Година пам'яті "35 -а річниця Чорнобильської трагедії"

День пам’яті 35 -ї річниці Чорнобильської трагедії

Мета: виховувати почуття співчутливості, критичне ставлення до історичних подій, розвивати почуття гордості за свій народ, прищепити любов до рідного краю.

Звучить мелодія. На сцену виходять ведучі.

Ведучий1. Чи знаєш ти, світе,  Як сиво ридає полин.

Як тяжко, як тужно моєму народу болить?

 -Журбо моя! Зажуро! Ти сива, сиза, біла!

Ти чорний біль! Чорнобиль! Ти відомий сьогодні кожному

Не ім'ям своїм, а бідою, Тою вулицею порожньою

Понад прип'ятською водою..

Ведучий2.Шановні гості та присутні! На жаль, не всі річниці у наших календарях відмічені червоним святковим кольором.

Сьогодні саме така дата – 35-річниця Чорнобильської трагедії. Ми віддаємо шану тим, хто брав безпосередню участь у ліквідації наслідків аварії на атомній станції і тим, хто був змушений залишити рідні домівки - евакуйованим та переселенцям із зони відчуження, усім тим, кого торкнулася чорним крилом ця страшна біда.

Ведучий1. У ці дні ми привертаємо увагу, як української так і світової громадськості, до страждань людей, які зазнали і продовжують зазнавати дії радіації, а це 3 міл. 100 тис. наших співвітчизників і жителів інших держав. Серед них і ті, хто захистив світ від страшної біди ціною свого здоров'я, а інколи й життя. Ми схиляємо перед ними голову.

Ведучий2. Пам'яті Володимира Правика, Віктора Кібенка. Миколи Тищенка, Миколи Ващука, Василя Ігнатенка, Володимира Тищури, які першими вступили у двобій з аварією на ЧАЕС, присвячується...

Читець:

Жорстокий, ніжний і свавільний світе,

Скажи скоріш, що діяти мені.

Тебе чи ненавидіти, а чи любити

У міражах чорнобильських вогнів?

Мовчиш... А серце жде і прагне слова,

Немов земля обвуглена — тепла

Людських долонь, котрі не пахнуть кров'ю,

Бо маками у полі проросла.

О, світе мій, твоя палає врода,

І полум'я шалено гоготить,

Обпалює епохи і народи, і в мене мисль...

А час іде — не спить.

Не спить і серце, відповіді хоче

За всіх, хто жив. живе і буде жить...

Допоки нам дивитиметься в очі

Зловісний стронцій атомних страхіть?

Ведучий1.Чи доводилося вам бачити землю, на якій ніхто не живе?

Хоча ще квітнуть і родять сади, ніхто не споживає тих гірких плодів, не йде до лісу за його цілющими дарами.

Читець.

Луг не тішить вже зелен-рутою, 

В поле й гай заходити не можна.

Кожна квітка дихає отрутою,

Стронцієм налита квітка кожна.

В порожніх селах вітер квилить,

Тополі гне і лози хилить,

Гірчать на сонці полини,

Ростуть в городах бур'яни,

З річок веселки воду п 'ють

І страшно яблуні цвітуть.

Ведучий1. Це - земля Чорнобиля, це чорнобильські стежки, зарослі травами, якими рідко коли зараз ступає нога людини.

Чорнобиль... Слово це стало символом горя і страждань, покинутих домівок, розорених гнізд, здичавілих звірів. А 35 років тому це було звичайне українське містечко, яких сотні в Україні. Весною потопало воно у свіжій зелені, вишневому та яблуневому цвіті. Влітку тут полюбляли відпочивати кияни, їхали сюди звідусюди, щоб набратися здоров'я, подихати цілющим повітрям. Збирали гриби, ягоди, яких у місцевих лісах було чимало. Здавалося, що красу цього куточка українського Полісся ніщо й ніколи не затьмарить.

Читець.Чи буде квітень, як завжди, дарунком весняної здоби.

