Година роздумів " Ти знаєш,що ти - Людина."

Година роздумів:

« Ти знаєш, що ти – Людина! »

Мета заходу: переоцінити власні життєві цінності  та свої стосунки з іншими людьми; спонукати вихованців до роздумів про різні сторони життя; застерегти учнів від жорстокості та зверхності у стосунках з іншими; сприяти вихованню у них людяності, співчуття, милосердя та любові до ближніх.

Обладнання: плакати з висловами; відеоматеріал «Побиття поліцейськими безхатченка»; аудіо запис віршів, використаних під час роздумів; відеозапис пісні Іво Бобула « Все золото світу».

Хід години роздумів:

Вчитель. Сьогодні у нас традиційна зустріч, під час якої я розкажу Вам про одну подію, що  стривожила мене, привела до певних роздумів ,з якими я хочу поділитися з Вами.

Отож, нещодавно по телебаченні показали відео, як київські патрульні на вокзалі побили безхатченка. На Південному вокзалі у столиці чотири поліцейських  побили палицями безпритульного, що тримав у руці ложку, яку патрульні переплутали із ножем. Все це краще  нам побачити…., отож – увага на екран.                                (Перегляд відео)

Ось така реальна історія, яка я думаю, наводить на певні роздуми. Після побаченого відео можна  було б поговорити про поведінку молодих поліцейських, що  без сумніву, є недопустимою. Проте, зараз я хочу поговорити  про іншу сторону цієї справи, про болюче явище нашої дійсності – про людей-злидарів, безхатченків. Так, зараз поруч нас на вулицях  проходять такі люди, що мимоволі привертають до себе увагу. У творах української літератури їх називали злидарями, убогими, сіромахами тощо.  Ми ж зараз  таку категорію людей називаємо  « бомжами». Слово "бомж" з’явилося у 70-х, коли таке скорочення почали вживати у протоколах радянської міліції – "без определенного места жительства". Вважається, що точну статистику таких людей навести неможливо. За підрахунками МВС, в Україні їх близько 30 тисяч, стільки ж – безпритульних дітей. Але за даними громадських організацій, цифра у рази вища .  У 2005 Україна нарешті визнала існування бездомних, з’явилися центри обліку і нічліжки. Безпритульність – це не злочин, а доля, яка може спіткати навіть успішну людину. Думаю, що  Ви бачили безпритульних у нашому місті.

Питання: «За якими зовнішніми ознаками ми можемо їх виділити серед натовпу людей?».

 Відповіді учнів: (брудні, інколи напідпитку, грубіяни, не звертають уваги на інших, завжди щось шукають, «порожні» очі , перелякані і т.д.) .

Я почула правдиві відповіді і згадала українське прислів'я: « Лихо не зморить, так спотворить». Як підтвердження цих слів, подивімося на світлини  безхатченків зроблені журналістами.

(На екрані показують фото безхатченків)

Важко дивитися на таких людей, розуміючи, що колись можливо у них була сім'я, робота, можливо вони були   успішними, але про все це ми , на жаль, згадуємо в минулому часі.

У кожній наданій вами  характеристиці є доля правди, тому подумаймо, що привело їх до такого життя?

Відповіді учнів (пригадують відомі їм різні історії, фільми).

У кожного безхатченка своя історія. Ці люди загубилися посеред життя, із-за  певних умов втратили житло, зв'язок із рідними чи друзями, були викинуті із родинного чи суспільного життя, є самотніми, голодними, обездоленими.  Сьогодні безпритульність торкнулася різних людей – юних і старших, людей похилого віку, і найгірше – підлітків та дітей. В народі кажуть « Доля карає незаможного  і  вельможного ».

Я  назвала  загальні причини виникнення безпритульності в державі. Давайте поміркуємо більш конкретно. Чому люди могли втратити житло?

