Година-пам'яті: «Ми будемо довго пам’ятати і вам забути не дамо».

Автор: Липко Сергій Миколайович Навчальний заклад:

м. Київ, ліцей – інтернат №23 «Кадетський корпус» з посиленою військово

– фізичною підготовкою імені Володимира Великого  

Година-пам'яті: 

«Ми будемо довго пам’ятати  і вам забути не дамо».  (До Дня вшанування учасників бойових дій на території інших держав).

Мета: 

vрозширити знання учнів про історичні події афганської війни;

vвиховувати повагу і шану до воїнів-інтернаціоналістів, до трагічної сторінки нашої історії;

vвіддати данину пам’яті полеглим воїнам-афганцям.

Обладнання: 

vплакат „Афганістан”;

vзапалені свічки; 

vноутбук;

vмультимедійний проектор; v ваза з квітами.

Хід заходу Вихователь.

Минають дні, ідуть роки.

Життя листки перегортає.

А біль Афгану – навіки, В душі чомусь не замовкає 

Шановні гості, учні, вчителі! 15 лютого відзначають скорботний День пам’яті воїнів-афганців. Сьогодні ми з вами зібралися тут, щоб вшанувати пам’ять тих, хто поліг на афганській землі, дізнаємось про героїв цієї страшної війни. Молоді люди йшли туди не за орденами і медалями. Вони вірили, що виконують інтернаціональний обов’язок.

Ведучий 1.

25 грудня 1979 року радянські війська були введені в Афганістан для виконання інтернаціонального обов’язку. Для тисяч радянських солдат, їхніх батьків, матерів, братів, сестер розпочалася жорстока, кривава війна в Афганістані. Потрапивши на палаючу афганську землю, мужні воїниінтернаціоналісти всім серцем прийняли її біль, як свій, і до останнього подиху захищали інтереси її багатостраждального народу. В ім’я волелюбного афганського народу, в ім’я миру, братерства на землі вони, не вагаючись, готові були віддати найдорожче – життя З давніх-давен український народ підтримує священну традицію – вкарбувати у свідомість прийдешніх поколінь пам’ять про бойові подвиги кращих синів і дочок, які сповна виконали свій військовий обов’язок.

Ведучий 2.

Афганістан… Уже більше 20 років у нашій свідомості прописалося це слово не як географічна назва далекої мусульманської країни, а як синонім людського лиха, справжнього людського пекла. На війну до Афганістану було відправлено дуже багато воїнів-інтеранціоналістів. Афганська війна тривала 10 років. І через неї пройшли майже 700 тисяч чоловік. І серед них – більше 160 тисяч – українці. Звання Героя Радянського Союзу було присвоєно 72 військовослужбовцям, з них – 12 українцям. 15 тисяч солдат загинуло у цій війні, 35 тисяч було поранено, багато потрапило у полон або пропали безвісти.

Ведучий 3.

За кожним воїном-афганцем – своя доля, свій життєвий подвиг, свій крок у безсмертя. У страхітливому полум’ї війни народжувались молоді солдати і командири, які з перших днів служби в Афганістані пізнали ціну життя, ціну справжньої чоловічої дружби, ціну взаємовиручки і взаємопідтримки, склали екзамен на зрілість, мужність і гідність.

Ведучий 1.

Війна безжально перекреслила тисячі молодих життів, переінакшила надії, плани, понівечила тіла і долі. Але разом з тим, серед страшних небезпек, вогню, крові, нелюдського напруження – ви мужніли і загартовувались. Брудна, підступна війна… За що, за які ідеали , за чию Батьківщину, в ім’я якої мети загинули десятки тисяч юнаків? Сивіли від горя батьки і матері, ховаючи своїх дітей, вдовами ставали жінки в мирний час. У скількох сімей у траурному обрамленні зберігаються фотографії синів! Лише одну нагороду заробили вони за проявлену мужність і героїзм – право бути похованим на рідній землі.

Ведучий 2.

Хто ж відповість?

Як захлинався бій останній

І ущухав вогонь атак,

Упав юнак в Афганістані- Двадцятирічний мій земляк.

Упав, з очей спадали зорі,

Темніла неба пелена… О, боже мій, що тільки творить Людьми придумана війна.

Ведучий 3.

Сьогодні ми схиляємо голови перед пам’яттю загиблих наших земляків, воїнів-інтернаціоналістів, які не повернулися живими до батьківських осель.

Хвилина мовчання…

Пекуча й терпка як сльоза. Хвилина мовчання – В ній наша любов воскреса.

