Гігієна води та водопостачання населених місць

Лекція 2

Гігієна води та водопостачання населених місць

План

1.Фізіологічна роль та гігієнічне, епідеміологічне значення води.

2.Джерела і системи водопостачання.

3.Гігієнічні вимоги щодо якості питної води та її санітарне оцінювання. Фізичні властивості та хімічний склад води.

4.Хімічні й бактеріологічні показники якості питної води.

5. Очищення та знезараження води

1.Фізіологічна роль та гігієнічне, епідеміологічне значення води.

Вода – найпоширеніша в природі сполука водню і кисню. Вона є універсальним розчинником багатьох речовин, у зв'язку з чим у природі хімічно чистої води не існує. За вмістом солей воду поділяють на прісну, солону і розсоли. У побуті найбільшого значення має прісна вода.

Незважаючи на те, що запаси води на Землі великі – вона покриває три чверті поверхні планети, – проблема забезпечення населення питною водою в багатьох країнах світу не вирішена і з розвитком науково-технічного прогресу тільки загострюється.

Вода потрібна людині, перш за все, для підтримання її гомеостазу (постійності внутрішнього середовища). Вона входить до складу тканин та органів людини, бере участь в усіх фізико-хімічних процесах в організмі, у здійсненні різнобічних фізіологічних функцій, видаленні з організму кінцевих продуктів обміну, теплорегуляції шляхом випаровування.

Організм людини приблизно на 65–70 % складається з води. Окрім того, воду використовують для санітарно-гігієнічних, господарсько-побутових і виробничих потреб.

Вода є невід'ємним складником існування всього тваринного і рослинного світу. Вона є в усіх клітинах, тканинах. Саме у водах первинного океану виникло життя. Ось чому проблема чистої води є однією з тих, розв'язання яких неможливе без екологічних і гігієнічних знань.

Людина без води може прожити не більше 5-6 діб. Це так зване фізіологічне значення води. Організм дорослої людини складається в середньому на 65 % з води. З віком її кількість зменшується. Так, зародок людини містить 97 % води, організм новонароджених - 77 %, у 50 річному віці кількість води в організмі складає лише 60 %. Основна маса води (70 %) зосереджена в середині клітин, а 30 % - це позаклітинна вода. Остання також розподілена в організмі не однаково: менша (близько 7 %) - це кров і лімфа, більша - омиває клітини. У різних органах і тканинах вміст води не однаковий: скелет містить 20 %, м’язова тканина - 76, сполучна тканина - 80, плазма крові - 92, скловидне тіло - 99 % води.

Вода є розчинником різних речовин. Всі біохімічні реакції, що пов’язані з процесами травлення і засвоєння поживних речовин, протікають у водному середовищі. Разом з солями вода приймає участь в підтримці найважливішої фізіологічної константи організму - величини осмотичного тиску. За рахунок малої в’язкості, а також здатності розчиняти різні хімічні речовини і вступати з ними в не міцні зв’язки вода, що є основною частиною крові, грає роль транспортного засобу. Крім того вона є основою кислотно-лужної рівноваги в організмі, оскільки проявляє властивості як кислот, так і основ.

Всі процеси засвоєння і виділення в організмі також протікають у водному середовищі. Добова потреба людини у воді складає 2,5-3,0 л. Вода в організм людини надходить з питвом і харчовими продуктами. З питною водою поступає багато солей, в тому числі макро- і мікроелементи, такі як кальцій, магній, натрій, калій, йод, фтор та ін. Частина води утворюється в самому організмі внаслідок окислення харчових продуктів. Так, при повному окисленні 100 г жирів утворюється 107 г води, 100 г вуглеводів - 55,5 г, 100 г білків - 41 г води. Це так звана ендогенна вода.

Крім цього у шлунок людини протягом доби надходить ще 6-7 л води: 3 л слини, 3 л шлункового та кишкового соку і біля 0,5 л жовчі.

