Презентація (тема: "Дисидентський рух в Україні в період загострення кризи радянської системи (друга половина 60-х – початок 80-х років ХХ ст.)"

Питання:1. Дайте визначення терміну «дисиденти».2. Назвіть причини виникнення дисидент-ського руху в Україні.3. Які дисидентські організації діяли за часів «хрущовської відлиги»?АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ

Мужня самовіддана боротьба дисидентів зробила можливим та неминучим здобуття Україною незалежності в 1991 р. Більше 30 років тому наша держава міцно стала на шлях вільного демократичного розвитку. Ми мусимо знати та пам’ятати громадянський подвиг людей, які, незважаючи на переслідування, залякування, тюрми, боролися проти тоталітарного режиму, викривали його злочини, і, через це, наближали час розпаду СРСР. Саме завдяки їм ми маємо змогу жити в умовах демократичного суспільства. Чому ми маємо знати про діяльність дисидентів?

ТЕМА УРОКУ: ДИСИДЕНТСЬКИЙ РУХ В УКРАЇНІ в ПЕРІОД ЗАГОСТРЕННЯ КРИЗИ РАДЯНСЬКОЇ СИСТЕМИ(друга половина 60-х – початок 80-х років ХХ ст.)»

напрями та методи боротьби дисидентів проти тоталітарного режиму в Україні;методи репресивної політики радянської влади щодо інакодумців;нові імена дисидентів – мужніх борців проти тоталітарного режиму.нові поняття: «самвидав», «правозахисний рух», «Українська гельсінська група»На уроці ви зможете зможете дізнатися про:

№Напрям дисидентства. Критика тоталітарного режиму. До чого прагнули1. Правозахисний. Викриття фактів порушення прав людини, інформування світової громадськості про ці факти. Забезпечення в реальному житті прав та свобод людини, гарантованих Конституцією СРСР2. Національний. Засудження політики русифікації, пригнічення української культури. Створення умов для вільного розвитку української культури3. Релігійний. Засудження ліквідації Української греко-католицької та Української автокефальної православної церков. Забезпечення права на свободу совісті, відродження та вільний розвиток заборонених церков. НАПРЯМИ ДИСИДЕНТСЬКОГО РУХУ

МЕТОДИ БОРОТЬБИ ДИСИДЕНТІВ

4 вересня 1965 р. відбулася найвідоміша акція дисидентів: у київському кінотеатрі «Україна», де пройшла прем’єра фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків». На початку кіносеансу, протестуючи проти політики влади, Іван Дзюба, В’ячеслав Чорновіл та Василь Стус повідомили присутніх про те, що в Україні відбуваються арешти інакомислячих. Ця подія вважається першим громадським політичним протестом у СРСР після доби правління Сталіна. ГРОМАДСЬКІ АКЦІЇ

Кінотеатр «Україна» у Києві

Донесення КДБ УРСР про події в кінотеатрі «Україна» (1965 р.)

«Самвидав» – непідконтрольний державі засіб видання та поширення позацензурної літератури в 1960-1980-х роках. Дисиденти, їх знайомі переписували або передруковували, а потім розповсюджували заборонені твори. Саме через самвидав побачили світ відомі твори І. Дзюби, В Чорновола та інших інакодумців. «САМВИДАВ»

ІВАН МИХАЙЛОВИЧ ДЗЮБА

У вересні-грудні 1965 р. Іван Дзюба написав статтю «Інтернаціоналізм чи русифікація?». Звертаючись безпосередньо до керівництва України, автор статті критикував радянську національну політику. Іван Дзюба піддав гострій критиці політику русифікації, дискримінацію українського народу в економічній, політичній, культурній сферах.«ІНТЕРНАЦІОНАЛІЗМ ЧИ РУСИФІКАЦІЯ?»

В’ЯЧЕСЛАВ МАКСИМОВИЧ ЧОРНОВІЛ

Схожий суспільний резонанс у тогочасній Україні та за кордоном отримали 2 праці молодого журналіста В’ячеслава Чорновола «Правосуддя чи рецидиви терору» та «Лихо з розуму» (портрети 12 «злочинців»). Обидві вони звертали увагу на неправомірність арештів та засудження українських дисидентів у 1965-1966 рр. ПРАЦІ В’ЯЧЕСЛАВА ЧОРНОВОЛА

ЗАКОРДОННЕ ВИДАННЯ ПРАЦІ«ІНТЕРНАЦІОНАЛІЗМ ЧИ РУСИФІКАЦІЯ?» (видавництво «Сучасність», Мюнхен, 1968 р.)