Чи власним іменем біди ми назвемо його «Чорнобиль!?

Чи , може, викинем його з календарів своїх допоки

Нас темний грітиме вогонь ще не відкритих ізотопів?

Сумлінна мисль не має меж, її спинити годі.

І ти, Чорнобилю, ти теж не маєш меж сьогодні.

Ведучий2. У 1971 році неподалік від Чорнобиля розпочали будівництво потужної атомної електростанції. На 1983 рік уже працювало чотири енергоблоки. Приступили до будівництва п'ятого. Згодом, за кілька кілометрів від станції виникло місто. Його назвали Прип'ять - за назвою тутешньої повноводної річки. Місто швидко розбудовувалось: відкривалися школи, дитячі садочки, лікарні, магазини... Це було місто-сад. Які широкі вулиці! А яких тільки квітів не було у скверах, алеях, парках! Улюбленим місцем відпочинку залишалася річка.

Ніщо не віщувало біди. Квітень завершував свою вахту в природі і мав передати її травню.

Читець.

Жилось легковажно, жилось безбережно,

Та вибух дістав вас - пожежа!

Сади очманіло цвітуть, бентежно,

А в дзвонах вітрів - пожежа!

Ведучий1. Райцентр Чорнобиль. Це ім'я походить від назви різновиду

гіркого полину чорнобилки. Спочатку так іменувалося давнє поселення. Потім місто, а згодом і атомна електростанція. Мало хто зав про чорнобривого брата сивого полину, аж поки не стався страшний атомний вибух у місті, яке зветься Чорнобиль. І тоді згадали люди, що у книзі книг - Біблії говориться про полин і пов'язану з ним страшу катастрофу:

Ведучий2....засурмить третій Янгол, і велика зоря спала з неба, палаючи, як смолоскипа. І стала вона третину річок та водні джерела. І ймення зорі тієї "Полин". І стала третина води, як полин, і багато людей повмирало з води, бо згіркла вона". Полин. Саме таку назву має степова трава чорнобиль.

Учень. Чорнобиля гіркий полин

На серце ліг незримо й тяжко,

І пливе над землею дзвін

із тихим стогоном протяжно.

То дзвонять дзвони не Хотині,

Де слід лишила свій війна,

То стогнуть землі України,

Де мирний атом не мина.

Він впав смертельною росою

На рай дібров, на зелень трав,

Своєю чорною косою

Провів по розмаїттю барв

Учень. І попелом покрились села,

І згинуло усе живе.

Пропали усмішки веселі,

Замовкло птаство лісове.

Лиш на отруєній землі

Небачена розкрилась квітка

Про допомогу крик німий,

Між попелом остання іскра

Запала тиша. 

Ведучий1. Красивою та багатою була Чорнобильська земля з її врожайними полями, садочками. Річками та озерами, але тільки до квітневої ночі 1986 р. Відтоді ця земля стала називатися "зоною".

26 квітня! В пам'яті українського народу це день чорнобильського лиха, болю, суму, і забути це й викреслити із нашої пам'яті - неможливо.

Учень 26 квітня! В ніч із забуття

Йде страшне створіння - атомне дитя.

Суть його безкровна і зіниць нема

І уста безмовні, і душа німа.

Вирвавшись на волю з мороку ночей,

Вже калічить долі і батьків й дітей.

Виродок - створіння ціль страшну таїть

Поглина сумління, душі нам двоїть.

Простяга до серця щупальця страшні

І вселяє муки, муки неземні.

Присипляє мозок посвистом глухим

Стронцієву дозу сипле, наче дим.

Учень 26 квітня! Люди не проспіть!

Атомне століття раною горить.

Кличе кожне серце стати з злом на боротьбу,

Щоб зустріли внуки вранішню зорю.

Ведучий2. Для України, для всіх, хто прямо чи побічно причетний до трагедії Чорнобиля та її наслідків, час ніби розділився на дві частини: до 26 квітня 1986 року і після нього. Цим частинам часу в народі вже дано назву - два кольори часу.

