Гібридна війна Росії проти України: уроки та висновки

ВСТУП

Актуальність. Враховуючи нові суспільно-політичні реалії в Україні після Революції гідності, обставини, пов’язані з російською агресією, все більшої актуальності набуває організація збирання та поширення фактів про героїчні вчинки українських військовослужбовців, бійців добровольчих батальйонів у ході антитерористичної операції, які зробили значний внесок у зміцнення обороноздатності України.

Вивчення історії, духовної спадщини, пов’язаної з людьми, які були чи є учасниками АТО, виховує почуття прив’язаності до всього того, що визначається змістом поняття «Вітчизна». Її вивчення духовно збагачують кожну людину.

Мета дослідження полягає в тому, щоб на основі вивчення опублікованих матеріалів, критичного переосмислення останніх подій, спогадів рідних – учасників антитерористичної операції провести комплексний аналіз та висвітлити особливості сучасного історичного розвитку нашої держави.

Практичне значення одержаних результатів роботи полягає в тому, що викладені в ній матеріали можуть слугувати основою для подальшої розробки обраної теми, при вивченні історії рідного краю, при викладанні спецкурсів з історичного краєзнавства.

Уже п’ять років минуло з того часу, як відбулася цинічна окупація з наступною анексією Росією українського Криму та розпочалась збройна агресія Росії проти України на Донбасі.

Переважна більшість провідних міжнародних і вітчизняних політологів, воєнно-політичних експертів, військових спеціалістів та аналітиків поділяють думку, що в рамках реалізації підступної неоімперської «гібридної політики» Росією була розв’язана і зараз продовжується проти України так звана «гібридна війна», тобто повноцінна війна — «гібридна» по формі та «асиметрична» за змістом. Її відмінність характеризується як веденням агресивних військових дій під прикриттям незаконних (неформальних) збройних формувань, так і одночасним використанням широкого спектра політичних, економічних (в т. ч. енергетичних і торговельно-економічних), а також інформаційно-пропагандистських заходів, з яких, як правило, і починається ця «гібридна війна», та які її супроводжують впродовж усього періоду військових дій. Ряд провідних експертів Заходу небезпідставно називають її ще як «війна нового покоління» або «війна нової генерації». [2].

Російська стратегія такої війни спрямована, перш за все, проти слабких місць України і Заходу (США/НАТО), а не проти їх сили. Війна нового покоління відрізняється від більшості експертних поглядів-оцінок на "...гібридний конфлікт тим, що вона поєднує в собі непоказову, приховану підтримку державою-агресором незаконних збройних формувань з її безпосереднім, повноцінним та навіть з елементами хизування втручанням на всіх її етапах та у всіх формах" (визначення експертів американського дослідницького Фонду «Потомак»). Окремі аспекти цієї стратегії проявлялися раніше в Чечні, Молдові та Грузії, але в Україні цю стратегію Росія одночасно і тестує, і вдосконалює. [3].

Разом з тим, за цей достатньо тривалий час ані в Україні, ані на Заході так і не було проведено ґрунтовного дослідження щодо аналізу та оцінки висновків і уроків цієї «гібридної війни», які мали б лягти в основу розбудови сектору безпеки і оборони як окремих країн, так і коаліцій країн в умовах проведення «війн нового покоління» («війн нової генерації»). Приємним винятком стало дослідження «Війна нового покоління Росії» американського дослідницького Фонду «Потомак» під керівництвом його президента — провідного експерта з питань міжнародної безпеки та військової стратегії — доктора Філіпа Карбера, де були надані десять найбільш важливих воєнно-стратегічних і оперативно-тактичних уроків, «…які армія США повинна винести з цього російсько-українського конфлікту, …наймасштабнішого конфлікту в Європі після закінчення Другої світової війни».

РОЗДІЛ І

1.1. Термін «гібридна війна».

