Година спілкування "Моя родина - мій скарб!!"

Про матеріал

Година спілкування "Моя родина - мій скарб!" для учнів 2-4 класів. Мета: виховувати в дітей щирі почуття любові до батьків і повагу до старших членів родини — бабусь і дідусів; розвивати дружні стосунки між родинами кла¬су; ознайомити з оберегами родин класу, їхніми родин¬ними традиціями; виховувати шанобливе ставлення до оберегів, народної пам'яті; виховувати любов до україн-ської пісні, вишиванки, бажання берегти та передавати пам'ять про них.

Перегляд файлу

Моя родина – мій скарб

Мета: виховувати в дітей щирі почуття любові до батьків і повагу до старших членів родини — бабусь і дідусів; розвивати дружні стосунки між родинами кла­су; ознайомити з оберегами родин класу, їхніми родин­ними традиціями; виховувати шанобливе ставлення до оберегів, народної пам'яті; виховувати любов до україн­ської пісні, вишиванки, бажання берегти та передавати пам'ять про них.

Матеріали: рушники (для оформлення зали); хліб на рушнику; обереги декількох родин, розміщені в залі.

 

Хід заходу

Вихователь.Добрий день, дорогі гості! Ми зібра­лися на захід, присвячений родині, родинним обе­регам, оберегам українського народу. Наші діти не обділені батьківською увагою, у них є дідусі й бабусі. Отже, сьогодні ми подякуємо всім вам за вашу любов та ласку, за тепло ваших сердець, за не­доспані ночі, за все, що можна вкласти в одне сло­во — турбота.

  1. й учень

Щирі вітання і найкращі побажання

Міцного здоров’я та багато років

щасливого життя.

Хліб-сіль і низький уклін

Прийміть від своїх дітей.

   2 й учень.

Родина — це наша сім’я, батько, мати, бабуся і дідусь.

З перших днів нашого життя вони опікують нас.

Вони нам співали колискових, навчали ходити і вимовляти перші слова, узувати черевики, застібати ґудзики.

       3 й         учень

Батьки і діти, діти та батьки —

Нерозділиме і одвічне коло.

Ми засіваємо життєве поле

 І не на день минулий — на віки.

Бо наша, кров пульсує в їхній долі,

Батьки і діти, діти та батьки.

(Діти вносять хліб-сіль, вклоняються батькам.)

Вихователь. Родина сіє в дитячому серці перші па­ростки любові до свого роду, рідної землі, звичаїв. У родині з покоління в покоління передаються ро­динні традиції, реліквії, обереги. Мабуть, і пісня

в кожній родині є своя, улюблена. Ваші мами спі­вали вам в дитинстві колискових пісень не лише для того, щоб ви гарно засинали, але й для того, щоб прищепити вам любов до пісні й співу.

— Хто з вас, діти (мами та бабусі), хоче за­співати колискову? (Хтось з дорослих чи дітей співає колискову.)

Учениця розповідає вірш «На калині мене мати ко­лихала».

На калині мене мати колихала,

В чистім полі щастя-долі побажала,

Ой, калинонько червона, не журися,

В чистім полі щастя-долі наберися.

Та літа давно минули, одлунали,

Як мене гілля високе колихало.

Знов калина коло млину розквітає,

Мого рідного синочка забавляє.

Виростай же, мій синочку, мій соколе,

Тобі щастя колоситься рідне поле.

Пролягла тобі на зорі путь орлина,

І в дорогу проводжає цвіт калини.

Вихователь. Пісня існує стільки, скільки існує народ. Українська пісня... В ній — радість і сум. Різні події життя оспівує народ у пісні. Недарма кажуть, що пісня — душа народу. А наш народ надзвичайно співучий.

  1. й учень

Народна пісня — голос невмирущий,

Душі людської вічне відкриття,

Вона ніколи, як і хліб насущний,

Не вийде з моди нашого життя.

Звучить пісня «Чарівна скрипка».

Сіла птаха білокрила на тополю,

Сіло сонце понад вечір за поля,

Покохала, покохала я до болю

Молодого, молодого скрипаля.

Покохала зачарована струною,

Заблукала та мелодія в гаю,

В гай зелений журавлиною весною

Я понесла своє серце скрипалю.

Йшла до нього, наче місячна царівна,

Йшла до нього, як до березня весна,

І не знала, що ця музика чарівна .

Не для мене, а для іншої луна.

Сіла птаха білокрила на тополю,

Сіло сонце понад вечір за поля,

Покохала, покохала я до болю

Молодого, молодого скрипаля.