Відповіді учнів (житлові афери; пожежі; нестача коштів, що змусило продати дім; війна на Сході України і пов’язане із нею вимушене переселення громадян на іншу територію…).

Кожна із цих причин потребує окремого обговорення.

Питання: « Як бачимо, що це - різні об’єктивні причини. Скажіть, а що саме їх об’єднує?»

Відповідь учнів   ( біда , спільне горе і т. д.)

Питання: « Як ви думаєте, чи легко будь-кому  з нас стати злидарем? І що, на вашу думку, може бути поштовхом ?»

( Різні відповіді. Найчастіше учні відзначають  – зневіра у житті).

Питання: « Що таке зневіра?»

 Відповіді учнів (втрата інтересу, лінь, байдужість до себе і до всього навколо).

І я так думаю. На людину, яка нічого не прагне, ні до чого не тягнеться, раптом нападає безпідставна туга, яка розхолоджує її, робить бездіяльною, їй нічого нецікаво, нічого не хочеться робити, нею заволодіває лінь, а як відомо, «під лежачий камінь вода не тече». Просто так нічого не приходить, до всього в житті треба докласти працю, силу і розум. Тому такій людині треба негайно виходити з цього стану і братися за розум, а інакше вона пропаде. І це кожному під силу. Треба тільки захотіти змінити щось  у житті, поставити мету і працювати над її вирішенням.

(Звучить запис вірша)

Не плач, коли життя жорстоке

Тобі стежину шле лиху,

Ще знайдеш щастя синьооке

На вкритім тернами шляху.

І не сумуй, коли яскраве

Для тебе сонце вмить зайде,

Ще прийде час – і зірка слави

Смарагдом в душу упаде.

Життя – це поле щастя й муки,

Тому до труднощів звикай.

Та головне – безсило руки

Ніколи ти не опускай.

Отже, не зважаючи на життєві труднощі, кожному  з нас треба бути не спостерігачем, а активним учасником всього, що відбувається у житті. Тільки активний може творити, домагатися свого, долати труднощі, боротися за своє місце під сонцем.

Питання: Але якщо така людина  немає сили волі змінювати своє життя, чим можемо ми їй допомогти?

Відповіді учнів (дати їсти, поговорити, обігріти, поділитися одягом, запропонувати роботу і т.д.).

Справді, обділеній долею людині потрібно небагато. Інколи вислухана кимось людина стає впевненішою у своїй силі, обігріта та нагодована людина стає здоровішою та сильнішою. В народі кажуть : « Поділене горе – півгоря».

(Звучить запис вірша)

Як вітер холодний хитає стеблину,

Так бідність принижує, кривдить людину.

Погляньте пильніше в знедолені очі,

Спитайте у себе, чого вони хочуть.

Чому так потухли і низько упали

Чи, може, зовсім вони злету не знали.

Чому душа бідна тремтить і зітхає,

Про що вона мріє і Бога благає?

Відповіді учнів: ( безпритульні мріють про дім, сім'ю, роботу).

  Вони мріють про те, що було ними втрачено в житті.

На жаль, поряд з нами є багато таких людей, які з різних причин ледве виживають. Голод і холод змушує їх просити милостиню.

(Звучить запис вірша)

Стоїть на ринку чоловік,

Він ледве дожива свій вік.

Сорочка подрана, штанці,

І вітер свище в гаманці.

Рука простягнута дрижить,

Хоч би до вечора дожить.

Копійка впала, посміхнувсь,

Мов до багатства доторкнувсь,

А був же спритний він колись

Ці роки сплинули кудись,

Надії вицвіли в очах,

Тепер звести кінці хоча б.

Пісня «Все золото світу»

Слова: Олександр Вратарьов а             Музика: Олександр Злотник

Виконує: Іво Бобул  (альбом "Ріка життя")

       Край білого собору залізна огорожа,

А там жебрак старенький стоїть і в дощ, і сніг,

Він каже перехожим: "Допоможи Вам, Боже,

Подайте, люди добрі, копієчку на хліб".