Ведучий1. Чорнобиль - не лише технологічна катастрофа. Це і людська катастрофа, вплив якої відчутний і сьогодні. Навіть тепер, коли останній працюючий реактор №3 зачинений, відлуння Чорнобиля стихне ще не скоро. Від аварії постраждало 7% населення України, що становить 3 361 870 осіб, дітей, які мешкали на заражених територіях, які з того часу були евакуйовані і поселені в інших місцях, і у яких щитовидні залози піддалися впливу радіоактивного йоду.

Учень. Летять журавлі під Чорнобильським небом

Чорнобиль. Чорнобиль. Почуй же ці жахи.

Як стогне земля від праху людського,

Як ворон кричить про всі твої страхи,

А ти в ковпаці і не чуєш нічого

Тобі все одно, стальні ти від віку

І серце стальне в тебе, кров і душа.

Стомились з роками ми жити в цих ліках,

Надію в житті нам даєш не спіша.

Учень. Заснуло все — і звірі, й птиці,

І люди ходять, мов чумні.

Не п'ють джерельної водиці.

Стускніли очі в них ясні

Спить земля, почорніла від болю.

Змерзлась в грудку душа і болить.

Синку, вернись! Будь же зі мною!

Мати в тривозі ночами не спить.

Не зможу прийти я до тебе, матусю,

Не клич мене, рідна, ні вдень, ні вночі.

Я вже не радію, я вже не сміюся.

Спить Чорнобильське небо на моєму плечі.

Летять журавлі під Чорнобильським небом,

І мати в сльозах проводжає їх знов.

Може, й ти серед них відлітаєш на небо,

Ти проснешся, мій синку, ти тільки заснув...

Чорнобильське небо страшне і похмуре.

Стальні простирадла на землю лягли.

Чорнобильський кат відродився в натурі.

В кайдани піймать ми його не змогли.

Ведучий1. 26 квітня 1986 року. О першій годині двадцять три хвилини сорок секунд, коли всі спали ^ безтурботним сном, над четвертим реактором Чорнобильської атомної електростанції, що мав потужність мільйон кіловат, несподівано велетенське полум'я розірвало нічну темряву. Трапилось це в 130 кілометрах на північ від Києва.

Ведучий2: Ті, хто тієї ночі не спали, бачили, як над електростанцією спалахнуло вогняне сяйво, схоже на сніп полум'я. Та ніхто тоді й гадане мав, що те сяйво смертельно небезпечне. Відлік часу став уже далеко не мирним, а бойовим і пішов на години, хвилини, секунди. Мирна щаслива весна перестала існувати для українського народу...

Ведучий1: У ту квітневу ніч не було часу шукати винних, дошукуватися причини вибуху. Це зроблять пізніше... Наш народ уперше зустрівся з такою грізною силою, як ядерна енергія, що вийшла з-під контролю. Читець. Зойкнула Земля чайчиним криком:

    Сину, вбережи і захисти! –

    Вийшла мати із іконним ликом:

    -Йди, синочку. Хто ж, коли не ти?..

    Спалахнуло Небо, впало крижнем:

             - Сину, вбережи і захисти! –

            Вийшла жінка з немовлятком ніжним:

•   Йди, коханий. Хто ж, коли не ти?

   І уже ні сина, ані мужа,

   Лиш розверсті зорані поля...

   Та пліч-о-пліч стали Біль і Мужність.

   Дух і Воля. Небо і Земля.

Пісня

 

Так одчайдушний Данко людям віддав своє серце.

Як же тут не згадати, поруч з ним не назвати

- Вас, що уміли серцем грізним вогонь зупиняти.

Ведучий1. Першими до реактора через кілька секунд за тривогою прибули пожежники ВПЧ-2 з охорони АЕС на чолі з 23-річним начальником караулу, лейтенантом Володимиром Правиком.

Учень. Коли біда чорнобильська війнула

Коли упав наладчик неживим,

Був перший тут начальник караулу

- Володя Правик з воїнством своїм.

