Гендерний підхід у вихованні дошкільників

Константинова Г. Ю.

Гендерний підхід у вихованні дошкільників

Із розвитком гендерних досліджень у педагогічній науці термін «гендер» синтезує біологічні, соціальні й індивідуальні маскулінні та фемінінні особливості людей і їхні взаємостосунки. Під гендером розуміють модель соціальних відносин між жінками та чоловіками, що не тільки характеризує їхнє спілкування та взаємодію в сім’ї, а й визначає соціальні взаємостосунки в основних інституціях суспільства.

Поняття «гендер» визначається як «соціальні стосунки між людьми різних статей», «соціально організовані стосунки між людьми різних статей», «поділ ролей на чоловічі та жіночі».

Більшість дослідників розрізняють поняття «стать» і «гендер», вони пов’язують зі статтю лише фізіологічні особливості будови тіла, а з гендером – психологічні, соціальні та культурні відмінності між чоловіками й жінками, їхні маскулінні та фемінні якості.

Стать як біологічне поняття – це сукупність природних фізіологічних ознак людини, з якими вона народжується. Гендер характеризує соціальну стать людини. Отже, відмінність між статтю та гендером не обмежується лише біологією та фізіологією.

Гендер відрізняється від статі тим, що стать – явище біологічне та незмінне, а гендер – соціокультурне та різне для різних епох і народів.

Усвідомлення людиною своєї приналежності до чоловічого або жіночого гендеру, набуття індивідом психологічних, поведінкових, соціальних і культурних властивостей є дуже складним процесом. Він пов’язаний із засвоєнням певної гендерної ролі, стереотипу, який традиційно асоціюється із жіночою або чоловічою соціальною функцією. Гендерні функції у людини формуються під впливом суспільства протягом тривалого часу.

Отже, предметом гендерного аналізу є не тільки жіноча, а й чоловіча стать, соціальні та економічні стосунки чоловіків і жінок між собою.

Гендерне виховання спрямоване на формування у дитини ціннісного ставлення до людей і до самій себе як до представників різних статей (до чоловіка чи жінки, хлопчика чи дівчинки); формування в неї рис, необхідних для реалізації свого особистісного потенціалу як члена суспільства.

Гендерне виховання дітей старшого дошкільного віку – процес гендерної орієнтації, ідентифікації, спрямований на розвиток моральної культури в сфері міжстатевих взаємовідносин у полікультурному середовищі; формування в дітей старшого дошкільного віку поваги до особистості, незалежно від соціальних ролей, поведінки, ментальних та емоційних характеристик чоловіків і жінок. процес гендерного виховання дітей старшого дошкільного віку повинен проходити систематично та послідовно.

Результатом гендерного виховання є гендерна вихованість, що виявляється в гендерній поведінці.

Упровадження ґендерного підходу в педагогічну освіту слід розуміти як розширення життєвого простору для розвитку індивідуальних здібностей і задатків кожної дитини, вивільнення мислення педагогів від статево-рольових стереотипів. Справжня рівність не передбачає нівелювання статі, але враховує в освітньому процесі специфіку життєвих інтересів та психологічних відмінностей дівчат і хлопців. Ґендерний підхід загалом передбачає, що відмінності в поведінці та сприйнятті чоловіків і жінок визначаються не так їх фізіологічними особливостями, як вихованням на основі поширених в даній культурі уявлень про суть «чоловічого» та «жіночого».

Гендерні питання виникають у дитини, коли вона починає усвідомлювати свою статеву належність, розуміти, що вона не лише дитина, а дівчинка або хлопчик. Статева ідентифікація є важливою складовою становлення особистості дитини, вона впливає на все її подальше життя.

Кожному віковому етапу властиві певні параметри розвитку, які не можна вважати остаточними і незмінними. Особливо цінним для розвитку гендерної культури особистості є старший дошкільний вік. Вчені відзначають, що у дитини старшого дошкільного віку йде процес формування неповторних рис особистості, її індивідуальності, змінюється співвідношення нервових процесів збудження і гальмування. Ці психічні процеси є основою для формування самоконтролю, свідомої регуляції поведінки дитини. Сензитивність дітей старшого дошкільного віку до формування гендерної ідентичності, як компонента особистості, має глибоке обґрунтування. На думку І. C. Кона, в цей період статевої диференціації соціальні детермінанти представлені більше, ніж біологічні.

Системи взаємовідносин одностатевих ровесників зумовлюють виникнення двох дитячих субкультур, причому група хлопчиків більш закрита (у хлопчиків забороняються ігри з протилежною статтю), ніж група дівчаток.

Дослідження формування взаємовідносин дівчаток і хлопчиків показують, що саме в світлі уявлень одностатевої групи оцінюється поведінка групи іншої статі (Л. І. Божович і ін.). Дівчатка і хлопчики рефлексують дії один одного за критеріями, запозиченими у дорослих.

Типи взаємовідносин одностатевих і різностатевих старших дошкільників демонструють амбівалентність щодо переживань дітей. Діти цього віку віддані своїй статті, але поступово починають взаємодіяти з протилежною. Тому взаємини в різних системах сприяють становленню гендерної ідентичності і формуванню гендерної культури як компонента образу «Я».