Ще одним дієвим методом боротьби були офіційні звернення дисидентів. Вони неодноразово зверталися до керівництва СРСР, міжнародної спільноти, у яких намагалися привернути увагу до порушення прав людини. Найбільш відомим є відкритий лист до керівництва СРСР (1968 р.), у якому йшлося, що закриті судові процеси, влаштовані владою для розправи над інакомислячими, є порушенням прав, гарантованих конституцією країни. Серед «підписантів» (139 осіб) були І. Дзюба, І. Драч, Л. Костенко, В Стус, І. Світличний, Є. Сверстюк, А. Горська, С. Параджанов тощо. ЗВЕРНЕННЯ, ЛИСТИ-ПРОТЕСТИ

Своєрідною кульмінацією правозахисного руху стало створення у листопаді 1976 р. Української гельсінської групи (УГГ). Головною метою групи було ознайомлення країн-учасників Гельсінських угод і світової громадськості з фактами порушень на території УРСР Загальної декларації прав людини ООН (1948 р.)СТВОРЕННЯ ПРАВОЗАХИСНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ

стежити за виконанням владою гуманітарних статей Гельсінських угод;сприяти ознайомленню громадян республіки з міжнародними стандартами з прав людини;домагатися, щоб на міжнародних конференціях, де обговорюватиметься виконання Гельсінських угод, була присутня українська делегація;вимагати акредитування в Україні представників незалежних зарубіжних прес-агентств. ОСНОВНІ ЗАВДАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ГЕЛЬСІНСЬКОЇ ГРУПИ:

МИКОЛА ДАНИЛОВИЧ РУДЕНКО – ГОЛОВА УГГ

ЧЛЕНИ УРАЇНСЬКОЇ ГЕЛЬСІНСЬКОЇ ГРУПИ

Перебуваючи у таборах, дисиденти, доведені до відчаю, вдавались до радикальних методів протесту проти існуючого режиму. Сама система часто штовхала політичних “злочинців” до бойкотів, голодовок. Так, внаслідок голодування померли Олекса Тихий, Юрій Литвин, Василь Стус. Усі вони виступали проти нестерпних умов, в яких тримали політв’язнів. ГОЛОДУВАННЯ, БОЙКОТИ

ВАСИЛЬ СЕМЕНОВИЧ СТУС

ОЛЕКСІЙ ІВАНОВИЧ ТИХИЙ

ЮРІЙ ТИМОНОВИЧ ЛИТВИН

МЕТОДИ БОРОТЬБИ ВЛАДИ З ДИСИДЕНТАМИ

Сучасні дослідники виокремлюють три «хвилі» арештів: Перша – серпень-вересень 1965 р. (заарештовано 25 осіб). Друга – 1970-1972 рр.(заарештовано понад 100 осіб). Третя – початок 1980-х років (заарештовано близько 60 осіб). АРЕШТИ ТА УВ’ЯЗНЕННЯ

Тоталітарний режим вживав «дуже специфічні» методи для приборкання протестів інакомислячих. Відомі випадки, коли українських дисидентів, яких влада вважала «психічно хворими», направляли на примусове лікування до психлікарень. Найвідомішою серед таких лікарень була Дніпропетровська. Саме в ній “лікувався” український та російський правозахисник Петро Григоренко. Психіатричному впливу піддались ще ряд дисидентів таких як: І. Тереля, Л. Плющ, М. Плахотнюк, В. Рубан, М. Ковтуненко та інші. ПРИМУСОВЕ ПСИХІЧНЕ ЛІКУВАННЯ

ПЕТРО ГРИГОРОВИЧ ГРИГОРЕНКО

Дуже поширеними методами боротьби з дисидентами було звільнення з роботи, заборона писати, друкувати, знімати фільми тощо. Постійними супутниками опозиціонерів стали стеження, цькування, виклики в органи КДБ і попередження про антирадянську агітацію. Дисидентів виключали з КПРС, позбавляли радянського громадянства.ІНШІ МЕТОДИ

ВАСИЛЬ АНДРІЙОВИЧ СИМОНЕНКО

СЕРГІЙ ЙОСИПОВИЧ ПАРАДЖАНОВ

Отже, в період загострення кризи радянської системи розвиток дисидентського руху продовжувався. Він стає більш масовим та організованим. З’явилися нові методи боротьби з радянським режимом. По відношенню до дисидентів влада виключала навіть можливість діалогу та здійснювала судові та позасудові переслідування. У зазначений період відбулися три «хвилі» арештів. Дисидентська критика сприяла пробудженню громадянської активності, усвідомленню людьми несправедливості існуючих порядків. Завдяки цьому відбувалося поступове розхитування радянської тоталітарної системи, поширення й утвердження в народі демократичних ідеалів. ВИСНОВКИ

Прошу вас дати відповіді на такі питання:1. Чому в середині 1960-х років активізувався дисидентський рух в Україні?2. Які методи боротьби дисидентів вам відомі?3. Яке значення мав дисидентський рух?ЧИ ЗАСВОЇЛИ ВИ НОВИЙ МАТЕРІАЛ?

1. Опрацювати параграф № 14 підручника, 2. Виконати письмово завдання №7, 9, 12, що стосуються діяльності дисидентів, які допоможуть вам краще осмислити матеріал вивченої теми. 3. Окрім того, виконайте письмово творче завдання № 15. Вам необхідно за наведеними у підручнику п’ятьма фактами з біографій відомих дисидентів самостійно визначити особливості боротьби радянської влади з інакомислячими. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