Година історичної пам’яті «Обпалене війною обличчя Борщівщини»

                   Година історичної пам’яті

«Обпалене війною обличчя Борщівщини»

Вчитель. Пам'ять. Це  не просто частина історії. Пам'ять - це наша совість, біль, наша гордість. Пам'яті наших дідів, батьків і старших братів, пам'яті вічно молодих солдатів і офіцерів, що мужньо боролися з ворогом і перемогли, пам'яті тих, хто поліг смертю хоробрих, пам'яті всіх, чиї серця обпалила Друга світова війна присвячується…

Доки світанками сонце встає,

А на калині зозуля кує –

Пам’ять людська не забуде повік

Мук закатованих, попелу крик.

Там, де кривавий пройшов душогуб,

Свідком лишився опалений дуб.

Чорний, як лихо. І жахом пропах.

Навіть боїться гніздитися птах.

Віти - мов горе заламаних рук.

Ні! То не свідок. А Пам’ятник мук!

Доки світанками сонце встає –

Нам на калині зозуля кує!

Тільки, як тріскає в тиші земля,

Стогін важкий із могил промовля:

«Спинись, Людино! Мовчки поклонись.

У тишині задумайся на мить.

І нам життя всміхалося колись.

Дзвонила сонцем сяюча блакить.

Ми мали в серці мужність і любов

 І вірили у Перемоги час.

Хоча зотлілий попіл захолов,

Але наш голос досі не погас.

Орали ми і засівали лан,

Щоб добротою колосився світ.

Якби зібрати болі наших ран,

То розколовся б навіть і граніт!

Не треба сліз! Ще наші нас печуть,

Як тихо плаче росами трава.

Нехай же мирно променіє путь,

Для тих, хто наших мук не забува!

Коли не спить далекий небосхил

 І стелиться туманом сивина,

Наш гнівний голос чути із могил:

«Хай буде тричі проклята війна!

Студент. Війна... Страшна війна минулого століття, пекуча рана, яка болить досі чи не в кожній родині України.              і

Студент.. Минають роки, відлітають у вічність... Більше 70 літ  минуло з тієї тривожної ночі, коли замовкли останні постріли гармат, прийшов мир, настала тиша, за яку заплачено ціною життя мільйонів людей.

Студент. В жахіття війни було втягнуто 80% населення земної кулі. Друга Світова тривала довгих 6 років. Вона пронеслася над величезними територіями Європи, Азії й Африки, охопила простори всіх океанів. У цій війні загинуло близько 60 мли осіб, не говорячи вже про поранених і тих, хто пропав безвісти. Лихо й страждання, які пережили люди, незмірні.

Студент. Все далі відходять грізні роки Другої Світової війни. Але не згасає пам'ять про тих, хто приніс на вівтар Великої Перемоги своє життя, хто поліг у боях заради щастя інших.

Вчитель.  Для України Друга світова війна - національна трагедія, під час якої українці, позбавлені власної державності, змушені були воювати за чужі імперські інтереси.

Україна зробила значний внесок у перемогу над нацизмом та союзниками Німеччини.  На боці Об’єднаних Націй воювали українці у складі армій Великої Британії та Канади (45 тис. осіб), Польщі (120 тис.), СРСР (більше 6 млн), США (80 тис.) і Франції (6 тис.), а також визвольного руху в самій Україні (100 тис. в УПА) - разом 7 млн осіб. Понад 2,5 млн українців були нагороджені радянськими та західними медалями та орденами, більше 2 тис. стали Героями Радянського Союзу, з них 32 - двічі, а найкращий ас союзної авіації Іван Кожедуб – тричі.

Із Україною також пов’язане і завершення війни. 2 вересня 1945 р. генерал Кузьма Дерев’янко, український радянський військовий діяч, Герой України, уродженець с.Косенівці, що на Уманщині, від імені СРСР приймав беззастережну капітуляцію Японії.