Пробігли три школярки, а потім повернулись,

І ось бере монети - простягнута рука,

А дівчинка молодша не мала ані гроша,

І просто, наче донька, обняла жебрака.

Приспів:

Все золото світу, все золото світу |

Не варте любові, добра і краси.    |

Все золото світу, все золото світу |

Не варте троянди, не варте сльози. | (2)

І сонечко заграло на куполах собору,

Старий зібрав монети, що день подарував.

Не замерзають сльози на лютому морозі -

Жебрак купив троянду і дівчинці віддав.

Приспів.

Все золото світу, все золото світу

Не варте любові, добра і краси.

Все золото світу, все золото світу

Не варте троянди, не варте сльози!

На противагу жадібним і скупим людям є щедрі і щирі, які поділяться останнім, простягнуть руки допомоги і не залишать у біді. Це світлі і добрі люди, зіткані з милосердя, доброти і щедрості. І я впевнена, що нікому з вас не хотілося б зустрітися у житті з жадібним, скупим скнарою, який не нагодує голодного, не дасть напитися у спеку, не подасть милостиню, правда? Тому самі завжди думайте про того, хто сьогодні страждає від голоду і холоду, допоможіть чим можете, бо ніхто не знає, що завтра може статися з вами і чи ви не опинитесь на їхньому місці…

Життя подає нам чимало прикладів доброзичливості, співчуття та милосердя наших українців.

Питання: « Може хтось хоче поділитися, назвіть, будь ласка, хоча б деякі».

Відповіді учнів: Учні розповідають правдиві коротенькі історії, пригадують свій доброчинний  внесок на лікування хворого учня, на допомогу воїнам АТО, людям, що переселилися із Донецької області і зараз проживають у нашому місті. Згадують випускника нашого ліцею Володимира Щербика ,що організував для безхатченків гаряче харчування.

(Звучить запис вірша)

Уважним будь, хай шлях твій на землі

Злама байдужості холодні грати,

Є цінності великі і малі,

Багатий той, хто вміє віддавати.

А знаєте, що пише вічна книга людства Біблія з цього приводу?

Відповіді учнів.

 «Та не оскудіє рука того, хто дає!». Тож запам'ятайте це на все життя. Милосердна добра людина завжди щаслива і душа її спокійна, багата, серце сповнене любов'ю і радістю.

Прочитайте слова цього плакату.

Чи знаєте ви хто автор цих слів?

Хелен Келлер - американка, яка будучи сліпою та німою,вперше серед людей з подібними проблемами, одержала вищу освіту, написала сім книг, була активною громадянкою . Її життя являється прикладом стійкості та волі. І таких людей є багато. Пам’ятаймо, що доля прихильна до тих, хто здатний триматися на плаву, навіть потрапляючи у вир життя.

(Звучить запис вірша)

Нехай не стане бідною того рука,

Хто милостиню вміє подавати.

І хто не дивиться на бідність звисока,

А вміє виручити, часом, співчувати.

Будь милосердним, добрим повсякчас.

Ніхто не знає, що кого чекає.

Добротою лікуються не лише хворі, самотні, а й цілком благополучні, здорові люди. Пам'ятайте слова гуманіста А.П.Чехова:

Наш вечір роздумів добігає до кінця, ми почули різні думки. Буду сподіватися, що наша зустріч залишила у  Вашій душі слід, у серці – запалила  іскорку доброти та милосердя. Ми будемо іншими… Тож якою має бути Людина?

Відповіді учнів: (небайдужою, співчутливою, доброю, милосердною, турботливою, справжньою).

Я, як ваш наставник, буду справді щасливою, якщо всі названі риси Людини ви пронесете через стрімку ріку життя. До наших роздумів прислухався наш гість, духовний наставник нашого ліцею - отець Роман Штигер. Запрошуємо Вас до слова.