У стані спокою вода з організму людини виводиться через нирки з сечею - 1,5 л/добу, через легені у вигляді водяної пари - приблизно 0,4 л, через кишки з калом - близько 0,2 л. Ще 0,6 л води виділяється через пори шкіри, що пов’язано з терморегуляцією організму. Таким чином, щодоби з організму людини в стані спокою виводиться біля 3 л води. При важкій роботі, роботі в гарячих цехах, літом в полі, патологічних станах, тощо виведення води може збільшуватися до 8-10 л.

Організм людини погано переносить зневоднення. Втрата 1-1,5 л води вже викликає відчуття спраги. Воно пов’язано із збудженням певних відділів центральної нервової системи (―питного центру), які беруть участь у регуляції і поповненні водних ресурсів організму. Якщо втрата води не відновлюється, тоді погіршується самопочуття, знижується працездатність, порушується водно-сольовий обмін, терморегуляція і може настати перегрів організму. Недостатнє споживання води негативно позначається на всмоктуванні поживних речовин у кишках.

Фізіологічні функції води: 

-пластична – вода складає в середньому 65 % маси тіла дорослої людини. 70 % води зосереджено внутрішньоклітинно, 30 % позаклітинно у складі крові, лімфи (7%) та міжклітинної рідини (23 %). Вміст води у кістковій тканині становить 20 % від її маси, у м’язовій – 75 %, у сполучній – 80 %, плазмі крові – 92 %, склоподібному тілі ока – 99 % води. Більша частина води є компонентом макромолекулярних комплексів білків, вуглеводів та жирів і утворює з ними желеподібні колоїдні клітинні та позаклітинні структури. Участь у обміні речовин і енергії – усі процеси асиміляції і дисиміляції в організмі перебігають у водних розчинах; роль у підтриманні осмотичного тиску і кислотно-лужної рівноваги;  участь у теплообміні і терморегуляції – при випаровуванні 1 г вологи з поверхні легень, слизових оболонок та шкіри (схована теплота паротворення) організм втрачає 2,43 кДж (біля 0,6 ккал) тепла;

-транспортна функція – доставка до клітин поживних речовин кров’ю, лімфою, видалення з організму шлаків, обміну сечею, потом; як складова частина харчового раціону та джерело надходження в організм макро- і мікроелементів;  існують нервово-психічні розлади, зумовлені неможливістю задовольнити спрагу при відсутності води або її поганих органолептичних якостей. Згідно з вченням І.П.Павлова про вищу нервову діяльність запах, смак, присмак, зовнішній вигляд, прозорість, забарвлення води є подразниками, що діють через центральну нервову систему на весь організм. Погіршення органолептичних якостей чинить рефлекторну дію на водно-питний режим і деякі фізіологічні функції, зокрема пригнічує секреторну діяльність шлунку. До води з поганими органолептичними властивостями у людини формується захисна реакція – відчуття відрази, яке примушує відмовлятися від вживання такої води, навіть незважаючи на спрагу.

Вода може брати участь у розповсюдженні інфекційних захворювань:

- як фактор передачі збудників хвороб з фекально-оральним механізмом передачі: кишкових інфекцій бактеріальної і вірусної етіології (черевний тиф, паратиф А і В, холера, дизентерія, сальмонельоз, ешеріхіоз, туляремія, вірусний гепатит А, поліміеліт, ентеровірусні захворювання, викликані вірусами Коксакі, ЕКХО та інші); геогельмінтозів (аскаридоз, трихоцефальоз, анкілостромідоз, рішита та інші); біогельмінтозів (розвиток у біоценозах відкритих водойм зародків лентеця широкого, кошачої, печінкової двовустки); захворювань, що викликані найпростішими (амебна дизентерія, лямбліоз, лептоспіроз та інші); - як фактор передачі збудників захворювання шкіри і слизових оболонок (при купанні або іншому контакті з водою): трахома, проказа, сибірка, контагіозний молюск, грибкові захворювання (наприклад, епідермофітія);

 - як середовище розмноження переносників хвороб – комарів роду Анофелес, які переносять малярійний плазмодій та інші (відкриті водойми).