Для надання історичної довідки «Україна в другій світовій війні» запрошую викладача історії

Протягом попередніх 24 років незалежна Україна відзначала 9 травня День Перемоги за усталеним радянським/російським зразком. Святкування за цим (пост)радянським зразком не відповідали історичній пам’яті українського народу і загальноєвропейським традиціям, призводили до ігнорування трагічних сторінок II світової війни, закріплювали в свідомості культ війни. Результатом цього стало домінування історичних міфів, перманентне протистояння в суспільстві та посилення впливу Російської Федерації на громадське та політичне життя в Україні.

Завдяки Указу Президента «Про заходи з відзначення у 2015 році 70-ї річниці Перемоги над нацизмом у Європі та 70-ї річниці завершення Другої світової війни» та Закону «Про увічнення перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939-1945 років» Україна розпочинає нову традицію святкування 8 та 9 травня в європейському дусі пам’яті та примирення.

22 листопада 2004 року Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію №А/ЯЕ8/59/26, в якій проголосила 8 і 9 травня Днями пам’яті та примирення. Нею державам-членам ООРІ, неурядовим організаціям, приватним особам, крім святкування своїх Днів Перемоги чи Визволення, рекомендовано також щороку відзначати один або два дні як данину пам’яті всім жертвам Другої світової війни. У Великій Британії та країнах Співдружності відзначається «День Перемоги в Європі»; у Вірменії - «День Миру»; у Норвегії - «День визволення»; у Словаччині - «День перемоги над нацизмом»; у США - «День Пам’яті»; у Франції - «День Перемоги»; у Чехії - «Національний День».

Новий зміст відзначення Дня пам’яті та примирення і Дня перемоги включає в себе:

- переосмислення подій II світової війни, руйнування радянських історичних міфів, чесний діалог навколо складних сторінок минулого;

- рівне вшанування пам’яті кожного, хто боровся з нацизмом, підкреслення солідарності та бойового братерства усіх Об’єднаних Націй, як держав, так і бездержавних тоді народів (євреїв, українців та ін);

- перенесення акценту з історії військових дій на історії конкретних людей, а відтак відмову від святкування на користь вшанування.

Символ відзначення Дня пам’яті та примирення і Дня перемоги — червоний мак. Гасло “1939—1945. Пам’ятаємо. Перемагаємо”

Презентація «Україна в другій світовій війні».

Студент. Це все було... Були німі кургани, війна ішла не на життя, а на смерть. Як сиві Дніпрові води, збігають роки. Журавлиними ключами відлітають у далекий вирій дні. А навкруги вирує вічне життя...

Студент.Ми свято шануємо пам'ять усіх,

Хто власним життям нашу юність зберіг,

Хто впав за свободу у грізну годину,

За землю священну, за Україну!

 Вони у бронзі й камені звелись,

Летять роки і хмари понад ними.

Все менше тих, хто бачив їх колись,

Все менше тих, хто бачив їх живими

Вчитель. Мільйонам людей назавжди врізався в пам’ять біль Другої Світової війни. Червоним лиховісним полум'ям кривавого терору увірвався він до мирних осель Західної України далекого 1939 року, розірвав небо хижою тінню фашистської навали, димом пожеж, смертю і руїнами в  червні  1941 року. Вікопомна неділя, мирний день відпочинку, обернувся довгими роками стрждань.

До цього дня люди на Західному Поділлі жили спокійним і буденним життям. Розміреним життям жив і наш Борщів.

У місті функціонував промкомбінат із шевським, кравецьким, ковбасним цехами , ряд нових промислових артілей. Селянам допомагала новостворена Борщівська МТС. На просторих ланах  району працювали  трактори. У Борщеві була  середня школу з українською мовою навчання, дві семирічки — з польською та єврейською мовами. Школи відвідували 1260 учнів, яких навчали 46 учителів. Було відкрито також поліклініку, пологовий будинок, три фельдшерсько-акушерських пункти. Жителів  району обслуговували 9 лікарів, 6 акушерок, 12 медсестер і санітарок.