Навік в нашім серці

Безсмертних імен цих звучання

Хвилина мовчання…

Прошу встати і вшанувати пам’ять загиблих хвилиною мовчання. 

Вірш «Ховали інтернаціоналіста»

Ховали інтернаціоналіста, Блищала глухо цинкова труна,

Нестерпно пахло тополиним листом І плач дівочий танув, як струна.

Руда земля розверзлась чорнорото.

Чекає хижо мовчки на своє,

А мати на колінах у болоті обмацує труну:

Чи ж там він є?!!

Стоять, відводять очі в бік солдати І шепотить сержантик ледве чуть:

Не велено… Не можна відкривати…Не велено… Уже струмки течуть, уже весна така глибока, рання.

Учора вже летіли журавлі.

Таке врочисте вийшло поховання:

Школярики стоять, учителі.

А голосок дівочий квилить, квилить, Соромиться кричати на весь світ…

Кого клясти, кого назвати винним? І що той світ? Хіба він дасть отвіт?

На хрест сусідній похилився тато,

Похнюпилися братики малі –

В селі ховали воїна-солдата, У мирному вкраїнському селі.

Ведучий 1.

Не від болить це горе, не виплачеться і не від печалиться на нашій землі, допоки житимуть батьки, брати і сестри, вдови і діти підступно винищених у горах Афганістану синів України. Вони були б добрими майстрами, вчителями, лікарями, робітниками, справжніми господарями своєї землі. Але чужа війна відібрала у них таку можливість.. Не повернулися вони додому… Ведучий 1.

По-різному зараз оцінюють події тих років. Різне бачення афганської війни, її наказів і військових операцій тими, хто їх виконував. Для нас це взагалі події, які відбувалися в іншій державі, але учасниками яких були наші батьки, родичі, земляки. І тому для них і для нас Афган -  страшна пам’ять, страшної війни, уроки якої мають бути засвоєні нашими політиками і ніколи не повторюватися.

Ведучий 2. Історична довідка

Після другої світової війни Афганістан, що мав статус нейтральної держави, фактично знаходився в сфері впливу Радянського Союзу. Співробітництво було дуже тісним. В країні постійно знаходилась велика кількість радянських спеціалістів, а багато афганців навчалися в радянських вузах. В 1973 р. в Афганістані було повалено монархію і в результаті перевороту до влади прийшов брат останнього монарха Закір Шах Мухамед Дауд. На відношеннях з СРСР це ніяк не позначилося.

Ведучий 3.

Але 28 квітня 1978р. військові частини вірні комуністичній партії Афганістану убили Дауда. На весь світ було оголошено, що це революція та ще й соціалістична. По суті це був військовий переворот який став відповіддю на вбивство 17 квітня одного з лідерів НДПА Мір Акбара Хайбора і одночасно став прологом до багаторічної кровопролитної війни, що продовжувалась в Афганістані довгих 10 років.

Ведучий 1.

Військові радники Радянського Союзу, що знаходились в країні, знали про підготовку переворота, але не отримали наказу попередити Дауда. Навпаки, представники КДБ дали зрозуміти, що в разі перемоги допомога НДПА (народно-демократичним силам Афганістану) гарантується. Адже Кремль не хотів, щоб Афганістаном заволоділи війська НАТО, і використали його як плацдарм для можливого нападу на СРСР. І ось 12 грудня 1979 р. війська Радянського Союзу були введені до Афганістану.

Ведучий 2.

25 грудня о 15.00 сонячного зимового дня розпочався ввід військ до Афганістану. Перші загиблі з’явилися уже через 2 години. БМП не втрималося на крутому гірському перевалі, перевернулося і загинуло 8 чоловік.

Супротивники кабульської влади, що підігрівалися американською пропагандою, оголосили війну національно-визвольному рухові, а іноземні радянські війська були сприйняті як іноземна інтервенція.

І якщо в 1980 році радянських солдат, котрі врятували тисячі афганців від звірячого свавілля Аміна і банд моджахедів, що готувалися на території Пакистану американськими військовиками, справді зустрічали з квітами як визволителів, то впродовж решти дев’яти років ця війна перетворилася на нічим не виправдану кривавицю, де гинув і калічився квіт наших родин.

Учень читає вірш «Давно відгули бої»

Давно відгули бої,

Завмерли самотні гори,

А у очах матерів Осиротілих — горе! І не трясеться земля, спалена вщент під ногами. Гаряча жовта імла

Над горами Афганістану.

Туга гуде у вітрах,

Спомин про зойки і крики Лиш у грозових снах

Шугають чорнії круки.

Де ви, брати, де ви?

Рідні односельчани?

Скроні давно посивіли, Зморшки рясні між очами.