Учень. Дивлюсь в його лице - ось-ось розправить

Одну він зморшку між густенних брів.

Чудовий хлопець, Володимир Правик,

З тих, чиє серце - гордість матерів!

Ведучий 2: Незабаром прибуло підкріплення з міста Прип'ять на чолі з лейтенантом Віктором Кібенком. Вступивши у вируюче полум'я, у смертельну небезпеку, якою дихав реактор, пожежники в ту ніч, не шкодуючи ні сил, ні самого життя, виконали присягу на вірність народу України.

Учень. Збить треба пломінь! Зрізати назавше,

З ніг без жалю зіб'є, зупинить крок.

І ось він поруч, твердо ставши,

Мов стриж весняний, Віктор Кібенок.

Учень.

Який предивний ти, людський характер,

Коли ти досягаєш висоти,

Коли розверзнувсь атомний реактор,

І подолать нещастя мусиш ти.

Учень. Що буде - враз обидва зрозуміли, -

Реактор другий тільки б зберегти,

Їм у собі знайти б незнанні сили -

Не дать вогню в сусідній блок пройти

Учень. І промінь збили! Тільки в прижмур хмуро

Побачив Віктор, наче у півсні:

Присівши вмить, провів сержант Тищура

Рукою по волоссі, що в огні.

Учень.

З усім, що так було безмежно милим,

Тепер навіки обривалось вмить...

Реактор врятувать не мав він сили -

Вони ж бо мали право й відступить. *

Учень. Вогонь і землю зріднили собою

І кипіла у них під ногами земля

Навіть небо двигтіло од вогненного болю

Тривога палюча долітала здаля.

А трагедія кожну мить наростала

Мов зібрала зі світу пожежі, розплати, війну.

І немов з Хіросіми, з безодні повстала

Перед людством, відкривши свою тайну.

Як спинити її - гуртувало єдине бажання,

Не терпілось, не ждалось - загрожував згаслий час.

Невпокорене атомне випробування

Впало вперше, пожежники мужні, на все.

Ведучий 1.Тієї трагічної ночі лейтенант і сержанти пожежної охорони здійснювали свою звичайну робо­ту. А ситуація була незвичайна - поруч "дихав" смертельним подихом реактор. Не було часу думати про себе: треба було рятувати станцію. І вони її врятували. Всі 35 чоловік двох караулів затулили її собою. З них 6 чоловік загинуло. Так вони жили, працювали й увійшли в безсмертя.

Ведучий 2. Через 2 тижні після аварії красивий юнак, відважний офіцер Віктор Кібенок помер у московській лікарні, так і не побачивши народженого вже після трагедії молодою дружиною первістка. Тепер про Віктора і його бойових соратників кажуть: був добрим, чесним, сміливим, принциповим, любив сім'ю, друзів, багато жартував. Його улюбленою приказкою була: «Тримайтесь ближче до житгя, хлопці».

Читець.

Подій могло не буть тієї ночі.

А скільки сили віддано й життів

За те, що хтось у чомусь поспішив.

Чорнобиль - тільки лиш маленька віха

Загрозливої для людей біди,

 Він є відлунням ядерного віку,

Й, можливо, в нім майбутнього сліди...

Вам, хлопчики, герої-лейтенанти,

Володя Правик, Віктор Кібенок,

Героям понадлюдського горіння

Не буде забуття, бо день по дню,

Зближаючи тривожні покоління,

Знов молодість на лінії вогню.

Ведучий 2. Суворий екзамен тримали всі: пожежники, транспортники, будівельники, медики, спеціальні частини хімзахисту, вертольотчики та інші підрозділи Міністерства оборони, Міністерства внутрішніх справ. Найпершим, у кого зупинилося серце в мить вибуху, був старший оператор Валерій Іванович Ходемчук, якому 4-й блок став і могилою, і пам'ятником. За ним незабаром помер на посту його друг, Володимир Миколайович Шашенок.

