці, запорукою досягнення поурочних цілей.

У радянські часи методисти надавали більшого значення відстро­ченій перевірці, оскільки вона створювала можливість спостерігати «рух первинне засвоєних знань, умінь і емоцій - їхнє осмислення, зба­гачення, закріплення, перетворення в переконання й ідеї». Для цьо­го рекомендувалися такі прийоми: усні, відносно розгорнуті відповіді з матеріалу підтеми чи цілої теми, усні короткі відповіді учнів з місця, письмові і графічні відповіді на дошці, фронтальні письмові і графічні відповіді. Причому завдання для розгорнутих відповідей пропонува­лося індивідуалізувати стосовно до рівня розвитку учня.

Відстрочена перевірка результатів навчання і сьогодні є провідним типом і включає періодичний та тематичний види контролю. Періо­дичний контроль (перевірка і оцінювання) спрямовується на визначен­ня й оцінювання сформованості знань та загально предметних та спеціально предметних умінь і навичок, якими оволодівають учні у процесі навчання історії. Цей вид контролю передбачає перевірку, що здійснюється протягом певного періоду шляхом організації фронталь­ної та індивідуальної діяльності школярів.

Тематичний контроль (перевірка і оцінювання), як правило, здій­снюється після опанування конкретної теми за навчальною програ­мою з історії. У разі, коли тема розрахована на велику кількість годин, зміст її має бути розподілений на логічно завершені частини -підтеми. Якщо ж тема невелика за обсягом, то її об'єднують з однією або кількома наступними темами. Розподіл або об'єднання тем здій­снюється не механічно, а з урахуванням їх змісту та структури. Тема­тичний контроль якісно відрізняється від поточного контролю тим, що він спрямований на виявлення та оцінювання рівнів оволодіння учнями системою основних елементів знань і способів діяльності, вміннями застосовувати їх за зразком і в новій ситуації, висловлюва­ти оцінні судження.

Він здійснюється, зазвичай, шляхом виконання тематичної роботи, що організується за допомогою різних методів і прийомів, вибір яких зумовлюється насамперед цілями навчання, особливостями змісту: його обсягом, рівнем узагальнення тощо та віковими можливостями школярів.

Наприкінці вивчення великих за обсягом тем методикою ставилося завдання «виявити якість знань учнів про історичні процеси за їхньою періодизацією і закономірностями, розуміння законів розвитку суспільства, здатності їх обґрунтовувати і застосовувати до пояснення фактів» під час підсумкової перевірки, що відбувалась на спеціальних повторювально-узагальнюючих уроках. З цією метою учителя вико­ристовували фронтальні повторювально-узагальнюючі бесіди, син­хроністичні таблиці, що охоплюють великий період часу і події в різних країнах і регіонах світу, розгорнуті плани, таблиці, контурні карти та ін. У сучасній методиці також виділяється спеціальний тип уроку систематизації та узагальнення знань, який проводиться на­прикінці вивчення розділу програми, на останньому уроці семестру або навчального року. Основною вимогою до організації пізнаваль­ної діяльності учнів на таких уроках є забезпечення їх максимальної мисленнєвої та навчальної активності шляхом застосування активних та інтерактивних технологій, методів і прийомів навчання.

Зазначимо, вченим-методистом Н.Г. Дайрі у про­цесі багаторічної експериментальної роботи в школі було встановле­но, що різні форми і прийоми перевірки неоднаково виявляють результативність навчання, специфічно впливають на виховання працьовитості, формування знань і розвиток учнів. Він вивчав можли­вості традиційних прийомів у визначенні рівня знань учнів, у діагно­стиці їхніх пізнавальних здібностей, сформованості світоглядних ідей і заявляв про необхідність грамотного поєднання різноманітних спо­собів організації контролю результатів навчання.

Отже, аналіз даної проблеми дозволяє визначити наступні функції перевірки та оцінювання (контролю) результатів навчання історії: діагностичну, прогностичну, коригуючу, навчальну, розвивальну, ви­ховну, стимулююче-мотиваційну.