Ознаки водних епідемій:

- одночасна поява великої кількості хворих на кишкові інфекції, різке підвищення захворюваності населення – так званий епідеміологічний вибух;

- хворітимуть люди, які користувались одним водогоном, однією гілкою водопровідної мережі, однією водорозбірною колонкою, одним шахтним колодязем тощо;

 - захворюваність тривалий час утримується на високому рівні – у міру забруднення води і вживання її населенням;

- крива захворюваності може мати одно-, дво-, тригорбний або інший характер.

Насамперед реєструватимуться захворювання з коротким інкубаційним періодом (ешеріхіози, сальмонельози – 1-3 доби, холера – 1-5 діб, черевний тиф – 14-21доба і нарешті – з найдовшим – вірусний гепатит А і Е – 30 і більше діб);

- після проведення комплексу протиепідемічних заходів (ліквідації осередку забруднення, дезінфекція водопровідних споруд, санації колодязів) спалах згасає, захворюваність різко зменшується; Але ще деякий час захворюваність залишається вищою за спорадичний рівень – так званий епідемічний шлейф. Це зумовлено появою під час епідемічного вибуху великої кількості нових потенційних джерел інфекції (хворих і носіїв) та активізацією інших шляхів розповсюдження патогенних мікроорганізмів від цих джерел – контактно-побутового (через забруднені руки, посуд, дитячі іграшки, предмети догляду), через продукти харчування або живими переносниками (мухами) тощо.

ВИСНОВОК до першого питання:

Отже,вода відіграє значну фізіологічну та гігієнічну роль в житті людини. одночасно зі збільшенням споживання води людиною, промисловістю і сільським господарством зростає і рівень її забрудненості, що вже є загрозою для здоров'я людини. Наявність у воді патогенних мікроорганізмів та отруйних хімічних домішок стає причиною багатьох захворювань.

2.Джерела і системи водопостачання.

Джерела водопостачання поділяються на підземні та поверхневі.

До підземних джерел відносяться:

- міжпластові напірні (артезіанські) та ненапірні води, які залягають у водоносних горизонтах (піщаних, гравелистих, тріщинуватих) між водонепроникними шарами ґрунту (глини, граніти), а тому надійно захищені від проникнення забруднень з поверхні. Поповнення міжпластових вод відбувається у зонах живлення - місцях вклинювання водоносного шару на поверхню, які знаходяться на значній відстані від місць водозабору. Міжпластові води відрізняються стабільною невисокою температурою (5-12°С), постійним фізико-хімічним складом, сталим рівнем;

- ґрунтові води, які залягають у водоносному горизонті над першим водонепроникним шаром ґрунту, а тому у разі неглибокого розташування недостатньо захищені від потрапляння забруднень з поверхні. Характеризуються сезонними коливаннями рівня стояння, хімічного і бактеріального складу, що залежить від частоти і кількості опадів, наявності відкритих водойм, глибини залягання, характеру грунту. Фільтруючись через шар чистого дрібнозернистого ґрунту завтовшки 5-6 м і більше грунтові води стають прозорими, безбарвними, не містять патогенних мікроорганізмів. Запаси ґрунтових вод незначні, тому, щоб використати їх як джерело централізованого водопостачання, передбачають їх штучне поповнення водою за допомогою спеціальних інженерно-технічних споруд;

- джерельна вода, яка витікає з водоносних шарів, які виклинюються на поверхню біля підніжжя пагорбів, гір, в понижених місцях рельєфу.

Поверхневі води поділяються на проточні (ріки, водоспади льодовиків), непроточні (озера, ставки, штучні відкриті водосховища). Склад їх води багато в чому залежить від характеру ґрунтів на території водозбору, гідрометеорологічних умов та суттєво коливається протягом року залежно від сезону і навіть погоди.

Порівняно з підземними водами, для поверхневих характерні велика кількість завислих речовин, низька прозорість, підвищена кольоровість за рахунок гумінових речовин, що вимиваються з ґрунту, більш високий вміст органічних сполук, наявність автохтонної мікрофлори, присутність у воді розчиненого кисню.

