Вітаю! Я португальський дослідник і мореплавець, який відкрив морський шлях до Індії  обігнувши Африку.

  Прянощі: гвоздика, перець, мускатний горіх, ваніль, кориця, амбра та шовк, ювелірні вироби, слонова кістка- усе це в Європі коштувало дуже дорого, не усі заможні люди могли це собі дозволити. В Європу  такі товари попадали сухопутним шляхом. Дорога була довга та неймовірно небезпечна. Тому…португальська королівська сім’я поставила перед Васко да Гамою ( мною) завдання. Знайти морський шлях до Індіі,  і  спорядила кілька кораблів, щоб підпорядкувати собі країну. Я очолив дану експедицію.

8 липня 1497 року моя експедиція у складі 4 кораблів та 170 чоловік. Вирушила з Ліссабона.  Дорога до казкової Індії тривала 2 роки, багато небезпеки ми зустріли на шляху, погода не була прихильна до нас, ми попали у сезон мусонів. За час подорожі ми втратили два судна, та велику частину екіпажу. Лише у вересні 1499 року я урочисто повернувся до Ліссабону. Завершило мандрвку лише два судна і 55 чоловік екіпажу. Спеціі привезені з Індіі, були продані з величезним прибутком для королівської скарбниці. Ціною загибелі інших був відкритий шлях у Південну Азію навколо Африки.

Дякую за увагу, з вами був Васко да Гама.

Христофор Колумб

Можливо ви всі знаєте хто я!?? Так ось, я і є той самий Христофор Колумб. І знаєте  настав час коли,  я захотів відкрити Індію. Грошей в мене на експедицію не було, тому я вирушив за допомогою до самої королеви Ізабели.

АВТОР ( оголошує вихід на сцену) - ІЗАБЕЛА, Королева Кастиліі, Арагону,та Гренади

 ( нинішня Іспанія)

КОЛУМБ - Вітаю вас прекрасна Ізабелла ( вклоняється)

Маю надію, що у вас усе гаразд. Щиро вдячний, що знайшли час і приймаєте мене.

ІЗАБЕЛА:

• Я багато чула про вас, сеньйор Колумб. Знаю, що живете при монастирі, заробляєте на життя продаючи географічні карти. І що ви розумний та наполегливий чоловік. З чим до мене завітали?

КОЛУМБ - Прошу вашу величність сприяти великому географічному відкриттю. Хочу знайти морський шлях в Індію. Якщо ви допоможете організувати експедицію, ви станете не лише багатою, а й увіковічните своє ім’я в історії. А прянощі, золото, тканини - усе це збагатить вас та Іспанію.

ІЗАБЕЛА:

• Цікава пропозиція…………!!!!!!!!! Я згодна, виділю гроші на вашу експедицію. Сподіваюся, що не пожалкую про свій вчинок. Три морські судна: Нінья, Пінта і Санта Марія разом з екіпажами, до ваших послуг. Хай щастить , чекаю від вас гарних новин.

КОЛУМБ:

Отже, починаю підготовку.

 Знаєте, щоб переконати інших в тому, що ця подорож буде вдалою, мені довелося витратити цілих 7 років і  переконати королеву, що подорож пройде успішно. 

І ось я отримав 3 кораблі,   і ми відправились у подорож. На захід через Атлантичний океан. Вивчивши праці багатьох вчених, я був впевнений, що рухаючись постійно на захід, я досягну казкової Індіі.

Чим далі ми від впливали від берега, тим більше мій екіпаж охоплювала паніка. Тому, що ще ніколи ми не запливали  настільки далеко. Подорож більш як два місяці,  і ось диво. Ми нарешті побачили берег – 12 жовтня 1492 року.  На островах  побачили  корінних мешканців. Я їх назвав індіанцями, але це була моя велика помилка. 

З цієї  подорожі я привіз нові рослини: кукурудзу, помідори, перець, тютюн, картоплю,  деякі скарби, золоті вироби індіанців.

Та  на жаль, коли я приїхав додому, то ніхто не оцінив мої старання так як треба. Лише після моєї смерті, як виявилось, те місце, яке я відкрив, зовсім була не Індія. Хоча я  і назвав її Західна Індія, це був зовсім інший континент, який пізніше назвали- Америка.

Амеріго Веспуччі

Я продовжив роботу Колумба.