Закинули автомати.

Трясуться руки ще й досі. І плаче, плаче мати, І падають долу роси.

Ведучий 3.

Зараз часто знаходяться «історики», що називають цю війну «брудною». Але хіба можна назвати вірність присязі брудом? Знаходяться й ті, хто називає наших солдат окупантами. Але що вони там захопили? Що придбали? Хвороби від гепатиту до холери, поранення, контузії, інвалідності. Що звідти вивезли? « Вантаж 200 з товаришами» та поранених з поля бою.

Багато життів залежало від того, хто і як скерує військовими операціями. Від командирів відділень, рот, батальйонів, полків. Тисячі кадрових військових командирів десантних, інших родів сухопутних військ та льотних частин, медичних формувань гинули в тому пеклі, залишаючи матерів, дружин, дітей. Сотні, тисячі офіцерів, вірних своєму військовому обов’язкові, залишили місце своєї служби пораненими, покаліченими або в цинковій труні.

Вихователь: Летіли в Україну «чорні тюльпани» з цинковими гробами. І несли чорні птахи смерті похоронки в Україну. Не минули вони нашого краю.

Гинули солдати. Кожна смерть страшна. А як страшно, як не хочеться помирати у 18-19 років, коли ще тільки починаєш жити.

Відеоролик «Чорний тюльпан» Ведучий 1.

Це був час «холодної війни», час жорстокого протистояння СРСР і США. Тоді ні в кого не було сумніву щодо правильності ухваленого рішення. І радянські війська, вірні військовій присязі, вирушили на чужу землю виконувати інтернаціональний обов’язок.

Скільки разів так бувало: війни замислюють вже сиві політики, а в окопах опиняються ті, кому 18-20, 30 років. І лише біль, плач, стогін і розпачливі крики матерів є безсилим протестом проти всіх, які є на світі, воєн.

Інсценізація вірша "Лист матері" Посміхнувся поштар винувато, Що сказати матері не знає.

Не приніс знов листа від солдата.

Адже знає, так його чекаю.

Ти пиши мені, синку, частіше,

Хай дорослий,- мені ти- дитина,

Повертайся додому скоріше, Дорогенький, хороший мій сину. Мені часто ти снишся ночами, А прокинусь – тебе вже не бачу. Подивлюсь на портрет твій і часто, Щоб ніхто не помітив, я плачу. Знаєш, сину мені 38,

Я бадьора, зовсім не хворію. Все гаразд у нас дома, та тільки Я, чомусь, мій хороший, сивію. Я думками, синочку, з тобою,

Ти пиши, щоб душа не боліла,

Щоб діждалась тебе молодою І чорнява була, а не біла.

Вихователь.

Чимало лiт минуло вiдтодi, як вивели з Афганiстану радянські війська, але рани цiєї війни кровоточать i досi. Не можуть матерi забути загиблих та покалiчених синiв, а дружини та дiти своїх чоловiкiв i батькiв. Ми маємо знати про страшнi подiї безглуздої афганської вiйни i пам’ятати, що і серед нас живуть люди, якi в 20-30 рокiв стали свiдками й учасниками воєнних подiй. І ми маємо пишатися їхньою мужністю, героїзмом, подвигом.

Вірш К.Симонова «Жди меня» Жди меня, и я вернусь.

Только очень жди,

Жди, когда наводят грусть

Желтые дожди,

Жди, когда снега метут,

Жди, когда жара,

Жди, когда других не ждут, Позабыв вчера.

Жди, когда из дальних мест

Писем не придет,

Жди, когда уж надоест

Всем, кто вместе ждет.

Жди меня, и я вернусь,

Не желай добра

Всем, кто знает наизусть, то забыть пора. Вихователь.

Падали хлопці на чужій землі, а в них на м’яких долонях лінії життя такі довгі і прекрасні…. Разом із ними пішло в життя чиєсь щастя. Разом із ними загинули їхні ненароджені діти.

15 лютого - особливий день для афганців. Цього дня закінчилась нарешті війна. Щороку ветерани афганської війни відзначають останній день виведення радянських військ з Афганістану. Вони пройшли пекло цієї війни і не поповнили списки загиблих. Вони і є тією пам’яттю, що пише історію.

Пісня у виконанні учениці «Ты же выжил солдат» Вихователь.

Поставте скибку хліба на стакан

І голови схиліть в скорботі вічній

За тих, кого убив Афганістан, Чиї він душі зранив і скалічив. О, Україно! Ніжно пригорни

Усіх живих синів своїх, як мати, Щоб ми уже не бачили війни,

Не чули щоб ніколи звук гармати.