Гібридна війна — це прагнення однієї держави підпорядкувати собі іншу за допомогою політичних, економічних, інформаційних інструментів. Саме тому в умовах гібридної війни бойові дії є другорядними, а на перший план виходять інформаційні операції та інші важелі впливу. Війна полягає у прагненні однієї держави агресивно діяти на свідомість жителів іншого. Іншими словами — це прагнення не знищити мільйони людей, а залякати й деморалізувати їх. Завдяки швидкості поширення інформації світом вона перетворилася не лише на товар, а й на зброю.

Ще  в  середині  минулого,  ХХ  століття  деякі з  політиків,  істориків  та  економістів  висловлювали думку  про  те,  що  війни  майбутнього  –  це  будуть передусім «війни економічні». Мається на увазі, що основною  метою  воєнних  протистоянь  будь-якого типу  й  форми  повинні  стати  здобуття,  захист  або посилення власної економічної могутності.

У  різного  роду  термінологічних  словниках можна  зустріти  визначення  гібридної  війни, наприклад:  «Гібридна  війна  –  війна,  основним інструментом якої є створення державою-агресором  в державі, обраній для агресії, внутрішніх протиріч та  конфліктів  з  подальшим  їх  використанням  для досягнення  політичних  цілей  агресії,  які  звичайно досягаються звичайною війною» [1].

Майже  аналогічним  за  суттю,  але  більш об'ємним за формою є визначення терміну «гібридна війна»  (англ.  Hybrid  warfare)  як  воєнної  стратегії, яка  об'єднує  звичайну  війну,  малу  війну  і  кібер-війну.  Термін  «гібридна  війна»  використовують також  для  опису  атак  із  застосуванням  ядерної, біологічної та хімічної зброї, саморобних вибухових пристроїв  та  інформаційних  технологій.  Такий підхід до ведення конфліктів є потужним і складним різновидом  війни.  Іноді  цей  термін  застосовують тоді,  коли  потрібно  охарактеризувати  складну динаміку бойового  простору (англ.  Battlespace),  що передбачає  гнучку  реакцію,  потребує  швидкої адаптації. [4]. 

1.2. «Гібридна війна» - історичний та сучасний вимір війни.

Поринаючи  в  історію,  можна  констатувати, що  перший  прояв  гібридної  війни  мав  місце  у  V  столітті  до  нашої  ери,  під  час  Пелопоннеської війни між Афінами та Спартою. Крім фронтального (традиційно військового)  протистояння,  Афіни тоді будь-якими  шляхами  підбурювали  до  повстання підлеглих  спартанцям  ілотів.  У  такий  спосіб  було застосовано  один  із  найбільш  суттєвих  елементів гібридної  війни  –  створення  внутрішнього військового  джерела  напруження.  Така  тактика, врешті-решт,  значною  мірою  сприяла  перемозі афінян. Спарта змогла з честю витримати традиційні битви  з  військами  Афін,  але  виявилася  абсолютно безпорадною  перед  нищівною  тактикою  гібридної війни.  Постав  ризик  втрати  ілотів  і  розхитування ними  ситуації  всередині  країни,  –  до  цього  не  був готовий  ані  політикум  спартанців,  ані  регулярна армія. Саме цей елемент тактики гібридної війни (чи боротьби)  згодом  можемо  найбільш  наявно простежити  впродовж  подальшого  розвитку  людства. Зрештою, саме це ми наразі бачимо й на Сході нашої держави.