Працювали районна бібліотека і Будинок культури. У 1940 році залізодорожна  станція Борщів стала кращою в Тернопільському відділку Львівської залізниці.

Але мирне життя нашої Борщівщини було перерване віроломним нападом фашистської Німеччини. Через 16 днів після нападу на СРСР, 7 липня 1941 року в Борщів вступили угорські, потім німецькі війська. За час окупації до Німеччини було вивезено тисячі центнерів хліба, тисячі корів, коней і овець, майже все поголів'я свиней. Сотні наших земляків забрано на роботи.

Окупація була жахлива. Фашисти розстріляли 2852 мирних жителів єврейської національності, пограбували майно, підірвали школу, Будинок культури, електростанцію, виробничий корпус тютюново ферментаційного заводу, залізничну станцію.

Ось кілька спогадів очевидців про події того часу.

Спогади очевидців

Студент. скільки б не минуло років і десятиліть від того недільного ранку, коли пролунало страшне слово „війна”, вони ніколи не принесуть спокою матерям, діти яких віддали найдорожче - життя у боротьбі з фашистськими загарбниками.

Студент. Сьогодні ми віддаємо данину пам’яті тим, хто загинув на фронтах Другої Світової війни, хто віддав життя, щоб ми жили щасливо.

Упав солдат в бою нерівнім

 На трав настелені мости...

Та поклялися друзі вірні

До Перемоги з ним прийти.

И таки прийшли. О тій годині,

Коли настав кінець війни,

Він розписався у Берліні

Своїм багнетом на стіні.

Коли ж додому повертали,

Звільнивши од напруги світ,

До праці вірні друзі стали,

А він підвівся на граніт.

Підвівсь і став як образ слави

О тих, що ніч перемогли,

Щоб діти вільної держави

 Рівнятися на них могли.

Багато на нашій землі обелісків,

Вкарбовані в них золоті імена

Вклонися, людино, їм низько-низько,

Це пам'ять, яку залишила війна

Ми пам'ятаєм, хто в лиху добу

В броні важкій віддав останні сили,

Ми зараз квіти і терпку журбу Приносим на засмучені могили.

' 

Студент. Мільйони людей забрала Друга світова війна. Це важко усвідомити. Смерть однієї людини - це трагедія. А коли мільйони…. Загиблим не болить. У живих продовжують кровоточити рани: у ветеранів, які втратили своїх друзів однополчан, душі, які простріляні похоронками, у рано посивілих дітей війни, які не побачили своїх батьків і пережили пекло окупації.

Студент. Крізь дощі і сніги, крізь роки і лихоліття говорять з нами ті, хто не посміхнеться сьогодні, не зустріне цю весну.

Студент.Поклонімося ж тим, хто поліг у бою, Хто покрив землю рідну собою,

Поклонімося всім, хто впав у бою,

Хто відстояв нашу свободу.

РАЗОМ;

Це потрібно не мертвим, Це потрібно живим.

Студент. Хвилина мовчання...

Вона більше нам розкаже,

Ніж тисячі, а чи мільйони слів...

Вчитель. Про подвиг безіменний всього не вимовить словами,

Лиш тільки серце може розказати,

Але воно, на жаль, не має мови,

Лиш має біль, тому я прошу всіх вшанувати пам’ять полеглих співвітчизників хвилиною мовчання.

Хвилина мовчання

Студент.У війни не жіноче обличчя. А скільки матерів, сестер, коханих чекали і не дочекалися своїх синів, братів, чоловіків. У народі недаремно кажуть, що час не владний над материнським горем.

Старенька мати йде до свого сина... Гранітні плити плачуть під ногами,

Стукоче серце в грудях, ниє спина.

- Як важко було у часи розлуки

Без тебе жити і без твого тата...

Тече сльоза і падає на плити.

Зі стелі очі дивляться хлоп’ячі, їм тільки жити, жити і творити,

Вони ж навік залишаться дитячі.

Стоїть старенька й плаче, ні - ридає...

