Година пам’яті «Юнацтво, сповнене надії» /до Дня пам’яті героїв Крут/

Година пам’яті «Юнацтво, сповнене надії»

/до Дня пам’яті героїв Крут/

Вчитель. Доброго дня. Сьогодні наша зустріч присвячена подіям, які відбувалися 29 січня 1918 року на залізничній станції поблизу селища Крути за 130 кілометрів на північний схід від Києва.

                   Довгий час історія    подій під Крутами залишалася поза увагою офіційної історіографії СРСР і обростала міфами та вигадками з обох боків.

Сьогодні на заздрість усім ворогам

Будується наша Вкраїнська держава.

Її незалежність потрібна всім нам

І ми помилятись не маємо права.

Історія наша нам більш не простить,

Забудьмо зловіснії сварки і чвари.

Як зрадим Вкраїну в цю жадану мить,

Нам знов не минути всім Божої кари.

Згадаймо, як предки боролись колись,

В боях здобували і волю, і славу;

Як річеньки крові за край наш лились,

За рідну Вітчизну, Вкраїнську державу.

Що ж  насправді відбувалося тоді? Яке значення мали ті події для нашої історії та сучасності? Про це ми сьогодні і поговоримо.

Учень 1.

Ми вчитуємось в цю сторінку історії. Читаємо і не розуміємо: чому так сталося? Чому ніхто не помітив у той радісний день визволення України, що на нашу землю насувалася більшовицька Москва. Чорні хмари нависли над Україною. Вона опинилася перед грізною навалою безборонна, фактично без війська.

Учень 2.

Після проголошення 22 січня 1918 року Четвертого універсалу про державність України озброєна червона орда посунула на Київ. В останні хвилини перед небезпекою уряд кинув клич до всього українського народу: Стати зі зброєю в руках на захист українських кордонів».

Поруч з вояками Центральної Ради, переважно юнаками Київської військової школи імені Б. Хмельницького, стали 300 добровольців січового куреня – студенти, гімназисти, серед яких були просто діти по 14-15 років. Вони не обізнані зі зброєю, ані з військовим мистецтвом пішли на захист своєї держава, свого рідного народу.

У вас молода ще грає кров

У вас у думках немає бруду,

І в серці гріється любов,

До обездоленого люду!

Учень 3.

Здавалося, цілий потяг співав – не співав, а гримів бадьорою піснею, чулися веселі жарти, сміх. Вони їхали сповнені молодечого запалу, віри в перемогу, в ім’я волі рідного народу, своєї любимої України.

І не злякало вас те зло,

Ні смерть в снігу страшна, холодна,

Підняли в гору ви чоло:

На вас чекала вся Вкраїна!

Ви стали прикладом усім, про вас нікому не забути!

В понурій темряві віків

Світити будуть завжди Крути.

Під світлом тим розтане тьма…

Ви палко рідний край любили,

Любові ж вашій меж нема:

Вона живе і з-за могили.

Учень 4.  Сурми звитяги

Впав на землю січневий мороз,

Срібним інеєм вкрилися віти.

Нам сімнадцяти ще не було,

Ой, як нам ще хотілося жити!

Нас тут триста до бою пішло –

Рятувати свою Україну.

Ми залишили неньку, сестру

Хтось, можливо, й кохану єдину.

Причаїлася тиха жура

Десь у Крутах, в сумнім полустанку.

Світлим полум’ям серце згора,

Ллється кров та із самого ранку.

Впав на землю січневий мороз,

Срібним інеєм вкрилися віти,

Нас тут триста у Крутах лягло:

Всі твої, Україно, ми діти!

/Звучить «Балада про Крути»/

Учень 5.

Цілий день до вечора стримували юнаки розгорнутий на кілька кілометрів фронт під Крутами. Група сміливців стримувала шеститисячне військо ворога.

Бій під Крутами

Зоріла золота заграва,

Здригнувся світ під звуки сурм.

Широко  залунала слава,

Що вже воскресла нам держава,

Що Україна встала з тюрм.

Нема дорожчого від честі,

Страшнішого чужих кайдан.

Настав же час війни і месті!

Все Україні в дар принести, -

Це воля рідних нам спартан.

Орди шість тисяч йде у люті,

Пожежу запалив солдат.

Невже ж не бути нам? Чи бути!

Покаже бій, порішать Крути,

Не володітиме в нас кат.

Вже знемагали, сил не стало,

Та далі морем лилась кров,

Їх багато, - нас так мало:

Розпукою в душі кричало –

І дальше бій нерівний йшов.