Читець.

Занадто сито ми живем ?

Забувся справжній смак недолі?

І вже й не маємо проблем ?!

Доволі сліпати, доволі!

Ні, жертви вимагають з нас 

Засвоєння страшних уроків.

Байдужість випалиш не враз,

А час не жде своїх пророків.

Своїх героїв знає він.

Коли не знаєм поіменно.

Храм совісті на їх крові

Возносить час.

Ведучий 1. На підмосковному кладовищі на скромних плитах з червоними зірками навічно викарбувані імена Володимира Правика, Миколи Ващука, Василя Ігнатенка, Віктора Кібенка, Миколи Титенка, Володимира Тищури. Хай пам'ять про них буде вічна!

(Учні підносять до портретів квіти і заполюють свічку).

Вічна слава і пам'ять вам, наші рятівники, низький уклін від урятованого народу.

Звучить реквієм Моцарта. Хвилина мовчання.

Учень. Світ з посивілим житом

З цвітом і гроном калини,

З вічним дитячим сміхом

Ще на вустах Батьківщини.

Світ - з лугами, лісами,

З ріками і зорею

З чистими небесами

Над скупаною землею...

І віддали все, що мали

Життя - що одне в людини

Вірю, що ви врятували

Долю моєї дитини.

Ведучий 2: Там, де пожежа, там завжди и медики. Відразу після аварії у роботу включилися працівники клініки № 6 м. Москви. За першу добу разом з чорнобильськими медиками було зроблено майже тисячу аналізів і оглядів хворих, з них відібрано близько 200 які потребували спеціального лікування, важкохворих транспортували до Москви. До 10 травня завдяки турботам лікарів майже половина пацієнтів, що потрапила до лікарень після аварії на АЕС, були виписані.

Читець.

Люди в білих халатах. Доземно вклоняюся вам!

В час біди ви солдати чи ангели милосердя ?

Це крізь ваші серця йде жорстока передова.

Де незмигно чатують порожні очниці смерті.

Ведучий 2. Коли оцінили масштаби катастрофи, стала очевидною евакуація населення із найбільш не­безпечної зони радіусом 30 км навколо станції. Люди назавжди покидали рідні домівки. Ох, як нелегко було людям залишати той край, де народилися, виросли, землю, де були могили предків, де все рідне, дороге. Для людей ця місцевість стала мертвою, але природа і далі продовжує життя.

Ведучий 2. Доля нашої днини після Чорнобильської катастрофи сумна і нелегка, але все дається в порівнянні. Щастя нашої днини в тому, що ми живемо, що ті, що могли ніколи не народяться після 1986 року народились, живуть і вчаться творити прекрасне.

Ведучий 1. А на квітучий українській землі з'явились пусті міста і села, мертвий ліс, в який не можна ходити, сади з яблуками, насиченим

радіоактивною отрутою, вода, яку не можна пити, і навіть повітря, яким дихаємо, стало ворогом.

Учень: Впала з неба додолу потривожена ангелом зірка 

Покотилась до обрію, збурила зоряну синь

На душі стало сумно, на устах стало солоно-гірко

Бо Чорнобиль - трава - не полин.

Чом же ти, Україно, материнська вербова колиска

Знов така мовчазна, мов обпалена груша стоїш?

І течуть твої сльози, і болять твої роки так близько.

Чом не просиш у Бога здоров'я для діток своїх?

Ти завжди була з Богом, не нужденна ні хлібом, ні сіллю

Як же ти допустила, щоб скалічили душу твою?

Впала з неба зоря, покотилась Чорнобильська зірка...

Сіра осінь прийде, готуватись до вічності треба,

І петля радіації стягує шию твою

Встань, моя Україно, простягни свої руки до неба

Знай, що Бог ще чекає молитву твою.