14 травня 1599 року я, нарешті відправився у свою першу дослідницьку подорож. Мені пощастило мати гарні відносини з Колумбом, тому в нас були складена ним карта, а частина  членів його команди приєднались до мого екіпажу, це були досвідчені дослідники і мореплавці.  Мені надавало це ще більшої впевненості в успіх подорожі.

Ми дістались північно-східного узбережжя материка, який згодом назвуть - Америка. Там ми зайнялись дослідженням гирла Амазонки і зустріли місцевих мешканців, зустріч з ними пройшла мирно. Ми допомолги їм в битві з, племенем  канібалів, а вони допомогли з дослідженнями. Їх поселення мене надзвичайно вразили, оскільки всі будівлі стояли на сваях. Цю місцевість я назвав Венесуелою, в перекладі "Маленька Венеція".

В лютому 1500 року ми повернулись в Іспанію. Я вважав цю експедицію дуже вдалою, але виявилось що у нас є конкуренти португальці.

1501 року ми вирушили в другу експедицію. Наші кораблі дісталися узбережжя Бразилії та відкрили бухту Гуанабора. А повернулись ми 1502 року.

Третя експедиція була в 1503 році. Ми дослідили більшу частину узбережжя Південної Америки, допливши до Магеланової протоки, після чого розвернулись і  вирушили додому. Це була моя остання експедиція після якої решту свого життя я проживав в Іспанії. Так ціла частина світі носить моє ім’я, земля Амеріго – АМЕРИКА.

Марко Поло

Мене звати Марко Поло, народився я в 1254 році у Венеції, в сім’ї торгівців. Батько та дядько прокладали нові торгівельні маршрути від Чорного моря до Волги та в інших напрямках. Тож у першу мою подорож 17-річний я, відправився разом із батьком та дядьком, які саме опановували торгові шляхи, до Китаю.

Попутним завданням батька та дядька було налагодити дипломатичні відносини між Венецією та Китаєм, який на той час входив до складу монгольської держави Юань. Шлях до Китаю пролягав через Єрусалим. Ми вирішили, що чудотворна олія з гробниці Христа допоможе нам добитися прихильності хана Хубілая. У результаті так і сталося. Більше того, я так сподобався ханові, що той призначив мене губернатором одного з китайських міст. Там я осів на 3 роки. Загалом я провів у Китаї 17 років.

У віці 37 років я став учасником поважної морської експедиції, яку організував хан, аби видати свою доньку заміж за перського принца. На шляху до Персії я встиг відвідати Південно-Східну Азію, острів Суматру, Цейлон. Через 4 роки після смерті Хана я повернувся до Венеції.

Написав я книгу про різноманітність світу, як підсумок всього мадрівного життя із моїми величезними знанями. Книга служила оріентиром людству ще століття потому. Цей твір читали та використовували не лише як довідник із картами, а і як захоплюючу  розповідь про пригоди. Кажуть що мій примірник брав собою навіть Колумб. 

Дякую, з вами був Марко Поло з Венеції

Амундсен і Скот

Матері дослідників

(Входять в залу розмовляючи)

1: Люба Ханна(мати Роберта Скотта) я навіть не могла уявити, що моя сусідка по купе буде така цікава. Які у вас плани тут?

2: Так дивно, що дві Ханни сиділи поряд у потязі. Співпадіння?........ Я приїхала відпочити.  А ви?

1: На жаль, в мене сумні плани, приїхала ховати свого сина.  Мій син Роберт Скотт вирушив у експедицію. Зібрав команду, коней. Висадився на березі Антарктиди, і вирушив до Південного полюсу. Мороз до -50 градусів, сильні вітри. Лід та сніг.17 січня 1912 року Він досяг Південного полюсу, але виявив, що їх на декілька тижнів випередила норвежська експедиція Руаля Амундсена, якщо не помиляюсь. Вони були дуже засмучені, втомлені. Втратили усіх коней. Наприкінці подорожі їх залишилося лише троє.  Мій син та його товариші загинули на зворотньому шляху від голоду, холоду та фізичного виснаження.  Ось, лист, який він мені написав перед смертю.

2:Прийміть мої співчуття, мені не почулося, Амундсен?

1: Так, норвежський мандрівник. 

2: Боже милосердний,Це ж мій син, я отримала від нього такого листа , секунду. Він у мене з собою. (Дістає лист та читає) Мамо, сьогодні 14 грудня 1911 року я і моя команда досягли Південного полюсу. за моіми вимірюванням, полюс  має абсолютну  висоту близько 3000 м над рівнем океану. Зібравшись у коло, ми привітали один одного з перемогою і встановили норвезький прапор. Але, щоб нас не звинуватили в тому, що ми не дібрались до самого полюса, двоє членів експедиції, Хансен і Бьоланд пройшли ще сім кілометрів. Зараз ми збираємося вже на батьківщину. Люблю.Твій син Руаль. 