І впали всі і не спинили

Нового наїзду варвар,

Та всі лягли, а не спочили,

Добули славу й нам лишили

Безсмертний взір: геройства чар!

                                  В. Янів

Учень 6.

Не забути мені

Не забути мені, не забути мені

Не забути ту станцію Крути,

Де студенти лягли у кровавім бою,

Щоби волю Вкраїні здобути.

Горді й смілі вони піднялись у двобій

Проти грізних банд Муравйова,

А назад вороття вже не було для них,

На всіх смерть там чекала готова.

І відважно вмирав у бою кожен з них,

А не зрадив своєму народу,

Кожен знав лиш одне, що життя віддає

За Вкраїну, за нарід, свободу.

А як прийде зима, землю вкриє вона,

Землю вкриє білим покривалом,

То згадай же той бій, тих борців молодих,

Їх там триста під Крутами впало.

      
  Учень 1.

Тридцять п’ять учнів гімназії забрали більшовики в полон, їх довго і жорстоко катували. Це ж були діти. Їх поставили чотирикутником і зі страшною люттю били прикладами і просто кулаками. Били червоноармійці, били чекісти, комісари.

Та не впали юнаки на коліна, не просили пощади, помилування. Вони мужньо зустріли вирок суду. А він був такий: поранених відправити до Харкова, а решту – розстріляти.

П’янила ниви кров їх чиста.

Звершилося. Вже бій стихав.

І впали всі: герої триста!

Останніх смілих – гнів садиста

В полоні всіх закатував.

Учень 2.

Двадцять сім засуджених стали в ряд. Наближалася страшна хвилина. Але скалічені юнаки перед лицем смерті не занепали духом. Учень 7 класу гімназії Григорій Піпський сильним голосом почав співати: «Ще не вмерла Україна». Всі  товариші підхопили. І пісня дужчала, спів линув по всій Україні.

Стогнали Крути і молився вітер,

Цілуючи скривавлені сліди.

Вас мало, діти, вас так мало, діти,

Супроти п’яної московської орди.

В пекучий сніг. Навзнак. Не на коліна.

Заплакав місяць в зоряну блакить.

Всі як один… Кріпися,  Україно,

Хоч їхня смерть вовік не відболить.

Учень 3.

Урятувалися поранені, яких доставили до Харкова. Їх мали віддати до рук Антонова. Але, на щастя, Антонов на той час був п’яний. Поранених доставили до шпиталю, де про них і забули.

Лікарі-українці і медсестри допомогли юнакам втекти з лазарету, інакше не минула б і їх доля товаришів. Видно для того і порятував їх Господь, щоб через них дійшла до нас правда про мученицьку смерть юних героїв.

Немає сліз, нема пісень,

Щоб нам ославить вас, герої,

Щоб в той важкий кривавий день

В зневірі не зложили зброї.

Ви сміло виступили в бій,

Хоч ворог йшов страшний, суворий,

В душі не було молодій

Ані вагання, ні покори!

                          Л. Храплива

Учень 4.

А ворог уже лютував у Києві. Лише за 10 днів свого панування у місті більшовики розстріляли п’ять тисяч людей. Тільки двісті гімназистів знищили за те, що вони були записані в бойовий курінь і вільне козацтво. Розстріляли і тих, хто не хотів вступати до їхнього війська. Розстрілювали за те, що розмовляли українською мовою, за пісню українську, навіть за сорочку-вишиванку. Гинула молодь України, її цвіт, її надія.

Не цвіли ще яблуні духмяні,

Не пишались вишнями сади,

Як рушали юнаки-кияни

Боронити села і хати.

Триста їх, як цвіт рясний, весняний,

В снігових заметах залягло:

В їх серцях одне палке бажання

Й в лютий холод полум’ям цвіло

Захистили Матір-Україну

Від орди червоних москалів.

Триста їх – спинили орд лавину

На порозі рідної землі.

Мужньо, гордо бились з чужаками,

Поки впав останній з юнаків…

Слава їх пережила роками,

Й буде жити тисячу віків!

                             О. Варава

 /Звучить пісня «Армія світла»/

Учень 5.

Не зважаючи на дикий терор, тільки – но більшовики залишили Крути, селяни з довколишніх сіл познаходили тіла розстріляних. Їхніх очей не було вкрито за давнім звичаєм червоною китайкою. Ворог кинув їх на поталу дикій звірині та хижим крукам. Селяни забрали їхні тіла, поховали за християнським звичаєм. На могилі поставили хрест.