Ведучий 2: Мертві чорнобильські села... Ми відчуваємо їхнє мертве застережливе мовчання, відчуваємо небезпеку, що принишкла у траві, воді, деревах. Земля залишилася без своїх господарів, залишилися самотніми подвір'я, стара груша, стежки... Повертаючись у безлюдну зону, журавлі дивуються, чому тут не чути веселих дитячих голосів, чому тут немає життя. В цій місцевості пустують безлюдні будинки. Читець.

На пустищі дикім росте бузина,

Сіріє край поля хатина сумна

Облуплені стіни, полин, спориші –

Не видно й не чути навкруг ні душі.

І тільки при місяці пізно вночі,

Коли над хатиною стогнуть сичі,

І вікна примарливим блиском горять,

З сіней у світлицю крадеться, мов тать,

Якась неземна, потойбічна мара,

І груша в дворі завмирає стара.

І чути, як в миснику дзвонять миски,

І хрестяться лячно побожні жінки.

І святять очима коти з темноти,

І хочеться швидше те місце пройти,

Де буйно і дико росте бузина.

Де пусткою хата сіріє сумна.

Пісня "Чорнобильський лелека".

Читець.

Є чорне золото, є чорний хліб.

Є чорний лебідь і лебідка чорна.

Та найчорнішим серед них усіх

Є все-таки Чорнобиль.

Є чорна хмара й чорний-чорний дим,

Година чорна і тюльпани чорні.

Та найчорнішим серед них усіх 

Є все-таки Чорнобиль.

Є чорна Африка і чорний крук,

Він чорно-чорно-чорний,

Та найчорнішим серед них усіх

Є все-таки Чорнобиль!

Ведучий 1. На сьогоднішній день два з половиною мільйони людей проживає в забрудненій зоні, з них вісімсот тисяч дітей. Смерть 35 тисяч людей пов'язана з аварією на ЧАЕС та її наслідками. Радіація - невидимий і тому підступний ворог всього живого. Від неї важко вберегтися, захистити себе і природу. Як відомо, і зараз у зоні відчуження проживають люди. Їх дуже мало. Та все ж живуть.

Учень: Радіаційна днина б'є на сполох

Радіаційні стогнуть небеса

Двадцятий вік - як доля, а не спомин

Як хліб душі, як мамина сльоза.

Людство прагне Всесвіт осягнути

І себе у ньому зрозуміть.

А тривожне „бути чи не бути"

- Грізно над планетою висить,

Ведучий 1. Через Чорнобиль ми усвідомили, що щастя - це трава, в яку можна лягти, не боячись радіації, це тепла річка, в якій можна скупатися, це усміхнені дитячі обличчя. Спалах над Чорнобильською атомною сліпучим сяйвом висвітлив добро і зло, розум і дурість, щирість і фарисейство, співчутливість і злорадство, правду і брехню, висвітлив кожного, хто там працював і хто там жив, хто був поряд з бідою в ту трагічну годину, хто віддав свою молодість, життя і здоров'я заради врятування людей і рідної землі. На запитання Володимира Висоцького "На чому перевіряються люди, якщо війни вже нема?" - у 1986 році можна було відповісти однозначно: люди перевіряються на своєму ставленні до Чорнобиля.

Читець. Летять, летять машини на Чорнобиль,

На чорну жур, на погар, набіду.

І жайвори випурхують з колдобин,

Розхитуючи зелень молоду.

І колами під хмарою - лелеки

Над зрубом придорожнього гнізда.

І дума затискає, мов обценьки:

Та де ж тут зачаїлася біда?

Невже Чорнобиль - вигадки, химери,

Грипозний сон, розвіяний за мить ?

Он гуркотять сталеві бетеери,

Та жодний ствол гарматний не стримить.

Але ж усе цвіте і зеленіє,

Але ж весна вродилася яка!

І мозок, мов кора, дерев 'яніє

І порятунку в досвіду шука.