Доволі показовими, з точки зору застосування стратегії «гібридної війни», є сьогодні дії Російської Федерації  на  Сході  України.  Це,  безумовно,  і є гібридний тип воєнних дій в їхньому класичному (якщо  доречно  буде  застосувати  такий  вислів  до поки  ще  нестандартизованого  поняття  «гібридна війна»)  вигляді.  Про  те,  що  РФ  готувалася  до  цієї війни  і  планувала  вести  її  саме  в  такий  спосіб, свідчать  багато  фактів.  Зокрема,  про  те  що  дану концепцію було прийнято на озброєння агресора не менш  ніж  десятиліття  тому,  говорить  і  той  факт, наскільки  акцентовано  ця  ідеологія  впроваджувалася у воєнну доктрину нашого північного сусіда з  початку  1990-х  рр.:  Нагорний  Карабах,  обидві «чеченські»  кампанії,  Молдова…  Агресія  2008-го року  щодо  Грузії,  фактично,  була  «генеральною репетицією» воєнного втручання в Україну. Ось як описав  російську  воєнну  тактику  Начальник Генерального  штабу  Збройних  сил  Росії,  перший заступник  міністра  оборони  РФ  генерал  армії  В. Герасимов на конференції в Академії військових наук  у  січні  2013  р.:  «…Акцент  змістився  на використання політичних, економічних, інформаційних,  гуманітарних  та  інших  невоєнних  заходів, поряд  із  застосуванням  протестного  потенціалу місцевого  населення  [на  прикладі  гібридної  війни 

в Україні – це так зване «ополченіє». – К. П.]. Все це повинно супроводжуватися прихованими воєнними операціями  –  наприклад,  із  застосуванням  методів інформаційної  війни,  задіянням  сил  спецназу… Відкрите використання сили, часто під прикриттям миротворчої  діяльності  та  посередництва  у  вирішенні кризи, може бути задіяне на фінальній стадії, як  правило,  з  метою  досягти  повної  перемоги  у війні…».[6].    

Як  бачимо,  РФ  певною  мірою  зробила висновки  із  власних  ганебних  поразок  фактично  в усіх воєнних конфліктах другої половини ХХ ст., «відкатала»  тактику  у  власному  «бліцкригу»  на території  Грузії  і  спробувала  вже  на  більш масштабному рівні застосувати механіку «гібридної війни»  на  території  України.  Колишній  радник  з  безпеки  при  ООН  і  НАТО,  генерал-майор  у  відставці  Франк  ван  Каппен  в  ефірі  радіо  «Свобода» підтвердив,  що  «Путін  веде  в  Україні  гібридну війну» [8]. 

Безумовно, на сьогодні очевидним є факт, що гібридну  війну  проти  України  Росія  розпочала  не  в квітні 2014 р., як нерідко прийнято вважати, а вже з 14 серпня 2013 р.. Саме того дня Росія в явочному порядку й масово стала дискримінувати український експорт  на  свою  територію,  завдаючи  Україні, таким  чином,  значного  економічного  збитку,  якщо враховувати,  наскільки  тісно  обидві  держави  були традиційно  взаємопов'язані.  Майже  не  викликає сумнівів,  що  до  таких  кроків  керівництво  Росії підштовхнула  загроза  можливого  підписання Україною  угоди  про  асоціацію  з  ЄС  –  замість приєднання  до  Митного  союзу,  ідеї  якого  активно пропагуються керівництвом РФ. 

На  думку  доктора  К.  Вуйціцького  з  Центру студій  Східної  Європи  Варшавського  університету, те,  що  відбувається  в  Україні,  можна  назвати «гібридною  війною».  Вона  полягає  в  тому,  що сильна  держава  не  може  напасти  на  слабшу,  тому намагається розділити її. Москва робить це, висилаючи диверсантів, мобілізуючи злочинців [на окупованих територіях] і проводячи інформаційну війну  проти  України.  Тому  Кремль  і  наполягає  на тому, що він нібито не є стороною конфлікту, хоча  ввів на нашу територію свою армію. Таким чином, власну  агресію  Росія  намагається  представити  як миротворчу  місію,  в  рамках  якої  вона  рятує  життя мирного  населення  іншої  держави,  що,  мовляв, зазнає  геноциду  як  від  української  влади,  так  і  від частини  найбільш  радикально  налаштованого суспільства нашої країни.

РОЗДІЛ ІІ

2.1. Від мітингів до танків: війна на Донбасі.