Учень 6.

Коли українські війська знову здобули Київ, було вирішено перепоховати тіла героїв у Києві.

19 березня 1918 року прибув до Києва скорботний потяг. Родичі, друзі, знайомі прийшли розпізнати вбитих. Були вони помордовані, обличчя спотворені. Впізнати було важко. Одного юнака мати впізнала тільки по вишиваній сорочці. Жалобна процесія рушила до Аскольдової могили. Йшли тисячі й тисячі. Йшла вся Україна. Дівчата несли квіти й вінки з написами: «Синам України – борцям за її волю».

Ховали хлопців погідного, сонячного  весняного дня. Здавалося, що це кров полеглих кличе всіх живих творити нове життя.

/Звучить пісня «Пам’яті тридцяти»/

Учень 1.

В 1931 році українське студентство проголосило День Крут Всеукраїнським святом пам’яті юнаків, які захищали Україну від лютих ворогів.

Цей день став днем усієї молоді України. Могила героїв буде тим дзвоном, що взиває до живих. Приходитимуть нові покоління й вони пам’ятатимуть, що тут лежать ті, що віддали все, що мали, - молодість, надії  й саме життя за  волю України. вони не загинули – вони пішли у безсмертя! Слава Героям!

Пам’ять про них буде виховувати нові покоління – міцні, життєрадісні, героїчні.

Минає рвучко рік за роком,

Нестримно  дні пливуть,

І  у віки залізним кроком

Герої Крут ідуть.

І креслять їх осяйні тіні

В безсмертя славну путь.

В віках віків бійці нетлінні

Герої Крут не вмруть.

Вчитель . Протягом десятиріч існували різні суперечливі трактування перебігу подій і кількості загиблих – від кількох до декількох сотень. Хоча до нашого часу збереглися  тільки імена тих, кого було поховано на Аскольдовій могилі: сотник Андрій Омельченко, Володимир Шульгін, Лука Дмитренко, Микола Лизогуб, Олександр Попович, Андріїв Божко – Божинський, Ізидор Курик, Олександр Шерстюк, Головощук, Чижів, Кирик, Андрій Соколовський, , Микола Коран,  М.Ганькевич, Євген Тарнавський, Гнаткевич, Григорій Піпський. Пропоную вшанувати їх пам’ять  хвилиною мовчання.

Хвилина мовчання.

Дякую!

Вчитель. В масштабах всесвітньої історії ця битва зовсім незначна. Вона не є зразком військового мистецтва. Просто це символ нескореного духу нашої нації. Це пересторога тим, хто і нині сподівається поставити націю на коліна.

Історія – книга народів,

І кожен записаний в ній,

І ті, що жертовно, у згоді

Покрили під Крутами сніг.

Безвусії юні герої

Вступили в нерівний двобій.

Мов триста спартанців, собою

Закрили крутянський прохід…

Юначе, гартуйся до бою,

І дух своїх предків заклич.

Згадай, як Виговський з ордою

Втопили в крові москалів.

Богданову славу й Мазепи,

Відвагу Сірка і князів

Вклади в своє серце як треба

І смерть подолати зумій.

А в Києві дзвони в тривозі,

І київські старці сумні

За тих, хто в січневі морози

Скропили крутянські сніги.

Ніхто з них не втік з поля бою,

Полягли усі як один,

 А все ж перемогу собою

Лишили нащадкам в примір.

Відваги, завзяття і жертви,

Незламної волі зачин,

Життям поборолись до смерти

І смерть побороли із тим.

А в Києві в січні морози

І дзвони замовкли сумні

За тих, хто зробили, що в змозі,

Скропили крутянські сніги…

                        В. Скоробський

Учень 1.

Любіть Україну, козацькі сини,

Вона в нас, як мати, єдина.

Любіть Україну, шануйте її,

І з вами вона не загине.

Любіть Україну, як вірні сини,

Віддати життя їй готові,

Як юні сини, що життя віддали

Під Крутами всі, як герої.

                          В.Криволап 

Вчитель. Історичні дати – не тільки пам’ять про минуле. Це також ключ до того, щоб у майбутньому уникнути помилок минулого. Українські юнаки загинули і власною кров’ю вписали героїчну сторінку в історії визвольних змагань нашого народу. Адже коли до такої свідомої самопожертви здатна молодь – нація незнищенна.

Лунає Гімн України