Ведучий 2. Проходять роки після аварії на ЧАЕС. А біль не вщухає, тривога не покидає людей, пов'язаних із скорботним часом ядерного апокаліпсиса. Чорнобильська біда надовго залишиться у нашій пам'яті. Ще довго ми будемо відчувати на собі її наслідки, ще довго чутимемо її дзвони. Вони лунатимуть за тими, кого вже немає, кого не стане завтра, хто заплатив за чиюсь помилку своїм здоров'ям, життям.

Читець. З бідою, кажуть тільки ніч потрібно перебути.

І знову сни прийдуть до віч,

Та біль принишкне спрутом

А я принижений іду, і дибиться дорога.

Несу у світ свою біду крізь сумніви й тривоги

Несу, неначе, немовля, що так зайшлося кризом.

Аж захиталася земля тривожно й огнелико.

Хай світ довкруг її гуде, я буду колихати.

Її щоночі і щодень — біда повинна спати

Віддати людям на землі себе

У кожнім добрім і гарячім слові,

Допоки світить небо голубе,

Допоки світ займеться із любові.

Віддати все: і доброту, і мсту.

Що не дадуть й камінню збайдужіти,

І навіть злість, і зненависть святу,

Що світ ілюзій може спопелити.

Ведучий 1 .Б'ють тривожним набатом дзвони Чорнобиля... Вони нагадують: Пам'ятайте! Хай не повториться! Хай земля зацвітає навесні пишним буйством кольорів, хай пнуться до сонця трави, хай повертаються з чужини журавлі, несучи на крилах радість зустрічі з рідною землею. Хай кожен новий день сповнює ваші серця миром, спокоєм, одухотвореністю. Пам'ятаймо!

Лунають дзвони Чорнобиля.

Ведучий 2. Б'ють тривожно Чорнобильські дзвони. Вони нагадують нам про страшнеє лихо. Хай не повториться це ніколи. Нехай земля зацвітає навесні буйним цвітом. Нехай пахнуть трави співають пташки. Нехай повертаються журавлі до рідної землі. Нехай кожен прийдешній день наповнює наші серця миром і спокоєм.

Знову звучать дзвони.

Учень. Гріх перед Богом спокутувать будуть

Ті, хто порушив закони святі.

 Дзвони Чорнобиля стогоном будуть,

Щоб не було чорних днів у житті

Стогін Чорнобиля спогадом - болем

Не затихатиме в наших серцях. -

Пам'ять про жертви не згасне ніколи!

Їй пломеніти в прийдешніх віках!

Боже великий, навічно єдиний,

В пісні - молитві до тебе іду:

Влий дух Святий, хай біль душі покине.

Хай спопелить Твоя Воля біду.

Ведучий 1. «Мирний атом» став для України і прилеглих земель гірше війни. Збитки від аварії на ЧАЕС доведеться відшкодовувати ще дуже довго...

Ведучий 2. Доземно схиляємося в подяці перед ліквідаторами цієї страшної аварії і тим, кого немає поруч з нами. Перед живими. Перед пам'яттю до часу померлих від радіаційного смерчу.

Ведучий 1. Станемо на коліна перед Матір'ю – Україною і помолимося,

як Матері Божій. Станемо на коліна перед Матір'ю і душею засвітимося праведно, як на сповіді. Станемо на коліна перед Україною і виростемо духом аж до небес.

 - Заступися, Господь, і дай волю,

Нас помилуй, прости і спаси.

Все брудне Ти очисти Собою.

Підніми й на руках понеси.

Читець.

Пречиста Діво! Матір Пресвятая!

Спаси і сохрани велику землю!

Святую вільну Україну!

Її народ, синів її й дочок!

Дай щастя їм, дай волі, дай свободи!

Благослови на труд, на злагоду, на мир!

Пісня. Молитва

Ведучий 2. Наш день пам'яті закінчується. Дякую всім за співпрацю і розуміння. А на закінчення хочемо всім побажати:

Ростіть і добрі, ростіть щасливі,

Дівчатка будуть нехай вродливі.

А хлопці - сильні і могутні.

А ті події незабутні

Хай не тривожать більше нас!

Хай кане зло в безодню, в час!