Можна як завгодно називати конфлікт на Донбасі – АТО, гібридна війна, уповільнена агресія або ще як-небуть, але від цього він зовсім не перестане бути війною – у повному розумінні цього слова. В історію вона увійде, швидше за все, як Перша російсько-українська війна або для нас, українців, як Вітчизняна 2014-го року.

Починалася вона з проросійських сепаратистських мітингів у Харкові, Одесі, Дніпропетровську, і звичайно ж, у Донецьку, Луганську в березні 2014 року. Сутички проукраїнських активістів з проросійськи налаштованими громадянами протягом усієї весни 2014-го, що супроводжувались кривавими зіткненнями (у тому числі із застосуванням вогнепальної зброї), стали в той час для східних міст України регулярним явищем. Попри зусилля тодішньої української влади, ситуація розпалювалася щодня, мітинги поступово переростали у свавілля натовпу. Представники місцевої влади, як і місцеві правоохоронці, реагували на це з філософською байдужістю. А подекуди навіть сприяли наростанню напруженості чи були організаторами антидержавних виступів. [7].

Однак лише в Донецьку та Луганську це “бродіння”, за фінансової, організаційної та пропагандистської підтримки сусідньої країни, переросло у збройний виступ терористів із захопленням і утриманням адміністративних будівель, інфраструктурних об’єктів та місцевих силових управлінь.

2.2.ПЕРШІ ПОГРОМИ

Активні захоплення будівель почалися 6 квітня. Представники правоохоронних та державних органів у Донецьку та Луганську виявилися не тільки не готовими до відбиття і нейтралізації загрози, але часто-густо самі прикладалися до падіння української влади в цих регіонах. Зрештою, виступи «стурбованого мирного населення» закінчилися усуненням української юрисдикції у двох обласних центрах на південному сході України.

7 квітня натовп у Донецьку настільки розпалився, що проголосив т.зв. Донецьку народну республіку – ДНР, і прийняв т.зв. «Декларацію про суверенітет ДНР», одночасно звернувшись до президента сусідньої Росії з проханням ввести війська на Донбас. Згодом це повторив Луганськ – 28 квітня у такий самий спосіб була «створена» ЛНР. За добу до подій у Донецьку «на арені цирку» з’явилася т.зв. «Армія Південного Сходу», яка власне і стала «головною рушійною силою» падіння української влади на Донбасі.

12 квітня озброєні бойовики захопили Слов’янськ. 13 квітня юрисдикцію т.зв. «ДНР» визнали Єнакієве, Макіївка і Маріуполь, 14 квітня – Горлівка, Харцизьк, Жданівка, Кіровське, 16 квітня – Новоазовськ, 18 – Сіверськ, 19 – Комсомольське, Старобешеве, 1 травня – Красноармійськ, Родинське. Хитке становище в Горлівці, втім, зберігалося до 13 травня, де добу тривало двовладдя. Далі озброєний загін проросійських бойовиків повністю підпорядкував собі все місто. Були захоплені державні адміністрації в Харкові, Донецьку, Луганську, будівлі СБУ і МВС у двох останніх містах. [7].

Усе відбувалося за одним і тим самим сценарієм. Мітинг, розігрітий гаслами та горілкою натовп, барикади і групи перевірених професіоналів, які штурмують будівлі. Дуже швидка ці професіонали перетворилися на озброєних бойовиків, а потім стали масово роздавати зброю населенню, даючи можливість вступити в «ополчення» навіть кримінальним елементам.

У захоплених будівлях СБУ та МВС бойовики знайшли значні запаси зброї та боєприпасів. Уже до вечора кількість «стволів» зросла в десятки разів. Дуже швидко на території Донбасу запанували хаос і анархія. Озброєні швидко змели корумповану і прогнилу владу на місцях, дестабілізуючи ситуацію до потрібного їм рівня. Лише в окремих населених пунктах за великим винятком вони наткнулися на опір, як наприклад, при штурмі Горлівського управління міліції. Однак, реагувати у відповідь за силовим варіантом на події на сході країни центральна українська влада почала лише з середини квітня.

2.3. ПЕРШИЙ ШТУРМ СЛОВ’ЯНСЬКА І МАРІУПОЛЯ

24 квітня розпочався перший штурм Слов’янська. Підрозділи НГУ, а також головна ударна сила – підрозділ спецпризначення МВС «Омега», провели розвідку боєм: українські воїни розгромили 2 блокпости «народного ополчення Слов’янська», та були змушені за наказом керівництва АТО відійти на вихідні позиції, припинивши своє просування вглиб міста. Однак події на цьому не закінчилися. Усе тільки починалося. З 2 по 5 травня навколо Слов’янська і в районі Краматорська, прилеглих територій розгорілися перші великі запеклі бої. А українське угрупування АТО вперше понесло суттєві втрати.

Під час цих трьох днів активних зіткнень сталося кілька подій, які чітко засвідчили – на Донбасі почалася повномасштабна військова операція. Підрозділи українських військ атакували позиції бойовиків НВФ і зуміли відбити і зайняти стратегічно важливу в районі Слов’янська висоту – гору Карачун. У боях стало зрозуміло, що українська армія має справу з аж ніяк не «місцевими ополченцями». У результаті застосування бойовиками ПЗРК українська армія втратили під час цих боїв 3 вертольоти (2 Мі-24 і 1 Мі-8МТ). Протягом операції було знищено 3 з 7 блокпостів ополчення на під’їзді до міста, до вечора Слов’янськ був майже взятий в кільце. Наступного дня влада перейшла до блокування бойовиків всередині міста. [7].

З 3 по 10 травня центром уваги став Маріуполь. Кілька днів у місті проходили зіткнення. А 6 травня силовики взяли в полон міністра оборони ДНР Ігоря Какідзянова. Вранці 7 травня українські силовики провели зачистку міськради Маріуполя від проросійських активістів із застосуванням сльозогінного газу. Усі активісти, що перебували у міськраді, заарештовані. У місто увійшли підрозділи 72-ї омбр ВСУ і батальйон «Азов». У результаті боїв 9 травня в самому Маріуполі загинули 11 осіб. Вперше з початку АТО бої велися в досить великому населеному пункті.

Перестрілка сталася і біля будівлі міської міліції. Невідомі атакували УВС, загинув начальник маріупольського ДАІ, заступник командира батальйону тероборони Дніпропетровської області, боєць “Азова” Родіон Добродомов та ін. У ніч на 10 травня Маріупольську міськраду підпалили, будівля частково згоріла. Після цього ВСУ і Нацгвардія відвели свої підрозділи з міста.

РОЗДІЛ ІІІ

Герої сучасності серед нас

Чи була б війна зараз на сході, чи втратили б ми Крим, коли б українці гарно знали історію своєї держави, коли б їм довелося вивчити її під гаслом патріотизму? Чи дозволили б українці називати своїх братів бандерівцями, коли б справжня біографія Степана Бандери, його ідеали, були загальновідомими? Чи мала б такий вплив на нас російська пропаганда, коли б зі школи дітей виховували поважати рідну державу, її народ, її складну історію і культуру? Збройний конфлікт, що виник на територіях Донецької та Луганської областей України між організованими та керованими Російською Федерацією незаконними збройними формуваннями Донецької і Луганської «народних республік», визнаних терористичними організаціями та з іншого боку - українськими правоохоронцями із залученням Збройних сил України. Початок конфлікту в регіоні припав на середину квітня 2014 року, коли озброєні групи проросійських активістів захопили адміністративні будівлі та відділки міліції у Слов'янську, Артемівську та Краматорську. І це було початком кінця. Тисячі українців залишивши свої домівки відправилися на схід захищати рідну землю. З 1991 року, коли Україна нарешті стала вільною, ніхто не міг навіть допустити, що вільну, незалежну свою країну ми будемо змушені захищати від наших побратимів, які і вірою, і звичаями з нами повністю пов’язані. Чи міг би хто уявити, що брат піде війною на брата, що кум зненавидить кума? Але так трапилося і хто винен? На ці слова тяжко дати відповідь та чи наважиться хтось…

Сьогодні молодь стає тією верствою населення, яка відчуває на собі найбільшу відповідальність за майбутнє. Ми говоримо про війну, про солдатів, які зараз боронять незалежність нашої держави для того, щоб життя продовжувалось, щоби світило сонце і сміялись українські діти на своїй рідній Україні! Слова «Слава Україні – Героям слава» адресовані героям – хлопцям, що зі зброєю в руках захищають крихкий східний кордон України, лікарям, які в мирний час повертають поранених в АТО з того світу, волонтерам, на плечах яких тримається наша армія.

Осі і зараз хочеться розповісти про одного героя з позивним «Калина».

Боєць із позивним "Калина": він від перших днів АТО захищав країну на Сході, був поранений, нагороджений двома державними нагородами – орденом "За мужність" та медаллю "Захиснику вітчизни". Нині 20-річний Юрій Закопець навчається в Національній Академії сухопутних військ у Львові, де здобуває фах офіцера.

З першого погляду і не скажеш, що в цього 20-річного хлопця за плечима вже чималий бойовий досвід. Від початку російської агресії на Донбасі Юрій Закопець зголосився добровольцем на Схід, де захищав Україну майже два роки.

"Почав бойовий шлях з батальйону "Донбас". Запросив мене товариш з Майдану. Я, не роздумуючи, одразу зібрав речі, нічого нікому не говорячи", – каже Юрій Закопець.

Боєць із позивним "Калина" брав участь у визволені Попасної, Лисичанська, боронив Піски. Саме там юнакові уламками посікло обличчя, ноги та руки. Під час ворожого обстрілу Закопець прикрив собою побратима. За цей подвиг він отримав медаль "Захисника Вітчизни".

"Міна впала в п’яти метрах від мене. Це був 120-мм міномет, який був на той час заборонений, і вийшло так, що основний удар я взяв на себе, в товариша – ні поранення, ні контузії", – згадує Закопець.

Наразі Юрій Закопець – курсант львівської Національній Академії Сухопутних військ. Вступити до вишу хлопця заохотив його командир. Він казав: "Калина", ти хороший офіцер... Ти офіцер, ти пережив, побачив більше мене. Іди вчитися в академію і ти будеш дуже хорошим офіцером. Ці слова були спонукаючими", – зауважує боєць.

Натомість викладачі вишу не приховують: такі курсанти, як Закопець – приклад для інших вихованців.

"Я переконаний, що саме такі люди повинні навчатися в Національній Академії сухопутних військ і здобувати офіцерський чин, ставати офіцерами. За ними майбутнє. Це люди, які в свої 20 років вже бачили війну. За такими майбутнє Збройних Сил", – каже викладач Національної Академії сухопутних військ імені П.Сагайдачного Сергій Гуцалюк. [10].

ВИСНОВОК

Ще зовсім недавно ми жили не лише в іншій країні, але й в іншій реальності. Посміхалися, коли наші бабусі та дідусі казали: «Аби не було війни...». І лише тепер, коли вже на нашій землі спалахнув збройний конфлікт, розуміємо, наскільки вони були правими.

Сьогодні Українська держава та її громадяни стають безпосередніми учасниками процесів, які мають надзвичайно велике значення для подальшого визначення, своєї долі, долі своїх сусідів, і навіть, подальшого світового порядку на планеті.

Поки на Сході України тривають бойові дії, які чомусь сором’язливо називають «антитерористичною операцією», найкращі сини України ціною власного життя виборюють незалежність та свободу. Війна на Сході явила нам новітніх героїв України – героїв, які не вмирають попри людську смерть, героїв, які з поля бою ангелами линуть у небо...

Дуже хочеться, щоб усі ми вимірювали своє життя через призму життя наших захисників. Життєва дорога, на жаль, багатьох наших героїв скінчилася. Наша ж іще триває. І борг вдячності перед ними нам вдасться сплатити лише тоді, коли ми будемо не лише їх співвітчизниками чи друзями, а й їх духовними спадкоємцями. Для всіх нас найголовніше зараз – не здаватись, не покладати рук, не зупинятися на півдорозі до мети, вірити в те, що Україна переможе. А вона обов’язково переможе, адже на нашому боці правда.

Слава Героям! Герої не вмирають, адже вони разом з нами. Вони житимуть доти, доки ми про них пам'ятатимемо. Будьмо ж гідними великої слави героїв України, які твердо вірили, діяли, знали, що українська нація по справжньому народилась лише тоді, коли в її обороні впала перша крапля української крові на родючу українську землю. Українська нація існуватиме доти, доки хоча б один українець буде готовий покласти своє життя для її оборони.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.  Війна  «гібридна» // Політологічний енциклопедичний словник / Уклад.:  Л. М.  Герасіна, В. Л. Погрібна,  І. О. Поліщук та ін. – [За ред. М. П. Требіна]. – Харків: Право, 2015. – 816 с.

2.  Власюк  Н.  Деякі  основи  поняття  «Гібридна  війна»  в  міжнародному  праві.  [Електронний  ресурс]  /  Н.  Власюк,  Я.  Карман  //  Право  і  громадянське  суспільство.  –  Режим  доступу:  http://lcslaw.knu.ua/ index.php/item/207-deyaki-osnovy-ponyattya-.

3.  В'ятрович  В.  Кремль  веде  в  Україні  не  гібридну,  а  «більшовицьку»  війну.  [Електронний  ресурс]  /  В.  В'ятрович  //  Еспресо.  –  2014.  –  Режим  доступу:  http://espreso.tv/news/2014/11/29/vyatrovych_ kreml_vede_v_ukrayini_ne_hibrydnu__a_quotbilshovyckuquot_viynu.

4.  Горбулін  В.  «Гібридна  війна»  як  ключовий  інструмент  російської  геостратегії  реваншу.  [Електронний ресурс] / В. Горбулін // Дзеркало тижня. – 2015. – Режим доступу: http://gazeta.dt.ua/internal/gibridna-viyna-yak-klyuchoviy-instrument-rosiyskoyi-geostrategiyi-revanshu-_.html.

5.  Горбулін В. Гібридна війна: все тільки починається. [Електронний ресурс] / В. Горбулін // Дзеркало тижня. 2016. – Режим доступу: http://gazeta.dt.ua/internal/gibridna-viyna-vse-tilki-pochinayetsya-_.html.

6.  Динис  Г.  Сучасні  гібридні  збройні  конфлікти  (приклад  агресії  Російської  Федерації  проти  України)  /  Г. Динис. // Геополітика України: історія та сучасність. – 2016. – № 2. – С. 108-112.

7. Інформаційно-аналітичний центр Національної безпеки України.  Машовець К. – 2014. http://mediarnbo.org/2014/10/18/hronika-viyni-na-donbasi-vid-mitingiv/

8.  Магда Є. Гібридна війна: вижити і перемогти. [Електронний ресурс] / Є. Магда // Харків. – 2015. – Режим доступу: http://docs.google.com/viewerng/viewer?url. 

9.  Путін  веде  в  Україні  гібридну  війну.  [Електронний  ресурс]  //  Радіо  Свобода.  –  2016.  –  Режим  доступу: http://www.radiosvoboda.org/a/25363591.html.

10.  Історія одного героя. https://www.5.ua/suspilstvo/heroi-ato-123953.html