Стоїть старенька жінка-мати на могилі,

Від чоловіка, сина погляд відвести не в силі,

А вони довічно житимуть у сні.

Вони приходять в материне серце –

 В боях полеглі воїни-сини...

«Балада про мальви»

Студент.Пам’ятаймо, що багато жінок, юних дівчат виносили на своїх тендітних плечах поранених, збивали ворожі літаки, були снайперами, виконували чоловічу роботу в тилу ворога. Вони часто гинули, не проронивши ні слова в руках фашистських катів.

Студент. Дівчина в сірій шинелі,

В куцих, простих чобітках

Йшла, де взривались шрапнелі,

Йшла з автоматом в руках.

Дівчата в бої йшли крізь ночі,

З калюж умивались дощем, їм бачились коси дівочі Під грізним гарматним вогнем.

Недобрії очі лякали,

І танків боялись в бою.

Вони як мужчини, вмирали.

Землю обнявши свою.

Студент.Катами мучена, розп’ята,

Ти не скорилась ворогам

Ти знала: прийде час розплати

Впаде на голови катам.

Ти знала мучитись не довго,

Що заясніє небозвід,

Що зійде сонце, зійде сонце І все дивилася на схід;

У далину де дні і ночі Від вибухів здіймався дим,

Дивились виплакані очі

Вчитель. Шість довгих років війни впали важким тягарем на плечі борщівщан.

За неповними даними, гітлерівці розстріляли 7125 мирних жителів, вивезли на каторжні роботи до Німеччини 1358 юнаків і дівчат. Великої шкоди завдали виробничому і житловому фонду району. Тільки у Борщові вони зруйнували електростанцію, млин, школу, лікарню, відділення зв'язку, спиртовий заводів, 85 житлових будинків, Народний дім — цінну архітектурну пам'ятку .

Найбільше потерпіли від воєнного лихоліття селища Мельниця- Подільська і Скала-Подільська, села Більче-Золоте, Вовківні, Олексинці і Шершенівка, де більшість будинків було спалено або ж зруйновано, в тому числі дві церкви, дві синагоги, шість шкіл і шість бібліотек, пограбовано машинно-тракторні станції. Народне господарство району зазнало втрат на суму 124,2 мільйона карбованців.

Довгим був шлях до перемоги, до визволення українських міст та сіл.

Наш Борщів остаточно був звільнений від фашистів 6 квітня 1944 року. У місто вступили бійці 129-ої гвардійської стрілецької дивізії (командуючий — генерал- майор С. М. Бушєв). Першим військовим комендантом Борщева був майор Кулявін, командир батальйону 44-ої гвардійської танкової бригади.

Боротьбу проти загарбників вели і відділи УПА. Вони, зокрема, "організували напади на німецькі мануфактурні магазини в Борщові та Іване-Пустому, захищали селян від насильного вивезення до Німеччини, саботували хлібоздачу"

24 березня 1944 року частини і з'єднання армій Першого Українського фронту, звільнивши ряд населених пунктів району, оволоділи Борщовом. Але оточене в околицях Кам'янця-Подільського велике угруповання німецьких військ прорвало оборону і ЗО березня знову ввірвалось у райцентр.

Запеклі бої з ворогом спалахнули на північно-східній околиці Борщова, в районі Скали-Подільської, Мельниці-Подільської та Більче-Золотого, в ході яких було розгромлено кілька військових з'єднань та частин групи армій "Південь" і здобуто значні трофеї . 16 квітня 1944 року радянські військові частини остаточно вигнали фашистських загарбників з території району.

За визволення Борщівського району смертю хоробрих полягли 979 воїнів різних національностей. У багатьох селах на їх честь споруджено пам'ятники, а в краєзнавчому музеї створено експозицію, що розповідає про безсмертний подвиг героїв. Пам'ять про загибель земляків вічно житиме в серцях вдячних нащадків.