Діагностична функція перевірки та оцінювання результатів навчан­ня історії пов'язана із визначенням видів знань і вмінь, їх якісних характеристик, властивостей та рівнів оволодіння ними відповідно до поставлених цілей. Це дає змогу вчителеві виявити прогалини і по­милки в знаннях і вміннях, з'ясувати причини їх виникнення і відпо­відно коригувати навчально-пізнавальну діяльність школярів та спо­соби управління нею. Отримані результати перевірки та оцінювання результатів навчання історії використовуються з метою прогнозування шляхів удосконалення методики навчання предмета в цілому, передбачення рівня її результативності у варіативних умовах, тобто забез­печують можливість корекції навчальних впливів учителя.

Навчальна функція перевірки та оцінювання результатів навчання історії полягає насамперед у поліпшенні якостей знань та вмінь шко­лярів. Так, організація перевірки в логічній послідовності, з одного боку, та вимога повноти й обґрунтованості відповідей - з іншого - за­безпечують систематизацію й узагальнення учнями засвоєного змісту. Спонукання учнів до використання результатів спостережень, при­кладів з власного життя поглиблює і розширює їхні знання та вміння. Усне або письмове виконання завдань на перевірку зумовлює осмис­лення, усвідомлення та закріплення матеріалу, практичне і теоретичне застосування знань за зразком у подібних та нових ситуаціях.

Перевірка та оцінювання результатів навчання сприяє розвитку во­лі, уваги, мислення, пам'яті, мовлення учнів, їх пізнавальної активно­сті і самостійності, тобто має розвивальну функцію. У процесі перевірки та оцінювання результатів навчання історії можна цілеспрямовано формувати вміння взаємо- і самоконтролю (взаємо- і самоперевірки, взаємо- і самооцінювання), взаємо- і самокоригування, а також розви­вати розумову рефлексію, тобто вміння обмірковувати свої дії, кри­тично оцінювати їх і свідомо ставитися до учіння.

Виховна функція перевірки та оцінювання результатів навчання історії, яка реалізується через правильну організацію цього процесу, розвиває пізнавальний інтерес і стимулює учнів до систематичної наполегливої праці, зумовлює формування важливих якостей особи­стості: відповідальності, здатності до подолання труднощів, само­стійності. Адже результати індивідуальних зусиль під час перевірки стають предметом суспільного обговорення й оцінювання.

Оцінка у процесі навчання школярів є й одним із важливих засобів мотивації і стимулювання їх навчально-пізнавальної діяльності. Цю функцію у поєднанні з іншими мотивами учіння вона виконує, якщо розкриває перед школярами перспективи успіху, створює і підтримує позитивний емоційний настрій, викликає бажання вчитися, сприяє формуванню адекватної самооцінки.

Здійснення контролю (перевірки й оцінювання) на уроках історії в основній школі визначається відповідними принципами. Найваж­ливішими серед них є такі:

а) систематичність. Вона зумовлена, по-перше, дидактичною до­цільністю здійснення перевірки й оцінювання на всіх етапах процесу навчання; по-друге, необхідністю перевірки й оцінювання кожного учня на кожному уроці у зв'язку з психологічними особливостями розвитку пізнавальних процесів у школярів і оволодіння ними учінням як провідним видом діяльності;

б) всебічність, яка передбачає визначення рівня оволодіння учнями знаннями, вміннями і навичками за їхніми основними параметрами відповідно до цілей, поставлених у процесі навчання;

в) індивідуалізація, зумовлена різним рівнем розвитку дітей та особ­ливостями контролю (перевірки й оцінювання).

Психологами доведено, що сам факт контролю як особливого виду діяльності, яка вимагає самостійності та оцінювання, порушує «психо­логічну рівновагу» учнів, збуджуючи або пригнічуючи їх. За таких об­ставин виявити справжній рівень навчальних досягнень досить важко. Тільки індивідуальний підхід дає змогу зняти у дітей психологічне на­пруження, створити в процесі перевірки умови для повної реалізації їх суб'єктивних можливостей і об'єктивного оцінювання вчителем. Важ­ливо, щоб індивідуалізація ґрунтувалася на єдності загальних вимог до всіх учнів із урахуванням індивідуальних особливостей кожного.