Відкриті водойми легко забруднюються ззовні, тому з епідеміологічної точки зору є потенційно небезпечними.

В ряді маловодних, безводних місцевостей використовують привізну та метеорну (атмосферну) воду (дощову, снігову), яку зберігають в закритих водосховищах, наливних колодязях. Найкращою є ситуація, коли вода у джерелі водопостачання за своєю якістю повністю відповідає сучасним уявленням про доброякісну питну воду. Така вода не потребує ніякої обробки і необхідно лише не погіршити її якість на етапах забору з джерела та подачі споживачам. Але знезаражування такої води передбачається санітарними вимогами. Такими джерелами можуть бути лише деякі підземні міжпластові води, найчастіше – артезіанські (напірні). В усіх інших випадках вода в джерелі, особливо поверхневому, потребує поліпшення якості: зменшення каламутності (прояснення) і кольоровості (знебарвлення), позбавлення від патогенних та умовно-патогенних мікроорганізмів (знезараження), інколи покращення хімічного складу шляхом спеціальних методів обробки (опріснення, пом’якшення, дефторування, фторування, знезалізнення тощо).   

ВИСНОВОК до другого питання: Джерела водопостачання - поверхневі (річки, водосховища), ґрунтові та міжпластові води, службовці місцевого (децентралізованого) або централізованого водопостачання. Джерела водопостачання розрізняються за своїм походженням, наявністю у них води, її якості та санітарної надійності, тобто можливості зміни і погіршення якості води. Найбільш часто для централізованих водопроводів використовують поверхневі і міжпластові води. Глибокі міжпластові (артезіанські) води більш надійними в санітарному відношенні.

3.Гігієнічні вимоги щодо якості питної води та її санітарне оцінювання.

 Фізичні властивості та хімічний склад води. Органолептичні властивості води обумовлені фізичними, хімічними і біологічними факторами. Температура питної води повинна бути 8-12 С. Така вода приємна на смак, освіжає, добре задовольняє спрагу, швидко всмоктується і стимулює секреторну і моторну діяльність шлунково-кишкового тракту. Тепла вода п’ється неохоче, всмоктується повільніше, погано задовольняє спрагу. Приймання її у великій кількості викликає неприємні відчуття і навіть нудоту. Краще спрагу задовольняє прохолодна або гаряча води, яка сприяє секреції слини і швидше всмоктується, ніж холодна або тепла вода. При всякій температурі найкраще задовольняє спрагу, посилюючи слиновиділення, міцний настій чаю. Пиття води з температурою, нижчою від 5 С, викликає неприємні відчуття в порожнині рота, в тому числі зубний біль і може бути причиною переохолодження горла і рота. Близькою до оптимальної є температура води підземних джерел, що залягають на глибині 15-20 м від поверхні землі і річні коливання температури якої не перевищують 2 °С. Такі води добре захищені від забруднення з поверхні грунту. Значні зміни температури води, наприклад після дощу, вказують на фільтрацію поверхневих вод через товщу підгрунття і можливість їх бактеріального забруднення.

Людина віддає перевагу прозорій, без кольору, без неприємного запаху і присмаку питній воді. Вода не повинна містити водні організми, завислі частки або плаваючі плівки, які можна розрізнити неозброєним оком Часто присмак води залежить від хімічного складу води. В природі хімічний склад води формується при контакті води з різними геологічними породами, з якими вона стикалася, і залежить від розчинності мінералів. На якість води впливають також різні стоки. При таянні снігу, льоду, випаданні дощу утворюються зливові забруднені різними мікроорганізмами, органічними, неорганічними речовинами і механічними домішками води. Інтенсивність їх забруднення залежить від чистоти водозбірних поверхонь.  

Найбільше забруднені бактеріями, вірусами, яйцями гельмінтів, органічними речовинами господарсько-фекальні стічні води.

Промислові стоки багаті різноманітними неорганічними речовинами, концентрація яких часто перевищує санітарно допустимі величини. Крім того у воді можуть знаходитися речовини (реагенти), що використовуються при обробці води. Тому по наявності і кількості хімічних речовин можна судити про фізіологічну повноцінність води, ступінь і характер її забруднення, необхідність її обробки і можливість використання.