Студент.Могили! Могили! Скільки їх лишилося на дорогах війни. В них лежать ті, хто вже ніколи не погляне на цей світ. Вони вже ніколи не притиснуть до грудей посивілої голови старенької матері чи дружини, ніколи не піднімуть на руки сина чи доньку.

Вчитель.  Війна нагадує про себе тисячами обелісків і братських могил. Вони - святиня нашої пам’яті.

У нашому місті в міському парку  споруджений Меморіал Слави. Тут поховано 454 воїни, полеглих у 1944 році за визволення Борщівського району.  У центрі комплексу - фігура молодої матері, яка покладає  до Вічного вогню квіти пам’яті. Постать Матері вирішена в узагальнених, декоративних формах, з білого каменю, на низькому постаменті. Скульптура оточена круглою стіною у вигляді обруча з чотирма широкими проходами. На стіні - 20 плит із чорного мармуру, на яких викарбувані імена полеглих. При вході – надпис «Ніхто не забутий - ніщо не забуто». Фігура скорботної Матері була встановлена в 1974 році. Сучасного вигляду Меморіал набув після реконструкції 1985 року, до 40-річчя Перемоги над фашизмом. (архітектор Маркевич І.Д.)

Студент.. Як символ пам’яті жертв Другої світової війни у травні 2014 року вперше було використано зображення червоного маку.

Студент.Дизайн українського червоного маку розроблено за ініціативи Українського інституту національної пам'яті та Національної телекомпанії України; автором символу є харківський дизайнер Сергій Мішакін. Графічне зображення є своєрідною алюзією: з одного боку воно уособлює квітку маку, з іншого - кривавий слід від кулі.

Вчитель. Хай червоний мак на грудях у кожного буде свідченням того, що ми ніколи не забудемо жертв війни.

Пісня «маки червоні»

Студент.На жаль, наша війна за велику перемогу ще не завершилась.

Студент.  З березня 2014 року наша країна знаходиться в стані неоголошеної війни. Багато страждань випало на долю нашого народу за цей час, але він проявив свій незламний дух. Сьогодні на Сході України йдуть військові дії, точаться криваві бої. Там вирішується доля і майбутнє України. Весь народ нашої держави об’єднався нині проти російського агресора. Сили АТО намагаються протистояти терористам. На полі битви - захисники, воїни.

Студент.Вони мужні, сміливі, хоробрі. Не шкодуючи власного життя, захищають неньку Україну. Це бійці, що зі зброєю в руках захищають крихкий східний кордон України, лікарі, які в мирний час повертають поранених в АТО з того світу, волонтери, на плечах яких тримається наша армія.

Україно, молюся за тебе,

Як за матір гріховно-святу,

За блакить твого вічного неба

І за ниву твою золоту.

Україно, молюся за славу,

За твою непокору століть,

За столицю твою златоглаву,

Що по груди в тополях стоїть.

Україно, молюся за мову,

За божественну мову твою

І за вроду твою калинову,

Від якої добрішим стаю.

Україно, молюся за пам'ять Убієнних за волю синів І за тих, що у душах запалять Пломінь правди, щоб край заяснів.

Україно, лише в милосерді Час єднання синів настає.

То нічого, що ми не безсмертні,

За безсмертя молюся твоє.

Отче наш, у Твоїм часоплині Все минає - ридай, не ридай. Прости, Боже, гріхи Україні І надалі грішити не дай.

Вчитель.  Ми пам'ятаємо, якою страшною трагедією для українців була Друга світова війна. Ми пам'ятаємо, що агресора зупинили спільними зусиллями об'єднані нації. Ми пам'ятаємо, що той, хто захищає свою землю, завжди перемагає. Ця пам'ять робить нас сильнішими. Вона — запорука неминучості нашої перемоги сьогодні.

Година Ісоричної памяті завершена. Памятаємо! Перемагаємо! Дякую всім за увагу!

Участь у виховному заході,

приуроченому годині історичної пам’яті

«Обпалене війною обличчя Борщівщини»

8-9 травня