Вихователь. На гомінких вулицях, у транспорті, молодіжних клубах, у затишних будинках лине потік імпортної музики, чужих текстів. Ось як зга­дує наш земляк Василь Скуратівський: «Зібралися гості до наших відзначати День народження. Були тости, побажання посиділи і перейшли на спогади. Господиня запропонувала заспівати, бо ж «якось без пісні і свято не свято, та тільки такої, щоб усі знали».

Варіанти пісень

  •                «Ой не світи, місяченьку...»
  •                « Ой на горі два дубки...»
  •                «Ой чиє ж то жито...»
  •                «Ой у вишневому садочку...»
  •                « Ой у полі криниченька...»
  •                «Ой мій милий вареничків хоче...»
  •                «Ой чий то кінь стоїть...»
  •                « Ой у лузі червона калина...»
  •                « Ой у полі дві криниченьки...»

Вихователь. Про родину, батька і матір складе­но не лише багато пісень, але і мудрих приказок, прислів’їв.

  •                Яке дерево — такі його віточки, які батьки — такі їхні діточки.
  •                Який кущ — така калина, яка мати — така й дитина.
  •                Який дуб — такий тин, який батько — такий син.
  •                Материнський гнів, як весняний сніг, рясно впаде та скоро пройде.
  •                Мати однією рукою б’є, а другою — гладить.
  •                Батько краще догляне сім синів, ніж сім синів батька.
  •                Хто бабусю має, той опіку знає.
  •                Шануй тата й неньку — і все буде гладенько.

Вихователь. Батько і мати — найрідніші, най­ближчі кожному з нас люди. Головною берегинею родини була мати. Мама, мати, матуся, ненька... Скільки тепла вміщує це слово, бо називає людину найріднішу і наймилішу у світі.

  1. й учень. Материнство. Святе і прекрасне, оспіване поетами, увінчане художниками всіх на­родів і у всі віки. Жінка-мати була добрим ангелом хатнього вогнища. Її мудрість поважали у сім’ї.
  2. й учень. Мати... Материнське серце здатне пройматися болем дитини на відстані, журитися долею дітей усе життя.

Ведуча. Дорожіть, діти, любов’ю матері! Для всіх мам ми даруємо пісню!

Звучить «Пісня про маму».

У кожній хаті у сім’ї,

Якщо панує мирна тиша,

Знайдуть притулок тут пісні,

Дітей крилами заколишуть.

А спомин пісню пригада

І рідну маму у хатині.

Яка красива й молода

Вона у пам’яті донині.

Гірку пору я не минув,

Зустрівся з нею дуже рано,

Та пісню мами не забув

Із нею серцю світлий ранок.

Матуся пісню у житті

Напрочуд ніжно полюбляла.

Коли були щасливі дні,

Пісні із радістю співала.

Вихователь. У народі кажуть: «Яка гребля — та­кий тин, який батько — такий син». У нас в Укра­їні батько завжди був головою сім’ї. У родині його шанують, з ним радяться, до нього звертаються за допомогою.

  1. й учень

Чи мороз, чи віє хуга,

Я нічого не боюсь

Це тому, що маю друга.

Мій найкращий друг — татусь.

Ми йдемо гуляти разом,

І в кіно, і в магазин.

До морозива я ласий,

А мультфільми любить він.

Звучить «Пісенька про тата»).

Ніжна пісня для мами знову

Славить материне тепло,

А про тата чомусь ні слова,

Жодної пісеньки не було.

Приспів:

Тато може, тато може Все подолати,

Цвях прибити, прикрутити,

Пісень співать!

Тато може, тато може

Усе, як мати,

Тільки нею, тільки нею

Не може стать.

Вдома батько все зуміє —

Лампу вкрутить, коли пітьма,

Навіть кашу чи суп зігріє,

Коли мами вдома нема!

Приспів.

Він постелить і заколише,

Вкриє ковдрою як зручніш...

Тільки у мами руки м’якіші,

Тільки мама цілує ніжніш.

Приспів.

Вихователь. Славляться у світі українська гостин­ність, пісня і вишиванка.

9-й учень. Рушник... Він символізує чистоту почуттів, глибину любові до своїх дітей, близьких, друзів. Оздоблений квітами птахами, калиною — це вишито руками мами, бабусі.

10 учень. Рушник на стіні — давній народний звичай. Не було, здається, жодної оселі в Україні не прикрашеної вишитими рушниками. «Хата без рушників — що родина без дітей»,— казали в на­роді.

Вихователь. Вишитий рушник створював настрій, був взірцем людської працьовитості. З рушником і хлібом проходили на родини, виряджали в доро­гу батька і сина, чоловіка і коханого, шлюбували дітей, зустрічали гостей, проводжали в останню путь, накривали хліб на столі.