На органолептичні показники води впливає і мінеральний склад води. Ступінь мінералізації характеризує сухий залишок. Він дає загальну уяву про кількість розчинених у воді солей.

Доброю для вживання вважають прісну воду, загальна мінералізація якої не менше 100 і не більше 1000 мг/дм3 .

Мінеральні води (це частіше всього лікувальні) містять від 1 до 10 г/дм3 розчинних солей.

Солона (морська) вода має мінералізацію до 50 г/дм3 , а росольна - понад 50 г/дм3 .

Підвищення мінералізації прісних вод може проходити і за рахунок поступлення у воду посторонніх хімічних речовин.

Загальна твердість води переважно зумовлюється присутністю в ній карбонатів, бікарбонатів, хлоридів, сульфатів та інших сполук кальцію і магнію. Загальна жорсткість поділяється на карбонатну (усувну) і постійну (неусувну). Карбонатна твердість обумовлена наявністю у воді розчинних бікарбонатів кальцію і магнію, які при кип’ятінні води розкладаються на вуглекислоту і нерозчинні монокарбонати. Останні є причиною утворення накипу на стінках парових котлів, трубопроводів, радіаторів, самоварів, чайників та ін. водонагрівних приладів. Тому в медичній практиці інструменти багаторазового використання кип’ятять у дистильованій воді.

Постійною твердість називають ту твердість води, яка залишається після тривалого кип’ятіння води і зумовлюється наявністю у ній хлоридів, сульфатів, нітратів і фосфатів кальцію і магнію.

При збільшенні жорсткості води погіршується розварювання м’яса, бобових; погано настоюється чай і псується його смак; збільшується витрачання мила, оскільки піна утворюється лише після того, як увесь кальцій і магній будуть зв’язані (10 г кальцію зв’язують 166 г мила). Це створює незручності і під час купання, миття голови внаслідок осідання кальційових і магнійових солей жирних кислот волосся стає твердим, шкіра грубою. У осіб з чутливою, тонкою шкірою може наступати подразнення шкіри. При користуванні синтетичними миючими засобами (шампунями, пастами, порошками) подібні явища не бувають.

При різкому переході від вживання м’якої води до жорсткої, а особливо коли у воді є сульфати магнію, що трапляється в туристичних або експедиційних умовах, при зміні місця проживання можуть виникати тимчасові диспепсичні явища.

Вода, що не містить солей кальцію і магнію неприємна на смак.

Хлориди (хлор-іон)

Незабруднені прісні води переважно містять до 30-50 мг/дм3 хлоридів. Якщо їх кількість перевищує 350-500 мг/дм3 , такі води мають солонуватий присмак і несприятливо впливають на шлункову секрецію. Тому вміст хлоридів у водогінній воді не повинен перевищувати 250 мг/дм3 , в окремих випадках - 350 мг/дм3 .

Сульфати (сульфат-іон)

В кількостях понад 500 мг/дм3 надають воді гіркуватосолонуватого присмаку, несприятливо впливають на шлункову секрецію і можуть спричинювати диспепсичні явища (особливо при одночасному великому вмісті магнію у воді) у осіб, які не звикли до води такого складу. Згідно стандарту кількість сульфатів у питній воді не повинна перевищувати 250 (350) мг/дм3 .

Залізо в природних водах зустрічається в основному у вигляді бікарбонатів. При контакті води з повітрям двовуглекисле залізо окислюється з утворенням бурих пластівців гідрату оксиду заліза, які придають воді мутність і забарвлення. При пранні білизни залізо надає їй жовтуватого відтінку і залишає іржаві плями. Солі заліза (більше 0,3 мг/дм3 ) і марганцю (більше 0,1 мг/дм3) надають воді в’яжучого присмаку. Значно погіршується і смак чаю, приготованого на такій воді. Така вода непридатна для деяких процесів в харчовій промисловості надає маслу, сиру та іншим харчовим продуктам неприємного присмаку, в побуті (забарвляє білизну під час прання тощо).

ВИСНОВОК до третього питання: В даний час для оцінки якості води використовуються різні показники: органолептичні, хімічні, бактеріологічні, біологічні, гельмінтологічні та ін.,які дають можливість з повна оцінити якість води.

4.Хімічні й бактеріологічні показники якості питної води.

Хімічні показники забруднення джерела води. До них належать речовини, які містяться у сечі і фекаліях людей і тварин, або продукти їх розпаду (органічні сполуки, аміак, нітрити, нітрати, хлориди та ін.). Ці сполуки самі по собі в тих кількостях, в яких вони трапляються у прісній воді, нешкідливі для здоров’я людини і лише, вказують на забруднення ґрунту і води. Але поряд із ними вода може містити і патогенні мікроорганізми. Про загальну кількість органічних речовин у воді судять за окиснюваністю, вираженою в мг кисню, що витрачається при окисненні марганцевокислим калієм органічних речовин, які містяться в 1 дм3 води. Найменшу окиснюваність мають артезіанські води - до 2 мг/дм3 . У водах верхнього водоносного горизонту, що експлуатуються шахтними колодязями, окиснюваність дещо вища - до 3-4 мг/дм3 .

При збільшенні колірності води окислюваність зростає. У воді відкритих водойм окиснюваність може бути ще вищою. Підвищення окиснюваності води, особливо раптове, сигналізує про забруднення джерела стічними водами. Безпосереднє виявлення у воді збудників інфекційних захворювань є скрутним на увазі того, що методи виділення патогенних мікроорганізмів, особливо вірусів, складні і не дозволяють у короткий термін дати висновок про епідеміологічної характеристиці води. Тому санітарно-бактеріологічна оцінка проводиться за непрямими показниками, якими є:

1) мікробне число і

2) вміст кишкової палички.

Обидва ці показника загальноприйняті на основі тривалих спостережень, які свідчать про те, що чим сильніше забруднена вода, тим більше в ній сапрофітної та кишкової мікрофлори і, навпаки, чим менше вона забруднена (особливо виділеннями людини і господарсько-побутовими стічними водами), тим менше в цій воді число мікробів і, зокрема, кишкових паличок і, отже, тим слабкіше виражена можливість виникнення інфекційних захворювань при вживанні такої води.

Мікробне число (загальна кількість мікробів в 1 мл води) є орієнтовним показником, оскільки підраховуються всі які знаходяться в пробі мікроби без їх ідентифікації; воно вказує на забруднення води будь стічною рідиною, покидьками і т. д., які не гарантовані від вмісту в них патогенних бактерій.

Для того щоб з'ясувати ступінь епідеміологічної небезпеки води щодо кишкових інфекцій, необхідно встановити інтенсивність фекального забруднення води, тобто визначити кількість кишкових паличок у воді, так як чим більше Е. coli у воді, тим сильніше вона забруднена фекаліями.

Кількісно наявність кишкової палички характеризується двома показниками: а) колі-титр — це найменша кількість води (в мілілітрах), в якому міститься одна кишкова паличка,

б) колі-індекс — кількість кишкових паличок в 1 л води.

ВИСНОВОК до четвертого питання: Дуже важливим є визначення наявності у воді бактерій групи кишкової палички і Е. соїі, які виділяються з випорожненнями людини і тварин. Наявність їх у воді свідчить про фекальне забруднення і, відповідно, про можливе забруднення води патогенними мікроорганізмами кишкової групи.

5. Очищення та знезараження води

Очищення води — це звільнення від завислих у ній часток, що дає змогу покращити ЇЇ якість (усунення каламутності і забарвлення).

Очищення можна здійснити відстоюванням та фільтруванням, але це потребує багато часу і не дає бажаного ефекту. Тому для цього найчастіше використовують коагуляцію за допомогою сірчанокислого алюмінію — Аl2(5О4)3 (глинозем). Коагулянт зв'язується з солями кальцію і магнію, утворюючи гідрат оксиду алюмінію — Аl(ОН)3, який у вигляді пластівців осідає на дно. Після коагуляції воду фільтрують.  

Знезараження води спрямоване на знищення у ній мікроорганізмів. Для цього воду переварюють, хлорують, озонують, обробляють ультрафіолетовим промінням тощо. При переварюванні води протягом 5—10 хв. гинуть майже всі мікроби, але цим способом не можна знезаражувати велику кількість води.

Хлорування води — найбільш поширений спосіб її знезараження. Він ефективний, простий і економічний. На водопровідних станціях та у плавальних басейнах воду хлорують газоподібним хлором за допомогою спеціальних приладів — хлораторів, що здатні забезпечити необхідне дозування та безперервне подання хлору. При хлоруванні води на знищення мікробів йде незначна частка хлору, а решта зв'язується із завислими у воді частками, вступає у реакцію з органічними речовинами та йде на окислення неорганічних.

При введенні у воду хлору кількість, якого перевищує її хлорпотребу, утворюється залишковий хлор. Необхідну для знезараження води кількість хлору, називають хлорпотребою.

Озонування води здійснюється за допомогою озону, який пропускають через неї. При цьому озон розкладається до атомарного кисню (О3  О2 + О), який знешкоджує мікроорганізми. З гігієнічної точки зору, озонування є одним з кращих методів знезараження води. При цьому зменшується забарвленість води, зникають зайві запахи та присмаки, вода набуває приємного блакитного відтінку і сприймається як джерельна. Доза озону, необхідна для знезараження води, становить 0,5—6 мг·л -1 , тривалість озонування — 3-5 хв.

Знезараження води ультрафіолетовими променями здійснюють у спеціальних бактерицидних установках, де вода (тонким шаром) протікає між штучними джерелами ультрафіолетової радіації. Найефективнішими виявилися промені з довжиною хвилі 250—260 нм, які здатні проникати через 25-сантиметровий шар прозорої води. Разом з тим каламутність і особливо забарвленість та вміст заліза зменшують проникність води для бактерицидних променів.

Очищення та знезараження води у польових умовах має певні особливості. Для цього використовують коагулянти (сірчанокислий алюміній) та прості фільтри. Найчастіше воду переварюють або хлорують хлорним вапном, якість якого залежить від вмісту в ньому активного хлору, тобто хлору, що справляє знезаражуючу дію. Вміст активного хлору має бути не менший за 15 %. Для цього вапно зберігають у закритій ємності, у сухому прохолодному й темному місці. Хлорування води у польових умовах може здійснюватись нормальними дозами (якщо раніше вода була очищеною) та підвищеними дозами, тобто перехлоруванням (якщо є підозра на значне її забруднення).

Для знезаражування малої кількості води використовують переварювання, таблетки, що містять хлор: пантоцид (1 таблетка містить 3 мг активного хлору), аквацид (4 мг активного хлору), або йодні таблетки (3 мг активного хлорйоду).

Якість питної води залежить від системи водопостачання, яка може бути місцевою і централізованою. Перша більш поширена у сільській місцевості. Воду беруть із шахтних і трубчастих колодязів та криниць. Централізоване водопостачання здійснюється за допомогою водопроводу. Він являє собою систему споруд для добування, очищення, знезараження та доставки води до споживача.

ЗАГАЛЬНИЙ ВИСНОВОК: Вода, як повітря і їжа, є одним із найважливіших елементів зовнішнього середовища, без якого неможливе життя. Людина без води здатна прожитии лише 5-6 діб, адже її тіло всередньому на 65% складається з цієї речовини. Без води не відбувається жоден біохімічний, фізіологічний та фізико-хімічний процесс обміну речовин та енергії: неможливі травлення, дихання, анаболізм (асиміляція) та катаболізм (дисиміляція), синтез білків, жирів, вуглеводів із чужорідних білків, жирів, вуглеводів харчових продуктів. Тож потрібен безперервний контроль за водними ресурсами, щоб передбачити потрапляння неякісної води до наших домівок .