1: Передавайте вітання синові. Була дуже рада провести з вами дорогу сюди, але мені час йти. 

2: Мені теж було приємно. Прийміть ще раз мої щирі співчуття, хочу щоб ви знали . що географічне товариство вважає рівноцінним відкриття Південного полюса Руалем Амундсеном та Робертом Скоттом.

Ібн Баттута - розповідь журналіста

Батутта - арабський мандрівник, який за 29 років безперервних мандрівок згідно з сучасними орієнтовними підрахунками промандрував понад 120 тисяч кілометрів, що більше ніж втричі перевищує протяжність екватора.

Протягом 1325—1349 років подорожував Аравією, Єгиптом, Іраном, Малою Азією, , переплив Чорне море, досяг Криму. Згодом Ібн Баттута побував у Хорезмі, Бухарі, Афганістані, Індії та Китаї

У червні 1325 року він вирушив із рідного міста  Танжер у «хадж» — паломництво у Мекку. Мандрівка повинна була тривати 16 місяців, але він повернувся у Марокко лише через 24 роки.

Надалі у своїй книзі він писав:

Після повернення  додому Ібн Баттута продиктував свої спогади Ібн Джузаї, з яким мандрівник уже зустрічався раніше .Записи Ібн Джузаї залишаються єдиним свідченням пригод Ібн Баттути. Повну назву рукописуر можна перекласти, як «Подарунок тим, хто роздумує про дива міст та чуда мандрівок», але часто їх називають «Подорожі».

Головним методом, яким користувався Батутта був описовий метод. Саме завдяки його описам, нам відомо багато цікавого з тих часів.

Португальський мореплавець на іспанській службі. Керував першою успішною навколосвітньою експедицією, під час якої сам Магеллан загинув. Дав назву західному океанові «Тихий океан». Його вважають національним героєм Іспанії.

20 вересня 1519 року Магеллан нарешті вирушив у плавання із 270-ма членами екіпажу на п’яти кораблях, щоб досягти Молуккських островів західним шляхом, 6 грудня екіпаж побачив береги Бразилії.

Бразилія на той час була португальською територією. Магеллан взяв на себе відповідальність і 13 грудня став на якір поблизу сучасного Ріо-де-Жанейро, де стояла гарна погода і тубільці були дружньо налаштовані. Флот поповнив запаси, але через несприятливі стосунки це було зроблено із запізненням. Далі вони рухались вздовж узбережжя Південної Америки із зупинкою 10 січня 1520 року в гирлі Ріо-де-ла-Плата. Під час тривалих пошуків біля берегів Аргентини проходу до моря на інший бік континенту несподівано для експедиції настала зима. Магеллан вирішив перезимувати в Патагонії

24 серпня продовжили плавання, і судно «Сантьяго» було відправлене до берега у розвідку, але на зворотному шляху воно розбилося і потонуло. Тільки два матроси повернулися суходолом, щоб повідомити Магеллана, що сталося. На 52 градусі південної широти 21 жовтня 1520 року флот досяг мису Вірхенес і мореплавці зробили висновок, що тут є протока, оскільки вода була солоною і глибокою. Чотири кораблі почали повільний рух небезпечним проходом довжиною 372 км, який Магеллан назвав Протокою Усіх Святих, бо флот зайшов у неї на День Усіх Святих, 1 листопада. Згодом цю протоку стали називати Магеллановою протокою. Вона сполучає Атлантичний і Тихий океани, перетинаючи південну частину Південної Америки.

28 листопада три кораблі, що залишилися, вийшли у південну частину Тихого океану. Магеллан став першим європейцем, що проплив з Атлантичного океану в Тихий. Магеллан назвав ці води океану Спокійним морем через їхню спокійну поведінку протягом першого етапу подорожі.

Рухаючись у північному напрямку, 13 лютого 1521 року експедиція перетнула екватор. 6 березня вона відкрила острови Гуам і Рота в архіпелазі Маріанських островів, а 16 березня досягла острова Гомонгон в архіпелазі Філіппінських островів. До цього моменту залишалось всього 100 учасників експедиції.

. 27 квітня 1521 під час одного з боїв на острові Мактан, жителі якого відмовились платити данину іспанській короні, Магеллана убили разом з частиною його товаришів. Ешта експедиціі покинула острів і вирушила до острові Прянощів.

На Молуккських островах закупили прянощі, експедиція готувалась до зворотного маршруту. 

Вікторія» під командуванням Хуана Себастьяна Елькано продовжила маршрут. 

6 вересня «Вікторія» під командуванням Елькано дісталася до Іспанії, ставши єдиним кораблем флотилії Магеллана, що переможно повернувся до Севільї. На кораблі було вісімнадцять мандрівників.

Отже, іспанці здійснили перше в історії навколосвітнє плавання, відкрили західний шлях до Азії і Островів Прянощів. Це перше в історії навколосвітнє плавання довело правильність гіпотези про кулястість Землі і неподільність океанів, що омивають суходіл

Кук  ( мій брат) зробив детальну мапу острова Ньюфаундленда, пізніше здійснив три експедиції в Тихий океан, першим із європейців дослідив і описав східне узбережжя Австралії, Гавайські острови, вперше пройшов навколо Нової Зеландії. Загинув на Гаваях у сутичці з місцевими аборигенами під час третьої експедиції 1779 року

Результати експедиції

Основна мета експедиції — відкриття Північно-Західного проходу — не була досягнута. Були відкриті Гавайські острови, острів Різдва та деякі інші острови.

Подорожі Джеймса Кука дали багато нового для розвитку науки про Землю. Він проник далі від своїх попередників у південні широти. В його експедиціях брали участь вчені-натуралісти, які зібрали різноманітний науковий матеріал про природу й населення численних відкритих ним островів. Його плавання цінні для розвитку географічної думки тим, що вони уточнили знання про південні частини Атлантичного, Індійського і Тихого океанів.

Гавайські враження

Британський мореплавець Джеймс Кук був першою білою людиною, яка потрапила на Гавайський архіпелаг. Капітана і його бувалу команду вразили дві речі: перше, краса і доступність острів'янок; друге, неймовірна кількість спортивних ігор (інколи не дуже безпечних), якими займалися острів'яни. І все ж найбільш незвичним видовищем, яке довелось побачити Кукові, було так зване «хее-налу» — мистецтво ковзання на дошках по хвилях. Яке й отримало назву «серфінг» від англ. surf — прибій. Ковзанням на дошках займався не лише простолюдини, а навіть вожді. З огляду на це острів'яни користувалися двома типами дощок: алача і оло. Алача виготовлялася з хлібного дерева, або менш міцного коа. У довжину така дошка не перевищувала 3 м, а її вага сягала 10 кг. Такий «транспорт» призначався для підданих. Сучасні серфи мають найбільшу схожість саме із алача. А ось другий вид історичного серфу — оло, був привілеєм знаті. Параметри такої дошки дещо нагадують човна. Довжина приладу 6 м і більше. А вага — цілих 100 кг. Здавалося б, таку «махину» важко навіть зрушити з місця, не кажучи вже про спортивні вправи. Проте, корінні жителі Гаваїв на таких «агрегатах» могли осідлати хвилю заввишки 7-8 м. Мало того, вони могли розвинути швидкість до 45-50 км/год. Цікавий сам процес виготовлення дощок, адже його полінезійці вважали священним обрядом. Дерева у корінних полінезійців вважалися улюбленими дітьми бога лісу — Кане. Дереву, що йшло під вирубку, приносили жертву — рибу. Після того, як майстер робив дошку, йшов обряд «освячення». Тільки після цього виготовлену алача або оло використовували за призначенням.

Варте уваги також відношення полінезійців до дошки для ковзання по хвилях. Дошка була не простим «спортивним снарядом», після катання її добре висушували і, загорнувши в матерію, дбайливо зберігали до наступного використання. Можливо, справа у тому, що виготовлення хорошої дошки супроводжувалося великими складностями, адже тодішні жителі Гаваїв ще не мали досконалої техніки для обробки дерева. Що ж до змагань, то їхні правила були надзвичайно простими. За знаком судді два спортсмени кидалися у воду, аби на гребені хвилі першими досягнути фінішу. Якщо суперники фінішували одночасно, або обох змивало хвилею, переможця не оголошували.

Визнання

Джеймса Кука нагородили медаллю Коплі Лондонського королівського товариства за опис заходів, які допомогли зберегти здоров'я команди під час навколосвітньої подорожі.