Гласність і політичний плюралізм

Гласність і політичний плюралізм. Виконала: Вчитель історії та правознавства. Школи І-ІІІ ступеня №256 м. Києва. Марко Ліля Петрівна

М. Горбачов ініціював в СРСР політику гласності, за допомогою якої передбачалося сформувати зворотний зв’язок між владою й населенням та активізувати громадян на підтримку реформ.1. Політика гласності

Гласність – це внутрішня політика, що проводилася керівництвом СРСР у період перебудови. Її риси: відносна відкритість і правдивість у діяльності державних і громадських організацій часткова свобода слова урахування громадської думкивідмова від ідеологічного тиску на суспільство, переслідувань за переконання та висловлені думки й судження.

Незважаючи на заявлені зміни, у СРСР продовжував функціонувати головний цензурний літературний орган – Головне управління у справах літератури та видавництва і згодом створене на його базі Головне управління з охорони державних таємниць у пресі (1989–1991). Це означало, що влада не відмовлялася від впливу на зміст інформації, яку отримувало суспільство.

Набув масовості рух за відновлення історичної правди (ліквідацію «білих плям»). Цей процес включав: В українському суспільстві зростав інтерес до історії голоду 1932– 1933 рр., масштабів і наслідків сталінських репресій, історії української державності, характеру українських національно-визвольних змагань, «українізації» 1920-х рр., діяльності ОУН і УПА.4. плюралізм думок2.уписування їх в історичний контекст3. розкриття та вивчення раніше заборонених тем1. повернення забутих імен і творців5.нову інтерпретацію відомих фактів

З другої половини 1988 р. розпочалася реабілітація тих, хто був безпідставно засуджений у 1930–1940-х рр. і на початку 1950-х рр. На початок серпня 1989 р. було реабілітовано понад 59 тис. осіб.

Улітку 1988 р. на ХІХ конференції КПРС було порушено питання про необхідність реформування радянської політичної системи. Проголошувався курс на створення правової держави, розвиток парламентаризму, поглиблення демократичних перетворень. Новий політичний курс означав, що влада відмовлялася від диктатури партії, визнавала народ джерелом влади, а також верховенство закону та прав особистості, погоджувалася на пошук політичного консенсусу та висловлювала готовність до компромісів.

Політичний плюралізм – це характеристика політичної системи суспільства, за якої соціальні групи мають можливість висловлювати власні позиції через своїх представників у політичних і громадських організаціях. Плюралізм передбачає різні позиції, погляди, що відображають розмаїтість інтересів у суспільстві. Отже, виникає багатопартійність.

2. Активізація національно-демократичного руху. На противагу новим суспільно-політичним тенденціям в Україні проводився жорсткий консервативний курс. Відсутність серйозних зрушень в економічному та соціальному житті. Відставання від процесів перебудови. Екологічна катастрофа. Негативне ставлення КПУ до новостворених громадських організацій, учасники яких вказували на соціальні, екологічні проблеми. Посилення русифікаціїШтучне обмеження доступу до інформаціїусе це сколихнуло українське суспільство

Неформальні організації – це громадські організації, які виникали в умовах перебудовної лібералізації, тобто без попереднього розгляду цілей, програми, структури й кадрового складу в партійних комітетах і КДБ. Неформальний рух у республіці нараховував значне коло прихильників та охоплював широку палітру соціальних інтересів. Найбільшу кількість становили культурно-історичні, суспільно-політичні, екологічні, спортивні самодіяльні групи, об’єднання та організації.

Діяльність цих і багатьох інших організацій поступово виходила за межі нечисленних зібрань учасників і набувала дедалі більшого розголосу. Форми діяльності: від підготовки та розповсюдження позацензурної преси до відстоювання прав і свобод шляхом проведення мітингів, зборів, демонстрацій.

Наприкінці 1980-х рр. демократичні сили стали відкрито використовувати національну символіку. Символом українського національного опору радянській владі знову став синьо-жовтий прапор. В авангарді боротьби за докорінні зміни в суспільстві була українська інтелігенція, орієнтована на незалежність України.

Розгортання національно визвольного руху. ПЕРЕДУМОВИПолітика гласності, повернення творів В. Винниченка, М. Костомарова, М. Грушевського, представників “розстріляного відродження”Відродження української історії, повернення тем Української революції, Голодомору тощо. Чорнобильська катастрофа, яка продемонструвала безвідповідальність влади. Падіння “залізної завіси, що суттєво обмежувала або неуможливлювала культурні контакти з Заходом”Включення митців, особливо письменників, у громадсько-політичне життя

3. Зміни в політичному керівництві УРСРПерший секретар ЦК КПУ В. Щербицький, який 17 років перебував на посаді, був непримиренним і жорстким у боротьбі з «українським націоналізмом». Нічого не змінилося в політиці КПУ й за керівництва В. Івашка (1989–1990). Партія не встигала за перебігом подій, її бюрократичний апарат демонстрував нездатність перебудовуватися разом з країною та вести політичну боротьбу в нових умовах.

Партійне керівництво не просто ігнорувало вимоги опозиційних сил, процеси демократизації, а найчастіше протистояло їм. Партія поступово перетворилася на гальмо перебудови, а потім і на її прямого ворога. Партія почала розколюватися, спочатку ідейно, згодом організаційно. У травні 1990 р. прихильники оновлення політики в Україні об’єдналися в «Демократичну платформу». На початок 1990-х рр. партійні структури остаточно втратили вплив на розвиток ситуації в республіці. Політична ініціатива перейшла від ЦК КПУ до Верховної Ради УРСР.

4. Формування багатопартійної системи. У процесі становлення української багатопартійності розрізняють два етапи.І етап - допартійний (1988–1990 рр.): виникнення неформальних політизованих і політичних організацій, які стали основою легалізованої опозиції та своєю діяльністю підготували умови творення власне політичних партій.ІІ етап - початкової багатопартійності (1990 – серпень 1991 р.): формування нормативно-правової бази багатопартійності поява парламентської опозиції ініціювання представниками демократичного блоку важливих державних рішень поява численних політичних партій.

Формування багатопартійної системи{F1 E57542-A484-4997-85 E9-81398296 BDD6}Передумови. Демократизація суспільно-політичного життя. Діяльність дисидентських організацій. Нездатність КПРС здійснювати керівництво суспільством. Вилучення статті про керівну і спрямовуючу роль КПРС (ст.6 Конституції СРСР)Початок формування1990 р. Верховна Рада УРСР прийняла постанову “Про порядок реєстрації громадських об’єднань”. Перша новостворена партія - Українська республіканська партія (УРП) на базі УГС, лідер Л. Лук’яненко. Результати1990-1991 рр. - понад 20 партій. Мета партій - самостійна Українська держава. Малочисельні, без чітко визначеної ідеології та соціальної бази

ПОЛІТИЧНІ ПАРТІЇПРАВІЦЕНТРИСТСЬКІСОЦІАЛ-ДЕМОКРАТИЧНІЛІВІ

Домашнє завдання§24 читати. Скласти таблицю у зошиті “Політичні партії”{F1 E57542-A484-4997-85 E9-81398296 BDD6}Напрямок. ПартіїПрограмні засади