Хліб і рушник — одвічні людські цінності. Прийняти рушник, поцілували хліб символізу­вало глибоку шану, тим, хто її виявив. Звичай цей пройшов крізь віки і став доброю традицією і в наш час.

Вишитий рушник чи сорочка є оберегами в кожній родині. Адже вони передавалися з поко­ління в покоління.

Звучить «Пісня про рушник». 

Мама мені вишивала рушник

Голками, наче сріблясте проміння.

Дощ за вікном моїм начебто зник -

В небі хмаринки не чорні, а сині.

Стати б маленькою зростом мені,

Стежкою, аж до зорі мандрувати,

Тільки насправді, а не уві сні

Голосно пісню веселу співати.

Приспів:

Ой, рушник, рушничок -

Кольорова доріжка.

Ой, рушник, рушничок,

Вже стомились ніжки.

Ой, рушник, рушничок,

Полем стелиться нитка.

Ой, рушник, рушничок,

Я маленька, як квітка,

Я маленька, як квітка.

З маків червоних віночок сплету,

Райдуга зранку доріжкою стане,

Все подолаю і все віднайду,

Зіроньку з неба яскраву дістану.

Друзям в дарунок несу рушничок,

Кажуть, що дива на світі немає,

Вірю: до зустрічі з казкою крок,

Щастя навколо по світу - я знаю.

Приспів.

Ой, рушник, рушничок -

Кольорова доріжка.

Ой, рушник, рушничок,

Вже стомились ніжки.

Ой, рушник, рушничок,

Полем стелиться нитка.

Ой, рушник, рушничок...

Приспів.

Я маленька, як квітка,

Я маленька, як квітка!..

11-й учень. А чи може бути справжньою родина, у якій немає старійшин роду, тобто ба­бусь і дідусів. Коли поруч бабуся, то нам нічого боятися! Будь-яке горе, будь-яку біду вона розведе своїми руками. Невгамовна трудівниця, її руки не знають спочину ніде і ніколи.

Дівчинка

Бабусю, дай руки твої поцілую,

За шийку тебе обійму І щічку поглажу.

Ти знаєш, бабусю, як дуже тебе люблю,

І ти мене любиш, хоч я й неслухняна, Частенько я шкоду роблю.

Та ти все пробачиш, мене поцілуєш,

Бо я тебе дуже люблю.

Хлопчик

Дідусі наші гарні і терпеливі,

Вони найкращі від усіх людей.

І вже хоч скроні їхні посивіли,

А все ж так щиро люблять нас дітей.

Вихователь. Ми всі чиїсь діти. Минуть роки, діти стануть дорослими, батьки — старшими. Усі по­винні пам’ятати, що ви в житті колись ступите на стежку, що зветься — старість.

Народна мудрість вчить...

  •                Що робить батько, те й його дитина.
  •                Що зробиш для батьків, те і для тебе діти зроблять.
  •                Годуй батька на печі, бо й сам там будеш.
  •                Як син до батька обходиться, таких синів матиме.

— Дорогі дідусі та бабусі, ми даруємо вам укра­їнську пісню «Золоте весілля».

Вихователь. Існує в народі така думка: «Якщо будуєш плани на рік — сій жито, на 10-річчя — саджай дерева, якщо на віки — виховуй дітей».

Я хочу прочитати вам свій улюблений вірш «Лист до матері» поета М. Луківа. (Читає вірш.)

Вихователь. Пропоную в родинному колі пороз­важатися. Проведімо конкурси для дітей і батьків. (Конкурси.)

13-й учень

Настав час завершувати свято.

Ми вдячні всім, хто з нами тут.

Бажаєм щастя всім, здоров’я,

радості багато, Щоб вік ваш довгим і безхмарним був.

Звучить пісня «Родина».

Може, в житті хтось принаду підкине,

У чарівничих, звабливих очах.

Тільки родина, як зірка єдина,

Твій порятунок — надійний причал.

Ні, не шукай в своїм серці причину,

Якщо зневіра тебе обпече...

Тільки родина у прикру годину Схилить надію тобі на плече.

Приспів:

Родина, родина — від батька до сина Від матері доні добро передам.

Родина, родина — це вся Україна З глибоким корінням, з високим гіллям.

В морі спокуси є хвилі великі,

Та не забудь у захопленні ти,

Що лиш родина — бальзамові ліки,

Ліки від старості і самоти.

Все відцвітає, і жовкне, і гине,

Вітром розноситься, ніби сміття...

Тільки родина як вічна зернина На невмирущому полі життя.

Приспів.

 

 

 

docx
Додано
2 листопада 2020
Переглядів
2447
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку